Співвідношення митної справи і митної політики

Вступ

Із становленням України  як незалежної держави, розкріпаченням економічної активності населення  та міграційної політики особливого значення набуло забезпечення її економічної  самостійності, невід’ємним елементом  якої є митна система. Відповідно до розділу VI Декларації про державний  суверенітет України наша країна самостійно створює банківську (включаючи  зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний  бюджет. Отже, самостійний розвиток України визначально пов’язувався із її суверенітетом у зовнішньоекономічній діяльності, де особливого значення набуває  митна справа, включаючи митну політику, основу яких становить митне законодавство.

Врегулювання митної справи стало одним з перших та пріоритетних завдань України. 25 червня 1991 р. прийнято Закон «Про митну справу в Українській РСР»[11], де визначено, що ним регулюються відповідно до Конституції правові засади організації митної справи при орієнтації на формування спільного ринкового простору і митних союзів із іншими країнами. Україна як суверенна країна самостійно створює митну систему та здійснює митну справу. Остання є складовою частиною зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. У подальшому з розвитком митного законодавства і особливо з прийняттям нового Митного Кодексу України більшість норм згаданого закону в ньому інкорпоровано та уточнено

Митна справа в Україні  розвивається у певній гармонізації та уніфікації із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами  та стандартами. Наша держава самостійно визначає митну політику, створює  власну митну систему, здійснює митне  регулювання на своїй території. Митне регулювання здійснюється відповідно до вимог Митного Кодексу  України, законів України та міжнародних  договорів України. Наша держава  може вступати в митні союзи з  іншими державами, брати участь у  діяльності міжнародних договорів  України.

Поняття митної справи.

Митна справа започаткована  як елемент зовнішньої політики України  та зовнішньоекономічної діяльності. Вона є необхідним елементом переміщення  осіб, транспортних засобів предметів  та особливо товарів через кордон. Митна справа виступає як засіб встановлення порядку та організації переміщення  через митну територію України  товарів і предметів, обкладення їх митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів по реалізації митної політики. При здійсненні митної справи Україна дотримується визнаних у  міжнародній практиці системи класифікації та кодифікації товарів, єдиної форми  декларування експорту та імпорту товарів, стандартів митної інформації та інших  загальноприйнятих у міжнародній  практиці норм та стандартів.

У сучасному уявленні термін “митна справа” охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо пов’язаних із зовнішньою і внутрішньою політикою  держави. У межах державної політики митна справа має багатоцільовий характер, слугує задоволенню різноманітних  інтересів і потреб. Хоча новий  Митний кодекс України, прийнятий 11 лип. 2002 р., містить поняття митна політика та митна справа, однак потрібно визнати, що зміст цих понять, як і раніше, залишається дискусійним.

   Відповідно до ст. З МК України, прийнятого Верховною Радою України від 11 липня 2002 p., митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, заснованої на додержанні визнання міжнародних відносин, систем класифікації і кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів [1]. Отже, митна справа є поліструктурним явищем й включає в себе: порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями вимог цього кодексу, спрямованих на реалізацію митної політики. Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, де дотримуються визнаної у міжнародних відносинах системи класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів. 

 Але цим не обмежується  зміст митної справи. У митну  справу також включається митна  статистика та ведення товарної  номенклатури зовнішньоекономічної  діяльності, профілактика виявлення  та припинення контрабанди та  інших порушень митного законодавства,  розгляд справ про їх порушення,  співробітництво з митними органами  інших країн. Крім цього при  виконанні своїх безпосередніх  обов'язків митні органи зв'язані  з іншими правовідносинами: міжнародно-правовими,  цивільно-правовими, зовнішньоекономічними  тощо. Відповідно кожен із перелічених  напрямів має свій зміст, свою  специфіку та інструментарій  здійснення. У ряді випадків здійснення  митної справи виходить за  межі компетенції самих митних  органів. Так, уже згаданою  статтею МК України визначається, що засади митної справи, у  тому числі розміри податків  і зборів та умови митного  обкладення, спеціальні митні зони  і митні режими на території  України, перелік товарів, експорт,  імпорт та транзит яких через  територію України забороняється,  встановлюються виключно законами  України та цим кодексом. 

   Kабінет Mіністрів України організує та забезпечує здійснення митної справи відповідно до МК України та інших законів, погоджених з Верховною Радою України міжнародних договорів. Уряд координує діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи, інших органів виконавчої влади при вирішенні питань, що стосуються митної справи. 

Отже, митна справа є специфічною  діяльністю держави та створених  нею митних органів у взаємодії  з іншими державними органами щодо забезпечення зовнішньополітичної  і особливо зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва. Сучасне  уявлення про митну справу охоплює  складний комплекс відносин, безпосередньо пов'язаних із зовнішньою та внутрішньою політикою держави. Перш за все це стосується зовнішньоекономічних, культурних та інших зв'язків[9]. 

   Митна справа здійснюється  в межах митної політики, має  багатоцільовий характер, слугує  задоволенню інтересів та потреб  фізичних та юридичних осіб  і самої держави. Відповідно  до ст. З Конституції України  визначено пріоритети здійснення  державної політики. Тому й митна  політика повинна слугувати інтересам  людини. Лише в такому ракурсі  повинна оцінюватися діяльність  всіх ланок державного механізму  здійснення митної політики. 

   Структура митної  справи може бути репрезентована  у такий спосіб і в такій  послідовності: митна політика; переміщення  через митну територію товарів  і транспортних засобів та  інших предметів; митні режими; митне регулювання; встановлення  та справляння митних платежів; митне оформлення; митний контроль; валютний контроль; надання митних  пільг; ведення митної статистики  та товарної номенклатури зовнішньоекономічної  діяльності (ТН ЗЕД); боротьба із  контрабандою та іншими порушеннями  митного законодавства; дізнання  у митних органах; притягнення  винних осіб до відповідальності  за скоєні ними порушення; провадження  у даних справах; інформаційна, консультативна та роз'яснювальна  діяльність; прийняття, відміна чи  відкликання попередніх рішень; звернення переміщених з порушеннями  митного законодавства предметів  та товарів у власність держави  та розпорядження вилученими  товарами та транспортними засобами; оскарження і розгляд рішень, дій чи бездіяльності митних  органів та їх посадових осіб; регулювання порядку проходження  служби в митних органах та  внутрішніх взаємовідносин; співробітництво  із митними органами інших  країн та міжнародними організаціями  в галузі митної справи та  митного регулювання. 

У сучасних умовах розвитку нашої держави митна справа виступає не лише як інструмент та провідник  зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, а й має важливіше  значення, стаючи регулятором і засобом  формування нових економічних відносин та зв'язків, як у середині держави, так і поза її межами. Митна справа в Україні розвивається у напрямі її гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами, що обумовлено реалізацією євроінтеграційної політики України, головною метою якої є зближення з Європейським Союзом, насамперед в економічній сфері. Подальше поглиблення міжнародного співробітництва в усіх сферах Україна розглядає як важливу складову реалізації стратегічного зовнішньополітичного курсу, напрацювання моделей інтеграції в світову економіку[5].

Частина 3статті 2 МК України  уточнює положення, що містяться  в п. 9 ст. 92 Конституції України, де йдеться про те, що виключно законами України визначаються засади митної справи. Дане положення підтверджує  те, що діяльність суб'єктів реалізації митної політики є підзаконною діяльністю, яка спрямована на практичне втілення в життя норм і приписів, що містяться  в МК та законах.

Митна справа не є незмінним  явищем і знаходиться у постійному розвитку. Нинішнього вигляду вона набула в результаті тривалого історичного  розвитку від найпростіших форм до складної за структурою діяльності різноманітних  державних інституцій. Разом із тим  чинне законодавство лише в загальних  рисах визначає суб'єктів, на які  покладається здійснення митної справи. Завдання загального керівництва, організації  та координації діяльності органів  митної служби України, інших державних  органів покладається на Кабінет  Міністрів України як на вищий  орган у системі органів виконавчої влади. Так, з метою забезпечення реалізації норм МК України, законів  України, указів Президента, в процесі  правотворчої діяльності, уряд видав  близько сотні постанов та розпоряджень, що стосуються порядку здійснення митного  контролю, оформлення та пропуску товарів  і транспортних засобів через  митний кордон, створення зон митного  контролю, створення та діяльності магазинів безмитної торгівлі, визначеннякраїни походження товарів, верифікації сертифікатів, ведення спеціальної митної статистики. Значна частина урядових нормативно-правових актів присвячена питанням організації  та діяльності системи митних органів  та їх посадових осіб.

Безпосереднє керівництво  митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган  виконавчої влади в галузі митної справи.

Зміст митної справи.

Зміст митної справи складають  не тільки її напрямки, але й компетенція  державних митних та інших органів, суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників митних правовідносин. Вони стосуються багатьох інститутів митного права і є засобом реалізації митної політики. Права та обов'язки складаються при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон України. Для цього суб'єкт, який їх переміщає, повинен мати належним чином підтверджене право. Одна річ., коли ці товари переміщає пересічний громадянин в режимі візового чи безвізового пересування, а інша річ — суб'єкт підприємницької діяльності. Особливо це стосується переміщення дипломатичної пошти та предметів, що належать особам, які мають дипломатичний імунітет. Тому й підходи до реалізації змісту митної справи можуть відрізнятися. Надалі в посібнику і буде йти мова про окремі напрями змісту митної справи. Митна справа має декілька аспектів. 

   Митна справа як  засіб забезпечення прав та  законних інтересів фізичних  та юридичних осіб має внутрішній  та зовнішній аспект. Внутрішній  аспект зв'язаний із безпекою  людини, наприклад, від незаконного  переміщення наркотичних засобів  прекурсорів, інших подібних їм  за дією препаратів, неякісних  лікарських препаратів, продуктів  харчування, товарів народного споживання  тощо. Це також стосується наповнення  вітчизняного ринку тими товарами, І що їх не виробляють вітчизняні  підприємці. Зовнішній аспект зв'язаний  із задоволенням культурних та  інших потреб населення України:  міжнародний туризм, міжнародний  культурний обмін, лікування за  рубежем, навчання, спілкування із  родичами, міграція тощо. Особливе  значення має зовнішньоекономічна  діяльність та кооперація із  зарубіжними підприємцями. 

   Митна справа як  напрям реалізації зовнішньої  політики країни та співробітництва  з іншими країнами у різних  сферах. Наприклад, це проявляється  у боротьбі з міжнародним тероризмом, контрабандою, розповсюдженням наркотиків, боротьбі зі СПІДом, іншими хворобами  тощо. Основне, це розвиток взаємної  довіри між державами та співробітництво  на взаємовигідній основі. 

   Митна справа як  засіб забезпечення безпеки держави  полягає в тому, що при її  здійсненні визначальним моментом  є захист суверенітету України,  її економічних інтересів. Через  здійснення митної справи держава  може захищати проголошені Конституцією  України пріоритети, і перш за  все життя та здоров'я своїх  громадян, їх законні права та  інтереси. Не є таємницею, що  як держава, що розвивається, Україна  багатьма західними та, на превеликий  жаль, вітчизняними підприємцями  сприймається виключно як ринок  для реалізації низькоякісної,  екологічно шкідливої продукції  та товарів західних виробників, чи звалище шкідливих для довкілля  відходів виробництва. Політика  відкритих дверей та романтизм  у її здійсненні на перших  порах України дає тому багато  свідчень. Розвиваючи економічні, культурні  та інші зв'язки з іншими  країнами, не треба забувати про  необхідність прийняття запобіжних  організаційних заходів щодо  попередження проникнення в Україну  неякісних товарів, які можуть  завдати шкоди населенню запобігання  вивезенню її культурних та  історичних цінностей, економічному  шпіонажу та інше. 

   Законодавство України  про митну справу відносно  молоде й розвивається з урахуванням  національних традицій та правової  системи і міжнародного законодавства  в галузі митної справи. Останнє  зумовлено не тільки потребою  активного товарообігу між країнами  та залучення іноземних інвестицій, але й політикою відкритих  дверей. Воно відображає міжнародно-правові  стандарти і підходи в забезпечені  прав людини та організацій  і здійсненні митної справи. Без  цього співробітництво України  у митній справі з іншими  країнами було в суттєво ускладнене. Крім цього, при здійсненні  митної справи переслідуються  і національні інтереси щодо  забезпечення економічної та  іншої безпеки держави, недопущення  проникнення на її територію  небажаних осіб, перевезення шкідливих  та небезпечних товарів і предметів.  Стосовно товарів, які є в  достатній кількості в Україні,  встановлюються підвищене мито  і навпаки, щодо товарів, у  яких на споживчих ринках є  дефіцит, можуть встановлюватися  пільги. 

   Митне законодавство  України відображає традиційні  для України та її населення  зв'язки. Наприклад, між Україною  та Росією встановлено безвізовий  режим пересування громадян, особливий  прикордонний режим перетинання  митного кордону та обміну  товарами між прикордонними територіями.  Аналогічні дружні стосунки склалися  й з іншими сусідами. Але окремі  сусіди (Словакія), навпаки, вводять  візовий режим перетину кордону.  Щоправда, в лютому 2001 р. для населення  прикордонних областей, водіїв рейсового  транспорту візовий режим в'їзду  в цю країну скасовано. 

   Через санітарний  та інші види контролю забезпечується  екологічна рівновага і попереджується  ввезення в Україну таких рослин  та мікроорганізмів, які потенційно  становлять загрозу її екосистемам. 

   Цікаво, що на українсько-російському  економічному форумі питання  співробітництва у митній справі  і особливо регіональне, набули  особливої ваги. Вирішено, що  прикордонних  областей України та Росії  запровадять спрощені митні режими  стосовно економічного співробітництва[8]. 

Здійснення митної справи.

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні  органи України.

Митні органи, реалізуючи митну  політику України, виконують такі основні  завдання:

1) виконання та контроль  за додержанням законодавства  України з питань митної справи;

2) захист економічних  інтересів України; 

3) забезпечення виконання  зобов'язань, передбачених міжнародними  договорами України з питань  митної справи, укладених в установленому  законом порядку; 

4) сприяння захисту інтелектуальної  власності учасників зовнішньоекономічних  зв'язків, інших юридичних та  фізичних осіб;

5) застосування відповідно  до закону заходів тарифного  та нетарифного регулювання при  переміщенні товарів через митний  кордон України; 

6) здійснення митного  контролю та митного оформлення  товарів і транспортних засобів,  що переміщуються через митний  кордон України, вдосконалення  форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням  правил переміщення валютних  цінностей через митний кордон  України; 

8) здійснення спільно  з іншими уповноваженими органами  державної влади заходів щодо  захисту інтересів споживачів  товарів і додержання учасниками  зовнішньоекономічних зв'язків державних  інтересів на зовнішньому ринку; 

9) створення сприятливих  умов для прискорення товарообігу  та пасажиропотоку через митний  кордон України; 

10) боротьба з контрабандою  та порушеннями митних правил;

11) розвиток міжнародного  співробітництва у галузі митної  справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української  класифікації товарів зовнішньоекономічної  діяльності;

14) здійснення верифікації  (встановлення достовірності) сертифікатів  походження товарів з України. 

Органи державної влади, Президент України в межах  своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України[6].

Митна політика України.

Митна політика України виступає різновидом державної політики, а  її головним функціональним завданням  є забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки  України в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших  сферах. Митна політика базується  на базових національних інтересах  та відповідних аспектах державної  політики національної безпеки і  здійснюється шляхом реалізації відповідних  доктрин, стратегій, концепцій і  програм у різних сферах державної  діяльності, як внутрішніх, так і  зовнішніх, відповідно до чинного законодавства  та міжнародно-правових актів та звичаїв. В основному, засоби реалізації митної політики є задіяними при переміщенні фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон України.

Митна політика підпадає під  вплив тих самих соціальних та політичних законів, що і державна політика взагалі [4].

Митна політика - це система  принципів та напрямів діяльності держави  у сфері забезпечення своїх економічних  інтересів та безпеки за допомогою  митно-тарифних та нетарифних заходів  регулювання зовнішньої торгівлі[1].

Правові засади митної політики ґрунтуються на вимогах Конституції  України. Так, ст. 2 Основного Закону проголошує, що суверенітет України  поширюється на всю її територію, яка, в межах існуючого кордону, є цілісною і недоторканною. Відповідно до ч. 1. ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної  та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, всього Українського народу. Ст. 13 Конституції України  визначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національнихінтересів і безпеки  шляхом підтримання мирного і  взаємовигідного співробітництва  з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і  нормами міжнародного права. Відповідно до вимог ст. 9 Основного Закону України  чинні міжнародні договори, згода  на обов'язковість яких надана Верховною  Радою України, є частиною національного  законодавства України. Зазначені  вище та інші конституційні положення  визначають зміст та спрямованість  митної політики України, ефективна  реалізація якої є невід'ємною умовою сталого економічного, політичного  та соціального розвитку Української  держави. До основних нормативних актів, що розкривають мету, цілі та завдання митної політики, можна віднести Митний кодекс України, Закони України "Про  зовнішньоекономічну діяльність", "Про Митний тариф України", інші закони та підзаконні нормативні акти, міжнародні договори України  тощо.

З огляду на комплексність  принципів митної політики варто  зазначити, що вони визначаються з урахуванням  принципів забезпечення національної безпеки, принципів зовнішньоекономічної діяльності, принципів митного регулювання  та принципів діяльності митної служби України.

Митна політика є складовою  внутрішньої та зовнішньої політики держави, з чим погоджується більшість  науковців і практиків [2]. 

Митна справа у всіх країнах  є виключною монополією держави. Це означає виключне право держави  на розробку засад митної політики й механізму її здійснення. Головний зміст державної монополії митної справи складається в забезпеченні цілісного централізованого регулювання  зовнішньоторговельного обміну. Кінцева  мета митної політики є меркантильною  й полягає в забезпеченні залучення  додаткових коштів для формування бюджету. У той же час пробиває дорогу інше розуміння її сутності - сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпечення свободи пересування особистості  та міжнародних контактів.

 Монополія митної справи  вирішує по суті справи два  завдання. Перше полягає в найширшому  використанні зовнішньоекономічних  зв'язків для розвитку економіки  країни, друге - в її захисті  від несприятливого впливу зовнішньоекономічних  факторів - спекулятивних, монопольних,  кон'юнктурних і т. ін [7].

Конкретні завдання, які  вирішуються державою в процесі  проведення митної політики, обумовлюють  відповідні її, політики, функції. До основних функцій митної політики слід віднести такі:

• фіскальна;

• регулятивна;

• захисна.

Охарактеризуємо ці функції  митної політики:

• фіскальна функція — наповнення державного бюджету за рахунок стягнення мит, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як: збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах,

митне супроводження і  т. д. Ці платежі не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги  митниці;

• регулятивна функція — передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та адміністративного характеру з метою регулювання останніх в цілях забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них

умов, забезпечення виконання  державної політики в сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов’язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мит та мит-

них зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень;

• захисна функція — спрямована на захист держави від зовнішніх загроз: захист національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, забезпечення екологічної безпеки, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо

порядку переміщення через  митний кордон України товарів, ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями  митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо.

Велика частина подібних завдань реалізуються в процесі  виконання митними органами своїх контрольних функцій, таких як: митний, валютний, екологічний, медико-санітарний та інші види контролю, а також при виконанні завдань по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил [4].

Формування сучасної митної політики України.

Формування митної політики передбачає необхідність врахування двох важливих підходів у її формуванні: фритредерства та протекціонізму. Якщо перший є політикою вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно  реєстраційні функції, не стягують експортні  та імпортні мита, не встановлюють обмеження  на зовнішньоторговий обіг, то другий, навпаки, спрямований на захист власної  промисловості та власного товаровиробника  від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження  імпорту.

Митний протекціонізм  уперше був започаткований у XVI столітті в Англії і пов'язувався із промисловою революцією. Для захисту інтересів промисловців та підприємств від конкуренції зі сторони голанських та французьких товарів було введено високі ставки мита на товари, що вироблялися в Англії. Паралельно було обмежено або заборонено ввезення товарів. Було введено такий порядок, відповідно до якого дозволялося привозити іноземні товари тільки на англійських суднах чи, по крайній мірі, на кораблях країни походження товарів. При цьому за це стягувався додатковий збір. З колоній привозилися товари виключно на англійських кораблях. Мета цих заходів полягала також у позбавленні Голландії переваг та сили в торгівлі. Така політика продовжувалася майже 400 років, що дозволило Англії стати не тільки могутньою морською державою, але й вийти по економічному розвитку на перше місце у світі.

Після того, як було досягнуто  передових позицій у промисловості! й дешевизни англійських товарів, Англія докорінно змінити свою митну  політику й перейшла до фритредерства.

У країнах, де сповідується політика протекціонізму, підсилюється спеціалізація тарифів, що призводить до їхньої громіздкості та заплутаності, частим змінам, у яких важко розібратися  не тільки експортерами та імпортерам, але й самим митним органам. Тарифна  політика при фритредерстві, як правило, є стабільною. Тарифи мають низькі, інколи символічні ставки, а митні  надходження до бюджету формуються лише на основі декількох статей.

Формування сучасної митної політики України враховує стан її економіки, геополітичне становище  та необхідність залучення іноземних  інвестиції, що неможливо зробити  без політики фритредерства. Це пояснюється  тим, що через країну проходять великі міжнародні транспортні артерії  й Україна по суті є великим  транспортним коридором. Усякі спроби ускладнити пересування товарів  по цих транспортних коридорах можуть призвести до важких наслідків в  економіці. У той же час простежується  тенденція до протекціонізму й захисту  інтересів національного товаровиробника. На митну політику України впливають  суб'єктивні фактори. На митну політику впливають і геополітичні тенденції, які заставляють ураховувати  національні інтереси в митній політиці, захищати економічні інтереси як країни у цілому, так і її окремих регіонів.