Розвиток зеленого туризму в АР Крим

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Кримський економічний інститут

ДВНЗ  «Київський національний економічний  університет ім. В. Гетьмана» 

Кафедра менеджменту 
 

УДК: 
 
 

«Розвиток зеленого туризму в АР Крим»

Науковий  реферат 
 
 
 

                                                                  Виконав:

                                                                  Магістрант V курсу

                                                                  Групи МО-52-07

                                                                  Бухінська О. Д.

                                                                  Науковий керівник:

                                                                  д.є.н., професор

                                                                  Клейменов О. М. 
 
 
 
 

Сімферополь, 2012 р.

ЗМІСТ НАУКОВОГО РЕФЕРАТУ

Тема: «Розвиток зеленого туризму в АР Крим»

                                                                 стр.

Вступ

1. Теоретичні  основи розвитку зеленого туризму………………………….….……….

      1.1. Сутність і роль зеленого туризму. Історичні етапи розвитку зеленого туризму……………..……………………………………….………………….…………

      1.2. Чинники, які сприяли появі  зеленого туризму………..……………….……

      1.3. Правові основи зеленого туризму………………………………….….…....

2. Сучасний стан та проблеми розвитку зеленого туризму….……………………….

      2.1. Організація діяльності у сфері  зеленого туризму ...………….…….…….

      2.2. SWOT- аналіз, перспективи розвитку зеленого туризму…....................…

      2.3. Шляхи розвитку та удосконалення зеленого туризму...................................

Висновки  та пропозиції…………………………………………………..……………..

Список  використаної літератури……………………….……….………..……….…… 
 
 

ВСТУП

      Формування  ринкових відносин в України, подолання  економічної кризи, потреба в  реструктуризації аграрного сектора  економіки, зокрема проблеми відставання  у розвитку сільських територій, потребують необхідність структурної перебудови національної економіки, зміни традиційних пропорцій між її галузями. При обґрунтуванні перспективних моделей соціально-економічного розвитку України існує необхідність обов’язково врахування визначних тенденцій світового співтовариства, серед яких особливе місце займає дематеріалізація виробництва, коли більше половини ВВП в розвинених країнах створюється в сфері послуг.

      Серед усіх напрямків діяльності сфери  послуг одним з найбільш прибуткових  і перспективних у святі є  туризм. Певною альтернативою сільськогосподарському виробництву у сільській місцевості є розвиток такого виду туризму, що дозволить використати для започаткування власної справи ресурси, котрі є у розпорядженні багатьох сільських сімей: житлові будинки, земельні ділянки, садки, домашня худоба, традиції українського народу, різносторонні здібності українців. Одним з найбільш популярних видів такої діяльності є зелений туризм (ЗТ). Розвиток зеленого туризму в Криму є важливим з погляду подальшого впливу на стабілізацію соціально-єкономічного розвитку сіл, скорочення міграції населення з сільських регіонів до міст, а також на збереження та відновлення історико-культурної спадщини нації.

      Мета  цієї наукового реферату – вивчення особливостей розвитку зеленого туризму в Криму. Дивлячись на мету можна виділити такі задачі:

- вивчення теоретичних основ розвитку зеленого туризму

- аналіз  сучасного стану та проблеми  розвитку зеленого туризму;

- розробка  перспективних напрямків розвитку  зеленого туризму.

      Об’єктом  дослідження є особливості розвитку зеленого туризму в Криму, а предмет – це відносини елементів туристичної індустрії, внутрішні властивості і зміст зеленого туризму.

      Дана  робота складається зі вступу, двох параграфів, висновків і пропозицій. Об’єм роботи становить 25 сторінок.

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ

1.1. Сутність  і роль зеленого туризму. Історичні етапи розвитку зеленого туризму

      У сучасному світі спостерігається  зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових  поїздок до змістовніших, пізнавальних подорожей. На зміну концепції трьох «S» (Sun-Sea-Sand) – сонце, море, пісок – приходить концепція трьох «L» (Landscape-Lore-Leisure) – пейзажі, традиції, дозвілля. Відтак

Є туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрній й сільські пейзажі, традиційний селянських спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.

      Сутність  зеленого туризму пов’язана з  діяльністю сільського населення, із сільським середовищем, сільським будинком і заняттями, в центрі яких природа і людина. Тобто це туризм, що проходить у сільському поселенні. Діяльність членів особистого селянського, особистого підсобного або фермерського господарства з надання послуг розміщення, харчування, інформаційного обслуговування та інших видів послуг, спрямованих на задоволення потреб туристів – і є зеленим туризмом.

      На  відміну масового, цей вид туризму  не сприяє шкідливого впливу на природне і культурне середовище і, разом  з тим, робить вагомий внесок у регіональний розвиток. Він дозволяє використовувати існуючий житловий фонд сільських помешкань і не вимагає значних інвестиційних витрат.

      Зелений туризм – явище багатогранне. Він  виступає дієвим механізмом в структурі  національної економіки та економіки регіону, котрий здатний покращити соціальну ситуацію та сприяти підйому сільських територій в економічному та соціальному планах. А саме, він є важливим чинником стабільного динамічного збільшення надходжень до бюджету, активізації розвитку багатьох галузей економіки (транспорт, торгівля, будівництво, зв’язок, сільське господарство тощо). Досвід європейських країн свідчать про те, що зелений туризм створює умови для формування в сільській місцевості сприятливого економічного середовища, а також забезпечення сталого розвитку сільських територій та повноцінного відтворення людського потенціалу села.[5, с 119-121]

      Надзвичайно важливу роль відіграє зелений туризм у поліпшенні умов якості життя селян, а саме: розширює сферу зайнятості сільського населення, і дає селянам додатковий заробіток. При цьому вони отримують прибутки не тільки від здавання в найм своїх приміщень, а й від таких послуг:

 - реалізації власних сільськогосподарських продуктів;

- приготування  їжі для туристів;

- організація різного роду розваг;

- ознайомлення  з місцевими традиціями та  культурою;

- продаж  виробів ремесла та інших виробів;

- залучення  до участі у сільськогосподарських  роботах.

      На  початковому етапі прийом та обслуговування туристів відбувається за допомогою існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних ресурсів. Але при надходженні коштів від цієї діяльності ті, хто нею займаються, починають вкладати кошти у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць, покращувати сферу обслуговування. А це є вагомим внеском у розвитку села.

      Нині  в Україні активно формується розуміння зеленого туризму як специфічної  форми відпочинку в селі з широкими можливостями використання природного, матеріального та культурного потенціалу певних регіонів країни.

      Зелений туризм охопив широкий спектр форм відпочинку у селі: від стаціонарного  відпочинку у сільський місцевості, відпочинку у туристичних центрах  і курортах, що розташовані у селищах  і малих містах, до відпочинку у  сільських домогосподарствах. Саме відпочинок на селі є одним з найперспективніших напрямів відродження та розвитку українського села, оскільки він й виснажує існуючі ресурси, але й не підвищує рівень життя місцевих жителів, які особливо зацікавленні у їх збереженні та примноженні.[5, с121-122]

      Основним, що приваблює в зеленому туризмі  є комплекс факторів, що позитивно  на людину:

- оздоровчий (купання у водоймах, вживання  екологічно чистих продуктів  харчування, заняття фізичною культурою);

- пізнавальний (ознайомлення з культурно-історичними, етнографічними, природними цінностями території);

- естетичний (чуттєве пізнання навколишньої  дійсності).[6, с 120]

      Центральну  роль в організації відпочинку відіграє сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчуванням, а також  знайомить відпочиваючих з особливостями сільської місцевості: побутом, культурою, народними ремеслами, фольклором. Зелений туризм – це форма відпочинку в сільській місцевості в приватній садибі сільського господаря з широкими можливостями використання природного, матеріального й культурного потенціалу регіону. Зелений туризм значно дешевший за інші відпочинку, тут розміщення туристів взяли на себе садиби сільського туризму, де умови нічим не гірше, ніж на базах відпочинку. Зелений туризм може бути чистого та змішаного видів.

      Зелений туризм чистого виду – це надання  туристичних послуг на базі приватного міні-готелю. При цьому ця діяльність є основним джерелом доходу. Поняття  зеленого туризму чистого виду обов’язково  включає наявність характерної  сільської місцевості.

      Зелений туризм змішаного виду передбачає надання послуг гостинності поряд із веденням особистого селянського господарства. Така діяльність становить приблизно 25% прибутків фермерської сім’ї. [5, с 120-124]

      В історії розвитку ЗТ можна виділити три етапи, два з яких уже пройдені.

      Перший  етап. Кінець XIX – середина XX століття. Цей період характеризується в основному формуванням зеленого туризму, а саме: відпочинком та творчою працею заможних громадян у знайомих їм селян, у приватних садибах та маєтках. Традиція цього виду відпочинку існує давно з причини гостинності сільських жителів. Наприклад, ще в кінці XIX століття на лікування або відпочинок до Карпат у сільські садиби приїздили відомі поети, митці, науковці, політики: І. Франко, Л. Українка, М. Грушевський, В. Гнатюк. Це явище на той час ще не розглядалося як туризм і не було організованим.

      Другий  етап. 60-90-ті роки XX століття. Відбувається становлення приватних форм зеленого туризму, набуває популярності відпочинок в орендованих туристами кімнатах (квартирах0 на гірських курортах або ж у Криму, причиною цього найчастіше була відсутність вільних місць у санаторіях та пансіонатах. Це не був відпочинок у селі, частіше за все була курортна місцевість і в більшості випадків нелегальна, неоподаткована та стихійна діяльність.

      Третій  етап. 90-ті роки XX століття. Характерним є становлення правових форм ЗТ. Вперше по зелений туризм як про новий вид відпочинку стало відомо в 1996 році, коли група однодумців із Ужгорода, Києва, Сімферополя та Берегового звернулися у Міністерство Юстиції з проханням зареєструвати спілку сприяння розвитку зеленого туризму (Спілка СЗТУ). Ціль учасників спілки була одна – зробити відпочинок в селі прибутковою діяльністю, привернути до нього селян, яких не цікавить фермерство, а також дати міським жителям альтернативу відпочинку на заморських курортах. До 2003 року, коли був прийнятий закон, що власнику приватного господарства дозволялося здійснювати в своїй оселі умови для прийому туристів, такі садиби працювали напівлегально. [5, с 122-123]

      Також можна сказати, що зелений туризм – явище багатогранне. Він виступає дієвим механізмом в структурі національної економіки та економіки регіону, котрий здатний покращити соціальну  ситуацію та сприяти підйому сільських  територій в економічному та соціальному планах. А саме, він є важливим чинником стабільного динамічного збільшення надходжень до бюджету, активізації розвитку багатьох галузей економіки (транспорт, торгівля, будівництво, зв’язок, сільське господарство тощо).

1.2. Чинники,  які сприяли появі зеленого туризму

      З початку XXI ст. зелений туризм, за визнанням  експертів Всесвітньої туристичної  організації (ВТО), є одним з секторів туристичної індустрії, що динамічно  зростають. Ідеї охорони навколишнього  середовища, що стали надзвичайно  популярними серед західної цивілізації, охопили й індустрію туризму. Внаслідок цього серед масових туристів виник попит на види туризму, альтернативні масовому, — зелені подорожі. Згідно з офіційними статистичними даними ВТО, "зелені" подорожі нині займають від 7 до 20 % у загальному обсязі турпоїздок.

      Темпи росту зеленого туризму оцінюються від 10—20 % до 30% у рік (для пригодницького туризму, до складу якого він входить  за статистикою ВТО), а його частка в доходах від міжнародного туризму  сягає 10—15 % .[9]

      Тільки  один європейський ринок сільського зеленого туризму, за оцінками Європейської Федерації Фермерського та Сільського Туризму (EuroGites), на сьогодні складає  близько 2 млн. ліжко-місць. Український  ринок потенційно здатний прийняти й розмістити на селі близько 150 тис. "зелених" туристів.

      У 1990-х pp. сільські місцевості України  зазнали істотних структурних змін: проблем із зменшенням населення, зростанням безробіття, зменшенням прибутків, масовою  заробітчанською міграцією, погіршенням  соціального захисту, втратою сільської ідентичності й культури.

      Упродовж  останніх 15 років незалежного розвитку Україна має стійку негативну  тенденцію до скорочення кількості  сільських населених пунктів, тобто  вимирання сіл. З 1990 р. до початку 2006 р. Україна втратила 312 сіл. їхні назви щезли не лише з дорожніх вказівників і регіональних документів, а навіть із сучасних географічних карт.

      За  даними офіційної статистики, нині в Україні залишилося близько 28 600 сіл, однак у 8,5 тис. з них упродовж останніх трьох років не народилася жодна дитина. А це означає, що такі села також приречені на "тихе" вимирання.

      Нині  українські демографи щораз частіше  оперують такими науковими поняттями, як "поселення, що зникають" та "занепадаючі  поселення". Для прикладу, лише у  Львівській області до категорії тих, що зникають, офіційно зараховано 85 (4,6 %) сільських поселень. Це села з населенням до 50 осіб, з кризовою демографічною ситуацією — домінуванням населення пенсійного віку (60—80 %). У багатьох з цих малих сіл на сьогодні проживають лише особи пенсійного віку або пенсійного і працездатного передпенсійного. Звичайно, внаслідок природного скорочення населення такі поселення надалі зникатимуть.[9]

      Відродження і подальший економічний та соціальний розвиток сільських громад України нині пов'язують з індустрією туризму, зокрема, сільського зеленого. Наукові дослідження свідчать про те, що сільський туризм здатний забезпечити економічну та демографічну стабільність у сільських місцевостях та вирішити їхні соціально-економічні проблеми.

      Регіони України мають надзвичайно багату природно- й етнокультурно-ресурсну базу, що створює передумови для  його широкого використання у відпочинкових  цілях. М'який клімат, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукою організації різнобічного відпочинку й туризму в сільських місцевостях нашої країни.

      Зелений туризм на початку XXI ст. — один із найперспективніших видів відпочинку у Карпатському, Поліському, Подільському, Наддніпрянському регіонах. Для сільських мешканців України цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад з організації агрорекреаційного сервісу стимулює облаштування сільських осель та благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку сільських територій.[10]

      Пріоритетність  розвитку зеленого туризму в усіх регіонах України зумовлена такими обставинами:

• регіони  України володіють значним, досі ще малоосвоєним, рекреаційним потенціалом, що потребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціонального  використання у відпочинково-туристичних цілях;

• збережена  етнокультурна самобутність історичних країв нашої держави (Буковина, Покуття, Закарпаття, Волинь, Поділля, Слобожанщина тощо) виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною  конкурентною перевагою, що дозволить  нашій країні бути серед основних осередків розвитку сільського туризму на Європейському континенті;

• розвиток зеленого туризму стимулює мале підприємництво, важливе для відродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економіки аграрних районів нашої держави;

• поширення  в Україні практики організації агрорекреаційного сервісу вирішує низку напружених соціальних проблем регіонів, зокрема, масового безробіття, закордонного заробітчанства, складного соціального клімату тощо;

• практика організації для туристів відпочинку на селі сприяє зміні екологічної свідомості сільського населення, тому здатна відігравати важливу роль у збереженні довкілля;

• ця форма  масової рекреації, як жодна інша, сприяє вихованню національно-патріотичних почуттів.[10]

      Також можна зазначити, що існує багато чинників, які впливають на розвиток зеленого туризму як в Криму, так і в Україні.  

1.3. Правові основи зеленого туризму

      На  жаль, з правової точки зору, такий  вид діяльності, як зелений туризм, у нас слабо врегульовано. І  це при тому, що ще в далекому 1999 році він відзначений в числі пріоритетних і перспективних напрямів розвитку туризму в Україну. Правда, в 2003 році до Верховної Ради надійшов Проект Закону «Про сільський та зелений туризм». Але довести його до пуття у законодавців, мабуть руки не доходять.

      Відсутність спецзаконодательства позначилося  і на тому, що на сьогодні немає встановлених критеріїв, за якими можна відрізняти сільський туризм від зеленого, а  зелений - від екологічного. Тому буде розглянуто ці різновиди туризму  під одним лупою, називаючи їх зеленим туризмом, і виходити з того, що правовідносини у цій сфері в будь-якому випадку підпорядковуються загальним законам: Конституції України, Цивільному та Господарському кодексам і іншим законам загальногосподарського і суспільного значення.

      Крім  загального законодавства, діяльність у сфері туризму підпадає під  регулювання спец закону - Законом  про туризм. У ньому виведені такі види туризму, як зелений (екологічний) та сільський, але більше ніяких особливостей не передбачає. Тим не менше він містить дуже важливу для організаторів зеленого туризму норму. У статті 5 серед суб'єктів туристичної діяльності названі:

- Підприємці, які надають послуги тимчасового  розміщення (проживання), харчування, екскурсійні,  розважальні та інші туристичні  послуги;

- Фізособи, які не є суб'єктами підприємницької  діяльності та надають тимчасового  розміщення (проживання), харчування.

      Причому, на відміну від тур операторів і тур агентів, такі суб'єкти не повинні  отримувати ліцензію на тур діяльність (згідно ст. 17 «Закону про туризм»).[8, с 3-4]

      Треба виділити те, що в Україні, тим більш  у Криму, не розвинена система  правових норм у сфері зеленого туризму. Питання щодо вирішення цієї проблеми, підприємцям треба звернутися у  Міністерство курортів і туризму  АРК. 

2. АНАЛІЗ  СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ПРОБЛЕМИ  ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ

2.1. Організація діяльності зеленого туризму

     Зелений туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської  діяльності, тобто вид підприємницької  діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин.

     Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній  ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері, обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо.[1, с 120-121]

     У сусідній Польщі цей вид діяльності традиційно називається «господарська  гостинність». Держава підтримує  охочих розпочати діяльність у сфері зеленого туризму та тих, хто вже надає такі послуги відпочиваючим на базі своїх господарств. Ця підтримка полягає в тому, що на них не поширюється закон, який регулює підприємницьку діяльність. Тобто вони мають право вести повноцінне господарювання, але при цьому не бути обтяженими зобов’язаннями, які покладаються законодавством на решту підприємців. Такий вид підсобної діяльності має чітке законодавче визначення:

     - до послуг зеленого туризму  треба відносити надання відпочиваючим в оренду кімнат, окремих будинків, місць під намети; продаж домашніх страв. Також можуть надаватися інші послуги, зумовлені перебуванням туриста у певному господарстві та пов’язані з традиційною господарською діяльністю;

     - селянина, котрий має право надавати послуги з зеленого туризму, вважати господарем-власником сільського господарства, що займається сільськогосподарською діяльністю самостійно, за власний рахунок;

     - надання агротуристичних послуг  у сільському господарстві означає  використання з цією метою земель, будівель, та інших засобів цього господарства без зміни їх характеру та порушення їхньої основної функції – здійснення сільськогосподарського виробництва.[1, с 121-122]

     Таким чином, конкретне визначення у законодавстві  Польщі понять «агротуристичні послуги», «селянин (господар)», «сільське (селянське) господарство» чітко відмежовує діяльність у сфері зеленого туризму від інших видів туристичних послуг, які надаються у сільській місцевості, які віднесені законодавством до сфери підприємницької діяльності.

     Український селянин (фермер чи працівник колективного господарства) в межах зеленого туризму  як виду підсобної діяльності може займатися:

     - активним туризмом (збудувати на своїй території спортивний майданчик, кінний манеж, гірський витяг, ставок для спортивного рибальства, розробити і пропонувати своїм гостям як гід-єкскурсовод пішохідні, санні, вело- та кінні (бричкою чи верхи) маршрути і прогулянки);

     - екотуризмом (організовувати своїм гостям відпочинок в екологічно чистій місцевості, надати їм можливість споживати екологічно чисту продукцію, сприяти у заготівлі лікарських трав, лісових ягід і грибів);

     - мисливським туризмом;

     - культурно-етнічною діяльністю (кустарне вироблення й продаж відвідувачам сувенірної продукції ужиткових народних промислів, залучення туристів до організації й участі у національних обрядах, традиційних ремеслах українського селянами та господарсько-польових роботах (сінокіс, бджільництво, випас худоби тощо).

     Але основою зеленого туризму є власне сам селянин та його побут. Передусім, селянин запрошує до своєї оселі:[1, с 42-43]

     - людину з міста – подивитися на сільськогосподарське виробництво (як робиться сир, масло, ковбаса тощо, як вирощуються свині, корови, коні);

     - людину творчої, розумової праці – подивитися на майстерність ремісника (як робиться дерев’яний чи глиняний посуд, плететься ліжник тощо);

     - іноземців – побачити особливості національних традицій та самобутньої етнокультури.

     Варто ще раз наголосити: діяльність у  сфері зеленого туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому грошові винагороди за такі послуги не підлягають оподаткуванню. Законодавство також передбачає при певних умовах звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб.

     Звільнення  від оподаткування доходів, отриманих  від здачі кімнат туристам, передбачається при таких умовах:

     - житловий будинок, в якому здаються кімнати, належить до сільського господарства;

     - житлові кімнати здаються відпочиваючим,  а не сезонним робітникам або  іншим особам на тривалий термін;

     - кімнати, які здаються, знаходяться у житловому будинку (чи прибудові) господаря, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі;