Стефан Душан

План

Вступ

Розділ 1. Стефан Душан. Прихід до влади

Розділ 2. Внутрішня політика. «Законник» Стефана Душана.

Розділ 3. Зовнішня політика

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Мій реферат присвячений  діяльності одному із найвеличніших  правителів Сербії Стефану Урошу IV Душану. Ця тема є актуальною, оскільки в становленні Сербії як потужної середньовічної держави, саме Стефан Душан відіграв одну із найважливіших ролей. Він був одним із наймудріших королів Сербії, який досяг успіху і реалізації багатьох своїх планів. Саме за його правління з Сербським королівством почали відверто рахуватися та побоюватися інші слов’янські держави. Будучи дуже гарним політиком, він вміло маневрував між подіями в тогочасному світі, що допомогло, безумовно, підняти авторитет та впливовість Сербського королівства, а особливо, після того як почав йменуватися «Царем сербів та греків». В результаті перетворив Сербію у ключову державу Балкан, щоправда, не на тривалий період часу.

Висновок

В історії середньовічної Сербії було багато різних подій, як трагічних, так і тріумфальних. До других слід відносити, безперечно, правління Стефана  Душана, за якого Сербія досягла апогею військово-політичного розвитку, оскільки територія збільшилася в декілька разів, а сам правитель проголосив себе «Царем сербів і греків».

Незважаючи на зосередженості над зовнішньою політикою, яка, без сумніву, була дуже успішною, Стефан Душан не забував і про внутрішні функції голови держави. Турбувався про зміцнення своєї влади, відповідно, як і всі тогочасні правителі. Але найбільш цінним його досягненням вважається створення та затвердження звіду законів, так званого «Законника», що врегульовував всі сторони соціально-політично-економічного ладу Сербії. Також реформування Сербської православної церкви та створення патріархату.

Період правління Стефана  Уроша IV Душана є однією із найславетніших віх історії Сербії. Але раптова його смерть призвела до стрімкого початку загибелі потужної держави, хоча, можливо, Сербія вже і так була приречена, оскільки, давно вже османи мали на неї свої інтереси, в результаті чого Сербія стала васалом Османської імперії. 

Розділ 1. Стефан Душан. Прихід до влади

Стефан Урош IV Душан(1308-1355), відомий також як Душан Сильний, син короля Сербії Стефана Уроша ІІІ Дечанського і дочки болгарського царя Смілєца. Походив зі славної династії Неманичів, основоположником якої був Стефан Неманя (Святий Симеон Мироточивий).

Дитинство Стефана Уроша ІV проходило в Візантії, де в цілому, він і отримав всі необхідні знання та навички, які допомогли йому стати могутнім царем. Стефан Урош III підняв заколот проти свого батька, короля Стефана Уроша II Мілутина, в результаті якого, був осліплений, поміщений у в'язницю, а потім разом з дружиною і сином, маленьким Стефаном, висланий в Константинополь. Аж до 13 років Стефан жив ​​і виховувався у Константинополі. У візантійській столиці Стефан прожив до 1320 року, коли його батькові було дозволено повернутися.

Незабаром в 1321 помер Стефан Мілутин, і на сербський престол, перемігши кількох претендентів, зійшов його батько, Стефан Урош III. Стефан Душан отримав титул «молодий король», ставши спадкоємцем престолу. У наступні роки Душану вдалося досягнути ряду військових успіхів, наприклад, в 1329 році війська під його командуванням розбили сили боснійського бана Степана Котроманіча, а в 1330 році взяв участь у битві біля міста Велбужда, де проявив себе досить кваліфікованим воєначальником, оскільки битва закінчилася поразкою військ болгарського царя Михайла Шишмана.

У 1331 році почалися конфронтації між Стефаном та його батьком, які перейшли у збройні зіткнення. Укладання перемир’я не врятувало становища Стефана Уроша ІІІ, бо в серпні того ж року «молодий король» взяв в облогу Неродимилє, а трохи пізніше і сам Урош ІІІ був взятий у полон.

Існує декілька версій стосовно загибелі Уроша ІІІ. За однією він помер від серцевого нападу в заснованому ним монастирі Дечани, куди був заточений сином, а за іншою, більш відомою і трагічною, був задушений власним сином Стефаном Душаном.

Ця подія була найвідомішою і  дуже яскраво описаною у сербському фольклорі. Власне через це Стефан Урош IV і отримав своє прізвисько «Душан». А його батька Сербська православна церква канонізувала як святого короля. Стефан Урош ІІІ заснував монастир Дечани, від чого і отримав прізвисько Дечанського. [5, c. 151]

Відповідно по смерті батька, за рішенням "державного собору" 8 вересня 1331 році Стефан Душан успадкував від нього королівський титул і став королем Сербії.

Розділ 2. Внутрішня політика. «Законник» Стефана Душана.

Посівши трон новий сербський король не став гаяти часу, а одразу  ж приступив до справ, аби зміцнити свою державу як з середини, так і з зовні.

Через рік, оцінивши розум  і доблесть молодого сербського короля, болгарський цар Іван Олександр запропонував йому в дружини свою сестру Олену. Сербський король і болгарська царівна повінчалися в той же рік на Пасхальні свята. Ця подія забезпечила довготривалий мир між двома слов’янськими країнами та захист східних кордонів Сербії.

Також було встановлено добросусідські відносини з іншою сербською державою – Боснією, на той період в ній налічувалось близько 80% сербів з усього населення.

Внаслідок міжусобиць із батьком  в Зеті стався заколот знаті під проводом воєводи Бого. Проте дуже швидко вже в 1332 році заколот був придушений.

Взагалі, внутрішня політика Стефана Душана була спрямована на зміцнення центральної влади в державі. Він, поступово зміцнював і розширював органи державного управління, поширюючи візантійські порядки і звичаї. Візантійський вплив виявлявся на різних сторонах державного життя сербів, законодавчої діяльності, придворному побуті, літературі і мистецтві.

Результатом завойовницьких війн стало приєднання до Сербії дуже великих територій, що різнилися  за своїм розвитком, населенням, культурою. Ці землі треба було об’єднати в одну державу. За для кращого управління королівством, його було розділено на дві частини: перша – власне сербська, де відповідно, проживали серби, та друга – «Романія», тобто новозавойована земля, здебільшого заселена греками.

Сам же царський двір залишався єдиним для всієї новоствореної імперії. Влаштований він на кшталт візантійського, де еліта отримала характерні для Візантії титули; державні посади стали іменуватися на грецький лад. За візантійським канонам оформлялися також документи царської канцелярії, однак, як правило, на сербській мові, втім, для завойованих територій - також і по-грецьки.

«Законник» Стефана Душана

Власне рівень життя населення в державі царя Душана не був високий. За свідченням сучасників, великих міст у країні не існувало, в населених пунктах будівлі споруджували з дерева, а не з каменю, що також свідчило про бідність як простого люду, так і можновладців. У країні виробляли багато вина, олії та м'яса, що давало змогу населенню не голодувати, але й не давало великих прибутків. Найбільшу економічну вигоду приносили численні копальні золота й срібла, вироби з яких мали традиційний попит у Душанових сусідів, зокрема в дубровчан і візантійців.

Протягом XII—XIV ст. у сербів тривав процес становлення феодальних відносин. Замість рівноправності всіх щодо землі як основної цінності та знарядь праці встановлюються відносини  залежності селянина від світського й церковного панства. Усередині XIV ст. ці відносини остаточно закріпив юридичний документ під назвою "Законник " — перший звід правил і норм суспільного життя у південних  слов'ян і один з перших подібних зводів у Європі.

Велике значення для оформлення юридичних норм і соціальних відносин у Сербській державі цього  часу мала законодавча діяльність царя Душана.

21 травня 1349 року після досить тривалої і ретельної підготовчої роботи, на соборі в Скоп'є був прийнятий звід законів, що дістав назву «Законник Стефана Душана». Законодавство включало не тільки сам Законник, а й переведені на сербську мову компіляції візантійського права (Закон Юстиніана). Це був найважливіший документ, який відображав всі сторони соціально-економічного ладу Сербії в період найбільшого розквіту феодальних відносин. У статтях законника яскраво простежувалося прагнення Душана посилити власну владу і підпорядкувати феодалів державному контролю. У той же час реальна обстановка в державі не сприяла цьому. Багато феодалів користувалися досить повною самостійністю, збирали на свою користь податки та торгові мита, карбували власну монету. Їх влада не слабшала, а, навпаки, ще більше посилювалася. [5, c. 48]

У 1354 році до його тексту внесено доповнення. Перша частина, що складається з 135 статей, містить здебільшого положення, які регламентують державно-правову й адміністративну сфери, тоді як друга, менша за обсягом, не має цілісного характеру і є доповненням до першої, зумовленим, очевидно, суто практичними потребами.

Головне завдання "Законника" полягало в зміцненні царської влади  і в забезпеченні її незалежності від волі правителів окремих областей. З прийняттям цього документа  Сербія стала державою, у якій законність формально не залежала від волі монарха, хоча в практичному житті далеко не всі положення "Законника" виконувалися повною мірою.

Цікаво, що кодекс визнавав обов'язок дотримуватися «закон»  і «правду» в тому числі і за імператором. [4, c. 49]

Крім кодифікації звичаєвого права, «Законник» містить низку  положень візантійського походження, представляючи собою спробу уніфікації законодавства для подолання  розриву між сербською (заснованої на звичаях) і візантійської правовими  системами. Так, новий збірник законів  містив, наприклад, такі висхідні до сербського звичаєвим правом норми, як становий суд присяжних або колективна відповідальність жупи або села. Одночасно  з цим в кодексі була зафіксована  необхідність письмового вироку суду, а сам судовий процес був уніфікований - що, поряд з новою системою покарань, було явним запозиченням з Візантії. [3, c. 155]

Важливою частиною політики Стефана Душана стало його реформування сербської православної церкви. На Соборі 1346, разом з вінчанням Стефана на царювання, замість колишньої автокефальної архієпископії в Сербії була заснована патріархія; першим патріархом став Іоанникій ІІ. Тривав переклад візантійського законодавства (в якому спочатку передбачалася висока роль церкви), а також підтримка властей значно укріпили позиції новоствореної патріархії.

Розділ 3. Зовнішня політика

Правління царя Стефана Душана з династії Неманичів стало однією із славних сторінок в історії Сербського королівства. Він зійшов на престол після повалення батька Стефана Дечанського, 23-річним зрілим чоловіком, і вже мав славу великого полководця, переможця болгарського царя Михайла Шишмана у битві біля Велбужда (Кюстенділа) 28 липня 1330 року.

Стефан Душан увійшов в історію як надзвичайно честолюбний, енергійний, що наполегливо добивається здійснення своїх задумів правитель.

Головним противником  Сербської держави він вважав Візантію. Ще дитиною Стефан провів при константинопольському імператорському дворі сім років і тому мав повне уявлення про противника.

Перш ніж почати війну  з Візантійською імперією, Стефан залагодив усі питання із сильним  сусідом - Болгарією. Він уклав з  її новим царем Іваном Олександром  союз, який скріпив одруженням на його сестрі Олені.

Військові дії проти Візантії почалися з 1334 майже відразу ж  після втечі до Сербії відомого імператорського  полководця Сіргіяна. Сербські війська вторглися в Македонію і, майже не зустрічаючи опору, дійшли на македонському півдні до міста Фессалоніки. [3, с. 157]

Візантійський імператор  Андронік III зрозумів, що зібрати значні сили йому не вдасться. Тоді він пішов  на укладення миру з сербським  царем ціною втрати македонських міст Охрід, Струміца і Прилепа з їх околицями. Для Сербії це було чималим територіальним придбанням.

Стефан Душан не порушував укладеного миру до самої смерті імператора Андроніка III в 1341 році. У Візантії почалася боротьба за престол між прихильниками малолітнього сина Андроніка - Іоанна V Палеолога і вождем провінційної аристократії Іоанном Кантакузіно. Останній поквапився оголосити себе імператором, але в результаті йому довелося бігти в Сербію.

Кантакузін уклав з сербським царем союзний договір проти правлячого імператора. Стефан Душан знову пішов походом на візантійську Македонію, розорену останніми війнами. Царські війська взяли фортечні міста Воден і Мельник на півдні македонських земель. [6, c. 70]

Незабаром у зовнішньополітичній  орієнтації Сербського царства все  помінялося місцями. Іоанн Кантакузін отримав підтримку турків-сельджуків, зміцнився в азіатських провінціях Візантії і порвав відносини зі Стефаном.

 Тому тепер довелося  йти на союз з імператором  Іоанном V, який утримував за  собою Константинополь.

Заключений союз не завадив Стефану Душану помітно розширити територію свого царства за рахунок європейських володінь Візантійської імперії. Його війська зайняли майже всю сучасну Албанію і завершили завоювання Македонії. У 1345 році серби оволоділи містом-фортецею Сіром, гарнізон якого надав їм запеклий і тривалий опір.

При всіх успіхах серби вдруге не змогли завоювати добре укріплену Фесалоніку на березі Егейського моря. Тільки тепер її захищали не візантійські найманці, а самі городяни, які в ході повстання проти константинопольського імператора проголосили рідне місто незалежною державою з республіканським правлінням.

Завоювання Македонії  та Албанії стало важливою віхою  в біографії Стефана Душана. У 1345 році він урочисто проголосив себе «царем сербів і греків». У наступному році сербський архієпископ без згоди Константинополя був проголошений патріархом.

16 квітня 1346 (на Великдень)  Стефан Душан був коронований як «цар Сербів і Греків» (в грецьких текстах - «василевс Сербії і Романії»; обидва цих слова означали імператорський титул). Коронацію провів нещодавно призначений сербський патріарх Іоанникій II; на церемонії був присутній і болгарський патріарх Симеон. Втім, варто відзначити, що новий титул не був визнаний більшістю сусідів Сербії (Візантією у тому числі); царем Душана іменували лише представники Венеції і Дубровника. Сам Душан, проте, визнавав за візантійським імператором верховенство - хоча б теоретичне; так, у тому ж 1346 на переговорах з представниками монастирів Афона він дав згоду на те, що його ім'я буде згадуватись у молитвах лише після імені імператора Візантії. [6, c. 70]

Створене Стефаном Душаном Сербо-Грецьке царство було великою для Європи державою. До неї увійшли більша частина сучасної Сербії, Герцеговини, Чорногорія, Македонія, Албанія, Епір, Акарнанія, Фессалія, Етолія. Грецькі області були приєднані до царства останніми.

Тепер «цар сербів і греків» з Неманичів поставив перед собою нову мету - завоювати балканські володіння Візантійської імперії та стати «царем ромеїв». Сербська армія, яка здобула під проводом Стефана Душана чимало перемог, поповнюється новими силами. Незабаром вона починає серію успішних походів, добре продуманих і забезпечених.

Удари наносяться по корінним північним грецьким областям - Епір, Фессалії, Акарнанії. Бойові дії ведуться в гірських умовах, які не дозволяють розвернутися багатотисячним військам. Війська царя Стефана Душана здійснюють швидкі переходи, часто ставлячи візантійців в скрутне становище. До 1348 ці грецькі землі були остаточно завойовані Сербією.

Потім сербський монарх-полководець  вирішив опанувати і самим  Константинополем. Але спроба укласти  військовий союз з Венеціанською  республікою, що володіла в той час  найсильнішим флотом на Середземному морі, успіху не мала. Венеція не пішла  на запропонований союз, оскільки не бажала непомірного посилення «царя сербів і греків», націленого тепер на візантійську імператорську корону. Крім того, вона боялася появи ще одного сильного суперника в східній частині Середземномор'я.

У Константинополі після  отримання звістки про те, що союз Сербії і Венеції не відбувся, зітхнули вільно. Константинополь, оточений потужною кам'яною стіною, був уразливий з  боку бухти Золотий Ріг. Супротивника, що не володів сильним військовим флотом, багатолюдна столиця Візантійської імперії могла не побоюватися.

За час свого царювання Стефану Душану довелося воювати не тільки з Візантією, але й з іншими сусідами - Боснією та Угорщиною. Але ці війни успішними для Сербії не стали. Зіткнення з Боснією проходили за володіння приморською областю Хум на річці Неретва, втраченої сербами ще при правлінні Стефана Дечанського. [6, c. 71]

Війни з Угорщиною більше нагадували прикордонні військові конфлікти. Угорці хотіли заволодіти містом Рудником з його багатими рудними розробками. Вони нападали зазвичай в ті роки, коли царські війська відволікалися на боротьбу з візантійцями. І у сербів великих військових сил для захисту Рудника не знаходилося.

Серби, у свою чергу, бажали закріпитися на рівнинних берегах річок Дунай і Сава, і оволодіти містом Белградом (нині столиця Сербії) і областю Мачвой. Але в підсумку декількох невеликих воєн обидві сторони зберегли за собою старі креслення ліній державного кордону.

Войовничий сербський  цар Стефан Душан пішов з життя несподівано 20 грудня 1355 році, не проживши й п'ятдесяти років. Спочатку він був похований в своїй задужбині, монастирі Святих Архангелів поблизу Призрена; у 1615 році церква була зруйнована османами. У 1927 році в ході археологічних розкопок на місці монастиря гробниця Стефана Душана була виявлена​​, а прах царя був перенесений в Церкву Святого Марка в Белграді. [2, c. 58]

Змінив його на престолі син Урош V на прізви сько Божевільний або «Слабкий», який не зміг ні зміцнити, ні утримати від неминучого історичного розпаду Сербсько-Грецьке царство. Воно після смерті свого творця стало надбанням історії.

Список використаної літератури

1. Дворник Ф. Славяне в европейской истории и цивилизации. М., 2001.

2. Качановский Б. История Сербии с половины XIV — до конца XV в. Киев, 1899.

3. С. Чиркович. Сербия. Средние века. — М., 1996

4. Флоринский Т. Д. Памятники законодательной деятельности Душана — Царя Сербов и Греков. Киев, 1883.

5. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

6. Шишов А. В. 100 великих полководцев Средневековья

.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Реферат на тему:

Політика Стефана  Душана

Підготував студент 

3 курсу 4 групи

Чепур Богдан Дмиртович

Перевірила

кандидат історичних наук, доцент

Шилова Алла Василівна

Київ - 2012