Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Шлюбно-сімейна ситуація, та сімейна політика

ПЛАН

1. Демографічна ситуація в Україні

2. Організаційно-правове забезпечення реалізації сімейної

політики

3. Державна політика в сфері сім'ї

Висновок

Список використаної літератури

1. Демографічна ситуація в Україні

Кризова ситуація в царині відтворення населення назрівала а

80-х pp. Враховуючи інерційність демографічних процесів, подолати

її вдасться не скоро.

Демографічна криза знаходить свій вияв у депопуляції. Від

1991 p. в Україні кількість померлих перевищує кількість

народжених. Протягом певного часу чисельність населення зростала

навіть у такій ситуації за рахунок позитивного сальдо міграційного

балансу. Однак із 1993 p. почалася депопуляція, й за 1993-1998 pp.

чисельність населення зменшилася на 1,7 млн. чоловік. На початок

2000 p. вперше чисельність населення України стала меншою за 50

млн. чоловік.

Основна причина природного скорочення населення України —

зниження протягом тривалого часу рівня народжуваності. Так, якщо в

1990 p. кількість народжених на 1 тис. чоловік населення становила

12,7 чоловіка, то в 1998 — 8,3. Загальний коефіцієнт

народжуваності в Україні ще ніколи на був таким низьким.

На тлі постійного скорочення кількості народжуваних позитивно

виглядає процес зниження рівня смертності. Якщо в 1990-1995 pp.

кількість померлих постійно зростала й підвищувався рівень

смертності, то вже в 1996 p. коефіцієнт смертності зменшився на

1,3% і становив 15,2 померлих на 1 тис. жителів. У наступні роки

смертність населення продовжувала знижуватися.

Фактором сприятливого впливу на демографічну ситуацію є

зменшення смертності новонароджених. У 1998 p. було зареєстровано

5422 померлі дитини віком до 1 року, що на 13,7% менше, ніж у

1997, Дитяча смертність зменшилась у 19 регіонах. Серед причин

смертності немовлят переважають стани, що виникають у

перинатальному періоді (37,6% померлих немовлят) та вроджені

аномалії (28,5%).

Коефіцієнт народжуваності залежить не тільки від

інтенсивності дітонародження, а й від змін у статево-віковому

складі населення. Сумарний коефіцієнт народжуваності, який

враховує рівні народжуваності у вікових групах, протягом бО-х-80-х

pp. був майже незмінним — близько 2 дітей. У 90-х pp. цей показник

став швидко знижуватись: у 1989 p. він становив 1,9 дитини, а в

останні роки — близько 1,3 (в міських поселеннях — 1,1, в

q3k|q|j3i місцевості — 1,7). Динаміка сумарного коефіцієнта

народжуваності свідчить про зростаючі масштаби однодітності й

бездітності. Рівень народжуваності в Україні слід оцінювати як

украй недостатній, оскільки він давно не забезпечує простого

відтворення населення: нетто-коефіцієнт відтворення населення

становить 0,6 (при необхідній величині цього показника не менш як

1,0).

На рівень народжуваності безпосередньо впливає співвідношення

кількості шлюбів і розлучень. Останніми роками простежується

поступове зменшення кількості шлюбів і достатньо стабільна

динаміка зменшення рівня розлучень.

1996 p. кількість шлюбів знизилася до найнижчого рівня за

весь повоєнний час: 6,0 на 1 тис. чоловік. У 1997 p. рівень

шлюбності становив 6,8 на 1 тис. чоловік. Факт незначного

збільшення шлюбності не дає підстав розраховувати на початок

сталого її зростання. За 1998 p. кількість зареєстрованих шлюбів

знову скоротилася на 10,8%.

Окреслилась тенденція до поступового зменшення числа

зареєстрованих розлучень. Частота розлучень практично не змінилася

з 1976 p. Коефіцієнт розірвання шлюбів на той час дорівнював 3,7

розлучення на 1 тис. чоловік. Найвища його величина зафіксована в

1992 p. — 4,3. У наступних роках вона поступово зменшувалася.

Протягом 1998 p. кількість розлучень була на рівні 3,5% , що

менше, ніж у 1997 та 1996 pp.

2. Організаційно-правове забезпечення реалізації сімейної

політики

Правові засади політики у справах сім'ї та молоді

сформульовані в ст. 51 Конституції України, згідно з якою сім'я,

дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Держава постійно дбає про матеріальну підтримку молоді, про що

свідчить низка законів України та інших нормативно-правових актів.

Проведення державної політики з питань сім'ї, соціального

становлення та розвитку молоді здійснюється Державним комітетом

молодіжної політики, спорту і туризму України разом з іншими

міністерствами та центральними органами виконавчої влади,

місцевими адміністраціями, у складі яких діють структурні

підрозділи по роботі з молоддю, органами місцевого самоврядування,

а також шляхом взаємодії з молодіжними громадськими організаціями

та їх всеукраїнськими об'єднаннями.

Державний комітет разом з іншими органами виконавчої влади

розробляє, а Кабінет Міністрів затверджує спеціальні норми та

нормативи щодо соціального становлення та розвитку сім’ї,

урахування яких є обов'язковим для всіх органів державної

виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також

підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Наказом Міністра України у справах сім'ї та молоді

(Міністерство України у справах сім'ї та молоді існувало до 13

березня 1999 р.) від 19 березня 1997 р. затверджено Тимчасове

примірне положення про «Управління у справах сім'ї та молоді

обласної, Київської та Севастопольської міської, районної

державної адміністрації».

Управління у справах сім'ї та молоді реалізують державну

політику стосовно сім'ї, жінок, молоді та дітей, охорони

материнства і дитинства, створення сприятливих умов для фізичного,

інтелектуального і духовного розвитку зазначених категорій

громадян, забезпечення, рівних прав і можливостей, а також

організують виконання актів законодавства України, здійснюють

jnmrpnk| за їх реалізацією у межах своєї компетенції.

3. Державна політика в сфері сім'ї

Криза перехідного періоду не тільки погіршила економічну та

політичну ситуацію в державі, а й торкнулася сім'ї, зокрема, її

основних функцій — економічної, репродуктивної та виховної.

Кількісні характеристики сучасного українського суспільства в

його сімейному розрізі такі: всього налічується 13,3 млн. сімей, з

них 60% — міські.

Зниження народжуваності відбилося й на сімейному складі

населення. Переважають сім'ї, в яких виховуються 1-2 дитини.

Багатодітні сім'ї (496 996) становлять лише 3,7% загальної

кількості. Найбільша питома вага багатодітних сімей у

Закарпатській (13,3%) та Запорізькій (12,5%) областях, найменша —

в Луганській (1,3%).

Налічується 802 705 неповних сімей, що становить 6,0% їх

загальної кількості, окрім того, спостерігається тенденція до їх

збільшення. Серед неповних сімей 7,8% — багатодітні. Зареєстровано

350 тис. сімей, в яких батьки — інваліди, та 120 тис. сімей, де

інваліди — діти.

Послаблення сімейних зв'язків, зниження економічної

спроможності сім ї дало поштовх до поширення таких негативних

явищ, як безпритульність і жебрацтво дітей. Для забезпечення

соціального захисту малюків, які опинилися в скрутних життєвих

умовах, створена мережа притулків. У 82 притулках отримують

соціальну допомогу 12,5 тис. неповнолітніх. Майже половина дітей у

притулках виховувалася раніше в неповних сім'ях, 17,1% — в

багатодітних, 33,5% — у функціонально неспроможних, 46,3% — в

малозабезпечених.

Споконвічна традиція багатодітності в Україні втрачається.

Це, звичайно, загальна демографічна тенденція економічно

розвинених країн, але останнім часом зменшується й чисельність

дводітних сімей. Дедалі більша кількість сімей обмежується

народженням однієї дитини, зростає кількість бездітних подружжів.

Унаслідок розлучень щороку майже 200 тис. дітей залишаються без

одного з батьків. Взагалі ж у країні близько 2,5 млн. дітей

виховуються в розлучених сім'ях (усього дітей - 11,5 млн.).

Більшість дітей у розлучених сім'ях залишається з матерями,

близько 10% — у батьківських сім'ях або в сім'ях родичів. Для

сучасного українського суспільства характерна тенденція до

збільшення кількості неповних сімей: сьогодні їх 6% загальної

кількості. Зберігається тенденція до підвищення частки позашлюбних

дітей у загальній кількості народжених. Кількість таких дітей у

матерів віком до 30 років становить 11,8% всіх народжених.

Різко загострюються соціальні проблеми багатодітних сімей.

Головною проблемою таких сімей є їхнє матеріальне забезпечення. До

останнього часу надавалося 11 видів державної допомоги, яка

призначалася з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку й стану

здоров'я дітей.

1 квітня 1999 p. Кабінет Міністрів України запровадив адресну

соціальну допомогу малозабезпеченим сім ям. Підготовлено проект

нової редакції Закону України "Про державну допомогу сім'ям з

дітьми. В ньому передбачається принципово новий порядок

призначення та виплати державної допомоги сім'ям із дітьми на

засадах комплексності та адресності.

В березні 1999 p. Верховна Рада України ухвалила Декларацію

про загальні засади державної політики стосовно сім'ї та жінок.

Вона стала своєрідною основою для підготовки нормативних актів у

галузі сім'ї. У вересні того самого року Верховна Рада України

затвердила Концепція державної сімейної політики, яка визначає її

загальну стратегію та пріоритетні напрями.

Для надання сім'ям правової, психологічної, медичної та

інформаційної допомоги та їх підтримки в 21 регіоні України

створено 59 центрів інформаційно-консультативної та клубної роботи

з сім'ями, 29 із яких — центри сім’ї "Родинний дім".

В Україні налічується 2,5 млн. молодих сімей. 800 тис. із них

потребують поліпшення житлових умов. Саме в молодих сім'ях

народжується до 80% дітей. Для них створена програма

довгострокового державного пільгового кредитування, що передбачає

забезпечення житлом.

Розпочато реалізацію галузевої програми "Студентська сім'я".

В Україні близько 20 тис. студентських сімей, з них 11,5 тис., або

57,8% — сім'ї з дітьми, в яких виховується понад 12,5 тис. дітей.

Серед основних проблем студентської сім'ї — низький рівень життя,

гострі житлові проблеми, неможливість заробити кошти для

повноцінного життя, невизначеність із працевлаштуванням після

закінчення навчання тощо.

У зв'язку з ухваленням Концепції державної сімейної політики

вимогою часу стало на законодавчому рівні визначити державні та

суспільні підходи щодо зміцнення й підвищення статусу сім'ї в

Україні. Це передбачає формування нового іміджу сім'ї, зміни її

стану й статусу, а також відповідної соціальної підтримки.

Складниками цього мають бути:

Шлюбно-сімейна ситуація, та сімейна політика