Роль держави в економіці Канади

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Г.С. СКОВОРОДИ

Кафедра економічної теорії

РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЦІ КАНАДИ

Харків - 2011

Зміст

Вступ

1.      Місце держави в економіці

2.      Сучасний стан економіки Канади

3.      Роль держави в економіці Канади

Висновки

Список літератури

Вступ

Держава — передусім політична регуляторна інституція, що має публічну владу та спеціалізований апарат регулювання суспільних відносин.

Упродовж XX ст. відбувалося посилення ролі держави в економіці. Особливо ці процеси прискорилися у другій половині минулого століття, що виявлено у розширенні функцій держави, розвиткові нових форм і методів економічної політики, що не лише зменшують негативний вплив на ринок, а й сприяють нормальному відтворенню засобів виробництва, соціальній стабільності та підтримці макроекономічної рівноваги.

В останні десятиліття в розвинених країнах під впливом інформаційно-технологічної революції та розвитку багатоукладності економіки й глобалізації економічних зв'язків відбувається розширення й ускладнення регуляторних функцій держави. Особливою проблемою залишається перехід до суто економічних відносин платників податків і держави з подоланням економічно не обґрунтованого втручання державних відомств у діяльність підприємств та організацій.

Держава протягом усієї історії свого існування поряд із завданнями підтримки порядку, законності, організації національної оборони та іншими функціями здійснює певні заходи в організації й управлінні економікою, плануванні та регулюванні відповідних процесів.

Необхідність виконання державою цих функцій у сфері економіки не заперечна. Саме тому питання щодо функцій і ролі держави у формуванні ринкової економіки були та залишаються актуальними.

Розгляд означених питань викладено у достатній кількості теоретичних розробок і відповідних їм практичних пропозицій.

Дослідженню даної проблематики у національній науці суттєву увагу приділяють наступні науковці: В. Мамутов, Ю. Ольсевич, О. Сатановська, А. Мельник, В. Мартиненко та ін. Значний внесок у розвиток економічних теорій зробили В. Вітлінський, П. Верченко, А. Челенков, В. Коляда, В. Шкомида, Й. Шумпетер та ін.

Звернення до історичного та сучасного досвіду державного регулювання створення умов переходу до ринку — важливий аспект у розробці методів і засобів його.

Водночас сьогодні немає єдиного теоретичного підходу до вирішення зазначених питань. Як правило, дослідження стосуються окремих напрямів, розробок і заходів із їх розв’язання.

Відсутність комплексної системи державного регулювання податкової сфери призводить до виникнення диспропорцій і збоїв у господарському механізмі та до гальмування розвитку виробництва.

Специфіка перехідного періоду, в якому перебуває країна, потребує нових методів означеного регулювання. Досвід показує, що роль держави в їх створенні дуже значна, хоча на початку цього періоду головним чинником вважали саморегулювання ринкових процесів.

Однак нині роль держави у цьому процесі очевидна. За падіння обсягів виробництва надходження до бюджету все менше покривають витрати, як на соціальну сферу, так і на підтримку господарюючих суб'єктів.

1. МІСЦЕ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЦІ

Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець "ери" вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки теоретично обґрунтував англійський економіст Дж.М.Кейнс в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей"(1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.

Державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично і досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економіки не є "чарівною паличкою", яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і методів втручання держави в економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні з них.

      Розробка і впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правила взаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер і застосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, як гарантування права приватної власності і дотримання контрактів.

      Визначення цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку означає, що держава формулює стратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, ефективність їх використання, соціальні, економічні та світогосподарські наслідки цих дій.

      Реалізація соціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та меж монопольних цін.

      Регулювання економічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитні важелі.

      Захист конкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство і контролює його реалізацію.

      Перерозподіл доходів спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. З цією метою держава розробляє фінансові програми підтримки, що включають виплату допомог та пенсій, перерозподіл доходів через систему податків та дотацій, регулювання ринкових цін тощо.

      Фінансування суспільних благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими: благоустрій населених пунктів, будівництво шляхів, музеїв, бібліотек, національна оборона та ін.

      Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, для чого здійснюється регулювання платіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивезення капіталу.

      Стабілізація економіки - важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін. Реалізується за допомогою проведення відповідної фіскальної і кредитно-грошової політики, спрямованої на боротьбу з інфляцією і безробіттям.

Проте в сучасному світі економічні функції держави набагато ширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини, розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю, різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо.

2. СУЧАСНИЙ СТАН ЕКОНОМІКИ КАНАДИ

Сучасна Канада - країна з високорозвиненою і диверсійною економікою. На початку посткризового періоду вона покращила свої позиції у списку світових лідерів по об’єму ВВП і показникам ВВП у розрахунку на душу населення. Валовий внутрішній продукт Канади у 2010 році становив близько 1,6 трлн. дол. США (це приблизно дорівнює сумі ВВП таких країн, як Нідерланди, Швеція та Норвегія. З іншої сторони, приблизно такої величини становить дефіцит федерального бюджету США). За даними Міжнародного валютного фонду, Канада у 2010 році за масштабами економіки зайняла 9-е місце у світі (Росія – на 10-му), при цьому чисельність населення Канади становить близько 34,4 млн. чол..

Показник ВВП у розрахунку на душу населення, який відображає рівень розвитку економіки та добробуту громадян, у 2010 році досяг приблизно 45,9 тис. дол.. США. У цьому плані Канада поступається Сполученим Штатам (47,1 тис. дол.), але перевищує всі інші країни, які входять у «сімку» провідних ринкових економік (Японію, Великобританію, Німеччину, Францію та Італію).

У 2010 році Канада також піднялася на більш високі позиції серед лідерів у рейтингу інвестиційної привабливості та ефективності державного регулювання з точки зору створення сприятливих умов для ведення бізнесу.

Разом з тим, під час глобальної кризи та у посткризовий період більш рельєфно проявилися деякі фундаментальні проблеми національної економіки. Зокрема, змінився в гіршу сторону баланс корисності та витрат тісної господарської інтеграції з США. Посилилися негативні наслідки домінуючої орієнтації на одного головного торгово-економічного партнера, насамперед більша залежність канадської економіки від коливання господарської кон’юнктури у сусідній країні та дій американської адміністрації. Зберігається відставання Канади від інших розвинутих ринкових країн за рівнем науково-інноваційної активності у часнопідприємницькому секторі.

При порівняно благополучній посткризовій ситуації в країні, федеральному уряду необхідно вирішувати вельми важкі та суперечливі задачі. У сфері внутрішньо економічної політики до числа головних відноситься згортання тимчасових антикризових заходів таким чином, щоб не підірвати піднесення ділової активності, тоді як зовнішні ризики, які визначають несталість росту глобальної економіки, залишаються вельми важливими. Маючи на меті відновити міцність системи державних фінансів уряд Стівена Харпера зобов’язалося до 2015 року збалансувати федеральний бюджет, при тому, що дефіцити, які виникли у 2009 та 2010 роках були найкрупнішими в історії країни.

Різкий підйом інтересу іноземних інвесторів до канадських ресурсних активів, нова хвиля зливань та поглинання з участю закордонних корпорацій ставить уряд Канади перед необхідністю більш чітко сформулювати позиції по ряду принципіальних питань, пов’язаних з регулюванням іноземних інвестицій.

В цілому діяльність С. Харпера у значній мірі визначаються особливостями внутрішньо політичної ситуації. Сформована наприкінці 2003 року у результаті злиття Канадського консервативного альянсу реформ та федеральної Прогресивно-консервативної партії, Консервативна партія перемогла на загальнонаціональних виборах у 2006 році, отримавши менше половини місць у палаті громад федерального парламенту. Спроби зайняти більше депутатських місць та закріпити позиції уряду у результаті проведення позачергових загальних виборів у жовтні 2008 року успіхом не увінчалися. Таким чином, вже на протязі п’яти років уряди Консервативної партії функціонують як уряди меншості. Їх положення нестабільно. Утвердження запропонованих Кабінетом Міністрів рішень та законопроектів ускладнене, оскільки необхідна підтримка депутатів з інших партійних фракцій. Відповідно, уряду меншості постійно доводиться враховувати пропозиції та поправки опозиційних фракцій, оцінювати співвідношення сил у парламенті, маневрувати у пошуках альянсів та компромісів, «прораховувати ризики». Головний з таких ризиків – створення політичного альянсу опозиційних партій та оголошення вотума недовіри уряду при голосуванні по якомусь важливому питанні у парламенті. За цим повинна настати його відставка і призначення нових загальних парламентських виборів.

3. РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЦІ КАНАДИ

Канада належить до країн, у яких роль державних органів у ке-рівництві економікою порівняно невисока; проте вона активніша, ніж в США. У перші повоєнні десятиліття частка державного сектора в економіці Канади мала тенденцію до зростання; починаючи з 80-х років, владні кола країни схиляються до монетаристських концепцій обмеження втручання держави в справи бізнесу.

Держава має у власності 90% земельного й лісового фонду Канади. Пріоритетним напрямом діяльності держави є будівництво нових шляхів, енергетичних споруд, каналів, портів, аеродромів. У 70-х роках у державному секторі перебувало 3,7% активів у видобувній промисловості й 5% в обробній промисловості. Зате в електроенергетиці й комунальному господарстві частка держави сягає 60%.

Серед великих компаній, що контролюються державою, слід назвати корпорацію «Полісар», яка виробляє синтетичний каучук і є монополістом у цій галузі. В розробці уранових руд міцні позиції має державна корпорація «Ельдорадо ньюкліер». В електроенергетиці виокремлюються такі підприємства держсектора, як «Атомік енерджі оф Кенада» і «Хайдро-Квебек».

Під контролем держави перебуває 70% залізниць, у тому числі трансканадська залізниця «Кенедіен нешнл рейлуейз». Державі належить також авіакомпанія «Ейр Кенада».

Значні позиції держава має в аерокосмічному секторі. Їй належить компанія «Телесат Кенада», а також контрольні пакети акцій компанії «Де Хевіленд ейкрафт оф Кенада» і «Кенадейр».

Власністю держави є центральний емісійний банк («Бенк оф Кенада»), Федеральний банк розвитку бізнесу, Корпорація фермерського кредиту, Корпорація розвитку експорту та деякі інші кредитно-фінансові заклади.

Оскільки державний сектор в економіці Канади все ж таки обмежений за обсягом активів, основним важелем регулювання економіки є бюджет. Протягом повоєнних десятиліть уряду вдавалося зберігати рівновагу бюджету; виняток прийшовся на 80-ті роки, коли дефіцит бюджету вимірювався десятками мільярдів доларів. З 1994 р. уряд Ж. Кретьєна розпочав здійснення довгострокової програми ліквідації бюджетного дефіциту. Її ключовим елементом стало послідовне скорочення витрат при збереженні стабільних ставок оподаткування. По закінченню 1995 р. дефіцит федерального бюджету зменшився уперше за двадцять років. На початку 1997 р. він становив 10 млрд дол. порівняно з 42 млрд в 1994 р. В 2000 р. надходження до бюджету становили 126 млрд канадських доларів, а витрати – 125 млрд; отже, бюджет було зведено з профіцитом.

Уряд Канади не застосовував планування економіки на зразок європейських розвинутих країн; вважалося, що таке планування не відповідає національним особливостям канадської економіки. Натомість у 70-х роках було проголошено курс на розробку «національної промислової стратегії», в якому формувалися загальні принципи індустріальної політики держави. Стратегія була спрямована на підвищення конкурентоспроможності і продуктивності праці в промисловості. В рамках «Стратегії» були розроблені «національна ресурсна політика», «національна енергетична політика» та ін. Особлива увага приділяється прискоренню розвитку обробної промисловості; зокрема, вважалося за необхідне збільшити частку природних ресурсів, що переробляються на канадських підприємствах.

Однією зі стратегічних цілей економічної політики канадського уряду стала державна підтримка інноваційної діяльності фірм. Наприкінці 70-х років державні витрати на НДДКР у промисловості становили 45%. Найбільше державних субсидій на наукові дослідження й дослідно-конструкторські розробки зосереджено у виробництві обладнання зв’язку, нафтодобувного обладнання й в електро-технічному виробництві. У 80-х та 90-х роках політика підтримки наукоємних галузей продовжилася й поширилася. За активного сприяння федерального уряду в різних регіонах країни інтенсивно формувалися «технологічні кластери» – інноваційні товариства, в яких взаємодіють науково-дослідницькі центри, корпорації, інвестиційні фонди тощо.

У рамках підтримки стабільного економічного зростання уряд Канади надає важливого значення приборканню інфляції. За угодою між керівництвом Банку Канади й федеральним урядом кредитно-грошова політика центрального банку останнім часом здійснюється з урахуванням підтримки пересічних темпів зростання інфляції в межах 1–3%. У 2000 р. темп інфляції становив 2,6%, але в 2001 р. він уже перевищив 3% (в першому кварталі становив 3,7%). Для запобігання інфляції банківський відсоток було піднято з 4,9% в 1999 до 6% в 2000 р.

З метою пожвавлення економіки уряд знизив ставки податків на доходи населення й корпорації (постанова вступила в дію з 1 січня 2001 р.). Згідно з програмою, в розпорядженні канадців залишиться додатково 100 млрд дол. протягом трьох років. Федеральна ставка податків на прибутки корпорації знижується з 27 до 21%.

Держава планує збільшення інвестицій і витрат на закупівлю товарів та послуг. У 2001 р. федеральний уряд виділив додаткові асигнування для державного Фонду підтримки інновацій.

Соціальна політика держави спирається на досить високий досягнутий рівень життя канадців, тому радикальних реформ у цій сфері не передбачається. Основна увага приділяється скороченню безробіття. Цікавим явищем стало збільшення категорії «самозайнятих» – людей, що самостійно забезпечують себе роботою. В основному це лікарі, архітектори, юристи, працівники мистецтва; наприклад, серед зубних лікарів «самозайняті» становлять 80%.

Соціальні трансферти (пенсії, субсидії) поступово зменшуються. Це пов’язано з урядовою політикою «оздоровлення державних фінансів» й переглядом принципів здійснення основних соціальних програм.

Така політика позитивно позначилася на канадській економіці. В 2008 р. темп інфляції знизився до 1% (при банківському відсо-тку 1,75%), профіцит держбюджету +2,3 млн дол., позитивне сальдо платіжного балансу +12,82 млрд дол.

Однак економічна криза відзначилася на Канаді. Вже в 2008 р. приріст ВВП становив лише 0,6%, промислове виробництво скоротилося на 1%.

ВИСНОВОК

Процес державного регулювання економіки створюючи відповідні умови стає рушієм економічного розвитку. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об’єктивно притаманних державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого – у спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.

Але останнім часом з’являються дискусійні наукові дослідження де обґрунтовується теза що управління є складовою регулювання. Виходячи з цього твердження державне регулювання економіки розглядають як систему заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної, управлінської та ін. видів діяльності держави, спрямованих на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства. Підтримуюча діяльність держави це правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо.

Компенсаційна діяльність держави компенсує недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям. Управлінська діяльність держави це управління у сфері економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

Держава використовує багато адміністративних та економічних регуляторів ринкових відносин. Проте жоден із них не ідеальний, оскільки, забезпечуючи позитивний ефект в одному напрямі призводить до негативних наслідків у іншому.

Різні країни застосовують неоднакові методи регулювання суспільно-економічного розвитку. В одних із них надають перевагу кредитуванню, в інших — системі податків, у третіх вирішальна роль належить індикативному плануванню розвитку держави.

Між адміністративними та економічними методами регулювання розвитку країни немає чіткої межі, вони доповнюють один одного і за оптимального поєднання дають найбільший ефект. В умовах глобалізації суспільно-економічних процесів особливого значення набуває регулювання зовнішньоекономічних зв'язків країни.

В умовах загострення глобальних проблем роль держави в регулюванні соціально-економічного розвитку кожної країни представляється по-своєму вирішальною. При домінуванні влади над суспільством роль держави завжди була, є і буде вирішальною. Отже, цілком закономірно, що суспільство пред'являє високі вимоги до держави і механізмів його економічного зросту, які воно само повинне в своїх же інтересах розвиватись.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. А.А. Григорук, М.С. Палюх, Л.М. Литвин, Т.Д. Літвінова. Основи економічної теорії. Навч. посібник. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tnpu.edu.ua/kurs/301/192.htm - 2010.

2. Бедратий В.М. Державне регулювання в умовах інтеграції національної економіки у європейський та світовий економічний простір // Економіка та держава. - №7. – 2006. – С. 82-84.

3. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / С. М. Чистов, А. Е. Никифоров, Т. Ф. Куценко [та ін.]. – 2-ге вид., доопрац. і доп. – К. : КНЕУ, 2005. – 440 с.

4. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 214 с.

5. Іващенко А.В. Роль і функції держави у формуванні ринкової економіки // Проблеми науки. №6. – 2008. – С.41-46.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001.

7. Економічна теорія. Посібник для вищих навчальних закладів /За ред. С.М. Воробйова – К. – Х., Корвін, 2001.

8. Каховська О. В. Сутність та необхідність державного регулювання економіки // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.nbuv.gov.ua/portal/48/018.pdf - 2010.

9. Основи економічної теорії. Підручник. За ред. С.В. Мочерного. – К.: “Академія”, 1998.

10. Основы экономической теории.: Политэкономический аспект: Учебник / Отв. ред. Г.Н.Климко. – К.: Знания-Пресс, 2001.

11. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / Д. М. Стеченко. – К. : МАУП, 2000. – 176 с.