Ранний новоанглийский как период формирование английской литературы

        Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1. РАННІЙ НОВОАНГЛІЙСЬКИЙ ЯК ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Загальна характеристика історії англійської мови………………….4

1.2 Формування англійської літератури епохи Відродження………….7

1.3 Особливості англійської літератури гуманізму……………………10

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..15

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….16 

        ВСТУП 

        Англійська література представляє собою потужний пласт  в світовому літературному процесі. Вона дала світу такі імена, як Вільям Шекспір, Джонатан Свіфт, Джордж Гордон Байрон, Персі Біші Шеллі, Вальтер Скотт, Чарльз Діккенс, Оскар Уайльд, Бернард Шоу і багато-багато інших. Важко уявити собі літературу без цих імен, без героїв улюблених творів, без тих добрих думок і почуттів, які охоплюють нас при читанні романів і поем, віршів і п,єс. Англійська література пройшла довгий шлях розвитку, властивий будь-якій національній літературі.

        Розвиток англійської  літератури відбувався паралельно з  розвитком англійської мови. Традиційно вважається, що англійська мова пройшла через чотири стадії протягом останніх півтори тисячі років:

• староанглійська або англосаксонська (500—1050), корені якої відносять до діалектів поселенців (ютів, саксів, англів і фризів), які захопили територію сучасної Англії;
• середньоанглійська (1050—1550), яка перебувала під впливом норманської французької мови (після завоювання в 1066 році) і церковної латини;
• рання сучасна англійська (1550—1700), що стандартизувала широкі зміни середньоанглійської;
• пізня сучасна англійська (починаючи з 1700), містить часткові зміни при поширенні сучасної англійської мови.

        В даному рефераті зроблена спроба дослідити ранній ново англійський  період як період формування англійської  літератури. Відповідно об’єктом дослідження  є рання сучасна англійська мова, зокрема йдеться про історичний період від 1550 року до 1700 року. Предметом  дослідження є періодизація формування та становлення англійської літератури.

        Відповідно до поставленої  мети роботу структуровано шляхом поділу на три підрозділу, вступу, висновку та списку використаних джерел.

1. РАННІЙ НОВОАНГЛІЙСЬКИЙ ЯК ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.   Загальна характеристика історії англійської мови

        У давньоанглійський  період формування мови англійської  народності (V—XI ст.) на території Британії внаслідок розвитку діалектів північно-германських  племен (англів, саксів і ютів), що переселилися в V ст. до Британії і злилися з  кельтським населенням, виникає староанглійська  мова. В Англії зароджуються феодальні  відносини, виникають окремі королівства  і формуються місцеві діалекти. Найдавніші писемні пам'ятки (рунічні написи на Рутвельському хресті, поема «Беовульф» та ін.) датуються 7—8 ст. З проникненням до Англії християнства (6 ст.) латинський алфавіт заміняє руни. Староанглійська мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних, флективною будовою, вільним порядком слів, морфологічною диференціацією частин мови, добре розвиненою системою словотворчих афіксів, продуктивним словоскладанням. Лексичний склад — в основному давньо-германський, з незначними кельтськими і латинськими запозиченнями. Після завоювання Англії Данією (1017) англійська мова поповнюється скандинавськими географічними назвами, військовими термінами, суспільно-побутовою лексикою [1, c.27].

        Середньоаглійський період розвитку мови англійської народності простягається від XI до XIV ст. В кінці XI і на початку 12 ст. в Англії посилюється процес феодалізації, якому сприяє завоювання країни норманами (1066), і норманський діалект французької мови стає офіційною мовою Англії. Але народ зберігає рідну мову. Понад два століття в Англії існує двомовність, внаслідок чого лексика англійської мови в значній мірі поповнюється запозиченнями з французької. На початку 15 ст. англійська мова витісняє французьку з основних сфер державного та політичного життя і стає панівною в країні. В цей час в Англії ще існують діалекти староанглійської мови, риси яких відбиті в писемних пам'ятках, особливо з 13 ст. Найвизначнішою пам'яткою цього періоду є твори видатного англійського поета Джефрі Чосера, які сприяли поширенню літературної англійської мови. Її особливістю на той період був поступовий перехід від флективної до аналітичної будови. Зв'язок між словами починає здійснюватися переважно за допомогою прийменникових конструкцій і службових слів. Відбувається ряд змін у системі голосних, скорочується кількість відмін, руйнується категорія роду, спрощується система класифікації дієслів. У системі дієвідмінювання виникають нові аналітичні форми, стає помітною тенденція до сталого порядку слів [8, c.23].

          В період формування англійської національної мови в Англії починається розклад феодальної системи та інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин. Внаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон в 14 ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою національної мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку національної мови й все більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм національної англійської відіграв Вільям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови. В літературномовних пам'ятках цього періоду відбилась епоха розвитку буржуазного гуманізму, формування національної самосвідомості англійського народу. На мові цього періоду позначається вплив широких міжнародних зносин Англії — починається новий потік запозичень з італійської, грецької, іспанської та інших мов. У фонетиці визначним явищем є так званий «зсув голосних» і ряд інших особливостей, що посилили розбіжність між орфографією і орфоепією. У морфології триває процес відпадання флексій іменників, прикметників і дієслів; виникає новий, безсуфіксальний спосіб творення слів; усталюється єдина форма множини (-s); прикметники остаточно втрачають форми узгодження, спрощується категорія сильних і слабких дієслів. У синтаксисі спостерігаються основні риси сучасної англійської мови [8, c.29].

        В новоанглійський період відбулося остаточне формування і розвиток національної англійської мови. Закріпленню сталих норм літературної мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і ряд словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.). Внаслідок колоніальної експансії Англії її мова проникала (з 17 ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та ін. країн. В англійській мові далі розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, наприклад, прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками. Отже, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні.

        Хоч англійська мова протягом тривалого розвитку зазнала  значних змін, проте вона й тепер  зберігає всі основні риси групи  германських мов.

        Таким чином, англійська мова пройшла декілька історичних періодів формування та становлення і поширилася по всьому світу, починаючи з 17 століття, залишаючись завжди основною міжнародною мовою торгівлі і техніки.

2. Формування  англійської літератури епохи Відродження

        Новоанглійський, зокрема ранній новоанглійський період становлення англійської мови, мав сильний вплив на формування національної англійської літератури, зокрема слід зазначити, що хронологічно це період епохи Відродження в мистецтві, тому відповідно англійська література відзначалась особливим розвиток, розмаїттям жанрів та красою англійської мови.

          Хронологічні межі англійського Відродження - кінець XV- початок XVII ст. Але підготовка ґрунту для виникнення гуманістичної культури розпочалася раніше, ще в XIV ст. Це був час значних соціальних змін: розпочався розклад феодалізму, відбувався швидкий розвиток міст, ремесла, торгівлі. Особливо тісні зв'язки встановилися з Фландрією та Італією, звідки й почали проникати в Англію гуманістичні ідеї. Великі соціальні зрушення були зумовлені Столітньою війною (1337-1453). Вона активізувала боротьбу за зміцнення королівської влади; принесла багато злигоднів народу, але водночас сприяла його єднанню, розвитку його свідомості і почуття своєї соціальної значимості. В 1381 р. в південних частинах Англії спалахнуло Велике селянське повстання на чолі з Уотом Тайлером. Виник реформаційний рух лоллардів, що виступили проти папства і католицької церкви. Представники лоллардів Джон Уїкліф і Джон Болл, який був також одним із вожаків селянського повстання, мали великий вплив на народ [11, c.141].

        Усі ці процеси створили передумови для формування англійської  нації, культури, мови. У середньовічній Англії після норманського завоювання (XI ст.) офіційною державною мовою  була французька, нею користувалися  в аристократичному середовищі і  при дворі. Населення міста і  села розмовляло англосаксонськими  діалектами. Тільки на початку другої половини XIV ст. на основі лондонського діалекту почала формуватися англійська літературна мова.

        Видатним англійським  письменником цього перехідного  періоду був Джефрі Чосер. Найвидатнішим твором Чосера є «Кентерберійські оповідання» - збірка віршованих оповідань, створена в останній період життя. В ній поет зовсім відходить від алегоричного принципу зображення і звертається до безпосереднього змалювання життя сучасної Англії. За будовою твір подібний до «Декамерона» Боккаччо. Це також обрамована новелістична збірка, яка відкривається прологом, де описано оповідачів, а далі подано їхні розповіді. Але пролог в «Кентерберійських оповіданнях» має незрівнянно більше значення, ніж у «Декамероні» - у Чосера він є найважливішою і найцікавішою частиною збірки [2, c.84].

        XV ст. в історії  Англії - буремний і жорстокий  час, мало сприятливий для розвитку  культури. Негативні наслідки Столітньої  війни, героїчний період якої  давно вже минув, кривава династична  війна Червоної і Білої Троянд (1455-1485), внутрішній розбрат загальмували  поступ гуманізму. Він починає  розвиватися тільки на рубежі XV-XVI ст. і свого розквіту досягає  в другій половині XVI ст. Цей процес  був зумовлений рішучими змінами  у суспільному житті країни. Внаслідок  тривалої боротьби між великими  феодальними баронами за трон  похитнулась могутність родовитого  дворянства і в Англії утвердилася  абсолютна монархія. В роки правління  Генріха VII (1485-1509) і Генріха VIII (1509- 1547) сила феодального стану,  а також церкви була підірвана  остаточно. Генріх VIII порвав з  папою римським, проголосив себе  главою англійської церкви (1534) і  привласнив церковні землі. Новостворене  дворянство було зацікавлене  в буржуазному розвитку країни. Дворяни «становили зовсім нову  верству; їх звички і прагнення  були далеко більш буржуазними,  ніж феодальними. Вони прекрасно  знали ціну грошам і негайно  взялися роздувати земельну ренту,  зігнавши з землі сотні дрібних  орендаторів і замінивши їх  вівцями. Генріх VIII масами створював  нових лендлордів з буржуазії,  щедро роздаючи і продаючи  за безцінь церковні маєтки; до  того самого результату приводили  безперервно здійснювані до кінця  XVII століття конфіскації великих  маєтків, які потім роздавалися всіляким вискочкам у прямому або переносному розумінні цього слова. Тому англійська «аристократія» з часів Генріха VII не тільки не протидіяла розвиткові промисловості, але, навпаки, старалась добувати з цього розвитку посередню вигоду» [12, c.48].

        Значною силою в  країні стала буржуазія, яка швидко збагачувалась і відігравала  все більшу роль у різних сферах суспільного життя. В Англії інтенсивно розвивалися економіка, внутрішня  й міжнародна торгівля, мореплавство. Країна створила сильний морський флот, завдяки якому вона поширила свої колоніальні території і здобула  блискучу перемогу у війні з феодально-католицькою  Іспанією, розгромивши її «Непереможну Армаду» (1588).

        Капіталістичний прогрес  Англії, зростання багатства панівних класів супроводжувались посиленням експлуатації та ще більшим зубожінням народних мас, які складалися головно з  селянства. Внаслідок розвитку торгівлі вовною значна частина їх була зовсім позбавлена будь-яких засобів до існування.

        В епоху первісного нагромадження в Англії з усією  очевидністю з самого початку  проявився антинародний, антигуманістичний  характер буржуазних відносин. Це зумовило і визначальну особливість англійської  гуманістичної літератури - гостру постановку в ній соціальних проблем, її не тільки антифеодальний, а й  антибуржуазний характер [7, c. 98].

        Отож, в історії  англійської літератури епоха Відродження  посідає значне місце. В першу  чергу цей період характеризується появою нових жанрів, стилістичних збагачення вже існуючих жанрів та багатством передачі художній ідей, образів  та смислів. Важливу роль відіграла  в такому становленні та зрештою  і розквіті англійська мова, котра  відповідно до загальноприйнятих підходів до періодизації розвитку англійської  мови, переживала новий перехідний етап до становлення новоанглійської мови, тобто тією, якою ми спілкуємось в наш час.

3. Особливості англійської літератури гуманізму

        Англійську літературу пізнього Відродження, котру частіше  називають гуманістичною літературою, слід виділити в окремий підпункт, через свої особливості та характерні риси.

        Взагалі специфіка цього періоду зумовлена її порівняно пізнім характером. Вона опиралася на надбання ренесансної культури європейських країн, де гуманізм розвинувся раніше, активно вбирала їхній літературний досвід і завдяки цьому розвивалася прискорено. В ній органічно поєдналися цей здобуток континентальних країн та національна літературна традиція і фольклор [5, c. 163].

        Ранній період розвитку літератури припадає на кінець XV- першу  половину XVI ст. В останній чверті XV ст. спостерігається помітне пожвавлення  культурного життя в країні і  посилення впливу нових європейських віянь. В університетах вводиться  викладання грецької та латинської мов. З 1478 р. починається книгодрукування. Особливо значною була культурна  роль Оксфордського університету, який наприкінці XV ст. став центром передової  гуманістичної думки. Тут діяла  група вчених, які здобули освіту в Італії, де сприйняли нові ідеї і захоплене ставлення до античності. Встановлюються особисті контакт» між  гуманістами Англії та інших європейських країн З початку XVI ст. розпочинається розвиток латинської гуманістичної  прози, значне місце в літератур  займає поезія.

        Найвидатнішим гуманістом раннього періоду був Томас Мор - великий мислитель, письменник, державний  діяч. Він народився в сім'ї  судді в Лондоні. У 1492 р. Мор вступні  до Оксфордського університету, де особливо захоплювався літературою  і філософією, вивчав латинську і  грецьку мови. Через два роки на вимогу батька Мор покинув навчання в університеті зайнявся юридичними науками. В 1502 р. він став адвокатом  та викладачем у юридичних закладах незабаром набув великої популярності в Лондон як юрист виняткового  красномовства, справедливості й непідкупності. У 1504 р. Мор був обраний в парламент, став членом палати громад, його діяльність у парламенті викликала невдоволення короля Генріха VII, і під загрозою утисків Мор змушений [327] був відійти від політичних справ. Зі вступом на трон Генріха VIII Мор повернувся до громадської діяльності і в 1510 р. одержав посаду помічника лондонського шерифа. Невдовзі він став досить помітною постаттю в політичному світі і з роками призначався на все вищі посади, виконував дипломатичні доручення у Фландрії і Франції, а в 1529 p., за призначенням короля, вступив на пост лорд-канцлера Англії. Проте розходячись з королем у багатьох питаннях, зокрема реформації церкви, Мор у 1532 р. подав у відставку і відійшов від політики. Король вжив проти нього жорстоких репресій. Мора звинуватили в державній зраді, ув'язнили і засудили до смертної кари. 6 липня 1535 р. його стратили [6, c. 121].

        Літературна спадщина Томаса Мора різноманітна, вона складається  з різних за жанрами оригінальних і перекладних творів. Замолоду він  разом з Еразмом Роттердамським перекладав твори Лукіана, потім  з латинської мови - біографію Піко делла Мірандоли і його листи, значну кількість грецьких епіграм  переклав латинською мовою. Писав Мор  також оригінальні епіграми і  поеми латинською і англійською  мовами, які за своєю ідейною спрямованістю  близькі до прозових творів автора, а також до «Домашніх бесід» Еразма.

        Видатними прозовими  творами Томаса Мора є незакінчена  історична праця «Історія Річарда III» (1513-1518) і знаменита книга «Утопія» (1516). Перша з них, написана у двох варіантах - латинською і англійською мовою, за життя автора видана не була, почала вона друкуватися з 1543 р. в англійських хроніках [4, c. 77].

        Значного розвитку в період раннього Відродження досягла  англійська поезія. П джерелами були і національна поетична традиція (Чосер), і антична література; зазнала  вона сильного впливу італійської гуманістичної  поезії, а також французької та іспанської. Англійські поети багато перекладали з поезії континентальної, вводячи у національну поезію нові теми, ідеї, жанри.

        Перший визначний  ренесансний поет - Джон Скелтон (1460-1529). Скелтон рано здобув визнання як учений і поет. У 1499 р. Еразм Роттердамський назвав його «єдиним світочем і славою англійської літератури». У своїй поетичній творчості Скелтон спирався на традиції Чосера і народної поезії. Майже всі його твори - це віршові сатири антицерковної й анти-дворянської спрямованості. Поет викриває беззаконня, неробство дворян, невігластво й розбещеність попів, церковну службу та ін. Особливо високо ціниться його гостросатирична поема «Колін Клаут» (1519-1524), в центрі якої стоїть образ бродяги-бідняка, своєрідного блазня Коліна Клаута, котрий сміливо говорить правду про порочність служителів кліру і вищого дворянства. Окремі місця поеми звучать як грізні інвективи. За спрямованістю сатири Скелтона близькі до ідей Реформації [10, c. 63].

        Наприкінці першої половини XVI ст. в англійській літературі виступили поети Уайет і Серрей, що у своїй творчості відштовхувалися  не від національної традиції, як Скелтон, а від зразків європейської гуманістичної  поезії, головним чином італійської.

        У другій половині XVI ст. в атмосфері швидкого зростання  могутності країни й великого національного  піднесення гуманістична культура в  Англії досягає повної зрілості. Відбувається інтенсивний розвиток філософської думки, найвищим досягненням якої стала  філософська система основоположника  англійського матеріалізму Френсіса Бекона, швидко розвивається гуманістична література, збагачуючись  різноманітним змістом  та ідеями, новими жанрами й поетичними формами. Такий стан, однак, тривав не довго. Уже в першому десятилітті XVII ст. історичні умови значно змінюються: різко загострюються соціальні  суперечності, посилюється політична  реакція, антигуманістична войовничість пуританства. Все це вплинуло на розвиток пізнього англійського гуманізму і  зумовило його кризу [10, c. 54].

        У період зрілого  Відродження в англійській літературі розвивалися поетичні жанри, роман  і драматургія. Після виступу Уайета і Серрея з 50-х років почався стрімкий розвиток гуманістичної поезії, найвищим досягненням якої в останній чверті XVI ст. стала творчість Сіднея, Спенсера і Шекспіра.

        Спроби створення  жанру прозового роману в англійській  літературі припадають на XV ст. Найвизначніші  з них - друковані видання Кекстона останньої чверті XV ст., серед яких видатним твором був роман «Смерть  Артура» (1485), написаний визначним  прозаїком того часу Томасом Мелорі. його твір набув великої популярності і привертав увагу видатних гуманістичних  письменників - Спенсера, Шекспіра, але  розвитку жанру роману не започаткував, і головне місце в літературі ще довго посідала поезія [2, c. 59].

        Наприкінці XVI ст. роман  виник на новій основі і став помітним явищем у літературі. В його розвитку визначилися дві тенденції: тяжіння  до ускладнених форм, орієнтація на книжну поетику й античну літературу (Лілі, Сідней, Лодж); зображення реальної дійсності, розробка побутової тематики, послугування простим і ясним  розповідним стилем (Неш і Делоні)

        В останній чверті XVI- на початку XVII ст. провідним і найбільш розвинутим жанром англійської літератури була драма. Вона засвоїла досвід античної та континентальної ренесансної  драматургії, але цілком зберегла свій національний народний характер і нерозривний  зв'язок з народною театральною традицією. Розвитку драматургії великою мірою  сприяло швидке зростання, починаючи  з 70-х років, кількості постійних  професіональних театрів, які використовували  форму середньовічного міського масового театру, удосконалюючи її. Постійні театри стали доступними широким  колам глядачів різних суспільних верств і перетворилися на розвагу загальнонародного  характеру. Це активізувало творчість  драматургів, спонукало до поширення  тематики, пошуку нових жанрів, художнього удосконалення драми. Особливо значну роль у цьому процесі відіграли попередники Шекспіра - «університетські уми». Саме вони створили для англійських театрів багатий і різноманітний репертуар і своєю творчістю підготували геніальну драматургію Шекспіра.

        Найвищим досягненням  англійської й усієї європейської літератури доби Відродження була творчість  Вільяма Шекспіра (1564-1616). Спадщина геніального  митця набула світового значення, опліднювала творчий розвиток народів  світу усіх наступних століть, зберегла свою актуальність до нашого часу і  ніщо не говорить про можливість втрати нею своєї притягальної сили в  майбутньому [11, c. 216].

        Поеми та сонети Шекспіра ще сильно пов'язані з епічною  та ліричною книжною традицією і  ґрунтуються на ній, але водночас вони сповнені багатого гуманістичного змісту, створюють нову реалістичну поетику, відтворюють живу дійсність. Поезії Шекспіра відкривають новий, вищий етап у розвитку поезії Ренесансу. Вперше збірка сонетів була надрукована у 1609 р. видавцем Томасом Торпом [3, c. 48].

        Основним змістом  сонетів є розповідь поета  про своє глибоке почуття дружби до юнака довершеної краси і своє сповнене пристрасті кохання до «смуглявої леді». Дослідники, розглядаючи сонети як автобіографічні твори, здавна дошукуються  тих реальних осіб, які були прототипами  друга і коханої. Протягом XIX і XX ст. висловлювалися різні здогадки. Та, зрештою, рішення цієї загадки не може впливати на сприйняття шекспірівських сонетів. Вони є видатним явищем поетичної творчості і становлять невмирущу естетичну цінність, незалежно від того, хто були прототипи створених образів.

        Як підсумок, варто  зазначити, що цей період історії  англійської літератури є особливим. Адже постать Шекспіра, його сила літературного  слова та вічні образи його творів є найбільш яскравим прикладом літературної мови того періоду і одним з  найбільш видатних літературних доробків того часу. І сьогодні в школа  та університетах при вивчення англійської  мови твори Шекспіра є найбільш поширеними першоджерелом.  

        ВИСНОВОК 

        Період сучасної англійської мови є одним з  найважливіших в історії його розвитку. Точно не встановлено коли саме він почався. Деякі дослідники схильні вважати, що початок новоанглійского  періоду датується 1400-1450 рр.. Але  інші припускають, що це 1500 рік, якраз  після того, як почало відчуватися  вплив «друкованій» революції. Мова перестає бути побутовим «домашнім» і стає мовою літератури.

        Новоанглійский період - період втрачених закінчень: слабкий голосний звук у закінченні зникає - son, write, sing.

        Відбулися деякі  зміни у фонетичній системі, особливо, зміни зазнали голосні звуки, а вимова стало більш наближеним до сучасного. За океаном англійська мова поширилася під час колонізації  Америки, потіснивши своїх суперників іспанська та французька мови.

        Що стосується лексичного рівня, то новоанглійських період характеризується збагаченням словника англійської  мови за рахунок численних запозичень. Крім того, саме цей період пов'язують з появою нових варіантів словотворення: деривації, складання основ, конверсії.

        В результаті довгого  історичного розвитку відбувалося  виникнення сучасної англійської мови. Не варто забувати, що саме з новоанглійських  періодом пов'язана творчість В. Шекспіра, який збагатив англійську мову мінімум на 30 тисяч одиниць нової  лексики. 

        СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Аникст А. А. История английской литературы. -  М., 1956.
2. Антология английской поэзии / Под ред. Н. Гумилева. М.: Арт-Флекс, 2000 [английские баллады].
3. Английский сонет XVI - XIX веков: Сборник / Сост. А.Л. Зорин. На англ. яз. с параллельным русским текстом. - М.: Радуга, 1990.
4. Васильева Е.К., Пернатьев Ю.С. 50 знаменитых английских романов. - Харьков: Фолио, 2004.
5. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства.  - М., 1990.
6. История английской литературы. М.-Л., Издательство Академии Наук СССР, 1943
7. История английской литературы Учебник для гуманитарных факультетов высших учебных заведений. -  М.: Издательский центр «Академия», 1998.
8. Михальская Н.П. История английской литературы: учебник для студентов филологических и лингвистических факультетов высших педагогических учебных заведений. -  М.: Академия, 2006.
9. Мощанская О.Л. Народно-поэтическое творчество Англии средних веков. -  М., 1986.
10. Никола М.И. Английская литература XIV в.: становление национальных культурных традиций.  - М., 1994.
11. Поэты английского Возрождения.  - Спб.: Наука, 2006 (Библиотека зарубежного поэта).
12. Путеводитель по английской литературе./ Под ред. М. Дрэббл и Дж. Стрингер.  - М.: Радуга, 2003.