Історія оформлення книги в Україні
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
1. Теоретико-методологічні
1.1. Книжковий декор та художнє оформлення книги……………………………5
1.2. Специфіка орнаментального
1.3. Способи друкування
(види друку)……………………………………………
2. Історія оформлення
літературних видань на
2.1. Оформлення літературних видань кінця XVI — середини XVII ст………..12
2.2. Видання другої половини XVII- XVIII ст……………………………………15
3. Основні деталі книги
як виду поліграфічної продукці
3.1 Зовнішнє оформлення……………………………
3.2 Внутрішня будова книги……………………………………………………….19
Висновки…………………………………………………………
Список використаної
літератури………………………………………………….
Вступ
Актуальність теми. Історія книги і друкарства має немало захоплюючих сторінок. Про неї розповідають і сьогодні спеціалісти, що досліджують справу поліграфії. На всіх етапах розвитку цивілізованого суспільства книга відігравала важливу роль. Не лише друкована, але й рукописна книга в період, який передує виникненню книгодруку, служила важливим засобом розповсюдження знань, знайомила суспільство з різноманітними науковими та політичними поглядами, була поштовхом до їх формування.
Книга була і залишається скарбницею мудрості. Як вчитель і наставник книга знайомить нас з надбаннями людського розуму, допомагає вирішувати філософські проблеми буття.
Питання книги як видання поліграфії турбувало людство в усі часи. Оглядаючи джерела з даної теми необхідно зауважити, що дослідники, які вивчають поліграфічну справу більше уваги приділяють саме книзі, бо вона, мабуть, назавжди залишиться основним засобом розповсюдження знань та мудрості. Словацький вчений Думан, російські вчені-педагоги Гордєєв, Іванцов та Прокопов неодноразово піднімали питання дитячої книги та підручників, пропонуючи свої розробки та дослідження поліграфічній та видавничій промисловості. Вчений Словаччини Шульц розробив цілі технології створення обкладинок на різні види книг в залежності від їх призначення. Він переконує нас, що найголовнішу роль у книзі відіграє гарно оформлена обкладинка чи палітурка, яка справляє першорядне враження на читача. Запаско Я.П., який видав у Львові свою дослідницьку працю „Мистецтво книги на Україні”, розкриває проблему видавництв України. Він переконаний, що українська книга не буде користуватися попитом у читача доти, доки в країні не підніметься духовний рівень людей. Доки друкарні не змінять свій напрямок промисловості і замість листівок, рекламних плакатів та етикеток почнуть друкувати справжні художні книжки, яких за радянських часів видавалося значно більше і коштували вони дешевше. Усі ці питання турбують не лише людей, що біль-менш пов'язані з поліграфічною промисловістю, а й нас простих читачів, студентів, учнів та робітників, бо наша країна не забезпечена тією кількістю якісної книжкової продукції, яка має бути у розвинутій, цивілізованій державі.
Сучасна видавничо-поліграфічна
форма книги являється
Видавничо-поліграфічна форма книги - це система властивостей та якостей, що перетворюють авторський витвір в книжкове видання, яке забезпечує його існування (тиражування) і передачу в часі та просторі.
Метою цієї роботи є розкриття книги як документа з точки зору поліграфії, з усіма її деталями, зовнішнім та внутрішнім оформленням, складовими елементами, які формувалися протягом багатьох років і змінювалися разом з поширенням потреб цієї продукції та вимогами читача.
Об'єктом дослідження даної роботи виступає книга як документ. Предметом роботи, відповідно до об'єкту, виступає книга створена за допомогою поліграфії, поліграфічної техніки за встановленими стандартами та нормами, щодо внутрішнього та зовнішнього оформлення, яке залежить від її призначення.
1. Теоретико-методологічні аспекти оформлення книги
1.1. Книжковий декор та художнє оформлення книги
Художній вигляд книги в значній мірі визначається особливими, що прикрашають елементами (орнаменти, фактури, текстури, декоративні малюнки).
У міру розвитку книжкового мистецтва підсилювали свою декоративність і функціональні компоненти книги (наприклад, шрифт), що досить характерно для нашого сторіччя.
У сучасній книзі колір - один із провідних засобів художнього оформлення, чому в чималому ступені сприяє вдосконалювання технологічних процесів кольорової печатки. Пофарбованність палітурень матеріалів, папери, колірне збагачення зображень завдяки посиленню насиченості кольору, застосування так званих відкритих і локальних квітів - все це повідомляє книжковий ансамбль особливу декоративно-емоційну звучність.
У процесі створення художнього образа оформлення конкретної книги приміняють, природно, не всі відомі засоби декору; їхній вибір визначається художньою ідеєю, що виникла в художника при вивченні змісту книги й умов її функціонування.
Підкреслимо, що якості й властивості кожного елемента, що декорує книгу, можуть у значних межах змінюватися заради гармонійного й виразного рішення всього декоративного оздоблення.
Книжковий декор має ряд ознак. Відзначимо насамперед більшу частку в ньому необразотворчих елементів і зображень зі зниженою інформативністю, малою зображальністю.
Необразотворчі складові декору - це геометричний орнамент, фактури, текстури, тангіри, розчерки й деякі інші. Часто перебуваючи серед тексту й образотворчих елементів декору, абстрактні фігури здобувають емоційно-змістовні якості, викликаючи певні асоціації.
Образотворчі елементи піддаються, як правило, більшої або меншої стилізації. При цьому форма зображених предметів "пристосовується" до художнього стилю, прийнятому для всіх інших компонентів оформлення, до техніки художньо-графічного виконання й т.д. Серед багатьох методів художнього перетворення природних об'єктів можна назвати спрощення й ускладнення форми, її геометризацію, ритмізацію й схематизацію, деформацію предмета й простору, трансформацію природного кольору й інші.
За допомогою умовних прийомів, змінюваних при зображенні реальної дійсності, художник прагне висвітити в ній найбільш характерне, проникнути в сутність предмета і явища, поступаючись часом другорядними якостями й малозначними деталями.
Термін "стилізація" уживається й в іншому змісті, коли при творчих розробках художнього оформлення запозичаться характерні риси якого-небудь історичного або національного стилю. До такої стилізації нерідко прибігають при оформленні й ілюструванні літературного твору. При дотриманні міри й такту вона цілком закономірна, оскільки допомагає відтворити дух епохи, у якій діють герої[6, c. 35-37].
Роль декору в книзі не тільки в прикрасі, доданні книзі-речі індивідуальної особи, привабливості, неповторного вигляду. Він ще й розкриває ідейно-образний зміст літературного твору, його емоційно-образний лад. Крім того, декор бере участь в архітектонічній побудові книги, композиційної організації її.
Залежно від типу видання, його характеру й призначення та або інша із зазначених функцій декоративних засобів може проявлятися в більшій або в меншому ступені, але, що важливо відзначити, жодна з них не повинна зникнути зовсім, бути забутої художником.
Найважливішою особливістю книжкового декору варто вважати його зв'язок зі змістом літературного тексту, що він, декор, супроводжує й так чи інакше характеризує. У цій взаємодії декору й тексту виникає безліч станів, які все-таки можна згрупувати в три типи зв'язку.
Перший тип: декор слабко пов'язаний із змісту книги. Цю форму відносини прийняте називати тепер прикрашенням.
Другий тип: декор відповідає змісту книги в обмежених межах. Тут літературному змісту співзвучна лише частина застосованих засобів прикраси, у той час як інші мотиви тільки не суперечать змісту. Це стан книжкової декоративності характерно, наприклад, для цілком складальної книги, де образотворчі політипажі - віньєтки погодяться зі змістом тексту з більшим або меншим наближенням або тільки натякають на зміст.
Третій тип: декор активно гармоніює зі змістом книги в повному обсязі своїх можливостей. У цьому випадку кожний декоративний елемент або прийом працює в потрібному напрямку, підключаючись в узгоджений хор засобів прикраси.
Звичайно, тут потрібно обмовити, що асоціативна образність необразотворчого декору не передає зміст тексту з однозначністю ілюстрацій, що пропонують читачеві чітко фіксоване бачення образів літературних.
Питання еволюції стилю
книжкового оформлення не одержали ще
глибокого висвітлення й мають
потребу в спеціальних
Констатуючи стилістичний зв'язок декору книги із цими видами мистецтва, ми разом з тим зауважуємо: чим ближче до сучасності, тим цей зв'язок стає усе менш повна й помітної, оскільки специфіка мистецтва декоративного оформлення книги заявляє про себе усе більш виразно[2, c. 14-15].
В історичному огляді розвитку книжкового декору при виділенні з безперервного процесу еволюції декоративного мистецтва книги чітко виражених стильових періодів потрібно враховувати й змістовну сторону декорації, і кольоропластичні ознаки форми, і умови матеріального втілення оформлення зовнішніх і внутрішніх елементів книги.
При докладній характеристиці (на що ми не претендуємо) декору книги того або іншого стилістичного етапу варто звертати особливу увагу на наступне:
- елементи книги, більше інших службовці для декоративної прикраси, характерні прийоми їхньої композиційної побудови;
- склад декору по його видах (орнамент, декоративні ілюстрації, текстури й інші), частка в ньому необразотворчих мотивів;
- зміст орнаментальних мотивів, частота їхньої повторюваності в масі видаваних книг;
- відношення декору до змісту літературного твору, до призначення книги;
- співвідношення між конструктивним і декоративним початками в художньо-графічному оформленні книг;
- міра умовності, прийнята в художнім трактуванні зображень;
- кольоропластичний лад декоративних композицій.
Історія розвитку книжкового мистецтва знає й тривалі еволюції одних стилів з поступовою заміною їх іншими й швидкоплинні стильові періоди, присвячені до важливих соціально-економічних зрушень у суспільстві. Для фіксації становлення нового стилю буває достатнім відновлення лише частини характерних ознак, якщо вони створюють у сукупності з колишніми елементами почуття новизни оформлювального рішення.
Досягнення стильової
єдності всього декоративного оформлення
книги, подолання стильової
Щоб краще відтінити значення декору для книги, спробуємо уявити собі таке видання, де б засобу його оформлення виражали тільки свою основну функцію. Тоді б текст набирався тільки шрифтом одного накреслення; плетіння тільки захищало книжковий блок від ушкоджень, створював зручність при перелистуванні сторінок; форзац тільки скріплював би цей блок із кришками плетіння; тканина, папір тільки відповідали поліграфічній технології; малюнки містилися тільки ті, без яких текст був би незрозумілий; друкувалася б книга тільки одною фарбою й т.д. , і т.д. Така книга якось доведе текстове повідомлення до читача, але яка це буде безлика й донезмоги нудна річ, без натхненності, без уваги до читача й бажання полегшити йому сприйняття що читається.
За всіх часів цінувалася книга не тільки корисна й доцільно зроблена, але й гарна, що визначається гармонійною злагодженістю її елементів, і функціональних, і що прикрашають[13, c. 46-48].
1.2. Специфіка орнаментального мистецтва
Орнамент - такий могутній і всепроникаючий декоративний засіб, що під цим терміном раніше поєднувалося всі, що служило цілям прикраси (крім внутрітекстових ілюстрацій). Границі застосування його дійсно надзвичайно широкі, як різноманітні його види й форми. Останні можуть бути як образотворчими, так і необразотворчими; між цими крайніми крапками розташовуються візерунки-фігури з різним ступенем художнього узагальнення предметного миру.
Визначення орнаменту як візерунка, побудованого шляхом ритмічного повторення однієї або декількох необразотворчих або художньо-узагальнених образотворчих фігур-мотивів, виключає із цього поняття всі декоративні зображення, побудовані монолітно, без розрахунку на ритмічний повтор (декоративні малюнки-ілюстрації, знаки й т.п. ), а також декоративні форми, у яких немає чітко вираженої ритмічної системи й мотив при повторі варіюється за формою й розмірами (фактури, текстури).
Отже, специфіка орнаменту полягає не тільки в його тяжінні до малої зображальності, але й у його особливих виразних засобах. Це насамперед яскраво виражена ритмічна повторюваність того самого мотиву або його варіацій.
Загальноприйнятий термін для повторюваних фігур - "мотив" удалий у тім відношенні, що тонко підкреслює подібність емоційно-почуттєвого впливу на людину орнаментального візерунка й музичної фрази.
Дослідники орнаменту одностайно відзначають і іншу його специфічну особливість - несамостійність, підлеглість тому предмету, що він покликаний прикрашати, його залежність від матеріалу й техніки виконання. Орнамент підсилює естетичний вплив функціональної форми, підкреслюючи її архітектонічну побудову, "скріплюючи" частини цілого в єдину систему.
Орнаментальне мистецтво зародилося в первісних племен і надалі усе більше вдосконалювалося, збільшуючи мотиви й способи їхнього ритмічного об'єднання.
До виникнення писемності орнаменти були не тільки прикрасою, але й виконували важливу суспільну функцію по передачі інформації.
У першу чергу з'явилися ті з них, які найбільшою мірою відбивали найпростіший зв'язок людей із природою. У розвитку орнаменту найдавніших часів добре простежується основна тенденція відновлення мотивів. Мисливські племена вже включали у візерунок тваринні й людські мотиви; рослинні форми з'явилися лише з переходом до землеробства й вирощування рослин.
Ця закономірність у формуванні орнаментальних мотивів залишається в загальному тієї ж і для мистецтва народів, що коштують на значно більше високому рівні розвитку продуктивних сил і суспільних відносин: приміром, у країнах і областях, де скотарство є провідною галуззю господарства, тваринні мотиви найбільш розвинені[5, c. 108-109].
Географічне середовище грало дуже важливу роль у становленні мотивів і всього характеру орнаментального мистецтва. І донині традиція зберегла істотні розходження в орнаменті народів, що живуть на теплому півдні або суворій півночі, у неоглядних степах або в оточенні лісів. Але розходження в орнаменті мають часто й народи, що живуть по сусідству, в однакових природних умовах. Тут уже позначаються особливості історичного розвитку кожного народу, його національний характер, звичаї й смаки, своєрідне розуміння навколишнього світу. Конкретне вивчення орнаменту певного народу дає, як правило, багатошарову картину зі слідами впливів інших культур і стилів.
Орнаментальне мистецтво кожного історичного періоду виявляє зв'язок з духовним життям суспільства, образотворчими мистецтвами, ремеслами й архітектурою. Будучи залежним від форми й призначення свого "носія" (архітектурного спорудження, меблів, посуду, одягу), орнамент чуйно реагує на його стильові особливості, відповідно перетворюючи малюнок своїх мотивів, їх пропорційна й ритмічна побудова, колірне фарбування. Деякі стильові зміни орнаменту й інших декоративних засобів будуть простежені в історичному нарисі розвитку декору.
Орнаментальні мотиви по характері свого малюнка можуть бути підрозділені на два великих класи: мотиви необразотворчі (геометричні й негеометричні) і мотиви образотворчі, створені на основі рослинних, тварин, людських форм або ж на основі предметів матеріальної культури (знарядь праці, зброї, музичних інструментів і т.д.).
Геометричні мотиви являють собою правильні геометричні елементи: відрізки прямій або вигнутої ліній, трикутники, квадрати, прямокутники, ромби, багатокутники, кола, овали, спіралі, синусоїди й т.п. Деякі мотиви характерного виду, отримані із цих елементів або з їхнього сполучення, мають особливі назви: зірки, розетки, хрести, лінійки, зиґзаґи, ланцюги, стрічки, хвилі, меандри, плетінки. Для кожного із цих мотивів можна назвати місце й час найбільшого поширення. Так, меандр, приміром, був одним з популярніших орнаментів античного й арабсько-мавританського мистецтва; плетінки одержали поширення в західноєвропейському орнаменті І тисячоріччя до н.е. , лінійки знайшли широке застосування в складальній книзі.
Багато хто й багато
геометричних мотивів виникли в
далекій давнині. Деякі з них
мали природні прототипи, чому є вагомі
докази. Установлено, наприклад, що інші
геометричні візерунки з'
Необразотворчі негеометричні мотиви багато авторів не виділяли в самостійний вид, можливо, тому, що вживалися вони донедавна порівняно рідко. Інтерес до не образотворчої декорації сприяє частому застосуванню їх у сучасному орнаменті. Мотиви, що не відрізняються геометричною правильністю, мають вигадливі форми плям, мазків, розчерків і т.п..
Рослинні мотиви найбільш багаті й різноманітні по формах і займають особливе місце в орнаментальному мистецтві. Вони являють собою зображення галузей, листів, квітів і плодів різного ступеня наочності - від майже природного виду до сильно стилізованого, що наближається до геометричного візерунка. Завдяки пластичності, рослинні форми - благодатний матеріал для розробки орнаменту.
Однак обертає на себе увага той факт, що з існуючих більш ніж ста тисяч видів рослин лише далеко не всі з них застосовуються в декоративному мистецтві. У деяких історичних стилях під впливом релігійної символіки, традицій, а іноді й естетичних норм коло рослинних мотивів настільки звужувався, що зводився буквально до декількох популярних мотивів. Наприклад, у Древньому Єгипті такими мотивами були лотос і папірус, у Древній Греції - пальметки, у Древньому Римі - акантовий аркуш, у країнах Малої Азії - гранат і пальма. Можна було б і для інших епох, народів назвати особливо улюблені мотиви.
Тваринні мотиви - це зображення представників реальної фауни, з одного боку, з іншого боку - фантастичних істот начебто драконів, з, крилатих левів і т.п. Орнамент із такими казковими звірами й птахами прийнято називати тератологічним. Як і у випадку з рослинами, з безлічі тварин у декоративному мистецтві фігурують далеко не всі їхні види, у першу чергу тваринні домашні (кінь, верблюд, бик, баран, собака, півень і т.д. ) або промислові (олень, качка, риба й т.д.). З комах частіше інших зображуються метелики й жуки. Дотепер широко поширені мотиви із символічним значенням: лева, орла, змії й т.д. Тваринні мотиви часто поєднуються з геометричними й рослинними.
Людські мотиви в орнаменті - не рідке явище, але подібно твариною вони найчастіше є складеним елементом комплексного візерунка. У декор включається не тільки фігура людини, але й частини його тіла: голова, особа, руки, очі. Вигадливе переплетення людських і тваринних мотивів з геометричними або рослинними, що одержало особливо в епоху Відродження велике поширення, зветься - "гротеск".
Предметні мотиви можуть формуватися із всіх предметів матеріальної культури. Здавна такими мотивами були зброя й військова збруя: спис, стріла, щит, меч, рушниця, шолом, прапор; музичні інструменти: ліра, труба, ріжок, домбра, бубон; атрибути мистецтв, ремесел і праці: маска, палітра, кисть, що пише перо, книга, архітектурна деталь (капітель), серп, коса, молот, циркуль і багато хто інші. Декоративні форми, що зародилися ще в Древньому Римі й включавші кілька предметів, згрупованих по тематичній ознаці, іменувалися в минулі століття "трофеями". Сучасний орнамент збагатився багатьма мотивами промислового виробництва, і в першу чергу - машин і технічних апаратів.
Деякі предметні мотиви мають символічне або емблематичне значення, відбиваючи певну ідею або поняття, указуючи на рід діяльності з. Так, ліра - символ поетичної творчості, маска - театрального мистецтва, книга - пізнання, шестірня асоціюється із промисловим виробництвом, серп і молот персоніфікують союз робітничого класу й селянства. Однак мотиви з подібними значеннями вживаються здебільшого у вигляді одиничного елемента декорації, а не для утворення орнаменту[4, c. 14-15].
Дослідники народного орнаменту, простежуючи еволюцію його мотивів, виявляють якщо не загальну, то широко розповсюджену закономірність: перетворення намальованих близько до натури або стилізованих природних зображень у необразотворчі геометричні візерунки. Замічено, однак, і зворотний процес: анімалізація геометричних мотивів, тобто перетворення останніх у тваринні форми. Все це говорить про те, що границі між різними типами мотивів можуть бути й мало помітними.
Один раз виникши, життєстійкий орнамент не залишається незмінним, його форма розвивається, збагачуючись варіантами й виразністю, пристосовується до нового матеріалу, він переходить із одного виду мистецтва в інший, а інший візерунок "перетинає границі" його народностей, що створила. Там, на чужині, що полюбилися мотиви приживаються й перетворяться відповідно до нових національних традицій і понять про красу[3, c. 45].
1.3. Способи друкування (види друку).
Високий друк як один із найбільш відомих процесів друкування з металевих форм рідко використовується у наш час (винайдений Гутенбергом). Характеризується цей спосіб тим, що елементи, що дають відбиток знаходяться вище ніж пробіли. Цей спосіб інколи використовують для видання з великим тиражем, що містять лише текст (наприклад масові книжки в обкладинці).
Спосіб високого друку був поширений у поліграфії до появи нових способів. Високим способом друкувалася величезна кількість видань - книг, журналів, бланків, ілюстрацій і т. п. Виключна універсальність цього способу являється одним з позитивних факторів, проте цей спосіб має ряд негативних факторів - тяжке виготовлення друкарської форми, а при багато численному тиражуванні повторне виготовлення цих форм.
Глибокий друк - один з основних способів друку, що був винайдений у кінці минулого століття чеським художником Карелом Кличем. Характеризується тим, що елементи, які дають відтиск, заглиблені по відношенню до недрукованих елементів. Сучасний промисловий спосіб глибокого друку називається ракельний глибокий друк ( ракель - стальний ніж, який перед друкуванням очищає фарбу з поверхні друкарської форми).
Спосіб цей особливо
добре підходить для
Плоский друк - один з видів друку, особливість якого в тому, що друковані елементи в формі для друку лежать на одній поверхні з елементами, що не друкуються. Способами плоского друку являються: літографія, фототипія, офсетний друк.
Літографія вже давно застарілий вид плоского друку. Друкарська форма для літографії виготовлялася або з літографського каменю, або на металевій пластинці. Фототипія дозволяє відтворювати зображення з різноманітними відтінками (з переходом від більш слабкіших відтінків до яскравих кольорів). Друкарська форма для фототипії виготовляється на скляній пластині, що вкрита світло чуттєвими елементами.
В останні роки простежують інтенсивний розвиток способу офсетного друку, що в першу чергу зв'язано з виходом високо промислових друкарських машин, поліпшенням рівня механізації, а також автоматизації друкарського процесу, створенням високоякісних матеріалів ( папір, фарба та ін.)
Застосування нових
машин розширило область
2. Історія оформлення літературних видань на Україні
2.1. Оформлення літературних видань кінця XVI — середини XVII ст.
Тематика стародруків і їх розподіл за жанрами відбивають загальні тенденції розвитку культури на світанку нової доби. Не випадково перші видання були літургійними і навчальними, але й не випадково друкарство впродовж перших десятиріч свого існування рухалося в напрямі поступової, хоч досить повільної, секуляризації. В 1586-1615 рр. літургійні тексти і молитовники становили 13% кількості назв видань і 41% їх загального обсягу (в Острізькій друкарні — 50% обсягу видань, в братській — 55%). Відсоток цих видань за обсягом більший від їх частки за кількістю назв, оскільки світські видання репрезентовані переважно невеликими за обсягом брошурами. Істотну частку друкованої продукції становили богословські (25,4%) і релігійно-полемічні (13,3%) твори, які відображали актуальні тенденції тодішнього культурного життя, служили ідеологічним обґрунтуванням суспільно-політичних рухів і течій. Частка навчальних посібників становила лише 11% кількості публікацій і 12,5% їх загального обсягу. Але при цьому слід враховувати, що ці цифри умовні, оскільки і в навчальних виданнях переважали тексти чисто релігійного спрямування, а з другого боку, богословські книги часто використовувалися і як навчальні посібники.
У наступному тридцятиріччі (1616-1645) кількість літургійних видань зросла до 24%, їх загальний обсяг — до 66,7% за рахунок зменшення частки навчальних посібників і полемічних творів. До літургійних видань у цій статистиці віднесено малоформатні Часослови і Псалтирі, які використовувались і для навчання грамоти (їх так і називали "шкільними часовничками й псалтирками"). Без сумніву, частина світських, особливо малотиражних, видань до нас не дійшли. Дешеві навчальні книжечки, в тому й букварі, "зачитували" і найчастіше не вважали за потрібне зберігати далі.
У суспільно-політичному русі особливо важливу роль відіграли книги, які прийнято називати полемічними. Це були публіцистичні твори з актуальних питань тогочасного церковного і громадського життя. Те, що вони знаходили своїх читачів, підтверджують записи на полях — схвальні або негативні, а також рукописні й друковані трактати, спрямовані проти деяких таких друків.
Видання перекладів богословських
творів візантійських авторів
Друкарням України належала ініціатива видання текстів шкільних декламацій і драматичних вистав. Але масового характеру набув на той час лише один жанр світської художньої літератури — панегірики, які дуже характерні для ренесансних і бароккових літератур. Впродовж 1574-1616 рр. з 27 зареєстрованих дослідниками друкованих художніх творів — 20 панегіриків, у 1616-1648 рр. з 79 літературних друків — 62 панегірики. Це віршовані або прозові твори, найчастіше з нагоди похоронів (22), весіль (18), вступу церковних ієрархів на посади (16). 8 з них присвячені міщанам, 26 представникам церковної верхівки (в тому числі 15 православним), інші — польським та українським магнатам і шляхтичам. Деякі за формою є проповідями; інші, особливо ранні, — талановиті публіцистичні твори. Наприклад, у панегіричних віршах на честь Петра Могили від студентів заснованого ним "гімназіуму" (Mnemosyne, 1633) Олександр Тишкевич писав про тих, що страждають "в підземній неволі... за східну віру", С. Мужиловський нарікав, що Русь стала занепадати, "коли стало мало вчених людей". Загальноприйняті або придумані чи адаптовані авторами панегіриків символічні композиції мали сприйматися в тісному взаємозв’язку з текстом. Поступово, однак, серед панегіриків, побудованих за правилами емблемної поезії барокко, дедалі більшу частину почали становити перевантажені поверховою риторикою, малозмістовні тексти. Абстрактність похвал у таких панегіриках дозволяла один і той самий твір відносити до різних людей. Відомий, наприклад, примірник "Евфонії веселобрмячої" 1633 р., в якому ім’я Петра Могили закреслене, а замість нього дописаний сумнозвісний ніжинський протопоп Мефодій Филимонович, причому замість "в києвской зоні" дописано "в глуховской".
- Історія педагогіки
- Історія педагогіки. Перші видатні педагоги
- Історія перекладу Біблії українською мовою
- Історія перепису населення в Україні
- Історія перукарського мистецтва
- Історія першого видання “Кобзаря” Тараса Шевченка , оцінка критикою хисту митця і його творів
- Історія пістолетів
- Історія національного медичного університету ім. О.О. Богомольця
- Історія обчислювальної техніки учениці класу школи
- Історія Олімпійських ігор
- Історія оподаткування
- Історія оподаткування
- Історія оподаткування в Швеції
- Історія організації дозвілля
