Роль міжнародних угод в усуненні подвійного оподаткування

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Дніпропетровська державна фінансова академія

ФІНАНСОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ПОДАТКІВ

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

З ДИСЦИПЛІНИ: «ПОДАТКОВА СИСТЕМА»

НА ТЕМУ: «РОЛЬ  МІЖНАРОДНИХ УГОД В УСУНЕННІ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ-2011

 

 

 

ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття та правова природа міжнародного подвійного оподаткування, його особливості.
2. Поняття міжнародних податкових угод та їх правова природа.
3. Механізм усунення міжнародного подвійного оподаткування.
4. Методи усунення подвійного оподаткування.

ВИСНОВКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Зміни, які відбуваються в зовнішній політиці України  та її економічному співробітництві, спрямовані на інтегрування в світове господарство і розвиток взаємовигідної співпраці  на міждержавному рівні. І на цьому  рівні важливим завданням є створення  нової податкової системи України.Усе це вимагає розроблення цілого ряду спеціальних питань у сфері міжнародного оподаткування. Пріоритетне місце в сфері податкового співробітництва займає специфічне явище міжнародних відносин – міжнародне подвійне оподаткування.

Така співпраця необхідна  у рамках багатостороннього і  двостороннього міжнародного договірного  регулювання. Саме воно спрямоване на усунення різноманітних перешкод економічної  інтеграції, серед яких податкова  сфера займає одне з перших місць. Тому двосторонні (багатосторонні) угоди  про уникнення подвійного оподаткування  гарантують забезпечення єдиного системного підходу до усунення міжнародного подвійного оподаткування за відмінних податкових систем.

Чітке розмежування податкових претензій держав та правова регламентація  діяльності платників податків на території  іноземних держав гарантує дотримання конституційного обов’язку із сплати податків та стимулює до міжнародної  економічної активності останніх. Це дає забезпечення наповнення державного бюджету та бюджетів інших рівнів на законних підставах, що є необхідною умовою для нормального функціонування державного механізму.

Внаслідок цього виникає необхідність теоретичного осмислення системних якостей міжнародного подвійного оподаткування, внаслідок доктринальної нерозробленості таких базових понять, що використовуються законодавцем, як “подвійне оподаткування”, “усунення подвійного оподаткування”. Саме це породжує неможливість практичного використання договірного регулювання та уникнення такого явища як міжнародне подвійне оподаткування.Все це свідчить про актуальність проблем, пов’язаних із правовим регулюванням усунення міжнародного подвійного оподаткування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та правова природа міжнародного подвійного оподаткування, його особливості.

Подвійне оподаткування– це повторне обкладання одного і того ж джерела (особи або предмета). Селігман зазначає в його “Essay in taxation”, що воно є і дуже старе, і порівняно нове явище. Воно – старе, оскільки в епоху абсолютизму воно було результатом свавілля державних органів, обкладаючи підданих без всякого врахування принципу податкової справедливості. В той же час воно може бути розглянуте, як цілком нове явище, оскільки виникає в силу складності соціальних відносин, коли капітал однієї і тієї ж особи не тільки бере участь в різній підприємницькій діяльності, але він навіть експлуатується в різних країнах, і, відповідно, може підлягати оподаткуванню два рази і більше – в силу невідповідності податкового законодавства та складності економічних відносин.

Під подвійним юридичним  оподаткуванням (на думку тих же авторів) розуміється “ситуація, коли один і той самий платник податку  обкладається у відношенні того самого доходу однаковими чи подібними податками  два і більше рази за один період.

Міжнародні податкові відносини, які виникають на сучасному етапі  в умовах розширення і глобалізації економіки, складні і неоднорідні. Ці відносини виникають в тих  випадках, коли:

• держави укладають міжнародні договори про усунення подвійного оподаткування і попередження ухилення від оподаткування;
• при укладенні договорів про надання правової допомоги в податковій сфері;
• при взаємодії компетентних органів держави з питань оподаткування.

Частіше всього виникнення міжнародних податкових відносин пов’язане  з необхідністю стягнення податків з іноземних фізичних і юридичних  осіб.

До міжнародних податкових відносин належать:

• Відносини між державами з приводу укладення і виконання міжнародних податкових договорів з метою розмежування податкової юрисдикції держав;
• Податкові відносини між державами та фізичними і юридичними особами других держав (суб’єктами іноземного права), тобто податкові відносини, які зачіпають суверенітет інших держав;

Відносини публічного характеру  між юридичними і (або) фізичними  особами різних держав, які виникають, наприклад, при отримані податковим агентом податку з іноземної  особи у джерела виплати.

Мал.1

Різниця підходів окремих  держав до тих чи інших питань оподаткування  породжує не тільки складнощі в оформленні податкової звітності, але і приводить  до такого феномену як міжнародне подвійне оподаткування.Такі конфліктні ситуації обумовлені тим, що кожна держава по-своєму вирішує питання про конструкцію взаємозв’язку таких податкових елементів як суб’єкт оподаткування (платник податку) і об’єкт оподаткування.

Платники  податків – це суб’єкти податкових правовідносин, на яких при наявності об’єкта оподаткування покладено визначений комплекс податкових прав та обов’язків, встановлених законодавством.

Згідно Закону України  “Про систему оподаткування” платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено  обов’язок сплачувати податки і  збори.

Ситуація міжнародного подвійного оподаткування виникає в декількох  випадках:

1. Якщо згідно національного законодавства декількох держав платник податку визнається резидентом і відповідно несе необмежену податкову відповідальність перед кожною з них по відношенню до об’єктів оподаткування.
2. Якщо у резидента однієї держави виникає об’єкт оподаткування на території іншої держави, і обидві ці держави оподатковують даний об’єкт.
3. Якщо декілька держав піддають одну і ту ж особу, яка не є резидентом ні однієї з них, оподаткуванню по об’єкту, який виникає у суб’єкта податку в цих державах.

Подвійне оподаткування  не обов’язково означає буквальне  використання однакових податкових важелів. Воно можливе і при частковому накладанні одного об’єкта на інший, при чому це може відбуватися як у рамках однієї держави, так і  при дії різних податкових систем.

Отож, якщо дана проблема не виходить за рамки державних кордонів, то вона може бути вирішена шляхом приведення норм національного законодавства  у певну логічну відповідність  і гармонійність. Але якщо така ситуація виникає в міжнародних відносинах і зачіпає податкові законодавства  суверенних держав, то міжнародне подвійне оподаткування може бути усунуто  шляхом узгодження численних і складних питань на міждержавному рівні.

В основі виникнення подвійного оподаткування лежить різне законодавче  регулювання платника і джерела  доходу в законодавстві різних держав. Реалізація подвійного оподаткування може здійснюватися в різних формах (оподаткування того ж самого об’єкта в рамках однієї держави чи різними державами; різне визначення платника податку і інше). Усе це перетворило подвійне оподаткування в міжнародну проблему. Тому вже в 1921 році Ліга Націй доручила групі вчених вивчити цю проблему і виробити рекомендації (деякі з них лягли в основу способів усунення подвійного оподаткування).

В усуненні подвійного оподаткування  доходів і майна зацікавлені  не тільки платники податків, податковий тягар яких багаторазово зростає  при послідовному обкладанні того самого об’єкта в різних країнах, але  і самі держави, що прагнуть до збільшення внутрішнього і зовнішнього товарообігу, залученню іноземних інвестицій і підвищенню конкурентноздатності не тільки окремих національних підприємств, але і економіки в цілому. Міжнародне податкове право не містить загальних правил, що забороняють міжнародне подвійне оподаткування. Будь-яка держава має виняткове право стягувати податки на своїй території відповідно до національного податкового законодавства (законодавства про податки і збори). Країни з розвинутою економікою, та країни, що розвиваються, користуючись своїм правом на податковий суверенітет, використовують у своєму національному оподаткуванні принципи територіальності і резиденства. Це призводить до міжнародного подвійного оподатковування.

Міжнародні угоди обмежують  податкову юрисдикцію договірних держав шляхом розподілу прав по оподаткуванню  окремих видів доходів і майна  між державою резидентства, державою місцезнаходження постійного представництва і державою джерела доходу.

Загальне правило оподаткування  доходів від підприємницької  діяльності полягає в тому, що доходи, одержувані в одній державі резидентом іншої держави, підлягають оподаткуванню  в резервом державі тільки в тому випадку, якщо вони отримані з джерел у даній державі чи через розташоване  в ній постійне представництво. В  другому випадку джерело доходу може виникати будь-де. Важливо лише, щоб таке джерело доходу виникало у зв'язку з діяльністю постійного представництва.

Це положення закріплене практично у всіх податкових угодах, укладених Україною. Офіційне визначення постійного представництва нерезидента  в Україні дане в п.1.17. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р.: постійне представництво нерезидента в Україні – це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. Даний принцип побудований на наступному припущенні: до того моменту, коли в іноземної особи з'явиться постійне представництво в іншій державі, така особа не розглядається як учасник в економічному житті цієї іншої держави в такій сфері, щоб підпадати під його необмежену податкову юрисдикцію. Під постійним представництвом з метою оподаткування розуміється спосіб ведення іноземною особою підприємницької діяльності на території іншої держави.

Обов'язкова умова виникнення постійного представництва іноземної  юридичної особи, що повинно дотримуватися  в будь-якому випадку, - місце діяльності передбачуваного представництва повинне  знаходитися на території України. I друга умова виникнення постійного представництва – стала діяльність: постійне представництво може вважатися  існуючим тільки в тому випадку, якщо його діяльність не є тимчасового  характеру.

Міжнародні угоди не встановлюють яких-небудь термінів, з перевищенням яких місце діяльності вважається постійним (за винятком термінів існування будівельних  площадок).

У податкових цілях при  визначенні поняття “постійне представництво”  з цивільно-правового формулювання підприємницької діяльності варто  зробити одне вилучення - у відношенні умови реєстрації особи. Це необхідно, оскільки постійне представництво виникає  й у тому випадку, якщо діяльність, спрямовану на одержання прибутку, веде особа, не зареєстрована в підприємницьких  цілях.

2. Поняття міжнародних податкових угод та їх правова природа

Міжнародні податкові  угоди відіграють важливу роль у  регулюванні міжнародних економічних  відносин в Україні:

• платникам податків – юридичним і фізичним особам – вони дають гарантію, що їхні доходи і капітали не будуть обкладатися подвійними податками, і надають захист від дискримінаційного оподаткування за кордоном.
• для податкових органів вони забезпечують можливість взаємних прямих консультацій і контактів для вирішення всіх спірних питань, а також для контролю над міжнародною діяльністю своїх платників податків.
• для держави податкові угоди є засобом закріплення на договірній основі своїх прав на одержання справедливої частки від оподаткування доходів і прибутків, реалізованих платниками податків у сфері міжнародної економічної і фінансової діяльності.

Міжнародна  угода з питань оподаткування- це договір між державами чи іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює їхні взаємні права й обов'язки в сфері міжнародних податкових відносин. Міжнародні податкові угоди, так само як і податкові закони, підлягають затвердженню в законодавчих органах країн-партнерів. Платники податків через своїх представників у парламенті можуть контролювати, щоб їхні інтереси не були забуті і не були відсунуті убік як при прийнятті податкових законів, так і при ратифікації податкових угод. Міжнародна податкова угода про усунення подвійного оподаткування зазвичай складається з трьох частин: у першій частині встановлюється сфера дії угоди, у другій - визначаються податкові режими, у третій - передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Глибока і ретельна розробка всього комплексу національних правил і норм у сфері податкового  регулювання міжнародної діяльності необхідна і для укладення  податкових угод, оскільки саме на основі своїх національних норм кожна країна формує свої вихідні позиції при  узгодженні взаємоприйнятих компромісів  по окремих статтях і режимах, що включається в податкову угоду. Для держав, що виступають як сторони при укладені податкових угод, їхнє значення виходить за межі тільки вибору більш зручних адміністративних процедур: насправді вони поділяють між собою реальні гроші (податкові надходження) і кожна зі сторін може як виграти, так і програти від такого поділу. Для платників податків міжнародні податкові угоди, окрім більш удосконаленого і надійного усунення подвійного оподаткування, корисні тим, що відкривають їм унікальну можливість винесення свого питання на рівень міжнародної суперечки, тобто на наднаціональний рівень, понад ті судові й інші засоби захисту, що надаються їм по національному законодавству.

Таким чином, у розумному  і справедливому вирішенні міжнародних  податкових протиріч зацікавлені всі  сторони й учасники податкових процедур: як податкові органи і платники податків, так і держави з їхніми політико-соціальними  пріоритетами і бюджетними проблемами. Ті ж із країн, що на тривалий час  утрачають цей орієнтир, розплачуються  спаданням темпів розвитку, утрачають  свій технологічний і освітній потенціал - і, у кінцевому рахунку, зіштовхуються  з падінням доходів і схильності населення до інвестицій і, отже, зі зменшенням сукупної оподатковуваної  бази суспільства.

Діяльність держави з  приводу укладення міжнародних  податкових угод повинна забезпечувати  досягнення певних цілей, наприклад:

• Врегулювання подвійного оподаткування.
• Захист інтересів вітчизняних суб'єктів, що здійснюють діяльність в іншій державі, їхня недискримінація з погляду оподаткування. Якщо по взаємній згоді між урядами обох країн суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності гарантується сприятливий податковий клімат, то обидві держави одержують вигоду: країна-експортер капіталу - у виді податків із глобальних доходів своїх резидентів, а країна-імпортер капіталу одержує іноземні інвестиції в національну економіку. Таким чином, у кінцевому рахунку міжнародні податкові угоди сприяють підвищенню міжнародної господарської активності, збільшенню потоку капіталів між країнами.
• Боротьба кожної країни з різними способами відхилення від оподаткування. За допомогою обміну інформацією між фіскальними органами, проведення попередніх розслідувань і затримання “злісних” неплатників податків кожна держава відстоює свій податковий суверенітет.
• Вироблення процедури врегулювання спірних питань, що неминуче виникають у взаєминах між державою і платниками податків. Якщо резидент даної країни вважає, що в іноземній державі він піддався невиправдано високим податкам, то, не будучи суб'єктом міжнародного права, він може розраховувати тільки на взаєморозуміння з боку фіскальних органів своєї держави, які уповноваженні вирішувати такі проблеми.

У більшості держав внутрішнє  законодавство передбачає спеціальні заходи для однобічного усунення подвійного оподаткування. Однак, як показує  практика, цього недостатньо для  повного вирішення проблеми подвійного оподаткування. Справа в тім, що будь-які  норми і правила, встановлювані  в односторонньому порядку, не можуть врахувати всіх розходжень і особливостей систем оподаткування, що існують в  інших країнах (різні податкові  ставки, правила і норми визначення оподатковуваного доходу, різні пільги, відрахування і т.д.). Усі ці питання  можуть бути погоджені лише в рамках двосторонньої податкової угоди. Договори про уникнення подвійного оподаткування  мають міжурядовий характер, проте  після їх підписання необхідна ратифікація  вищими законодавчими органами держав. Остаточно норми договору вступають  в дію, зазвичай, після обміну ратифікаційними  грамотами між договірними державами. В окремих випадках умови вступу в силу та порядок застосування норм договору відносно оподаткування конкретних видів доходів, можуть бути визначені  самими договорами. Податкова угода  про усунення подвійного оподаткування  зазвичай складається з трьох частин: у першій частині встановлюється сфера дії угоди, у другій - визначаються податкові режими, у третій - передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Податкові угоди не дають  податковим органам яких-небудь нових  прав, крім передбачених внутрішнім законом, а лише дозволяють використовувати  уже наявне право більш ефективно, з обліком більш повної інформації як отриманої від самого платника податків, так і від податкових органів країни-партнера. Звідси також  випливають дуже важливі наслідки:

1. Жодна країна не вправі застосовувати проти своїх платників податків більш суворі норми і правила, чим це передбачено її законами, навіть якщо формально така можливість для неї може бути відкрита податковою угодою (наприклад, через країну-партнера, у якій для податкових органів передбачені більш широкі права і можливості).
2. При обміні податковою інформацією жодна зі сторін не може бути примушена збирати більшу інформацію щодо платників податків як своїх, так і іноземних, чим це дозволено її внутрішніми законами. Зрозуміло, це ж відноситься і до передачі інформації іншій стороні за згодою.

Іншими словами, “експортувати” свої більш тверді норми контролю за платниками податків за межі своєї  території жодна з країн-партнерів  за згодою не може - незалежно від  того, чи стосується це громадян і платників  податків іншої країни чи її власних.

Міжнародні податкові  угоди можна класифікувати, беручи за критерій їх зміст:

1. Акти, що встановлюють загальні принципи оподаткування;
2. Власне податкові угоди;
3. Міжнародні договори, в яких поряд з іншими вирішуються податкові питання.

Зразком та юридичною основою  для укладення двосторонніх та багатосторонніх  угод та конвенцій з податкових питань у міжнародній практиці застосовуються дві основні моделі податкових договорів: модель Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) та модель Організації Об’єднаних Націй (ООН).

В основі першої (модель ОЕСР) з них покладена “модель договору про запобігання подвійного оподаткування доходів від праці та капіталів”. В основу її закладений принцип резидентства, відповідно до якого держава походження доходу уступає значну частину податку з цього доходу на користь країни резидентства особи, яка одержує дохід. У моделі ООН повніше використовується принцип територіальності, який передбачає оподаткування всіх доходів, які утворилися на території країн, які розвиваються.

3. Механізм усунення міжнародного подвійного оподаткування.

Врегулювати проблему міжнародного подвійного оподаткування можна  за трьома напрямками:

по-перше, усі країни повинні  прийняти один принцип оподаткування  – резиденства або територіальності. На практиці цього досягти важко, бо кожна країна, користуючись своїм податковим суверенітетом, намагається отримати додаткові податкові надходження до свого бюджету за рахунок усіх можливих джерел доходів, тому принципи резиденства та територіальності застосовуються в комбінації;

по-друге, прийняття державою внутрішніх законодавчих актів щодо врегулювання подвійного оподаткування  в односторонньому порядку (система  податкових кредитів та податкових зарахувань);

по-третє, врегулювання проблеми міжнародного подвійного оподаткування шляхом укладення міжнародних податкових угод.

Національне законодавство  передбачає заходи по усуненню юридичного подвійного оподаткуванню тільки для  своїх резидентів. Тому вирішення  даної проблеми можливе в односторонньому  порядку. Для цього країна постійного місцеперебування платника податків може дозволити йому при виконанні  податкових зобов'язань враховувати податки, сплачені ним за рубежем. Однак це може привести до невиправданих утрат бюджету, а також різного роду махінаціям з боку несумлінних платників податків. Крім того, у цьому випадку країна постійного місцеперебування виступає наче донором тієї країни, де її громадянин (чи підприємство) здійснює діяльність. Ст. 18 Закону України “Про систему оподаткування” дане питання врегульовує таким чином:

1. Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном, включається до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру податку. Суми податку на доход (прибуток), одержані за межами території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може перевищувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.
2. Доходи, одержані за межами України фізичними особами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні. Суми податку з доходів фізичних осіб, сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними податку з доходів фізичних осіб в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті цими особами в Україні.
3. Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав фізичними особами, які постійно проживають в Україні, за об'єкти, що знаходяться за її межами, зараховуються під час сплати ними податку на об'єкти в Україні. При цьому розмір зарахованих сум податку, сплачених за межами України, не може перевищувати суми, що підлягає сплаті цими особами в Україні.

Але частина 4 цієї статті зазначає, що зарахування сплачених за межами України сум податків, зазначених у частинах першій-третій цієї статті, провадиться за умови письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави  щодо факту сплати податку та наявності  міжнародних договорів про уникнення  подвійного оподаткування доходів  і майна та запобігання ухиленням  від сплати податку.

Таким чином, національне  законодавство здатне лише частково вирішити проблему міжнародного подвійного оподаткування.

Багатостороннє (двостороннє) усунення міжнародного подвійного оподаткування, яке втілюється в міжнародних податкових угодах, на відміну від національного законодавства, направлене на усунення міжнародного подвійного оподаткування за будь-якої ситуації, при наявності якої виникає таке оподаткування. Узагальнення змісту податкових угод дозволяє зробити висновок про те, що такій меті відповідають три їхні інститути:

1. Інститут визначення резидентства;
2. Інститут обмеження податкової юрисдикції держав;
3. Інститут методів усунення подвійного оподаткування.

За допомогою інституту визначення резидентства договірні держави вирішують проблему одночасного повного податкового обов’язку особи, тобто національні законодавства декількох держав признають платника податку своїм резидентом і відповідно він несе необмежену податкову відповідальність перед кожною із держав. В податкових угодах, зокрема в угодах про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна, встановлюються критерії, у відповідності до яких особа визнається резидентом тільки однієї з договірних держав.

Інститут  обмеження податкової юрисдикції держав представляє собою сукупність колізійних норм, які повністю або частково відсилають вирішення конкретних питань до законодавства однієї з договірних держав. Цей інститут в основному використовується для вирішення ситуації, за якої у резидента однієї держави виникає об’єкт оподаткування на території іншої держави, і обидві держави стягують податок з цього об’єкту оподаткування. Ряд угод обмежують податкову юрисдикцію договірних держав у відношенні як нерезидентів, так і резидентів. Важливе правило угод полягає в тому, що перелік об’єктів оподаткування, які можуть обкладатися державою нерезидентства платника податку, являється вичерпним. Це правило зазвичай міститься в статті “Інші доходи”, яка встановлює, що доходи резидента договірної держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йдеться у попередніх статтях Конвенції (угоди), оподатковуються тільки в цій державі.

Інститут методів усунення подвійного оподаткування в міжнародних угодах включає такі методи: кредит щодо іноземного податку; звільнення; посилання на національне законодавство; захист податкових переваг; іноземні податки, що кредитуються.

4. Методи усунення подвійного оподаткування

Основною метою укладення податкових угод є усунення міжнародного подвійного оподаткування. Реалізація цієї мети знаходить свій прояв у методах, які безпосередньо передбачаються у конкретних статтях угоди. Такими методами є метод податкового звільнення, метод податкового кредиту, метод податкових заліків, метод вирахування і метод податкової скидки. Застосування даних методів передбачається в логічному і послідовному механізмі, який забезпечує захист платників податків від надмірного податкового тиску, а державним податковим органам надає можливість контролювати суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Мал.2

Метод податкового звільнення полягає в тому, що країна-експортер капіталу поступається правом оподаткування іноземного доходу країні-джерелу такого доходу. В такому разі в країні джерела доходу забезпечується рівність між місцевими і закордонними інвесторами, в той час як для інвесторів країни-експортера капіталу зберігає відмінність податкових режимів для внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

Виділяють позитивне і  негативне податкове звільнення.

Позитивний метод звільнення вважається основним і заключається в тому, що із бази відповідного резидентського податку резиденту надається право вираховувати ту частку об’єкту оподаткування, яка у нього виникла закордоном. Слід відмітити, що деякі держави по відношенню податку на прибуток додатково встановлюють так званий метод негативного звільнення. Він полягає в тому, що при визначенні податкових обов’язків платника податку перед державою його резидентства враховуються витрати, які понесені ним в іноземних державах. Метод негативного звільнення також має два види – без прогресії та із прогресією. При негативному звільненні без прогресії витрати, які платник податку поніс поза державою свого резидентства, можуть бути враховані при обчисленні ставки податку.

Очевидно, що методи і позитивного, і негативного звільнення без  прогресії більш вигідні для  платників податків, ніж методи звільнення з прогресією.

Законодавство деяких держав (наприклад, Нідерландів) – передбачає так званий глобальний метод звільнення (overall method). Його суть полягає в тому, що резидент може вирахувати витрати, понесені ним в одній державі свого нерезидентства, із прибутків, одержаних в другій державі нерезиденства, для визначення свого іноземного прибутку.