Національний  університет біоресурсів  і природокористування  Ураїни 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кафедра аграрної економіки 

імені І.Н.Романенка 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на Тему: 

«озвиток  і функціонування мясопродуктового підкомплексу України» 
 
 
 

Виконав:

студент 1 групи 5 курсу

економічного факультету

Ліховий Ігор 
 
 
 
 

Київ 2011 

      1. Сутність та роль м’ясопродуктового підкомплексу України   

     Розвиток  сільського господарства в період формування ринкових відносин в основному характеризується невизначеністю та різноголосністю  в питаннях щодо вивчення теоретичного та обгрунтування практичного втілення економічних законів у сферу виробництва продукції тваринництва, яка повинна бути не тільки основною сировиною для задоволення потреб населення в продуктах харчування, але й забезпечити кожному підприємству галузі високий рівень окупності, стабільності та фінансової стійкості в досить складний кризовий період, що стане основною стратегією піднесення матеріального рівня життя населення.

      М’ясопродуктовий  підкомплекс України, який об’єднує сільськогосподарських товаровиробників, м’ясопереробні підприємства і торговельні організації в межах функцій вирощування худоби та птиці, їх переробки і реалізації готової продукції, перебуває нині у кризовому стані. Негативні процеси, що мають місце в його функціонуванні, супроводжуються зменшенням обсягів виробництва продукції, скороченням чисельності поголів’я тварин і зниженням їх продуктивності, а це в свою чергу впливає на ефективність м’ясної галузі та забезпеченість населення м’ясом, споживання якого зменшилося на одну особу з 68,2 кг у 1990 р. до 32,6 кг у 2008 р. Зниження купівельної спроможності унеможливило споживання населенням більшості видів м’ясної продукції.

      Такий стан м’ясопродуктового підкомплексу потребує в життя невідкладних заходів щодо вирішення організаційних питань розвитку, підвищення ефективності виробництва в усіх його ланках, зміни структури й збільшення обсягів виробництва м’яса до рівня фізіологічної потреби людини, забезпечення формування експортного потенціалу, удосконалення цінової та податкової політики держави, а також економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, м’ясопереробними підприємствами та торговельними організаціями.

      Питання виробництва м’ясної продукції, формування економічного механізму  функціонування м’ясопродуктового підкомплексу висвітлені в наукових працях вітчизняних вчених-економістів Андрійчука В.Г., Березівського П.С., Бойка В.І., Дем’яненка М.Я., Заїнчковського А.О. та інші.

      М’ясопродуктовий  підкомплекс відіграє дуже важливу роль у вирішені продовольчої проблеми країни, адже він забезпечує населенням таким високобілковим продуктом харчування як мясо, а також сприяє забезпеченню трудової зайнятості, бо це трудомістка галузь.

     М’ясопродуктовий підкомплекс - це система спеціалізованих галузей, повязаних з кормо виробництвом, виробництвом мяса, його промисловою переробкою, реалізацією кінцевої продукції, виробничою та соціальною інфраструктурою, що обслуговує ці галузі.

     Основою формування м’ясопродуктового комплексу України є мясне скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство.

     Скотарство  в усіх природно - кліматичних зонах  України є провідною галуззю, але залежно від природно-економічних  умов характеризується певними територіальними  відмінностями у виробничій спеціалізації. На Поліссі та в Лісостепу розвивається молочно-м’ясне і м’ясо-молочне скотарство; у Степу переважає мясне і мясо-молочне; у приміських зонах, особливо великих міст, - молочно-мясне.

     Свинарство  набуло переважного розвитку в регіонах інтенсивного землеробства, зокрема  картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. Воно зосереджено у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Полтавській, Харківській та Черкаській областях. Розміщенню в цих областях великих мясокомбінатів сприяє кормова база, зокрема наявність концентрованих кормів. Лісостепова і степова зони України - головна база виробництва свинини. У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство має мясо-сальну, а у Степу - сальну спеціалізацію.

     Птахівництво - це система взаємоповязаних спеціалізованих  підприємств і виробництв, зайнятих вирощуванням, переробкою, транспортуванням птиці, виробництвом кормів. В Україні розвиток птахівництва характеризується концентрацією та спеціалізацією. Найвища концентрація поголівя птиці (понад4/5) в господарствах Степу та Лісостепу; на Поліссі та Карпатах вона становить близько 19 відсотків від загального поголівя. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенденція наближення його до споживача.

     Вівчарство - найменш інтенсивна галузь тваринництва, що розвивається переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. У структурі продукції тваринництва нв вівчарство припадає в середньому 2 відсотки.

     В Україні основною зоною вівчарство є степові області, де зосереджено близько 2/3 всього поголівя овець і виробництва вовни. У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських та гірських – м'ясововняну.

     Заготівлю м’яса та його переробку здійснюють переважно підприємства мясної промисловості. Основним типом таких підприємств є мясокомбінат, де поєднується забій худоби, і первинна і вторинна переробка, виробництво мяса і мясопродуктів, мясних напівфабрикатів і консервів, жирів, тваринних кормів, медичних препаратів, тощо. Спеціалізовані підприємства мясо переробні та ковбасні комбінати - виробляють мясопродукти лише з мяса, що надходить з мясокомбінатів.

     Найбільші мясокомбінати розміщені в Києві, Вінниці, Черкасах, Чернігові, Житомирі, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Полтаві. Ковбасне виробництво переважає в Києві, Одесі, Донецьку.

      У 2008р. в Україні виробництво м’яса  в забійній вазі в розрахунку на одну особу становило 34,2 кг порівняно  з 84 кг у 1990 р., а споживання – 32,6 кг проти 68,2 кг. Це є наслідком різкого скорочення поголів’я худоби та птиці. На кінець 2008 року в порівнянні з 1990 р. поголів’я великої рогатої худоби зменшилося у 2,7 раза, корів – 1,8, свиней – 2,1, овець – 4,2, коней – 1,1 і птиці – у 1,6 раза. Це призвело до скорочення обсягів вирощування і реалізації худоби та птиці м’ясопереробним підприємствам.

      Таблиця 1. Обсяги вирощування і реалізації худоби

      та  птиці в живій вазі в Україні, тис. тонн 

      У 2008 р. порівняно з 1990 р. у всіх категоріях господарств обсяги вирощування і реалізації худоби зменшилися у 2,5 раза, а їх переробка на підприємствах м’ясної промисловості – у 7,8 раза.

Таблиця 2. Промислова переробка худоби та птиці підприємствами м’ясної

промисловості в Україні (включаючи давальницьку) в живій вазі, тис. тонн 

      Зниження  обсягів промислової переробки  живої ваги худоби та птиці є наслідком не тільки зменшення обсягів вирощування, а й питомої ваги реалізації продукції сільськогосподарськими товаровиробниками. Якщо у 1990 р. сільськогосподарськими підприємствами було реалізовано 81,7 % вирощеної худоби та птиці, то у 1995 р. – 46,3%, а 2008 р. – 32,1%. Особисті господарства населення реалізували м’ясопереробним підприємствам за ці роки майже 14 % виробленої продукції. Решту продукції сільськогосподарські товаровиробники переробляють у себе в господарствах, незважаючи на те, що в них не досягається повна глибина переробки, продукція має гіршу якість, затрати вищі, ніж на м’ясопереробних підприємствах, а процес переробки є збитковим. Така ситуація пояснюється тим, що сировина закуповується у товаровиробників за низькими цінами, які не забезпечують навіть простого відтворення виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2. Економічна ефективність виробництва м’ясопродуктового підкомплексу 

      М’ясопродуктовий  підкомплекс в даний час знаходиться  в кризовому стані. Виробництво м’яса в Україні в цілому щорічно зменшується, за винятком 2006-2007 рр., коли спад виробництва призупинився і м’яса було вироблено дещо більше, ніж у попередніх роках. У 2008 р. порівняно з 2000 р. виробництво м’яса худоби і птиці скоротилося на 13,2 тис. т, або 19,7%, у тому числі яловичини і телятини – на 42,9%, свинини – на 8,7%. Головною причиною скорочення кількості поголів’я худоби і птиці та виробництва продукції тваринництва є незацікавленість товаровиробників у розвитку тваринництва через велику збитковість його галузей. В умовах нестабільності ринку тваринницької продукції для функціонування галузі велике значення має державна підтримка товаровиробників.

     Економічну  ефективність виробництва продукції  у м’ясопродуктовому підкомплексі потрібно характеризувати системою показників, які враховують специфіку галузі. Найважливішими показниками економічної ефективності виробництва м’яса худоби та птиці є прибуток на одну голову і на 1 центнер живої маси та рівень рентабельності. Збільшення прибутку і, відповідно, підвищення рентабельності виробництва певного виду продукції можна досягти двома шляхами: зниженням собівартості та підвищенням ціни реалізації. Але, оскільки собівартість продукції формується під впливом багатьох чинників, в тому числі й незалежних від умов господарювання, зниження її рівня не завжди можна досягти за рахунок внутрішніх резервів. Підвищення економічної ефективності тваринництва повинно розглядатися на державному рівні, і, в першу чергу, у напрямі вирішення питань ціноутворення.

      Основними умовами ринкової економіки є  підвищення економічної ефективності функціонування всіх ланок м’ясопродуктового підкомплексу. У сільському господарстві, в силу значно більшого зростання цін на промислові товари, порівняно із сільськогосподарською продукцією, відбувається зменшення обсягів виробництва. Негативно вплинула на ефективність виробництва м’яса відміна державних дотацій. Якщо у 1990 р. рівень рентабельності реалізації живої ваги худоби та птиці склав 20,2 %, то у 1999 р. рівень збитковості був -55, 9 %. У 2008р. збитковість знизилася до  -16,6 %.

      Групування  сільськогосподарських підприємств  за рівнем рентабельності показало, що у 2008 р. 8312 (80,3%) господарствам вирощування великої рогатої худоби нанесло збитки (від -10 % до  -70 %), а прибутки одержали 2044 (19,7 %) господарства, з коливанням від 4 до 46 %. Що стосується свинарства, то збитковим воно було у 6514 (77 %) господарствах з рівнем збитковості від  -8 до  -73 %, а прибутковим у 1967 (23 %), з рівнем рентабельності від 5 до 58 %.

      Вивчення  комплексу факторів, які впливають  на ефективність виробництва м’яса, дало змогу зробити висновок, що основними з них є спеціалізація і концентрація виробництва, собівартість продукції, продуктивність праці, рівень годівлі, що визначається середньодобовими приростами живої ваги тварин. При загальній збитковості виробництва м’яса, є господарства, які за цими показниками досягли кращих результатів, навіть, за несприятливих умов реалізації ведуть виробництво прибутково.

      На  основі групування сільськогосподарських  підприємств за собівартістю центнера вирощеної живої ваги великої рогатої худоби у 2008 р. виявлено, що у 1164 (11 %) господарствах, де вона в середньому була 355 грн., рівень рентабельності становив 35 %, у 2539 (24 %) – при собівартості 362 грн., – лише 0,7 %. У решті господарств виробництво збиткове – на рівні від  -20 % до  -70 %. У свинарстві прибутково працювали 1796 (21 %) господарств, з них у 170 господарств середня собівартість центнера живої ваги становила 438 грн., у 317 – 461 грн., у 635 – 562,9 і в 674 – 581,7 грн., а рівень рентабельності відповідно був 123, 72, 36 і 13 %. У решти господарств, де собівартість перевищувала 600 грн., виробництво було збитковим – від  -2 % до  -67 %.

      При середньому рівні затрат праці на вирощування 1 ц живої ваги великої  рогатої худоби у 105 люд.-год. в Україні, 882 (9 %) господарства, де цей показник становив 35 люд.-год., забезпечили у 2008 р. прибуткове ведення галузі на рівні 3,2 %. У свинарстві, при середніх затратах праці у 116 люд.-год., 455 (5 %) господарств при затратах праці 22 люд.-год. забезпечили рівень рентабельності у 37,2 %, а у 912 (11 %) – ці показники були відповідно 72 люд. год. і 11 %.

      В господарствах по вирощуванню великої  рогатої худоби у 543 (5 %), в яких середній коефіцієнт спеціалізації становить 4,3, одержали прибутки при рівні рентабельності 14 %. У свинарстві 274 (3 %) господарства, з коефіцієнтом спеціалізації 5,9, мали прибутки на рівні 39 %.

Таблиця 3. Вплив спеціалізації сільськогосподарських підприємств

України на ефективність виробництва м’яса (2008 р.) 

¹ Вирощування свиней на 100 га ріллі.

² Господарства, в яких розмір сільськогосподарських угідь менше 500 га.

³ Господарства, в яких розмір ріллі менше 500 га.

      Ефективно працюють сільськогосподарські підприємства з підвищеним рівнем концентрації виробництва. У 2008 р. 647 (6 %) господарств, кожне з яких забезпечувало 3,8 тис. ц приросту живої ваги великої рогатої худоби рівень рентабельності становив 5 %, а при досягненні виробництва у 51 господарстві 11,7 тис. ц він зріс до 14 %. У свинарстві 302 (3,5 %) господарства, які забезпечили по 1 тис. ц приросту живої ваги мали рентабельність на рівні 26 %, а при виробництві 4,5 і 20,9 тис. ц – відповідно у 15 і 13 господарствах – рівень рентабельності становив 55 і 41 %.

      У господарствах із середньодобовим  приростом великої рогатої худоби понад 500 г порівняно з господарствами, де отримано 100 г приросту, собівартість центнера продукції у 2008 р. була у 3 рази нижча, а продуктивність праці у 4 рази вища. У свинарстві за таких самих приростів собівартість відповідно нижча у 2,1 раза, а продуктивність праці у 3,4 раза вища.

      Щодо  переробки худоби та птиці на м’ясопереробних  підприємствах м’ясної промисловості, то на відміну від сільськогосподарських  підприємств, вона приносить прибутки .

      Таблиця 4. Ефективність переробки худоби та птиці

      підприємствами м’ясної промисловості

      Вцілому ж сільськогосподарські і м’ясопереробні підприємства мали збитки або отримували незначні прибутки. У 1995 р. рівень рентабельності вирощування і переробки худоби та птиці становив 1,1 %, а на власні затрати – 1,6 %, у 1999 р. рівень збитковості був відповідно  -26,2 і  -35,0 %, у 2000 р.  - 8,7 і -12,9%, а у 2008 р. одержано прибутки на рівні 2,5 і 3,9 %.

      Що  стосується переробки живої ваги тварин безпосередньо у сільськогосподарських підприємствах, то вона в цілому неефективна. Великі збитки у 2008 р. мали господарства, які реалізували за рік до 1000 ц переробленої продукції (у розрахунку на живу вагу). Рівень збитковості реалізації готових м’ясних продуктів коливався від -31 до -40 %. Проте 74 господарства, які реалізовували продукції в середньому по 8673 ц за рік, мали прибутки на рівні 13 %. Реалізація тварин у живій вазі і в переробленому вигляді забезпечила цим господарствам 55 грн. прибутку на 1 центнер живої ваги при рівні рентабельності 12 %.

      Негативно вплинуло на стан тваринництва, зокрема  на виробництво м’яса, справлення податку  на додану вартість (ПДВ). Сільськогосподарські підприємства сплачували цей податок  при реалізації живої ваги тварин і птиці у великих розмірах, оскільки відбувався процес прискореного спаду поголів’я. Втративши купівельну спроможність, вони майже не купували продукцію промисловості, за яку сплата ПДВ мала бути їм повернена. Отже, ПДВ, який становив 28 %, а потім 20% від суми реалізації живої ваги тварин, став прямим, нічим не компенсованим, податком на продукцію тваринництва.

      Проте, згодом з’явилися позитивні зрушення. Прийняте на державному рівні рішення  щодо підвищення цін на худобу, надання  сільськогосподарським товаровиробникам права розпоряджатися ПДВ від реалізації тварин, встановлення надбавки за реалізацію молодняка великої рогатої худоби високовагових кондицій сприяло усуненню дисбалансу між обсягами вирощеної й реалізованої продукції, підвищенню ефективності галузі. В результаті рівень збитковості виробництва м’яса у 2007 р. був найнижчий за останні роки, прибутково працювала м’ясна промисловість, а в цілому вирощування і переробка забезпечили прибутки. Ці позитивні тенденції слід було б закріпити і розвивати, проте у 2008 р. ціни на живу вагу худоби та птиці знову почали знижуватися, прибутки – зменшуватися, а поголів’я худоби - скорочуватися.  
 
 
 
 
 
 
 

      3. Напрями розвитку і підвищення ефективності функціонування м’ясопродуктового підкомплексу 

      Для підвищення ефективності функціонування м’ясопродуктового підкомплексу, збільшення обсягів виробництва м’яса та м’ясопродуктів, необхідно здійснити ряд організаційних і економічних заходів. У оpганізаційному напрямі слід забезпечити впровадження науково обгрунтованих форм організації виробництва на основі спеціалізації, концентрації та інтеграції виробництва, досягнення оптимальної структури виробництва м’яса, застосування прогресивної техніки і новітніх технологій, що сприятиме підвищенню інтенсивності ведення галузей АПК, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції. Економічні заходи передбачають: удосконалення механізму економічних відносин як на міжгалузевому, так і внутpішньо-галузевому pівнях, які забезпечать дотримання закону вартості у формуванні цінової політики, враховують терміни обороту капіталу в галузях народного господарства при формуванні кредитної і податкової систем.

      Перспективною формою організації виробництва в м’ясопродуктовому підкомплексі є інтеграція, яка розвивається з різною тіснотою економічних і технологічних зв’язків між її учасниками в напрямах формування юридично оформлених корпорацій, асоціацій та інших структур за участю самостійних м’ясопереробних підприємств і сільськогосподарських товаровиробників, організації вирощування і переробки м’яса в сільськогосподарських підприємствах, фермерських і особистих селянських господарствах та вирощування худоби і птиці м’ясопереробними підприємствами на орендованих землях, а також на основі прямих зв’язків сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності з м’ясопереробними підприємствами на взаємовигідних договірних засадах.

      Одним з найефективніших заходів є  досягнення оптимального рівня концентрації виробництва. В опрацьованій методиці визначення оптимальних розмірів ферм з виробництва яловичини і свинини, пропонується поєднувати методи вивчення фактичної ефективності виробництва залежно від рівня концентрації поголів’я і варіантних розрахунків. Проведені за 2008 рік групування сільськогосподарських підприємств за середньорічною кількістю поголів’я великої рогатої худоби показали, що у 150 господарствах, де у розрахунку на господарство воно становило від 2,7 до 3 тис. гол., рівень рентабельності досягав 20 %, зростала продуктивність праці, одержували прибутки. У свинарстві господарства, які утримували в середньому 5,5 тис. і 9 тис. голів, одержували прибутки при рівні рентабельності відповідно 39 і 15,8 %.

      Варіантні розрахунки показали, що при чисельності  середньорічного поголів’я великої  рогатої худоби на вирощуванні та відгодівлі 3 тис. гол. амортизаційні відрахування у розрахунку на 1 ц приросту живої ваги будуть у 2,6, а оплата праці – у 3 рази нижчими, ніж при утриманні 500 голів. У свинарстві при утриманні 10 тис. гол. ці показники відповідно у 3,4 і 6,8 рази нижчі, ніж при тисячному поголів’ї. Отже, раціональна кількість вирощуваного поголів’я великої рогатої худоби має бути в межах 3 – 6 тис. гол., а свиней – 6 – 10 тис. голів.