Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Шлюбний договір: плюси та мінуси

Міністерство Освіти і Науки України

Кафедра цивільного права та правового забезпечення туризму

Індивідуальна робота (реферат)

з дисципліни: « Сімейне право »

на тему: « Шлюбний договір: плюси та мінуси »

Зміст

Вступ

Шлюбний договор………………………………………………………... 5 ст.
Зміст та форма шлюбного договору……………………........................ 10 ст.
Початок та строки дії шлюбного договору………………..................... 12 ст.
Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна….…….. 13 ст.
Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом…. 14 ст.
Визначення у шлюбному договорі права на утримання……………… 15 ст.
Зміна умов шлюбного договору……………………………...………… 17 ст.
Право на відмову від шлюбного договору……...................................... 18 ст.
Розірвання шлюбного договору……………………………...………… 19 ст.
Визнання шлюбного договору недійсним…………………..……….... 20 ст.

Висновок

Додаток - шлюбний договір

Література

Вступ.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт).

За шлюбним договором подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах де « сім’ї загального права » роль шлюбного договору відіграє інститут довірної власності (траст).

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для нього обов’язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідченя їхніх підписів (ст.1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції).

У державах, де відсутній легальний режим майна, подружжя обов’язково укладає шлюбний контракт.

У 1992 р. Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 р. було доповнено ст. 271 «Право подружжя на укладення шлюбного контракту». Однак ця стаття не вирішила проблеми, а лише розпочала вирішення її, водночас вона була неоднозначно витлумачена, що стало додатковою перепоною на шляху її застосування.

Глава «Шлюбний договір» нового СК України забезпечує набагато повніше і точніше правове регулювання. Відбулася й українізація правничої термінології: «договір», а не «контракт».

Право на укладення шлюбного договору у ст. 92 СК надано не лише нареченим, а й тим, хто уже давно перебуває у шлюбі.

Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (від 14 до 18 р.), на укладення з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника.

Батьки, піклувальник можуть протестувати як проти шлюбного договору взагалі, так і проти його умов.

Відмова батьків чи піклувальника дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

Шлюбний договор.

Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність.

Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче.

Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.

Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

Згідно з частиною третьою статті 93 Кодексу шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, як раніше, передбачити якісь обов’язки особистого характеру по відношенню один до одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми. Добре це чи ні - покаже практика.

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище.

Крім того, частиною п’ятою статті 93 цього Кодексу визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства.

Зокрема, може бути встановлено :

що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю;
може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу;
може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна.

Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

На практиці шлюбний договір в першу чергу застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу.

У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути довготриваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.

Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом.

Статтею 59 Сімейного кодексу визначено, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього у зв’язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.

У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати.

При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.

По - перше, укладення шлюбного договору - не обов’язок, а взаємне рішення осіб вирішити питання життя сім’ї на власний розсуд.

Одним із нових положень Сімейного кодексу України є те, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до одруження, а й під час шлюбу. Кодекс про шлюб та сім’ю України давав право на укладення шлюбного контракту лише особам, що ще неодружені.

Перед укладанням шлюбного договору нотаріус, до якого звернулася молода пара, повинен роз’яснити сторонам основні положення шлюбного договору, права та обов’язки сторін. Статтею 94 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. При цьому посвідчити шлюбний договір може як державний, так і приватний нотаріус.

Щодо віку, з якого особи мають право самостійно укладати шлюбний договір, то він збігається зі шлюбним віком, що встановлений для жінок у сімнадцять, а для чоловіків - у вісімнадцять років.

У разі зниження шлюбного віку (на підставі частини другої статті 23 Сімейного кодексу) до реєстрації шлюбу відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом.

У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до частини другої статті 34 Цивільного кодексу України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Шлюбний договір складається в трьох примірниках, один з яких зберігається в справах нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя.

Щодо набрання чинності договором, то статтею 95 Сімейного кодексу України визначено, що в тому разі, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.

Зміст та форма шлюбного договору.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини (права та обов’язки) і тільки майнові між подружжям, або між тими, хто вже давно перебуває у шлюбі, визначаються їхні майнові права та обов’язки.

Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та ін. родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи.

У ч. 4 ст. 93 СК заборонені лише такі умови шлюбного договору, які ставили б одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Отже, умови цього договору можуть погіршити становище одного з подружжя, порівняно з тим, що є у законі, але тільки до певної межі.

У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини. Може бути визначене передання дитині у користування житлового приміщення, ін. майна, та розмір і порядок стягнення аліментів.

У шлюбному договорі той, з ким проживає дитина, не може відмовитися від права на примусове стягнення аліментів на неї.

Порядок укладення шлюбного контракту передбачив можливість передачі за цим договором права власності на нерухомість. Якщо, наприклад, чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у ст. 7 СКУ.

Незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу виховну, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на підтримку.

Якщо, наприклад, у договорі зазначено, що у разі зловживання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домашнього господарства чоловік буде позбавлений права на проживання в помешканні дружини, така неприємна перспектива стимулюватиме його до належної поведінки в сім’ї.

Що ж до форми шлюбного договору, закон вимагає письмової форми посвідченої нотаріусом.

Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може. Правда, слід мати на увазі, що такі жорсткі умови шлюбного договору чоловік може не прийняти, відмовившись взагалі від шлюбу.

Ст. 94 СКУ не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору. У цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню ст. 220 Цивільного кодексу України.

Початок та строки дії шлюбного договору.

Момент укладення шлюбного договору і початок його дії можуть не співпадати. Договір укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності у день реєстрації громадського стану подружжя, укладений подружжям, набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Не виключено, що початок дії шлюбного договору або частини його умов сторони можуть пов’язати із відкладальною обставиною.

Відкладальною обставиною є та, щодо якої наперед невідомо, настане вона чи ні.

До настання відкладальної обставини весь договір або його частини наче дрімають. Як тільки вона настане, права та обов'язки за договором розпочинають свою дію в повному обсязі. Такою відкладальною умовою може бути розірвання шлюбу, окреме проживання тощо.

Іноді особливість шлюбного договору може полягати саме в тому, що його дія має розпочатися лише у разі розірвання шлюбу.

Як правило, сторони не визначають тривалості шлюбного договору, хоча можуть домовитися і про це.

Сторони можуть визначити тривалість певного майнового права, наприклад, строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них.

Шлюбний договір припиняється у разі смерті одного з подружжя.

Та умова шлюбного договору, за якою надається дружині чи чоловікові право довічного проживання в помешканні (тобто особистий сервітут), накладає відповідний обов’язок на спадкоємця померлого.

Визначення у шлюбному договорі правового режиму.

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке одна із сторін подружжя передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Основне призначення шлюбного договору дуже часто полягає у нівелюванні (скасуванні, пом’якшенні) положення статті 60 СК України, якою встановлене загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно ч. 2 ст. 97 СКУ таке майно за домовленістю може вважатися спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми поділу майна.

Таких рішень може бути кілька:

вважати майно спільною частковою власністю, з визначенням для чоловіка, наприклад, 3/4, а для дружини — 1/4;
вважати особистою власністю кожного те, що набуте за його доходи.

Сторони можуть домовитися про виплату дружині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно, придбане за час шлюбу задоход чоловіка. Сторони можуть визначити наперед, яка частка у разі поділу належатиме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана.

Кодекс надає можливість обумовити у шлюбному договорі, що у помешканні подружжя будуть проживати батьки одного з них чи дитина від попереднього шлюбу.

Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом.

Найбільш проблематичним при погіршенні подружніх стосунків є їхнє спільне проживання в одному помешканні.

За статтею 156 ЖК члени сім’ї власника житлового будинку, квартири, які проживають разом з ним, користуються помешканням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування ним.

Розірвання шлюбу не припиняє право колишньої дружини чи колишнього чоловіка на подальше проживання в помешканні.

Це правило, про яке багато людей не знає, призводить до того, що один із подружжя часто жалкує, що знехтував можливістю укладення шлюбного договору.

У шлюбному договорі може бути визначено порядок користування, підстави виселення не лише щодо помешкання, яке є приватною власністю одного з подружжя, а й щодо помешкання державного чи кооперативного житлового фонду (ч. 1 ст. 98 СКУ).

Сторони можуть домовитися про те, що з моменту поселення дружина чи чоловік не матиме самостійного права на житло і відповідно можуть бути виселені на вимогу наймача у будь-який час, а також про виплату тому, хто звільняє помешкання, грошової компенсації чи передачу іншого майна (ч. 2 ст. 98 СК України).

Визначення у шлюбному договорі права на утримання.

Відповідно до ст. 75 СКУ право на утримання виникає у того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги.

У шлюбному договорі право на утримання може бути передбачене і для того, хто є працездатним, а також право одного із подружжя на аліменти незалежно від його матеріального стану.

Водночас право на аліменти того, хто є працездатним, може бути обумовлене іншими додатковими обставинами: тривалістю спільного проживання, наявністю дітей, продовженням навчання тощо.

Якщо у шлюбному договорі визначено лише розмір аліментів, право на аліменти виникне за наявності загальних підстав, відповідно до ст. 75 СКУ.

Сторони можуть домовитися про припинення права на утримання, з виплатою грошової компенсації, тобто про виплату своєрідного грошового відступного.

У ст. 99 СКУ подані лише основні варіанти домовленості про утримання. Сторони можуть включити до шлюбного договору й інші умови.

Однак, у шлюбному договорі не може бути умови, за якою особа позбавляється того права на утримання, яке вона має за законом, або іншим чином порушуються її інтереси. Тому умова договору, за якою, наприклад, дружина буде мати право на аліменти лише у разі перебування у шлюбі протягом не менше десяти років, не буде вважатися дійсною.

Отже, шлюбним договором не можна відібрати у дружини чи чоловіка того права на утримання, яке визначене законом, або змінити у гірший бік умови його виникнення чи здійснення.

Ст. 99 СКУ встановлює спрощену процедуру примусового виконання обов’язку по утриманню.

Наділення нотаріуса правом вчинення виконавчого напису на шлюбному договорі підтверджує ту обставину, що нотаріус є органом захисту сімейних прав особи.

Зміна умов шлюбного договору.

Оскільки шлюбний договір - це договір, він, як і інші договори, не може бути застрахований від зміни життєвих ситуацій, які можуть настати поза волею дружини чи чоловіка.

Саме тому передбачена можливість внесення до шлюбного договору відповідних змін та доповнень за ст.100 СК України.

Забороняється лише одностороння зміна умов шлюбного договору, тобто за волею лише однієї сторони.

Зміна шлюбного договору може бути проведена за волею дружини та чоловіка у будь-який час.

Якщо після розірвання шлюбу шлюбний договір не втратив чинності, він може бути змінений колишніми дружиною та чоловіком за спільним волевиявленням на загальних підставах.

Ст. 100 СКУ допускає можливість внесення змін до шлюбного договору на підставі рішення суду на вимогу одного з подружжя.

Для забезпечення справедливості суду належить співставити, наскільки змінилася ситуація порівняно з тією, яка існувала на момент укладення шлюбного договору, проаналізувати вагомість нового інтересу позивача і на підставі такої аналітичної діяльності зробити висновок про відповідність змісту шлюбного договору цьому інтересу.

У свою чергу, позивачеві належить зібрати відповідні докази того, що якби такий інтерес існував на момент укладення шлюбного договору, він не підписав би його.

Право на відмову від шлюбного договору.

Свобода договору, яка повною мірою стосується й шлюбного договору, дає можливість подружжю відмовитися від нього.

Така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірваний.

Законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору була ст. про відмову від правочину, що вперше закріплена у ст. 214 Цивільного кодексу України.

Але ж відмова від договору і розірвання договору — це різні правові категорії.

Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

Чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, а це означає, що певні матеріальні блага, які були уже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню або грошовій компенсації.

Розірвання шлюбного договору.

Розірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді.

До цього можуть призвести різні обставини, зокрема об’єктивна або суб’єктивна неможливість їх виконання.

Об’єктивна неможливість виконання може бути зумовлена, наприклад, знищенням майна, яке давало доходи, а суб’єктивна - каліцтвом, важкою хворобою, що виключає можливість вчинення одним із подружжя дій особистого характеру.

Право вимагати розірвання шлюбного договору надано одному з подружжя.

Якщо дружина чи чоловік визнані недієздатними, відповідний позов може бути поданий опікуном або органом опіки та піклування.

Позивач має довести, що підстава, яка викликала потребу розірвання шлюбного договору, має істотне значення.

Шлюбний договір розривається за рішенням суду (ст.102)

Визнання шлюбного договору недійсним.

За рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з багатьох підстав, встановлених Цивільним кодексом України, а саме:

якщо його зміст не відповідає вимогам закону (зокрема, якщо в ньому позбавлено права на аліменти дитину або того з подружжя, хто є непрацездатним, чи права одного з подружжя на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу);
якщо шлюбний договір було укладено особою, яка була недієздатною або у зв’язку з психічним розладом здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними;
якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного насильства (примусу, залякування, погроз);
якщо особа уклала шлюбний договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї умовах. Мова може йти, наприклад, про вагітну жінку, умовою реєстрації шлюбу з якою була вимога чоловіка про підписання договору, за яким їй визначена мінімальна частка у майні.

Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це, тобто автоматично.

Висновки

Хотілося б зазначити, що у новому СК України міститься чимало новел щодо шлюбного договору, які потребують в майбутньому спеціальних глибоких досліджень.

До таких новел слід віднести положення про:

порядок визначення права на утримання (ст. 99);
порядок зміни, розірвання, визнання недійсним шлюбного договору
порядок відмови від шлюбного договору (ст.ст. 100-103).

Так, свобода договору, яка повною мірою стосується й шлюбного договору, дає можливість подружжю відмовитися від нього (така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірваний).

Законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору є стаття про відмову від правочину, що вперше закріплена у ст. 214 ЦК України.

Відмова від договору і розірвання договору – це різні правові категорії, оскільки відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

Отже, якщо чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, то певні матеріальні блага, які були вже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню, або грошовій компенсації.

Список використаної літератури