Стабілізаційна політика в Україні

 

Індивідуальне науково- дослідне завдання

 

З курсу: «Макроекономіка»

На тему: «Стабілізаційна  політика в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

1. Загальні теоретичні аспекти стабілізаційної політики та її види
2. Стабілізаційна політика держави: кейнсіанський та монетаристський підходи
3. Реалізація стабілізаційної політики в Україні

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Завдання ФРС  полягає в тому, щоб заховати спиртне  й чарки якраз у той момент, коли вечірка в самому розпалі.

Вільям МакЧесни Мартин

Що нам потрібно, то це не майстерне управління економікою керманичем грошового відомства, котрий безперервно крутить кермом, щоб  уникнути вибоїн на дорозі, а спосіб, яким можна втримати пасажира, що визначає грошову політику від того, щоб  той, сидячи на задньому сидінні, випадково  не вхопився за кермо під час різкого  поштовху і не звернув автомобіль з дороги у рівчак.

Мілтон Фрідман

Якою б мала бути реакція  державних мужів на діловий цикл? Дві наведені вище цитати, одна –  колишнього голови Федеральної резервної  системи, а інша – відомого критика  ФРС – показують ступінь розбіжності  поглядів стосовно того, яка відповідь  на це запитання є найкращою.

Одні економісти, як - от В.М. Мартин, вважають, що економіка є внутрішньо нестабільною. Вони твердять, що економіка часто відчуває збурення у сфері сукупного попиту і сукупної пропозиції. Без проведення монетарної  і фіскальної політики, спрямованої на стабілізацію економіки, ці збурення спричиняють непотрібні і болісні коливання в обсязі виробництва, в рівнях зайнятості та інфляції. Згідно з відомим висловлюванням, макроекономічна політика повинна «йти проти вітру» - стимулювати економіку, яка перебуває у фазі спаду, та уповільнювати темпи зростання, коли економіка перегріта.

На думку інших економістів, наприклад, Мілтона Фрідмана, економіка є внутрішньо стабільною.  Відповідальність за значні і небезпечні коливання економіки ці дослідники покладають на неправильну економічну політику. Вони твердять, що економічну політику не можна зводити до «тонкого налагодження» національної економіки за допомогою різного інструментарію. Натомість державні мужі мали б пам’ятати про обмеженість можливостей цієї політики й відчувати задоволення від того, що вона не завдає шкоди.

Упродовж десятиліть у  полеміці із цього питання її учасники наводять найрізноманітніші аргументи  на користь того чи іншого підходу.

Саме тому, держава  повинна  застосувати  такий вид політики, який би  найоптимальніше підтримував  високий рівень зайнятості та цінової  рівноваги, а також стимулював економічне зростання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальні теоретичні аспекти стабілізаційної політики та її види

 

Кінцевою метою будь-яких економічних  перетворень (в тому числі і стосовно стабілізації економіки), що здійснюються в економіках перехідного типу, є  забезпечення умов для економічного зростання при одночасному підвищенні ефективності використання ресурсів та продуктивності праці. Такий, по суті, канонічний перелік бажаних результатів  стабілізації економіки можна зустріти сьогодні як у підручниках та наукових статтях, так і у відповідних  урядових документах.

При цьому стабілізація як ринкової, так і перехідної економіки  зрештою в своїх загальних  положеннях являє собою політику держави, спрямовану на досягнення стабільного  рівня цін, повної зайнятості, а також  забезпечення сприятливого клімату  для економічного зростання. В класичному трактуванні це означає опрацювання  та реалізацію політики держави щодо узгодження найважливіших макроекономічних проблем інфляції, безробіття та економічного зростання. Тобто оптимальною була б така політика стабілізації, яка  б дозволяла досягти повної зайнятості, незмінних цін та економічного зростання  одночасно, оскільки кожна з названих проблем у випадку її загострення  може призвести до негативних явищ із складними соціальними наслідками.

Ця суто теоретично сформульована  ціль політики стабілізації при більш  ґрунтовному аналізі окремих  її складових наштовхується на серйозні протиріччя. Так, залежність між інфляцією  і безробіттям, що свого часу знайшла  відбиття у всім відомій кривій Філіпса, по суті може знаходитися у взаємному протиріччі; тобто можна досягти низької інфляції, але за рахунок зростаючого безробіття (або навпаки). Такої класичної залежності між інфляцією та безробіттям може і не існувати: можна отримати такі зміни в економіці, при яких будуть спостерігатись одночасне зростання як цін, так і безробіття. Крім того, відбуватиметься економічний спад. Такі зміни в економіці можливі не тільки теоретично, але й і відбувалися на практиці — бо саме те, що спостерігалося в 70—80 роках на Заході в реальному житті, дозволяло стверджувати, що кривої Філіпса не існує.

В умовах перехідної економіки  внаслідок відсутності багатьох складових, що регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, відповідні процеси не мають  явно вираженого характеру, тому в даній  роботі ми не будемо далі вести аналіз вказаної залежності в фактичному плані.[1]

Особливості феномену перехідної економіки полягають також в  тому, що в умовах такої економіки  проблема безробіття, особливо на першій стадії економічних перетворень, ще не переросла в одну з основних. Вона є тільки очікуваною. У зв'язку з тим, що централізована планова  економіка функціонувала при  так званій "повній зайнятості", або скоріше в умовах її природного рівня, саме в цей час реалізуються заходи по стабілізації економіки. Останнє  дозволяє стверджувати, що механізми  ефективного використання і міжсекторного перерозподілу трудових ресурсів та адаптивних очікувань, які працюють в ринковій економіці, не тільки не існують, а й не можуть бути задіяні, оскільки безробіття і відповідна мотивація населення як суб'єкта економіки пропозиції до зміни поведінки йому не лише невідома, а й незрозуміла. Відбувається все сказане тому, що працюючі ще не можуть усвідомлювати зміст змін в економіці. У такому випадку гіпотеза неоліберальних економістів про те, що спрацює теорія раціональних очікувань, яка дозволить вже навіть в короткостроковому плані адаптуватись до нових умов, не працює. І не тільки тому, що, як твердять економісти кейнсіанського напрямку, їм невідома інформація про зміни в економіці або вони не можуть її ефективно використати з метою пристосування до нових умов, а тому, що більшість працюючих і підприємців не може навіть уяснити природи нових явищ. За таких умов вони не можуть ані захистити себе, ані, тим більше — покращити своє становище за рахунок адаптації, особливо в короткостроковому плані, Останнє є основною умовою того, що ефективні структурні зрушення за рахунок так званого "конструктивного руйнування" в цей період не відбуваються, тобто ідеологія стабілізації дуже часто не дає і не може, за такої моделі, дати позитивні зрушення в аспекті переходу від кризи до зростання.

Створення передумов для  цього почнеться тільки тоді, копи безробіття стане дійсністю. В той  же час серед основних складових  реформ в перехідній економіці, в  тому числі і при розв'язанні проблем  макроекономічної стабілізації, проблема безробіття на першому етапі залишається  поза увагою.

Основною економічною  функцією уряду є стабілізація  економіки.  Розрізнять такі види стабілізаційної  політики, як : фіскальна політика, монетарна політика, політика доходів та зовнішньоекономічна політика. Стабілізація частково досягається завдяки законам фіскальної політики.

Фіскальна політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва не інфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків та податків.[2]

Фіскальній політиці притаманні лише 2 функції: фіскальна і регулювальна. Вони об’єднують практично в собі усі інші функції(соціальну, стимулювальну, заохочувальну, контролюючу).

Фіскальна функція пов’язана  з наповненням державної скарбниці, а регулювальна полягає у маніпулювання  державою бюджетними доходами та видатками  з метою регулювання певних пропорцій  у соціально економічному житті  суспільства.

Знаряддя фіскальної політики - це податки і державні видатки. Державні видатки - це витрати, що пов’язані з діяльністю держави. Вони включають в себе витрати уряду на товари і послуги. Податки - це частина доходу, що сплачується фірмами та та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом.

Іншим видом стабілізаційної  політики є монетарна.

Монетарна політика – це комплекс взаємопов’язаних заходів, скоординованих на досягнення попередньо визначених суспільних цілей з регулювання грошового обігу , які проводить центральний банк на користь держави. Вона реалізується  через грошовий ринок і 2-рівневу банківську систему і тому є: організаційно оформленим регулятивним механізмом зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні.

Об’єктами впливу монетарної політики, на які спрямовуються регулятивні заходи, є такі змінні грошового ринку:

• Пропозиція грошей;
• Облікова ставка;
• Валютний курс;
• Швидкість обігу грошей та ін…

Монетарна політика має цільову  спрямованість, яка полягає в  усвідомленні завдань, що ставляться владними структурами і вирішуються монетарними  методами. Ці завдання називаються  цілями монетарної політики та поділяються  на 3 групи:

• Стратегічні;
• Проміжні;
• Тактичні.

Стратегічними є цілі, що визначені пріоритетними в загальноекономічній  політиці держави. Ними можуть бути зростання  виробництва, підвищення зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Проміжні цілі монетарної політики полягають  у впливі на такі економічні процеси, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. До тактичних цілей належать оперативні завдання банківської системи  відносно регулювання ключових економічних  змінних: грошової маси, облікової ставки та валютого курсу.

Політика доходів є важливою складовою системи державного регулювання  соціально-економічних відносин. Як макроекономічний показник доходи населення, структура їх формування та витрат характеризують систему розподільчих відносин країни, добробут її громадян, ступінь їхньої соціальної захищеності. Розподіл суспільного продукту відіграє виключно важливу роль не тільки у забезпеченні процесу суспільного відтворення, а й у формуванні потужних мотивів та стимулів до високопродуктивної праці. Розподільчі відносини, будучи похідними від відносин власності, прямо й безпосередньо впливають на соціальну структуру суспільства.

Зовнішньоекономічна політика держави – це цілеспрямована діяльність держави по формуванню і використанню ЗЕЗ для зміцнення свого потенціалу і ефективної участі у світовій торгівлі.

Основне завдання ЗЕП: створення  сприятливих умов для українських  експортерів на світовому ринку; активізація ЗЕЗ для України.

 

2.Стабілізаційна політика держави: кейнсіанський і монетаристський підходи

 

Соціальний прогрес суспільства  значною мірою зумовлений економічною  політикою держави в цілому і  зокрема її важливою складовою —  стабілізаційною політикою. Вона мас  будуватися на єдності економічних  та соціальних перетворень, з урахуванням  світового досвіду і особливостей сучасного типу стану економіки  України.[5]

Які ж теоретичні підходи  формування стабілізаційної політики існують у сучасних умовах? Насамперед зазначимо, що криза надвиробництва, на яку наштовхуються економіки  багатьох країн, руйнує «надмірне» виробництво, яке не знаходить попиту на свою продукцію. Для економіки України  виникнення подібної ситуації пов'язане  з розпадом системи господарських  зв'язків, унеможливленням одночасної переорієнтації виробництва на задоволення  потреб внутрішнього національного  ринку. За цих умов спрацьовує класична схема кризи: зростає кількість  банкрутств, неплатежі партнерів  негативно впливають на стан конкурентоспроможних підприємств. Криза надвиробництва знімає надмірну пропозицію і тим  самим відновлюється економічна рівновага. Цей процес пов'язаний з появою нової продукції, значним здешевленням старої. В свою чергу, поява нової продукції зумовлює попит на інновації, активізує інвестиційну діяльність. Це означає, шо відбувається, за висловом Й. Шумиетсра, процес «творчого руйнування», досягається рівновага на якісно новій матеріальній базі.

Однак цей період, під  час якого відновлюється рівновага, має тривалий характер, супроводжується  депресивним станом економіки. Саме тому стає нагальною потребою проведення стабілізаційної політики держави, розробка відповідних програм. Зокрема, найбільш відомі два напрями —  кейнсіанський і монетаристський.

Прихильники кейнсіанської  о підходу вважають, що економічна криза детермінована зниженням  попиту, який не стимулює виробництво  продукції. Тому держава повинна  робити виробничі замовлення приватному сектору, що сприятиме зростанню  попиту. Внаслідок цього активізуються  інвестиційні процеси, здешевлюються  кредити. Починає діяти ефект  від зростання інвестицій.

У подальшому кейнсіанська концепція була доповнена Р. Харродом, який удосконалив модель розвитку Дж. М. Кейнса. Він посилив кількісний аналіз, зробив спробу знайти точніші відповідності між приростом інвестицій, доходів і заощаджень. При цьому були враховані такі чинники, як розвиток НТП та зростання чисельності населення. Р. Харрод підтримує принцип рівноваги у макроекономіці, обґрунтований Дж. М. Кейнсом, згідно з яким сума заощаджень має дорівнювати сумі капіталовкладень.

У разі відхилення від рівноваги  загострюються безробіття й інфляція. В умовах нестабільності доцільно використовувати  низьку норму відсотка для стимулювання капіталовкладень дешевим кредитом. Однак рекомендації щодо доцільності  зниження заробітної плати під час  спаду зумовлять відповідне обмеження  попиту на споживчі товари, а через  нього — попиту на інвестиції. За цих умов соціальна стабілізація суспільства стає неможливою.

Інший напрям стабілізаційної  політики побудований на рекомендаціях  прихильників кількісної теорії грошей — монетаристів. Монетариста вважають, то ринок є системою, що саморегулюється  та самонастроюється. формує необхідні для ефективного розвитку пропорції. Втручання держави через використання дешевих кредитів для підтримки неефективних виробництв стримує використання ринкових механізмів стабілізації економіки та соціальної сфери. Зокрема, М. Фрідмен рекомендував державі дії, що прискорюють проходження через кризову фазу. З цією метою доцільно використовувати дорогий кредит, не запобігати банкрутству слабких підприємств. Ефективні виробники, які залишилися на ринку, мають стимулюватися пільговою податковою політикою. їхня діяльність сприяє розширенню виробництва й інвестування, зумовлює зростання сукупної продукції, пом'якшення ситуації на ринку праці. Стабілізаційна політика монетаристів передбачає зменшення грошової маси.

Оцінюючи стабілізаційну політику в Україні, слід урахувати  специфіку економічної кризи, причини  її виникнення. Якщо циклічна криза  надвиробництва виникає внаслідок  розвитку ринкових відносин і пов'язана  із взаємодією попиту і пропозиції, то в Україні вона зумовлена однобічним переважанням ринку продавця, в якому  покупці конкурували між собою  за право придбання товарів. Перехід  до координації ринкового типу не може відбуватися водночас. Тому спад в економіці України має відмінності  порівняно із звичайною циклічною  промисловою кризою. Це, за визначенням  Я. Корнаї, — трансформаційний спад, який має тривалий характер.

Тривалість трансформаційної кризи обмежує застосування монетаристських програм, які передбачають тимчасове погіршення фінансування соціальної сфери, швидкий механізм адаптації виробників до ринкових регуляторів. Крім того, зростання бюджетного дефіциту і державного боргу можливе тільки до певних меж. Не буде використаний і мультиплікаційний ефект за умов відсутності конкурентного середовища, низького рівня інтегрованості економіки.

Отже, стабілізаційна політика держави має бути спрямована на створення  конкурентного середовища, зміцнення  ринкової інфраструктури.

 

3. Реалізація стабілізаційної програми в Україні

Пріоритетним завданням  Програми є зміцнення основ громадянського суспільства, подальше формування відкритого демократичного суспільства та нової  національно-державної ідентичності людини як громадянина України.

Усе це можна забезпечити  лише за умови подолання тенденції  занепаду економіки та забезпечення стабільно високих темпів економічного зростання.[4]

На підставі аналізу ситуації, з уроків 1998 p., коли суттєвому випробуванню була піддана так важко вистраждана  Україною фінансова стабільність, визначено  такі три етапи соціально-економічного розвитку України:

• перший (1999-2000 pp.) — досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання;
• другий (2001-2005 рр.) — проведення інтенсивних змій структури економіки та підвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 % на рік;
• третій (2006-2010 pp.) — продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до 8 % щорічно) темпів зростання.

Економічне зростання  потребує спрямування значних обсягів  виробленого продукту в інвестиції.

Вирішальними факторами  стабілізації в 2003-2004 pp. і започаткування зростання є такі:

Прийняття реального бюджету. Його дефіцит суттєво не збільшує внутрішні та зовнішні запозичення, створює довіру до фінансової політики держави.

Помірна девальвація національної валюти та інфляція зберігають умови  і надають орієнтири для ефективного  виробництва.

Зниження ставки рефінансування і переорієнтація діяльності банківської  системи забезпечують кредитну підтримку  реального виробництва.

Нормалізація виплати  заробітної плати і значне скорочення заборгованості щодо соціальних виплат із бюджету.

Впровадження заходів, спрямованих  на прискорену легалізацію тіньової економіки, а саме: задіяння механізму повернення тіньових коштів, у тому числі з-за кордону, до легального обігу на користь національного виробництва.

Розвиток малого підприємництва, яке приведе до підвищення конкурентоспроможності українських товарів, поліпшення структури  виробництва і структури зайнятості.

Реструктуризація великих  підприємств АПК, розвиток приватного сектора в сільському господарстві, що дасть змогу збільшити експорт  продовольчих товарів.

Залучення прямих іноземних  інвестицій в експортоспроможні галузі, що сприятиме переорієнтації зовнішньої торгівлі на нові товари та нові ринки.

Для забезпечення стабільного  зростання на початку наступного тисячоліття принципово важливим є  радикальне реформування податкової системи, скорочення вже протягом 2003 та 2004 років  щонайменше на 15 - 20% (сукупного) податкового  навантаження на товаровиробників та поліпшення якості бюджетних витрат. Ключовим для цього є прийняття  Податкового кодексу.

Економічне зростання  неможливе без суттєвого оновлення  основних фондів та їхньої структури. Без цього три чверті з них  у 2010 р. можуть досягти критичного віку (понад 20 років) та не відповідатимуть  вимогам технологій XXI століття, обмежуватимуть можливості здійснення політики технологічних проривів.

Принципово важливим є  відповідно до комплексної державної  програми енергозбереження на період до 2010 р. радикальне зменшення енергомісткості виробництва та підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цьому повинно сприяти ліквідація на першому етапі реструктуризації фінансових боргів підприємств і забезпечення дії ринкових механізмів, вилучення неконкурентоспроможних виробництв. Нагадаємо, що на виробництво одного долара ВВП країна витрачає 3,25 умовного палива проти 0,6 в Західній Європі. Крім усього іншого, це повинно забезпечити зростання експорту українських товарів і послуг з темпами 7 - 8 % щорічно. Досить високі темпи зростання імпорту (хоча й нижчі від експорту) зумовлені потребою залучення значних обсягів інвестиційних та інноваційних ресурсів. Водночас завданням є послідовне скорочення від'ємного сальдо торговельного балансу та досягнення, починаючи з 2007 p., його рівня не менше, ніж 2-3 % від зовнішнього торговельного обороту.

Надто важливою є послідовна легалізація тіньової економіки  і зменшення її обсягів щонайменше на 25 % до 2005 р. та на 70 - 80% до 2010 р.

Потрібно визначити, передусім, пріоритети науково-технологічного та інноваційного розвитку:

• створення та впровадження нових енерго- та ресурсозбережних технологій, розвиток екологічно чистої енергетики;
• розроблення нових технологій, у тім числі біотехнології для сільського господарства та переробних галузей, легкої та харчової промисловості;
• технологічне і технічне оновлення базових та переробних галузей;
• високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва в літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- та автомобілебудуванні, а також сучасних озброєнь;
• створення та використання перспективних інформаційних технологій та систем зв'язку;
• розвиток інформаційних комунікацій та потрібного обладнання;
• виробництво вітчизняних інформаційних технологій (не менше 20 % від потреб внутрішнього ринку);
• створення та впровадження нових матеріалів та речовин з високими конкурентоспроможними властивостями, в тому числі імпортозамінних.

Програма має системний  характер, охоплює весь комплекс економічних  та соціальних сфер, всі сторони  державного впливу на них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, домінантою економічних перетворень в Україні є макроекономічна стабілізація, основними складовими першочергових завдань якої для перехідних економік є розв'язання проблем обмеження існуючого надмірного попиту, зниження рівня дефіциту зведеного державного бюджету та від'ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу, а також зростання зовнішньої заборгованості.

Названі складові політики стабілізації економіки розглядаються  як такі, що в подальшому можуть дати можливість переходу до реалізації політики макроекономічного контролю ситуації та забезпечення стратегії економічного зростання, — в першу чергу, за рахунок фіскальної та грошово-кредитної  політики, а також включення на цей момент інших складових реформи, особливо в частині необхідних інституційних  змін. Що особливо важливо? Найкращою  або бажаною була б ситуація, при  якій вдалося б об'єднати економічні і соціальні інтереси громадян таким  чином, щоб ринкова економіка  набула характерну ознаку сучасності, тобто була соціальна орієнтованою.

Як висновок можна визначити  декілька складових економічної  політики стабілізації, які були б  спрямовані: на активізацію процесів реструктуризації, що дозволить прискорити диверсифікацію діяльності більшості  підприємств; надзвичайно швидке визначення пріоритетів національного рівня, які зберігатимуться і розвиватимуться  при підтримці держави. Якщо ми серйозно не опрацюємо економічну базу цих  стратегічний питань, то малий бізнес не зможе оперативно спрацювати у  структурних перетвореннях, які  очікуються в економіці. Крім того, дослідженнями, проведеними ще за радянських часів, нами встановлено, що багато в  чому нагромаджений капітал втратив  свою цінність і ринкову вартість. Отже, існує загроза створення  досить серйозних передумов процесу  дестабілізації економіки при нагромадженні великої кількості безробітних. Це тривалий час залишатиметься досить серйозним дестабілізуючим фактором.

Усе сказане засвідчує: фаза стабілізації може затягнутися, а очікуване  пожвавлення — не відбутися. Це може порушити, передусім, досягнуту стабільність цін, що ускладнить умови виконання  зобов'язань державою. Тобто у  реалізації подібного виду стабілізаційної  політики, коли затримується настання пожвавлення в економіці, така політика приводить до того, що економіка, ніби знаходження у болоті: витягнувши одну ногу, застряєш другою, і навпаки.

 

Список використаної літератури

 

1.Михасюк І., А. Мельник, М. Крупка «Державне регулювання економіки». – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

2.Буряк П.Ю. та Гупало О.Г. «Макроекономіка»: Навч.пос..- К.: «Хай- Тек Прес», 2010.- 376 с.

3.Стеченко Д.М. «Державне регулювання економіки»: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. - 176с.

4.Стабілізаційна політика держави: кейнсіанський та монетаристський підходи:  http://library.if.ua/book/61/4416.htm