Способи та засоби словотвору (іменник)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ «КПІ»

Факультет лінгвістики

Кафедра теорії, практики та перекладу французької мови

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

            «Способи та засоби словотвору (іменник)»

 

 

 

Викладач:

Демиденко Наталія Вікторівна

                                                                                          

                                                                      Підготувала: студентка І курсу

                                                                                              групи ЛФ-11

   Наумець Анастасія

 

 

 

Київ

2012

 

План:

 

Вступ

1. Словотвір. Способи словотвору
2. Способи словотвору в українській мові. Морфологічні і неморфологічні способи словотвору
1. Морфолого-синтаксичний спосіб
2. Лексико-синтаксичний спосіб
3. Лексико-семантичний спосіб
3. Основні поняття та способи словотвору у французькій мові
4. Словотворення іменників в латинській мові
1. Словотворення першої відміни
2. Словотворення другої відміни
3. Словотворення третьої відміни
4. Словотворення четвертої та п’ятої  відмін

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Мета роботи - провести аналіз різних словотворчих систем української, французької та латинської мов та виявити їх відмінності. Поставлена мета конкретизується в наступних завданнях:

1. ознайомитися з основними поняттями словотворення;
2. розглянути різні способи словотворення в порівнюваних мовах.

 

1. Словотвір. Способи словотвору

 

Словотвір, або дериватологія (від лат. derivacio – відхилення, утворення), – це розділ мовознавства, який вивчає закони утворення похідних слів від інших спільнокореневих слів.

Способи словотвору - структурно різні шляхи і прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у цій мові словотворчих ресурсів.

 

2. Способи словотвору в українській мові. Морфологічні і неморфологічні способи словотвору

 

В українській мові виділяють морфологічні і неморфологічні способи словотвору, які встановлюються відповідно до того, які засоби використовуються для вираження словотвірного значення похідного слова.

До морфологічних способів словотвору належать:

-афіксальний:

-суфіксальний;

-префіксальний;

-постфіксальний;

-префіксально-суфіксальний;

-суфіксально-постфіксальний;

-префіксально-постфіксальний;

-префіксально-суфіксально-постфіксальний;

-безсуфіксний.

-основоскладання – творення слова від основ двох або більше слів: високосортний, фотолюбитель, верстатоскладаль- ник.

-абревіація – творення складноскорочених слів шляхом:

-усічення кількох основ:  облвиконконком (обласний виконавчий  комітет);

-усічення одного чи більше слів і додавання іншого повного слова: сільрада (сільська рада), райдержадміністрація (районна державна адміністрація);

-складання початкових  букв твірних слів: УТН(Українські  телевізійні новини), ЛПУ (Ліберальна  партія України);

-складання початкових  частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно (обласний відділ народної  освіти), СУ-15 (Сухий - прізвище конструктора).

До неморфологічних способів словотвору належать:

-морфолого-синтаксичний;

-лексико-синтаксичний (зрощення);

-лексико-семантичний.

 

1. Морфолого-синтаксичний спосіб

 

Морфолого-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів, при якому  слово утворюється внаслідок  переходу однієї частини мови в іншу. Причиною такого переходу стає зміна  словом синтаксичної функції у реченні: якщо слово, що первинно є прикметником, а отже виступає в реченні означенням і відповідає на питання який? яка? яке? (Військовий чоловік зупинив  машину.), змінює свою синтаксичну функцію  і виступає у ролі підмета або додатка та відповідає на питання хто? що? або кого? чого? (Військовий зупинив машину. Машина проминула військового.), що характерно для іменника як частини мови, то в такому разі фіксується перехід прикметника у іменник. Для української мови такий спосіб словотвору найхарактерніший для іменників та прислівників:

- перехід прикметників  в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?), набережна (яка?) → набережна (що?), майбутнє (яке?) → майбутнє (що?), головатий (який?) → Головатий (прізвище, хто?). Новоутворений іменник переймає флексію мотивуючого прикметника.

 

2.  Лексико-синтаксичний спосіб

 

Лексико-синтаксичний спосіб, або зрощення, – це спосіб творення нових слів шляхом зрощення двох або більшої кількості слів одного словосполучення: добра ніч → добраніч, не чуй вітер → Нечуйвітер (прізвище). Результатом лексико-синтаксичного способу словотвору є складне слово, оскільки воно має два і більше коренів. Твірною базою у такому способі творення виступає не будь-яке сполучення слів, а тільки синтаксична одиниця – словосполучення: два або більше слів, між якими встановлюється залежний зв'язок, тобто від одного слова до іншого можна поставити питання: добра яка? ніч, не чуй кого? що? вітер. Складне слово, утворене лексико-синтаксичним способом, переймає флексію другого слова словосполучення, тому флексія не визначається у словотвірній структурі мотивованого: перекоти поле → перекотиполе.

 

3. Лексико-семантичний спосіб

 

Лексико-семантичним називається  такий спосіб, при якому звукова  оболонка твірного слова залишається  незмінною, набуває нового значення і стає похідним, наприклад: лебідь (птах) і Лебідь (прізвище). Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники, серед них:

-терміни: лопатка;

-найменування нових предметів, понять: супутник;

-власні назви (закладів, установ, періодичних видань, дитсадків,  цукерок тощо): “Киянка” (назва швейної  фабрики), “Дзвін” (журнал) та ін.

 

3. Основні поняття та способи словотвору у французькій мові

 

Перед тим, як розглянути способи  словотвору у французькій мові, слід зазначити, що поняття словотворче моделі є основним в теорії словотворення. Під цим терміном мається на увазі закономірне розташування елементів слів (морфем або еквівалентів морфем), якому відповідає типове лексичне значення.

 Модель - це «зразок», «шаблон», «типова структура». М.Ф. Степанов дає наступне визначення словотворчої моделі: словотворча модель – це стабільна структура, що має лексико-категоріальним значенням і здатна наповнюватися різним лексичним матеріалом. Словотворча модель відображає подвійну природу слова – мовного знака, що включає план вираження (що означає) і план змісту (означає).

 Отже, словотворча модель  являє собою морфологічно і лексико-семантично зумовлену структурну схему, за якою можуть бути утворені серії словотворчих конструкцій з однаковою структурою.

 Так, наприклад, слова  chanteur, danseur, crieur об'єднуються спільністю формальної структури «дієслівна коренева морфема + суфікс-eur», тобто формулою rad. verb +-eur, а також загальним категоріальним значенням

«Виробник дії, вираженого дієслівної кореневої морфеми».

Наприклад: un danseur est celui qui danse, un chanteur est celui quichante.

Словотворча модель може включати, як це видно з наведених вище прикладів, різнорідні, різнофункціональних елементи - знаменний і службовий. У похідному слові chanteur знаменним елементом є коренева морфема chant, яка виражає лексичне значення, службовим ж елементом є суфікс-eur, що виражає граматичні категорії роду і числа. Модель може також будуватися за іншою схемою, наприклад: rad. verb + rad. nom: porte-parole.

Отже, одні словотворчі типи можуть співвідноситися з іншими словотворчими типами.

 У словотворчій парадигмі представлена реалізація сполучуваності основи з дериваційних формант.

Наприклад: argentier - срібних  справ майстер; argenterie - срібний посуд, столове срібло; argentite - срібний блиск; argentique - містить срібло;argent argentin - сріблястий, посріблений;

(срібло, argentifіre – срібноносний, гроші) argentage - сріблення; argentation – сріблення.

Словотворчі парадигми розрізняються за кількістю членів, але ні в одній великій парадигмі ми не знайдемо повного набору афіксів,що з'єднуються з основою - іменником, дієсловом або прикметником. Всередині кожної частини мови діють свої обмеження на дериваційні сполучуваність, які визначаються особливостями лексичної семантики. Словотворчі типи, що входять до парадигми, позначають найбільш важливі та узагальнені семантичні категорії, що відображають відносини, існуючі в реальній дійсності.

 Словотворчі парадигми, словотворчі типи та їх конкретні прояви - різні словотворчі моделі – складають структуру словотворення. А взаємозв'язок словотворчих типів дає підставу говорити про систему словотворення.

 Системне дослідження  словотворення починається з  аналізу словотворчих гнізд.

Словотворче гніздо - це «впорядкована відносинами похідними сукупність слів, характеризуються спільністю кореня ». Словотворче гніздо включає однокореневі похідні всіх способів словотворення.

Словотворча парадигма включає  утворення одного способу словотворення (наприклад, суфіксальні парадигми). Але головна якісна відмінність словотворче парадигми в тому, що вона, як всяка парадигма, неконкретна, вона узагальнює кілька ланцюжків похідних.

 Слова із загальним  коренем можуть об'єднуватися  в словотворчі гнізда, наприклад: agrafe - гачок, застібка; agrafer - застібати на гачки;agrafage - застібання на гачки; agrafeuse - машинка для зшивання,скріплення скобами; désagrafer - розстібати. Слова із загальним дериваційним формантом (префіксом або суфіксом) складають словотворчі ряди,наприклад: relire - перечитати, réinviter - вдруге запрошувати, renouer --відновлювати, réorganiser - перебудовуються; glissade - ковзання, galopade

- стрибок, fusillade - перестрілка, стрільба, baignade - купання.

 Слід зазначити, що  словотворчі гнізда об'єднують  слова,висхідні до одного джерела;  словотворчі ряди - слова одногоспособу  утворення. 

 Гніздо і ряд можна  назвати двома вимірами лексикону,  які задають його дериваційну обумовлену системність.

 Наприклад: (аналіз) analycité (аналітичність); analyseur analyser (аналізатор) 

Словотворчі гнізда, що представляють лексику французької мови, неоднорідні як в кількісному, так і в якісному відношенні. Мінімальним гніздом можна вважати словотворчу пару, наприклад: appétit-appétissant, billet -billetterie, serment-assermenté.

 

4. Словотворення іменників в латинській мові

 

1. Іменникі першої відміни

Іменники першої відміни  утворюються від трьох основ: іменникових, прикметникових та дієслівних:

1. Іменникові основи.

Від основи іменника за допомогою  формантів:

а) -ŭla, -cŭla, -ŏla, -ella утворюються іменники із зменшувальним значенням:

lingua, ae, f – язик, мова – lingŭla, ae, f – язичок

forma, ae, f – вид, зовнішність – formŭla, ae, f – формула

pars, partis, f – частина – particŭla, ae, f – частинка

cutis, is, f – шкіра – cuticŭla, ae, f – шкірочка

arteria, ae, f – артерія – arteriŏla, ae, f – артерійка

filia, ae, f – донька – filiŏla, ae, f – донечка

capra, ae, f – коза – capella, ae, f – кізонька;

б) за допомогою форманта -īna утворюються іменники, які означають мистецтво чи заняття: officīna, ae, f – аптека, doctrīna – вчення, наука.

 

2. Прикметникові основи.

Від основи прикметника за допомогою формантів -ia, -itia утворюються іменники із значенням властивості, прикмети:

concors, concordis – згідний – concordia, ae, f – згода

miser, ĕra, ĕrum – нещасний – miseria, ae, f – нещастя

iners, inertis – бездіяльний – inertia, ae, f – бездіяльність

potens, potentis – сильний – potentia, ae, f – сила

avārus, a, um – жадібний – avaritia, ae, f – жадібність.

3. Дієслівні основи:

а) від основи інфекта  із словотвірними формантами -(e)ntia, ‑(a)ntia утворюються іменники із значенням якості чи стану:

consistĕre – гуснути, застигати – consistentia, ae, f – стан рухомості високов’язких рідин і напівтвердих речовин

differre – розрізняти – differentia, ae, f – різниця

intellegĕre – розуміти – intellegentia, ae, f – розуміння, здатність сприйняття

substāre – існувати – substantia, ae, f – суть, сутність;

б) від основи супіна за допомогою  словотвірних формантів ‑(t)ūra, -(s)ūra утворюються іменники із значенням результату дії:

struo, struxi, structum, ĕre – будувати – structūra, ae, f – структура

metior, mensus sum, īri – виміряти – mensūra, ae, f – міра, вимір.

Новоєвропейські мови, запозичуючи  латинські слова першої відміни, засвоїли також словотвірні форманти:

лат. natūra, cultūra, censūra, doctrīna, medicīna;

укр. натура, культура, цензура, доктрина, медицина;

фр. nature, culture, censure, doctrine, medicine;

англ. nature, culture, doctrinе, medicine;

нім. Natur, Kultur, Doktrin, Medizin.

 

2. Словотворення другої відміни

Більшість іменників другої відміни утворюються від двох основ:

1) іменникових; 2) дієслівних.

Іменникові основи

Від іменникових основ  за допомогою форманта (формант –  сполучення суфікса із закінченням):

а) -arius утворюються іменники чоловічого роду, що означають професію або заняття:

antīqua, ōrum, n – старовина – antiquarius, ii, m – антиквар, знавець старовинних речей;

secrētum, i, n – таємниця, секрет – secretarius, ii, m – секретар, учасник таємних нарад;

б) за допомогою формантів -ŭlus, -ŏlus, -cŭlus, -ellus утворюються іменники із зменшувальним значенням:

mus, muris, m – миша – muscŭlus, i, m – м’яз;

filius, ii, m – син – filiŏlus, i, m – синок;

flos, floris, m – квітка – floscŭlus, i, m – квіточка;

liber, bri, m – книжка – libellus, i, m – книжечка;

в) за допомогою форманта -arium утворюються іменники другої відміни середнього роду, що означають сховище або місце дії:

tabella, ae, f – дощечка, запис – tabularium, ii, n – архів;

aes, aeris, n – мідь, гроші – aerarium, ii, n – скарбниця;

г) за допомогою форманта -bŭlum утворюються іменники другої відміни середнього роду, що означають знаряддя, іноді місце:

vox, vocis, f – голос, звук – vocabŭlum, i, n – слівце, назва, словник.

Дієслівні основи

Від основи інфекта:

а) за допомогою форманта -mentum утворюються іменники середнього роду, що означають знаряддя або результат дії:

instruĕre – будувати – instrumentum, i, n – знаряддя;

arguĕre – доказувати – argumentum, i, n – доказ;

б) за допомогою форманта -ium утворюються іменники середнього роду, що означають дію або стан:

studēre – займатися – studium, ii, n – заняття;

consulĕre – радити, обговорювати – consilium, ii, n – нарада, консиліум.

Від основи супіна за допомогою  форманта -(t)orium, ‑(s)orium утворюються іменники другої відміни середнього роду, що означають місце дії:

labōro, āvi, ātum, āre – працювати – laboratorium, ii, n – лабораторія;

audio, īvi, ītum, īre – слухати – auditorium, ii, n – авдиторія (аудиторія).

 

3. Словотворення третьої відміни

Більшість іменників третьої  відміни утворюється від дієслівних основ (інфекта і супіна). Найпродуктивніші типи утворення віддієслівних іменників:

1. Від основи супіна за допомогою суфікса -tor, -sor утворюються іменники чоловічого роду, що означають особу, яка діє:

condūco, duxi, ductum, ĕre – супроводжувати – conductor, ōris, m – кондуктор;

collĭgo, legi, lectum, ĕre – збирати – collector, ōris, m – збирач, з’єднувач;

comprĭmo, pressi, pressum, ĕre – збирати – compressor, ōris, m – стискач.

Цей тип латинського словотворення  засвоївся в українській (англійській, німецькій, французькій, іспанській) мовах: новатор, раціоналізатор, індикатор, респіратор, конденсатор, телевізор та ін.

2. Від основи інфекта  за допомогою суфікса -or утворюються іменники чоловічого роду із значенням стану чи діяльності:

odōro, āvi, ātum, āre – пахнути – odor, ōris, m – запах;

caleo, ui, –, ēre – бути теплим – calor, ōris, m – теплота.

3. Від основи супіна  за допомогою суфікса -tio, -sio утворюються іменники жіночого роду із значенням назви дії чи стану:

ago, egi, actum, ĕre – робити, діяти – actio, ōnis, f – діяльність, рух;

concipio, cepi, ceptum, ĕre – сприймати – conceptio, ōnis, f – сприйняття;

praecēdo, cessi, cessum, ĕre – йти попереду – praecessio, ōnis, f – передування, прецесія.

Іменники цього типу засвоєні новими мовами. У західноєвропейські мови слова ввійшли у формі основи: латинський називний відмінок однини – demonstratio – показ – родовий однини – demonstratiōnis – основа demonstration – порів. нім. die Demonstration, англ. – the demonstration, фр. – la démonstration. В українській мові латинським іменникам такого типу відповідають іменники жіночого роду на -ція: інфляція, еволюція.

4. Від основи прикметника  за допомогою суфікса -(i)tāt утворюються абстрактні іменники жіночого роду із значенням якості:

liber, ĕra, ĕrum – вільний, a, e – libertas, ātis, f – свобода;

verus, a, um – істинний, a, e – verĭtas, ātis, f – істина.

5. Від основи прикметника  за допомогою суфікса -(i)tūdo утворюються іменники жіночого роду із значенням властивості чи якості:

amplus, a, um – обширний, a, е – amplitūdo, ĭnis, f – величина;

longus, a, um – довгий, a, e – longitūdo, ĭnis, f – довжина.

6. Від основи прикметника  за допомогою суфікса -tas утворюються іменники жіночого роду, що означають якість:

universus, a, um – загальний, a, e – universĭtas, ātis, f – цілісність, сукупність;

humānus, a, um – людяний, a, e – humanĭtas, ātis, f – гуманізм, людяність.

7. Від основи інфекта  за допомогою суфікса -men утворюються іменники середнього роду із значенням засобу або наслідку дії:

nomĭno, āvi, ātum, āre – називати – nomen, ĭnis, n – назва, ім’я;

medĭco, āvi, ātum, āre – виготовляти, лікувати – medicāmen, ĭnis, n – засіб лікування, ліки.

8. Від основи іменника  за допомогою форманта -ālis, e утворюються прикметники третьої відміни із значенням властивості, належності до чогось:

natūra, ae, f – природа – naturālis, e – природний, а, е;

locus, i, m – місце – locālis, e – місцевий, а, е;

natio, ōnis, f – нація, народ – nationālis, e – національний, а, е.

9. Від основи іменника  за допомогою форманта -āris, e утворюються прикметники третьої відміни із значенням ознаки, якості, належності:

militia, ae,f – військова служба – militāris, e – військовий, а, е;

popŭlus, i, m – народ – populāris, e – народний, а, е.

10. Від дієслівних основ інфекта за допомогою форманта -ĭlis, e утворюються прикметники із значенням стану:

frango, fregi, fractum, ĕre – ламати, кришити – fragĭlis, e – ламкий, a, e, крихкий, a, e;

utor, uti, usus sum – користуватися – utĭlis, e – корисний, a, e.

11. Від основи інфекта  за допомогою суфікса -bĭlis, e утворюються прикметники зі значенням якості, можливості:

sto, steti, ātum, āre – стояти – stabĭlis, e – постійний, а, е.

 

4. Словотворення четвертої та п’ятої відмін

Більшість іменників четвертої відміни, зокрема тих, що означають стан, дію, відчуття, утворюються від основи супіна за допомогою формантів -tus, -sus, -xus:

audio, īvi, ītum, īre – слухати – audītus,us, m – слух

sto, steti, statum, āre – стояти – status,us, m – стан, положення

sentio, sensi, sensum, īre – відчувати – sensus, us, m – відчуття

plecto, plexi, plexum, ĕre – плести – plexus, us, m – сплетіння.

Більшість іменників п’ятої відміни утворюються за допомогою  формантів -ies, -ities і вказують на якість:

durus, a, um – твердий, a, e – durities, ēi, f – твердість

amārus, a, um – гіркий, a, e – amarities, ēi, f – гіркота

planus, a, um – рівний, a, e – planities, ēi, f – площина, рівнина

pauper, ĕris – бідний, a, e – pauperies, ēi, f – бідність.

 

Висновок

 

Ми провели аналіз різних словотворчих систем української, французької  і латинської мов. Також ми визначили особливості і відмінності словотвору у кожній мові і дійшли висновку, що усі три мови мають різні морфологічні способи словотворення. Тоді як словотвір української мови відрізняється наявністю таких неморфологічних способів, як: морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний (зрощення) та лексико-семантичний.

 

 

 

Список використаної літератури

 

1.   Вакарюк, Л., Панцьо, С. Українська мова. Морфеміка  і словотвір. — С.99 – 118.

2.   Горпинич, В.О. Українська  словотвірна дериватологія. –  Дніпропетровськ, 1998. – С.124-130.

3.   Карпенко, Ю.О. Синхронічна  сутність лексико-семантичного способу  словотвору // Мовознавство. – 1992. –  № 4. – С.3-9.

4.   Клименко, Н.Ф. Як  народжується слово. – К.: Рад. шк., 1991. – С.82-97.

5.   Ковалик, І. І.  Вчення про словотвір. – Львів, 1961. – С.15-20.

6.   Питання словотвору. – К.: Вища школа, 1979. – С.3-13.

7.   Словотвір сучасної української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1979. – С.29-33