Системи страхового забезпечення та їх характеристика

Міністерство аграрної політики та продовольства України

     Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

 

 

 

 

Кафедра фінансів

 

 

 

   ІНДЗ на тему:

„Системи страхового забезпечення та їх характеристика ”

 

 

 

 

Виконала: студентка МО 3-2

    Лазарєва Н.

Перевірила: Нагаєва Г.О.

 

 

 

 

 

 

       Харків – 2011

 

          План

Вступ

1. Поняття методів та систем страхування, їх види

2. Повне страхування, його системи, їх характеристика

3. Пропорційне страхування, його характеристика

4. Непропорційне страхування, його характеристика

5. Франшиза, її види та порядок використання

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

Страхові відносини мають суперечливий характер. Ця суперечність полягає в тому, що і страхувальник, і страховик мають свої економічні інтереси в здійсненні страхування. Так, страхувальник намагається забезпечити собі максимальний розмір страхового покриття (передати максимальний обсяг страхової відповідальності) при оптимальному розмірі страхових платежів (страхової премії). Якщо розмір страхової премії може здатися йому невиправдано великим, то він вимушений буде відмовитись від передачі частини ризиків страховику і зберегти їх у себе. В той же час. страховик переслідує зворотні цілі – прийняття мінімальних ризиків (мінімізація обсягів страхової відповідальності) при збереженні максимальних страхових платежів (страхових премій). Отже, постає питання визначення способу розподілу відповідальності за ризик та вибору оптимального співвідношення між розмірами страхової премії і страхового покриття. Вирішення даної проблеми досягається за допомогою застосування відповідних методів та систем страхового забезпечення.

 

1. Поняття методів та  систем страхування

Слово «метод» у Великому тлумачному словнику сучасної української мови пояснюється як спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя, а також як прийом або система прийомів, що застосовується в якій-небудь галузі діяльності. Отже, термін «метод» означає спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення чого-небудь. А застосовуючи до зазначеного терміну галузь страхування, можна визначити, що методи страхування – це способи практичного здійснення страхування.

Термін «система» походить від грецького «system», що в перекладі означає ціле, складене з частин; сполучення. Поняття система – це сукупність елементів, що знаходяться у відношеннях і взаємозв’язку один з одним і створюють певну єдність, цілісність. Стосовно ж системи страхування, то можна визначити, що це взаємозв’язок між страховою сумою, вартістю об’єкта страхування, розміром страхового відшкодування та збитку страхувальника, який здійснюється на основі математичних розрахунків за певним алгоритмом.

Термін «система страхування» має аналоги у використанні – «система страхової відповідальності», «система страхового забезпечення».

Методи страхування поділяються  в залежності від розподілу відповідальності за ризик між сторонами страхових  відносин. Розрізняють дві великих  групи методів страхування:

• методи повного страхування;
• методи часткового страхування.

Повне страхування покриває весь конкретний ризик, тобто максимально можливий збиток обраного класу страхових подій.

Часткове страхування обмежує відповідальність страховика, залишаючи частину ризику страхувальнику.

В практиці страхування при визначенні частки ризику, відповідальність за яку несе страховик чи страхувальник, застосовують термін «утримання ризику».

Зрозуміло, що часткове страхування  дешевше, ніж повне.

В свого чергу, часткове страхування  поділяється на дві групи методів:

• пропорційне страхування;
• непропорційне страхування.

Кожний із зазначених методів має  свої системи здійснення страхування. В сучасних умовах в Україні застосовують наступні системи страхування:

• за дійсною вартістю майна;
• за відновленою (відновною) вартістю майна;
• пропорційної відповідальності;
• першого ризику;
• дрібної частки (дробової частини);
• граничного страхового забезпечення;
• ^:страхування граничних ризиків;
• страхування з франшизою.

Спробу узагальнення методів та систем страхування представлено на рис.1.

Відмінності в системах страхування ґрунтуються на неоднаковому співвідношенні вартості майна та страхової суми, страхового відшкодування та збитку страхувальника. Система страхової відповідальності встановлюється не за бажанням страхувальника, а у відповідності до страхового законодавства та встановлених правил страхування.

Для розрахунків відшкодування  за різними системами важливо чітко розмежовувати поняття «збиток страхувальника» та «страхове відшкодування».

Збиток страхувальника – це його фактичний збиток, понесений в результаті настання страхового випадку. Страхове відшкодування – сума, що виплачується страховиком для покриття цього збитку. Кількісно вони можуть не співпадати. Збиток та страхова сума є верхньою межею страхового відшкодування, яке може бути менше страхової суми, дорівнювати їй, але ніколи не може перевищувати її. Страхове відшкодування, як правило, не може перевищувати суму страхового збитку.

Рис. 1. Методи та системи страхування

Використовуючи системи страхування, визначається участь страховика в покритті збитків. А особиста участь страхувальника у покритті збитків виражається через франшизу.

Франшиза – звільнення страховика від покриття збитків, яке передбачене договором страхування.

Отже, в страховій справі застосовується кілька систем страхування та франшиза, які забезпечують відповідне відшкодування збитків при настанні страхового випадку.

 

2. Повне страхування, його системи, їх характеристика

Одним із методів страхування є повне страхування, яке забезпечує повний страховий захист інтересів страхувальника. За цим методом покривається максимально можливим збиток обраного класу страхових подій. Для цього використовують дві основні системи страхування:

• за дійсною вартістю майна;
• за відновленою вартістю майна.

В практиці майнового страхування  найбільш поширеною є система  страхування за дійсною вартістю майна, яка визначається як фактична на день підписання договору страхування. Зазначена система страхування враховує знос майна на день укладання договору страхування. В страхування майна підприємств прийняті наступні межі оцінки його вартості:

• для необоротних активів – балансова вартість майна, не більше відновленої вартості на день їх знищення;
• для оборотних активів – фактична собівартість за середніми ринковими ціпами, відпускними цінами, цінами власного виробництва;
• для незавершеного будівництва – розмір фактично здійснених витрат матеріальних та трудових ресурсів на момент настання страхового випадку.

У відповідності до системи страхування  за дійсною вартістю майна страхове відшкодування дорівнює розміру  збитків. Тобто має місце повне  покриття збитків страхувальника за рахунок фінансових ресурсів страховика.

Система страхування за відновленою (відновною) вартістю майна передбачає, що відшкодування збитків за знищений об’єкт буде здійснено в розмірі, що дорівнює вартості нового аналогічного майна відповідного виду. Знос майна при цьому не враховується. Ця система також забезпечує повний страховий захист інтересів страхувальника.

 

3. Пропорційне страхування,  його характеристика

Пропорційне страхування відноситься до методів часткового страхування. Передбачає використання системи пропорційної страхової відповідальності. В основі цієї системи лежить математична ознака – пропорція: страхове відшкодування так відноситься до збитку страхувальника, як страхова сума – до вартості застрахованого майна.

Зазначену пропорцію можна виразити наступною формулою:

 

Q/Z=S/W  або    Q/Z=S/Z_max ,

 

де Q – страхове відшкодування;

Z – страховий збиток;

S – страхова сума;

W – вартісна оцінка майна;

S_max – максимально можливий збиток.

Входячи із зазначеної пропорції, розмір страхового відшкодування може бути визначений за формулою:

 

Q=Z×S/W  або    Q=Z×S/Z_max.

 

У відповідності до цього методу страхове відшкодування можна ще визначити за допомогою процентних розрахунків: страхове відшкодування повинно складати стільки відсотків від суми страхового збитку, скільки страхова сума від майнової оцінки застрахованого майна.

В умовах договору страхування принцип  пропорційної відповідальності знаходить  своє відображення, як правило, в заниженій оцінці майна супротив реальної вартості об’єкта страхування або максимально можливого збитку підприємства в результаті настання обумовлених страхових випадків.

За даною системою страхування, відповідно до зменшення розміру  страхового відшкодування, розмір страхової  премії також зменшується пропорційно зменшенню страхової суми. Таким чином, страхувальник може сам регулювати частину ризику, яка залишається на його утриманні, а відтак і підібрати для себе оптимальний розмір премії.

Особливістю пропорційної системи  страхування є те, що розподіл збитку між страховиком та страхувальником  не залежить від його розміру. Отже, як для великих, так і для малих збитків система розподілу залишається незмінною. А це може створювати певні незручності для обох учасників страхової операції. Для того, щоб усунути зазначений недолік, використовують методи непропорційного страхування.

 

4. Непропорційне страхування, його характеристика

Непропорційне страхування відноситься до часткового страхування. Методи непропорційного страхування призначені для розширення можливостей з управління ризиками за допомогою страхування. А саме, воно дозволяє використовувати різні підходи для фінансування ризиків в залежності від їх розміру та походження в одному договорі страхування.

Розрізняють наступні системи непропорційного страхування:

• першого ризику;
• дрібної частки (дробової частини);
• граничного страхового забезпечення;
• страхування граничних ризиків.

При страхуванні за системою першого ризику (система страхування перших збитків) збиток при настанні страхового випадку відшкодовується повністю тільки в межах страхової суми, що зазначена в договорі страхування. Збиток в межах страхової суми називається в страховій практиці «першим ризиком».

Алгоритм розрахунку страхового відшкодування  за цією системою можна представити  наступним чином:

 

            Q=Z=S.

 

Якщо збиток перевищує страхову суму, то витрати по його компенсації та ліквідації наслідків несе сам страхувальник. Різниця між страховою вартістю і страховою сумою називається «другим ризиком».

Зазначена система страхування  має свої переваги й недоліки.

Перевагою страхування за системою першого ризику є те, що страхувальник отримує певну вигоду за рахунок зменшення розміру страхової премії, оскільки ризик, що передасться страховику, зменшується. Ймовірність виникнення великих збитків зменшується із збільшенням їх розміру. Отож, катастрофічні збитки мають найменшу ймовірність виникнення. Тому для страхувальника має ценз відмовитись від сплати додаткової частини страхової премії за рахунок відмови від покриття граничних збитків.

Недоліком цієї системи страхування  с те, що великі, масштабні ризики, які можуть мати тяжкі наслідки для страхувальника, залишаються на його власному утриманні. А відтак, перед страхувальником знову ж постає проблема управління та фінансування ризиків.

Страхування за системою дрібної частки (дробової частими) передбачає встановлення двох страхових сум, одна з яких називається показаною вартістю. За цією системою страхове відшкодування встановлюється в розмірі дробу чи відсотку від показаної вартості об’єкту страхування. Тобто відповідальність страховика обмежується встановленим дробом або відсотком. Проте завжди витримується умова: страхове відшкодування дорівнює збиткам, але в межах страхової суми.

Можливі два варіанти встановлення показаної вартості:

• показана вартість дорівнює дійсній вартості об’єкта;
• показана вартість менша від дійсної вартості об’єкта.

Якщо показана вартість застрахованого об’єкта дорівнює його дійсній вартості, то система страхування дрібної частки тотожна страхуванню за системою першого ризику. Якщо показана вартість об’єкта менша за його дійсну вартість, то страхове відшкодування розраховується аналогічно, як за системою пропорційної відповідальності.

Страхування за системою граничного страхового забезпечення передбачає встановлення завчасно певної межі відповідальності страховика у сумі страхового відшкодування у вигляді коефіцієнта (чи відсотка) покриття збитку. Розмір страхового відшкодування визначається множенням встановленої межі (коефіцієнта чи відсотку) на різницю між заздалегідь встановленим рівнем та реально отриманим страхувальником доходом. Система граничного страхового забезпечення (граничної страхової відповідальності) використовується при страхуванні сільськогосподарських ризиків, фінансових, кредитних, інвестиційних тощо.

На практиці можлива ситуація, коли страхування здійснюється на випадок настання граничних збитків. Тобто можливе настання великих збитків, що перевищують певну величину, зафіксовану в договорі страхування. У цьому випадку необхідно особливо ретельно підходити до вибору страхової компанії, щоб вона володіла достатніми фінансовими ресурсами для виконання взятих зобов’язань.

Страхування граничних збитків  будується за таким же принципом, що й використання франшизи. Тільки франшиза розташовується в сфері  невеликих та середніх ризиків, а  страхування граничних збитків відбувається в сфері великих, масштабних ризиків.

 

 

5. Франшиза, її види та порядок використання

Розглянуті системи та методи страхування  вказували па участь страховика у  покритті збитків при настанні страхового випадку. А особисту участь страхувальника в покритті збитків при настанні страхового випадку виражає франшиза.

Франшиза, з одного боку, є принципом  страхування, що показує звільнення страховика від частини покриття збитків, вказує на граничний мінімальний  розмір збитку, на який не розповсюджується страхове покриття, з іншого використовується для виключення із страхового покриття збитків, що не перевищують певної граничної величини.

Договір страхування із використанням  франшизи передбачає як збереження ризику страхувальником, так і передачу його страховику. При цьому останній зменшує розмір страхової премії. Франшиза розміщується в сфері незначних збитків, які відносно часті та передбачувані, а їх страхування є невигідним для страховика.

Розмір франшизи задасться або у відсотках по відношенню до страхової суми, або в абсолютній величині (гривнях). Проте зустрічається варіанти, коли франшиза встановлюється і як частка від страхової вартості об’єкта страхування або від розміру реально отриманого збитку.

Розрізняють безумовну (що вираховується) – deductible франшизу та умовну (що не вираховується). В особливих випадках в договорі страхування може бути передбачена сукупна aggregate – франшиза, яка найчастіше застосовується при перестрахуванні.

За безумовною франшизою збиток у всякому разі відшкодовується страхувальнику за вирахуванням із розміру збитків встановленої франшизи. Такс страхування називається страхуванням за принципом «все і всякий» (адже відшкодовується все і кожний збиток за вирахуванням франшизи) найчастіше застосовується при страхуванні автотранспорту та деяких інших об’єктів. Це дає змогу страховикам уникати розрахунків за дрібними ризиками, що суттєво зменшує витрати па ведення страхової справи.  

При страхуванні з умовною франшизою страховик звільняється від компенсації збитку, якщо понесені збитки менше розміру франшизи. А якщо ці збитки більше франшизи, то страховик виплачує її повністю. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правилами страхування може бути встановлена певна кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. А якщо хвороба застрахованого тривала довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності.

При застосуванні сукупної франшизи всі понесені страхувальником збитки додаються за певний період часу, а із сумарного збитку вираховується франшиза.

Умовна франшиза забезпечує більш  повне страхове покриття, ніж безумовна. А сукупна франшиза займає проміжне місце між ними. Звісно, вартість страхування, тобто розмір страхової премії, залежить від вибору франшизи. Для встановлення вигідності того чи іншого виду застосування франшизи необхідно знати характер розподілу передбачуваних збитків за ступенем ваги та частоти виникнення. Далі необхідно розрахувати розмір страхового відшкодування при встановленні різних видів франшизи, а далі порівняти розрахункові результати із розміром страхової премії, яку пропонує заплатити страховик, у кожному розрахунковому випадку.

Страховики досить часто заохочують страхувальників до збільшення розміру  франшизи шляхом надання пільг у сплаті страхових платежів тощо.

Застосування франшизи сприяє поєднанню  самострахування із страхуванням. Адже суб’єкти господарювання для покриття дрібних, рідше – середніх ризиків, створюють власні фонди ризику – резервні фонди.

 

Висновки

Система страхового забезпечення –  одна з основних умов страхування, на якій базується метод обчислення страхового відшкодування. Система страхового забезпечення, яку ще називають системою страхової відповідальності, зумовлює ступінь відшкодування збитку, тобто співвідношення між сумою застрахованого майна та страховим відшкодуванням. Найпоширенішими є такі системи:

• пропорційної відповідальності – використовується для страхування будівель, обладнання, інвентарю, сільськогосподарських культур і худоби (страхове відшкодування виплачують пропорційно до тієї частки збитків страхувальника, яку становить страхова сума від вартості об’єкта страхування);
• першого ризику – використовується для страхування домашнього майна і транспортних засобів населення (розмір страхового відшкодування дорівнює сумі фактичних збитків страхувальника, але не перевищує страхової суми);
• граничної відповідальності – використовується для страхування окремих технічних культур (страховик відшкодовує вартість недобору врожаю порівняно з межею врожайності, визначеною договором страхування).

У практиці страхування трапляються  також комбінації елементів  цих видів систем страхування, які значною мірою пов’язані із застосуванням різних франшиз. Використання тієї чи іншої системи страхового забезпечення зумовлено економічною доцільністю, характером майна, історичними традиціями, а також рівнем конкуренції між страховими організаціями за залучення страхувальників.

 

 

 

Список використаних джерел

1. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002 – 208с.
2. Вовчак О.Д. Страхування: Навчальний посібник. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2006. – 480 с.
3. Страхування: Підручник/ Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець. – Вид.2-ге, перероб.і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599c.
4. Страхування: теорія і практика: Навч.-метод посібник/ Внукова Н.М. та ін. – Х.: Бурун Книга, 2004. – 376 с.
5. Ткаченко Н.В. Страхування. Навч. посібник. – К.: Ліра, 2007. – 376 с.
6. Шумелда Я. Страхування: Навч. посіб. для студ. екон. спец. – Тернопіль: Джура, 2004. – 280 с.