Рынок зерновых в мире

Уровень развития зернового  хозяйства - основа продовольственного обеспечения страны. Тенденцией развития мировой экономики стало наращивание товарных ресурсов, поступающих для обмена на мировой рынок. Прежде всего, это касается зерна как продукта, удовлетворяющего продовольственные потребности всех регионов мира, а также самого транспортабельного. Поэтому механизм формирования зернового рынка, как на уровне государства, так и на уровне региона интересует многих ученых.

Так,  ученые считают, что уже в ближайшем будущем необходимо стабилизировать зерновое производство, и преимущественно за счет концентрации посевов отдельных видов зерновых культур в местах с наиболее благоприятными условиями возделывания, исходя из рыночного спроса на зерно той или иной культуры и реальных возможностей его удовлетворения. Большое внимание уделяется системе сбыта, обеспечивающей связь между производителями и потребителями зерна и продуктов его переработки, а также способствующей продвижению и сохранению продукции. Обязательный элемент цивилизованной рыночной торговли зерном - это биржи, так как они способствуют определению рыночных цен и обеспечению гласности, страхованию производителей и потребителей от резкого колебания цен, согласованию спроса и предложения, разрабатывают типовые контракты, занимаются информационной деятельностью. Объемы прохождения зерна на рынок определяют меры финансирования и стимулирования по тому или иному каналу сбыта. Методами стимулирования могут быть товарные кредиты (для приобретения оборотных средств), льготные кредиты под залоговые операции, поощрение за продажу зерна сверх законтрактованного объема и т.д.

Источниками финансирования должны выступать федеральные и региональные бюджеты, средства посреднических структур, самих потребителей, кредиты банков, зарубежных инвесторов и др. Большую роль для стабильного функционирования рынка играет ценообразование. Роль государства в ценовой политике на зерно заключается в том, чтобы в условиях действия рыночных цен, определяемых в основном издержками производства и соотношением спроса и предложения, обеспечивать производителям зерна получение гарантированного дохода, необходимого для ведения простого или расширенного воспроизводства  .

Ученые, рассматривая механизм реформирования зернового рынка, особое внимание уделяют увеличению его производства за счет уточнения размещения зерновых культур с учетом региональных условий, развития специализированных зон выращивания твердых и сильных сортов пшениц (Северный Кавказ, Поволжье, Центральные черноземные области, юг Зауралья и Западной Сибири); расширения зоны возделывания кукурузы по зерновой технологии; роста производства зернобобовых культур (гороха, сои, люпина и др.). С другой стороны, увеличение сырьевых ресурсов зерна в стране следует осуществлять посредством повышения плодородия земель, восстановления посевных площадей зерновых культур до уровня начала 90-х годов XX столетия.

3.

Производство зерна нуждается  в государственной поддержке, совершенствовании контрактной системы поставок, в установлении экономически обоснованной цены на продукцию и своевременных расчетов. Ученый считает, что повысить качество конечной продукции и ее конкурентоспособность можно за счет технического перевооружения предприятий пищевой промышленности  .

Уральские ученые А. Л. Пустуев и А. Н. Семин достаточно четко определили механизм построения аграрного рынка, принципы которого - эволюционность, социальность, системность и комплексность - характерны и для формирования рынка зерна. При разработке построения регионального зернового рынка (как части аграрного) необходимо учитывать систему различных факторов: природно-климатических, социально-экологических, региональных, макроэкономических и политических. Построение одного из видов рынка немыслимо вне связи с проблемой развития других рынков, отраслей и предприятий. Необходимо преодолеть период засилья посредников, сформировать эффективную биржевую систему и создать оптимальный режим госрегулирования. Проблема заключается в отсутствии предложений по механизму реализации предложенных мер. Из-за отсутствия бюджетного финансирования не полностью выполняются целевые федеральные программы. Поэтому особенно важно сейчас решить проблему финансово-кредитного обслуживания всего сельского хозяйства, без чего невозможно достижение стабилизации, дальнейшее развитие и зерновой отрасли (3) .

Еще Н. Д. Кондратьев отмечал, что в распоряжении государства, помимо методов прямого воздействия на ход снабжения, когда оно само как хозяйствующий субъект приобретает продукты и снабжает ими потребителя, есть и методы косвенного воздействия - установление твердых цен, запреты вывоза, введение плановых перевозок. Второй метод он определял как систему мер, цель которых - воздействовать на рынок хлебов, как на условие, определяющее непосредственный ход снабжения, кем бы это снабжение ни велось - государством или же самим населением. Монография Н. Д. Кондратьева "Рынок хлебов и его регулирование во время войны и революции" - первое в отечественной экономической литературе конъюнктурное исследование. И хотя автор отражает проблему ограниченных возможностей регулирования в экстремальных условиях, все же основной вопрос о государственном регулировании снабжения армии и населения хлебом - как в прямой, так и в косвенной форме, в их совокупности и во взаимодействии - представляет интерес и в современных экономических условиях.

Исследовав данную проблему, можно выделить основные характерные особенности современного зернового рынка:

-    наличие коммерческих структур в организации производства и их малая заинтересованность в обеспечении сельских товаропроизводителей семенами элиты и первой репродукции для ведения сортосмены и сортообновления в сельскохозяйственных предприятиях;

4.

-    отсутствие учета специфики региональных рынков и приграничных районов в системе разработки мероприятий по стабильному функционированию зернового рынка;

-    отсутствие механизма либерализации цен на зерно, которое используется сверх объема внутреннего потребления (семена, корма, личное потребление), чаще всего идущее по неэквивалентному обмену на средства производства;

-    высокий уровень насыщения рынка хлебом и хлебопродуктами при снижении объемов производства и качества зерна;

-    широкое распространение мини-мельниц, мини-пекарен и других мини-производств, зачастую с кустарной технологией и продукцией невысокого качества, при этом имея низкий уровень интегрированных объединений с крупными специализированными предприятиями перерабатывающей промышленности.

Во взгляде на механизм формирования и функционирования зернового рынка, нашедшем отражение в реальной жизни, имеет ценность и зарубежный опыт.

В странах Европейского союза  зерновые культуры занимают 52% пахотных земель. Изначально был поставлен и решен вопрос получения стабильных урожаев. Долгосрочная динамика производства зерна характеризуется попеременным расширением и сокращением посевных площадей и постоянным повышением урожайности, которое объясняется в основном высокими затратами минерапьных удобрений и селекционным улучшением сортов зерновых культур. Здесь за короткий срок значительно возросло предложение продовольствия на внутренних рынках. На случай избыточного обеспечения рынка зерном собственного производства и угрозы падения по этой причине цен предусмотрены массовые закупки зерна государством (интервенции) по интервенционным ценам. Чтобы создать общий рынок в области производства и переработки зерна в странах Европейского союза, между ними уничтожении торговые барьеры и сформировали единую сельскохозяйственную политику. В Положении о внешней торговле ЕС указывается, что стабильная ситуация на рынке зерна обусловливается посредством инструментов ценовой политики. Благодаря механизму единого рынка зерна ЕС свобода ценообразования на рынке ограничена диапазоном между контрольной ценой в регионе дефицита зерна и интервенционной ценой в регионе излишков зерна  .

В США производство зерна  считается одним из самых продуктивных. Они поставляют до одной трети мирового годового экспорта пшеницы. Преимущественную часть зерна продают на биржах, где ценообразование более гибко и мобильно, чем другие действующие системы установления цен на зерно. Правительство США расходует на развитие всего сельского хозяйства, в том числе и отрасли зернового производства, значительные средства .

В отличие от США, где до недавнего времени правительство лимитировало сельскохозяйственное производство, в Канаде государственный контроль над сельским хозяйством осуществляется через сбыт продукции.

5.

Он регулируется через систему квотирования доставки продукции фермерами на элеваторы, где фермерам степных провинций разрешается даже бесплатное хранение зерна. Канада - одна из немногих стран, где можно приобрести зерно на основании квитанции элеватора. Она экспортирует более половины выращиваемого в стране зерна, что серьезно влияет на платежный баланс и общее состояние экономики государства.

Изучив проблемы эффективности  зернового производства и зарубежный опыт состояния и развития рынка зерна, можно предложить следующий механизм его формирования в России.

Разработать систему мер  по повышению эффективности зернового производства в рамках отдельного хозяйства и региона.

Провести расчет количества необходимых средств производства и потребности денежных средств для их приобретения, чтобы можно было получать стабильные урожаи.

Обеспечить гарантированное  финансирование производства зерна с помощью строгого контроля использования средств, предусмотренных целевыми программами, выделением полного объема запланированных финансовых вложений из бюджета, руководствуясь тем, что зерно — основной стратегический ресурс, обеспечивающий продовольственную безопасность государства.

Ежегодно предусматривать  бюджетом объем финансирования деятельности бирж (для каждого отдельного региона) с тем, чтобы можно было осуществлять грамотную ценовую политику на зерновом рынке.

Создать условия для привлечения  инвесторов в производство, особенно тех, кто имеет контрольные пакеты акций перерабатывающих предприятий.

Разработать систему мероприятий, способных сократить количество бартерных сделок и объемы неэквивалентного обмена зерна на другие товары и услуги.

Государственное регулирование  должно касаться всех трех сфер АПК. При  этом необходимо вести строгий контроль за деятельностью предприятий, поставляющих оборотные средства для производства зерна.

Создать необходимую правовую базу, обеспечивающую ответственность  руководителей предприятий и  учреждений за невыполнение законодательных актов, направленных на повышение эффективности функционирования зернового рынка.

Государство должно управлять  балансом зерна. Реализация проблем государственного регулирования зернового рынка создает научную основу для анализа и разработки структуры взаимосвязей участников рынка. Федеральный закон "О государственном регулировании агропромышленного производства"  предусматривает организацию системы ориентации товаропроизводителей в прогнозируемом спросе, издание на федеральном уровне периодического еженедельного информационного бюллетеня по зерновому рынку. Организация зернового рынка такова, что единственным представителем государства на нем является Госхлебинспекция.

6.

Она была создана в 1995 г. Указом Президента РФ от 15 июля 1995 г. № 701 "О Государственной хлебной инспекции при Правительстве РФ" . Государственной хлебной инспекции присвоен статус федерального органа исполнительной власти. Она единственный в РФ орган, на который правительством возложен государственный контроль за качеством, сохранностью и рациональным использованием зерна. Задача Госхлебинспекции -оказание всемерной помощи сельским товаропроизводителям.

Министерство сельского  хозяйства России разработало программу "Зерно" (9). Основная цель программы - создать благоприятные условия для обеспечения устойчивого производства и развития рынка зерна в РФ на 2001-2005 гг. и на период до 2010 г., обеспечив в полном объеме внутренние потребности страны в продовольственном и фуражном зерне, и выйти на внешний рынок с конкурентоспособной продукцией, Канада, яка має відносно небагато чорноземних і каштанових земель, за обсягами виробництва та експорту зернових культур посідає одне з перших місць у світі. Наявність же понад 67 млн. га продуктивної землі дозволяє їй претендувати і на роль провідної аграрної держави. Рілля розташована у преріях провінцій Альберта, Манігоба, Саскачеван (75%), які вирощують майже 93% продуктивного канадського зерна. Нині країна є значним потенційним виробником і експортером сільськогосподарської продукції. АПК дає більш як 9% ВВП, включає 7% працюючого населення країни і 7% надходжень від експорту.

Забезпечивши високий  економічний рівень і стабільний соціальний стан, Канада виробляє в  останні роки зерна (переважно сорти  сильних і твердих ярих пшениць) до 60 млн. тонн за рік, з яких значну частину експортує у США, країни Азії, Латинської Америки, Африки, Європи та Близького Сходу. Виробництво зернових і масличних культур характеризується такими даними (млн. т/душу населення, тони): 1990 рік - 59,2/2,2; 1993 - 52,9/1,82; 1995 - 51,8/1,75; 2009 - 60,5/2,0. Тобто за кількістю зернових та бобових з розрахунку на душу населення вона також знаходиться на перших позиціях нашої планети. Щорічно країна експортує зерно з високими якісними показниками і з більшим вмістом білка, а товарність канадського зерна перевищує 60%.

Канада входить до шістки країн світу (США, Китай, Бразилія, Індія, Франція, Канада) і по виробництву кормового зерна — до 27 млн. тонн на рік, але маючи розвинуте тваринництво повністю використовує його на власні потреби та ще завозить до 2,5 млн. тонн із США. У країні на 100 чол. населення поголів'я великої рогатої худоби становить 44 (друге місце у світі); свиней — 40 (шосте); птиці — 487 (третє місце).

Незважаючи на значний  порівняно з 1990 роком спад, виробництво  товарної зернової продукції високої якості і у значних обсягах дозволяє не тільки повністю задовольнити внутрішні потреби, а й дає змогу до 60% продавати її більш як 70 країнам. При цьому пріоритет надається продовольчій пшениці, що дозволяє Канаді за її виробництвом входити також до передових зернових країн — Китай, Індія, США, Росія, Франція, Канада (більше 25 млн. тонн на рік).

7.

 Крім пшениці, фермери  одержують високі врожаї ячменю (13 млн. тонн), кукурудзи (9 млн.), ріпаку (7,6 млн.), вівса (4 млн.), сої (2,7 млн.) і гороху (2,3 млн. тонн). Значно  збільшилися посівні площі під  бобовими культурами і тепер  Канада забезпечує 50% світової торгівлі  популярною останнім часом чечевицею  і 40% — горохом. Середня врожайність  у Канаді знаходиться на рівні 22-25 ц/га, а по основних зернових культурах досягає 79,7 (кукурудза); 29,7 (ячмінь); 27,9 (соя); 24,8 (овес); 22,7 (пшениця); (21,7) горох і (16,3) соняшник.

Досягнуті успіхи Канади насамперед пов'язані з розробкою і впровадженням  довгострокових стратегічних концепцій розвитку сільського господарства, концентрацією та інтеграцією зусиль головних учасників зернового ринку. Крім того, відпрацьована чітка і стабільна система управління та регулювання агропромисловим комплексом із залученням значної кількості урядових структур, державних і недержавних організацій — Постійна парламентська комісія із сільського господарства, яка включає представників усіх парламентських партій; Міністерство сільського господарства та продовольства (Міністерство); Міністерство транспорту; Міністерство закордонних справ та зовнішньої торгівлі; Міністерство промисловості, науки та технологій; Міністерство охорони навколишнього середовища; Фермерська кредитова корпорація; провінційні міністерства по сільському господарству. Важливо зазначити, що у своїй роботі вказані структури і організації виконують функції не управління, а сприяння економічними методами.

З неурядових структур заслуговують на увагу Канадське агентство  інспекції якості продовольства, Державна рада з фермерських продуктів, Канадська  комісія по зерну, Канадський пшеничний комітет, Степова фермерська адміністрація та недавно створене "Канадське агентство інспекції якості продовольства".

Основне завдання Канадської комісії по зерну полягає у  постійному управлінні якістю зерна, організації  збирання партій товарного зерна  для експорту, захисті товаровиробників, створенні запасів зернових культур для внутрішнього споживання, транспортному забезпеченні зернового ринку країни. Має чотири підрозділи: управління по обслуговуванню галузі, управління корпоративних послуг, зернову науково-дослідну лабораторію і міжнародну консультаційну службу по зерну. Більше 700 співробітників Комісії працю'є у всіх регіонах країни, річний бюджет досягає 60 млн. кан. доларів в основному за рахунок послуг.

Один раз у ЗО місяців  у Канаді провадять повторне зважування або перевірку всіх запасів зернових культур. По кожному сорту і класу  зерна звіряють фактичні дані про  його наявність з даними квитанцій  елеватора, при цьому надлишки зерна  оприбутковуються і реєструються у Комісії, а недостача погашається. Законодавством та відповідними правилами дозволяється на елеваторах мати запаси зерна у невеликій кількості (пшениця та інші зернові — 0,5%, краснозерна пшениця першого і другого сорту — 0,25, олійні — 2% від їх обсягів).

8.

Претензії і скарги від  фермерів і постачальників зернової продукції, особливо по віднесенню її до сортів та класів, розглядає апеляційний трибунал, який є незалежною структурою, а члени (матеріально не зацікавлені) самостійно визначають якість зерна.

Нині у Канаді налічується  до 1500 елеваторів загальною місткістю 7 млн. тонн, більшість з яких (до 74% елеваторного господарства і портових зернових терміналів) належить трьом канадським кооперативам й одному канадському акціонерному товариству. Заготівельних (хлібоприймальних) елеваторів — майже 1450 (західні райони) із середньою місткістю 3700 тонн зерна, яке надходить безпосередньо від фермерських господарств. Портових — 23 місткістю від 80 до 350 тис. тонн (загальна приблизно 3,7 млн. тонн). Головне завдання цих елеваторів полягає у забезпеченні стабільної якості зернових культур у період зберігання і своєчасному відвантаженні підготовлених партій за призначенням. На перевалочних елеваторах організовують перевантаження очищеного зерна із спеціалізованих озерних суден (Великі озера, річка Святого Лаврентія) на морські. Виробничі елеватори розміщені по всіх районах і забирають зернові культури які із суден, вагонів, так і з автотранспорту. Кінцева мета більшості таких елеваторів — передача підготовлених партій зерна для переробки. У Канаді діє унікальна система сортування зернової продукції — віднесення до того чи іншого сорту визначається за візуальними показниками зерна, для чого існують спеціальні таблиці характеристик і норм.

Канадський пшеничний  комітет очолює Консультативна рада, яка складається з 11 вибраних фермерів, а на три посади службовців призначає  уряд. Основну увагу Комітет приділяє інтересам фермерів — займається фінансуванням, плануванням і прогнозуванням цін, стандартизацією та контролем  якості зерна, підбором кадрів, укладає  торгові угоди по експортному  зерну, а у степових провінціях з 1935 року має монопольне право на ведення торгових операцій з пшеницею і ячменем. Прогнозуванням цін на основні зернові культури для поточного сільськогосподарського року займаються три відділи — ринкового аналізу, продажу і політики продажу зерна. При цьому головною метою роботи комітету у цьому напрямі залишається аналіз і конкретні пропозиції ринків збуту товарної продукції в інші країни.

Згідно з рекомендаціями пшеничного комітету Уряд щорічно визначає і гарантує рівень початкової оплати зернових. Зерно у фермерів Комітет  закуповує за гарантованими цінами, нижче яких ринкові ціни не падають. З початку року фермери одержують аванс у розмірі 2/3 вартості зерна (не більше 6000 дол.), яке планують здати на елеватори, і не пізніше 48 год після його доставки — оплату за продукцію. В наступний літньо-осінній період з ними провадять остаточний розрахунок із забезпеченням прибутку, в тому числі і за рахунок держави у ситуаціях, якщо ринкові ціни на продукцію впали нижче гарантованих. Пшеничний комітет, який за статутом є безприбутковою структурою, весь прибуток концентрує у самостійні фонди з наступним розподілом між фермерами пропорційно до поставленого зерна.

9.

В цілому розрахунки з товаровиробниками здійснюють у два-три етапи — під посівну кампанію, під час збирання врожаю і після реалізації продукції.

Основні схеми збору і  реалізації зернових культур у Канаді включають обсяги робіт по поставках  їх у систему елеваторів (фермер везе зерно тільки за згоди Комітету), справедливий розподіл поставок між фермерами і видачу елеваторами їм терміном на рік "Книжок дозволу" (120 тис. на рік, Західна Канада). Зернові культури до експортної реалізації знаходяться переважно у фермерських господарствах. Тому для оперативної роботи по завантаженню портових елеваторів необхідною продукцією (кількість, асортимент, якість) Канадський пшеничний комітет змушений був ввести контрактну систему — до 31.10; 30.12; 28.02 і 31.05 кожного року фермери можуть подати йому пропозиції щодо своїх партій зерна.

Під гарантії Уряду Комітет  бере без застави гроші у чартерних  банках, на комерційних грошових ринках, у кредитних спілках, трастових компаніях і розташованих у Канаді іноземних банків та на ринках капіталу (в тому числі у Світовому банку) за умови, що він не продаватиме зерно у кредит з порушенням кредитних обмежень для цієї країни, надавати кредити не більше, ніж на три роки і за ринковими ставками. Необхідно відмітити прозорість канадського зернового ринку і доступність до телевізійної, електронної і друкованої інформації про поточні ситуації на ньому.

Важливим чинником успішної торгівлі зерном, крім вищенаведених, є і добре відпрацьована система пошуку вигідних ринків продажу канадської зернової продукції. Уряд призначає міністра — куратора по роботі з Канадським пшеничним комітетом, який одержує докладні звіти і щорічно інформує парламент щодо результатів діяльності Комітету. Відповідальність же перед парламентом за роботу по торгівлі пшеницею і ячменем несе Комітет. Водночас в останні роки у країні поступово зменшується державна монополія на експорт зернової продукції та затверджуються принципи вільних ринкових відносин.

Державний контроль над сільським  господарством виконується через  збут продукції. Сам же збут зерна регулюється квотуванням доставки фермерами продукції на елеватори, що дає змогу координувати технологічний цикл від виробництва, обробки, класифікації, зберігання, транспортування зерна до його продажу. Взагалі державна політика спрямовується на підтримку насамперед високоприбуткових господарств, які спеціалізуються на виробництві стратегічних для ринку продуктів. Тому держава і бере на себе такі важливі для ринкової економіки питання, як розширення ринків збуту, стабілізація цін і доходів фермерів, гарантування якості товарної продукції та її безпеки. В останні роки основним завданням Міністерства сільського господарства та продовольства є ринковий аналіз ситуації для прийняття політичних рішень як на поточний період, так і на перспективу — 5-Ю років.

Одна з адміністративних функцій у Канаді — організація  ефективної сільськогосподарської науки, і держава виступає безпосереднім їх виконавцем, а основним чинником досягнень сільського господарства є його наукомісткість та високий технологічний рівень.

10.

Федеральне міністерство — головний координуючий науковий центр, що має у своєму складі спеціальний  відділ науки, якому підпорядковані практично всі наукові заклади  агропромислового напряму — до 18 науково-дослідних інститутів, 27 лабораторій та станцій і до 23 експериментальних ферм. Фінансування здійснюється з федерального бюджету, а інвестування — і на провінційному рівні. Так, у 1999-2000 роках бюджет наукового підрозділу Міністерства становив 228,5 млн. дол., протягом же останніх 25 років наукові впровадження у сільське господарство забезпечили фактичний економічний ефект на 5,5 млрд. дол.

На високому рівні знаходиться  і статистична інформація, яку  формує та розповсюджує Статистичне управління Канади. Відповідно до законодавства така інформація надається всім суб'єктам ринку безкоштовно, а також через інтернет. Один раз на два роки через податкову інспекцію збирається інформація про собівартість продукції і одержані доходи.

Найдинамічнішим сектором господарства Канади є сфера малого бізнесу. Ще в 2003 році у малих компаніях (до 50 чол.) було зайнято понад 30% працюючого населення, які володіли 1/6 всіх активів держави і отримували майже третину прибутків, на них припадає 85% створених протягом останнього десятиліття нових робочих місць. З діючих нині приблизно одного мільйона фірм і компаній 99% налічують менше 100, а 94% — менше 20 працівників. Малий бізнес у Канаді розглядається як основа для розвитку великого бізнесу у найбільш ефективних і конкурентоспроможних його формах. Пріоритет надається експорто орієнтованим підприємствам і тим, що працюють у сфері високих технологій.

Крім вищенаведених чинників, важливішу роль відіграє відпрацьована  на перспективу для агропромислового комплексу стратегія канадського міжнародного бізнесу. Вона розроблялась і приймалась за участю федерального і провінційних урядів Канади та представників агробізнесу. Для розвитку й ефективного функціонування ринків країни основні зусилля докладаються для збільшення експортної частини товарної продукції з високим ступенем переробки, розширення кількісних і якісних функцій, міжнародних торгових угод, а також закріплення і збільшення обсягів робіт на таких пріоритетних ринках, як США, Японія, ЄС, Китай/Гонконг, Мексика, Південна.

Світовий ринок зерна  досить розвинутий, а його основні  учасники намагаються уникати суттєвих «потрясінь», які викликали б  серйозні зміни попиту і пропозиції. Тому стан зернового господарства, має відносну стабільність.

Проте, проблема достатнього  забезпечення населення світу продовольством поступово загострюється ї вже не лише через демографічні, але й через кліматичні та екологічні чинники.

Ситуацію на світовому  ринку зерна на кінець XX сголітгя визначали провідні країни - виробники, вони як і раніше, займають устелені, позиції щодо обсягів виробництва основних видів зернових культур.

11.

Зокрема, це стосується продовольчої пшениці, площі якої в минулому році були на рівні [62,0 млн. га, а валовій збір складав 517,7 млн. тонн при середній врожайності 32,2 ц з гектара посіву.

На першу десятку країн світу, які вирощують зерно пшениці припадає 79% посівних площ і 65,4% вирощеного врожаю. Урожай пшениці у Білорусії, Казахстані, Азербайджані, Росії, Португалії, Австралії знаходиться в межах 14-18ц, а в Україні, Фінляндії, Іспанії, Індії • в межах 24-25ц і т.д,

Відомо, що експерти консультативної групи Всесвітнього банку, які відповідають за дослідження в галузі сільського господарства вважають пшеницю найбільш важливою зерновою культурою третього тисячоліття.

Очікується, що Індія вийде  на перше місце по виробництву  пшениці в світі, а в деяких країнах Азії і Африки різко зросте врожайкість завдяки впровадженню нових сортів з високою теплостійкістю.

Площі під кукурудзою займали 102,5 млн. га, а валовий збір - 551,6 млн. тонн при середній врожайності 53,8ц  зерна з гектара.

В першу десятку країн - виробників кукурудзи увійшли США, Китай, Бразилія, Франція, Аргентина, Румунія, Індія, Італія, Індонезія і Канада. їх частка у загальній посівній площі становить 83,6%. а у виробництві - 86,5%.

Площа посіву кукурудзи на зерно в Україні по всіх категоріях господарств у 2005 році була меншою майже на 150 тис. га проти 1913 року. Найвищі досягнення у виробництві цієї культури були одержані ні печатку 70-х років, але останні двадцять років її витіснили інші зернові культури. За прогнозом, в цьому році очікується зібрати 2800 тис. т зерна цієї культури. При цьому 51,7% площ припадає на приватний сектор.

Особливість сучасного стану  виробництва зерна кукурудзи  полягає не стільки у втраті інтересу сільськогосподарських підприємств  до вирощування цієї культури, скільки  у відсутності коштів для інтенсифікації виробництва. По перше, вони не мають  ні посівної, ні збиральної техніки, ні хімічних засобів боротьби   з   бур'янами,   по   друге,   вирощена   продукція   вже   майже   не скуповується.

Україна з року в рік  втрачає позиції на світовому ринку зерна. Якщо у 1990р. її частка у загальному обсязі виробництва становила 3,11%, то тепер лише 1,32%, а по виробництву пшениці, відповідно - 4,76% і 2,08%. В останні ' роки відбувся найбільш небезпечний спад виробництва зерна: так, якщо у 1990 році валовий збір зернових культур становив 51,0 млн.т, в т.ч. озимої пшениці -30,3 млн.т., у 2000 р. відповідно - 33,9 та 15,9, а в 2009 р. - 24,5 та 9,8.