Соціально-економічне значення екологічного аудиту

1. Соціально-економічне значення екологічного аудиту

Дотримання балансу між економічними й екологічними інтересами суспільства є необхідною умовою стійкого розвитку.

В умовах загострення протиріч між природою і системою природокористування, погіршення якості навколишнього природного середовища узгодження цілей економічного розвитку і господарської діяльності з екологічними вимогами й обмеженнями стає актуальною задачею суб'єктів, що хазяюють, суспільства і держави.

Установлення множинності форм власності на природні ресурси, природні об'єкти - земельні ділянки, ділянки лісового фонду, надр, континентального шельфу, водні об'єкти, залучення природних об'єктів в економічний і діловий оборот привели до виникнення принципово нових цивільно-правових відносин в екологічній сфері діяльності.

Власники підприємств-природокористувачів зобов'язані виконувати вимоги не тільки по раціональному природокористуванню, охороні навколишнього середовища від негативного впливу діяльності підприємства, але і по забезпеченню захищеності підприємства від негативного впливу забруднених природних об'єктів і від недостачі природних ресурсів (по забезпеченню його екологічної безпеки), по захисту від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

Інвестиційна привабливість і реальна вартість підприємств стали визначатися не тільки вартістю їхніх основних засобів, економічними показниками їхньої господарської діяльності, але і ступенем відповідності технологічних ліній, продукції, характеру і режиму функціонування екологічним вимогам і стандартам. Конкурентоздатність товарів промислового призначення і споживчих товарів як на національному, так і на світовому ринку стала визначатися екологічними параметрами технологій виробництва товарів, що випускаються, а також витратами на охорону навколишнього середовища, що прямо впливають на рівень загальних витрат виробництва.

У зв'язку з цим виникає необхідність незалежної об'єктивної кваліфікованої оцінки не тільки господарської, але і природоохоронної діяльності підприємства, діяльності по забезпеченню раціонального природокористування, його власного захисту від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

У результатах такої оцінки зацікавлені, насамперед, самі власники підприємств, а також    інвестори, банки, страхові організації, контролюючі органи (в області охорони навколишнього середовища, безпеки і захисту від надзвичайних ситуацій), податкові органи, громадськість.

В умовах ринкової економіки одним з їхній діючих механізмів, що дозволяють оцінити ступінь відповідності діяльності суб'єкта, що хазяює, екологічному законодавству й оптимізувати природоохоронну діяльність підприємства, стає екологічний аудит. Екологічний аудит виступає як інструмент керування станом навколишнього середовища, що базується на результатах оцінки й аналізу природоохоронної діяльності підприємств.

Аудитування може супроводжуватися оглядом підприємства в цілому, його окремих об'єктів, споруджень, устаткування, контрольно-вимірювальної апаратури, місць складування відходів і т.д. на предмет з'ясування їхнього стану, працездатності устаткування, реалізації запланованих для них заходів, а також перевіркою правильності розрахунків.

При проведенні спеціального дослідження екологічного аудитування в енергетику екологічний аудит розглядається в якості незалежної висококваліфікованої перевірки виконання електростанціями, казановими, енергетичними об'єднаннями й іншими економічними суб'єктами електроенергетики вимог природоохоронного законодавства, установлених загально галузевих норм і правил, правильності і повноти звітної, облікової, поточної експлуатаційної, організаційної, фінансової й іншої документації по охороні навколишнього середовища з видачею рекомендацій і пропозицій по удосконалюванню природоохоронної діяльності.

2. Екологічний менеджмент  і аудит за кордоном

У країнах ЄС до складу системи керування промисловим виробництвом входить підсистема регулювання впливу підприємств на навколишнє природне середовище.

Підхід до такого регулювання базується на принципі саморегулювання, у відповідності зі стандартами, що встановлені ЄС. Іншим ключовим принципом є запобігання екологічної погрози, а також забезпечення збору і поширення екологічної інформації. Простежується нова тенденція - підвищення зацікавленості в проведенні екоменеджменту, розробка екологічної політики, спрямованої на добровільне регулювання діяльності підприємств із використанням такого елементу ринкової мотивації, як сприяння цілеспрямованому зрушенню в поводженні споживача, яке б забезпечувало винагороду компаніям з надійною практикою природоохоронного керування (екоменеджменту). У США, Японії, так само як і в ЄС, в останні роки усе більш простежується  важлива залежність конкурентоздатності компаній від їхньої екологічної політики.

Система екоменеджменту і екоаудиту (СЕМА) може розглядатися як приклад керування природоохоронною діяльністю з погляду регулювання надходження забруднень у навколишнє середовище, на основі взаємної відповідальності і партнерства природокористувачів в умовах ринково орієнтованого економічного механізму. Вона спрямована на добровільне і гнучке прискорення процесу поліпшення екологічних характеристик діяльності підприємств.

У Постанові Ради ЄС № 1836/93 відзначається, що мети і принципи екологічної політики в ЄС складаються зокрема в запобіганні, зменшенні і можливій ліквідації забруднень, особливо в джерелах його створення, на основі принципу "хто забруднює - той і платить", у забезпеченні ефективного керування ресурсами й у використанні чистих технологій.

З цього виявляється відповідальність компаній (промислових підприємств) за розробку і впровадження екологічної політики, програм, а також ефективних систем екоменеджменту з метою не тільки дотримання вимог природоохоронного законодавства, але і постійне поліпшення екологічних характеристик діяльності підприємства. Екологічна програма повинна бути спрямована на досягнення зобов'язань, що містяться в прийнятій екологічній політиці щодо постійного поліпшення екологічних показників. А це вимагає розуміння робітниками підприємств доцільності такої політики і їхньої підготовки до розробки і впровадження таких систем.

Система екоменеджменту повинна включати процедуру екологічного аудитування для того, щоб допомогти керівникам підприємства кваліфікаційно оцінити ступінь дотримання діючого екологічного законодавства, завдяки функціонуванню системи екоменеджменту і її ефективності в здійсненні екологічної політики підприємства, компанії.

Оскільки інформація населення з боку компаній щодо екологічних аспектів їхньої діяльності є важливим елементом ефективного екоменеджменту і відповідає зростаючому інтересові населення до них, компанії повинні заохочуватися в підготовці і поширенні періодичних екологічних заяв з інформацією для населення про фактичну екологічну ситуацію на їхніх промислових площадках, про зміни в екологічній політиці, програмі, про цілях і задачах природоохоронної діяльності й ін.

Зрозуміло, що об'єктивність висвітлення діяльності компанії і довіра до неї будуть зростати в тому випадку, якщо екологічна політика компанії, програми, системи екоменеджменту і процедури екоаудиту перевіряються для підтвердження їхньої відповідності Постанові Ради ЄС, а екологічні заяви підтверджуються акредитованими екологічними аудиторами (веріфаєрами).

З 70-х рр. компанії ряду країн Європи і Північної Америки почали залучатися до юридичної відповідальності за нанесення збитку навколишньому середовищу, що приводило них до додаткових фінансових утрат. Це стало наслідком протиріччя, що склалося в економіці, і до цього часу, у погоні за конкурентоздатністю своєї продукції, фірми почали знижувати її вартість на ринку товарів і послуг за рахунок невиробничих витрат, у т.ч. і охорону навколишнього середовища на своїх підприємствах. Це обумовило необхідність оцінки відповідності здійснюваної ними діяльності нормам законодавства про охорону навколишнього середовища. Така оцінка по визначеній аналогії з фінансовим аудитом одержала назву екологічного аудита.

До середини 80-х рр. сформувався напрямок екологічного аудита як інструмента внутрішнього адміністративного керування для посилення контролю за природоохоронною діяльністю компанії.

Екологічний аудит поширюється в промислово розвитих країнах - у Канаді, Великобританії, Нідерландах, США, Швеції. Одними з перших компаній, що розробили власні програми екологічного аудита, були US Steel, Allied Chemical, Occidential Petroleum.

У 1984 р. національне Агентство по охороні навколишнього середовища США розробило концепцію екологічного аудитування для федеральних відомств. Відповідно до неї агентства здійснювали екологічний аудит Міністерства енергетики США, Національного керування по аеронавтиці і дослідженню космічного простору (NASA).

Екологічний аудит знайшов застосування в таких областях діяльності, як придбання або передача нерухомості, рішення проблеми відходів виробництва і споживання, забезпечення безпеки вироблених продуктів, боротьба з професійними захворюваннями, контроль забруднення природних середовищ. Крім терміна «екологічне аудитування» (environmental auditing) став використовуватися термін «аудитування з питань здоров'я безпеки і навколишнього середовища» (health, safety and environment audit).

До кінця 1990 р. комерційні банки в ряді країн стали використовувати екологічний аудит з метою мінімізації ризиків неплатежів по позиках, обумовленим недоліками природоохоронної діяльності підприємствами-позичальниками.

Екологічний аудит застосовується міжнародними банками розвитку як інструмент керування навколишнім середовищем з використанням для цього оцінки природоохоронної діяльності фінансованих ними компаній.

Поруч країн: США, Бельгією, Індонезією, Норвегією, Європейським Союзом (EMAS-програма), Ямайкою, Болівією, Францією, а також Міжнародними фінансовими корпораціями екологічний аудит став проводитися з цілями надання допомоги діловим колам у керуванні навколишнім середовищем, зниження ризиків фінансового ринку, підвищення конкурентоздатності на світовому ринку, посилення природоохоронної діяльності, залучення приватного капіталу в промисловість і енергетику, для перевірки безпеки виробництва і надання допомоги по її забезпеченню, визначення характеру і масштабів екологічних проблем в області охорони здоров'я. Таким чином, екологічний аудит перетворюється з «рутинного інструмента» контролю за дотриманням природоохоронного законодавства в економіко-правовий інструмент стимулювання природоохоронної діяльності підприємства з метою підвищення його інвестиційної привабливості, а іноді і підвищення якості продукції. У США істотна роль екологічного аудита як інструмента «більш раннього» виявлення екологічного правопорушення.

Агентство по захисту навколишнього середовища США підкреслює: «Порушник може показати свою щирість, якщо він виявить і проінформує про правопорушення і вживе належних заходів по його виправленню перш, ніж у це втрутиться Агентство. Приймаючи в увагу, що дана інформація не обов'язкова за законом і правопорушення було негайно виправлене, санкції, накладені на підприємство, можуть мати частковий характер, відсутність щирості може привести до збільшення цих санкцій».

Відповідно до Закону про захист навколишнього середовища від забруднення, прийнятим США в 1990 р. (Pollution Prosecution Act), порушення, виявлені добровільно або виправлені завдяки програмі екологічного аудита, не є складом адміністративного або карного злочину.

Незважаючи на досвід екологічного аудитування, у даний час за рубежем немає устояного визначення екологічного аудита.

Найбільше часто використовуються наступні:

-   методичне вивчення  екологічної інформації про організацію, спорудження  або  об'єкт  для  з'ясування  того,  у  якому  ступені   вони відповідають  визначеним критеріям аудита, моментальна фотографія екологічної обстановки на аудиторному об'єкті (Всесвітній банк розвитку);

-   систематична, документована, періодична й об'єктивна оцінка  експлуатації об'єктів і діяльності  відповідно до екологічних вимог («Заява про політику в області екологічного аудита», прийнята Агентством по охороні навколишнього середовища США 9 липня 1986 року);

-   систематичний документований підтверджуючий процес об'єктивного одержання й оцінки свідчень аудита для визначення відповідності або невідповідності критеріям аудита специфічної діяльності в області навколишнього середовища (ISO 14011:1996);

-   систематичний і незалежний аналіз, що дозволяє  визначити відповідність діяльності і результатів в області якості запланованим заходам, а також упровадження заходів і їхня придатність поставленим цілям (ISO 8402:1994);

-   дослідження навколишнього середовища, проведені для визначення впливу на навколишнє середовище і потенційні зобов'язання, зв'язаних з передачею власності або наступною діяльністю (Європейський банк реконструкції і розвитку);

-   засіб, інструмент керування, що охоплює систематичну, документовану, періодичну й об'єктивну оцінку того, наскільки відповідають організаційна система, керування охороною навколишнього середовища, функціонування устаткування екологічним цілям, а також оцінку відповідності діяльності виробництва екологічній політиці компанії, включаючи і відповідність нормативним вимогам («ICC Position Paper on Environmental Auditing»), від 29 листопаду 1988 р. Міжнародна торговельна палата.

Рада Європейського Співтовариства.

Екологічне аудитування проводиться на рівнях:

•   державних структур;

•   транснаціональних корпорацій;

•    галузі (структурне - оцінюється відповідність загальному екологічному курсові галузі; проблемне - аудит стану рішення конкретної екологічної проблеми галузі);

•   території (регіону);

•    муніципального утворення;

•    підприємства.

Розрізняють добровільне (voluntary) і обов'язкове екологічне аудитування (mandatory).

Екологічному аудитові (у порівнянні з традиційним фінансовим аудитом) у більшому ступені властивий аналітичний характер. Він не дає відповіді на питання, яким чином компанія може удосконалити свою екологічну програму. Аудитори лише вказують на виявлені недоліки природоохоронної діяльності, тоді як уживання необхідних заходів - обов'язок керуючого компанією.

Теорія аудита на Заході припускає здійснення наступних видів аудиту:

• операційний аудит - перевірка процедур і методів функціонування компанії з метою оцінки її продуктивності й ефективності;
• аудит на відповідність діяльності компанії нормативним актам і вказівкам керівництва (адміністрації), розпорядженням;
• аудит бухгалтерської звітності на її відповідність законодавству й інструкціям з бухгалтерського обліку.

Поширено практику аудита бухгалтерської звітності на основі інформації про рух грошових коштів або на якійсь іншій основі, властивій бухгалтерії компанії, що перевіряється. Бухгалтерська звітність у загальному випадку включає бухгалтерський баланс і додатки до нього, що супроводжують документи (довідки, розшифровки, пояснювальні записки і т.д.). У даний перелік не включені перевірки звітності, необхідні для екологічного або будь-якого іншого неекономічного (фінансового) аудита. У залежності від того, хто проводить аудитування - група з числа працівників підприємства або не з їхнього числа - розрізняють внутрішнє і зовнішнє екологічне аудитування.

Зовнішні (або незалежні) аудитори - це, як правило:

а) присяжні бухгалтери (Великобританія); дипломовані суспільні бухгалтери (США), бухгалтери  або  комісари  по рахунках (Франція), контролери господарства і контролери книг (Німеччина) і т.д.; при виконанні функції засвідчення вони звичайно іменуються аудиторами, працюють без утворення юридичної особи і є незалежними підрядчиками стосовно клієнтів;

б)  аудиторські фірми (Великобританія) або фірми дипломованих суспільних бухгалтерів (США) і т.д.; при виконанні функції засвідчення вони також іменуються «аудиторами» і працюють із клієнтами на основі договорів на аудиторську перевірку;

в) аудитори державних установ, що звітують перед законодавчим або державним органом про  свої перевірки вірогідності фінансової інформації, повноти і своєчасності, бюджетних і поза бюджет-них платежів, адекватності й ефективності внутрішньогосподарського контролю, державних і інших організацій; сюди ж можливо віднести і податкову поліцію. Зовнішні аудитори не повинні мати родинних зв'язків з керівництвом аудитованих компаній і брати участь у їхній діяльності (навіть побічно, наприклад, як власник акцій).

Внутрішні аудитори є працівниками тих же компаній, підрозділу яких вони перевіряють, але працюють у складі адміністрації, тобто незалежно від аудитованих підрозділів.

Практика екологічного аудита базується на наступних принципах: підтримка екологічного аудита і реагування на його результати з боку керівництва підприємства; незалежність функцій екологічного аудита від діяльності, що перевіряється; обгрунтований підбор аудиторів; визначеність цілей, термінів, ресурсів і періодичності екологічного аудита; адекватність збору, аналізу, інтерпре-тації і документування результатів цілям аудита; наявність процедур, що забезпечують безсторонній, чіткий виклад результатів екологічного аудита; наявність процедур, що гарантують якість екологіч-ного аудита і конфіденційність інформації; відповідальність аудитора за вірогідність аудита.

Аналізуючи закордонний досвід аудиторської діяльності, необхідно мати у виді важливість вивчення реальних можливостей його використання з урахуванням умов економічних перетворень в Україні і стану українського законодавства.

В Україні вже склалися кілька самостійних напрямків діяльності, головними з яких є: виробництво техніки, приладів для контролю стану навколишнього середовища, створення і ресурсозберігаючої техніки і технологій, розширене використання вторинних ресурсів і екологічне відтворення, екологічне утворення і виховання, а також виконання різного роду екологічних робіт і послуг, до числа яких відноситься екологічне аудитування.

Використання закордонного досвіду екологічного аудита в Україні спирається, насамперед, на впровадження системи посібників з екологічного аудитування на основі міжнародних стандартів ISO серії 14 000.

3. Екоаудит у системі екоменеджменту і природоохоронної діяльності в Україні

У міжнародній практиці поняття екологічного аудита успішно реалізується через практичні механізми діяльності, що спираються на розвиту законодавчу, нормативно-методичну і навчальну базу, організаційну інфраструктуру і кваліфікованих екоаудиторів (веріфаєрів). В Україні ще тільки починається процес усвідомлення того, що екоаудит є невід'ємною частиною системи природоохоронної діяльності й екологічного керування, що реалізується через передінвестиційні оцінки ризиків, оцінки вартості підприємств, що приватизуються, маркетингові дослідження конкурентоздатності продукції і т.п. Екологічний аудит є найбільш ефективним інструментом узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів екологічної безпеки, а також одним з найбільш ефективних засобів залучення громадськості до рішення екологічних проблем. Таким чином, в умовах розвитку, що складаються, економіки України сам ринок диктує попит на екологічного аудита.

У системі екоменеджменту України екологічний аудит у міру розвитку ринкових відносин і форм власності повинний зайняти рівноправне місце поряд з екологічною експертизою й екологічним інспектуванням. Попит на екологічного аудита диктує ринок послуг і ринок інвестицій.

У радянський час були спроби внесли екологічну паспортизацію підприємств. Протягом перших трьох років після твердження ДСТ для більшості українських підприємств були складені такі паспорти. Однак еколого-економічна ефективність цього кроку була вкрай низкою, оскільки адміністративно-господарська система керування нездатна була запропонувати діючі механізми екологічно безпечного господарювання.

На сучасному етапі розвитку конкурентоздатний економіки починають створюватися умови, що зажадають розвитку ринкових механізмів і важелів керування економічною і природоохоронною діяльністю. Одним з таких важелів є екологічний менеджмент і екологічний аудит (мал. 1).

Система екоменеджменту в Україні визначається, формується і регламентується Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.). До дійсного часу до нього вже зроблені виправлення, що передані в Уряд України. Цими виправленнями враховане законодавче закріплення екологічного аудита.

Відповідно до цього Закону, метою державного керування області охорони навколишнього природного середовища є реалізація Законодавства,  контроль за отриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості державних і суспільних органів в області охорони навколишнього природного середовища. Можна сказати, що державний екоменеджменту має чотири цільових основних функції і, насамперед, реалізації природоохоронного законодавства, контроль за екологічною безпекою, забезпечення проведення природоохоронних заходів і досягненні погодженості дій державних і суспільних органів. З них найбільше розвиті перші дві цільових функції: реалізація і контроль. Для цього створена відповідна організаційна інфраструктура, в яку входять органи екологічної експертизи й екологічної інспекції. Менш розвиті цільові функції забезпечення й узгодження, що складають основу управлінської піраміди [І]. Життєздатність і ефективність функціонування управлінської основи на сучасному етапі розвитку суспільства й економіки може забезпечити тільки екологічного аудита. Тільки з застосуванням екологічного аудита можна забезпечити як ефективне проведення природоохоронних заходів, так і узгодження дій державних, суспільних, місцевих органів влади, підприємств, компаній, організацій і інших природокористувачів.

Сфера діяльності екологічного аудита має свої особливості і не збігається (хоча і діє в одній системі екологічного керування) з областю діяльності екологічної експертизи й екологічного інспектування. Таблиця 1 демонструє розмежування функцій екоаудиту, екологічної експертизи й екологічної інспекції. Екологічний аудит охоплює більш широке коло питань з точки зору оптимізації функціонування об'єкта. Головне, екологічний аудит дозволяє без додаткових бюджетних витрат підсилити систему керування охороною навколишнього природного середовища, підвищити ефективність державного екоменеджменту. От чому держава повинна бути зацікавленим у впровадженні екологічного аудита і створенні відповідних правових і нормативних умов для його здійснення. Змішана державно-ринкова система екоменеджменту задовольняє інтереси і держави, і громадськості, і ринкових структур. У ній не може бути протиріччя інтересів, тим більше, що екоаудит заповнює в системі керування ті ніші, що раніше не функціонували і залишалися порожніми. Насамперед, це стосується сфери дії і впливу. На мал. 2 показані сфери дії екологічного аудита й екологічної інспекції на підприємствах, що є основними об'єктами екоаудиту.

Для екологічної інспекції підприємство - це "чорна шухляда" з вихідною екологічною інформацією у виді скидань стічних вод і викидів в атмосферу забруднюючих речовин. Екоінспекція контролює цю вихідну екологічну інформацію, не втручаючись у внутрішні процеси в цій "чорній шухляді", тобто на підприємстві. Внутрішні технологічні процеси і їхня екологічна безпека - це справа керівництва підприємства і його системи з до менеджменту. Таким чином, об'єктом екоаудиту є виробничі площі підприємства і прилегла місцева територія на відстані 5 км по периметрі, основні технологічні і допоміжні процеси, будівлі й устаткування.

Екологічний менеджмент і аудит на Україні вводиться на основі міжнародного стандарту 130/ 018 14012 про Провідні вказівки по екологічному аудиті, розробленого Міжнародною організацією по стандартизації (180), що є всесвітньою федерацією національних організацій по стандартизації (комітетів, членів 180). Україна є одним із членів цієї міжнародної організації. Стандарти розроблені відповідно проголошеними в Декларації про навколишнє середовище і розвитку,  (Ріо-де-Жанейро) екологічних керівних принципів (27)   і мають відношення до будь-якої організації, незалежно від масштабів, типу або рівня професійного досвіду,    що зацікавлена в розробці, впровадженні й удосконаленні системи екологічного керування. «Керівних указівках по екологічному аудиті» включають:

1. Системи екологічного  керування. Загальні керівні положення  щодо принципів і засобів забезпечення. Міжнародний стандарт ISO 14001.

2. Системи екологічного  керування. Специфікація й установки  щодо застосування. Міжнародний  стандарт ISO 14001.

3. Керівні положення  щодо здійснення екологічного аудита. Загальні принципи. Міжнародний стандарт ISO 14010.

4. Керівні положення  щодо здійснення екологічного  аудита.  Процедури  аудита. Здійснення    аудита систем  екологічного керування. Міжнародний стандарт ISO 14011.

5. Керівні положення  щодо здійснення екологічного аудита. Кваліфікаційні вимоги до екоаудиторів. Міжнародний стандарт ISO 14012.

Міжнародний стандарт ISO 14012 розроблений на основі Стандарту Європейського банку Реконструкції і Розвитку (розроблений з метою проведення екоаудиту промислових об'єктів, що здійснюється з метою виявлення ступеня відповідності вимогам Європейського Банку і для конкурсного добору інвестиційних проектів промислових підприємств загального типу).

Стандарт визначає умови і вимоги створення і розвитку системи екоменеджменту підприємства, що гарантує узгодження екологічних політик підприємства і держави, а також виконання міжнародних умов залучення інвестицій.

Структура стандарту складається з наступних розділів:

•   вимоги до системи екоменеджменту;

•  зобов'язання;

•   підготовчий екологічний огляд;

•   базова інформація системи екоменеджменту;

•   екологічна політика з переліком напрямків;

•   персонал системи екоменеджмента підприємства і     визначенням вимог до мінімальної кваліфікації;

•   нормативний документ підприємства по контролі за екологічними впливами;

•   природоохоронні цілі і задачі   для всіх ланок виробничої діяльності;

•   програма екоменеджмента по досягненню цілей;

•   документація по контролі реалізації програмних заходів регламентації       функціонування       системи екоменеджмента (екологічна   політика, посібник   з реалізації екоменеджмента реєстр впливів на навколишнє середовище, реєстр нормативних екологічних вимог до підприємства і прийнятих їм зобов'язань щодо екологічної безпеки; технологічні регламенти,  посадові інструкції     і виробничі посібники;  контракти,    договори т   інші документи, зв'язані із системою екоменеджменту).

•  оперативний (технологічний) контроль проектної документації на    власне    виробництво,    технічні   умови й інструкції діяльності суміжників, моніторинг технологічних параметрів твердження  нових процесів і  оснащення,    критеріїв ефективності виробництва;