Розвиток функціональних стилів сучасної української мови

     Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

     Київський національний торговельно-економічний  університет

     Вінницький  торговельно-економічний інститут 

Кафедра сучасних європейських мов 

     Реферат  

     на  тему

     «Розвиток функціональних стилів сучасної української мови» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           Виконав:

                                                     студент групи ДФ-23д

                                                     Тихонюк Б. І.

                                                     Перевірила:

                                                     доцент Смагло Н. С. 
 
 

     Вінниця-2011

     Зміст

     стор.

Вступ                                                                                                                      3

1. Поняття функціонального стилю мови                                                          4

2. Характеристика основних функціональних стилів                                       5

Висновки                                                                                                              12

Список використаних джерел                                                                            13 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Стиль мови – це спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови.

     Кожен із стилів виступає у певній соціально  значущій сфері. Розмовний стиль  побутує у повсякденному спілкуванні. Публіцистичний стиль пов'язаний із суспільно-політичною сферою життя, науковий стиль обслуговує науку і виробничо-технічну сферу, офіційно-діловий стиль —  це стиль ділових паперів і  спеціального спілкування в економічній  та юридичній сферах, а також у  державних установах, а художній стиль використовується у творах художньої літератури.

     У кожному із стилів, у свою чергу, можуть бути виділені кілька підстилів. Розмовний стиль, наприклад, має  два різновиди: розмовно-офіційний  і розмовно-побутовий. Науковий стиль  поділяється на власне науковий, науково-навчальний і науково-популярний підстилі. У  публіцистичному стилі відповідно до специфіки засобів масової  комунікації виділяють газетно-публіцистичний, радіо-, тележурна-лістський та ораторський  підстилі. Офіційно-діловий стиль  розпадається на такі підстилі: власне законодавчий (мова законів), дипломатичний (мова міжнародних документів) і  канцелярський (мова ділових паперів). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Поняття функціонального стилю мови

     Функціональний  стиль — це різновид мови, який обслуговує ту чи іншу сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю певних мовних засобів. У сучасній українській літературній мові розрізняються такі стилі: розмовний і книжні, до якихх належать публіцистичний, офіційно-діловий та науковий. Окремо виділяється художній стиль. Питання про його місце у літературній мові викликає суперечки серед науковців. На думку окремих дослідників, він є функціональним стилем, інші мовознавці наділяють його особливим статусом, виходячи з того, що мова художньої літератури має "багатости-льовий" характер, оскільки містить елементи всіх стилів, зокрема територіальні й соціальні діалекти.

     Сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких виділяють: розмовний, художній, науковий, публіцистичний та офіційно-діловий.

     Для розподілу функціональних стилів сучасної української мови на види важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а іншим – переважно писемна.

     Структура текстів різних стилів є неоднаковою, так якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших – переважно монолог.

     Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них  є те, що вони представляють усе  багатство виражальних засобів  і забезпечують спілкування в  різних сферах і галузях суспільства.

     У межах кожного функціонального  стилю сформувалися свої різновиди  – підстилі – для точнішого  й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення  конкретних завдань.  
 

Характеристика  основних функціональних стилів

     Розмовний стиль.

     Сфера використання – усне повсякденне  спілкування.

     Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого  обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і  побутових стосунків.

     Слід  відрізняти неформальне й формальне  спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою  визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо  звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів. У  повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, а їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

     Основні ознаки:

     - усна форма спілкування; 

     - неофіційність стосунків між  мовцями (неформальне);

     - невимушеність спілкування; 

     - непідготовленість до спілкування  (неформальне);

     - використання несловесних засобів  (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

     - використання невербальних засобів (ситуація, поза, руки, жести, міміка);

     - емоційність мови;

     - потенційна можливість відразу  уточнити незрозуміле, акцентувати  головне. 

     Основні мовні засоби:

     - емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми);

     - суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

     - прості, переважно короткі речення  (неповні, обірвані, односкладові);

     - часте використовування різних  займенників, дієслів із двома  префіксами (поп-, пона-, поза-);

     - фразеологізми, фальклоризми, діалектизми,  просторічна лексика, скорочені  слова, вигуки й т.д.);

     - заміна термінів розмовними словами  (електропоїзд – електричка, бетонна  дорога – бетонка. 

     Типові  форми мовлення – усні діалоги  та полілоги.

     Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у інших стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає сам мовець.

     Художній  стиль.

     Цей найбільший і найпотужніший стиль  української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно  вплітають ті чи інші стилі до своїх  творів для надання їм більшої  переконливості та достовірності в  зображенні подій.

     Художній  стиль широко використовується у  творчій діяльності, різних видах  мистецтва, у культурі й освіті.

     Як  у всіх зазначених сферах, так і в художній літературі цей стиль виконує, крім інформаційної функції, найсуттєвішу – естетичну. За  допомогою цього стилю можна впливати через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.  
 
 

     Основні ознаки:

     - найхарактерніша ознака художнього  відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ,  зоровий образ);

     - поетичність (навіть у прозових і драматичних творах);

     - естетика мовлення, призначення  якої – викликати в читача  почуття прекрасного; 

     - експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

     - багатство мовних засобів (використовуються тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури);

     - відсутня певна регламентація  використання засобів, про які  йтиметься далі, та способів їх  поєднання, відсутні будь-які  приписи; 

     - визначальним є суб’єктивізм  розуміння та відображення (індивідуальне  світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване  на індивідуальне світосприйняття  та інтелект читача).

     Основні мовні засоби:

     - наявність усього багатства найрізноманітнішої  лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

     - використання емоційно-експресивної  лексики (синонімів, антонімів,  анонімів, фразеологізмів);

     - запровадження авторських новаторів  (слів, значень, виразів, формування  індивідуального стилю митця);

     - уведення до творів, зі стилістичною  метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть  жаргонізмів;

     - поширене вживання дієслівних  форм: родових, особових;

     - широке використання різноманітних  типів речень, синтаксичних зв’язків, інтонування та ритмомелодики; 

     - повною мірою представлені всі  стилістичні фігури (риторичні питання,  звертання та ін.).

     За  родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які  мають свої особливості мовної організації  тексту:

     Науковий  стиль.

     Сфера використання – наукова діяльність. Основне призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

     Основні ознаки:

     - логічна послідовність і доказовість  викладу; 

     - узагальненість понять і явищ;

     - об’єктивний аналіз;

     - точність і лаконічність висловлювань;

     - аргументація та переконливість  тверджень; 

     - однозначне пояснення причино-наслідкових  відношень; 

     - докладні висновки.

     Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

     - великою кількістю наукової термінології;

     - наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін.;

     - оперування абстрактними, переважно  словами іншомовного походження (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

     - використанням суто наукової  фразеології, стійких термінологічних  словосполучень;

     - залучення цитат і посилань  на першоджерела;

     - відсутністю авторської індивідуальної  манери та емоційно-експресивної  лексики; 

     - наявністю чіткої композиційної  структури тексту (послідовний поділ  на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);

     - наявністю дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти;

     - монологічним характером текстів; 

     - переважанням різнотипних складних  речень стандартних виразів (кліше).

     Публіцистичний  стиль.

     Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня  діяльність, навчання.

     Основне призначення:

     - інформаційно-пропагандистськими методами  вирішувати важливі актуальні,  злободенні суспільно-політичні  проблеми;

     - активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну  громадську позицію, змінити погляди  чи сформувати нові;

     - пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація  за втілення їх у повсякдення. 

     Основні ознаки:

     - доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);

     - поєднання логічності доказів  і полемічності викладу; 

     - сплав точних найменувань, дат,  подій, місцевості, учасників; 

     - висловлення наукових положень  і фактів емоційно-експресивною  образністю;

     - наявність низки яскравих засобів  позитивного чи негативного авторського  тлумачення, яке має здебільшого  тенденційний характер;

     - широке використання художніх  засобів (епітетів, порівнянь, метафор,  гіпербол і т. ін.).

     Основні мовні засоби:

     - синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

     - лексика насичена суспільно-політичними  та соціально-економічними термінами,  закликами, гаслами (електорат,  багатопартійність, приватизація  та ін.);

     - використовується багатозначна  образна лексика, емоційно-оцінні  слова (політична еліта, епохальний  вибір та ін.), експресивні сталі  словосполучення (інтелектуальний  потенціал, одностайний вибір,  рекордний рубіж), перифрази (чорне  золото – вугілля, нафта, легені  планети – ліси та ін.);

     - уживання в переносному значенні  наукових, спортивних, музичних, військових  та інших термінів (орбіти співробітництва,  президентський старт і под.);

     - синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.);

     - ключове, вирішальне значення  мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки.

     Офіційно-діловий стиль.

     Офіційно-діловий  стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування  в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською  діяльністю.

       Основне призначення – регулювання ділових стосунків в діловій сфері обслуговування громадських потреб людей у типових ситуаціях.

     Специфіка офіційно-ділового стилю полягає  в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

     - нейтральний тон викладу змісту  лише у прямому значенні;

     - точність та ясність повинні  поєднуватись з лаконічністю, стислістю  й послідовністю викладу фактів;

     - документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

     - наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація висловлювань;

     - сувора регламентація тексту.

     Офіційно-діловий  стиль має такі функціональні  підстилі:

     1) законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними т службовими особами;

     2) дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури; регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян;

     3) юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж), цей підстиль обслуговує й регламентує правові відносини:

     - між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

     - між підприємствами, організаціями  та установами;

     - між державою та приватними  особами; 

     - між підприємствами, організаціями  й установами всіх форм власності  та приватними особами; 

     - між приватними особами.  
 
 
 

Висновки

     Стиль літературної мови – різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах.

     Кожний  стиль має:

     1) сферу поширення і вживання (коло  мовців);

     2) функціональне призначення (регулювання  стосунків, повідомлення, вплив,  спілкування тощо);

     3) характерні ознаки (форма та спосіб  викладу);

     4) система мовних засобів і стилістичних  норм (лексику, фразеологію, граматичні  форми, типи речень тощо).

     Ці  складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким  різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми  в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

     Наприклад, акт, договір, наказ, протокол, угода  є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також  можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично  виправдане.

     Досконале знання специфіки кожного стилю, його особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.  
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел 

1. Карпенко  Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 2001.  

2. Дорошенко  С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 2004.  

3. Реформатский  A.A. Введение в языковедение. — M., 2006.  

4. Маслов  Ю.С. Введение в языкознание. — М., 2007.  

5. Мова і духовність нації. — К., 1999.  

6. Шайкевич  А.Я. Введение в лингвистику. — М., 2005.