Школа предпринимательства

План

Вступ 3

1. Історичні передумови виникнення школи підприємства 4

2. Сутність та основні критерії школи підприємництва 6

3.Уявлення про стратегічне бачення 8

4.Вклад, критика і контекст школи підприємництва 11

Висновок 12

Список використаних джерел 14

 

 

Вступ

У 90-ті роки, майже непомітно, виникли зовсім нові підходи до формування стратегії, сформовані представниками школи підприємництва. Подібно до школи проектування, школа підприємництва зосередила процес у руках вищого керівництва, але на відміну від школи проектування і в супереч школі планування, вона приділяє значну увагу інтуїції. Дана обставина змінила процес формування стратегії: педантичне проектування стратегії перетворилося на формування бачень та перспектив. Ця ідея була застосована до окремих підприємств, що працюють у визначеній ніші, приватних компаній та ситуацій, що пов'язані з циклами. Варто наголосити, що представники даної школи висували думки про те, що кожній організації потрібна проникливість передбачливого лідера.

Стратегія формується у голові лідера організації, що відштовхується від  своєї інтуіції та минулого досвіду. Він знаходить бачення майбутньої організації та напрямки їх досягнення. Контролюючи і розробку, і впровадження, бачення лідера може змінюватися з урахуванням оточуючих умов і більш підходить для підприємницьких старпт-апів або реструктуризації великих організацій. На думку Мінцберга, саме це може бути частиною процесу пожвавлення організації.

Школу Підприємництва легше зрозуміти  як школу “мрії” або школу “мрійливого лідера”. Тут формування стратегії є загадковим образом, що виникає в уяві підприємця чи лідера. Відповідно до даного підходу стратегія може бути новаторською та послідовною, а між роздумами та діями може не існувати розриву.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історичні передумови виникнення школи підприємства

Школа підприємництва в певному розумінні має економічне коріння. Це пояснюється тим, що економічні теорії, зокрема неокласична економічна теорія значну увагу приділяла ролі та значенню підприємця. Наголосимо на тому, що здебільшого значення особи-підприємця спочатку зводилась до визначення кількості та ціни продукції. Економічна теорія розвивалась, обумовлена об’єктивними чинниками, такими як розвиток великих компаній. Проте, навіть з виникненням теорії олігополії роль підприємця залишалася такою ж і зводилась до розрахунку ціни та кількості виробленої продукції.

Однак, представники економічної теорії, зокрема Карл Маркс не підтримував таке звужене  розуміння ролі підприємця. Маркс вважав, що підприємці є нічим іншим як провідниками економічних і технологічних змін, в цей же час критикуючи їх вплив на суспільство в цілому.

 Видатну  роль підприємця визнавав і  Йозеф Шумпетер, На його думку, корпоративне поводження пояснюється не стільки прагненням до максимізації прибутку,  скільки спробами “ ...порозумітися  із ситуацією, що швидко міняється, утриматися, коли ґрунт іде з-під «ніг» фірми. Іншими словами, зазвичай проблему бачать у тім, як капіталізм управляє існуючими структурами, у той час як дійсні труднощі криються у відповіді на питання про те, як він створює й руйнує їх”. Зазначимо, що саме створення та руйнування існуючих структур є так званим творчим руйнуванням Й. Шумпетера, під яким розуміється механізм, що забезпечує розвиток капіталізму, де рушійною силою виступає — підприємець. За Й. Шумпетером, підприємець - не обов'язково той, хто створює первісний капітал або винаходить новий продукт; насамперед він має комерційну ідею. Але ідеї ефемерні, але в руках підприємця вони стають і діючими, і прибутковими. Тим, хто приділяє (подібно більшості економістів) особливу увагу матеріальній стороні бізнесу - грошам, устаткуванню, землі, внесок підприємців може здатися несуттєвим, адже проникливість і творчість, у такому випадку, є не менш важливим. Й. Шумпетер пояснює це тим, що вони (підприємці) не збільшують матеріальні цінності, не створюють оригінального устаткування й верстатів, але вони інакше, цікавіше й ефективніше використають уже існуючі засоби виробництва.  Вони «придумують нові комбінації».

Й. Шумпетер розглядає «нові комбінації» як ключовий фактор підприємництва, відносячи до них «відкриття принципово нового бізнесу або ведення давно відомої справи по-новому». Підприємцеві властиво ризикувати. Але засновник організації хоча й залишається її формальним главою, на думку Й. Шумпетера, перестає виконувати функції підприємця, оскільки більше не є новатором.

Не всі  автори згодні з таким трактуванням. Так, Найт розглядає підприємництво як синонім значного ризику й дій в умовах невизначеності, а Пітер Друкер іде ще далі, ототожнюючи підприємництво з управлінням як таким. «Для ділового підприємства головне... підприємницькі дії, усвідомлене прийняття ризику. Ділове підприємство — це підприємницький інститут...

Залежно від конкретної позиції вченого, підприємцем називають

(а) засновника  організації (неважливо, чи було її створення новаторським актом і чи є ця людина стратегом),

(б) керівника-власника  приватного підприємства

(в) керівника-новатора  організації, що належить іншим особам.

Вивчаючи  особистість «підприємця», деякі автори протиставляють його «адміністраторові». Так, Г. Стівенсон і Д. Гамперт припустили, наприклад, що, «приймаючи рішення, адміністратори й підприємці найчастіше ставлять важливі питання в різній послідовності».

Стівенсон і Д. Гамперт описують підприємця як людину «що постійно відслідковує зовні зміни, кожна з яких може обернутися для нього щасливим шансом, у той час як [адміністратор] ...прагне до збереження в цілості наявні ресурси, займаючи оборонну позицію при виникненні найменшої потенційної загрози їхнього виснаження» . Крім того, підприємці «уміють дуже швидко розпізнавати сприятливі можливості й використати їх. Вони чимось нагадують вуличних торговців парасольками, які як з-під землі виростають перед вами з першими гуркотами грому». Тому їхні дії характеризуються як «революційні, уривчасті» на противагу «еволюційній, довгостроковій» діяльності адміністраторів.

         Л. Палич і Р. Бегбі також думають, що «підприємці класифікують можливі варіанти розвитку подій більш рішуче, ніж це роблять інші, ...тобто підприємці краще інших бачать переваги й недоліки, можливості й небезпеки, потенціал для вдосконалення й перспективи можливого погіршення».

 А.  Коул, економіст, що узвичаїв вислів, що передає суть дій підприємця, - «сміливий хід», виділяє чотири типи підприємців: розважливий винахідник, новатор-натхненник, надоптимістичний організатор і засновник сильного підприємства.

Шкода, ідеї Й. Шумпетера, А. Коула й деяких інших економістів розділяють не всі. Багато теоретиків і практиків віддавали й віддають перевагу не мінливості стратегічного передбачення й унікальності ринкової ніші, а абстракціям конкурентного ринку й передбачуваним менеджерам.

Прихильники школи Підприємництва вважають, що ключовим, що забезпечує успіх організації фактором є персоналізоване керівництво, що базується на стратегічному передбаченні. Вони поширюють даний принцип, у першу чергу, на сферу бізнесу й інші області людської діяльності, причому, на їхню думку, він дієвий не тільки в умовах становлення нових організацій, але й у ситуаціях, коли доводиться «повністю перебудовуватися» досить досвідченим організаціям, що потрапили в скрутне становище.

Отже, хоча «підприємництво» спочатку асоціювалося з організацією власної нової справи, поступове значення цього терміну розширилося й тепер воно описує різні форми індивідуального, активного та цілеспрямованого лідерства. Хоча Мінцберг зауважує що підприємництво можна охарактеризувати як проникливе керівництво організацією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність та основні критерії школи підприємництва

В основі підприємницького погляду на процес побудови стратегії лежать наступні критерії:

         Стратегія існує у свідомості керівника/лідера у вигляді перспективи, а саме інтуїтивного вибору напрямку руху й передбачення майбутнього організації (рис.1.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.Основні постулати школи Підприємництва

Процес формування стратегії можна назвати напівсвідомим; він базується на життєвому досвіді та інтуїції керівника організації незалежно від того, народжується ідея стратегії в його свідомості або він сприймає її ззовні. Керівник цілеспрямовано, навіть будучи одержимим, просуває свою концепцію, особисто контролюючи її здійснення, щоб якщо буде потреба внести в процес своєчасні корективи. Для стратегічного передбачення характерна гнучкість, а підприємницька стратегія є одночасно й продумана, і такою, що зненацька виникає - визначена з погляду цілісної концепції що розвивається, оскільки деталі визначаються «по ходу». Підприємницьку організацію відрізняє гнучкість, тому що вона являє собою відносно просту, що чуйно реагує на вказівки керівника структуру – чи це щойно створена фірма з єдиним власником чи велика компанія, у якій встановлені процедури й владні відносини. Основна роль залишається керівникові-провидцеві.    Підприємницька стратегія тяжіє до пошуку й захищена від впливу прямої конкуренції в ринковій ніші (рис.2.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2. Особливості  підходу підприємця до формування стратегії

  Як правило, підприємець робить акцент не стільки на побудові стратегії, скільки на активному пошуку нових можливостей. Підприємницька організація зосереджена на можливостях; проблеми мають другорядне значення, або, як пише П. Друкер: «Підприємництво припускає, що кілька енергійних індивідів сконцентровані на пошуку й використанні можливостей, не розтрачуючи сили на рішення проблем».

 У підприємницькій організації влада зосереджена в руках її керманича. На думку О. Коллінса й Д. Мура, підприємцю - засновнику-організації «властиві небажання "покорятися" авторитетам, нездатність співпрацювати з ними й, як наслідок, прагнення уникати їх»; він вважає, що влада повинна належати одній людині, здатному впевнено вести організацію своїм курсом. У керуванні підприємець багато в чому покладається на особисту владу й іноді на харизму.

 Світоглядна  позиція керівника повністю заміняє «зафіксований на папері план». Аналіз сотні інтерв'ю із засновниками американських компаній дозволяє зробити висновок, що підприємці не надають великого значення вихідним бізнес-планам (рис.3).

       Рис.3.Результати опитування 100 засновників американських компаній

 Створення  стратегії в підприємницькому  стилі характеризується рішучим  рухом уперед всупереч невизначеності ситуації. У підприємницькій організації реалізація стратегії приймає форму важливих рішень - тих самих «сміливих ходів». Керівник уміє вживати енергійні дії, процвітаючи й в умовах нестабільності, що визначає й успіхи організації.

 Розвиток — головна мета підприємницької організації. З погляду психолога Д. Макклеланда підприємцем у першу чергу рухає прагнення домогтися успіху. Оскільки ціль організації є форма бачення її керівника, основне прагнення організацій підприємницького типу складається з розвитку, росту, як найбільш яскравих проявах успіху.

3.Уявлення про стратегічне бачення

Кожна організація, що функціонує на тому чи іншому ринку, повинна формувати певне бачення  – розуміння того, де вона бачить своє місце в майбутньому. Якщо чіткість формулювання плану досягнення своїх  цілей за постулатами школи підприємництва не є обов’язковою, то існування перспективного бачення та сильного лідера, який знає куди він іде є необхідною умовою існування фірми.

Для того, щоб вибрати напрямок, керівник повинен у першу чергу виробити уявний образ можливого, бажаного майбутнього положення організації.

Цей образ, що називається «баченням» може бути нечітким, як сон, або чітким, як мета або завдання. Головне, що передбачення є уявлення  про реалістичне,  надійне,  привабливе майбутнє для  організації, про такий  її стан, що у багатьох важливих відносинах краще нинішнього.

Бачення – це приваблива мета, що є центральним поняттям школи підприємництва – «бачення», тобто уявне подання стратегії, породжене або відображене у свідомості керівника організації. «Бачення» є ніби примарний образ,  що мало нагадує чіткий план (виражений у словах і цифрах). Завдяки цьому воно відрізняється гнучкістю, і будь-який керівник легко адаптує його до свого досвіду. Все це припускає, що підприємницьку стратегію можна охарактеризувати одночасно і як попередню, і як таку, що розвивається, враховуючи способи реалізації, загальний вигляд та як таку, що може змінюватися в процесі розробки.  Цікавим є погляд Г. Мінцберга, що пояснює стратегічне мислення як «погляд» (рис.4.). Саме сукупність семи поглядів  становлять єдину структуру стратегічного мислення.

Рис.4.Стратегічне бачення як “погляд”

Школа підприємництва розглядає процес розробки та реалізації стратегії як зір, погляд, який направлений вперед (майбутнє), назад (минуле), вглиб (внутрішнє середовище організації), зверху, «за», «крім того» на наскрізь. І такий зір базується на інтуїції, підприємницькій кмітливості і знаходить відображення в інтуїтивно зрозумілих керівнику цілях.

У межах  даної школи інновації є обов'язковим, базовим атрибутом діяльності, основа конкурентоспроможності і підприємницької  поведінки. Однак цілком незрозуміло  як дані інновації виникають і  які інструменти можуть бути використані  для формальної оцінки ефективності тих чи інших інтуїтивно зрозумілих стратегу рішень.

Керівництво як процес формування бачення можна розглядати як керівництво підшкірної ін’єкції, коли бачення ототожнюється із ін’єкцією, яка вводиться працюючим, а також керівництво як драматургія, що описує процес створення спектаклю (рис.5.)

 

Рис.5.Погляди на керівництво як “бачення” за Уэстли та Мінцбергом

Мінцберг наголошує на тому, що досягнення певного бажаного стану вимагає наявності знань, про те, що ти робиш, реалізації дій по досягненню цілей, а також підтримки оточуючих, адже фірма не здатна існувати самостійно, не зазнаючи впливу зовнішніх факторів, обумовлених діями клієнтів, постачальників, партнерів та ін.

Необхідність повторення (репетицій) говорить про те, що успіх ґрунтується на глибокому знанні предмета. Як сер Лоуренс Олів'є знову й знову повторював слова нової ролі, доти, поки не буде рухатися зовсім вільно, так і геніальний підприємець Лі Якокка «виріс» в автомобільному бізнесі й після догляду з компанії Ford узявся за Сhrysler, тому що машини були в нього «у крові». Керівника, що образно представляє майбутнє, надихає не щасливий випадок (удача, безумовно, відіграє певну роль), а величезний досвід у вибраній сфері.

Подання (виконання) - це не тільки вихід на сцену, але й уміння знову пожвавити  минуле. Керівників-Провидців відрізняє  особливий талант у використанні символічних образів мови - метафори. Вони не просто «бачать» речі в іншій перспективі; вони передають своє бачення іншим людям.

Зазначимо, що передбачення - більше, ніж слова. Воно повинне перетворитися в дії, реалізуватися в житті. І робиться це не за допомогою формальних планів або програм, а за допомогою неформальних дій.

Підтримка (присутність публіки) означає, що аудиторія - у театрі, в організації - необхідна  акторові не менше, ніж актор має  потребу в глядачах. Зі своїм особливим  баченням керівники, як правило, звертаються  в певний час до особливих груп людей. От чому багато хто з них  здобувають репутацію провидців  уже після того, як вони втрачають  своє положення. Звичайно, сфера управління - не театр. Керівник організації, що грає звичайному житті роль, приречений на провал. Справжнього лідера-провидця «видають» щирість і непідробленість  слів і вчинків, таке керівництво  неможливо поплутати ні з яким іншим стилем.

Отже, керівництво  як «бачення» - це одночасно й стиль, і стратегія, драматургія, але не вдавання. Таким керівником треба  й народиться, і стати, він - продукт  історичного моменту.

Для успішного  ведення бізнесу, підприємець повинен  мати надзвичайну гнучкість, і при виникненні непередбаченої ситуації на ринку функціонування, мати змогу швидко відреагувати та пере форматуватися. Як приклад, один із представників школи Підприємництва пропонує трьохступеневу модель реорганізації підприємства (рис.6.).

Рис.6.Трьохступенева модель змін Курта Левіна

Процес  «розморожування»- - це, по суті, відмова  від звичайних захисних механізмів, звичних «ментальних установок» щодо функціонування галузі, коли старі  «галузеві рецепти» вже не годяться. «Наступило якесь заціпеніння... ми почали шукати вихід із ситуації... у  пошуках корисної інформації перетворилися  в справжніх шукачів».

Рух у  цьому випадку - це, насамперед зміна  відносин напередодні виникнення нового стратегічного бачення. Для народження нової концепції досить однієї-двох ключових ідей, нехай навіть тривіальних. Тривалий пошук інформації обумовлює зрушення в мисленні, а несподіване осяяння, немов кристалізує його, а розрізнені елементи складаються в єдину картину.

Якщо  нова концепція сформульована, наступає етап «заморожування». Необхідно, не тільки правильно оцінити несприятливу ситуацію, але й знайти вихід з  її. Це час, коли зі стратегічного передбачення робляться відповідні висновки.

Тім Пітерс затверджує, що одержимість ідеєю - неодмінний атрибут ефективної організації. Такий стан характерний для періоду «заморожування», коли всі сили організації спрямовані на зміну курсу, тобто закріплення нових установок. Тепер організація знає напрямок руху; її ціль - використовуючи всі наявні ресурси, прийти до «пункту призначення». Звичайно, нову концепцію приймають далеко не всі співробітники організації, прихильники старої стратегії чинять їй опір. У такому випадку закріплення («заморожування») бачення керівника вимагає повторного «розморожування», руху й нового «заморожування« організації. Але якщо її структура досить проста, якщо організація є підприємницької, повторення процесу не викликає особливих складностей.

4.Вклад, критика і контекст школи підприємництва

Школа підприємництва висунула на перший план такі найважливіші аспекти формування стратегії, як попереджуючий характер цього процесу і ту роль, яку відіграють в ньому індивідуальне керівництво і стратегічне бачення. Такий стиль управління особливо ефективний у перші роки існування організації, коли відбувається вибір напрямків її розвитку. Стратегії, засновані на передбаченні, різко відрізняються від вельми поширених «запозичених» стратегій (як результату нетворчого підходу до управління).  
         Але в побудовах школи підприємництва є і серйозні вади. Вона повністю зводить формування стратегії до поведінки однієї людини, але практично ніяк не пояснює сам стратегічний процес, що залишається перебувати в глибинах пізнавальної здатності людини «чорним ящиком».

Більш того, підприємницька школа, по суті, так і не усвідомила того факту, що поведінка, яку одні автори характеризують як гідне захоплення, сприймається багатьма як щось патологічне і невмотивоване.

Підприємницький підхід припускає, що ключові рішення щодо стратегії  та управління приймаються лідером  організації. Подібна централізація  гарантує, що стратегічні реакції  будуть відображати всю повноту  знань керівництва по даній сфері. Вона також підтримує гнучкість  і адаптивність організації: ініціативу проявляє всього одна людина. З іншого боку, голова організації може так  «загрузнути» в управлінні деталями, що ризикує випустити з уваги  стратегічні міркування. І навпаки, лідер, що пристрасно захопився якоюсь концепцією, нерідко відривається від  землі, поточна діяльність відходить на другий план через брак уваги до неї, що в кінцевому підсумку негативно позначається на діяльності організації в цілому. Ці та подібні їм проблеми найбільш часто зустрічаються в підприємницьких компаніях.

Р. Стейсі виділяє ряд «згубних наслідків управління на основі передбачення».

По-перше, «порада виробити бачення недостатньо є конкретною, щоб бути дійсно корисною».

 По-друге, орієнтація на уявлення керівника призводить до того, що увага менеджерів компанії концентрується на єдиному напрямку розвитку: «Наполягаючи на тому, щоб менеджери організації беззастережно розділяли сприйняття майбутнього лідером, ви тим самим зміцнюєте їх у думці, що вони вже заздалегідь знають, як треба діяти ».

            По-третє, відводячи передбачення центральну роль, ми «перекладаємо на плечі лідера "важку ношу”. Коли ми розглядаємо проникливого керівника як єдину рушійну силу організації, ми «зміцнюємо міф про те, що у своїх рішеннях про подальші кроки організація повинна покладатися на одного-двох талановитих людей, а інші працівники покликані з ентузіазмом вторити їм». Такий погляд насаджує «культуру залежності та підпорядкування, яка насправді перешкоджає плюралізму і ускладнює навчання, що є стимулом для виникнення інновації.

          По-четверте, поради щодо передбачення «відволікають увагу від реальних дій людей».

Висновок

Школа підприємництва розглядає стратегічний процес крізь  призму дій однієї людини, керівника  організації, і підкреслює значення властивих тільки йому станів і процесів - інтуїції, розсудливості, мудрості, досвіду, проникливості. На цьому будується розуміння стратегії як перспективи, асоційованої з ідеєю і інтуїтивним відчуттям (вибором) напрямку, іменованого баченням .

Школа підприємництва висуває на перший план такі найважливіші аспекти формування стратегії, як попереджуючий (проактивний) характер цього процесу і ту роль, яку в ньому відіграють індивідуальне керівництво і стратегічне бачення. Такий стиль управління особливо ефективний у перші роки існування організації, коли відбувається вибір напрямку її розвитку .

Особливості підприємницького підходу :

1. Як правило, підприємець робить акцент не стільки на побудові стратегії , скільки на активному пошуку нових можливостей.

2.  У підприємницькій організації влада зосереджена в руках її керівника.

3.  Створення стратегії в підприємницькому стилі характеризується рішучим рухом вперед всупереч невизначеності ситуації.

4.  Розвиток - головна мета підприємницької організації .

Основні посилання школи підприємництва:

1. Стратегія існує у свідомості керівника/лідера у вигляді перспективи, а саме інтуїтивного вибору напрямку руху і передбачення майбутнього організації.

2. Процес формування стратегії можна назвати напівзбагненним: він базується на життєвому досвіді та інтуїції керівника організації незалежно від того, народжується ідея стратегії в його свідомості або він сприймає її ззовні.

 

3.  Керівник цілеспрямовано, навіть одержимо просуває свою концепцію, особисто контролюючи її здійснення, щоб у разі необхідності внести в процес своєчасні корективи.

4.  Для стратегічного передбачення характерна гнучкість, а підприємницька стратегія є одночасно і продуманою, і несподівано виникаючою - визначеною з точки зору цілісної концепції і ця стратнгія розвивається, оскільки деталі визначаються "по ходу".

5.  Підприємницьку організацію відрізняє гнучкість, тому що вона являє собою відносно просту, швидко реагуючу на вказівки керівника структуру - будь то починаюча фірма з єдиним власником або велика компанія, в якій встановлені процедури і владні відносини залишають керівнику-провидцю свободу для маневру.

6.  Підприємницька стратегія тяжіє до пошуку і захищена від впливу прямої конкуренції в ринковій ніші.

 

Ключові характеристики школи:

 

Джерела: Й. Шумпетер ( 1950) , А. Коул ( 1959), роботи в області економікс.

Базова дисципліна: відсутнє (хоча ранні роботи написані представниками економікс )

Прихильники : Популярна преса по бізнесу, романтики - індивідуалісти, представники малого бізнесу всюди, але особливо в Латинській Америці та серед китайців, що живуть за межами Китаю.

Ідея: Передбачення

Реальна ідея: Централізація (і надія)

Девіз: " Скажіть, хто ваш керівник ..."

Ключові слова: Сміливий хід , передбачення , осяяння

Стратегія : Особистісний, унікальний погляд (передбачення), пошук ніші

Базовий процес : На основі передбачення , інтуїтивний, визначений ( всеохоплюючий , хоча зокрема визначаються "по ходу") (описовий)

Зміни : Рідкісні, помірні, революційні

Основна діюча особа: Лідер

Організація: Податлива, проста

Керівництво : Домінантне, інтуїтивне

Зовнішнє середовище : Кероване, безліч ніш

Ситуація, що найбільш відповідає оточенню : Динамічна, але проста (тому зрозуміла керівнику)

Форма організації: Підприємницька (проста, централізована )

Стадія розвитку організації (найбільш ймовірна): Зародження, реструктуризація, тривалий час залишається невеликою за величиною..

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Т. В. Шарапова. СТРАТЕГИЧЕСКИЙ МЕНЕДЖМЕНТ: учебное пособие. Тюмень: Издательство Тюменского государственного университета, 2010. 212 с. Електронний ресурс: - http://www.tgu-nsk.ru/knigi/strategmenedg.pdf
2. Лапыгин Ю.Н. Стратегический менеджмент. - М.: Инфра-М, 2007. – 245 с
3. Лекция №11 Школы стратегического управления. Електронний ресурс:  http://ref.moy.su/publ/14-1-0-57
4. Минцберг Г., Альстрэнд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий: Пер. с англ. / Под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 2000. – 336 с.
5. Школа підприємництва: http://www.plansys.ru/strategy/scools/entrepreneur