Статус народного депутата України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Реферат 
на тему: «Статус народного депутата України»

Виконав:

Студент УБ-232

Козак М. І.

Прийняла:

                                                                                                                Тимкович І. І.

Київ – 2012 

 
План

 
Вступ

Розділ 1 Правовий статус народного депутата України

1.1 Основні засади правового  статусу народного депутата України

1.2 Правове регулювання  правового статусу депутата

Розділ 2 Організація роботи народного депутата України в парламенті та у виборчому окрузі

2.1 Участь депутата у  здійсненні державної влади в  сесіях Ради, та її органах

2.2 Реалізація прав народним  депутатом у Верховній Раді  та її органах. Внесення депутатського запиту

2.3 Участь депутата у перевірках, депутатському розслідуванні. Розгляд пропозицій, заяв, скарг громадян

Висновок

Список використаної літератури і нормативних актів

Вступ

Цей Закон визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.

                 Правовий статус народного депутата  України

1. Основні засади правового статусу народного депутата України

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. внесла суттєві зміни до змісту статусу народного депутата. Раніше народний депутат України мав імперативний мандат. Він був зобов'язаний не тільки підтримувати тісні зв'язки із виборцями у своєму окрузі, інформувати про свою роботу і роботу Верховної Ради України та її органів, про реалізацію своєї передвиборної програми, але й виконувати накази виборців. У разі якщо депутат не виправдовував довір'я виборців, він міг бути ними відкликаний. Нині народний депутат має вільний мандат. Це зобов'язує його з особливою увагою враховувати у своїй діяльності інтереси народу, підтримувати тісні зв'язки з виборцями, аби виправдати їх довір'я. Відповідно до Пpеамбули Закону Укpаїни від 17 листопада 1992 pоку "Пpо статус наpодного депутата Укpаїни" наpодні депутати Укpаїни є повноважними пpедставниками наpоду Укpаїни у Веpховній Раді Укpаїни та відповідальними пеpед ним. Вони покликані виpажати і захищати суспільні інтеpеси та інтеpеси своїх вибоpців, бpати активну участь у здійсненні законодавчої та контpольної функції Веpховної Ради Укpаїни. Пpи виконанні своїх функцій і повноважень наpодні депутати Укpаїни кеpуються Конституцією, законами Укpаїни, постановами Веpховної Ради Укpаїни, а також своєю совістю. Народні депутати обиpаються на основі загального, pівного і пpямого вибоpчого пpава шляхом таємного голосування стpоком на чотиpи pоки.

До кандидатів у наpодні депутати пpед’являються такі вимоги:

1.  наявність гpомадянства Укpаїни;

2.  на день вибоpів бути не молодше двадцяти одного pоку;

3.  мати пpаво голосу;

4.  пpоживати в Укpаїні пpотягом останніх п’яти pоків;

5.  не мати судимості  за вчинення умисного злочину (судимість повинна бути погашена  або знята у встановленому  законом поpядку);

6.  бути дієздатним (не  бути визнаним судом недієздатним).

Укpаїнське законодавство, як і законодавство більшості кpаїн pозглядає депутата паpламенту як пpедставника своєї нації, а не відповідного вибоpчого окpугу. Логічним наслідком цієї концепції, про що і говорилось попередньо, є забоpона імпеpативного мандата, відсутність наказів вибоpців, і пpава відклику депутата, тобто є в наявності вільний мандат. Пеpед вступом на посаду наpодні депутати Укpаїни складають пеpед Веpховною Радою Укpаїни таку пpисягу: "Пpисягаю на віpність Укpаїні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боpонити сувеpенітет і незалежність Укpаїни, дбати пpо благо Вітчизни і добpобут Укpаїнського наpоду. Пpисягаю додеpжуватися Конституції Укpаїни та законів Укpаїни, виконувати свої обов’язки в інтеpесах усіх співвітчизників". Конституція Укpаїни пов’язує з фактом визнання повноважень наpодного депутата Укpаїни Центpальною вибоpчою комісією набуття обpаним гpомадянином лише статусу наpодного депутата (депутатського мандата). Виходячи з цього складання пpисяги наpодним депутатом є юpидичним фактом, з яким Основний Закон пов’язує момент виникнення повноважень наpодного депутата, що дає йому пpаво на участь у pоботі Веpховної Ради та на заняття в її оpганах тієї або іншої посади. Відмова скласти пpисягу має наслідком втpату депутатського мандата, тобто втpату статусу наpодного депутата Укpаїни. Статус депутата не сумісний із зайняттям будь-якою іншою діяльністю за сумісництвом з отpиманням матеpіальної винагоpоди за винятком викладацької, наукової pоботи та літеpатуpної, художньої і мистецької діяльності у вільний від pоботи час. Він не може:

1)     залучатись  як експеpт оpганами попеpеднього слідства, пpокуpатуpи, суду;

2)     входити до  складу кеpівництва, пpавління чи pади юpидичної особи, що має на меті одеpжання пpибутку;

3)     незаконно  одеpжувати від іноземних уpядів  та іноземних і укpаїнських  установ та підпpиємств незалежно від їх фоpм власності подаpунки (винагоpоду);

4)     викоpистовувати  свій депутатський мандат у цілях не пов’язаних з депутатською діяльністю;

5)     поpушувати вимоги та обмеження, які встановлюються законодавством пpо боpотьбу з коpупцією.

Повноваження наpодних депутатів Укpаїни починаються з моменту складання пpисяги і пpипиняються в день відкpиття пеpшого засідання Веpховної Ради Укpаїни нового скликання. За загальним пpавилом повноваження наpодних депутатів пpипиняються одночасно з пpипиненням повноважень Веpховної Ради Укpаїни. Законом пеpедбачена можливість достpокового пpипинення повноважень наpодного депутата за pішенням паpламенту чи суду. За pішенням Веpховної Ради Укpаїни повноваження наpодного депутата Укpаїни пpипиняються достpоково у таких випадках:

1)     у зв’язку  з особистою заявою наpодного депутата пpо складення ним депутатських повноважень;

2)     у pазі визнання наpодного депутата судом недієздатним, безвісно відсутнім;

3)     у pазі пpипинення наpодним депутатом гpомадянства Укpаїни, або виїзду його на постійне місце пpоживання за межі Укpаїни;

4)     у зв’язку  з набpанням законної сили обвинувальним виpоком щодо нього;

5)     у pазі смеpті наpодного депутата.

На підставі pішення суду за поданням Голови Веpховної Ради Укpаїни, яке він надсилає за власною ініціативою або на вимогу не менш 25 наpодних депутатів, повноваження паpламентаpія можуть бути достpоково пpипинені у pазі:

1)     обpання або пpизначення наpодного депутата на посаду, зайняття якої несумісне з виконанням повноважень наpодного депутата Укpаїни, і якщо пpи цьому депутат не виконує вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності;

2)     якщо пpотягом  місяця після визнання повноважень  наpодний депутат не залишив  попеpеднє місце pоботи і не  пеpедав тpудову книжку із записом  пpо це до апаpату Веpховної Ради Укpаїни. Народний депутат є членом Веpховної Ради і має всі пpава, що забезпечують його активну участь у діяльності паpламенту та ствоpених ним оpганах, він несе відповідальність пеpед Веpховною Радою, виконує її доpучення.

1.2 Правове регулювання  правового статусу депутата

Правовий статус депутата визначається його становищем, регламентованим нормами права, закріплених у відповідних законах та підзаконних нормативно-правових актах, які чітко регулюють порядок та умови функціонування депутатського корпусу.  Конституція України як Основний Закон визначає загальний склад Верховної Ради України – єдиного органу законодавчої влади в Україні, встановлює черговість виборів до парламенту, передбачає вимоги щодо здійснення депутатами своїх повноважень та несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності, підкреслює особливість представників народу щодо їх статусу з визначенням певних гарантій і пільг та інше.1 В свою чергу правовий статус депутатів відповідних рівнів деталізується Законами України – «Про статус народного депутата України» від 17.11 1992 р. з наступними змінами. Ці закони безпосередньо визначають основу на підставі якої здійснюють свої повноваження депутати, взаємовідносини їх з виборцями, налагодження зв’язків з колективами, підприємствами, установами, організаціями та з органами державної влади. В зазначених нормативних актах чітко розмежована компетенція та повноваження депутатів. Певне значення в законодавчому регулюванні правового статусу депутатів мають також підзаконні нормативні акти. Так, Центральна виборча комісія, передбачає порядок видачі тимчасових посвідчень народних депутатів України при їх обранні.

Розділ 2 Організація роботи народного депутата України в парламенті та у виборчому окрузі

2.1 Участь депутата  у здійсненні державної влади, в сесіях Ради, та її органах

Порядок дiяльностi народного депутата України у Верховнiй Радi та її органах визначається Конституцiєю України, Законом України про статус народного депутата України, Законом України про постiйнi комiсiї Верховної Ради України, Регламентом та iншими законами України. Депутатам пiсля визнання Верховною Радою їх повноважень виданi окружною виборчою комiсiєю посвiдчення про обрання депутатом замiнюються на посвiдчення народного депутата України; депутату видається також нагрудний знак "Народний депутат України". Народний депутат України працює у Верховнiй Радi на постiйнiй основi. Вiн зобов'язаний протягом мiсяця пiсля визнання Верховною Радою його повноважень залишити попереднє мiсце роботи i передати трудову книжку з записом про це до Секретарiату Верховної Ради. Депутат забезпечується персональним мiсцем в залi засiдань Верховної Ради. Дiяльнiсть депутата пiд час сесiйного перiоду включає: 1) участь у засiданнях Верховної Ради; 2) участь у засiданнях комiсiй Верховної Ради, їх пiдкомiсiй та робочих чи пiдготовчих груп; 3) участь у засiданнях Президiї Верховної Ради; 4) виконання доручень Верховної Ради та її органiв; 5) роботу над законопроектами, документами Верховної Ради та виконання iнших депутатських повноважень у складi депутатських груп (фракцiй) чи iндивiдуально; 6) роботу у виборчих округах. Депутат не бере участь в голосуваннi, якщо Верховна Рада приймає окреме рiшення щодо нього персонально. Данi про вiдсутнiсть депутатiв на засiданнях Верховної Ради та її органiв без поважних та з невiдомих причин щомiсячно передаються Секретарiатом Верховної Ради до комiсiї, до компетенцiї якої входять питання депутатської етики. 1Закон України « Про статус народного депутата України виділяє три групи прав і обов'язків депутата:

— права й обов'язки народного депутата у Верховній Раді та її органах;

— права й обов'язки народного депутата у виборчому окрузі та за його межами;

— права народних депутатів, що гарантують здійснення їх депутатських повноважень, і обов'язки посадових осіб щодо їх реалізації (основні гарантії депутатської діяльності). Повноваження народних депутатів конкретизуються в Регламенті Верховної Ради України, Законі про постійні комісії Верховної Ради України, в Положенні про помічника-консультанта народного депутата України, Положенні про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України тощо. На сукупність прав народних депутатів впливають і їх обов'язки, перелік яких закріплений чинними законами. Так, народний депутат зобов'язаний:

-   бути присутнім  та брати участь у засіданнях  Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано;

-   виконувати їх  доручення й інформувати про  виконання цих доручень;

-   додержуватися Регламенту  Верховної Ради України та інших нормативних актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та й органів;

-   брати участь у  контролі за виконанням законів  та інших актів Верховної Ради  України, рішень її органів. Кожен депутат може впливати на зміст діяльності Верховної Ради та її органів, бо йому надано право - пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами; У разі внесення законопроекту чи законодавчої пропозиції вони обов'язково розглядаються на пленарному засіданні Верховної Ради з забезпеченням виступу ініціатора їх внесення, і щодо них приймається рішення.

2.2 Реалізація  прав народним депутатом у  Верховній Раді та її органах. Внесення депутатського запиту

Активність депутата на пленарних засіданнях забезпечується наданим йому правом: брати участь у дебатах; ставити питання доповідачам, головуючому на засіданні; давати довідки, виступати з пропозиціями щодо порядку і з мотивів голосування; передавати головуючому на засіданні Верховної Ради текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються, для включення до протоколу і стенографічного звіту засідання; оголошувати, за попередньою згодою головуючого, тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян чи їх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення. Депутатський запит — це письмова вимога народного депутата України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до Президента України, до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції, а саме щодо фактів порушень або невиконання Конституції України, законів, постанов та інших актів, прийнятих вищими органами державної влади, а також з питань, що мають загальнодержавний характер, якщо його попередні депутатські звернення не були задоволені1. Запит подається депутатом або кількома депутатами Голові Верховної Ради через Секретаріат Верховної Ради України. На пленарному засіданні Верховної Ради оголошується зміст і автор запиту і не менш як 1/5 голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради приймається рішення про доцільність направлення запиту органу чи посадовій особі, до яких його звернуто. Рішення про направлення запиту до Президента України має бути попередньо підтримано не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради. Відповідь на запит надсилається Голові Верховної Ради та депутату, який його вніс, не пізніше як у 15-денний термін з дня його одержання або у інший термін, встановлений Верховною Радою, і оголошується на засіданні Верховної Ради. Депутат має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. Відповідь на депутатський запит може бути обговорена, якщо на цьому наполягає не менш 1/5 частини народних депутатів. Закон «Про статус народного депутата України» надає право народному депутату обирати і бути обраним до органів Верховної Ради. Органи, створювані Верховною Радою України з числа депутатів, сприяють виконанню Радою своїх повноважень. Це — комітети, тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, які вносяться на розгляд Ради, і тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Голови комітетів і комісій, склад комітетів і комісій обираються Верховною Радою. Заступники голів комітетів і секретарі комітетів обираються з членів відповідних комітетів на їх засідання. Комітети можуть утворювати підкомітети, робочі групи. Відповідно до Регламенту Верховної Ради України народні депутати мають право об'єднуватися у депутатські групи (фракції). Депутатські групи, сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До депутатських фракцій можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії. Повна та скорочена назва депутатської фракції повинна збігатися з назвою відповідної партії. У разі, коли депутатська фракція об'єднує депутатів з кількох партій, її назва повинна включати назви цих партій1. Регламент Верховної Ради передбачав формування депутатських груп на позапартійній основі. В них могли об'єднуватися депутати, які поділяли однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Верховна Рада України чотирнадцятого скликання прийняла рішення про створення депутатських фракцій тільки на партійній основі. Таке право надане політичним партіям і виборчим блокам партій, які отримали на виборах чотири або більше чотирьох відсотків голосів виборців. Народні депутати об'єднуються у депутатські фракції добровільно за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 14 депутатів. Особливістю формування цих фракцій є те, що до складу майже всіх фракцій входять депутати, які не є членами партій — їх засновників. Біля 40 народних депутатів не входять до фракцій і деякі з них мали намір створити депутатську групу, але, як вже зазначалося, такої можливості тепер немає. Багато юристів розцінюють рішення Верховної Ради України про створення депутатських фракцій тільки на партійній основі як ущемлення прав позапартійних народних депутатів. Наголошується на тому, що депутатські фракції мають додаткові права, яких не мають позафракційні депутати. Зокрема, кандидатури для обрання голів комітетів Верховної Ради, а також їх членів висуваються на засіданнях відповідних депутатських фракцій згідно з квотами пропорційного представництва фракцій та з урахуванням згоди кандидатів. Позапартійні депутати не мають права висувати свої кандидатури на посади голів комітетів.

Народний депутат України при виконанні своїх повноважень потребує допомоги фахівців. Державні органи, посадові особи державних підприємств, установ та організацій зобов'язані на вимогу депутата забезпечити його консультаціями спеціалістів з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю. Депутат має право на безоплатну допомогу з правових питань, що виникають у його депутатській діяльності, з боку Апарату Верховної Ради України, виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій, посадових осіб державних підприємств, організацій, наукових, навчальних, юридичних установ і правоохоронних органів. Постійну допомогу народному депутату надають помічники-консультанти, яких він може мати до десяти осіб. Вони перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій, виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, секретаріату Київської, Севастопольської міських рад, а тепер, за рішенням Верховної Ради України чотирнадцятого скликання — і Апарату Верховної Ради України, у межах фонду, встановленого Верховною Радою народному депутату для оплати праці помічників-консультантів. Не більш як на двох помічників-консультантів поширюється дія Закону України про державну службу в частині, що регулює питання службової кар'єри, матеріального і соціально-побутового забезпечення. Для того, щоб мати достатню інформацію про діяльність Верховної Ради народний депутат має право одержувати по одному примірнику офіційних видань Верховної Ради України, текстів виступів, що не підлягають опублікуванню, інформаційних матеріалів Верховної Ради та її органів, інформаційні і довідкові матеріали, які офіційно розповсюджуються урядовими та іншими державними органами і органами об'єднань громадян, а також знайомитися з матеріалами архівів, текстами своїх виступів у стенограмах і протоколах засідань Верховної Ради та її органів до опублікування. Маючи досить широке коло прав у Верховній Раді, народний депутат несе відповідальність перед нею, виконує доручення Верховної Ради. Верховна Рада має право заслуховувати повідомлення депутата про його роботу у Верховній Раді і про виконання доручень Ради та її органів. Таким чином, діяльність народного депутата досить багатогранна і здійснюється у різних формах. Це участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України, засіданнях комітетів, підкомітетів, робочих груп; діяльність у тимчасових спеціальних і слідчих комісіях; робота у депутатських фракціях; це зустрічі з виборцями, інформування про свою роботу у Верховній Раді та її органах, про реалізацію своєї передвиборної програми; особистий прийом громадян; розв'язання та сприяння своєчасному розгляду звернень громадян.

2.3 Участь депутата  у перевірках, депутатському розслідуванні. Розгляд пропозицій, заяв, скарг громадян

Верховна Рада може створювати, коли визнає за необхiдне, тимчасовi спецiальнi комiсiї для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектiв законiв та iнших актiв Верховної Ради, для вивчення чи дослiдження питань, вiднесених до її компетенцiї (крiм контрольних, ревiзiйних i слiдчих комiсiй, якi створюються i дiють вiдповiдно до iнших статей Регламенту). Тимчасова спецiальна комiсiя обирається з числа народних депутатiв України, якi дали на це згоду. Мiнiмальний кiлькiсний склад комiсiї повинен забезпечувати представництво не менш як по одному депутату вiд кожної зареєстрованої депутатської групи (фракцiї). Голова постiйної комiсiї Верховної Ради не може бути обраний головою тимчасової спецiальної комiсiї. На пiдставi заяви депутата, який входить до складу тимчасової спецiальної комiсiї, вiн звiльняється Головою Верховної Ради вiд обов'язку бути присутнiм на засiданнях постiйної комiсiї Верховної Ради, членом якої вiн є, i його вiдсутнiсть з цiєї причини не впливає на кворум у постiйнiй комiсiї.Тимчасова спецiальна комiсiя у визначений Верховною Радою термiн, але не пiзнiш як через 6 мiсяцiв пiсля її створення, подає Верховнiй Радi письмовий звiт про виконану роботу, а також пiдготовленi нею вiдповiднi проекти актiв Верховної Ради та iншi матерiали, якi поширюються серед депутатiв. Пiсля обговорення результатiв роботи тимчасової спецiальної комiсiї в постiйних комiсiях Верховної Ради та на пленарному засiданнi Верховна Рада приймає остаточне рiшення щодо них або доручає комiсiї продовжити роботу i визначає для цього новий термiн. Якщо народний депутат не бере участі у роботі комітету чи тимчасової комісії, не виконує їх доручень, порушує порядок їх роботи, він може бути виведений зі складу такого органу.

Висновок

Під час розгляду цих процесів актуальним постають питання щодо вдосконалення та чіткого визначення статусу депутатів всіх рівнів як представників народу, який визначається особливістю регулювання здійснення повноважень та основними гарантіями і формами діяльності депутатів. Потребує вдосконалення також законотворчий процес який є основою для закріплення в державі всіх важливих інститутів конституціоналізму. Депутат також має право на звернення до посадових осіб всіх державних органів та користується правом невідкладного прийому керівниками та іншими посадовими особами державних органів та органів об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій з приводу своєї депутатської діяльності, що повинно бути гарантом належного виконання народними обранцями своїх обов’язків. Велику відповідальність накладає наприклад, і те що народний депутат представляє у Верховній Раді народ України. Це означає що він не залежить від своїх виборців, тобто має вільний мандат, що на відміну від імперативного мандату не передбачає ні наказів виборців депутатам, ні їх відкликання своїми виборцями. Подальше забезпечення і реалізація вищезазначених інститутів в процесі переходу до функціонування та створення громадянського суспільства буде залежати від діяльності депутатського корпусу в Україні.

Список використаної літератури і нормативних актів

1.   Конституція України. –К., 1996.

2.   Закон України "Про  статус народного депутата України", від 17 листопада 1992 р., з наступними  змінами та доповненнями.

3.   Регламент Верховної Ради України.

4.   Постанова Ценральної  виборчої комісії №234 «Про роз’яснення  щодо порядку видачі тимчасвого  посвідчення народного депутата  України»//Голос України. – від 28.04.1998 року

5.   Березюк О. Вибори  народних депутатів України: стан  законодавства та шляхи його  вдосконалення. Право України № 5-6 1995.с 28

6.   Коментар Конституції  України. –К., “Інститут законодавства Верховної Ради України” 1996.

7.   Конституційне право  України. \ За ред. В. Ф. Погорілка. –  К., “Наукова думка”. – 1999.