Роль кредиту впроцесі розширеного відтворення

ПЛАН:

Вступ.

1. Сутність кредиту. Його види і форми.
2. Роль кредиту у відтворенні валового національного продукту (ВНП).
3. Особливості кредитної системи в Україні .Основні напрями вдосконалення кредитування в сучасних умовах.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

Кредит (від лат. сreditum - позика, борг) є однією з найскладніших економічних категорій. Передумовою його історичного генезису було майнове розшарування суспільства в період розкладу первісно-общинного ладу. Але характеру об'єктивної необхідності він набув лише за умов становлення і розвитку товарно-грошових відносин. Ця необхідність була зумовлена особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю потрібно було продавати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив або не продав свій), виникала потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. Ще більшою мірою, чим функціонуючим виробникам, кредит був необхідним тим, хто тільки прагнув організувати виробництво, але не мав для цього власних коштів.

З часом розвививаються різні форми (товарна та грошова) і види (комерційний, банківський, споживчий, іпотечний та ін.) кредиту, виникли  відповідні економічні інститути, які  акумулюють і перерозпроділяють кредитні ресурси-банки, постійно розширювалась сфера функціонування, яка відіграє важливу роль у запезпеченні неперервності процесу відтвореня, а конкретніше-неперервності продукту в процесі його руху.

Рух вартості у відвореному  процесі суспільства перш за все втілюється в кругообороті і обороті виробничих фондів підприємств різних форм власності. Виробничі фонди в кожний даний момент одночасно існують в грошовій, продуктивній та товарній формах. Рух вартості фондів являє собою послідовний, неперервний її перехід від однієї функціональної форми до іншої. Цьому процесу об’єктивно притаманна нерівномірність, обумовлена індувідуальним характером кругообороту і обороту фондів на кожному підприємстві внаслідок несхожості організаційно-технічних характеристик виробництва і реалізації продукції.

Коливання в  кругообороті основних фондів обумовлені невідповідністю між потребою у великих одноразових витратах на оновлення основних фондів і поступовим характером відшкодування їх вартості  в процесі амортизації. В результаті у підприємств може утворюватися як тимчасовий надлишок коштів, що накопичується у фондах розвитку виробництва, так і потреба в додаткових грошових ресурсах для технічного переоснащення або виробничого будівництва у випадку недостатності власних накопичень, тобто виникає потреба у кредиті. Нерівномірність руху оборотних фондів підприємств викликається відхиленнями фактичної потреби в оборотних засобах від їх нормативу, який визначає мінімум об’єму власних грошових ресурсів підприємства, необхідних для його нормальної діяльності. Потреба в оборотних засобах залежить від багатьох факторів, специфічних для кожного підприємства: сезонності виробництва, характеру виробленої продукції і спожитої сировини, величини робочого періоду, співвідношенням між часом виробництва і часом обігу продукції, рівнем цін на неї тощо. Норматив власних оборотних засобів носить усереднений характер. Зрозуміло, що індивідуальність кругообороту оборотних засобів підприємства об’єктивно обумовлює можливість невідповідності між потребою в оборотних засобах і фактичною наявністю їх в даний момент. При цьому може виникати як тимчасовий надлишок оборотних засобів, так і необхідність в залученні додаткових грошових ресурсів. Коливаннями доходів та випадків зумовлюється також потреба населення в кредиті.

У молодих людей потреби  часто перевищують їх прибутки. І  навпаки, у людей похилого віку прибутки, як правило, перевищують видатки. Це також, з одного боку, викликає потребу  в кредиті, а з іншого - створює  умови для його надання. Можна  зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх прибутків у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту - коливання потреби в коштах та джерелах їх формування, як у юридичних, так і фізичних осіб.

1.Сутність кредиту.  Його види і форми.

"Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента" [1, с.128].

Економічні відносини  між сторонами кредитної угоди  виникають під час одержання  позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена в одержані позики для досягнення своєї певної мети. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позики, - є об’єктом кредиту.

Рушійним мотивом кредитних  відносин є отримання додаткового  прибутку (доходу) кожним із суб’єктів  кредитних відносин: кредитор отримує  його у формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання [9, с. 190]. Завдяки цьому, кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб’єктів. Але об’єктивної необхідності кредиту, про яку мова йшла вище, а також його стимулюючих мотивів недостатньо для повноцінної реалізації кредитних відносин. Для цього необхідні також певні економіко-правові умови.

Сама природа кредитної  угоди, яка грунтується на тимчасовому  запозичені чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Це можливо у випадку, коли кругооборот коштів господарюючих суб’єктів відокремлений від кругообороту коштів суспільства і організації, які вступають в кредитні відносини і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства і організації) мати право володіння в користування майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського або комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

Другою обов’язковою умовою реалізації кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодженя конкретних параметрів позики: її забезпечення, строку кредитування, величини проценту тощо, а також наявності альтернативних варіантів фінансування і розширення коштів. Особливого значення ця умова набула при переході до ринку.

Основними суб’єктами кредитної угоди виступають держава, банківкькі установи, підприємства і організації різних форм власності та громадяни.

В залежності від комбінації суб’єктів кредитної угоди можна виділити основні види кредиту:

• банківський,
• комерційний,
• споживчий,
• державний,
• міжнародний.

Банківський кредит - це рух позичкового капіталу, який надається банками у позику на умовах забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності та платіжності. Він виражає економічні відносини між кредиторами (банками) і суб’єктами кредитування, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Банківський кредит пов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових ресурсів, їх перерозподілом, а також з емісією грошових знаків в обіг через систему кредитування. Поворотна форма руху грошових ресурсів створює можливість перерозподілити їх неодноразово.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів між двома підприємствами і продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Він надається у вигляді відстрочки платежу за продані товари і оформлюється векселем, який  засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Основне призначення комерційного кредиту - це прискорення реалізації товарів і одержання прибутку. Комерційний кредит обмежений строками і сумами, його розміри залежать також від розміру резервних капіталів функціонуючих кредиторів, тому він має менші можливості, ніж банківський.

Споживчий кредит відбиває відносини між кредитором і позичальником з приводу кредитування кінцевого споживання. В ролі позичальників тут виступають фізичні особи, а в ролі кредиторів - банки, позабанківські кредитні установи (ломбарди, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи), підприємства і організації. Видача споживчого кредиту населенню прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

Державний кредит відбиває кредитні відносини з приводу акумуляції державою грошових ресурсів на засадах поворотності для фінансування державних видатків. Кредиторами можуть виступати фізичні або юридичні особи, позичальником - держава в особі її органів (Міністерство фінансів, місцеві органи). Дана форма дозволяє позичальнику мобілізувати додаткові кошти для покриття бюджетного дефіциту, без здійснення для цих цілей паперово-грошової емісії. Державний кредит також використовується як один із засобів стабілізації грошового обігу.

Міжнародний кредит являє собою тимчасову передачу товарних або грошових ресурсів одних країн для використання іншими країнами з метою прискорення їх суспільно-економічного розвитку. Суб’єктами кредитних відносин тут виступають держави, банки, міжнародні валютно-кредитні організації, окремі юридичні особи [5, c.160].

Конкретний строк повернення кредиту залежить від того, як здійснюється кругообіг коштів у позичальника (строк завершення циклу кругообігу або його стадій), та від можливості кредитора щодо строку, на який він може надати кредит.

За термінами використання і погашення, кредит поділяється  на:

• короткострокові кредити (до 1 року) пов’язані переважно з функціонуванням оборотних фондів і фондів обігу;
• середньострокові (від 1 до 5 років) - з оборотом основних фондів;
• довгострокові (більше 5 років) охоплюють інвестиційні процеси, капітальні вкладення в нове будівництво.

Отже, у народному господарстві постійно є кошти які можуть використовуватися  як кредитні ресурси для надання позик. Сукупність цих коштів в ринкових умовах становить позичковий капітал країни. Він перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит трактується нерідко, як форма руху позичкового капіталу.

2.Роль кредиту у  відтворенні валового національного  продукту (ВНП).

Кредитні відносини відбивають єдиний цілісний процес тимчасово вивільнених  коштів і виникнення тимчасової потреби  в них у процесі суспільного  відтворення. Опосередковуючи зміну  функціональних форм ВНП і забезпечуючи тим самим безперервність його руху, кредитні відносини є об’єктивною необхідною частиною економічних відносин суспільства.

В умовах планово-адміністративного  управління економікою, кредит, який за своїми об’єктивними властивостями виступає фактором інтенсифікації виробництва, нерідко використовувався як важіль екстенсивного розвитку економіки. Це виявляється, зокрема, в автоматичному характері кредитування, в процесі якого кредити надавалися без ув’язки з наявними кредитними ресурсами, використовувалися для покриття непродуктивних витрат, кредитування надпланових запасів або видавалися без забезпечення товарно - матеріальними цінностями. Кредитний перерозподіл часто відігравав антистимулюючу роль, оскільки проводилися без урахування кредитноспроможностей господарюючих суб’єктів і тому використовувався для покриття збитків неефективно працюючих підприємств за рахунок добре працюючих підприємств. Не завжди виконувався принцип строковості кредиту. Така практика кредитування, яка не вираховувала і на віть суперечила сутнісним властивостям кредиту, перешкоджала реалізацїї його далі в розвитку і підвищенні ефективності економіки, нормальному відтворенні ВНП [7,c. 215].

По мірі переходу до ринку, широкого впровадження економічних методів  управління, підвищення ролі вартісних категорій в управлінні економікою, зростає регулююча роль кредиту. В розвинутому ринковому господарстві кредит виступає як інструмент безпосереднього регулювання процесів відтворення. Будучи розподільною категорією, кредит не може виступати як матеріальний фактор виробництва, безпосередньо впливаючи на сам виробничий процес. В той же час кредит забезпечує процес зміни вартісних форм ВНП в процесі його руху, обслуговує весь процес розширеного відтворення, і тим самим виступає як фактор його неперервності.

Активний вплив кредиту на відтворювальний  процес реалізується шляхом застосування його, як інструмент перерозподілу  вільних ресурсів, а також за рахунок  його стимулюючих властивостей, які  обумовлюють раціональне використання запозичених коштів.

Як відомо, кредит об’єктивно виступає, як необхідне джерело формування основних і оборотних засобів господарюючих суб’єктів. Завдяки кредитним відносинам випадає необхідність обов’язкового нагромадження власних засобів і відбувається більш швидше залучення ресурсів в господарський оборот за рахунок економії часу на закупку сировини, матеріалів тощо. Таким чином, сприяючи неперервності відтвореного процесу, кредит разом з тим є фактором прискорення. Зрозуміло, що кредит не може прямо вплинути на скорочення часу виробництва товарів, оскільки воно має об’єктивні межі, обумовлені зовнішніми факторами, зокрема технологією виробництва. Його вплив на прискорення процесу відтворення реалізується за рахунок скорочення часу, що витрачається на зміну функуціонуючих форм продукту, що збільшує швидкість обороту фондів. Особливо ефективним в даному випадку є надання платіжних кредитів та комерційного кредиту, які безпосередньо сприяють прискоренню реалізації товарів. Крім того, як фактор прискорення відтворювального процесу, кредит виступає за необхідність повернення взятих у позику коштів у встановлений строк, а також обов’язковість плати за них у вигляді відсотку, змушує позичальника вживати заходи щодо підвищення ефективності суспільного виробництва і, як наслідок, прискорення процесу відтворення ВНП.

В силу своїх сутніх властивостей кредит взаємодіє зі збалансованістю економіки, яка виступає найбільш важливою умовою ефективності суспільного виробництва. Зокрема, нормальне функціонування кредитних відносин в економічно обгрунтованих межах передбачає дотримання рівноваги між наявними в суспільстві тимчасово вільними ресурсами і об’ємами перерозподіляєм їх за допомогою кредиту коштів. Порушення даної рівноваги приводить до спотворення природи кредиту і негативно впливає на грошовий обіг, що дестабілізує до певної міри всю економіку. Взаємодіючи зі збалансованістю економіки, кредитні відносини безпосередньо впливають на неї. Так, в ринковій економіці роль кредиту виявляється у регулюванні, тобто підтримуванні або оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВНП і національного доходу є завершальною. Вона охоплює, поряд з фінансовою формою, перерозподіл між виробничою і невиробничою сферами, між галузями виробництва і регіонами. Таким чином, кредит певною мірою впливає на формування структури суспільного відтворення ВНП, на найбільш важливі пропорції суспільного господарства: співвідношення між фондами заміщення, нагромадження, споживання тощо. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає також і на галузеву структуру суспільного господарства, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в галузі, де забезпечується отримання більшого прибутку.

Взаємодія кредиту зі збалансованістю економіки виявляється в його першому впливі і на товарно-грошову  збалансованість. З однієї сторони, використання кредиту в суспільному господарстві з дотриманням усіх принципів кредитування (строковості, платності та інших) веде до збільшення виробництва товарів. Досить важливо, що в конкретних умовах і комерційній направленості діяльності банків, позики надаються підприємствам, у яких виробництво організоване більш ефективно і чиї товари користуються попитом. Тим самим кредит стимулює розширення виробництва товарів, яких потребує суспільство, тобто сприяє розширенню ємності ринку з позиції пропорції.

З другого боку, кредит є одним  з основних регуляторів сукупного  грошового обігу, а за допомогою останнього внутрішньо-господарського обороту кожного суб’єкта економічної діяльності, й обороту грошових доходів населення. Внаслідок цього кредит сприяє розширенню ємності ринку з позицій попиту. Цей аспект ролі кредиту в ринкових умовах надзвичайно важливий і обумовлений тією обстановкою, що грошові знаки і платіжні засоби, які обертаються в сучасних грошових системах, мають кредитний характер [2,с.136]. Таким чином, за допомогою кредиту контролюється суспільна корисність (rocapit), що входить до складу ВНП, а шляхом розширення ємності ринку, з позицій як попиту так і пропозиції, забезпечується більш повна і якісна їх реалізація.

Важливу роль кредит відіграє в забезпеченні науково-технічного прогресу (НТП). Підвищення його технічного і технологічного рівнів відтворювального процесу здійснюється перш за все  непрямим шляхом: забезпечення неперервності виробництва, стимулювання збільшення випуску продукції тощо. Разом з тим кредит прямо виступає фактором, що забезпечує НТП, оскільки він є найважливішим джерелом капіталістичних вкладень. Ефективність кредитних важелів розвитку НТП визначається кредитною політикою, яку проводить держава. Але в реалізації ролі кредиту в даній сфері необхідно здійснювати пріоритетне кредитування наукових галузей, конверсійних програм; цілеспрямоване кредитування технічного вдосконалення виробництва, впровадження у виробництво нових видів товарів, що користуються попитом населення або мають велике народо-господарське значення; розвиток інноваційних банків, які спеціалізуються на кредитуванні нових технічних і технологічних проектів тощо. Сприяючи розвитку НТП, кредит тим самим впливає на поліпшення якісної структури ВНП, створює передумови подальшого його відтворення на розширеній основі [8,c. 24-27].

Оскільки найвищою метою  суспільного відтворення є розвиток людини, її фізичних і духовних здібностей, необхідно відзначити роль кредиту в соціальній сфері. По суті всі кредити мають соціальну направленість, тому що на їх основі підвищується ефективність суспільного відтворення і, відповідно більш повно задовольняється потреба суспільства, зростає життєвий рівень. Виступаючи одним з факторів впровадження прогресивної техніки і технологій, кредит сприяє скороченню важкої і низькокваліфікованої праці, зростанню продуктивності суспільної праці та доходів трудящих. Кредит сприяє покращенню стану споживчого ринку у відповідності з пріоритетом соціальної політики.

3. Особливості кредитної системи в Україні. Основні напрями вдосконалення кредитування в сучасних умовах.

Якщо звернутися до сукупності кредитних відносин в цілому, то на їх функціонування здійснює великий  вплив система економічних відносин суспільства, і в першу чергу відносини власності, які визначають характер руху кредитних ресурсів в масштабах суспільства. Це виявляється у впливі на організацію акумулювання і перерозподілу тимчасово вільних коштів, а через механізм кредитування - на характер руху кредитних ресурсів в конкретній кредитній угоді.

Сьогодні Україна намагається перейти від планової, командної до соціально орієнтованої ринкової економіки. Здійснюється переорієнтація в кожній сфері економічного життя країни, в тому числі і в кредитній, де істотно змінився характер і напрямки руху кредитних відносин. Але щоб глибше з’ясувати ці зміни, необхідно розглянути, яким же був рух кредитних ресурсів за умов командно-адміністративної системи.

При плановій централізованій  економіці кредит трактується як рух позичкового фонду суспільства, єдиним власником якого виступала держава. У зв’язку з тим, що учасники кредитних відносин були головним чином суб’єктами суспiльної власності, державні органи планували і централізовано регулювали в основному адміністративними методами рух позичкового фонду. При цьому майже не враховувались інтереси суб’єктів кредитної угоди, форми руху кредитних ресурсів були досить одноманітними: держава фінансувала банки, банки кредитували підприємcтва. Це призводило до кредитного перенасичення господарств, що виявлялося в незабезпеченні кредиту, в порушенні його поворотності і списуванні боргів. В результаті дотримання принципів кредитування ставало неможливим [6,c. 67-68].

Сьогодні значна частина  позичкового фонду все ще залишається  власністю держави. В той же час  здійснюється перехід від детального планування кредиту до економічних методів регулювання його руху в рамках навіть державної власності. Це приносить елемент стихійності в рух позичкового фонду. Він все більш набуває децентралізованого характеру. Дані зміни зумовлені перш за все розвитком відносин власності, зокрема наділенням державних підприємств більш широкими правами розпорядження власними коштами у зв’язку з переходом до функціонування на засадах самофінансування, а також розвитком повного госпрозрахунку, державних банків і процесом їх акціонування. Ці учасники кредитних відносин в нових умовах вже не повинні бути об’єктами адміністративних методів управління з боку держави. Ще більшою мірою це відноситься до новостворених комерційних банків, акціонерних і приватних підприємств.

Таким чином власниками позичкового фонду сьогодні є  перш за все банк (Національний банк України і комерційні). Крім того, власником цього фонду виступають підприємства різних форм власності, страхові та інвестиційні компанії, громадяни  тощо. Реформа банківскої системи обумовила децентралізацію і демонополізацію позичкового фонду, оскільки акціонерний характер формування статутних фондів комерційних банків передбачає значне розширення їх прав по розпорядженню кредитними ресурсами.

Отже в сучасних умовах рух кредитних ресурсів починає набувати децентралізованого характеру, а управління ними все більшою мірою здійснюється через систему заходів державно-кредитного регулювання економіки.

І нарешті, здійснюється цільова направленість руху позичкового  фонду. Раніше, розподіл кредитних ресурсів формально був підпорядкований задачі розвитку економіки в цілях підвищення добробуту народу, а на практиці нерідко суперечив і їй, і економічній доцільності. З розвитком ринку, комерціалізацією діяльності підприємств і кредитних установ державного сектору, як керівний мотив руху кредитних ресурсів починає виступати отримання позичкового відсотку, який є критерієм вільного розподілу кредиту по галузям і суб’єктам господарювання.

Основною функцією банківської  системи є кредитування підприємств різних галузей народного господарства. Але наші фінансово-кредитні інститути поки що не можуть дозволити собі це.Як правило, кредитуванням реального сектора економіки у нас займаються так звані системоутворюючі банки. Щодо інших, то комерційні банки не дуже поспішають заробити гроші на кредитуванні підприємств. В основному їх завдання - це кредитування фізичних осіб. Причина в тому, що немає ніяких проблем щодо забезпечення застави, а також більш просто простежити за тим, куди пішли гроші, та у разі виникнення неприємностей закликати боржника до відповіді у суді. Але деякі з комерційних банків намагаються працювати з підприємствами, хоча це не приносить більших грошей, ніж співробітництво з фізичними особами [3,c. 12-19].

Важливі висновки випливають з аналізу співвідношення між довгостроковими і короткостроковими кредитами. Значні зміни в стуктурі як короткострокового так і довгосторокового кредитування відображають реальні труднощі перехідного періоду до ринкових відносин. Протягом останніх років велика частка наданих комерційними банками кредитів суб’єктам господарювання припадала на короткострокові кредити. У цілому за останні роки приблизно 2/3 загального обсягу короткострокових кредитів комерційних банків спрямовувалося в сферу матеріального виробництва. Найбільша частка надходила до промислових і сільськогосподарських підприємств. Найбільше падіння частки кредитів суб’єктам господарювання відбулося в заготівельній сфері, у постачанні і збуті, в торгівлі і громадському харчуванні.

Темпи зростання довгострокових кредитів, наданих комерційними банками суб’єктам господарювання України, не були однорідними протягом п’яти останніх років. Як у цілому, так і за основними напрямками темпи зростання на кінець терміну, що аналізується, були нижчими ніж на його початок. Найбільше зростання при цьому зафіксоване в кредитуванні житлово-будівельної кооперації. Із спрямованих комерційними банками кредитів в економіку в цілому найбільше отримав нефінансовий державний сектор [10,c. 33].

Структура кредитного портфелю банків на 01.04.2010 р. має такий вигляд:

короткострокові кредити - 62,3%

довгострокові кредити - 6%

кредити в іноземній  валюті - 16,7%

міжбанківські кредити - 15%

З цієї структури можна  зробити висновок, що банки надають  перевагу короткостроковим кредитам. Це означає, що кредитні ресурси відсторонюються від сприяння структурній перебудові України, модернізації і реконструкції потужностей з довгим циклом виробництва. В аналізований період вони широко спрямовувалися на кредитування оборотних фондів підприємств, сприяючи тим самим їх непомірному середньорічному зростанню. Крім того, внаслідок нерівномірного перерозподілу кредитних ресурсів по галузям народного господарства, можна побачити певні диспрпорції в економіці України, що тим самим гальмувало розвиток інших галузей народного господарства України (найбільша частина короткострокових кредитів була направлена в промисловість).

Активізація банківського кредитування у 2006-2007 роках спричинили негативні зміни в структурі  кредитно-інвестиційних портфелів банків у 2008-2009 роках та високі кредитні ризики впродовж 2010 року. Якщо у 2008 році частка проблемних кредитів у структурі кредитного портфеля вітчизняних банків становила 1,3%, то у 2010 році цей показник зріс майже у 10 разів і сягнув рівня 10,7%, що в абсолютному вимірі становить 77,3 млрд. грн.

Високі кредитні ризики зумовлюють значні відрахування у резерви  на покриття втрат за кредитними операціями та свідчать про низький рівень рентабельності активів і капіталу банків. Так, показник відношення обсягу резервів під активні операції банків до обсягу наданих кредитів у 2009-2010 роках зріс із 6,1 до 18,2%, а рентабельність капіталу різко знизилася з 8,5 до (-) 14,6%, відповідно, наслідком чого стали великі фінансові втрати банків [4,с.26-32]. Формування значного обсягу резервів під можливі втрати за кредитними операціями банків має убезпечити їх від суттєвої втрати капіталу та банкрутства. Натомість зменшення витрат на резервування свідчило б про поліпшення якості кредитних портфелів банків, чого в сучасних умовах не спостерігається.

Проблемні активи негативно  впливають на якість кредитних портфелів, суттєво понижують ефективність банківської діяльності, ускладнюють  процес управління фінансовими потоками тощо. Перспективи щодо розвитку зазначених тенденцій є невтішними. Так, проблемні активи у структурі кредитного портфеля банків України у вересні 2010 року реально становили 34% від його вартості. За прогнозом експертів компанії D B Reseach вже на початок 2011 року реальний показник проблемних активів банків мав зрости до 45% вартості кредитного портфеля .

У таких умовах стабілізація фінансового ринку значною мірою  залежить від ефективності управління проблемними активами банків. Для  вирішення такого завдання необхідно  проаналізувати основні чинники  управління проблемними активами банків. Внутрішньобанківські методи управління проблемними активами передбачають раннє реагування ризик-менеджерів на погіршення обслуговування позичальниками кредитів і включають в себе реабілітацію кредитної заборгованості та відновлення можливості позичальниками генерувати грошовий потік для обслуговування кредитів. Одним із найефективніших внутрішньобанківських методів роботи з проблемними активами є реструктуризація кредитної заборгованості .

Вітчизняна практика реструктуризації кредитної заборгованості упродовж 2008-2010 років дає підстави говорити про її обмежені можливості. Недоліками внутрішньобанківських методів управління проблемними активами є втрата ліквідності, відволікання істотних фінансових ресурсів від основної діяльності, утримання на балансі банку прогнозованих фінансових втрат за ризиками, обмежена гнучкість застосування. Практика засвідчує важливість об'єктивної економічної оцінки ефективності внутрішньобанківського регулювання кредитних ризиків з метою попередження виникнення високої частки проблемних активів у структурі кредитного портфеля.

У разі неефективності застосування внутрішньобанківських методів  управління проблемними активами менеджмент банку може прийняти рішення про  доцільність зовнішніх щодо банку дій для поліпшення структури його балансу та відновлення ліквідності. Це актуалізує практику застосування зовнішніх методів управління проблемними активами, серед яких:

• передача проблемних активів в управління третій особі (колектору);
• передача/продаж проблемних активів пов'язаній фінансовій компанії;
• продаж проблемних активів на умовах факторингу;
• здійснення секютиризації активів;
• інші методи.