Історія розвитку наук охорои праці

      Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

      Сумський  державний університет

      Кафедра фінансів 
 
 
 
 
 
 
 

      Обов’язкове домашнє завдання

      з дисципліни «Охорона праці»

      Номер залікової книжки

      № 08040137 
 
 
 
 
 

                                                                                                Виконав студент

                                                                                    групи Ф-83

                                                                                         Лютий Максим

                                                                                                 Перевірив викладач

                                                                                  Бурла О.А. 

      Суми, 2012

      Зміст

1. Історія розвитку наук охорои праці

      Історія розвитку науки про охорону праці  пройшла довгий шлях свого становлення. Охорона праці як самостійна спеціальна дисципліна формувалася протягом більш ніж семидесяти років. Вперше ця дисципліна була впроваджена в 1929 році в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 року охорона праці викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін, а як самостійна дисципліна - лише в деяких інститутах.

      У 1966 році цей курс був офіційно впроваджений у навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а всім технічним  вищим навчальним закладам було запропоновано  створити кафедри охорони праці.

      Значний внесок у розвиток науки про охорону праці належить визначним російським і радянським ученим. У 1742 р. вийшла робота М. В. Ломоносова "Первые основания металлургии или рудных дел", в якій розроблено теорію природної вентиляції шахт, а також наведені рекомендації з безпеки при використанні драбин і сходин, та щодо застосування робочого одя-ГУ- В книзі "Очерки рабочих движений" (1901р.) І. М. Сеченов

      встановив фізіологічні критерії, за якими можна  було встановити тривалість робочого дня. Це була перша книга з фізіології праці. Книга першого професора гігієни Московського університету Ф. Ф. Єрисмана "Курс гігієни" (1887 р.) і 19-томне видання "Материалы по исследованию фабрик и заводов Московской губернии" за його редакцією значно збагатили вчення про гігієну праці. Лікар А. В. Погожев видав у 1902-1903 pp. перший російський журнал "Промышленность и здоровье", а також заснував перший у Росії соціальний музей.

      У 1882 р. на з'їзді Технічного товариства проф. В. Л. Кірпічов зробив доповідь "Про заходи запобігання при поводженні з машинами і приводами", в якій виклав результати досліджень із техніки безпеки в машинобудуванні. Великий внесок у питання безпеки праці внесли визначні вчені - інженери Росії - професори П. К. Худяков, М. А. Павлов.

      Академік  А. А. Скочинський досліджував причини пожеж та вибухів у вугільній промисловості, академік Н. Н. Семенов розробив теорію вибуху й горіння. Академік М. Є. Зелінський запропонував ефективну конструкцію протигаза.

      Академік  М. Є. Жуковський розробив аеродинамічну  теорію, яка дозволила робити розрахунки вентиляційних систем. Над питанням захисту людини від несприятливого впливу небезпечних і шкідливих факторів працювали відомі вчені Л. І. Медведь, І. В. Соколов-Петрянов, Н. Д. Золотницький, Н. А. Стрельчук, П. А. Долін та ін.

      Фундаментальні  та прикладні проблеми охорони праці, ідентифікації професійної небезпеки  розглядаються у працях академіка  Б. О. Патона, професорів К. Н. Ткачука, Г. Г. Гогіташвілі та ін.

      Значний внесок у розвиток охорони праці  внесла Міжнародна організація праці (МОП) - одна з найдавніших міжнародних організацій, яка була створена у 1919 році і розвивалася спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 року - як перша спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй.

      До  основних напрямів діяльності МОП належать: участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань

      умов  праці та життя працівників; розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, умови праці та ін); надання допомоги державам - членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшенні умов праці тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

      МОП прийняла більше 180 конвенцій і понад 190 рекомендацій з різних соціально-трудових проблем. На цей час Україна ратифікувала 50 конвенцій МОП, серед яких - найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини та охорони праці.

      Налагоджено співробітництво в галузі охорони  праці з Європейським Союзом. Так, у рамках програми Tacis ведуться роботи над проектом «Сприяння в забезпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефективності)». Основні напрями цього проекту включають: удосконалення нормативної бази в галузі охорони праці; створення інформаційного центру агітації та пропаганди з питань охорони праці; відпрацювання на підприємствах механізму економічних розрахунків, направлених на створення безпечних і здорових умов праці.

      У відповідності з Угодою про співробітництво  в галузі охорони праці спеціалісти  України разом зі спеціалістами  інших держав СНД проводять загальну роботу з удосконалення Системи стандартів безпеки праці, розробки та узгодження нормативної бази Щодо охорони праці для країн СНД.

      Дослідженнями з питань безпеки праці та виробничого  середовища, управління і нагляду  за охороною праці, координацією робіт У науково-технічній сфері охорони праці займається створений у 1994 році Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП).

      Історія науки охорони  праці в Україні

      Пошуки  ефективності різноманітних  напрямів, форм і  методів профілактики виробничого травматизму був започаткований у 1929 р. коли у ВНЗ почали вивчати курс під назвою «Техніка безпеки і охорона праці».

      За  подальші роки курс неодноразово змінював свою назву не змінюючи сутності вивчення наукових основ безпеки і гігієни праці у сфері виробничої діяльності людини. Нині відповідно до стандарту освіти МОН курс має назву «Охорона праці» . Завдання охорони праці є зведення до мінімуму імовірності травматичного ушкодження або захворювання працюючих з одночасним забезпеченням комфортних умовпраці при максимальній її продуктивності та ефективності.

      Дисципліна  «Охорона праці» тісно пов’язана із загально технічними та спеціальними науками. Вона органічно і логічно синтезує здобутки цих наук, але окрім цього, має ясно виражену прикладну спрямованість, метою якої є вдосконалення існуючих умов праці шляхом розробки відповідних інженерних рішень, що стосується безпеки людини у сфері виробничої діяльності.

      За  ознаками впливу шкідливих  і небезпечних  виробничих чинників на організм людини, заходів і засобів, що використовуються для захисту від них курс «Охорона праці» у структурному відношенні має 4 розділи:

      - Правові та організаційні  питання охорони праці; 

      - Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії; 

      - Техніка безпеки; 

      - Пожежна безпека; 

      За  такою структурою курс «Охорона праці» являє собою комплексну інженерно-технічну дисципліну, що базується на теоретичних розрахунках, конструктивних рішеннях, експериментах, дослідженнях та спостереженнях. У зазначених розділах курсу в основному розглядаються загальні питання охорони праці відповідно до чинної законодавчої бази виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки, що характеризують потенційні небезпеки переважної більшості об‘єктів промислової галузі.

2. Принципи  улаштування і розрахунку природної вентиляції

      Вентиляція  – організований повітрообмін в приміщенні.

      Її  задачею є забезпечення чистоти  повітря і заданих параметрів мікроклімату в виробничому приміщенні шляхом видалення забрудненого чи нагрітого повітря із приміщення і подача свіжого повітря.

      По  способу переміщення повітря  вентиляція поділяється на:

• природну;
• штучну (механічну);
• змішану.

      У вентиляції із природним спонуканням  повітрообмін відбувається внаслідок різної об'ємної ваги повітря усередині й поза приміщенням або під впливом вітру, тобто за рахунок теплового або вітрового напору.

Природна  вентиляція може бути:

• неорганізованою, здійснюваною через нещільності в будівельних конструкціях;
• Організованою (канальною або безканальною).

      Неорганізована, або нерегульована, природна вентиляція приміщень здійснюється за рахунок не щільності конструкцій (притвори вікон, дверей), а також через пори стін і перегородок.

      В організованій природній вентиляції видалення забрудненого повітря  із приміщення й подача свіжого може здійснюватися через спеціальні прорізи, зроблені в стінах і ліхтарях або по спеціальним повітреводам.

      У першому випадку її називають  безканальною (аерація), а в другому - канальною (дефлекторами).

      При аерації природний обмін повітря  в будинках здійснюється за рахунок теплового напору. Розглянемо, як він утвориться.

      Зобразимо розріз виробничого приміщення, що має нижні й верхні прорізи.

Рис. 1 - Схема утворення теплового напору

      Температура повітря усередині цеху (tср.вн) внаслідок  виділення надлишків явної теплоти буває, як правило, вище температури зовнішнього повітря tн. Отже, об'ємна вага зовнішнього повітря більше об'ємної ваги повітря усередині цеху. Це спричиняється наявність різниці тисків зовнішнього й внутрішнього повітря.

      На  підставі чого ми так говоримо? Відомо, що об'ємну вагу повітря можна знайти за формулою:

,

      де  Р6 - барометричний тиск у мм рт. ст.;

      Т - абсолютна температура повітря  оК.

      На  певній висоті приміщення, приблизно  на середині висоти будинку цеху, перебуває площина рівних тисків. Тут тиск повітря усередині й зовні приміщення рівні.

      Нижче площини рівних тисків існує розрідження, що спричиняє надходження зовнішнього повітря:

      ΔH1 = h1 (Yн - Yср.вн),

      де Yср.вн - середня об'ємна вага повітря  в приміщенні, кг/м3, що відповідає середній температурі повітря в приміщенні:

      tср.вн = (tр.з + tвит)/2;

      h1 - відстань від середини нижніх  отворів до площини рівних  тисків, м.

      Вище  площини рівних тисків існують надлишкові тиски, які на рівні центра верхніх  отворів становить:

      ΔH2 = h2 (Yн - Yср.вн),

      де h2 - відстань від площини рівних тисків до центра верхніх отворів, м.

      Цей тиск спрямований назовні цеху, викликає витяжку. Загальна величина гравітаційного тиску, під впливом якого відбувається повітрообмін у приміщенні, дорівнює сумі тисків на рівні нижніх і верхніх прорізів:

      H = ΔH1 + ΔH2 = h (Yн - Yср.вн).

      Величина  Н - сума тисків на рівні нижніх і  верхніх прорізів називається тепловим напором. Він залежить від відстані між нижніми й верхніми прорізами й різниці об'ємної ваги повітря зовні й усередині будинку.

      Швидкість руху повітря - Vв, наприклад, у верхньому  прорізі розраховується за формулою:

      де g - прискорення земного притягання, м/с2;

      ΔH2- різниця тисків усередині будинку  й поза ним, кг*с/м2;

      Yвн  -  об'ємна вага повітря усередині  приміщення.

      Обсяг повітря, що проходить через верхній проріз, визначається за формулою:

      Lb = F × Vв × µ × 3600, м3/год,

      де F - площа прорізу, м2;

      µ - коефіцієнт витрати, що залежить від  конструкції стулок плетіння в прорізі  й кута відкриття стулки (0,3 - 0,8), для  ствірних плетінь відкритих на 90° - µ = 0,65, на 30° - µ = 0,32;

      V - швидкість руху повітря, м/с.

      Наведені  формули справедливі лише для  будинків, добре захищених від  вітру або для умов безвітряної  погоди.

      При обдуванні будинку вітром з навітряної сторони утвориться підвищений тиск повітря, а на завітряній стороні будинку - розрідження. Нижче показаний  витяжний ліхтар, що не задуває.

      Рис. 2 - Витяжний ліхтар, що не задуває.

      Величина  тиску, що утвориться на навітряній стороні  будинку, і величина розрядження, що утвориться на завітряній стороні будинку - можуть бути підраховані за формулою:

      де  Нв - вітровий тиск або розрідження, кг*с/м2;

      Vв  - швидкість руху вітру, м/с;

      А - аеродинамічний коефіцієнт, що залежить від конфігурації будинку й визначається дослідним шляхом (0,7 - 0,85 - на навітряній стороні; 0,3 - 0,45 на завітряній стороні).

      Переваги  природної вентиляції: економічність, простота улаштування й експлуатації.

      Недоліки: неможливість підготовки повітря, що поступає; очищення видалення повітря.

3. Сутність  та улаштування занулення, сфера застосування і вимоги до нього

      Для забезпечення електробезпеки використовуються окремо або в поєднанні один з  одним такі технічні способи та засоби:

      •  захисне заземлення;

      •  занулення;

      •  вирівнювання потенціалів;

      •  мала напруга;

      •  захисне відімкнення;

      •  ізоляція струмопроводів;

      •  огороджувальні пристрої;

      •  попереджувальна сигналізація, блокування, знаки безпеки;

      •  засоби захисту та запобіжні пристрої.

      Для захисту людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів, інструментів тощо застосовують захисне заземлення

. Заземлення    . Занулення

      Захисне заземлення — навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою.

      Заземлення  здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних заземлювачів.

      Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо).

      Мета  занулення та його застосування

      Метою занулення є усунення небезпеки  ураження людини під час пробою на корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета досягається внаслідок швидкого відімкнення максимальним струмовим захистом частини мережі, на якій трапилося замикання на корпус.

      Завдяки підключенню до нейтральної точки  джерела всіх не-струмопровідних  частин обладнання, однофазне замикання  на корпус перетворюється в однофазне коротке замикання, яке призводить до спрацьовування максимального струмового захисту.

      Захисне заземлення і занулення виконують  з метою:

      •  забезпечення нормальних режимів роботи установки;

      •  забезпечення безпеки людей при  порушенні ізоляції мережі струмопровідних  частин;

      •  захисту електроустаткування від  перенапруги;

     •  захисту людей від статичної  електрики.

        У мережі нейтраль джерела   струму  слід  приєднати  до  заземлення  за допомогою заземлюючого провідника . Цей  заземлювач  розташовується  поблизу джерела живлення (в окремих  випадках)  біля  стіни  будинку,  у  якому  він знаходиться.  Ефективним  заходом  захисту  в  даному  випадку   є   захисне занулення.

     Захисне занулення  -  це  навмисне  електричне  з'єднання  з  нульовим захисним провідником  металевих неструмоведучих частин, що  можуть  виявитися під напругою (ГОСТ 12.1.009-76). Захисна дія занулення  здійснюється тим,  що при замиканні однієї з фаз на занулений корпус  у  колі  цієї  фази  виникає струм  короткого  замикання,  що  впливає  на  струмовий   захист   (плавкий запобіжник, автомат), у результаті чого відбувається  відключення  аварійної ділянки від кола. Таким чином, занулення зменшує напругу  дотику  й  обмежує час, протягом якого людина, торкнувшись до корпуса, може потрапити  під  дію напруги.

     ГОСТ 12.1.038-82 установлює гранично припустимі  рівні  напруг  дотику (В), і струмів  (мА),  що  протікають  через  тіло  людини,  призначені  для проектування  способів   і   засобів   захисту   людей   при   взаємодії   з електроустановками  виробничого  і  побутового  призначення   постійного   і змінного струму частотою 50 і 400 Гц.

     На  підставі  ПУЭ-85  дане  приміщення  по  ступені  небезпеки  поразки електричним струмом відноситься до класу приміщень без підвищеної  небезпеки поразки електричним струмом, так як умови, що створюють підвищену  небезпеку поразки  електричним  струмом  (вологість,   струмоведучий   пил,  висока температура, можливість  одночасного торкання  до  струмоведучих частин  і заземлення) відсутні .

     Електропроводка в приміщенні  схованого типу, тому випадкове  торкання проводів з напругою 220 В виключено,  за  умови  дотримання  правил  техніки  безпеки.   Вимикачі   штучного   освітлення   ізольовані   струмонепровідним облицюванням.

      Захисне занулення застосовується в чотирьохпровідних мережах напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю. Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів електроустаткування використовується в тих випадках, що й захисне заземлення.

      Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою.

      Нульовий  захисний провідник  — це провідник, який з'єднує частини, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.

      При зануленні (рис. 3.27) у випадку замикання  мережі на корпус / електроустановки виникає однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним та нульовим провідниками. Внаслідок цього електроустановка автоматично вимикається апаратом захисту від струмів короткого замикання 2 (перегорають плавкі запобіжники чи спрацьовують автоматичні вимикачі). Таким чином забезпечується захист людей від ураження електричним струмом.

      Для зменшення небезпеки ураження струмом, яка виникає внаслідок обриву нульового провідника, влаштовують (багатократно) додаткове заземлення нульового провідника R_d

      Для того, щоб відбулося швидке та надійне вимкнення, необхідно, щоб струм короткого замикання І_кз перевищував струм захисного апарата І_ап:

      I_K.₃>kI_an,

      де  k — коефіцієнт кратності струму короткого замикання відносно струму захисного апарата (k = 1,5 — для автоматичних вимикачів; k = 3,0 — для плавких запобіжників).

      Отже, при зануленні виключно важливе  значення має правильний вибір запобіжникІЖ-Іа автоматичних вимикачів відповідно до величини струму короткрго замикання петлі фаза-нуль. При неправильному виборі плавкого запобіжника чи автоматичного вимикача, коли I_K.₃ < 3I_aв чи  I_K.₃< 1,5I_aв , може не відбутися вимкнення

      ¹ установки, на корпус якої перейшла напруга, а відтак буде існувати небезпека для людини при її доторканні до корпуса.

   Слід  зазначити, що одночасне заземлення та занулення корпусів електроустановок значно підвищує їх електробезпеку.

   Отже, зануленням називається навмисне з'єднання  неструмоведучих частин, що випадково  можуть виявитися під напругою, з  багаторазово заземленим нульовим проводом.

   Захисний  ефект занулення полягає в  зменшенні тривалості замикання на корпус, а отже, у скороченні часу впливу електричного струму на людину.

4. Класифікація  приміщень за ступенем вибухонебезпечності  у відповідності до правил улаштування електроустановок (ПУЕ)

      Для визначення ступеня вогнестійкості, площі та поверхності забудови, а також системи опалення, водопостачання, вентиляція та інших параметрів необхідно знати класифікацію приміщень (будівель) за ступенем вибухопожежної небезпеки.

      В основі класифікації лежать порівняльні  дані, що визначають ймовірність виникнення пожежі або вибуху залежно від властивостей і стану речовин, що задіяні у виробничому процесі.

      Категорія за вибухопожежною та пожежною небезпекою будівель або приміщень — це класифікаційна характеристика небезпеки об'єкта, що визначається кількістю і пожежнонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться, або обертаються там, з урахуванням особливостей технологічних виробничих процесів.

      За  вибухопожежною і пожежною небезпекою приміщення й будівлі поділяються на 5 категорій: А, Б, В, Г, Д, а зовнішні установки на категорії:   ,  ,  ,  ,  .

      Будівлі належать до категорії А, якщо в них  задіяні горючі гази, ЛЗР з температурою спалахування до 28?С, а також такі, що здатні до вибуху і горіння при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним в таких кількостях, що можуть утворювати вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при займанні яких розвивається тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа. Сюди відносяться склади балонів з стисненим горючим газом, бензосклади, ацетиленові станції, малярні цехи та ін.

      До  категорії Б відносяться приміщення, де знаходяться горючий пил або волокна, ЛЗР з температурою спалаху понад 28?С, горючі рідини у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні сіміші при займанні яких виникає розрахунковий тиск вибуху, що перевищує 5кПа. Сюди належать насоси станцій, малярні цехи де є рідини з температурою спалаху від 28 до 120?С (газ, нафта, скипидар, смола та ін.).

      Приміщення, будівлі належать до категорії В, якщо в них є горючі гази, горючі і важкогорючі рідини, тверді горючі речовини та матеріали,здатні тільки горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або між собою, за умови, що вони не належать до категорії А і Б. Сюди належать паливно-мастильні склади, автогаражі, лісопильні, деревообробні, смолопереробні заводи, склади горючих матеріалів і т.ін.

      Приміщення  і будівлі належать до категорії  Г, якщо в них знаходяться негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному та розплавленому стані з виділенням променистого тепла, іскор, полум'я, а також горючі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо (газогенераторні станції, котельні, ливарні, термічні цехи, автомобільні гаражі, депо і ін.).

      Будівлі належать до категорії Д, якщо в них  знаходяться негорючі матеріали у холодному стані. Сюди належать всі будівлі, якщо їх не віднесено до категорії А, Б, В, Г (механоскладальні заводи, цехи холодної обробки металу, компресорні станції, склади металу і т.ін.).