Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Релігія стародавніх єгиптян

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

(реферат)

Виконала :

Студентка 101 групи

Никифорук Роксолана

Чернівці – 2011

Зміст

Вступ.
Стародавні місцеві культи та загально єгипетські боги після об’єднання держави.
Обожнювання царя та ріст ролі жерців.
Похоронний заупокійний культи.
Міфологія та магічні амулети.
Висновки.
Список використаної літератури.

1.Вступ

« Всякая релігія является не чем иным, как фантастическим отражением в головах людей тех внешних сил, которые господствуют над ними в их повседневной жизни, - отражением, в котором земные сыли принимают форму неземных » - писав Ф. Енгельс. Релігія – це « превратное мировоззрение … Религия есть общая теория этого мира… » - писав К. Маркс. Зрозуміло, що релігія історично й логічно в історії духовного й розумового життя людства являється його першим світоглядом. Загальновідомим історичним фактом є те, що в стародавніх класових суспільствах релігія була панівною формою ідеології. Також вважається, що всі прояви духовного і розумового життя людини, які виросли з його практичної діяльності, в свідомості людини органічно пов’язалися з релігією і є її складовою частиною.

Історія релігії Стародавнього Єгипту порівняно добре відома із багатьох писемних і археологічних джерел. Багато проведених досліджень присвячені саме вивченню єгипетської релігії: шануванням, покровителям, культам, міфології та магії. Ця релігія є дуже складним феноменом, з'єднанням часто суперечливих, а іноді і взаємовиключних вірувань, що виникли в різні часи і в різних частинах країни, вона завжди привертала пильну увагу цивілізованих народів. Вже стародавні греки, стикалися з Єгиптом, виявляли до неї інтерес у своїх працях. Релігії Стародавнього Єгипту приділяється велике місце в творах "батька історії" Геродота, Діодора Сицилійського та багатьох інших античних авторів. З падінням єгипетської культури і витісненням єгипетської релігії з арени світової історії християнством інтерес до цієї релігії продовжував жити в середовищі європейських вчених. Наукове вивчення єгипетської релігії почалося лише після того, як в 1822 р. геніальний француз Франсуа Шампольон, "батько єгиптології", зробив вирішальний крок на шляху дешифрування єгипетських ієрогліфів і тим самим розкрив для науки нові, воістину неосяжні сфери дослідження. Із найперших своїх кроків єгиптологія приділяла велику увагу вивченню релігії єгиптян, народу, який раніше від інших народів вступив на шлях класового розвитку і створення великої держави, зберіг свої вірування після об’єднання в одну державу та централізував свої поклоніння, враховуючи інтереси всіх раніше визначених номових культів.

2. Стародавні місцеві культи та загально єгипетські боги після об’єднання держави.

Релігія давніх єгиптян була політеїстичною, що було закономірним наслідком злиття вірувань населення різних номів. В одному з тогочасних документів згадується до тисячі богів і богинь. Водночас у ній зберігалися і первісні релігійні форми — фетишизм, тотемізм, культ предків, магія, землеробський культ.

Більшість дослідників визнають, що найдавнішою формою релігії Єгипту, наскільки її можна простежити по історичних джерелах, було шанування місцевих номових божеств-покровителів. Можна стверджувати, що до об’єднання Єгипту в єдине державне утворення кожен із номів мав свій пантеон, який очолював місцевий бог, центром культу якого було головне місто нома. Номи були залишками древніх племен, але культ номових богів виявився дуже стійким і міцним, він протримався до самого кінся історії Стародавнього Єгипту і поєднався з поклонінням загально єгипетським богам.

Кожен із 42 номів мав свого покровителя : в най південнішому номі – Елефантині шанували барана, в Дендері – корову, в Сіуті – шакала, в Гермополі – ібіса і павіана, в Фаюмській оазі – крокодила, в Бубастісі – кішку. Покровительницею Нехера, звідки походило найдавніше об’єднання Південного Єгипту, вважалася богиня – коршун, а поряд в Нехебі шанували водяну лілію. В найстарішому центрі об’єднання Північного Єгипту – Буто шанували священну змію, а сусідня община Пе – бджолу. Це все було однозначним прикладом тотемізму, який завжди був присутній в релігії Єгипту. Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були чимось корисні людям (наприклад, знищували шкідників) або вражали їх своєю силою чи дивним способом життя. Зокрема, богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, антилопа, газель, вовк, собака, кішка, баран, корова, свиня, коза, ібіс, гуска, гадюка, жаба, окремі види риб, скорпіон, багатоніжка, жук-гнойовик Скарабей, бджола та ін. Священних тварин тримали при храмах, по-царськи вшановували їх. Коли священна тварина помирала, ЇЇ набальзамовували й ховали на спеціальному цвинтарі (мавп — у Фівах, крокодилів і биків — у Мемфісі, кішок — у Бубастисі та Саккара, ібісів — у Гермополі тощо). В окремих містах у день загибелі священної тварини оголошувався загальний траур. Навіть ненавмисне вбивство священної тварини вважалося жахливим святотатством і каралося смертю. Також, майже всі дослідники вважають, що в шануванні місцевих богів-покровителів проходить процес антропоморфізації священних тварин. У відношенні до багатьох богів це не має ніякого сумніву : так, кішка перетворилася в богиню Бастет, яка зображалася з головою кішки, а сокіл перетворився в бога Гора. Зображення бога Тота з головою ібіса, Анубіса з головою собаки, Собека з головою крокодила, богині Сохмет і Хатор з головою левиці та корови відповідно служать очевидним доказом того, що ці зооантропоморфні образи походять від священних тварин – покровителів древніх номів. Всі номові божества були спочатку племінним і не мали великої слави, але пройшовши деякий етап розвитку вони все одно залишилися в релігії Стародавнього Єгипту.

Ще в епоху до об’єднання Єгипту став помітним початок формування культу загально єгипетських богів. Все починалося з того, що якийсь ном, ставши центром державного об’єднання Єгипту, висував свого бога-покровителя, який мав ставав предметом загальнодержавного культу. Вся ця централізація культу була вираженням і в той же час засобом централізації державної влади. Найдавнішим із загально єгипетських богів був сокіл Гор, якому спочатку поклонялися в Ієраконполі і в Едфу. Виходці із тієї області царі, «шанувальники Гора», були першими об’єднувачами Єгипту ( І та ІІ династії ). Вони і перетворили свого племінного бога в загальнодержавного бога Сонця. З часу перенесення столиці царства в Мемфіс ( ІІІ династія ) головним офіційним богом Єгипту став бог Птах. Прихід до влади V династії, яка була неабияк зв’язана з містом Геліополем, призвід до того, що розповсюджуватися став культ місцевого бога Атума, який став головним і верховним богом Єгипту. Підняття Фів як центру нового об’єднання Єгипту в епоху ХІ та ХІІ династій призвело до того, що місцевий, мало кому тоді відомий божок Амон зайняв місце головного все єгипетського пантеону і був наближений до попереднього бога Ра (Амон-Ра). З часу ХХVI династії достойне місце в культі зайняла місцева богиня Нейт. Загальноєгипетським богами ставали не тільки ті, які були богами-покровителями політичного центру країни і які мали шанси зайняти місце головного пантеона. Інші місцеві божества завдяки об’єднанню країни також отримували шанувальників, також їм надавалися окремі функції, після чого вони розглядалися як покровителі того чи іншого виду людської діяльності та професії. Так, гермопольський бог Тот став покровителем писців та учених, Анубіс – богом загробного царства, Сохмет – богиня війни, Мін – покровитель іноземців. Багато божеств були прив’язані до космічних явищ, а також були зв’язані з сонцем : Атум-Ра, Гор, Осіріс, Амон, Анхер, Собек, Менту. З місяцем були зв’язані : Тот, Ісіда, Хонсу. З небом - Хатор, Нут. З землею – Мін і Геб.

3. Культ царя та ріст ролі жрецтва.

Особливу роль у Стародавньому Єгипті відігравав культ царюючого фараона. Згідно з ученням жерців фараон вважався втіленням божества в людській подобі, боголюдиною, тобто він мав подвійну природу – людську й божественну. Його народження було результатом священного шлюбу бога-батька, наприклад Ра, Амона-Ра і земної матері фараона. На землі фараон-бог правив як втілення Гора, але після смерті фараон ставав лише богом і ототожнювався з Осірісом як владикою підземного світу. Як і всяке божество, фараон при владі та померлий, мав свій культ: храми, штат жерців, жертвопринесення та інше. Символічним уособленням божественної природи фараона був сфінкс, що зображався у вигляді спокійно могутнього лежачого лева з головою людини, якому надавали портретну схожість з фараоном. Обожнення фараона, з одного боку, відображало величезну владу монарха як необмеженого глави єгипетської держави, з іншого боку, освячувало та зміцнював цю владу в інтересах пануючого класу.

Вже в Ранньому і Стародавньому царстві (XXXI-XXIII ст. до н.е.) фараон значно виділяється з решти населення і зосереджує в своїх руках державні, палацові і жрецькі функції. Як Ніл був центром повсякденного життя єгиптян, так і фараон ставати основою соціальної структури. Пов'язано це було з тим, що великомасштабні громадські роботи в Стародавньому Єгипті (іригація, будівництво культових споруд) неминуче вели до централізації верховної влади. Централізація влади у Стародавньому Єгипті породила специфічні форми суспільної свідомості, відображені в культі фараона. Він спирався на родові уявлення про фараона як родоначальника всіх єгиптян. Якщо зіставити статус фараона зі статусом царя у типологічно близькій Єгипту Месопотамії, то можна побачити як певну схожість, так і досить важливі відмінності. За аналогією з месопотамської традицією фараон мислився як верховний правитель світу й сила, що відповідає за родючість продуктивних сил природи. Однак ступінь «обожнювання» фараона в Єгипті був значно вищим і підтримувалася набагато тривалішою традицією, ніж у будь-якій із держав, що існували на території Стародавньої Месопотамії.

Культ фараона проявлявся в Єгипті в безлічі обрядів: так, коли наставав час розливу Нілу, фараон кидав у річку сувій, в якому містився наказ почати розлив, він же зрізав перший сніп на давньоєгипетському святі жнив і приносив подячну жертву в кінці сезону польових робіт богині врожаю Рененут. Найбільш яскраво культ фараона виражений в поховальному обряді. Піраміда, збудована над могилою фараона – не тільки грандіозний пам'ятник, а й символ багатоступінчастої поминальної лави, на якій є місце для кожного єгиптянина – члена громади. Сама піраміда символізує собою драбину до сонця, та й саме сонце: трикутниками в давнину позначали сонячні промені (вершинами примикають до кола). Піраміди були завершальною ланкою похоронного обряду, який починався на пристані, куди виносили тіло фараона, привезене по Нілу. Сам похоронний обряд – останній шлях померлого фараона, детально повторював шлях сонця по небосхилу – зі сходу на захід. Обряди очищення та муміфікацію фараона здійснювали в нижньому храмі на сході: це ворота на початку його шляху. Далі вела дорога сходження до заупокійного храму, що знаходився на заході. Там відбувалася церемонія обожнювання фараона. Після проведення цього головного ритуалу труну з мумією поміщали в саркофаг.

У Середньому царстві символіка шляху фараона очевидно змінилася: тепер це шлях у царство Осіріса - царство мертвих, в якому сонце рухається у зворотному напрямку. Сторони піраміди втрачають строгу орієнтацію за сторонами світу, система внутрішніх коридорів ускладнювалася (імітація складнощів шляху). Ментухотеп I, який знову об'єднав Єгипет в Середньому царстві, взагалі облаштував гробницю в скелі, яка проте нагадувала піраміду. У скелях будували свої гробниці і фараони Нового царства.

В архаїчний період, та і в часи Стародавнього і Середнього царства, жрецтво ще не було мінною корпорацією, функції жерця виконували світські володарі, правителі номів. Але жрецтво храмів головних богів столиць номів уже мали певну політичну вагу, а ці храми - свою власність.Під час завоювання Єгипту гіксосами (1700-1570 рр. до н. е.) послаблення, а іноді тимчасове зникнення влади фараонів, підсилювало вплив духовенства. З часів XVIII династії (XVI-XVШ ст. до п. е.) привілеї і посади жерців стають спадковими, корпоративність жрецтва посилюється, жерці набирають ваги в політичній ієрархії.

У період Нового царства влада жрецтва під час володарювання XIX і XX династій (сер. XIV- сер. XI ст. до н.е.) настільки зросла, що вони вже конкурують зі світською аристократією, храми нагромаджують колосальні багатства, їм належить майже 15% орної землі, десятки тисяч рабів. Фарони XX династії в усьому підкорялися жерцям. Жрець Харіхор близько 1050 р. до н. е. у Фівах став главою світської влади, фіванська ієрархія проіснувала до часів ассирійського вторгнення до Єгипту (671 р. до н. е.). Жрецтво гуртувалось у храмах, які були місцем культових церемоній і хранилищем культових цінностей. Жерці мали монопольне право на відправлення культу і тлумачення волі богів. їм належало також проведення поховальних церемоній, вони здійснювали муміфікацію трупів і вели нагляд за поховальними спорудами. Усе це надавало їм особливого становища в суспільстві і робило фактичними власниками колосального храмового майна. Жерці брали участь у керівництві державою, становили почет фараона, перебирали на себе тлумачення всього на світі. Це була велика суспільна сила.

Жрецтво чимало зробило для розвитку і розквіту давньоєгипетської цивілізації. Вони будували величні храмові ) культові споруди, під їх впливом складалася давньоєгипетська література і мистецтво. Безумовно, живопис, скульптура, архітектура значною мірою мали культове призначення, тому застійний і консервативний характер давньоєгипетської релігії накладав свій глибокий негативний; відбиток на їх розвиток. Але все ж вони існували j розвивалися.

Археологічні дослідження свідчать про давньоєгипетські храми, зведені в епоху XVIII династії. Храм розміщувався на ділянці землі, обнесеної кам'яним муром. Від Нілу до храму вів шлях, обабіч якого стояли статуї сфінксів. Вхід до храму охоронявся двома вежами. Двір храму був обнесений колонадою, а в глибині знаходилась молитовна зала, де стояла статуя головного божества храму. Навколо зали з другорядними божествами - бібліотека, кімнати для різних ритуалів, господарські приміщення. Це був, як правило, гігантський архітектурний комплекс. Найбільш значними, впливовими і багатими були в ті часи Карнаський і Луксорський храми. Карнаський храм називають кам'яним архівом історії Єгипту, над ним працювали найвидатніші архітектори, скульптори і митці. Будувався він кілька століть. його головна зала мала такі розміри, що могла вмістити в собі Паризький собор Нотр-Дам.

Керівниками і населенням храмів було численне жрецтво. Це вони становили своєрідний департамент фараонської адміністративної системи, були невід'ємною частиною давньоєгипетської державної машини. У кожного єгипетського бога, уособленого в кам'яній статуї, був свій клір, який очолював верховний жрець, призначений фараоном. Він мав пишний титул, носив особливі знаки відзнаки, вів особливий спосіб життя і посідав особливе суспільне становище. Йому підкорялися всі інші жерці різного рангу. Жрець носив білий одяг з льняної тканини (вовняний був категорично заборонений) дуже простого крою. Взуттям правили шкіряні білі сандалії (прості люди взуття не носили). Важливою умовою було суворе дотримання чистоти, все волосся на тілі мало бути старанно виголене, жерця пізнавали по голеній голові. Жрицями були й жінки, до того ж на досить високих посадах.

Жерці мали різноманітні функції: одні виконували важливі культові ролі, інші були читцями і знавцями священних текстів, писарями, співцями і музиками, рахівниками, наглядачами, виконували інші господарські та адміністративні обов'язки аж до таких, що були пов'язані із застосуванням фізичної праці. Одночасно з релігійними функціями жерці здійснювали і світські, були, по суті, чиновниками фараонового державного апарату і дуже часто відігравали в пливову роль у його діяльності.

4. Похоронний та заупокійний культи.

Дуже важливий загальноегипетський культ помираючого і воскресаючого бога Осіріса. Міф розповідає про те, як Осіріс, коли царював, навчив людей обробляти землю і саджати сади. Але його брат, злий Сет, бажаючи правити сам, убив Осіріса. Сестра (і одночасно дружина) Осіріса богиня Ісіда, знаходить і оплакує його тіло. Син Осіріса і Ісіди — Гір — вступає в боротьбу з Сетом. Завдяки допомозі Ісіди на суді богів Гора визнають єдиним спадкоємцем. Після перемоги Гір воскрешає батька. Однак Осіріс не бажає залишатися на землі і стає царем потойбічного світу. Культ Осіріса був тісно пов'язаний із землеробством: сівба вважалася похоронами Осіріса, поява перших всходів — його відродженням. Гора ж порівнювали з сонячним світлом, яке дає життя (сокіл був одночасно символом і Гора і сонця). Найважливішою межею древнеєгипетської релігії було обожнювання царської влади. Померлий фараон прирівнювався до Осіріса, вважалося, що він знаходив вічне життя. Правлячого фараона вважали живим богом, Гором у плоті, сином Ра. Вірили, що влада фараона розповсюджується навіть на сили природи. Існував обряд, коли при настанні часу розливу Ніла фараон кидав в ріку папірус з відповідним наказом. Такі уявлення мали вельми реальну основу: фараон володів абсолютною владою, йому підкорявся величезний бюрократичний апарат, йому належали всі землі в державі, золоті рудники і копальні срібла, в його особисте розпорядження поступали податки, що збираються.

У єгиптян були дуже складні уявлення, пов'язані зі смертю і потойбічним світом. Смерть і існування після неї вони вважали безпосереднім продовженням земного життя. Розумілося це настільки буквально, що було спеціальне заклинання, яке в замогильному світі відвертало смерть від людини, вже вмерлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли взяти участь в судовій справі, лікуванні хворого. Однак, щоб забезпечити вічне замогильне існування, треба було додержати безліч спеціальних обрядів. Всі ці вірування і обряди складали заупокійний культ, який пронизував і світогляд, і побут, і мистецтво єгиптян. Єгиптяни вірили, що людина володіє декількома душами. Одна з них — Ба — у вигляді птаха з людською головою в момент смерті покидає тіло. Для того щоб померлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна повернутися, знову сполучитися з тілом. Звідси відбувається звичай муміфікації. Крім збереження тіла для подальшого щасливого існування померлий повинен був мати все, що він мав за життя. Людських жертвоприносин в єгипетському обряді поховання не було. У гробницю вміщували численні зображення членів сім'ї, слуг, рабів. Крім Ба, кожна людина володіла ще однією душею — Ка. Ка — примарний двійник людини, що мешкав в гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земну оболонку, для цього в гробницю вміщували скульптурні зображення померлого. Вічне життя передбачало не тільки дотримання обряду поховання. Жертвоприношення, богослужіння повинні були продовжуватися і згодом. Тому кожному фараону окрім гробниці зводили спеціальний заупокійний храм. Спадкоємці піклувалися про нього, оскільки благополуччя країни зв'язували із збереженням вічного життя фараонів. Існували спеціальні землі, прибуток з яких йшов на утриманняґ гробниць, храмів, жреців.

У культурі Древнього Єгипту заупокійний культ грав дуже важливу роль. Не тільки фараон, а і будь-який простий єгиптянин із самого народження починав думати про своє майбутнє загробне життя. Він приносив жертви душам своїх померлих родичів, піклувався про схоронність їхніх гробниць, будував свою майбутню гробницю. У єгипетському суспільстві часто про соціальний статус людини судили по тому, яку він побудував собі гробницю. Не було напевно у світі народу більш серйозно стосовного до своєї майбутньої смерті.

Украй заплутаної була сама система заупокійного культу. Відразу після смерті людини його родичі несли його в храм, де його тривалий час бальзамували. Під час бальзамування усі внутрішні органи убиралися, але серце витягалося і ховалося разом з померлим в особливій судині. Серце повинне було зіграти особливу роль на майбутньому загробному суді. По віруваннях єгиптян людина може одержати відродження тільки у випадку, якщо його тіло - сах, добре зберегти. Іноді робилися скульптурні копії померлих на випадок якщо тіло загине. У цьому випадку ці скульптурки повинні були стати заміною і житлом для душі померлого. Потім робилися спеціальні фігурки - ушебти, що повинні були стати рабами померлих у загробному світі і виконувати за нього всю роботу. Біля померлих клали зброя, знаряддя праці, посуд - усе, що могло йому знадобитися йому в майбутнім житті.

Родичі померлого часто відвідували гробницю, залишали на ній їжу, молилися за померлого, іноді просили в нього допомоги. Єгиптяни відносилися до своїх померлих родичів майже як до живих людей, що далеко виїхали. У гробниць вони залишали їм листа, щоб ті змогли них прочитати. Так один мемфиський чиновник звертався з листом до своєї померлої дружини з проханням збавить від переслідувань, тому що пройшло вже три роки після її смерті, а він не може неї забути і позбутися від туги.

Однак для благополучного життя в загробному світі одного дотримання всіх обрядів було не досить. Необхідно було бороти зі злими парфумами в загробному світі, а також пройти загробний суд. Саме з метою допомогти в цьому була створена Книга Мертвих. У ній було описано як уникнути всіх цих небезпек. Кожна людина повинна був якнайкраще описати самого себе у священному тексті, що лягав у гробницю.

5. Міфологія та магічні амулети.

Релігія Стародавнього Єгипту — релігійні вірування і ритуали, що практикувалися в Стародавньому Єгипті, починаючи з додинастичного періоду і до прийняття християнства. За свою багатотисячолітню історію староєгипетська релігія пройшла через різні етапи розвитку: від Раннього, Древнього, Середнього і Нового царств до пізнього і греко-римського періоду.

Релігія мала розвинуту міфологію, включаючи поклоніння численним фетишам, велику роль у ній відігравала магія. Так, на початку першого місяця весни проходили численні містерії Осиріса. У спеціальному приміщенні храму розміщувалась зроблена з глини фігура бога, засіяна зерном. До початку свят його зображення вкривалося зеленими паростками, що символізувало воскресіння. Жриці в образі Ісиди і Нефвдци через магічні заклинання зображували пошуки, оплакування і поховання бога

Єгипетська магія виникнувши в додинастичні часи стала основою релігії. Вона існувала в двох різновидах: з одного боку, нею користувалися в благо живим і мертвих, з іншого боку – вона була знаряддям таємних змов і покликана була наносити шкоду тим проти кого вона застосовувалася. Важливе значення додавали древні єгиптяни амулетам, вони були покликані захищати тіло живої або померлої людини від згубних впливів і нападів видимих або невидимих ворогів. Існувало два типи амулетів: ті, на яких написані магічні формули, і без написів.

У найдавніші часи при надяганні амулета на людину або при приміщенні його на тіло померлих вимовлялися особливі заклинання. Тому що користуватися силою молитов або магічних слів міг тільки спеціально навчений жрець, те незабаром слова стали вирізувати на амулеті, додаючи тим самим подвійну силу. «Слова влади» так само могли бути написаними і на папірусі який клався разом з амулетом на померлого, і мав своєю метою підпорядкування богів влади померлого, щоб він міг змусити них виконати його волю.

Існувала безліч різноманітних амулетів, частина з них була строго регламентована як і по зображенню і формі, так і по матеріалі з якого зроблена. До того ж, будь-яке кільце, кулон, прикраса або інший подібний предмет, на якому було написане ім'я бога, його емблема або зображення, ставав захисним амулетом, і сила його зберігалася поки не руйнувався матеріал або не стиралося зображення або напис.

Амулет у виді ока Хору мав особу силою. Він не тільки оберігав від злих парфумів, але і виліковував рані на тілі. Крім ока Хору найчастіше із собою носили такі амулети, що охороняють, як фігурку бога Беса-покровителя родини, пластинку зі слонової кісти або металу з магічними символами, амулет на щастя у виді риби або скарабея, сховище для письмових заклинань у виді трубочки з вкладеними туди папірусами.

Поряд з амулетами, єгиптяни так само вірили, що можливо передати фігурці будь-якої живої істоти душу того кого вона зображує. До них відносяться так називані «ушебти», що клалися разом з померлої, для того, щоб у загробному світі він виконував всі обов'язки які накажуть померлі боги. Фігурки тур або тварин з відповідними магічними словами так само використовувалися для захисту людей від злих сил. Але ці фігурки зроблені з воску можна було використовувати і для нанесення шкоди зображеному на них людині. Згодом воскові фігурки стали основним інструментом чорної магії, але і не тільки магії, так мало широке поширення приношення воскових зображень хворих частин тіла в християнські храми, і приношення їх до зображень святих.

Велике значення надавалася так само і магічним малюнкам, заклинанням. Єгиптяни вірили, що без їжі душі померлого КА може почати заподіювати шкода живим. Спочатку поруч з мумією залишали їжу і через визначені проміжки часу приносили нову їжу. Але поступово це стало замінятися зображенням їжі, разом з необхідними «словами влади», при цьому вужі будь-яка людина який прочитає написане на гробниці поруч з малюнком заклинання, надасть КА померлого все необхідне для його загробного життя. У зв'язку з ці великого значення набуває віра в те, що зображення ворожого міста з відповідним написом, розбитий з відповідними магічними обрядами приводило до його знищення.

6. Висновки.

Держава Давній Єгипет сформувалася в II, тис, до н.е. в долині р. Ніл. Приблизно на той час припадає зародження давньоєгипетської релігії. Це був довготривалий процес, який схематично можна уявити як злиття і трансформацію родоплемінних вірувань і культів етнічних утворень, що населяли країну.

Територія Давнього Єгипту об'єднувала 42 номи — адміністративно-територіальних одиниць, земель, населених родоплемінними утвореннями, які ще не знали класового розшарування. У І тис. до н.е. в Єгипет почали проникати арабські племена.

Релігійні уявлення Стародавнього Єгипту склалися ще в номах, де в культах номових богів переважали тотемізм і магія. Пережитки тотемізму залишилися і у загальноєгипетській релігії, яка склалася внаслідок державного об'єднання номів. До числа найбільш авторитетних тварин, що обожнювалися, відносилися бик Апіс, корова Ісіда, баран Хнум, крокодил Себек, кішка Баст, шакал Анубіс, соколи Гор, Ібіс, Тот. Пізніше єгипетські божества стали набувати антропоморфних рис, але зооморфізм не був повністю відкинутий і, наприклад, богиня Баст зображувалася у вигляді жінки з головою кішки, а бог Тот — у вигляді чоловіка з головою Ібіса.

Релігія Давнього Єгипту вплинула на античний світ. У VII ст. до н.е. в Греції склалась космогонія, згідно з якою началом світу вважали яйце, запліднене вітром. Поширений у греко-римському світі був культ Ісіди (богині-матері страждальців).

Багато ідей давньоєгипетської релігії увійшли до Біблії: уявлення про Бога, який створює світ за допомогою слова, існування потойбічного життя тощо. Простежуються вони в книзі Екклезіастовій, лейтмотивом якої є розчарування: «все є суєта та томління духу». До біблійних текстів увійшло багато моральних сентенцій.

Неоціненним є вплив давньоєгипетської релігії на християнство, особливо на його символіку, догматичні та моральні конструкції. Деякі єгипетські релігійні уявлення проникли через Рим у християнську релігію Британії, Галлії тощо. У Франції довго зберігався образ богині Ісіди: її статуя стояла на південній стіні абатства Сен-Жермен де-Пре до 1514 р. Сприймали її як іпостась християнської богородиці. Окремі давньоєгипетські релігійні елементи побутують у християнстві майже незавуальовано, інші — у видозміненій формі.

7.Список використаної літератури.

1.Кацнельсон И.С. Культура Древнего Египта. – М.: Наука, 1975

2.Васильев Л.И. История религий Востока : Религиозно-культурные традиции и общество. – М.: Высш. Шк., 1983

3.Каждан А.П. Религия и атеизм в древнем мире. – М.: Политиздат, 1957

4.Коростовцев М.А. Религия Древнего Египта. – М.: Наука, 1976

Релігія стародавніх єгиптян 📙 Реферат → 🆔 236809