Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Роль жінки в історичному розвитку країни

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………..………...3 «Роксолана» в історіографії та джерелах ……………………………………...6

РОЗДІЛ ІІ . Походження та «султанська доля невільниці»……………........8

2.1. Походження Роксолани……………………..……………………….….....8

2.2.Набіги Кримських-татар на землі тогочасної України……………….…9

2.3. Полон (Анастасії) Лісовської ……………………………………………10

Розділ IIІ. Дружина халіфа і володаря трьох частин світу Сулеймана Вликого ……………………………………………………………………………………12

3.1.Падишах Сулейман Кануні Великий …………..…………………….…. 12

3.2. Наложниця в гаремі ………………………………………………………14

3.4. Дружина халіфа й намісника Аллаха, володаря трьох частин світу Сулеймана Кануні Великого.

Розділ IV. Політична кар’єра «української бранки»………………………....16

4.1. Політична кар’єра Роксолани……………………………………………..16

4.2.Роксолани в долі України…………………………………………………17

Висновки ………………………………………………………………………..20

Література…………………………………………………….. ……….………22

Тези до роботи…………………………………………………………………..24

Додатки………………………………..………………………………………….25

Вступ

У роботі проаналізовано процеси формування жіночого символізму в сучасній історії України. В якості об’єкту дослідження були обрані стратегії створення образу ідеальної жінки – історичної та літературної героїні Роксолани.

Актуальність теми зумовлена також посиленням ролі жінки у політиці, як активного суб’єкта в управлінні державою на рівні з чоловіками.

Досліджені матеріали дозволили зробити висновок про особливості прочитання міфу Роксолани за радянських часів та за часів незалежності, та визначити, що ж усоблює героїня, які ж символічні образи розкриває в історії сучасної України?

Метою даної роботи є спроба показати що ж усоблює героїня, які ж символічні образи розкриває в історії сучасної України?

Хронологічні межі роботи охоплюють період правління Сулеймана великого ( 1520-1566рр)

Методами цього дослідження є : аналіз-певних документів, порівняння земель України та узагальнення значення в історії даного об’єкту.

Особливістю жіночого історичного символізму став факт використання образу для ствердження національних ідей.

Можливо, людство загалом не дуже добре засвоює уроки історії, але влада, еліта вже багато сторіч успішно складає іспити з використання і маніпулювання символами, в тому числі і гендерно агресивними або гендерно навантаженими.

Історія України як держави і українців як нації є трагічною. Десятиріччя незалежності, пов’язане з руйнуванням міфу «Україна годує весь Союз», із невдачами в економічній реформі, з політичними скандалами продемонструвало важливість символічних стратегій, що могли б консолідувати суспільство, визначивши не тільки обрії майбутнього, але і широкомасштабне позиціонування України, українського характеру, української долі в минулому.

Культ Роксолани створювався в Україні протягом багатьох десятиріч. У радянське життя як повномасштабний міф він увійшов у 1980 році за допомогою однойменного романа Павла Загребельного. (Роман зберіг позиції бестселера і в новому тисячолітті). Знекровлена арештами і переслідуванням, до початку 80-х національна інтелігенція не мала ані легальних можливостей, ані пасіонарних лідерів, щоб очолити або хоч би продовжити боротьбу за збереження нації, мови, історичної правди на державному рівні. У таких умовах поява роману П. Загребельного, виявилася реальною можливістю суспільного прочитання трагічної історії українського народу. Національні очікування виявилися тим акцентованим, маніфестованим контекстом, в якому і була сприйнята жіноча символіка Роксолани. Доля Анастасії Лісовської була прочитана як доля українського народу – здатного вистояти, зберегти дух, але не батьківщину. Страждання Роксолани як страждання України – саме цей проект був виявлений між рядками роману Павла Загребельного.

Символіка жіночого цілком обґрунтовано виявилася залученою до орбіти нового державного символізму, особливо тих стратегій, що були звернені в минуле.

Можливо, «спотвореність і ненадійність» репрезентації нації як жінки в міфі Роксолани призвела до нового перепрочитання цього символу в перше десятиріччя української незалежності. Не секрет, що держави, які довгий час знаходилися в колоніальному положенні, отримуючи нарешті свободу і право на історію, вдаються до створення історичного міфу, міфу пафосного, героїчного, національного. Процес «міфотворення» охопив весь спектр гуманітарного знання і, насамперед, торкнувся історичної і філологічної науки.

В умовах виразно відчутної необхідності в національних героях, українські історики, літератори, кінематографісти звернулися до проектів, пов’язаних із формуванням і відтворенням особистісних рис і української ментальності, вираженої в діях тих або інших історичних персонажів. Логіка нового державного символізму, за ідеєю, повинна була привести в дію механізм актуалізації, в тому числі і тих рис і подробиць біографії Роксолани, що в радянський час залишалися в тіні. Проект нового державного символізму тільки виграв би від введення в суспільну свідомість позицій, пов’язаних із політичною і реформаторською діяльністю однієї з улюблених українських героїнь.

Розділ І. «Роксолана» в історіографії та джерелах

Уявлення про те, якого була Роксоляна, у масовій свідомості складаються винятково на основі легенд та художніх творів, що не відображають справжні, тобто історичні реалії. Фактично єдиними першоджерелами залишаються повідомлення тогочасних послів у Стамбулі, передусім венеціанських. Серед наших дослідників найбільше попрацював у цій царині видатний український тюрколог і сходознавець Агатангел Кримський, котрий у 1924 році видав книгу «Історія Туреччини».

Щодо художніх творів, то в них творча уява автора, м’яко кажучи, значно переважає над документальною базою.

Дві історичні загадки — польського поета-історика Самуїла Твар-довського та графа Станіслава Ржевульського — підтверджують, що Роксоляна народилася і виросла в сім’ї рогатинського священика. Яке її хрещене ім’я та прізвище — не знаємо. За словами сучасників, зокрема європейських послів до Стамбула, у Туреччині бранку з Русі звали Гасекі Хуррем — Весела Султанша, або Росса, Руса, Роса. Тогочасний німецький дипломат Бузбек та італійський історик першої половини XVI століття Л. Джовіо називали її Роксоляною. Це ім’я походить від давнього античного міста Роксоляни, яке існувало з VI століття до нашої ери до III століття нашої ери на березі Дністровського лиману (територія сучасного Овідопольського району Одещини). У середні віки «роксолянами» в Європі називали жителів українських, а потім переважно західноукраїнських земель. Настею Лісовською рогатинську попівну нарекли письменники. Це домисел, що не спирається на жодне достовірне джерело.

Юна Роксоляна повторила гірку долю своїх земляків. Опільське місто Рогатин на той час не було населено такими мурами, які могли б захистити його мешканців від нападу орди. Зв’язаних бранців із Прикарпаття зазвичай вели Волоським шляхом через васальну Молдавію у Кримське ханство, на найбільшій невольницькій базар у місті Кафа. Звідти гаремами живий товар — гарних молодих полонянок — переправляли у Стамбул і за великі суми золотих дукатів продавали в гареми тамтешніх високопоставлених чиновників.

Таким «етапом» у столицю Османської імперії, напевне, потрапила й Роксоляна. Не відомо, за яких обставин вона стала перед очі Сулеймана — одного з наймогутніших тогочасних повелителів світу — освіченого, грізного і, як описує молдавський історик Йорга, гарного, з орлиним носом, довгою шиєю, тонкою бородою, меланхолічним поглядом. Вихований у дусі східних культур, арабської і перської філософії та літератури, султан, крім східних мов, знав пце й слов’янські.

Серед науковців немає єдиної думки з приводу того, яке з дев’яти нині відомих портретних зображень Роксоляни є документальним, бо кілька з них — апокрифічні, тобто уявні. Отже, ми не можемо тепер однозначно скласти більш-менш достовірне враження про її зовнішність. Академік Агатангел Кримський свого часу справедливо зауважив, що Роксоляна не належала до традиційного типу азійських красунь, у яких повинні бути жагучі очі, наче чорні оливи, пожадливі вуста, палючі високі груди та розкішно огрядна постать!

Там в долині огні горять,
Там татаре полон ділять...
Один полон з жіночками,
Другий полон з дівочками...

РОЗДІЛ ІІ . Походження та «султанська доля невільниці»

2.1 Походження Роксолани

Про походження майбутньої Султанші зосталося мало відомостей , але достеменно відомо те , що вона була родом з України.

Анастасія (польська версія Олександра) Гаврилівна Лісовські народилася 1506 в містечку Рогатині, що знаходиться на западні й Україні в X√I столітті ці землі належали Річ Посполитій.

У малому віці Настя втратила матір під час одного з набігів Татар. Щоб спасти свою дитину вона її вкинула до худоби в хлів. Повернувшись додому батько Насті знайшов тільки дочку. Але мати не змогла уберегти від тої самої долі , що спіткала її своє єдине дитя. За одною з версій її взяли в полон в 15-річному віці тобто у 1522 році , а за іншою це сталося коли дівчині тільки 10 років тобто 1512. Якщо вірити другому джерелу то 5років вона навчалася в школі для невільниць де й прийняла Мусульманство.

Раз за разом доля до малолітньої Настуні поверталася спиною. Спочатку полон матері тоді її самої. Але цю долю не вона одна несла ,а й багато інших молодих людей , що потрапили до Кримського полону . Просто на її прикладі мені легше показати гірку долю Українського народу , його поневіряння по світу, і іншу сторону , кращу сторону , її внесок в зовнішні відносини України та Османської імперії . Про її походження по нині достеменно не відомо , за основне джерело , про неї ,прийнято вважати архівні документи правління Сулеймана Великого. Де вказувалося її походження та життя до полону.

Отже походження Роксолани було поділено на дві версій Польську та Українську. В цій роботі ми використовуватимемо версію Станіслава Ржевульського. Бо в ній чітко зазначено походження та родовід Майбутньої султанші.

2.2. Набіги Кримських-татар на землі тогочасної України

Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Нескінченні чвари та суперечки суттєво ослабили центральну владу, посилили відцентрові тенденції в Орді, що спричинило відокремлення 1449 р. від Золотої Орди кримських татар і утворення ними своєї держави - Кримського ханства з правлячою династією Гіреїдів.

Новостворена кримсько-татарська державність була слабкою і в політичному і в економічному плані. Достатньо сказати, що навіть на початку ХVI ст. кримські татари не знали осілого землеробства і вели кочовий спосіб життя Вирішували свої внутрішні проблеми кримські хани шляхом зовнішньої експансії. Маючи у своєму розпорядженні численну армію (на початку XVI ст. вона налічувала 100 тис. озброєних вершників), Кримське ханство робило постійні набіги на сусідні землі. Зухвалим грабункам сприяло і те, що з 1475 р. ханство стало васалом Турецької імперії й завжди відчувало її підтримку.

Українські землі були одним з основних об'єктів татарських набігів. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії у глиб українських та російських земель. Крім того, польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була не в змозі надійно захистити свої південні кордони. Прикордонні фортифікаційні споруди були в запустінні, гарнізони укріплених замків слабкі, наймане військо налічувало лише 4 тис. осіб і не могло ефективно протидіяти мобільній та численній татарській кінноті. У 1448 р. підтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари Великої Орди вперше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримського ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Литви і тому не прагнув агресії на литовські володіння, до складу яких входили й українські землі, але це зовсім не заважало його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набуває рис систематичності. Причиною цього став розрив Менглі-Гіреєм, сином і спадкоємцем Хаджи-Гірея, союзу з литовським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для грабіжницьких нападів татар на українські землі. Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував Київ. Татарська агресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення в полон з метою продажу в рабство. Оскільки вона здійснювалась цілеспрямовано і регулярно (від 1450 до 1556 року татари зробили 86 великих грабіжницьких походів на українські землі), виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу.

2.3. Полон (Анастасії) Лісовської

При одному з набігів Кримських татар 15 річна дівчина була захоплена у полон. Спочатку її відправили до Криму – це звичайний шлях невільників. Цінний «живий товар» татари не гнали піше через степ , а під сильною охороною везли на конях , інколи не зв’язуючи рук , щоб не попороти ніжну дівочу шкіру. Вражені вродою дівчини татари вирішили відправити її до Стамбулу, надіючись вигідно продати на одному із самих більших невільницьких ринків Мусульманського Сходу.

В султанову столицю молоду полонянку привезли на великій галері. І продавати її віз сам власник його ім’я в історії не збереглося. По прихоті несправедливої долі в перший же день , коли її вивили на ринок красуня попала на очі всемогутньому візиру могучого султана Сулеймана I Великого, вельмишановному Рустему-паші. Турка вразила краса дівчини , і він вирішив купити дівчину, щоб зробити подарунок султанові. Однак подібний подарунок падишахові не робилися просто так: перед тим як дівчина повинна була попасти в топ-капе її повинні провисати лікарський огляд , і при якому повинен бути позитивний висновок , що до здоров’я полонянки. Ітак головний візир захотів купити полонянку. Ну її господар не за хотів продавати Анастасію , а при підніс її в дар , справедливо розраховуючи получити в натомість дорогоцінний подарунок як прийнято в тих краях.

Після вище сказаного Рустам-паша наказав приготувати її в подарунок падишахові. В свою чергу розраховував отримати , ще більшу привілегію від падишаха. Сулейман Великий був молодий він зійшов на престол в 1520 році і дуже цінував жіночу вроду .

Паша мав гарну освіту і багато знав , по цій причині він дав красуні нове ім’я – Роксолана під яким вона і увійшла в історію . Роксоланами або Рок санами називали в давнину Сарматські племена II-IV столітті нашої ери. Кочові племена , степів між Дніпром та Доном. Починаючи з VI століття про них немає ніяких історичних відомостей.

В Середньовіччі Роксанів вважали родоначальниками Слов’ян. Це й обґрунтувало нове ім’я для Анастасії.

За другою версією Олександра потрапила в полон в 10 річному віці. Як свідчать архівні документи , що до полону вона потрапила при набігу татар на Рогатин 1516 року . Коли маленьку полонянку привезли до Стамбулу її відали до спеціальної Мусульманську школу для наложниць , де вона навчалася чотири роки: танців, музики, граційної ходи. Одним словом, всього того , що мала вміти жінка для того щоб розважити свого володаря. І ще одним відкриттям стало те що саме тут її навернули на мусульманську віру. Вона вивчала крім турецької ще кілька мов .

Поневіряння по світові де немає ні одної знайомої душі пригноблювали її, спочатку задум продажу потім подарунка, ще більше пригнічувало внутрішній духовний та моральний світ дівчини. Коли її приймали не за людину, а за живий товар, що не має почуття власної гідності, самоповаги . Спричиняло те що за нинішніми тенденціями не можна назвати рівноправним або гуманним відношенням людей.

Розділ IIІ. Дружина халіфа і володаря трьох частин світу Сулеймана Великого

3.1. Падишах Сулейман Кануні Великий

Сулейма́н І Пи́шний (або ж Кануні (Законодавець), тур. Süleyman Kanuni, араб. سليمان القانوني, нар. 27 квітня 1494 — пом.6 вересня 1566) — султан османський з 1520 по 1566 рік. Був сином Селіма І Грізного та Хафізи. Сулейман став найвизначнішим правителем Європи XVI ст., будучи на вершині військової, політичної і економічної могутності Османської імперії. Ім'я Сулейман (євр. Соломон) перекладається як «людина миру». Дружиною Сулеймана I була Роксолана («Русинка»). Титули Сулеймана — султан султанів (шах шахів, цар царів), Тінь Бога на Землі, Цезар усіх земель Риму (після взяття Риму — Константинополя, османські султани взяли собі титул «римського імператора»). У часи його панування Османська імперія досягла піку своєї могутності. Сулейман I проводив численні війни, в результаті яких розширив територію Османської імперії. Він був найбільшим, з погляду обсягу приєднаних земель, османським завойовником. Влада султана в Азії охоплювала Месопотамію, Вірменію, Кавказ, частину Персії, Сирію, Палестину, Геджаз, в Африці Єгипет, Триполіс, Туніс, Алжир, в Европі Крим, Румунію, Болгарію, Грецію, Альбанію, Сербію, Банат і Мадярщину. Провів реформу адміністрації, армії, фінансів. Був також меценатом і поетом (писав під псевдонімом Мухіббі). У момент появи на світ Сулеймана його батько, Селім І Грізний, був третім у черзі наступником трону (за братами Ахмедом і Коркучем). У віці семи років його послали до двору султана Баязида ІІ в Константинополі. Він навчався там основам військової справи, права та фехтування. Науки, в основному історію і філософію, викладав йому Karakyzogl Hajrüddün Hyzyr. Вивчив також іноземні мови: знав сербську, арабську та перську. Навчився також ремеслу ювеліра.У віці 14 років почав виконувати державні обов'язки (правитель у Кафі в Криму). Коли його батько став падишахом, отримав управління над провінцією Меніса, здійснював також функції правителя європейських провінцій під час військових походів Селіма. 21 вересня 1520 року помер Селім І (Сулейман мав на той час 25 років). З міжвладдя хотів скористатися намісник сирійської провінції Dżanberdi Gazâlî. Сподіваючись на підтримку перського правителя шаха Ісмаїла (засновника династії Сафавидів), вирішив здобути самостійність (почав навіть карбувати власну монету). Сулейман придушив бунт силами з Анатолії і взяв владу в цілій Османській імперії в свої руки. Як мусульманин Сулейман міг мати 4 дружини та стільки наложниць, скільки міг утримувати: Ім'я його першої дружини невідоме. Одружився з нею у 1511 році, під час перебування у Кафі. Вона народила йому сина Махмуда, який помер під час епідемії віспи 29 листопада 1521 року. В житті Сулеймана вона не відіграла значної ролі, згодом померла. Друга його дружина називалася Гюфем Султан. Її сином був Мюрад. Він також помер під час епідемії віспи 10 листопада 1521 року. Гюфем була задушена за наказом Сулеймана у 1562 році. Третя — Mâhidevrân Sułtan, була більш знана як Gülbahar (Весняна троянда). Після смерті Махмуда її син Мустафа (правитель провінції Меніса з 1533) початково був названий Сулейманом наступником. Він був страчений за наказом султана, коли Сулейман почав побоюватися його популярності і впливу на армію. Четвертою дружиною Сулеймана була Хурем Султан (Hürrem Sultan), у Європі знана як Роксолана. Сулейман мав загалом щонайменше 11 дітей, з яких більшість померла в дитинстві. Дорослого віку досягли:

Мустафа (1515 — 1553) (син Гюльбахар), Мехмед(1522 — 1543) (син Роксолани), Міхрімах (1522 — 1578) (дочка Роксолани), Селім (1524 — 1574) (син Роксолани), Баязид (1525 — 1562) (син Роксолани), Джангір (1533 — 1553) (син Роксолани).

Існує переконання, що Сулейман найбільше любив свою єдину дочку Міхрімах. Роксолана маніпулювала султаном за допомогою дитини. Пізніше сама Міхрімах використовувала свій вплив на батька для досягнення власних цілей. У 1539 році її видали заміж за пашу Рустема, який пізніше став великим візиром. Сулейман збудував на її честь мечеть. З-поміж синів батька пережив лише Селім. Інші загинули в ході боротьби за трон. Роксолана, плетучи інтриги проти Мустафи, спричинилася до його смерті (за наказом Сулеймана його було задушено). Легенда додає, що Джангір помер з жалю за своїм братом(але насправді вмер через те, що призвичаївся Мустафою до опію). Баязид, після невдалої спроби вбити Селіма, разом із 12 000 своїх людей переховувався в Персії. Скориставшись з допомоги ворога Османської імперії, став таким чином зрадником. Сулейман порозумівся з шахом Персії, в результаті чого, в обмін на 4000 золотих монет, прихильників Баязида було вбито, а його самого, разом із чотирма синами видано посланцям падишаха. За часів панування Сулеймана Османська імперія розширила свої кордони. Головним напрямом експансії була Європа. Однак завоювання Сулеймана поширювались також на Азію та Африку. Сам падишах особисто брав учать у 13 військових компаніях.

3.2. Наложниця в гаремі

Українка-бранка Настя Лісовська потрапила в султанський гарем в час, коли могутність оттоманської держави досягла зеніту. Необмеженим паном усіх тих просторів був Сулейман Величавий.

Настя Лісовька відзначалася врівноваженою вдачею, гострим розумом, розсудливістю та здоровим глуздом. Вона пильно приглядалася до свого нового довкілля й поволі зживалася із ним. Українська диво-пісня, гумор, дотепність, живий темперамент зробили її незвичною для оточення. Вона була усміхнена, весела, жартівлива, радісна. За що й отримала турецьке ім'я "Хуррем": "Та, що приносить радість". Пізніше, через слов'янське походження, за нею закріпилося ймення Роксолана.

Що стосується самого господаря гарему Сулеймана Пишного, то це був харизматичний лідер - самовпевнений, гарячий, войовничий вождь, що сам особисто керував походами. Йому просто не вистачало часу для гаремових любощів, а "Святий Закон" не дозволяв брати жінок у походи. На кожну ніч Сулейман мав право брати собі одну з наложниць, але неодмінно, ще до того, як він засинав, вона мала повернутися до гарему. Роксолана тієї першої ночі так і не повернулася – вона зосталася з султаном до ранку. Так українська дівчина стала улюбленою його наложницею.

Недаремно увесь гарем сколихнула небувала подія: падишах зацікавився радісною Хуррем. Слід відзначити, що молодий султан, вихований у походах, найбільше цінував людей освіччених, мислячих. Сонливий гарем заселений бездушними дівчатами, був для нього, м'яко кажучи, нецікавим. Юна українка вразила його насамперед мовознавством, знанням і трактуванням мусульманських книг, східної літератури, історії, піснярством.
Поняття свободи, людської гідности, а разом з тим свідомість власної вартости - ось риси, які вирізняли її з поміж інших. "Я руці, що била, не пробачу", цю строфу можна віднести до Лісовської. Як християнка, вона визнавала глибоко вкорінений погляд про рівність жінок і чоловіків. Такою не була ніяка інша з невільниць султана. Сулейман покохав жінку, що добровільно назвала його своїм призначенням, але не приймала без дискусії його ідей, вона вміла протистояти інтелігентно, щоб дати переконати себе узасадненим міркуванням.

3.4. Дружина халіфа й намісника Аллаха, володаря трьох частин світу Сулеймана Кануні Великого.

Четвертою дружиною Сулеймана Великого стала Олександра ( Анастасія) Лісовська.

Після офіційного одруження Сулейман звів Роксолану в ранг баш-кадуні, головною дружини. І називав її не інакше, як «Хасекі», «Милою серця». Хурем була не тільки майстерною коханкою, але й розумною, цікавою співрозмовницею, добре розбирається в мистецтвах і державних справах. У дні розлук (а Сулейман провів за своє життя 13 військових походів) вони листувалися вишуканими віршами перською та арабською мовою.

Венеціанський представник у Стамбулі доносить уже в перших роках володіння Сулеймана про вийнятковий вплив української улюблениці на султана. Понад триста гаремових жінок від того часу не могли стати суперницями Роксолани і те що Сулеймана добровільно дотримував вірности.

Діти Роксолани та Сулеймана

Роксолана народила чоловікові 5 дітей: чотири сини і дочка Міріам:

Мехмед (1521-1543)
Міріам (1522-1578)
Селім (1524 - 12 грудня 1574)
Баязид (1525 - 28 листопада 1562)
Джангир (1533 -1553)

Розділ IV. Політична кар’єра «української бранки»

4.1. Політична кар’єра Роксолани

Відокремлення жіноцтва в магометанському суспільстві було наріжним каменем між панівними дворами християн і мусульман. На Заході жінки з'являлись в товаристві двірських мужів не тільки заради забави, але на публічних церемоніях, парадах та урочистостях. Жінки королівської родини передували в колах товариської еліти свого краю. На Сході - навпаки. Ці заскорузлі приписи релігії й двірської етики ломила силою свого небуденного інтелекту українка Роксолана.
Смішні і недоречні заборони гарему вона не тільки критикувала, але поборювала власним прикладом. Серпанок на жіночому обличчі вже не викликав у неї сміху, він був наругою. Роксолана не носила чадри. Їй вдалося впровадити на султанський двір звичай прилюдних церемоній. Величаві маніфестації, які відбувалися не в Великому Сераю (Палаці), а на площі Гіпподрому стали на довгі століття подивом для Європи.
Одним із найбільших тріумфів Роксолани, вважають дослідники, переселення її з гарему до головної королівської палати. Це сталося на початку 40-х років, внаслідок пожежі в старій палаті.
Роксолані завдячує світська архітектура Туреччини за один з найкращих зразків ХVІ століття: престольну залу, пишно декоровану структуру в стилі рококо. Водночас, це перший прояв впливу європейської архітектури в великому сераї. Талановитий архітектор Сінан Ага збудував чудову літню палату ("кіюшк") для Роксолани. Це тільки мала частина її участі в архітектурній розбудові Стамбулу, що відноситься до її особисти будівель.
При кожній нагоді Роксолана кидала тюремний гарем, їдучи з Сулейманом на святкові церемонії, ігрища й турніри, або морські й прибережні, степові прогулянки. У воєнні часи вона вирушала в похід із почотом падишаха. На її очах проходила облога Родосу, Білгороду, Могача, Відня... Замість, по жіночому, стримувати чоловіка від воєн, вона його до них заохочувала, навіть на схилі літ, як це було з походом на Мальту.

Роксолана як справжня жінка знала , коли треба помовчать , коли приунить , коли засміятися. Не дивно те, що при її правлінні засмучений гарем перетворився в центр краси та просвітництва , а її саму почали признавати правителі других держав. Султанша появлялася на люди з відкритим обличчям , але при цьому отримувала повагу видних діячів Ісламу як відмінна правовірна. Палацова гвардія боготворила Роксолану , яку ніколи не бачили без посмішки на обличчі. Роксолана відповідала їм так само як і вони її. Вона побудувала яничарам казарми-палаци, збільшила платню , та надала нові повноваження. Коли Сулейман Великий відправлявся усмирять повстання народу Персії, він оставив на управління імперією свою дружину.

При цій необмеженій владі вона рішила розбудувати Стамбул. З її повеління відкрилися винні лавки у Європейських кварталах та прибережних районах. Для збагачення казни. Її цього показалося мало і Роксолана повеліла добавить територій до бухти Золотий Ріг , і реконструювати причали в Галате , де в скорому часу почав прибувати не тільки легкі та середні , а й великі судна. Торгівельні ряди столиці Османів росли як гриби після дощу. Наповнювалась і казна. Після того Султан-хурем взялася за побудову мечеті , мінарети , будинку для пристарілих , лікарень і так далі. Коли Падишах повернувся із перемогою він не впізнав свого палацу та столицю , що на власні кошти перестроїла Башкадкні.

4.2. Роксолана в долі України

Тугою вимріяний, муками вистражданий, любов'ю виплеканий образ рідної землі, цей унікальний поетичний образ України проймав найглибші почуття матерів, батьків, братів, сестер. Він кликав не коритися неволі, боротися і перемагати. Він творив кобзарські думи й пісні, що стали воєнними побудниками, взивали до зброї. І велика душа Насті Лісовської - імператорки Роксоляни не могла бути німа на долю свого рідного краю. Проте її спогади дитинства і юности не були простодушною чутливістю й тільки зворушливою ностальгією. У сераю, де все служило її бажанням і примхам, вона поверталася до тих давніх переживань: рідне містечко Рогатин, затишний садок на приходстві, милі подруги, веселощі й пісні. Але й не могла вона забути про нищівний кошмар, що повис над Україною, про змору грабіжницьких набігів татар і інших наїзників.

Для Насті Лісовської, першої імператорки Туреччини було ясне, що в Україні одною з основних проблем була татарська загроза, яка вимагала негайної відсічі. Самооборона української нації створила її в стихійному русі козацтва, якого оборонні початки не мали ще наступального розмаху, не зважаючи на хвилеві подвиги князів Богдана Глинського й Константина Острожського, старостів Є. Ружинського, Предслава Лянцкоронського, Остапа Дашкевича. Цій новій силі були потрібні закріплення й стійкість, місця безпеки й перепочинку, для вдосконалення організації. За час свого довгого, майже півстолітнього володіння (1520-1566) Сулейман Величавий ні разу не спрямував своїх завойовників в Україну.

Роль жінки в історичному розвитку країни 📙 Реферат → 🆔 240222