Історія Казначейства

ПРЕДМЕТ:

 

«ІСТОРІЯ КАЗНАЧЕЙСТВА»

 

 

 

 

План

 

 

І. Джерела  поповнення Державного бюджету. Види данини.

 

 

П. Державна скарбниця  Богдана Хмельницького. Джерела поповнення державної скарбниці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Джерела поповнення Державного бюджету.  Види данини.

Поняття про державний  бюджет

  Державний бюджет (англ. budget - сумка) - це фінансовий план видатків держави та джерел їхнього покриття (за рік).

  Згідно із Законом України "Про бюджетну систему України", бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади.

  Ідеологією формування бюджету національної економіки виступає визначення джерел і сум надходжень коштів до нього, державних видатків та шляхів покриття дефіциту бюджету.

  Завданням державного бюджету є підтримка ринкової рівноваги і стимулювання розвитку окремих сфер та галузей національної економіки.

  Держбюджет як список державних доходів і видатків за певний період (фінансовий рік) має бути затверджений у законодавчому порядку.

  Через державний бюджет розподіляється близько 70% національного доходу країни. Сутність держбюджету визначається соціально-економічним ладом, природою, завдання і функціями держави.

  Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети.

  Сума всіх бюджетів бюджетної системи називається зведеним бюджетом.

  На першому етапі відбувається процес складання проекту держбюджету, Кабінет Міністрів України не пізніше ніж 15 вересня подає його на розгляд Верховній Раді України.

  На другому етапі - розгляд і затвердження проекту бюджету на сесії Верховної Ради.

  На третьому етапі - виконання і складання звіту про виконання (покладено на Кабінет Міністрів України). Фактично виконання бюджету починається з 1 січня і завершується 31 грудня кожного календарного року.

  Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Доходи бюджету.

  Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст.

  Була загальновійськова казна, до якої надходили прибутки від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачалися на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів тощо.

  У 1990 р. прийнято Закон "Про бюджетну систему України", згідно з яким державний бюджет складається з двох ланок - загальнодержавного бюджету і місцевих бюджетів. За ними закріплені доходи та видатки.

До основних джерел доходів відносять:

- податки;

- платежі за використання природних  ресурсів (воду, землю);

- неподаткові надходження (від  приватизації);

- доходи від операцій з капіталом;

- офіційні трансферти;

- цільові фонди.

Податки.

  Основним джерелом поповнення державного бюджету є податки. Податки забезпечують близько 90% доходів держави. Розглянемо                  їх суть детальніше.

  Податки - це обов'язкові платежі (примусові), стягувані державою та місцевою владою з фізичних та юридичних осіб.

Податки виконують дві основні  функції:

- розподільчу - є інструментом  перерозподілу грошових доходів  держави;

- фіскальну - формування державних  фондів.

  Вони є основним об'єктом податкової політики. Вона, в свою чергу, ґрунтується на застосуванні певного інструментарію. Розглянемо його.

1. Механізм оподаткування, тобто визначення суб'єктів та об'єктів оподаткування. Суб'єкти оподаткування - ті, хто сплачує податки, фізичні та юридичні особи. Об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо.

2. Види податків .Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України. Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. До прямих податків відносять:

- податки особисті на: прибуток громадян (неоподаткований мінімум становить 17 грн, податкова ставка становить 13%), прибуток корпорацій (прибуток підприємств в Україні оподатковується із ставкою 25%), майно, спадок, приріст капіталу;

- реальні податки:  на землю, промисловий, з капіталу (цінних паперів).

Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять у їх ціну. Це податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, ліцензійні збори.

- акцизи - це непрямі податки, що входять у ціни товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на:

 а) індивідуальні - коли оподатковується кожна одиниця товару;

 б) універсальні - коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

- податок на додану вартість - його ставка в Україні становить 20%, формально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить до бюджету від них, фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг.

- мито - це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

  Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки, і навпаки.

Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування (одиниця виміру об'єкта оподаткування для земельного податку - гектар тощо). Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види:

- пропорційна, коли  ставка оподаткування однакова  і не залежить від розмірів  доходу;

- прогресивна, коли  ставки оподаткування зі збільшенням  доходу зростають;

- регресивна, коли податкова  ставка зі збільшенням доходу  знижується.

  За законодавством України податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні  податки:

- податок на прибуток  підприємств;

- акцизи;

- ПДВ;

- податок на доходи  фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- податок на нерухоме  майно;

- рентні платежі;

- податок з власників  транспортних засобів;

- податок на промисел;

- збір за спеціальне  використання природних ресурсів;

- збір за забруднення  навколишнього середовища;

- плата за землю;

- збір на обов'язкове  страхування;

- відрахування у пенсійний  та соціальні фонди. 

Місцеві податки:

- податок з реклами;

- готельно-курортний  збір;

- комунальний податок;

- за проїзд транзитного  транспорту;

- використання символіки;

- ринковий збір;

- збір на припаркування  автотранспорту;

- збір за видачу  ордера на квартиру;

- збір за участь  на бігах на іподромі;

- збір за участь  у грі на тоталізаторі;

- збір за проведення  місцевого аукціону.

  Особливе місце серед інструментів фіскальної (податкової) політики є податкові пільги. Найбільш розповсюджені в практиці ДРЕ такі види податкових пільг:

- неподатковий мінімум  об'єкта оподаткування;

- вилучення з-під оподаткування  частини об'єкта оподаткування  (амортизаційні відрахування, витрати  на НДДКР тощо);

- звільнення від сплати  окремих суб'єктів оподаткування;

- зниження податкової  ставки;

- відмінусування від  податкової бази;

- податковий кредит;

- повернення податків (повне або часткове).

Основні принципи сучасної податкової політики:

- ефективність, що визначається регулювальною і стимулювальною функціями податків;

- справедливість - передбачає недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств;

- корисність - стягнені з працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат;

- оптимальне співвідношення між економічною ефективністю та справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із заробітної плати таких податків, які підривали б зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці;

- ефективність адміністрування - витрати на управління мають бути мінімальними;

- економічна обґрунтованість податків - розміри податків повинні встановлюватися на основі показників розвитку економіки країни та її фінансового стану;

- стабільність податкового законодавства - податки не повинні змінюватися протягом бюджетного року;

- рівняння та унеможливлювання дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання;

- рівномірність сплати - податки повинні сплачуватися в певний термін;

- гнучкість - податкове законодавство повинне вчасно реагувати на зміни соціально-економічного життя держави без порушень стійкості податкового законодавства;

- інфляційна нейтральність;

- недопущення подвійного оподаткування одного й того самого об'єкта оподаткування;

- доступність та однозначність норм податкового законодавства;

- гласність - офіційне опублікування відомостей про суми зібраних податків та їх витрачання.

Платежі за використання природних  ресурсів.

  Збір за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання. Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів. Збори за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів належать до витрат виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

  В Україні плата за використання природних ресурсів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Плата за землю. Вона справляється за одиницю площі залежно від функціонального призначення земельної ділянки. Так, за землі сільськогосподарського призначення (орні землі, косовиці, пасовища) справляється плата у розмірі 0,1 % від економічної оцінки землі у формі земельного податку (для земель під багаторічними насадженнями — 0,03 %). За використання земель населених пунктів встановлено плату у розмірі 1 %, а за вилучення земель під непрофільне використання — 5 %.

Плата за використання водних ресурсів. Загальна ставка плати складається із суми двох ставок плати:

— за використання води як природного ресурсу та формування доступних для використання водних ресурсів у системі водозабезпечення;

— забір води, її очищення та розподіл між водокористувачами  у системах водоподачі.

  Нормативи плати за водні ресурси диференційовані за бесейновим принципом. Для водокористувачів встановлюються ліміти на використання водних ресурсів. Для населення і комунального господарства ставки плати за воду нижчі, ніж для промислових підприємств. Є суттєві особливості при визначенні зборів за спеціальне водокористування для підприємств гідро-електроенергетики, вантажного транспорту, пасажирського флоту.

  Плата за використання мінеральних ресурсів. Вона включає кілька видів платежів і зборів. Об'єктом плати виступає фактичний обсяг використаних мінеральних ресурсів. У цілому плата за використання мінеральної сировини стягується за кожну одиницю видобутої мінеральної речовини, а нормативи плати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Крім того, підприємства, які здійснюють видобуток корисних копалин, справляють інші платежі:

- збір за видачу ліцензій на видобуток мінеральних ресурсів;

- відрахування за геологорозвідувальні роботи, якщо вони проведені за рахунок державного бюджету (справляється у % від обсягів товарної продукції);

- плата за використання підземного простору.

  Суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток мінеральної сировини, зобов'язані справляти плату на основі встановлених нормативів.

  Плата за використання лісових ресурсів. В основі платного лісокористування закладено рентний підхід до економічного оцінювання лісових ресурсів. Воно є формою реалізації економічних відносин між власником лісу і лісокористувачами. Ставки плати за використання лісових ресурсів називають лісовою таксою. Вони враховують породу деревини, її якість, висоту і товщину деревостану, умови заготівлі й транспортування тощо і є диференційованими за лісотаксовими поясами.

  В Україні об'єкти господарювання справляють також плату за інші види природокористування, а саме за використання ресурсів тваринного і рослинного світу, за використання радіочастотного ресурсу, за випас худоби, полювання і рибальство. В цілому плата за використання природних ресурсів є дієвим інструментом економічного механізму стимулювання раціонального природокористування, але нині вона ще не досконала і потребує системної оптимізації.

  Збори за забруднення навколишнього природного середовища встановлюються на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів. Збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів належать до витрат виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

Відповідно до чинного  законодавства, в Україні здійснюються такі платежі за забруднення:

- платежі за викиди забруднюючих речовин в атмосферу;

- платежі за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти;

- платежі за розміщення і складування твердих чи рідких відходів.

 

 

Неподаткові надходження.

  Надходження до бюджетів (загального та спеціального фондів), що врегульовані правовими нормами. Можуть носити як обов'язковий, так і добровільний характер. На відміну від податків, є, як правило, відплатними та умовними. Носять компенсаційний характер, не залежать від доходу (прибутку) платника. Можуть бути постійно закріпленими за бюджетом відповідного рівня (державне мито) або виступати у формі тимчасового доходу, що зараховується до бюджету протягом певного періоду.

  Відповідно до Бюджетного кодексу України до їх складу включаються:

1) доходи від власності  та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори  та платежі, доходи від некомерційного  та побічного продажу; 

3) надходження від  штрафів та фінансових санкцій; 

4) інші неподаткові  надходження.

Доходи від  операцій з капіталом.

 

  Доходи від операцій з капіталом — це доходи бюджету, що мобілізуються неподатковим методом. Вони включають три групи надходжень:

 

1) надходження від  продажу основного капіталу;

2) надходження від  реалізації державних запасів товарів;

3) надходження від  продажу землі і нематеріальних  активів. 

 

  Надходження від продажу основного капіталу об'єднують два їх види:

 

- надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, знахідок, а також валютні цінності і кошти, власники яких невідомі;

- надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

 

  Сума доходів від реалізації безгосподарного майна залежить від кількості реалізованого майна та його оцінки. Важливим є дотримання вимог оцінки майна, умов реалізації, а також перерахувань отриманих від його реалізації коштів до державного бюджету. Слід зазначити, що перерахування коштів до державного бюджету здійснюється у термін не пізніше сими днів від дня продажу в обсягах одержаної виручки за мінусом комісійної винагороди.

  Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України становить сукупність дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, які перебувають у державній власності, та відповідно до законодавства, зараховані до нього і призначені для забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з державного бюджету.

 

  Формування цього фонду, контроль за станом обліку, охорони, збереження і його використанням здійснює Міністерство фінансів. Фонд складається з таких частин:

 

- державного запасу дорогоцінних металів;

- державного запасу дорогоцінного каміння;

- оперативного резерву золота;

- історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

 

  Оперативний резерв золота — це резерв для забезпечення невідкладних потреб національної економіки. Обсяги зарахування дорогоцінних металів до цього резерву та їх відпуску визначаються Кабінетом Міністрів України. Цінності історичного фонду неподільні, вони є надбанням народу і можуть бути використані лише з метою експозиції та наукового дослідження на підставі рішень Кабінету Міністрів України.

 

  Безпосереднє формування і зберігання цінностей фонду здійснює Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Належний облік та контроль за операціями з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням здійснює Міністерство фінансів.

 

Другою групою доходів від операцій з капіталом є надходження від реалізації державних запасів товарів, що включають:

- надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву;

- надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

 

  До його складу входять:

 

- мобілізаційний резерв — запаси матеріально-технічних і сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції;

- ремонту військової техніки та майна в надзвичайний період, розгортання у воєнний час робіт з відновлення інфраструктури народного господарства для організації безперебійної роботи підприємств, установ, організацій.

 

  Механізм формування і використання державного матеріального резерву визначений Законом України "Про Державний матеріальний резерв".

 

  Надходження від продажу землі і нематеріальних активів становлять третю групу доходів від операцій з капіталом.

 

  Продаж земельних ділянок здійснюється відповідно до Земельного кодексу України. Зважаючи на те, що Закон України "Про розмежування земель державної і комунальної власності" не прийнято, до розмежування земель державної і комунальної власності передбачається 10 відсотків     коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення зара-ховувати до загального фонду державного бюджету,              а 90 відсотків — до відповідних бюджетів АРК, областей, міст Києва                    і Севастополя. Величина зазначених доходів залежить від обсягів             продажу і ціни.

 

Офіційні трансферти.

 

  Офіційні трансферти можуть передбачатися від органів державного управління України та від урядів зарубіжних країн і міжнародних організацій.

 

  Трансферти від органів державного управління поділяються на:

 

- кошти, що надходять з інших бюджетів;

- дотації;

- субвенції.

 

Кошти, що надходять  з інших бюджетів, включають:

 

- кошти, що надходять до державного бюджету з інших бюджетів;

- кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації до або з державного бюджету;

- кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації з районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення) до міських (міст районного значення), селищних та сільських бюджетів;

- кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації з міських (міст районного значення), селищних та сільських бюджетів до районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення) бюджетів;

- кошти, що надходять до районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення) бюджетів з міських (міст районного значення), селищних, сільських та районних у містах бюджетів;

- кошти, що надходять за взаємними розрахунками до державного бюджету з місцевих бюджетів;

- кошти, що надходять за взаємними розрахунками до місцевих бюджетів з державного бюджету;

- кошти, що надходять за взаємними розрахунками між місцевими бюджетами.

 

Дотації як вид офіційних трансфертів  включають:

 

- дотації вирівнювання, що одержуються з державного бюджету;

- дотації вирівнювання, що одержуються з районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення) бюджетів;

- додаткові дотації, що одержуються з державного бюджету;

- додаткові дотації, що одержуються з районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення) бюджетів;

- додаткова дотація з державного бюджету АРК та обласним бюджетам на зменшення фактичних диспропорцій між місцевими бюджетами через нерівномірність мережі бюджетних установ;

- інші дотації.

 

  Найбільшими за обсягом є дотації вирівнювання, які визначаються як перевищення обсягу видатків, перелік яких визначено Бюджетним кодексом для відповідного бюджету, і який обчислено із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів над визначеними БК доходами.

 

  Субвенції можуть передбачатись як у державному бюджеті, так і у складі місцевих бюджетів.

 

  Найбільшими за обсягом субвенціями з державного бюджету є соціальні субвенції, до яких належать:

 

§ субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомог сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям та інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам;

§ субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво та придбання житла військовослужбовцям, учасникам бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у зарубіжних країнах, членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання ними службових обов'язків, а також військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку за станом здоров'я, віком, вислугою років та у зв'язку із скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання;

§ субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати;

§ субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг ветеранам війни і праці, військової служби, органів внутрішніх справ з послуг зв'язку та інших, передбачених законодавством послуг, і компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

§ субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ та субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу;

§ субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

 

  Офіційні трансферти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій включають надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту у миротворчих операціях; гранти (дарунки), що надійшли до бюджетів усіх рівнів.

 

Цільові фонди.

  Цільові державні фонди — один із методів перерозподілу національного доходу держави. За своєю економічною сутністю вони відображають грошові відносини з розподілу та перерозподілу вартості суспільного продукту та частини національного багатства, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядження держави та використанням державних коштів для витрат на розширене виробництво, задоволення соціально-культурних потреб суспільства, матеріального стимулювання членів суспільства щодо пенсійного, соціального захисту, розвитку науково-технічного потенціалу країни.

  Фонди можуть класифікуватись за різними ознаками.

  Функціонування цільових фондів відбувається згідно із законодавством України. Регламентування діяльності, джерела доходів тих фондів, які формуються під безпосереднім контролем держави, щорічно визначаються Законом України про Державний бюджет на поточний рік. Передбачено, що позабюджетні кошти установ і організацій, які утримуються за рахунок бюджетів усіх рівнів, включаються до відповідного бюджету. Цим же законом передбачено, що Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань подають (ЕСВ) Державному казначейству України у визначеному ним порядку і терміни звіти про виконання кошторисів.