Історія національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

НАЦІОНАЛЬНИЙ  МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ім. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

КУРС  ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ 
 
 
 
 
 
 

Р Е Ф Е Р А Т

на  тему «ІСТОРІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ім. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ» 
 
 
 
 
 
 

Студент

I курсу 4 групи

Медико-профілактичного  факультету

Яструб  А.М. 
 

Київ 2011

Воспоминания  о замечательных  людях…

Порождают в нас дух размышления.

Они возникают перед  нами,

как заветы всех поколений  

В. Гете 
 

     Історія НМУ бере початок з 1840 року, коли «по Высочайшему повелению» імператора Миколи I 29 квітня було відкрито медичний факультет на базі Київського університету Святого Володимира, основу якого мала скласти Віленська медико-хірургічна академія.

     У розробці проекту структури факультету приймав участь відомий вчений М.І. Пирогов, за ініціативою якого було створено 10 основних кафедр: описової та загальної анатомії; фізіології; патологічної анатомії та загальної  патології; медичної поліції, судової  медицини і токсикології; гігієни  та історії медицини; терапії (2 кафедри); хірургії (2 кафедри); акушерства з вивченням  дитячих та жіночих хвороб. Тоді ж встановлено п’ятирічний термін навчання.

     Першими професорами на факультеті стали  учні, послідовники і однодумці М.І. Пирогова – відомий хірург і офтальмолог  В.О. Караваєв, анатоми М.І. Козлов і  О.П. Вальтер, терапевт Ф.С. Цицурін. Професор М.І. Козлов на щойно створеному факультеті, перший набір якого налічував 29 студентів,  прочитав першу лекцію з анатомії.

     Новостворений факультет бурхливо розвивався і  вже через сім років налічував 299 студентів, майже половина усіх, хто  навчався в університеті. І в подальшому набори студентів постійно зростали. Розширювалися клінічні та учбові бази факультету. У 1875 році при факультеті була відкрита міська Олександрійська  лікарня (сьогодні лікарня ім. Жовтневої  революції), яка стала клінічною  базою медичного факультету. У 1888 та 1891 рр. до неї добавились спеціалізовані клініки акушерства і гінекології  та дитячих хвороб.

     Першим  деканом медичного факультету став знаменитий хірург і офтальмолог  Володимир Опанасович Караваєв. Уславився  він не лише блискучою хірургічною  технікою, впровадженням антисептики, асептики, наркозу, але й широкою  добродійністю, безкоштовними прийомами  хворих, що йшли до нього із усієї  України.

     Вже у 50-60-ті роки XIX століття професорсько-викладацький склад поповнився талановитими вченими, у тому числі й з власних випускників. Їхня діяльність сприяла розвиткові теоретичних і клінічних дисциплін, удосконаленню методики викладання, зміцненню зв’язків з практикою. Особливо великі заслуги професора В.Т. Покровського, який розробив програму викладання терапії, що в принципі використовується й понині.

     Багато  зробив для факультету також відомий  терапевт Ф.Ф. Мерінг. У важких умовах В.Т. Покровський, Ф.Ф. Мерінг закладали основи викладання внутрішніх хвороб. Їхні зусилля підтримав прибулий до Києва з Петербурга Василь Парменович Образцов. Саме він став одним із основоположником Київської терапевтичної школи, створив нові методи діагностики, виховав плеяду видатних терапевтів, серед яких досить згадати М.Д. Стражеска, М.М.Губергріца, Ф.А. Удінцева.

      Микола Дмитрович  Стражеско – знаменитий київський клініцист, дійсний член трьох академій – Академії наук СРСР, Академії медичних наук СРСР, Академії наук УРСР. Ще у 1923 році він очолив кафедру діагностики, потім госпітальної терапії, а з 1929 по 1952 роки завідував факультативною терапевтичною клінікою.

     Лекції  студентам Микола Дмитрович читав  нерегулярно: він був зайнятий роботою  у клініці, консультаціями, консиліумами. Але коли він з’являвся у студентській аудиторії, це завжди було святом  (із спогадів Ісака Михайловича Трахтенберга, член-кореспондента НАН України, академіка АМН України, д.м.н., професора завідувача відділом токсикології Інституту медицини праці АМН України): «На все життя залишилися в пам’яті його клінічні розборки хвороб пацієнтів, логічна та обґрунтована постановка діагнозу, строго аргументоване призначення методів та засобів лікування».  

     Другим  засновником київської терапевтичної  школи був Феофіл Гаврилович Яновський  – визначний терапевт, інфекціоніст і фтизіатр, блискучий діагност, знавець не лише внутрішньої патології, а й бактеріології, патологічної анатомії, лабораторної та функціональної діагностики. Кияни називали його «київським святим», «святим лікарем», віддаючи йому данину любові та поваги. Серед його учеників чимало видатних терапевтів – В.В. Виноградов, В.Х. Василенко, В.М. Іванов, Б.С. Шкляр та ін.

       Вадим Миколайович  Іванов до 1958 року був директором госпітальної клініки, потім передав керівництво професору А.А. Айзенбергу, а сам перейшов на кафедру факультативної терапії. Кафедра була розташована на двох клінічних базах, при одній із яких (лікарня водників) була організована наукова проблемна лабораторія гастроентерології. Людиною він був іронічною, доброю і порядною. Відомо, як достойно він повів себе у ситуації, що склалася на початку 50-х років у зв’язку із «справою лікарів», коли він відмовився видати експертне заключення, яке б підтвердило звинувачення на адресу колег. А в період окупації Києва він категорично відмовився працювати в «Полимедикуме» - учбовому закладі, для якого був проведений набір німецькими властями у вересні 1942 року.   

     Більш як 120 років тому на медичному факультеті створено кафедру неврології та психіатрії. До того ці дисципліни викладали терапевти  В.Т. Покровський та Ф.Ф. Ергард. Пізніше  на базі цієї єдиної кафедри виникли  дві самостійні: неврології та психіатрії, на яких працювали відомі професори  В.В. Селецький, Я.П. Фрумкін.

      Особливо значний  внесок у вивчення захворювань нервової системи належить академіку АМН  СРСР Борису Микитовичу Маньківському. Достойно продовжує розвивати ідеї та традиції батька син Микита Маньківський – блискучий клініцист, професор, заслужений діяч науки, лауреат Державної  премії.

     У 1864 році на медичному факультеті створено госпітальну дерматологічну клініку. На її базі відомий дерматолог М.І. Стуковенков  створив самостійну кафедру, на якій виросло чимало видатних спеціалістів – П.В. Нікольський, С.П. Томашевський, В.К. Боровський, О.І. Картамишев.

     У хірургічних клініках працювали  видатні лікарі В.О. Караваєв, Х.Я. Гюббенет, Ю.К. Шимановський, М.В. Скліфасовський, М.М. Амосов та ін. 

      Олексій Петрович Кримов завідував кафедрою факультативної хірургії з 1930 року і до кінця життя (1954 р.). У 1945 році він був обраний  академіком Академії медичних наук СРСР. Хірург від Бога, клініцист за покликом він був прибічником ідеї профілактики, завжди звертав увагу студентів  на обов’язкові заходи профілактики тієї чи іншої форми патології, яка потребувала за їх відсутності хірургічного втручання.

     В різні роки на кафедрі факультативної хірургії працювали Й.Г. Туровець, М.П. Постолов, В.Г. Збановський, Н.П. Музика, І.М. Матяшин.  Йосип Григорович Туровець в подальшому очолив кафедру хірургії санітарно-гігієнічного факультету. У  різні роки цією кафедрою, створеною  у 1934 році, яка є базою для навчання загальної, факультативної, госпітальної та військово-польової хірургії, керували Б.М. Городинський (1941-1944 рр.), а потім (1953-1956 рр.) – М.М. Амосов. Кілька років  кафедру факультативної хірургії очолював Юрій Мохнюк – учень М.М. Амосова, потім – талановитий хірург Юлий Балтайтіс. Сьогодні кафедру очолює досвідчений клініцист, член-кореспондент АМН України, професор Михайло Захараш.  

     Перші професори-хірурги викладали також  курс офтальмології, оперували очних  хворих. Вони сприяли відкриттю самостійної  кафедри очних хвороб, першим завідувачем  якої став видатний офтальмолог О.В. Іванов. У наступні роки на кафедрі  працювали відомі спеціалісти А.В. Ходін, О.Ф. Шимановський, І.Ю. Руберт, М.А. Левітський.

     Хірурги факультету стояли біля витоків ще однієї кафедри – отоларингології. Велика заслуга в її створенні  видатного хірурга і отоларинголога М.М. Волковича. У післяжовтневі роки кафедру очолював великий фахівець професор О.М. Пучківський, автор першого  українського підручника з хвороб вуха, горла і носа. В наступні роки кафедрою керували професори А.Л. Гінзбург, Я.О. Шварцберг, А.І Курилін.

     На  медичному факультеті працювала  блискуча плеяда акушерів-гінекологів  – О.П. Матвєєв, І.П. Лазаревич, Г.Є. Рейн, О.О. Муратов, Г.Г. Брюно. Їхні традиції вже у радянські часи збагачував Г.Ф. Писемський, який розробив нові форми  надання акушерської допомого у  містах і селах. Довгі роки в інституті  плідно працювали видатні фахівці  О.Ю. Лур’є та М.С. Бакшеєв.

     У 1889 році в Київському університеті організовано першу на Україні кафедру  дитячих хвороб, яку очолив професор В.Є. Чернов. Його учні і послідовники професори Л.Є. Фінкельштейн, В.Г. Балабан, Д.В. Черкасов та ін. стали засновниками нових педіатричних курсів і кафедр.

     Професори університету, як правило, були ініціаторами створення громадських організацій  і наукових медичних товариств, без  яких неможливо уявити розвиток вітчизняної  медицини. У 40-і роки XIX століття в Києві виникло одне з перших в Україні медичних товариств – «Товариство київських лікарів». Уславилися героїчною працею під час епідемій паразитарних тифів, холери та інших гострозаразних хвороб члени товариства професори В.Т. Покровський, Г.М. Мінх, В.К. Високович, Ф.Г. Яновський.

     Засновниками  інших науково-медичних товариств  у Києві стали дерматолог С.П. Томашевський, психіатр І.О. Сікорський, терапевт К.Г. Трітшель, педіатр В.Є. Чернов, хірург М.М. Волкович. Разом  з колегами вони створювали добродійні товариства і організації.

     У вересні 1907 року при медичному факультеті 295 курсисток розпочали заняття  на Вищих жіночих медичних курсах, які у 1916 році перетворилися у  Жіночий медичний інститут. Особливо значний внесок у розвиток вищої  медичної освіти жінок зробили професори  П.І. Морозов, Ф.Г. Яновський, С.П. Томашевський.

     На  медичному факультеті Університету Святого Володимира сформувалися відомі наукові школи, значення яких в історії  вітчизняної медицини величезне. Передусім  слід назвати анатомічну школу. ЇЇ засновник  О.П. Вальер утвердив морфофункціональний  підхід з обов’язковим мікроскопічним вивченням тканин, проведенням експериментів і спостережень за функціонуючими органами. Не випадково саме йому належить відкриття впливу симпатичних нервів на просвіт кровоносних судин.

     Праці учня і наступника О.П. Вальтера –  Володимира Олексійовича Беца – по праву увійшли до класичної спадщини анатомії, зокрема дослідження з  цитоархітектоніки головного мозку. Він відкрив і описав гігантські пірамідні клітини кори головного  мозку – «клітини Беца».

     Професори М.А. Тихомиров і Ф.А. Стефаніс уславилися у галузі вивчення судинної та лімфатичної  системи. Вони розробили прилади, що дозволили створити унікальні препарати, які за традицією прикрасили музей  кафедри анатомії.

      Гідним продовжувачем  славетних традицій кафедри анатомії вже в радянський час став відомий  професор Михайло Сергійович Спіров, учитель багатьох випускників Київського медичного інституту, інтелігентна, скромна у спілкуванні людина, анатом по призванню. Випускники інституту  воєнних років передавали один одному захоплюючу розповідь – свідчення  очевидців, про його евакуацію із Києва у Челябінськ. На відміну  від інших колег-професорів, які  їхали до Челябінська із різними  домашніми пожитками, багаж Михайла  Сергійовича складався, в основному, із анатомічних препаратів – пожовтілих від часу людських кісток черепа, хребців, кінцівок, які призначались для навчання студентів анатомії. Саме по ним  на Уралі вивчали студенти курс остеології.

     Паралельно  з анатомічною виникла і фізіологічна школа. Першим завідувачем кафедри  фізіології був Е.Е. Мірам – учень  К. Бернара та Ф. Мажанди. Наукові  дослідження були присвячені фізіології розвитку зародка та родової діяльності. Після Е.Е. Мірама кафедрою за сумісництвом завідував учень М.І. Пирогова і  К.Людвіга – А.П. Вальтер –  завідувач кафедри анатомії. В  ті роки на кафедрі проводились дослідження  впливу переохолодження та перегріву  на різні системи організму (серцево-судинну, нервово-м’язову, центральну нервову) та органи чуття. Значний вклад у розвиток кафедри вніс В.Б. Томса (1865 рік) – учень К. Людвіга. За його участі кафедра стає фізіологічним інститутом з двома лабораторіями – фізіологічної та медичної хімії.

     У 1884 році завідувачем кафедри стає випускник фізико-математичного  факультету Петербурзької Військово-медичної академії С.І. Чірьєв. Як учень І.М. Сєчєнова він продовжив вивчення електричних  явищ у нервах та м’язах. Великих успіхів С.І. Чірьєв добився у вивченні мікроскопічної будови і функції ЦНС та органів чуття, кровообігу (залежність серцевого ритму від кров’яного тиску), написав книгу «Фізіологія людини», яка витримала кілька видань (1888, 1988, 1989, 1991 роки).

     З 1910 року кафедрою фізіології завідує  випускник Петербурзької Військово-медичної академії В.Ю. Чаговець. Дослідницька робота на кафедрі проводилась у трьох напрямках: перше – дослідження кровообігу (легеневого), механізму діастоли серця, впливу рослинних препаратів на серцеву діяльність; друге – електрофізіологічні дослідження органів та систем, третє – дослідження травної функції шлунку.

     У 1935 році на завідувача кафедрою фізіології Київського медичного інституту  вибирається Д.С. Воронцов, у 1946 році – професор Г.В. Фольборт, 1960 – М.І. Путілін. Дослідження професора  кафедри В.В. Фролькіса були присвячені питанням втоми та відновлення роботи серця, рефлекторній регуляції ССС. В 1982-1987 рр. кафедрою завідує Д.Г. Наливайко. У ці роки вивчаються питання фізіології травлення, зокрема, особливості регуляції  слинних залоз, підшлункової залози, слизової оболонки шлунка та тонкого  кишківника. На сьогодні пріоритетом  наукових досліджень кафедри залишається  дослідження електромеханічної  узгодженості міокарда та гладко-м’язових клітин судин.

     Однією  з найстаріших на медичному факультеті є кафедра фармакології, на якій працювали переконані прибічники фізіологічного методу – видатний фармаколог В.І. Дибковський, а після революції – Г.Л. Шкавера. Майже 30 років завідував кафедрою відомий радянський фармаколог академін АМН СРСР О.І. Черкес, який створив  велику наукову школу.

     Соціально-економічні і демографічні процеси, які бурхливо проявлялись на початку 60-років XIX століття, суттєво вплинули на санітарну ситуацію в країні та обумовили необхідність підсилення ролі профілактики та організації системи санітарного нагляду.

       В актовій промові учня М.І.  Пирогова декана медичного факультету  і професора фізіологічної анатомії  Київського університету О.П.  Вальтера «Про значення медицини  для Росії» (30 серпня 1862 року) в числі  інших пропозицій з поліпшення  підготовки лікарів було запропоновано  організацію самостійної кафедри  гігієни.

     16 жовтня 1863 року Рада медичного факультету Київського університету приймає рішення про створення такої кафедри, проте фактичне навчання на кафедрі розпочалось лише у 1871 році вступною лекцією, яку 4 грудня прочитав студентам завідувач кафедрою доцент (а потім професор) Віктор Андрійович Суботін.

     В наступні роки кафедрою завідували професори  В.Д. Орлов (1893-1914), К.Є. Добровольський (1919-1922, 1933-1941), А.В. Корчак-Чепурковський (1922-1923), В.В. Удовенко (1923-1929), Ф.А. Баштан (1930-1933), П.І. Баранник (1941-1968), Р.Д. Габович (1968-1979), Н.І. Омельянець (1981-1985). З 1986 року кафедрою керує професор В.Г. Бардов. В 1979 та 1981 роках та 1985/86 року тимчасово виконує  обов’язки завідувача кафедрою доцент Г.А. Степаненко.

     В період завідування кафедрою проф. В.Д. Орлова продовжувалось її організаційне  становлення, зміцнювалась матеріально-технічна база, методика навчання, написано «Руководство к практическим занятиям по гигиене» (1905 рік). Деякий час разом з В.Д. Орловим на кафедрі працював відомий  російський гігієніст професор Варшавського та Харківського університетів І.П. Скворцов, який написав «Краткий курс военно-полевой гигиены», «Новая космология» (1910 р.).

     Після Великої Жовтневої революції  відбувається диференціація викладання гігієни і виділення із кафедри  загальної гігієни профільних дисциплін (1919 р. – кафедри мікробіології, у 1923 р. – кафедр соціальної гігієни  і професійної гігієни). У 1930 році створюється санітарно-гігієнічний  факультет з організацією у його складі у 1935 році також кафедр комунальної  гігієни, гігієни харчування та шкільної гігієни.

     В передвоєнні роки на кафедрі проводились  наукові дослідження з різних питань, але основним напрямком були проблеми гігієни води та водопостачання міст України.

     У 1941-1944 рр. кафедра, якою завідував проф.. П.І. Баранник, продовжувала учбову та наукову роботу в умовах евакуації  в Челябінську.

     В післявоєнний період (1945-1968 рр.) наукові  дослідження кафедри були присвячені вивченню санітарних режимів Каховського  моря, мало проточних водойм Київського регіону, гігієнічній оцінці полів  підземної фільтрації (Е.І. Гончарук), розробці способів дезактивації води від радіоактивних забруднень (І.Н. Мотузков), гігієнічному вивченню мікроелементів, їх обміну і біологічній дії.

     Протягом 1968-1979 років (зав. кафедрою – проф. Р.Д. Габович) на кафедрі сформувалось чотири основні напрямки: гігієнічне вивчення фтору та фторування води, нормування фтору у грунті (Р.Д. Габович, Г.А. Степаненко, І.І. Швайко та ін.). Окрім  фтору вивчались інші мікроелементи  – мідь, марганець, нікель, кобальт, молібден, хром, ванадій, за результатами яких опублікована одна монографія (Р.Д. Габович, М.Г. Коломийцева, 1970 р.).

     Другим  напрямком кафедри було вивчення фізичних факторів середовища на організм і здоров’я, зокрема вивчення штучного ультрафіолетового опромінення з гігієнічною метою (для профілактики променевої хвороби (Г.С. Яцула, І.А. Михайлюк та ін.), а також сонячної радіації, кліматопогодних умов як природного фактору ризику виникнення серцево-судинних захворювань (В.Г. Бардов).

     Великий внесок у вітчизняну медицину внесли гігієнічні школи, створені академіками  АМН СРСР Л.В. Громашевським, О.М. Марзєєвим, Л.І. Медведем, членами-кореспондентами  АМН СРСР Д.М. Калюжним, Г.Х.Шахбазяном. Без їх основоположних розробок неможливе  нове екологічне мислення, без якого, в свою чергу, неможлива сучасна  медицина.

     Творцем славнозвісної школи загальних  патологів став В.В. Підвисоцький. Серед  його численних учнів два майбутніх  президенти Академії наук Української  РСР – Д.К. Заболотний та О.О. Богомолець.

        Олександр Олександрович  Богомолець – видатний радянський вчений, патофізіолог, отримав ступінь  доктора медичних наук за велику роботу,присвячену будові та функції надниркових залоз  людини. Відтоді визначились його наукові інтереси в області гуморальної  фізіології. Велику кількість робіт  виконав О.О. Богомолець з актуальних проблем ендокринології. 

  Одночасно він вів педагогічну роботу у  медичних вузах, під його керівництвом виросли тисячі спеціалістів в області  патофізіології. З 1928 року він був  директором Інституту переливання  крові у Москві, у 1930 році був вибраний президентом Української Академії Наук, а у 1932 році – дійсним членом Академії Наук СРСР.

  Останній  період творчої діяльності Олександр  Олександрович присвятив вивченню функції фізіологічної системи  сполучної тканини. Запропонований ним спосіб стимуляції функції сполучної  тканини – анти ретикулярна цитотоксична сироватка – знайшов широке застосування для лікування різних захворювань, особливо у роки Великої вітчизняної  війни.  

     Квітень 1920 року став початком створення Київського медичного інституту, коли медичний факультет відділився від Київського університету (1920 рік – Інститут охорони здоров’я, 1921 рік – Київський медичний інститут Комздрава УРСР).  

     У грудні 1944 року відбулось урочисте святкування століття КМІ із запізненням у 3 роки. У визволеному Києві широко проводяться відновлювані роботи, в тому числі ремонт учбових аудиторій, приміщень гуртожитків на вулицях Героїв революції та Петра Могили. Були організовані спеціальні студентські бригади, роботою яких керували активісти профкому та комсомольського комітету. В усіх містах, де проводились роботи, кожен день можна було бачити директора Інституту Левка Івановича Медведя та його помічників. На той час колектив інституту налічував майже 4 тисячі чоловік. З радістю всі зустріли указ, що був приурочений до ювілейної дати, про нагородження інституту орденом Трудового Червоного Прапору. Ювілейне засідання відбулося 25 грудня в оперному театрі. 26 грудня у приміщенні театру ім. Івана Франка відбулась наукова сесія інституту, в якій прийняли участь більше 500 співробітників відновлених кафедр та клінік.  РАТАУ присвятило цим подіям спеціальне повідомлення, текст якого був надрукований у газеті «Київська правда» від 26 грудня 1944 року. 
«Вчора, 25 грудня, в Київському ордена Леніна державному театрі опери та балету відбулося урочисте засідання урядового ювілейного комітету за участю представників партійних, громадських і наукових організацій. В залі – гості з Москви, Харкова та інших міст Радянського Союзу. 
Урочисте засідання відкрив вступним словом нарком охорони здоров’я України тов. І.Ф. Кононенко. З доповіддю «100 років Київського державного медичного інституту» виступив директор інституту тов. Л.І. Медведь. 
«З перших днів Вітчизняної війни, – говорить доповідач, – колектив інституту віддав усі свої сили справі захисту Батьківщини. Понад тисячу студентів і близько 400 працівників інституту стали до лав Червоної Армії. Близько 500 з них за успішне виконання завдань командування нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Німецько-фашистські варвари із звірячою люттю руйнували інститут. Вони спалили будинок університету, де розташувались 14 теоретичних кафедр інституту. Спалено бібліотеку і ряд клінік. Відбудування інституту почалося вже з перших днів після визволення Києва. 13 грудня 1943 року була відновлена навчальна робота, а в жовтні 1944 року випущено 116 молодих лікарів. Тепер в інституті навчається близько 3500 студентів». 
Після доповіді тов. Медведя з вітаннями ювілярові на засіданні виступили: від імені найстарішого в країні Московського медінституту – академік М.О. Семашко, від Президії Академії наук УРСР – президент Академії наук О.О. Богомолець, від Українського інституту клінічної медицини – академік М.Д. Стражеско. Всього на адресу інституту надійшло понад 100 листів і телеграм від партійних та громадських організацій, наукових і навчальних закладів, найвидатніших наукових та громадських діячів країни, працівників літератури і мистецтва».

     У повоєнні роки неухильно розширюється матеріально-технічна база інституту, зростає рівень учбово-педагогічної та науково-дослідної роботи, з’являються нові навчальні корпуси – морфологічний, санітарно-гігієнічний, стоматологічний, фізико-хімічний, аудиторний, спортивний; відбуваються, розширюються і вдосконалюються клініки та лабораторії. Стають до ладу 5 нових студентських гуртожитків: тепер житлом забезпечуються усі студенти, які його потребують.

     У 1946 році Київському медичному інституту  присвоєно ім’я академіка О.О. Богомольця.

     Турботами професорів та співробітників інституту  учбовим і науковим цілям успішно  служать фундаментальні музеї кафедр анатомії, гістології та біології, створено унікальний Музей медицини УРСР і  Музей історії Київського медичного  інституту. Завдяки їм не порвався зв’язок поколінь, закладені основи вдосконалення медичної освіти. Директором та фундатором Музею медицини України є Заслужений діяч науки, лауреат Державної премії О.О. Грандо.

     17 листопада 1995 року  указом президента Л.Д. Кучми  університету присвоєно національний  статус та його теперішня назва. 

     Кожного року 30 вересня відзначають День університету.

     З 2003 року по теперішній час ректором Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця є Віталій Федорович  Москаленко. У НМУ працюють 5 академіків і 29 член-кореспондентів НАН, АМН і  АПН України, 190 професорів і докторів наук, 700 кандидатів наук, 70 лауреатів  Державної та іменних академічних  премій, 77 Заслужених діячів науки і  техніки, Заслужених лікарів, Заслужених працівників освіти, вищої школи, охорони здоров’я України. Це гідна гвардія університету, його етичне і наукове обличчя.

     Статус  університету як навчального закладу  національного значення потенціює  можливості створення у його структурі  науково-дослідних інститутів. Це: Інститут гігієни, проблем патології, імунології.

     Інститут  має 72 кафедри. На базі декотрих з них  спільно з НДІ створені учбово-науково-виробничі  комплекси «Нейрохірургія», «Уролог», «Радіосоматопатологія», «Ендокринолог», «Фарманід».

     Міцніє  співпраця з Національним технічним  університетом України (КПІ), Національним університетом фізичного виховання  і спорту, разом з яким у 2008 році було створено факультет спортивної медицини, що набуває особливого значення у підготовці «Євро-2012».

     Віталій Федорович запропонував створити власну університетську символіку та гімн. І сьогодні вже не проходить жодної урочистості університету без Прапора  та Гімну Університету. Назавжди вписано  в історію ім’я автора чудових сердечних слів, колишнього студента, а нині – професора кафедри отоларингології, лауреата Державної премії України, доктора медичних наук, професора Ф.О. Тишка:

     Ім’я твоє – то серця спів,

     Навіки  наша Альма Матер.

     Ми  честь і славу вчителів

         Клянемось високо тримати… 
 
 
 
 
 
 
 
 

  СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Київський ордена Трудового Червоного Прапора  медичний інститут ім. О.О. Богомольця / До 150-річчя з дня заснування, 1841-1991 // Київ «Час».- 1991.
2. І.М. Трахтенбер Слово об alma mater, учителях и мудрых предшественниках //Газета «Зеркало недели», №7.- 2006 р.
3. В.Г. Бардов, І.І. Нікберг, І.І.Швайко История кафедры общей гигиены Киевского медицинского института им. А.А. Богомольца (к 150-летию) //Журн. «Гигиена и санитария» - 1991.- С.77-79.
4. В.Г.Шевчук Основные направления развития физиологии в Киевском медицинском институте (к 150-летию Киевского медицинского института) //Физиол.журн.-1991, Т.37, №6.- С.124-126.
5. О.Ф.Возіанов, Б.Є.Патон, А.Я. Циганенко та ін. Москаленко Віталій Федорович. Марафон крізь життя. - К.Авіцена, 2009.-224 с.