Історія середніх віків

Історичний факультет

Кафедра історії стародавнього світу і середніх віків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з нормативного курсу

«Історія середніх віків»

 

 

 

Модуль ІІ.

 

 

 

 

Франциск Ассизький

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка ІІ курсу

денної форми навчання,

групи № 1

Фединишинець Г. В.

 

Викладач: Керецман Н.П

 

 

 

 

 

 

                                                  Ужгород – 2013

 

 

План

 

Вступ.

1. Життєвий шлях і духовна спадщина святого Франциска.
1. Юність Франциска
2. Служіння святого Франциска: створення Чинів і місійна діяльність.
3. Останні роки життя св. Франциска.
2. Особистість Франциска Ассизького.
3. Вшанування святого Франциска.

Висновки.

Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Кожна епоха має своїх велетнів, святих, котрі пригадують своїм життям і проповіддю правду про гідність і походження людини, про її призначення і роль у світі. Святі – це люди, котрі пригадують, що правдиве щастя і справжню радість дати може тільки Христос.

13 березня 2013 року був обраний 266-ий Папа Римський, яким став Хорхе Маріо Берґольйо – аргентинський кардинал, архієпископ Буенос-Айреса. Як понтифік він обрав ім’я Франциск, на честь святого Франциска Ассизького, який уособлював «бідність та мир». Таким чином, новий Папа виступає за «бідну Церкву, яка буде служити тим, хто страждає від злиднів». Така значуща подія у житті Католицької Церкви спонукає повернутись до легендарної постаті святого Франциска з Ассизу, який є одним із найбільших святих не тільки своєї епохи, але й усіх часів. Його заслужено вважають найпопулярнішим не тільки серед католиків, але й серед некатоликів і навіть атеїстів.

Франциск Ассизький був тим реформатором, без якого історія Церкви була б не повною. Він відомий засновник ордена францисканців і саме він відкриває нову епоху в історії західного чернецтва.

Метою реферату є дослідити багатогранну особистість Франциска Ассизького, його життєвий шлях та духовну спадщину, оцінивши значення його здобутків для людства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Життєвий шлях і духовна спадщина Святого Франциска

1.1. Юність Франциска

Франциск народився в 1181 або 1182 в Ассізі – невеликому стародавньому місті в Умбрії (Центральна Італія), в багатій міщанській родині. Його батька – торговця сукном – звали П҆єтро Бернардоне; мати – Піка – була родом з Франції. При хрещенні вона дала синові ім҆я Джованні (Іоанн), а батько, що був у той час у поїздці , після повернення назвав хлопчика Франциском (по-італійськи – «Франческо», тобто «Французик»), очевидно, з доброго ставлення до країні, з якою він підтримував торгові зв’язки.

Роки навчання Франциска були нетривалі. Малим ходив до парафіяльної школи, дальші науки здобував у школах як усі тодішні сини багатих міщан. До книжок Франциск не дуже горнувся, але був одним із найздібніших учнів, плавно говорив латинською мовою, дещо і французькою. Коли йому виповнилося 14 років, батько вирішив, що шкільної премудрості він набрався достатньо, і з 1196 р. Франциск вже допомагав батькові в торгівлі сукном. Він був веселим і великодушним. Ватажок і улюбленець Ассизького молоді, він проводив дні своєї юності у безтурботних веселощах. Батьки ні в чому йому не відмовляли, хоч і картали, але не карали за такі вибрики. У витратах був щедрим настільки, що весь свій заробіток витрачав на бенкети і інші забави.

Проте Франциск був шляхетним у вчинках і словах, мав вроджену гідність і ніколи нікому не сказав образливого чи грубого слова. Ці природні чесноти стали для Франциска ніби східцями, якими він піднявся до такого рівня, що зміг сам собі сказати: «Якщо я щедрий і люб’язний до людей, від яких не отримую нічого, окрім швидкоплинної і пустої прихильності, наскільки ж буде доречним, якщо я, з огляду на Бога, Який винагороджує так щедро, буду люб’язний і лагідний до злидарів!»

Одного разу, коли Франциск був у крамниці і цілковито поринув у продаж, прийшов якийсь злидар і попрохав милостиню Христа ради. Цілком захоплений торгівлею, Франциск відмовив йому. Коли ж Божа благодать торкнулась його, він дорікнув собі за нечуйність: «Якби цей злидар попрохав мене від імені якогось вельможного графа чи барона, я б, напевно, вислухав його прохання. Наскільки ж більше я маю вислуховувати заради Царя царів і Господа всіх!» Після того випадку, він твердо вирішив, що в майбутньому не відмовить нікому, хто проситиме в ім’я Всемогутнього Господа.

Уява Франциска, що дорослішав, захоплювали поеми та пісні мандрівних трубадурів, присвячені лицарським подвигам: він мріяв про подібні подвиги і славу. Здавалося, його мрії про лицарську кар’єру починають збуватися, коли він у рядах Ассизької армії взяв участь у війні проти Перуджі (1202 р.) Однак Ассизьке військо зазнало поразки, і Франциск потрапив у полон, цілий рік провів у в’язницях, а після звільнення захворів. Період перебування у в’язниці і відновлення здоров’я був для нього часом роздумів. Він перейнявся співчуттям до нужденних. Одного разу, зустрівши бідного лицаря, Франциск великодушно віддав йому свій одяг.

Продовжуючи мріяти про лицарську кар’єру, навесні 1205 р. він відправився в новий похід в Апулію. У Сполето під час сну він побачив прекрасний великий палац, повний зброї та прикрас. Коли він запитав, чий це палац, понад було дано відповідь, що все належить його воїнству. Не зрозумівши духовного сенсу бачення, прихованого в скарбах мудрості Божій, Франциск приймає його за знак, передвіщає удачу у військовому поході. Наступної ночі в сні Франциск чує заклик слідувати за Вищим Паном. Це стало початком навернення Франциска: він втратив любов до розваг і почав поступово віддалятися від світу, присвячуючи час посту і молитвам, прагнучи визначити свій подальший життєвий шлях .

Важливим моментом його навернення виявилася зустріч з прокажений, в якому він побачив страждає Христа і обійняв його; згодом Франциск часто допомагав прокажений. Сам Франциск у своєму заповіті веде початок «свого покаяння» з цього відвідування прокажених, заявляючи, що поки він жив у гріху, вид прокажених був йому неприємний, але Господь повів його до них, після чого те, що для нього було гірким, стало солодким .

1206 р. Франциск здійснив паломництво до Риму на поклоніння св. Петру, Франциск був обурений мізерними милостинями на могилі первоапостола; він вийняв з кишені цілу жменю монет і дзвінко кинув їх у віконечко під вівтарем, на подив оточуючих. Вийшовши потім на паперть, він побачив там довгий ряд жебраків, що чекали подаяння. І тут, у гробниці апостола, жебрацтво перетворилося в очах Франциска: він зрозумів його духовний сенс для послідовника Христа і апостолів. Обмінявшись з одним із жебраків одягом, він став в їх ряди і до вечора пробув з ними.

«Злиденне життя» запало в його душу; його поетична фантазія створила з нього ідеальний образ. Як назрівав у його душі цей образ, про те зберігся зворушливий розповідь. Одного разу Франциск повертався з товаришами з розкішною гулянки. Вони йшли з піснями попереду, і він ішов ззаду мовчки, в глибокій задумі. Раптом серце його сповнилося таким солодким відчуттям, що він не міг зрушити з місця, хоча б його «стали різати на шматки». Товариші в подиві його оточили, питаючи, про що він задумався, чи не має наміру він одружитися? «Ви правду сказали, – була відповідь: – я задумав взяти наречену, більш благородну, багату і красиву, ніж вам коли-небудь доводилося бачити». Великий художник, натхнений пам’яттю про Франциска, зобразив у своїх фресках його потаємну думку. На стіні Ассизького собору Джотто зобразив вінчання Франциска з красивою, але схудлою жінкою в подертому платті; на неї гавкає собака, діти замахуються на неї палицею і кидають в неї каміння, але Христос благословляє її з неба – це вінчання Франциска з бідністю. Після повернення, під час молитви перед розп’яттям в церкві св. Даміана, він почув голос, що говорив: «Іди , Франциск, відбудую дім мій...»

Продовжуючи працювати в крамниці свого батька, виручку від торгівлі Франциск почав роздавати бідним, і це призвело до конфлікту з батьком: у лютому 1206 П҆єтро Бернардоне перед єпископським судом публічно позбавив сина спадщини, а той негайно віддав йому гроші та одяг.

Звичайно, не одне якесь враження або душевне потрясіння вчинила перелом у житті Франциска: його настрій змінювалося поступово. Він став шукати усамітнення; особливо приваблювали його самотні запущені церкви за містом.

З тих пір Франциск ходив в грубому плащі із пришитим хрестом на грудях і в цьому одязі почав свою місію, допомагав хворим і прокажених. Франциск власноруч відреставрував три церкви: св. Даміана, св. Петра, Божої Матері Ангельської.

 

1.2. Служіння Святого Франциска: створення Чинів і місійна діяльність.

Жалюгідний вигляд церков, які Франциск відновлював, був духовним образом тодішньої Христової Церкви, і Франциск скоро зрозумів, що Бог кличе його до віднови не так матеріальної церкви, як передовсім, до віднови духа Христового в цілій Католицькій Церкві, духа миру, вірного сповнення Божої волі у святих заповідях та турботу про спасіння душ людських. У 1208 р., беручи участь у Святій Месі у день св. Матвія, Франциск почув розповідь про те, як Спаситель відправляє своїх учнів проповідувати Царство Небесне (Мт. 10,7-14 ). Сприйнявши ці слова як вираження волі Христа, Франциск, отримавши згоду єпископа Ассизи, почав проповідувати мир і покаяння. Незабаром у нього з’явилися перші послідовники: Вернард з Квінтавалє, багатий та впливовий пан, Петро Катані, кафедральний канонік, побожний городянин Ассижу Егідій, священик Сільвестер та багато інших. за монастри беруть собі стару хату за містом, поблизу лічниці для прокажених у Ріво Торто, де живуть у великій убогості і тісноті. Були це перші францисканці. Їх монаше правило було коротеньке: жити за прикладом Христа і Його апостолів.

Склавши Статут нового братства з євангельських цитат, Франциск разом з братами відправився в 1209 р. в Рим, щоб просити Святішого Отця про затвердження своїх правил життя.

У цей час в Італії виникло багато єретичних сект, які поборювали Католицьку Церкву, тому і не дивно, що Папа Інокентій ІІІ зразу не хотів затвердити цих, досі не бувало строгих правил. Однак вночі мав він видіння. Бачив прекрасну церкву святого Івана на Латерані, яка розпадалась в руїну, але надбіг якийсь бідак та своїми руками підпер церкву і врятував її. У тому бідакові впізнав папа святого Франциска і зрозумів, яку місію має сповнити Франциск зі своїми товаришами у Церкві Христовій. Тому хоч, перестерігав Франциска, що надто строгі вимоги кладе у своїх правилах ослабленій людській природі, все ж усно підтвердив Правила, уповноважив братів проповідувати і благословив їх місію. Це був початок першого Чину св. Франциска, якого він в почутті покори, назвав Чином Братів Менших. Під час цього візиту до Риму Франциск, за переказами, був присвячений в диякони. У 1212 році перенеслись вони на стале помешкання до Церкви Святої Марії Ангельської, де біля хатини брати побудували собі ще ряд окремих келій.

Серед слухачів проповідей Франциска у Великім Пості того ж 1212 року, в катедрі Асижу, була дочка заможного шляхтича з роду Сціфі і Ф҆ємі, 18-річна Клара, молода, красива і побожна дівчина. Вночі перед Квітною неділею вона потай покинула батьківський дім і у церкві Святої Марії Ангельської, де чекали її Франциск і його послідовники дала обітницю євангельського життя. До Клари прилучилася її молодша сестра Агнеса й інші дівчата. Франциск випросив для них церковцю св. Дам҆яна і побудував кілька простих келій, укладав для дівчат правила життя. У 1215 р. папа Інокентій ІІІ підписав правила і привілеї убогості для служебниць св.. Дам҆яна. Так засновано славний Чин в Церкві убогих Сестер Кларисок, яким сорок років керувала за духовними ідеалами св. Франциска. Це є другий Син св. Франциска.

Результат місій св. Франциска був чудовий. Як тільки находила вістка до якогось міста, що Франциск наближається до них, всі кидали свої заняття, купці замикали крамниці і на голос дзвонів бігли зустрічати його. Народ хотів за його прикладом посвятити себе покутничому життю так, що Франциск у 1221 р. також склав Статут для мирян, що став основою життя Францисканського Ордену Мирян, щоб, не покидаючи своїх родин, вони могли жити монашим життям. Так Франциск заснував свій третій Чин Покути, який Церква підтвердила та благословила устами папів Гонорія ІІІ і Николая ІХ.

Поміж тим Франциск здійснює місійну діяльність. У 1212 і 1214-1215 рр.. Франциск вирушав до сарацинів – до Сирії та Марокко, бажаючи звернути їх у християнство. Обидва рази (у перший – через бурю, в другій – через хворобу очей) він змушений був повернутися на батьківщину.

У 1217 р. відбувся перший капітул братства, після чого Франциск відправив братів до Німеччини, Угорщини, Іспанії, Франції і Сирії, а в 1219 р. - п’ятьох місіонерів в Марокко.

В романських країнах, Франції та Іспанії, місії не зустрічали особливих перешкод; але в угорських степах пастухи труїли прибульців собаками і проколювали їх одяг загостреними палицями, якими заганяли свої табуни. З південної Німеччині перша місія повернулася ні з чим; слідувала за нею місія, пригоди якої описані очевидцем, також зустрічала великі труднощі. Безстрашні францисканці, однак, не зупинялися ні перед якою небезпекою і проникли навіть в Марокко, де стали першими мучениками свого ордену.

Як далеко ні йшли францисканці, їх тягнуло до Франциску, і в Тройця вони поверталися до його куреня поблизу каплички Порціункули, де на час свого перебування будували і для себе курені. Так виникли так звані генеральні капітули, тобто збори всіх членів громади. Про перших зборах немає точних даних, але про збори 1219 р. збереглася чутка, що братів зібралося 5000, і всі вони прожили близько Франциска тиждень, харчуючись приношеннями навколишніх жителів, таке велике вже було шанування народу до Франциску.

У 1219 р. Франциску вдалося з третьої спроби дістатися до сарацинів – султана Єгипту Мелек-ель-Камеля. На підтвердження істинності Христової віри Франциск запропонував жерцям султана пройти разом з ним через вогонь, але ніхто не наважився на таке випробування. І хоча султан Єгипту не прийняла християнство, Франциск завоював його повагу і отримав від султана охоронну грамоту.

Дізнавшись в 1220 р. про конфлікти, які виникли в Ордені, Франциск повернувся на батьківщину. Стурбований спорами щодо дотримання Статуту, він відмовився від обов’язків генерального настоятеля, довіривши їх Петру Каттані (1220-1221).

Не має відомостей щодо перших правил Чину, які тільки усно затвердив папа Інокентій ІІІ. Конституція Чину знає тільки правила, які були затверджені папською булою. У 1221 р. Франциск написав статут з 24 глав, згодом перероблений і затверджений в листопаді 1223 Папою Гонорієм III. Ці правила – результат компромісу між ревнителями євангельської убогості і свободолюбивих братів, які під проводом брата Іллі, який був Головним настоятелем Чину після смерті Петра Катані, бажали усунути суворість перших правил. Через це св. Франциск був дуже пригнічений. Перебуваючи в Римі, Франциск проповідував перед Папою і кардиналами так благочестиво і з такою силою, що було ясно: він говорив не вченими словами людської мудрості, а по Божественному натхненню.

 

1.3. Останні  роки життя св. Франциска

Франциск глибоко переживав таємницю Різдва Христового і став «родоначальником яселок», влаштувавши у Греччо різдвяну містерію на Різдво 1223 року – виставу зі справжніми волом, ослом і немовлям на сіні. Це відбувалось на схилі крутої гори в печері, де також встановили вівтар. Франциск, будучи дияконом, виголосив під час Меси натхненну проповідь. Одному з присутніх було видіння: ніби в яслах лежить зовсім маленький хлопчик. А сіно, яке лежало в яслах люди зберегли, бо через нього Господь Бог, множачи милість свою, зціляв худобу і інших тварин. І насправді сталося одного разу, що в сусідніх областях безліч худоби було уражено різними хворобами, але, поївши цього сіна, повністю позбулася цих недуг. Більше того, навіть деякі жінки, якщо траплялися у них важкі і затяжні пологи, просили підкласти їм пучок цього сіна, і тоді народжували благополучно. Подібним чином багато хто – як чоловіки, так і жінки – знаходили бажане зцілення. Нині на місці ясел спорудили вівтар і побудували Церкву на честь св. Франциска.

Будучи дуже хворим, щоб брати участь у головній Капітулі 1224 р., він іде в монастир на горі Алверна. Тут, відбувши сорокаденний піст, неначе печать довершення свої місії, одержує від Бога рани Христових Страстей – на руках, ногах і ребрі. Тільки два роки носив стигми, які приховував від інших. До Франциска Ассизького поява стигматів не була відома. Відтоді церква визнала 406 відносно достовірних випадків цього явища.

Влітку 1225 р. святий поселився в келії, збудованій недалеко від монастиря св.. Дам҆яна, де вже майже сліпий, знищений хворобою, укладає свій прекрасний гімн Творцеві, який називає «Гімном Сонця». На домагання кардинала Гуголіна Франциск погодився на лікування хвороби очей. У березні 1226 р., передчуваючи близький кінець, Франциск диктує братові Венедиктові з Прато свій духовний заповіт. Це зворушливий заклик до чистого, строгого зберігання Правил Чину. Після короткого відпочинку в Кортоні, де він весь опух, за наказом брата Іллі було його перенесено, вже смертельно хворого до Асижу. Жалобний похід у дорозі зустрів відділ озброєних людей, яких вислали власті міста Асижу берегти тіло святого, щоб сусіднє місто Перужія не присвоїло його собі.

У монастирі святої Марії Ангельської він отримав останні Святі Тайни, дав братам своє останнє напуття вірно заховувати святу убогість, дав присутнім своє благословення, сказав братам співати свій «Гімн Сонця». Одними з останніх його слів були: «Свою справу я виконав – а у вашій справі наставить вас Христос». А також: «Прощайте, сини мої, живіть в страху Божому і завжди в ньому перебувайте. І хоча наближаються вже до вас травлення і спокуси, ви збережете своє блаженство і обраність, якщо в цих спокусах продовжите те, що почали. А я поспіх до Бога і Його милості всіх вас доручаю.»

Завершивши таким чином останнє повчання, попросив прочитати вголос те місце в Євангелії від Івана, яке починається словами: «Перед святом Пасхи...». А сам він, поки вистачало сил, тихо співав псалом: «Повним голосом до Господа взиваю, повним голосом Господа молю».

Помер він 3 жовтня 1226 р. Один з його братів і учнів бачив, як його блаженна душа в образі найгарнішою зірки, оповитою пресвітлою хмарою, над багатьма водами піднялася і кинулася прямою дорогою до неба, сяючи блиском найвищої чесноти, мудрості небесної.

16 липня 1228 р. Папа Григорій IX, який був особисто знайомий з Франциском, урочисто зарахував його до лику святих.

 

2. Особистість Франциска Асизького

Хоча перші житія про Франциска написані негайно після його смерті, коли було в живих ще багато очевидців його перших кроків до ідеалу, проте, автори цих житій мало дбали про точно встановленні біографічних даних свого героя. Сама убогість цих даних відкрила простір благочестивому і поетичному вимислу; дійсний образ Франциска закритий від нас легендарним, в творенні якої брала участь не тільки богословська література житій, але й народна фантазія. Передання лише яскравіше освітило корінні властивості його особистості.

Основною властивістю Франциска було живе, чуйне співчуття. Це почуття не призвело його до світової скорботи; під впливом його життєрадісної натури і поетичного чуття, він бачив живу душу у всьому, що охоплювало всю природу, одухотворену і неживу, яка скрізь представляла йому, за словами його гімну, братів і сестер. Як слід поводитися з братом чи сестрою? Їх не слід експлуатувати , їх треба любити і поважати. Розширення цієї концепції до включення всього сущого і стало проявом геніальності святого. Його турбота про тварин привела його до того, що він не вбивав їх, хоча й суворим вегетаріанцем не був. Він виступав на захист звірів у неволі, дбав про них або звільняв, випускав у воду спійману рибу, Святий врятував кілька диких голубів, яких несли на базар. Сокіл добровільно служив йому як будильник. Він поважав і неживу природу: намагався не наступати на воду і почитав скелі. Він змусив людей годувати вовка, взявши з нього клятву не красти овець. Просив імператора видати указ про святкове годування домашніх ослів і биків напередодні Різдва. Франциск в будь-якій життєвій формі бачив елемент святості. Споглядаючи квітка, він відчував містичний екстаз. Просив садівників залишати в садах місце для диких трав, створивши свого роду прообрази заказників для дикої природи.

Він вірив , що природа сама по собі має значення , тому що створена Богом і не залежить від цінності, надавало їй людиною. На думку святого, відносини людини з природою повинні носити характер взаємозалежності. Природа значима не завдяки своїй користі для людей, а й завдяки численним формам вираження доброзичливого присутності Бога. Франциск Ассизький підкреслював присутність Бога в різноманітності істот і бажання того, щоб люди раділи цій різноманітності і прославляли Бога за це.

Нововведенням Франциска стало його проповідування безпосередньо тваринам і рослинам. Він читав Біблію птахам, квітам і рибам. Франциск вважав, що ні істоти повинні служити людині, а людина істотам. Всі творіння, на його думку, гарні, в них він бачив Бога.

Кажуть, що в момент його смерті зграя жайворонків злетіла, щоб супроводжувати святого на небо .

Образ жебрака і страждаючого Христа, що закликає всіх слідувати за ним, став для Франциска джерелом одкровення, дав зміст його особистого життя і напрямок його діяльності; принісши покаяння, тобто відірвавшись від світу; він визнав своїм завданням закликати і інших до такого ж покаяння, щоб слідувати за жебраком, мандрівним Христом.

Проповідь такого ідеалу могла призвести Франциска до зіткнення з духовенством і курією; але глибоке смиренність, що виявлялося в наївно-зворушливих формах і, проте, посилена робота над собою, утримувала Франциска в середовищі церкви. Нездатний когось засуджувати, Франциск не міг зробитися реформатором; його заклик до євангельського досконалості не став, як у вальденсів, приводом до розриву з папством, а, навпаки, привів до посилення релігійного ентузіазму в межах католицької церкви.

Святий Тома Селяно, якого сам Франциск прийняв до Чину, залишив його докладний опис. Святий Франциск був низького зросту, голову мав круглу, малу, лице продовгасте, що справляло сильне враження. Очі темні, ясні та щирі, волосся чорне, брови рівні, ніс удатно збудований, тонкий і рівний… Одяг носив з грубого сукна, був дуже милий, веселий, відважний, але не влізливий. Голос його був сильний, солодкий, чистий та звучний. Був франциск знаменитим бесідником. Та цей лагідний Франциск, каже його життєписець, вмів бути часами строгий і вибухав гнівом. Франциск був одним із найвеселіших святих. Він не любив бачити сумні, насуплені обличчя і постійно ганьбив зажурених сумовитих братів. Бажав, щоб усі його брати, як «Божі весельчаки», перебігали світ та оспівували правди святого Євангелія. «Я бачив, – каже св. Тома Селяно, – своїми власними очима, як Франциск узяв два шматки дерева і неначе на скрипці грав, співаючи побожні пісні по-французький.»

Ідеалом св.. Франциска була убогість, а не жебрацтво. Він постійно твердо нагадував братам, що мають жити чесною працею і тільки винятково, у разі конечної потреби , можуть просити милостиню. У своїм заповіті він пише: «Я сам працював своїми руками і завжди бажав праці. Я рішуче хочу і бажаю, щоб усі брати займались якимось ремеслом. Якщо хто не знає ремесла, нехай вчиться, не для зарібку, але для прикладу та щоб убезпечитись від лінивства.»

За переказами, Франциск здійснив багато чудес, він зціляв сліпих, воскрешав мертвих, лікував паралітиків, ревматиків, прокажених, хворих водянкою.

Серед збережених текстів Франциска молитви, канонічні правила, умовляння братії і невелика епістолярія. Унікальне місце у спадщині займає складена ним на смертному одрі (1224 або 1225) «Пісня про Сонце» (у жанрі Лауди), славослів’я Господу і всім його творінь, перш за все, Братові Сонцю (frate sole) і Сестрі Місяці (sora luna), а також Брату Вітру (frate vento), Сестрі Воді (sor 'aqua), Брату Вогню (frate focu), Матері Землі (matre terra), а під кінець навіть Сестрі Смерті (sora morte). Написана ритмічною прозою на умбрийскому діалекті «Пісня про Сонце» Франциска нині вважається першим у світі пам’ятником специфічно італійської літератури.

 

3. Вшанування Святого  Франциска

Франциск Асизький є засновником і покровителем монарших Чинів Францисканців, Кларисок. Справа, яку розпочав Франциск продовжувалась його послідовниками. З 1226 року францисканиці отримали право викладати в університетах. У 1525 році як відгалуження ордену виник чин капуцинів. Нині орден разом зі своїми відгалуженнями налічує близько 40 тис. чол. На українських землях Францисканці з’явилися у другій чверті 14 століття, насамперед на Галичині. У своїй діяльності серед некатолицького населення францисканці відзначалися віротерпимістю.

У день пам’яті святого Франциска Ассізького 4 жовтня в Європі святкується Всесвітній день тварин, адже він вважається католиками заступником тварин. Товариства захисту тварин багатьох країн світу заявили про свою готовність щорічно відзначати цю дату і організовувати різноманітні масові заходи.

Одним з перших не тільки в християнстві, а й західної культурної традиції став підкреслювати духовну рівноправність з природою, проповідував любов і співчуття до всього живого, намагався замінити ідею про безмежність панування людини на ідею рівності всіх живих створінь, включаючи людину. У 1979 році Папа Іван Павло II офіційно назвав святого Франциска Ассизького патроном екологів.

Американський історик Лінн Уайт -молодша справедливо назвала святого Франциска Ассизького «найбільшим радикалом у християнській історії після Христа». Дійсно, незрозуміло, як за свою «єресь» він не скінчив багаттям – адже жив і проповідував свої еколого-етичні ідеї в середні віки.

На честь святого названа велика ріка Сан-Франсіску на північному заході республіки Бразилія. На його честь названо велике місто Сан-Франциско (США).

Французький композитор Олів’є Мессіан написав оперу «Святий Франциск Ассизький» (Saint Franois d'Assise), світова прем’єра якої відбулася 28 листопада 1983 року. Меса в честь Святого Франциска Ассизького (1981-1994) композитора Віктора Копитько, світова прем’єра 30 вересня 1994 року в Нью-Йорку в Храмі Доброго Пастиря (The Church of the Good Shepherd) у виконанні Російського камерного хору Нью-Йорка під керівництвом М. Качанова.

Про життя святого було знято кілька кінофільмів. У 1950 році Роберто Росселліні зняв фільм «Франциск, менестрель Божий»; у 1961 році Майкл Кертіс зняв картину «Франциск Ассизький»; у 1972 році Франко Дзеффіреллі фільм «Брат Сонце, сестра Луна»; у 1989 році Ліліана Кавані зняла картину «Франциск», з Міккі Рурком у ролі святого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Вважається, що св. Франциск не винайшов нічого, що можна було б назвати відкриттям для християнства; тим не менше, роль Ассизького Бідняка в історії важко переоцінити. Відомий і як засновник трьох орденів: ордену францисканців (точніше кажучи, Ордену Братів Менших), який на сьогодні має чимало гілок та відгалужень, чоловічих і жіночих, ордену Сестер Кларисок та Францисканського Ордену Мирян; як співець «Пані Бідності», реформатор Церкви, поруч зі св. Домініком. Його називають натхненником раннього Відродження, і насамперед Джотто, першим борцем за захист довкілля, «першим хіппі», ним захоплюється велетенське число віруючих різних Церков. Його «Гімн Сонцю» став першим віршем на італійській мові, який дав поштовх розвитку поезії на національних мовах і надихнув великого Данте. Знаний як один із найвідоміших в історії стигматиків. І хоч орден заснував, а священиком так і не став.

Франциск не збирався бути реформатором, так само як не збирався ставати родоначальником італійської літератури. Просто це в нього так вийшло «поміж іншим». Він слідував за Христом, якого пізнав так, як пізнав: у крайній вбогості та служінні всім. А те, що своїм щирим наслідуванням Христа він потягнув половину Європи за собою, то вже інша справа.

Можливо, головне, що зробило особистість Божого Бідняка настільки привабливою, – це та дивовижна атмосфера любові, добра і простоти, яку він зумів створити поряд з собою за життя, яку чудово передали його сучасники і яку відчуває, напевно, кожен, хто зустрічає на своєму шляху цього святого.

 

 

 

 

 

 

 

Використана література