Проблеми становлення та розвитку місцевих фінансів в Україні

Севастопольський інститут банківської  справи 
Української  академії банківської справи

Національного банку України

Реферат

з дисципліни «Місцеві фінанси»

на тему: «Проблеми становлення  та розвитку місцевих фінансів в Україні»

Підготувала:

студентка групи ФК-91 
Сахно Т.С. 
Перевірила:

Михайлова Д.С.

Севастополь − 2013 
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. Становлення місцевих фінансів в Україні………………………………..7
2. Шляхи розвитку місцевих фінансів……………………………………...13
3. Функції місцевих фінансів………………………………………………..25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...34

Вступ

Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності теоретичних положень і певної суми знань і вмінь остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. Це явище об'єктивне й зумовлене розвитком демократичних засад у суспільстві. Так, у цей період завершилось становлення в більшості країн світу, насамперед у Західній Європі, місцевого самоврядування, яке одержало законодавче закріплення в конституціях. Місцевими органами влади визначались комуни, общини, муніципалітети, штати тощо. Вони наділялися правами й відповідальністю в загальній системі державного управління та відповідною фінансовою базою.

У науковій літературі з'явились теоретичні розробки про  економічну природу й сутність місцевих фінансів, їхнє призначення та роль. Слід зазначити, що саме визначення місцевих фінансів постійно змінювалося. Найпоширенішим є визначення місцевих фінансів як "місцевого фінансового господарства" адміністративних одиниць, або як "сукупності матеріальних засобів", які перебувають у розпорядженні цих одиниць для досягнення їхніх цілей. Є також визначення місцевих фінансів як "господарства місцевих спілок".

У науковій літературі соціалістичних часів визначення місцевих фінансів ототожнювалося з поняттям місцевих бюджетів. Деякі дослідники цієї проблеми дотримувались того погляду, що місцеві фінанси — явище, притаманне капіталістичним державам та країнам "третього світу". Проте домінуючою була точка зору, яка знайшла відображення у Великій Радянській Енциклопедії, де говорилось, що "місцеві фінанси в СРСР — це фінанси місцевого господарства і місцевих органів влади, складова єдиної системи фінансів СРСР. До місцевих фінансів належать фінанси соціалістичних підприємств усіх галузей місцевого господарства й місцеві бюджети.

Місцеві фінанси  відіграють значну роль у плановому  розподілі та перерозподілі частини  національного доходу відповідно до вимог економічних законів соціалізму для створення фондів грошових засобів, які використовуються місцевими  радами з метою задоволення постійно зростаючих матеріальних і культурних потреб народу. Місцеві фінанси —  важлива ланка зміцнення господарського розрахунку та здійснення фінансового  контролю за виконанням підприємствами й організаціями місцевого значення господарських та фінансових планів і дотримання режиму економії".

Зарубіжна наукова думка в галузі місцевих фінансів досягла значних успіхів і розвивалася за декількома напрямками. Один із них можна назвати теорією "природних прав общин". Вона має майже двохсотлітню історію. Суть цієї теорії полягає в тому, що община як самоврядний територіальний колектив є таким же суспільним утворенням, як і держава, причому община, на думку прихильників цієї теорії, є утворенням, що передувало виникненню держави. Тому держава не може скасовувати общині прав, які нею не надавалися.

З огляду на це органи місцевого самоврядування мають  власну компетенцію, вони не підпорядковані державній владі й перебувають  поза межами цієї влади. Кожен територіальний колектив має власні завдання, які  він самостійно визначає. Держава  може впливати на діяльність територіального  колективу через законодавство. Але вона не може позбавити його природних прав.

В іншому напрямку розвивалась так звана "державна теорія місцевого самоврядування". Вона ґрунтується на твердженні, що органи місцевого самоврядування є органами державного управління. Ці органи створюються державою для реалізації державних функцій і завдань на місцевому рівні. Зрозуміло, що за цією теорією місцеве самоврядування не має власних природних прав, а є представником державної влади на місцях, права і обов'язки яких визначаються центральною владою.

Виходячи з  вищесказаного, ключовим завданням  є питання визначення економічної  суті місцевих фінансів, що можливо тільки тоді, коли об'єктивним явищем стане саме місцеве самоврядування. Тому передусім доцільно з'ясувати, чи можуть місцеві органи влади існувати самостійно, незалежно від центральної влади, тобто, чи є такі економічні явища, що належать виключно до компетенції місцевих органів влади. Слід зауважити, що в період середньовіччя траплялися випадки, коли окремі міста або тільки общини могли мати повну автономію і не входити до загальної системи організації державної влади.

Досвід розвитку людського суспільства підтверджує, що в сучасних умовах повна автономія окремих міст або територіальних утворень майже неможлива, та й економічно недоцільна. Водночас незаперечною істиною є те, що більшість економічних і соціальних функцій, покладених на державні органи влади, успішніше здійснюються органами місцевого самоврядування. Вони є надійною гарантією ефективнішого шляху розвитку суспільства.

У сучасних правових державах світу місцеві органи влади  входять до загальної системи  державного управління, їхня компетенція  визначається центральною владою. Простежується  також тенденція щодо зростання  державних функцій, які передаються  в компетенцію місцевих органів влади. Все сказане дає підставу стверджувати, що місцеві фінанси — явище об'єктивне, оскільки для здійснення покладених на місцеве самоврядування функцій потребує наявності відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні.

У XX ст. відбулися  значні зміни та певна уніфікація органів місцевого самоврядування більшості європейських країн. У 1985 році було підписано Європейську  Хартію про місцеве самоврядування, яка заклала загальноєвропейські  принципи організації місцевого  самоврядування. У листопаді 1996 року до Європейської Хартії про місцеве  самоврядування приєдналася й Україна.

Загалом у теорії й практиці був напрацьований  та поширився принцип доцільності, згідно з яким певна функція покладається на той рівень влади, який виконає її краще, економніше й ефективніше. Це відобразилося також в Європейській Хартії про місцеве самоврядування. Відповідно до закріплених за місцевим органом влади повноважень вони наділяються фінансовими ресурсами, тобто джерелами фінансових ресурсів, достатніми для здійснення вказаних повноважень.

1. Становлення місцевих фінансів в Україні

Процес становлення  місцевих фінансів України, що розпочався в 90-х роках, зумовлює значні інституціональні зміни в усій фінансовій системі  держави. З цим пов'язана необхідність становлення інституціональних  підходів та методів дослідження  місцевих фінансів.

Формування місцевих фінансових інститутів в Україні  є складним і неоднозначним процесом. Одні інститути формуються швидше, інші повільніше, що відображає реальний стан економіки країни та її законодавства. Незважаючи на це, місцеві фінансові  інститути формуються в тісному  взаємозв'язку один з одним і, таким  чином, утворюють певну систему.

Практика 90-х  років дозволяє зробити висновки, що в структурі системи місцевих фінансових інститутів України формуються такі інститути:

• самостійні місцеві бюджети,
• місцеві податки і збори,
• комунальна форма власності,
• комунальний кредит,
• комунальні платежі,
• фінанси комунальних підприємств,
• інститут громадських послуг (у зародковому стані).

У процесі становлення  перебуває ієрархія системи місцевих фінансових інститутів України. Зарубіжний досвід показує: ключовим інститутом у  системі місцевих фінансів є інститут громадських послуг. Він визначає модель системи місцевих фінансів. Це пов'язано з тим, що обсяги й форма місцевих фінансів зумовлюються розподілом відповідальності держави та місцевої влади щодо надання громадських послуг. Модель системи місцевих фінансів також визначається кількісними характеристиками громадських послуг, переліком їх, структурою, обсягом, якістю. Місцеві органи влади будують власні локальні системи фінансів відповідно до потреб надання громадських послуг згідно з цими кількісними показниками. В Україні, як уже зазначалося, інститут громадських послуг перебуває лише в початковій стадії становлення, внаслідок чого вся система місцевих фінансових інститутів є аморфною і не цілеспрямованою.

Надання цілеспрямованості  системі місцевих фінансових інститутів — невідкладна потреба, і її належить забезпечити на основі створення  відповідної правової бази. У першу  чергу, слід законодавчо встановити, що метою діяльності виконавчої влади  і місцевого самоврядування є  надання громадських послуг. Слід також визначити кількісні характеристики послуг, котрі забезпечуються різними  рівнями виконавчої влади і місцевого  самоврядування.

Особливо важлива  роль в ієрархії місцевих фінансових інститутів належить самостійним місцевим бюджетам. Саме місцеві бюджети є  фондами, в яких мобілізується основна  частина фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення надання громадських  послуг. Тому забезпечення самостійності  місцевих органів влади у формуванні цих фондів — надзвичайно важливе  завдання, що має бути розв'язане  в процесі формування системи  місцевих фінансових інститутів та визначення її структури. Становлення інституту  самостійних місцевих бюджетів відбувається в процесі формування окремої  підсистеми в структурі системи  місцевих фінансових інститутів. Це —  система місцевих бюджетів. Особливо важливе значення для її становлення  мають такі інститути, як поточні  бюджети, бюджети розвитку, видатки, власні та закріплені доходи.

З інститутом самостійних  місцевих бюджетів тісно пов'язаний інститут місцевих податків і зборів. Саме місцеві податки і збори  мають забезпечити фіскальні  передумови самостійності місцевих бюджетів у частині формування їхніх  доходів.

Винятково важлива  роль у структурі місцевих фінансових інститутів належить комунальному кредитові. Комунальний кредит в умовах ринкової економіки — головне і, по суті, єдине джерело фінансових ресурсів для інвестиційних програм, що розробляються і здійснюються органами місцевого самоврядування. Таким чином, завершення формування цього місцевого фінансового інституту створить передумови для відновлення інвестиційної активності місцевих органів влади, яку в останній період майже повністю згорнуто.

Велику роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграють фінанси комунальних  підприємств. За обсягами ресурсів фінанси  комунальних підприємств у багатьох зарубіжних країнах можна поставити  в один ряд із місцевими бюджетами. В Україні реальний процес становлення  фінансів комунальних підприємств  розпочався лише після прийняття  Конституції 1996 року, коли комунальні підприємства було роздержавлено.

Свою роль у  системі місцевих фінансових інститутів відіграють позабюджетні валютні й  цільові фонди органів місцевого  самоврядування та комунальні платежі. Позабюджетні валютні й цільові  фонди та комунальні платежі надають  локальним фінансовим системам більшої  гнучкості, що сприяє стабілізації місцевих фінансів.

Ключову роль у  системі місцевих фінансових інститутів відіграє інститут комунальної форми  власності. Комунальна форма власності  на фінансові ресурси та майно  місцевих органів влади є необхідною передумовою автономного існування  місцевих фінансів.

Становлення системи  самостійних місцевих бюджетів безпосередньо  пов'язане зі змінами функцій  державного бюджету України. Розвиток місцевих податків і зборів змінює структуру податкової системи країни.

Становлення комунального кредиту впливає на сферу застосування державного кредиту. Поява комунальної  форми власності значно звужує простір  для державної форми власності. Розвиток фінансів комунальних підприємств  пов'язаний із змінами в державних  фінансах, зокрема у фінансах державних  підприємств. Змінюються природа та механізми функціонування й інших  фінансових інститутів держави, без  чого процес становлення місцевих фінансів може бути заблоковано.

Значний теоретичний  інтерес становлять взаємозв'язки між  окремими складовими системи місцевих фінансових інститутів. Зарубіжний досвід показує можливість різноманітних  комбінацій окремих інститутів у  їхній системі. Внаслідок цього  виникають різноманітні форми поєднання  в систему цих інститутів, і, в  підсумку, виникають різноманітні структури  місцевих фінансів з відносно більшою  чи меншою роллю того чи іншого інституту  залежно від національних особливостей країни. Особливість України в  тому, що більшість місцевих фінансових інститутів створюється згори, а  не на основі еволюційного розвитку їх відповідно до місцевих інтересів. Власне місцеві інтереси залишаються поки що багато в чому неусвідомленими. Усе  це — наслідки деформацій фінансової системи, які відбулися в попередній період історії. Тому система місцевих фінансових інститутів є фактично однотипною в усіх територіальних колективах.

У практиці України  поки що не забезпечується реалізація однієї з вимог Європейської хартії про місцеве самоврядування стосовно створення умов для гнучкості  локальних фінансових систем. Без  цього неможливо врахувати особливості  конкретних територіальних громад і, отже, забезпечити ефективне функціонування місцевих фінансів з урахуванням  цих особливостей. Ось чому невідкладним завданням уже на нинішньому етапі  становлення місцевих фінансів України  є створення правових передумов, які б відкрили простір для  ініціативи органів місцевого самоврядування, надання їм права формувати таку структуру місцевих фінансових інститутів, яка за конкретних умов буде найбільш ефективною. Система місцевих фінансових інститутів в Україні має будуватися як система, що має не статичну, а  динамічну структуру. Тільки за цих  умов може бути повною мірою використано  потенціал місцевих фінансів, які, на відміну від державних, мають  забезпечити особливі й специфічні місцеві інтереси, що не може бути враховано  центральною владою і реалізовано  через державні фінанси.

Місцеві фінансові  інститути перебувають у тісному  взаємозв'язку з іншими елементами місцевих фінансів.

Новий етап застосування місцевих податків і зборів розпочався в Україні після проголошення нею незалежності. Місцеві податки і збори фактично виведено зі складу державних податків, і вони почали розглядатись як власні доходи місцевого самоврядування.

У Законі "Про  місцеві Ради, місцеве та регіональне  самоврядування" передбачено право  місцевих рад запроваджувати на своїй  території місцеві податки і  збори.

Практика запровадження  їх протягом 1991—1993 рр. пов'язана з  неодноразовими правовими конфліктами  між органами місцевого самоврядування і прокуратури, викликаними неврегульованістю  цього питання в спеціальному законодавчому акті. Давня ж нормативна база не відповідала новим реаліям.

Питання місцевого  оподаткування розв'язано в Декреті  Кабінету Міністрів України "Про  місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р., за яким встановлено 17 місцевих податків і зборів. Серед них:

• готельний збір,
• ринковий збір,
• збір за парковку автомобілів,
• збір за видачу ордера на квартиру,
• збір з власників собак,
• курортний збір,
• збір за участь у бігах на іподромі,
• збір за виграш на бігах,
• збір з осіб, котрі беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі,
• податок з реклами,
• збір за право використання місцевої символіки,
• збір за право проведення кіно- і телезнімань,
• збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей,
• комунальний податок,
• збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон,
• збір за надання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.

У декреті визначено  повноваження органів місцевого  самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів та надання пільг  на них, а також максимальні ставки місцевих податків і зборів.

17 червня 1993 р.  Верховна Рада України прийняла  Закон "Про доповнення декрету  Кабінету Міністрів України "Про  місцеві податки і збори", яким  додатково запроваджується місцевий  податок з продажу імпортних  товарів.

Крім щойно  названих актів, місцеве оподаткування  в Україні регламентується також  Законом "Про внесення змін і доповнень  до Закону УРСР "Про систему оподаткування", ухваленим 2 лютого 1994 р. Ним передбачено 16 місцевих податків і зборів (вилученню  підлягали збір з власників собак  та податок з продажу імпортних  товарів), що виявило певну суперечність між прийнятими законодавчими актами.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчила, що використання їх в Україні поки що вкрай неефективне і вони своїх  функцій не виконують.

Так на сьогоднішній день їх частка в консолідованому  бюджеті становить лише 2% і місцевих бюджетах – до 5%.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній рахунок є  головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової автономії.

Становлення системи  місцевого оподаткування в Україні  може стати наслідком змін у соціально-економічній  системі держави, в першу чергу, в структурі власності, за рахунок  значного підвищення доходів населення, реформування системи оплати праці.фіскальний

2. Шляхи розвитку  місцевих фінансів

Як засвідчують  факти, вже більшість основних фондів в Україні перебуває в недержавному секторі економіки. Сформувалися верстви населення з високими доходами, котрі володіють значною нерухомістю. Усе це створює об'єктивні передумови для запровадження в Україні сучасної системи місцевого оподаткування і зміцнення на її основі фінансів місцевого самоврядування.

Насамперед, назріла  потреба значно розширити перелік  місцевих податків та повноваження органів  місцевого самоврядування щодо запровадження  їх. Основу місцевого оподаткування  мають забезпечити майнові податки. Доцільно запровадити місцеві податки  на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам влади слід отримувати законодавчо зафіксовану частку прибуткового податку з громадян, яку потрібно також розглядати як різновид місцевого податку.

Слід передбачити  право органів місцевого самоврядування встановлювати місцеві акцизи, наприклад  податок на продаж алкогольних напоїв на розлив та ін.

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних  податків. Можна запровадити податок  на утилізацію побутових відходів або  на прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання кар'єрних  матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі  ці податки ефективно використовуються в зарубіжних країнах.

Зарубіжний досвід також показує, що можна запроваджувати в Україні податки на цінні  папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові операції, на грошові  капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у центральній частині міста та ін.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження  всіх цих податків. Робити це необхідно  в контексті реформи всієї  податкової системи, під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від загальнодержавних  і місцевих податків на користь значного підвищення частки других.

У новому законі про місцеві податки і збори  доцільно передбачити дві групи  місцевих податків і зборів.

Перша група  — це місцеві податки і збори, що повністю регламентуються центральною  владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення пільг на ці податки.

Друга група  місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення  двох елементів: обов'язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України та встановлення верхніх меж податкових ставок.

Проблема місцевих податків і зборів знайшла своє відображення в постанові Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. "Про основні положення податкової політики в Україні". Цією постановою передбачено в процесі реформування податкової системи України запровадити 19 місцевих податків і зборів. Але такий перелік місцевих податків не дозволить кардинально підвищити їхню роль у податковій системі. Лише за умови, що місцевими податками буде визнано податок на нерухоме майно юридичних осіб, податок на нерухоме майно фізичних осіб, прибутковий податок з громадян, плату за землю, місцеві акцизи та деякі інші, вони почнуть відігравати суттєву роль у формуванні доходів органів місцевого самоврядування.

Невід'ємним  атрибутом місцевого самоврядування є особлива, самостійна форма власності, суб'єктом права якої є низовий  територіальний колектив. У зарубіжних країнах її названо муніципальною  формою власності. Крім муніципальної, публічними формами власності є власність держави, суб'єктів федерації (у федеративних країнах), адміністративно-територіальних утворень.

Суб'єктами права  комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Об'єктами права  комунальної власності визначалося  майно, що забезпечує діяльність відповідних  рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів, державний  житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні  системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, враховуючи націоналізоване  майно, передане відповідним міністерствам, установам, організаціям, а також  інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.

В комунальній  власності також перебуває майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права  власності. Держава та її адміністративно-територіальні  одиниці не відповідають за зобов'язаннями одне одного в процесі реалізації права державної власності.

Формування комунальної  власності в Україні ще не завершено, і воно має свої особливості.

По-перше, на відміну  від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, в Україні майно  комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної  власності. В зарубіжних країнах  майно муніципальної (комунальної) власності сформоване, як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності  до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів  комунальної власності за рахунок  коштів органів місцевого самоврядування.

По-друге, в зарубіжних країнах, включаючи і Російську  Федерацію, на відміну від України до 1996 р., майно комунальної (муніципальної) власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності — власністю територіальних колективів.

По-третє, в зарубіжних країнах суб'єктом права комунальної (муніципальної) власності є не адміністративно-територіальна  одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і, відповідно, там немає різновидів комунальної власності. На відміну  від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної  власності, в зарубіжних країнах  право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні  первинної (низової) адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі територіального  колективу як суб'єкта місцевого  самоврядування.

Запровадження в Україні комунальної власності  як власності корпоративної, недержавної  означає створення таких економічних  і фінансових основ місцевого  самоврядування, котрі відповідають потребам ринкової економіки, об'єктивним законам її розвитку.

Наслідком запровадження  в Україні комунальної власності  буде створення органів місцевого  самоврядування власної юридично оформленої самостійної фінансово-економічної  бази.

У комунальній  власності можуть перебувати рухоме та нерухоме майно, природні ресурси  і корисні копалини місцевого  значення, ліси, водоймища, рослинний  і тваринний світ, земля, кошти  місцевих бюджетів, позабюджетних, валютних та цільових фондів, фінансові ресурси  комунальних підприємств, запозичені органами місцевого самоврядування фінансові ресурси, цінні папери, фінансово-кредитні установи, паї, що належать органам місцевого самоврядування в статутних фондах підприємств  акціонерних товариств, страхові та довірчі товариства, пенсійні та резервні фонди, житловий фонд, підприємства, установи, організації та заклади виробничої соціально-культурної сфер, котрі надають  відповідні послуги територіальній громаді чи об'єднанням територіальних громад.

У комунальній  власності не може бути об'єктів  власності, функціонування яких не пов'язане  з наданням послуг територіальній громаді  і спрямоване виключно на отримання  прибутку, а також об'єкти, що за законодавством не можуть належати як власність громадам.

У комунальній  власності повинні перебувати і  не можуть бути приватизовані або  іншим способом відчужені на користь  юридичних та фізичних осіб дороги, тротуари, парки, сквери, набережні  річок, річки, озера, кладовища, пам'ятники архітектури та історії, заповідники  тощо. Перелік об'єктів виключно громадського користування затверджується на місцевому референдумі та закріплюється  в статуті територіальної громади.

Матеріальні та фінансові ресурси, які перебувають  у комунальній власності, є надбанням  територіальної громади. Правовий режим  майна комунальної власності  визначається законодавством України. Комунальна власність на рівних правах із державною, приватною та іншими формами  власності визначається і захищається  законом. Суб'єктом права комунальної  власності є територіальна громада, а від її імені — представницький  орган місцевого самоврядування, котрий володіє, користується і розпоряджається  комунальним майном на основі законодавства  України та статуту поселення.

Склад та перелік  об'єктів майна комунальної власності  самостійно визначається представницькими органами місцевого самоврядування в містах, селах, селищах та в інших  поселеннях.

Органи місцевого  самоврядування формують склад об'єктів  комунальної власності самостійно. Ради затверджують перелік майна, що належить до комунальної власності, на основі концепції комунальної  власності та Закону "Про правовий режим майна комунальної власності". Об'єкти, визначені як майно комунальної  власності, може бути передано територіальним громадам із державної власності  органами, уповноваженими здійснювати  управління майном державної власності  у визначеному Законом порядку, або викуплено з інших форм власності органами місцевого самоврядування на основі права переважного викупу. Об'єкти комунальної власності може бути створено за рахунок коштів бюджетів місцевого самоврядування, а також позабюджетних, цільових, валютних фондів та інших ресурсів.

На основі затверджених переліків майна комунальної  власності міські, сільські та селищні  ради самостійно визначають склад об'єктів  комунальної власності міста, села та селища. Після розгляду затверджених радами переліків об'єктів майна  комунальної власності Фонд державного майна України та його регіональні  відділення за участю Міністерства економіки  України готують подання до Кабінету Міністрів України, на основі яких Кабінет  Міністрів України приймає постанови  про передачу цих об'єктів у  комунальну власність відповідних  міст, сіл та селищ. Передача об'єктів  здійснюється Фондом державного майна  України і супроводжується наданням міським, сільським та селищним органам  місцевого самоврядування актів  на право власності на кожний об'єкт. Переданим до комунальної власності  вважається об'єкт майна після  надання органу місцевого самоврядування акта на право його власності. Акти оформляються і надаються Фондом державного майна України. Після  передачі до комунальної власності  підприємств, організацій, установ, інших  об'єктів майна вони підлягають реєстрації у встановленому законодавством порядку.