Історія товарних знаків

Зміст

Вступ

Торгові знаки на сьогодні є дуже важливим стратегічним активом будь-якої держави, що створює передумови для успішного розвитку країни, розширення міжнародних торгівельно-економічних відносин, використання інтелектуального потенціалу в інноваційному процесі.

У період глобалізації економіки та постіндустріальних перетворень розвинених країн відбувається загострення конкурентної боротьби, у якій знаки для товарів та послуг (торговельні марки) набувають особливої економічної цінності. Торгові знаки та система їх захисту на сьогодні є дуже важливим стратегічним активом будь-якої держави, що створює передумови для успішного розвитку країни, розширення міжнародних торгівельно-економічних відносин, використання інтелектуального потенціалу в інноваційному процесі. Вивчення історії торгового знаку, як об’єкту права інтелектуальної власності, обґрунтування її теоретичної та практичної значущості, залучення історичної науки до вивчення історії права інтелектуальної власності, викличе потребу розвитку історичних та правничих теоретичних досліджень у цій галузі та надасть можливість вивчення впливу різних наук, зокрема геральдики, сфрагістики та емблематики на розвиток торгових знаків.

Мета роботи полягає у вивченні еволюції торгового знаку, висвітлити його історію від зародження до сучасності, зміну його ролі, значення та функцій на різних етапах соціально-економічного розвитку суспільства.

1. Сутність товарного знаку

Торговельна марка, товарний знак, знак для товарів і послуг, логотип, бренд, фірмовий знак – так по-різному ми називаємо позначення, призначене відрізняти товари і послуги одного виробника від аналогічних товарів і послуг іншого виробника.

У Цивільному кодексі України вживається термін «торговельна марка (знак для товарів і послуг)». Юридичні терміни «знак для товарів і послуг» та «торговельна марка» означають одне і те саме поняття і тому можуть вживатися як рівнозначні. Терміни «торгова марка», «торговий знак», «товарний знак» – не є юридичними, проте вживаються для позначення того ж самого поняття, що і «знак для товарів і послуг» та «торговельна марка» [10].

В засобах масової інформації як синонім терміну «знак для товарів і послуг» часто некоректно вживається термін «бренд». «Бренд» – це унікальна комбінація цінностей торгового знаку, за яку споживач сплачує додаткову вартість, або просто надає перевагу при покупці, часто викликає унікальні емоції. Різниця між торговою маркою і брендом: торгова марка – може мати високий товарообіг, а бренд – має мати високий прибуток. Поняття «бренд» і «брендинг» не є правовими поняттями [121.

Товарний знак, торгівельна марка (trade mark) – зареєстрований в установленому порядку знак, що проставляється на товарі або його упаковці для того, щоб відрізнити вироби однієї фірми від інших. Товарний знак є об’єктом промислової власності. Головними вимогами до товарного знаку є його індивідуальність, простота, пізнавальність, привабливість й охороно здатність, можливість офіційної його реєстрації. Забороняється включати як елементи товарного знаку емблеми, герби або прапори держав, міжнародних організацій, інші геральдичні позначення, географічні назви, опис торгових якостей виробів, оскільки вони не можуть бути об’єктом виняткової власності. Товарний знак повинен відрізнятися від відомих або поданих на реєстрацію знаків. Фірма, що має намір використовувати товарний знак, повинна його зареєструвати. Сьогодні у країнах Заходу зареєстровано більше 5 млн. товарних знаків, а маркується близько 70% виготовленої продукції. Використання  у міжнародній практиці регулюється Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків й угодою про міжнародну класифікацію виробів і послуг для реєстрованих знаків, укладеною у Ніцці.

Товарний знак – один з видів промислової власності, закріплених Паризькою конвенцією 1883 р; позначення, здатні відрізняти відповідно товари і послуги одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів і послуг інших юридичних і фізичних осіб. У сполученні з комерційною рекламою він являє собою важливий засіб конкуренції. Крім зазначеної конвенції, охорона прав на товарний знак передбачається Мадридською конвенцією про міжнародну реєстрацію товарного знаку 1981 р. У ряді країн право на товарний знак здобувається в силу пріоритету реєстрації, в інших – пріоритету використання. Товарний знак захищає виняткові права продавця на користування марочною назвою або марочним знаком (емблемою). Товарний знак може бути зареєстрований на ім’я юридичної або фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. На зареєстрований товарний знак видається свідоцтво, яке засвідчує пріоритет товарного знаку, виняткове право власника на товарний знак відносно товарів, вказаних у свідоцтві [1].

Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг: словесні (слова та абревіатури); зображувальні (композиції ліній, плям, фігур, форм на площині); об’ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки – флакони, пляшки тощо); комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об’ємних елементів).

З позицій маркетингу і взагалі виробничо-комерційної діяльності товарний знак – це особливий символ товарної відповідальності, що позначає, кому належить виключне право мати у своєму розпорядженні даний товар, діставати прибуток, але і разом з тим нести відповідальність за  постачання неякісного товару. В розвинених країнах марковані продукти практично витіснили з крамниць безіменні товари. Це  характерна тенденція сьогодення – маркування сировини та інвестиційних товарів.

Рис.1. Функції  товарного  знаку

Маркування продуктів має велике значення також для споживачів (рис. 2).

Рис. 2. Значення маркування продуктів для споживачів

Останнє особливо важливо щодо товарів зі складними властивостями, суцільний контроль якості яких неможливий. Маркування продукту можна вважати початком розробки заходів для спрощення доведення товарів до безпосереднього споживача. Водночас воно має велике значення і для торгівлі, оскільки значно зменшує необхідність особистих консультацій та широкого інформування покупця.

Для реєстрації товарного знаку юридичною або фізичною особою (заявником) подається заявка в Державне патентне відомство(далі – Патентне відомство), при цьому перелік необхідних документів і вимоги до них встановлюється Патентним відомством. Пріоритет товарного знаку встановлюється за датою надходження в Патентне відомство заявки. Експертиза заявки здійснюється Патентним відомством і включає попередню експертизу та експертизу заявленого позначення. За результатами експертизи приймається рішення про реєстрацію товарного знаку або про відмову в його реєстрації. На основі рішення про реєстрацію товарного знаку Патентне відомство протягом місяця з дати отримання документа про сплату встановленого мита проводить реєстрацію товарного знаку в Державному реєстрі товарних знаків і знаків обслуговування. До Реєстру вносяться товарний знак, відомості про його власника, дата пріоритету товарного знаку і дата його реєстрації, перелік товарів, для яких зареєстрований товарний знак, інші відомості, що відносяться до реєстрації товарного знаку, а також подальші зміни цих відомостей. Видача свідоцтва на товарний знак проводиться Патентним відомством протягом трьох місяців з дати реєстрації товарного знаку в Реєстрі. Реєстрація товарного знаку діє протягом десяти років, починаючи з дати надходження заявки в Патентне відомство. Термін дії реєстрації товарного знаку може бути продовжений за заявою власника, яка подана протягом останнього року її дії, кожний раз на десять років [11].

Отже, товарні знаки виступають в ролі своєрідних покажчиків, що допомагають споживачам вибирати ті або інші товари і користуватися послугами тих або інших торгових фірм. Товарний знак є обличчям фірми, сприяє її упізнаванню. Правова охорона товарного знаку надається на основі його державної реєстрації в порядку, встановленому названим Законом про товарні знаки або внаслідок міжнародних договорів. Право на товарний знак охороняється законом. Товарний знак може бути зареєстрований на ім’я юридичної особи або фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. На зареєстрований товарний знак видається свідоцтво, яке засвідчує пріоритет товарного знаку, виняткове право власника на товарний знак відносно товарів, вказаних у свідоцтві. Власник товарного знаку має виняткове право користуватися і розпоряджатися товарним знаком, а також забороняти його використання іншими особами.

2. Історія виникнення товарних знаків у світі

Мало хто замислюється, звідки виникла традиція наносити на товари ці позначення. А почалося все в сиву давнину з клейм, якими користувалися стародавні гончарі.

Історія торговельної марки починається зі стародавніх часів, а саме з тих самих пір, коли в людському суспільстві відбувся розподіл праці і з’явилися конкуруючі між собою ремісники. Приблизно з 5000 року до нашої ери людство починає масове на ті часи виробництво глиняного посуду. Саме на цьому посуді і з’явилися позначення – перші торговельні марки. Посуд, вироблений в Китаї в період царювання імператора Хонг-То, був маркований першими позначеннями, які містили ім’я правлячого імператора і ім’я виробника або місце виробництва. Майже за 4000 років до н.е. майстри Ассирії і Вавилона вирізали на каменях побудованих ними споруд свої клейма. Ці знаки, знайдені археологами в XX в., можна вважати попередниками торговельних марок. Існують документальні свідоцтва появи торговельних марок на грецьких і римських світильниках. Археологічні знахідки підтверджують використання торговельних марок в Індії в 1300 році до н.е.

Рис. 3. Клеймо китайських майстрів на цеглині

В Європі торговельні марки першими почали використовувати стародавні греки. До наших днів збереглася безліч амфор з особистими клеймами гончарів, статуї, на яких вирізані імена скульпторів, елементи споруд з ініціалами архітекторів. Широко відома історія будівництва одного з семи чудес світу – Фароського маяка. Будівництво маяка здійснювалося за проектом грецького архітектора Сострата. Згідно наказу правителя Єгипту того часу, що бажав прославити своє ім’я в століттях, на штукатурці першого рівня маяка Сострат зробив напис: «Птолемей I – Сотер». Проте, багато років пізніше, коли вже ані правителя, ані архітектора вже не було серед живих, штукатурка поступово почала відвалюватися, оголюючи висічений в камені напис: «Сострат, син Декстіфона, присвятив богам-рятівникам заради морів». Так світ дізнався ім’я архітектора одного з чудес світу [8].

Рис. 4. Ініціали мулярів на кам’яних блоках часів Римської імперії

В середні віки з’явилася нова форма торговельної марки, що відображала характер торгівлі того часу, – марка гільдії. Гільдія була об’єднанням ремісників, що спеціалізувалися на певному виді продукції. Існували гільдії теслярів, гончарів, ковалів і інших ремесел. Щоб займатися своїм ремеслом, потрібно було стати членом відповідної гільдії, яка встановлювала стандарти якості, ціну на товар, а також правила праці. У кожної гільдії була своя, легко впізнана торговельна марка або логотип, і поступово за гільдією, а часто і за місцевістю, в якій вона розташовувалася, закріплювалася монополія на виробництво певних виробів. Марки гільдій сприяли заохоченню місцевих виробників, перешкоджаючи конкуренції із сторони. В середні віки перед торговельною маркою ставилася мета гарантувати якість товару, пов’язуючи його при цьому безпосередньо з ім’ям конкретного виробника. Таким чином, майстер або гільдія несли відповідальність за кожний виріб, позначений торговельною маркою [1].

Рис. 5. Торговельні марки середньовічних гільдій

Поступово маркування товарів ставало обов’язковим. Були видані спеціальні закони, що вимагали наносити торговельні марки на вироби. Перший законодавчий акт, про торговельні марки, був прийнятий англійським парламентом в 1266 році. Відповідно до цього акту, кожний пекар був зобов’язаний проставляти свій знак на хлібі, щоб «якщо хліб випечений недостатньої ваги, було відомо, хто в цьому винний».

В ранній історії Сполучених Штатів Америки для ідентифікації худоби часто використовувалися клейма. Пізніше ці клейма сталі використовуватися для підтвердження особливої якості товару, пропонованого власником певної ферми або ранчо. Таким чином, клеймо трансформувалася з характеристики власності товару в символ походження товару, його знак якості. Тобто, клеймо ставало товарним знаком власника товару. Згодом клейма перетворилися в торговельні марки деяких фірм США.

В Німеччині за допомогою різних клейм і позначень маркували гончарні вироби, клеймили худобу, засвідчували право на володіння землею та ін. В німецьких землях дворянство часто виявляло велику цікавість до гончарного ремесла, і багато майстерень користувалися особливим заступництвом місцевих князів. Відомі фабрики, які дуже пишалися своїм товаром, позначали вироби своїми знаками і навіть робили їх частиною декоративного оформлення. Ще один вид клейм, а саме знаки власника виробленого на замовлення посуду, зустрічаються переважно на порцелянових виробах [8].

Рис. 6. Знаки на порцелянових виробах з Німеччини

У Франції існувала велика кількість міток і знаків – релігійних символів, масонських знаків, грошових знаків, клейм власників, геральдичних символів, особистих знаків друкарів, пробірних клейм. Частина з них було успадкована ще від часів Римської імперії, але більшість виникла в середні віки або пізніше.

Рис. 7. Французькі клейма і знаки різних часів

У зв’язку з інтенсивним розвитком ювелірного ремесла виникла необхідність в створенні єдиного стандарту вмісту дорогоцінного металу в сплаві. Були створені пробірні палати і спеціальними указами майстрів зобов’язали клеймити ювелірні вироби. Найперше французьке ювелірне клеймо датується 1272 роком, а в 1275 році обов’язкове таврування золотих і срібних виробів було введено у всій Франції. Спеціальний декрет наказував всі вироби маркувати клеймом міста і ім’ям майстра. В Німеччині перша згадка про таврування срібних виробів датується 1239 роком.

В 1300 р. король Англії Едуард I зобов’язав перевіряти і маркувати всі ювелірні вироби. В 1363 році був прийнятий закон короля Едуарда III, згідно з яким кожний ювелір повинен був мати своє власне клеймо, клеймо майстра. Воно було чимось середнім між фабричною маркою і товарним знаком. Для клейма майстри використовували малюнки, а не свої ініціали. Частково це пояснювалося тим, що неписьменність населення в Європі не дозволяла людям розрізняти знаки, що складаються з літер [9].

Маркування гончарного ремесла чомусь не одержало в Англії такого ж розвитку, як в інших країнах Європи. Початок масового використання торговельних марок серед британських гончарів поклав Джон Дуайт, якому в 1672 році королем був наданий патент на виробництво порцелянових виробів, що мали тоді дуже велику цінність.

В XV сторіччі з розвитком друкарства перші друкарі, усвідомлюючи необхідність захисту своїх видань від підробок, створювали власні знаки, які друкували на першій або останній сторінці книги. Перший такий знак використали в 1457 році німецькі друкарі з Майнца – Фуст і Шеффер. Був свій знак і у Івана Федорова. Вперше він використав його на львівському виданні книги «Апостол» в 1574 році.

Рис. 8. Друкарський знак Івана Федорова

Епоха бурхливого промислового зростання, що почалася в XIX столітті, привела до необхідності чіткої регламентації всіх аспектів використовування торговельних марок. З 1857 року до 1900 року у всіх промислово розвинених країнах були прийняті національні закони, що стосуються торговельних марок. Першою країною, що прийняла такий закон, стала Франція (1857 рік), потім – Італія (1868 рік), Великобританія (1875 рік), Бельгія (1879 рік), США (1870, 1881 роки).

Реєстрація торговельних марок стала проводитися в США згідно із законом від 8 липня 1870 року. Першу заявку на реєстрацію торговельної марки подала компанія Averill Chemical Paint Co. На ескізі марки був зображений орел, що тримав горщик з фарбою в дзьобі, а також вимпел із словами «Економічно Красиво Надійно». Проте закон 1870 року був визнаний таким, що суперечить Конституції, і скасований. А новий закон з’явився лише в 1881 році [1].

Першою зареєстрованою у Великобританії торговельною маркою був червоний трикутник пивоварної компанії Bass&Co. Співробітник компанії Bass&Co., щоб випередити конкурентів, провів зимову ніч на 1 січня 1876 р. під дверима патентного відомства. Він зареєстрував також червоний ромб і коричневий ромб для двох інших сортів пива. Свідоцтво на червоний трикутник діє дотепер, і ця торговельна марка вважається найпершою зареєстрованою торговельною маркою в світі. Діють понині і свідоцтва на ромби.

Рис. 9. Пляшка еля Bass із зображенням торговельної марки «червоний трикутник»

Знаменна подія, що поклала початок сучасній системі охорони інтелектуальної власності, відбулася 20 березня 1883 року. Цього дня була підписана Паризька конвенція з охорони промислової власності, відповідно до якої об’єктами промислової власності визнавалися товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і зазначення походження товарів. Логічним продовженням принципів охорони товарних знаків, закладених в Паризькій конвенції, стало підписання в 1891 році Мадридської угоди, яка визначала процедуру міжнародної реєстрації знаків. Через два роки в 1893 році з’явилося Міжнародне бюро охорони інтелектуальної власності (Bureaux Internationaux Réunis pour la Protection de la Propriété Intellectuelle) [11].

3. Виникнення та функціонування  товарних знаків в Російській імперії та СРСР

В Російській імперії першим законодавчим актом, що регламентує використовування торговельних марок став, затверджений московським царем в 1667 році Статут, який наказував ставити клеймо на вітчизняних товарах для того, щоб відрізняти їх від іноземних.

Укази Сенату Російської імперії від 1753 і 1778 років зобов’язували «класти свої особливі від інших клейма» для «кращого розпізнавання доброти і справності фабриканта». В 1754 році був виданий перший російський урядовий Указ про обов’язкове таврування всіх вітчизняних товарів особливими фабричними знаками, «зі всіма благами і повинностями». Згідно цього документа вимагалося на всі товари наносити клейма, а також передбачалося кримінальне покарання за фальшиві клейма.

Цариця Катерина II в 1783 році спробувала ввести в Російській імперії європейські порядки і наказала «мати господарям, власникам фабрик і мануфактури кожному свій власний штемпель». Зразок штемпеля надавався в губернське управління за місцем розташування фабрики, а його копія зберігалася в Комерц-колегії в Петербурзі.

В 1830 році Указом Сенату Російської імперії було прийнято Положення «Про таврування фабричних виробів», в якому описувалося значення товарних клейм, визначався порядок їх використання і реєстрації зразків клейм, встановлювалася кримінальна відповідальність за їх підробку. Положенням регламентувався зміст товарних клейм: вони повинні були містити позначення імені, прізвища фабриканта і місця розташування фабрики. Згідно Положенню обов’язкове таврування товарів було скасовано.

З 1830 р. було розпочато ведення офіційного реєстру виробників, що зареєстрували свої клейма в Департаменті торгівлі і мануфактури. В перший рік їх було заявлено 14, в наступному – 78, а в 1883 р. в реєстрі було вже 2913 знаків. З 1857 року в Російській імперії починають реєструватися торговельні марки іноземних фірм, і за чверть століття в реєстр було внесено більше 400 іноземних торговельних марок [8].

Промисловість Росії розвивалася не так бурхливо як у Європі, сплеск промислового зростання стався лише після скасування кріпацтва в 1861 році. Старий сенатський Указ 1830 року виявився дуже застарілим в нових економічних умовах. Нарешті, в 1896 році після декількох років підготовки і тяганини набув чинності більш досконалий Закон «Про товарні знаки (фабричні і торговельні марки і клейма)». В ньому товарними знаками визнавалися «усякого роду позначення, що проставляються промисловцями і торговцями на товарах або на упаковці і посуді, в яких вони зберігаються, для відрізнення їх від товарів інших промисловців і торговців». Користування товарним знаком визнавалося правом, але не обов’язком особи, окрім випадків, спеціально встановлених законом (таврування виробів із золота і срібла, обов’язкове маркування тютюнових і горілчаних виробів, тощо). Для реєстрації знака необхідно було подати заявку в Департамент промисловості, мануфактури і торгівлі. Свідоцтво про реєстрацію видавалося на термін від одного до десяти років (див. дод. А). В товарних знаках заборонялося використовувати написи і зображення «огидні громадському порядку, моральності і благопристойності», розміщати явно помилкову і неправдиву інформацію, зображати відзнаки, призначені для носіння, що були даровані промисловцю або торговцю, а також використовувати зображення нагород і почесних відзнак, присуджених товарові, без зазначення року отримання [1].

Закон 1896 року продовжував діяти аж до Жовтневої революції. Потім всі підприємства були націоналізовані і потреба в торговельних марках зникла.

Декілька років торговельні марки в СРСР існували в правовому вакуумі, а більшість з них не використовувалася взагалі. Відродження торговельних марок почалося в період НЕПу. В 1923 році приймається Декрет Ради народних комісарів «Про товарні знаки», в якій визначалися нові правила їх реєстрації. За перші півроку після ухвалення цього декрету подається на реєстрацію більше 1000 заявок, з яких близько половину було подано іноземними фірмами. З 1924 р. всі відомості щодо реєстрації торговельних марок, почали публікуватися в «Віснику комітету у справах винаходів». В 1926 р. виходить постанова ЦВК Ради народних комісарів СРСР «Про товарний знак», згідно з якою функція реєстрації товарних знаків передавалася відділу товарних знаків і промислових зразків Комітету у справах винаходів [7, с. 225].

В той час коли в розвинених країнах світу постійно збільшувалася кількість торговельних марок і вдосконалювалася процедура їх реєстрації, в СРСР наприкінці двадцятих років почалася політика згортання НЕПу і, як наслідок, зникнення торговельних марок. Проте, як тільки радянська промисловість спробувала вийти на міжнародний ринок, вона зіткнулася з необхідністю позначати свою продукцію торговельними марками і реєструвати їх в інших країнах. Неодноразово робилися спроби продажу різноманітної продукції за кордон з використанням старих торговельних марок, що існували ще з дореволюційних часів і були знайомі закордонним покупцям. Проте, багато хто з власників цих позначень емігрував за межі СРСР і ставав на перешкоді спробам використання своєї інтелектуальної власності радянськими підприємствами. Спроби СРСР реєструвати нові торговельні марки в зарубіжних країнах ускладнювалися тим, що СРСР не брав участь в жодному міжнародному договорі з охорони інтелектуальної власності. Саме поняття інтелектуальної власності входило в суперечку з комуністичною ідеологією, що заперечувала власність взагалі. Зрештою, СРСР довелося укласти із зарубіжними країнами низку міжурядових договорів про взаємне визнання торговельних марок.

В 1936 році в СРСР приймається закон про обов’язкове нанесення на продукцію так званої «виробничої марки». Так виник термін, що не має аналогів в світовій практиці. Під виробничою маркою малося на увазі позначення, що містить повну або скорочену назву підприємства-виробника, його місцезнаходження, сорт товару і номер ГОСТ. Процедура реєстрації виробничої марки законом не передбачувалася. Оскільки формально торговельні марки ніхто не скасовував, довгі роки в радянському законодавстві існували і виробничі марки, і торговельні марки. На внутрішньому ринку також використовувався термін «фабрична марка», що був синонімом терміну «торговельна марка» [7, с. 229].

В 1962 році в СРСР приймається рішення Ради Міністрів «Про товарні знаки», згідно з яким підприємства були зобов’язані розміщати товарні знаки на виробах, що випускаються, або на їх упаковці. Рішенням передбачався механізм реєстрації знаків в Державному комітеті СРСР у справах винаходів і відкриттів (див. дод. Б).

В 1965 році, нарешті, керівництво СРСР усвідомило важливість міжнародної охорони інтелектуальної власності і ратифікувало Паризьку конвенцію і Мадридську угоду.

Істотним кроком в розвитку законодавства про товарні знаки стало ухвалення 3 червня 1991 р. Закону СРСР «Про товарні знаки і знаки обслуговування», який повинен був набути чинності 1 січня 1992 р. Цей закон був розроблений з урахуванням вимог ринкової економіки, досвіду розвинених країн і положень міжнародних конвенцій. Але, у зв’язку з розпадом СРСР закон так і не набув чинності.

4. Розвиток товарних знаків в Україні: від давнини до наших часів

На території України, як і в більшості країн Європи, торговельні марки почали використовуватися в гончарному виробництві, поступово розповсюджуючись серед представників інших професій: ювелірів, видавців книг, ковалів, столярів. За свідченням істориків використання торговельних марок у вигляді клейм почалося ще за часів Київської Русі і потім продовжувалося аж до приєднання України до Росії в 1654 році. Використання торговельних марок не регламентувалося законодавчо і регулювалося звичаями і правилами тих часів. 

Рис. 10. Гончарні клейма часів Київської Русі

В недовгий період своєї незалежності (1917-1920 роки) Україна встигла сформувати державні установи, в компетенцію яких входила реєстрація торговельних марок. Ці установи часто міняли свою назву через безперервну зміну урядів (при Центральній Раді – Департамент винаходів і Департамент з охорони промисловості, при гетьмані Скоропадському – Фабрично-заводський департамент), але все ж таки приймали і реєстрували подані заявки. Їх діяльність була припинена зі встановленням радянської влади і виникненням СРСР [9].

Першим законодавчим актом України, що регламентує використовування і охорону товарних знаків, стало «Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні», затверджене 18 вересня 1992 року. В 1993 році був прийнятий Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». З того часу почалася сучасна епоха товарних знаків в Україні. Свідоцтво № 1 України було видано Інституту електродинаміки Академії наук України на торговельну марку «ИЭД».

Рис. 11. Перша торговельна марка України

З початку дев’яностих років двадцятого сторіччя почався активний процес використання товарних знаків як маркетингового інструменту. Засоби масової інформації заповнила реклама. Спочатку лише західні компанії активно використовували можливості реклами для просування товарних знаків, створення необхідного іміджу щодо них. Все частіше стала вживатися фраза «торговельна марка» (від англійського trademark), що є синонімом товарного знака. Через деякий час вже і українські виробники почали використовувати торговельні марки не тільки для позначення своїх товарів, але і як засіб активізації їх збуту [9].

Перші роки незалежної України характеризувалися сплеском неправомірного використання чужих торговельних марок. Неготовність населення до продуктово-промислового різноманіття зіграла з ним злий жарт. Україну захлеснув вал підробленої продукції. Підроблені товари з торговельними марками відомих іноземних фірм заповнили не тільки ринки, але і крамниці. З’явилася безліч імітацій відомих торговельних марок: кава Neecafe, шоколадний батончик Nuss, аудіокасети BSAF, кросівки Abibas. Знадобилися роки, щоб зменшити вал підробок і неймовірні зусилля фірм-виробників, щоб зробити свою продукцію впізнаною споживачами.

Врешті-решт, вдосконалення механізму охорони торгових марок і інтеграція України в світову економіку призвели до того, що їх використання в нашій країні стало підкорятися загальносвітовим тенденціям, а судові процеси відносно порушників прав інтелектуальної власності повернули віру виробників в можливість захисту власних прав і ефективність реєстрації торговельних марок. Підтвердженням тому є постійний ріст кількості заявок, що надходять в Укрпатент.

Рис. 12. Основні характеристики поняття «товарний знак»

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товарний знак або знак для товарів і послуг – це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Товарні знаки (у сфері послуг – знаки обслуговування) допомагають покупцям відрізняти товари й послуги одних виробників від однорідних товарів і послуг інших. В очах споживачів товарний знак стає гарантією якості товару, зобов’язуючи підприємство для підтримання власної репутації постійно піклуватися про підвищення якості продукції або послуг [6, с. 31].

Знаком може бути будь-яке позначення або комбінація позначень. Умовно знаки поділяють на: словесні (слова, букви, цифри, слогани), образотворчі, об’ємні, комбіновані, звукові й ін. І відразу ж треба відзначити, що в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» наведений великий список тих позначень, які не можуть бути зареєстровані як знаки.