Продовольча безпека, як критерій ефективності аграрної політики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Реферат

на тему:

“Продовольча безпека, як критерій ефективності аграрної політики”

Зміст

Вступ

1. Поняття продовольча безпека та її складові.

2. Фактори, які забезпечують продовольчу безпеку.

3. Продовольча безпека  як пріоритет аграрної політики.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Продовольча  безпека є однією з вирішальних  складових загальноекономічної  безпеки будь-якої держави, важливим фактором сталого соціально-економічного розвитку суспільства, його демографічного відтворення, невід'ємною частиною життєдіяльності людства, держави, світового товариства.

З кожним роком питання  забезпечення продовольчої безпеки  загострюється з урахуванням  суттєвого перевищення росту народонаселення над ростом виробництва продовольства, а тому потребує подальшого дослідження та розробки системного підходу до вирішення проблеми забезпечення продуктами харчування.

Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать її не лише продовольча, але й національна безпека.

Проблема продовольчої безпеки не має кон’юнктурного характеру. Вона буде існувати доти, поки є держава, визначальним фактором сили і авторитету якої є підтримання відповідного рівня продовольчої безпеки. Аграрна політика в будь-якій суспільній системі має цілі, обумовлені перш за все економічним змістом. І тому в колишній соціалістичній, а також у феодальній, і, звичайно, в ринковій (колишній капіталістичній) економіці головною (генеральною) метою аграрної політики усвідомлено або підсвідомо, але об’єктивно, завжди залишалося рішення проблеми забезпечення населення продовольством. Адже все, окрім кисню і води, людина одержує для своєї життєдіяльності з їжі. Держава, займаючись рішенням цієї проблеми, укріплює і свої позиції. Інакше нація вимирає.

аграрний політика продовольчий безпека

1. Поняття продовольча безпека та її складові.

Продовольча безпека – це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток. Необхідність забезпечення продовольчої безпеки України вимагає підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення, що передбачає використання державної підтримки вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та вжиття заходів імпортного контролю з метою захисту власних виробників від іноземної конкуренції. Надійність забезпечення продовольчої безпеки полягає як у достатньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в наявності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти, зростання цін, ембарго тощо).

Дослідження сутності категорії  продовольчої безпеки дали можливість зробити висновок, що її теоретичні основи ґрунтуються на економічній  теорії, згідно з якою основою існування  людського суспільства є виробництво  матеріальних і духовних благ для задоволення потреб. Людина намагається задовольнити, насамперед, найнеобхідніші свої потреби. За відомою теорією А. Маслоу, яка визначає вагомість потреб, першочерговими є фізіологічні потреби, серед яких на перше місце ставиться голод.

Продовольча безпека  як багаторівнева системна категорія  характеризує економічні відносини  на різних рівнях людської спільноти: глобальному, національному, на рівні  соціальних груп, сімей, окремої особи. Особливе місце в цій системі  займає національна продовольча безпека, яка набирає рис суспільного блага і вимагає державної підтримки в ринкових умовах. У загальному комплексі проблем забезпечення продовольчої безпеки є такі, що пов’язані безпосередньо з функціонуванням ринку, і ті, що належать до так званої підсистеми державних інтересів. Необхідність виділення як самостійної економічної підсистеми державних інтересів пов’язана з неспівпаданням мотивації ринкових відносин і завдань держави щодо забезпечення населення продовольством.

На тлі руйнації агропромислового комплексу та його ресурсного потенціалу відбувається зниження рівня продовольчої безпеки. Низька віддача природно-ресурсного потенціалу, який використовується у сільському господарстві пояснюється насамперед відсутністю ефективного власника, безгосподарним ставленням до землі, недосконалими технологіями виробництва, недотриманням науково-обгрунтованих норм ведення землеробства, хибною практикою максимального залучення земель до обробітку, недостатнім внесенням мінеральних добрив, необгрунтованою ціновою політикою, відсутністю достатньої кількості сільськогосподарської техніки та її низькою якістю, невиконанням природоохоронних заходів.

Стан продовольчої безпеки  кожної країни характеризується такими складовими: наявністю продуктів  харчування в необхідному асортименті на території всієї країни; рівнем доходів різних верств населення всіх регіонів країни, який дозволяє їм придбавати продукти харчування хоча б по мінімальній нормі споживання; недопущенням виробництва, продажу та споживання неякісної продукції, яка завдає шкоди здоров’ю людей.

Захоплюючи світові  ринки продовольства, провідні країни водночас піклуються за підтримання  власного високого рівня самозабезпечення: США і Франція – більше 100%, ФРН – 93%, Італія – 78%, а навіть бідна  родючими ґрунтами Японія – 40%, Росія – 67%.

Задоволення фізіологічних  потреб людини якісними та безпечними продуктами харчування складає матеріальну  основу біологічного, політичного, соціального  та духовного існування індивіда, сім’ї, соціальної групи, держави, суспільства та людства в цілому. Інтеграція України у світове та європейське співтовариство актуалізує проблему продовольчої безпеки, оскільки лише за умови гарантування забезпечення населення продовольством за будь-яких умов держава може проводити незалежну політику. 

Ці характеристики слід враховувати при формуванні державної  політики щодо продовольчої безпеки, а  також мають забезпечувати такі її напрями: ефективний розвиток агропромислового комплексу, зовнішньоекономічна діяльність у сфері АПК, формування доходів населення, гарантування збалансованого і якісного споживання (рис. 1).

Рис. 1. Основні складові формування державної політики забезпечення продовольчої безпеки

Визначення суті продовольчої безпеки завжди пов’язане із забезпеченням  життєдіяльності людини, яка характеризується станом його здоров’я. Тому реальне уявлення про реальну продовольчу ситуацію в країні можна одержати, порівнюючи існуюче споживання з рівнями споживання, представленим у класифікації, побудованій за принципом відповідності продовольчого забезпечення до завдань збільшення народжуваності, збереження здоров’я, активної життєдіяльності людини та досягнення максимально можливої в сучасних умовах середньої тривалості життя.

Для визначення критеріїв  продовольчої безпеки в країні слід ввести державну систему норм споживання, що регламентувала б основні нормативні рівні споживання населення: раціональний (нормативний), який використовується для соціально-економічних розрахунків, і мінімально необхідний – для гарантованого забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

Залежно від суб’єктів, способів вирішення ними проблем  і виконання відповідних функцій  розрізняють чотири рівні продовольчої безпеки: державний, місцевий, груп населення  і сімейний (домашні господарства).

До суб’єктів державного рівня належать уряд і органи законодавчої влади. Їх діяльність спрямована на забезпечення стабільності економічного розвитку, формування державних фондів і приведення у відповідність (балансу) попиту і пропозиції на внутрішньому ринку продовольства.

На місцевому рівні  продовольчу безпеку повинні  забезпечувати суб'єкти територіального  управління (область, район) за допомогою  постачання продуктами, контролю їх якості і створення умов населенню для  отримання доходів.

Суб’єктом, що визначає продовольчу безпеку на рівні груп населення, виступають соціальні групи, завдання яких – забезпечити доходи, необхідні для науково-обґрунтованого споживання.

На сімейному рівні  як суб’єкт, що забезпечує продовольчу  безпеку, виступають домашні господарства, функція яких придбання і використовування продуктів, організація збалансованого споживання. Всі рівні продовольчої безпеки взаємопов’язані і взаємозалежні. Оптимальний варіант вирішення продовольчої проблеми – це узгоджені дії суб’єктів усіх рівнів.

Забезпечення ефективного функціонування системи продовольчої безпеки безпосередньо залежить від: стійкості підсистеми забезпечення; структурних змін в АПК; інвестиційної політики; формування підсистеми технічного забезпечення; удосконалення податкового законодавства; організації банківського обслуговування; створення товарних запасів матеріально-технічних засобів; діючої системи страхування урожаїв і майна підприємств АПК; науково-інформаційного забезпечення.

2. Фактори, які забезпечують продовольчу безпеку.

Забезпечення продовольчої безпеки залежить від земельних ресурсів, агротехнічних засобів, екологічних умов місця існування, економічного стану, а так само рівня розвитку галузей, що добувають і виробляють харчову продукцію.

Проблема продовольчої безпеки не лише і не стільки аграрна, скільки комплексна, пов'язана з макроекономічним розвитком країни, соціальною стратифікацією населення, медичними параметрами живлення і так далі

Більшість фахівців з  аграрної економіки сходяться на тому, що продовольчу незалежність держави можна вважати достатньою, якщо питома вага вітчизняного продовольства в загальному об'ємі споживання складає не менше 80 %, (вже 75% вважається критичним рівнем).

Продовольчо незалежними  є країни, що повністю забезпечують жителів основною продукцією власного виробництва з урахуванням поточного споживання і створення певного резерву на непередбачені цілі і обставини. До продовольчо незалежних країн відносять Канаду, Нову Зеландію, США, Францію і деякі ін. В Німеччині, Італії, Іспанії і багатьох інших розвинених країнах роблять 80-90% необхідного продовольства.

Завдання, які повинні  вирішуватися на регіональному рівні, залежать від існуючих і потенційних  можливостей того або іншого регіону  по виробництву сільськогосподарської  продукції і продовольства, а  також засадничих вимог забезпечення продовольчої безпеки – досягнення самозабезпечення і зниження імпортної залежності держави в постачанні продовольством.

Існує багато критеріїв  для визначення продовольчої безпеки, кожен автор має свою точку  зору на чинники, що впливають на продовольчу безпеку країни або регіону.

Рівень продовольчої безпеки визначають наступні чинники:

вітчизняне виробництво, здатне наситити споживчий ринок;

• імпорт продовольства, що включає товари, які можуть робитися в країнах ЄС, і товари, які робитися в країнах ЄС не можуть;
• рівень розвитку вітчизняної переробної промисловості;
• купівельна спроможність населення країн ЄС
• самозабезпеченість населення, тобто рівень розвитку особистого підсобного господарства (нетоварного).
• групи населення, що живуть за межею бідності і що не мають достатнього доходу для придбання мінімального набору продуктів харчування;
• населення територій, продовольче постачання яких не забезпечується ринковими механізмами в силу зовнішніх чинників (наприклад, транспортній недоступності);
• незбалансованість живлення по окремих складових, що веде до загрози здоров'ю нації або окремих груп населення;
• низький контроль над безпекою продуктів харчування, в силу чого продовольство стає загрозою життя і здоров'ю нації.

Тобто на продовольчу безпеку впливає не лише стан вітчизняного аграрного сектора і рівень аграрного протекціонізму, але і важливу роль грає загальноекономічна ситуація в країні.

До числа короткострокових ризиків  відносно продовольчої безпеки відноситься  тимчасова сильна розбіжність в зміні роздрібних продовольчих цін і доходів населення, тобто, якщо ціни на продовольство раптом різко зростають, а номінальні грошові доходи населення помітно відстають від них в рості, то реальна купівельна спроможність населення падає, виникає небезпека недоїдання в цей конкретний момент на цій конкретній території. Ще одним чинником, що впливає на продовольчу безпеку, є торгові бар'єри, такі як заборони на вивезення зі своєї території найбільш ліквідної сільгосппродукції, заборони на вивезення продовольства зі своєї території, заборони на ввезення продовольства на свою територію, недобросовісна міжрегіональна конкуренція. В силу міжнародного характеру продовольча безпека схильна до дії чинників світового ринку, цін на світових ринках продовольства, коливань у виробництві сільськогосподарської продукції, локальних конфліктів і так далі.

Стан продовольчої безпеки  країни оцінюється комплексом показників. Головним гарантом продовольчої безпеки  є державний резерв зерна - цільовий запас, що складається з продовольчого зерна, продуктів його переробки і грошових коштів, призначених для чинення регулюючої дії на ринок зерна. Цей резерв використовується для закупівлі і створення запасу зерна і продуктів його переробки, забезпечення гарантії закупівель продовольчого зерна у місцевих виробників сільськогосподарської продукції, виділення товарних кредитів, проведення товарних інтервенцій, тобто цілеспрямованої державної дії на зерновий ринок у разі виникнення диспропорцій між попитом і пропозицією на зерно, продукти його переробки і хлібобулочні вироби. Перехідний запас зерна повинен складати 60 днів його споживання (що рівне приблизно 17% від споживання зерна в рік) [2, с. 13].

В узагальненому виді оцінка стану продовольчої безпеки  населення визначається:

Фізичною доступністю  продуктів харчування для споживачів, тобто постійна наявність продуктів  харчування на усій території країни в кількості і асортименті, що відповідають платоспроможному попиту. Цей критерій є визначальний.

Економічною доступністю  продуктів харчування, тобто їх доступності для споживача за ціною незалежно від соціального статусу і місця проживання, який дозволяти придбавати продукти харчування, принаймні, на мінімальному рівні.

Безпека продуктів харчування, тобто відсутність в них усього того, що робить цей продукт непридатним в їжу або небезпечним для людини.? Якість живлення, тобто споживання людиною в щоденному раціоні харчування необхідного йому кількості калорій і поживних компонентів. Різні джерела по-різному називають раціональні норми споживання ккал. у добу, вони варіюються від 2700-3100, 2961, чи від 3000-3500 ккал. у добу, залежно від віку і сфери діяльності. При цьому висока якість живлення забезпечується ще і поєднанням в їжі білків, жирів, вуглеводів і вітамінів, які відповідають раціональним нормам [4].

До сучасних критеріїв  продовольчої безпеки відносяться:

• доля витрат на продовольство в загальних витратах окремих груп населення;
• територіальна доступність продуктів (вимірювана шляхом порівняння рівня роздрібних цін на однакові товари в різних регіонах країни);
• рівень «зручності» продовольства (доля в споживанні сучасних продуктів, які знижують втрати і економлять час роботи в домашньому господарстві);
• міра «натуральності» і доброякісності продуктів, вплив якості продуктів на стан здоров'я і тривалість життя, у тому числі продуктів, отриманих за допомогою методів генної інженерії і біотехнології і ін.

Продовольча безпека  буде досягнута частково, якщо виконуються  наступні умови:

• населення країни забезпечене продуктами харчування вітчизняного виробництва не менше чим на 80% і ці продукти є екологічно чистими і корисними для здоров'я.
• ціни на ці продукти доступні основній масі трудового населення країни;
• стратегічні запаси продовольства обмежені і не забезпечують стійке постачання населення у разі виникнення надзвичайних обставин;
• виробничі потужності дозволяють нарощувати випуск продовольства;
• науково-технічна база хоча і відстає від рівня вищих світових досягнень, але розвивається.

До цільових характеристик  продовольчої безпеки в країні віднесені: рівень споживання населенням продуктів харчування; обсяги власного виробництва продовольства; спеціальною підціллю виступає зниження долі сімей і домогосподарств з недостатнім об'ємом живлення по калорійності і збалансованості.

3. Продовольча безпека як пріоритет аграрної політики.

Необхідність визначити стратегічні напрями агропродовольчої політики держави, що забезпечує ефективний розвиток агропромислового комплексу як основи продовольчого забезпечення населення відповідно до раціональних норм харчування на основі підвищення фізичної і економічної доступності продуктів харчування різних соціальних груп населення, вимагає розроблення відповідних теоретико-методологічних основ продовольчої безпеки, формування її концепції, кількісних та якісних параметрів продовольчої безпеки, організаційно-економічних і соціальних механізмів забезпечення.

Саме ці складові зумовлюють необхідність комплексного системного обґрунтування основних теоретико-методологічних підходів до формування стійкої системи продовольчої безпеки в умовах формування ринкового господарства, інституційних змін в економіці України, радикальних перетворень у відносинах власності та визначають актуальність теми дослідження.

Національну продовольчу безпеку в широкому розумінні слід розглядати як стан економіки, а у більш вузькому значенні — як гарантовану здатність держави задовольняти потреби населення в особі кожного громадянина продуктами харчування в необхідному обсязі, асортименті і якості на рівні, що забезпечує здоров’я та інтелектуальний розвиток особи, на принципах самозабезпечення основними базовими продуктами та їх економічної і фізичної доступності, незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.

Розглядаючи питання національної продовольчої безпеки, необхідно виходити з найгірших передбачень вирішення світової продовольчої проблеми. Нині дедалі гострішим стає глобальне протиріччя, коли абсолютне перевиробництво продовольства в розвинутих країнах супроводжується масовим голодом і недоїданням у багатьох країнах третього світу. Все більше посилюється вплив таких негативних чинників, як виснаження природних ресурсів, зростання забруднення навколишнього середовища, збереження тенденцій зростання бідності, хвороб, нестачі продовольства. Дослідження показують, що продовольча проблема стає дедалі гострішою і нерідко набуває ознак продовольчої кризи. Тому, вирішуючи продовольчу проблему, кожна країна, в тому числі і Україна, повинна виходити зі своїх можливостей продовольчого забезпечення за рахунок власного виробництва базових продуктів харчування, що гарантує продовольчу безпеку країни.

Проблема продовольчої безпеки має вирішуватися не лише на національному, а й на регіональному  рівні. Це обумовлено нерівномірністю  соціально-економічного розвитку окремих  територій держави, що є наслідком значних відмінностей в природно-кліматичних умовах, виробничо-економічному потенціалі та ін. Підвищення рівня відповідальності суб’єктів держави за забезпечення населення якісним продовольством вимагає формування адекватної регіональної політики продовольчої безпеки.

Реалізація аграрної політики продовольчої безпеки передбачає необхідність забезпечення тісної взаємодії між усіма суб’єктами, що відповідають за процес її формування. Це сприятиме узгодженості політики в усіх сферах, що пов’язані з продовольчою безпекою та запобігатиме завданню шкоди здоров’ю населення, довкіллю й економіці держави. Процес формування аграрної політики продовольчої безпеки починається з дослідження складу харчових продуктів, які виробляються в державі, та створення відповідного банку даних.

На цій основі здійснюється моделювання харчових раціонів для  різних вікових груп населення з  урахуванням територіального рівня  екологічного навантаження та прогнозується фізіологічна потреба населення країни в харчових продуктах. З урахуванням експортних можливостей країни за окремими групами продовольчої продукції формуються баланси продовольчих ресурсів, які використовуються при розробці стратегії формування продовольчої безпеки(рис.2).

Рис. 2. Алгоритм формування і реалізації аграрної політики продовольчої безпеки

Основним критерієм  ефективності аграрної політики є стан продовольчої безпеки країни, який визначається широким спектром взаємозалежних показників, що систематизуються у  відповідні групи і характеризують:

1. Стан забезпечення населення якісною і безпечною продукцією (рівень захворюваності населення, пов’язаний з недостатнім чи нераціональним харчуванням; стан контролю за дотриманням якості і безпеки продовольчої продукції; розвиток інформаційної діяльності, спрямованої на поліпшення забезпече­ності населення якісним і безпечним продовольством; обсяг окремих видів продовольчої продукції, що виробляється за міжнародними стандартами якості в загальному обсязі її виробництва).

2. Рівень споживання  населенням продуктів харчування (фактичне споживання окремих видів харчових продуктів в розрахунку на душу населення; споживання продуктів харчування в домогосподарствах з дітьми в залежності від кількості дітей у їхньому складі; споживання продуктів харчування в домогосподарствах за децильными (10%) групами за рівнем средньодушових сукупних витрат).

3. Економічну (вартість  набору продуктів харчування  відповідно до раціональних норм  їхнього споживання; рівень середньомісячної  номінальної і реальної заробітної  плати; розподіл населення за рівнем середньодушових сукупних витрат; частка сукупних і грошових витрат на продукти харчування в загальній структурі витрат населення; індекс споживчих цін на продовольчі товари) доступність продовольства.

4. Стійкість продовольчого  ринку (визначається рівнем роздрібних і закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію з урахуванням нормативної рентабельності її виробництва) і ступінь його незалежності (частка імпортних товарів у загальній структурі реалізації; рівень самозабезпеченості продовольчими товарами;);

5. Рівень розвитку  агропродовольчої сфери (частка  агропродовольчої сфери у формуванні  валового внутрішнього продукту; обсяги виробництва окремих видів  сільськогосподарської продукції  і продовольчих товарів; урожайність  основних видів сільськогосподарських культур; продуктивність худоби і птиці; частка господарств населення у виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції; рентабельність виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів; рівень державної підтримки аграрних товаровиробників).

6. Природно-ресурсний  потенціал і ефективність його  використання (площа ріллі в розрахунку  на 1 жителя; родючість землі, у  т.ч. в розрізі окремих територій;  частка деградованих земель у  загальній їхній структурі; рівень розораності земель і ін.).

Ефективність аграрної політики є наслідком спільної дії  великої кількості факторів, тому при її оцінці враховується їхня взаємодія  і комплексний вплив на регульовані  державою об’єкти, розрізняють результати часткової і загальної дії. Негативна зміна кожного з показників, що входять до оціночних груп, розглядається як реальна чи потенційна загроза продовольчій безпеці країни, оскільки усі вони взаємозалежні і взаємопідпорядковані в контексті своєї цільової спрямованості.

Висновки:

Отже, можна зробити  висновок, що реальна і повноцінна система продовольчої безпеки України  повинна охоплювати такі складові:

- міцне і надійне  забезпечення, що базується на  національному АПК, здатному постійно  забезпечувати населення продуктами харчування на відповідному рівні, адекватно реагуючи на кон’юнктуру продовольчого ринку;

- фізична і економічна  доступність необхідної кількості  і асортименту продовольства  для різних категорій населення  забезпечується їх платоспроможністю, що не ставить під загрозу задоволення інших основних потреб людини; система захищеності вітчизняного виробника продовольчих товарів від імпортної залежності як в продовольстві, так і ресурсному забезпеченні.

- кожен структурний елемент аграрної політики повинен мати одну і ту ж генеральну мету - забезпечення продовольчої безпеки країни, яка конкретизується по кожному з напрямів.

Агропродовольча сфера  може стати базовою передумовою  для більш широкого розвитку всієї  економіки та формування вищого рівня  продовольчої безпеки. При цьому має враховуватися, що кожен наступний приріст агропродовольчого виробництва пов’язаний з необхідністю залучення несільськогосподарського капіталу, зокрема у вигляді ефективних засобів виробництва, професійного кадрового складу, розвинутої фінансової та матеріально-технічної інфраструктури та ін.

Список використаних джерел

1. Деякі питання продовольчої безпеки: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. №1379 // Офіційний вісник України. – 2007. – №93. – Ст. 3405.
2. Дем’яненко С. До питання про стратегію розвитку аграрної політики України / С. Дем’яненко, І. Свіредська // Економіка України. — 2004. — №3. — С. 72—79. 
3. Резнікова О. С. Удосконалення механізму забезпечення продовольчої безпеки в Україні / О. С. Резнікова // Економіка АПК. — 2010. — №5. — С. 35—38.
4. Кочетков О. В., Марков Р. В. Формування системи показників продовольчої безпеки України // Економіка АПК. – 2011. - № 9.
5. Гойчук О. І. Продовольча безпека: структура, рівні та критерії забезпечення // Загальні проблеми економіки. – 2010. – № 12.

Размещено на Allbest.ru