Суб’єкти трудового права України

Тема 2. Суб’єкти трудового  права України

1. Поняття і класифікація суб’єктів трудового права.
2. Громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права.
3. Підприємства, установи, організації як суб’єкти трудового права
4. Власник підприємства та організації і його управлінські повноваження в сфері праці. Уповноважений власником орган по управлінню підприємством і організацією праці.
5. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права: основні функції і повноваження. Законодавство про трудові колективи і його загальна характеристика.
6. Професійні спілки як суб’єкти трудового права. Правове положення профспілок.

.

Види суб’єктів трудового  права:

• громадяни: працівники, підприємці, працюючі власники, робітники, службовці, молоді спеціалісти, молодь, жінки;
• роботодавці: державні, колективні, комунальні, приватні, спільні, іноземні підприємства, установи, організації;
• трудові колективи: первинні (бригада, відділ) та структурні (цех, філіал), підприємства, філії;
• профспілки: бригади, цеху, підприємства, галузі; федерація профспілок;
• державні органи: органи прокуратури, Національна служба посередництва і примирення, Міністерство праці і соціальної політики України, Державна служба зайнятості, центральні органи державної виконавчої влади, Комітет по нагляду за охороною праці, органи пожежного нагляду, санітарного-епідеміологічної служби тощо;
• суспільні організації (всеукраїнські, регіональні, місцеві, міжнародні), які представляють права та інтереси працівників та роботодавців.

 Суб’єкти трудового  права мають специфічну властивість  – правовий статус.

Зміст правового статусу:

1. трудова правоздатність;
2. визначається правами та обов’язками;
3. визначається гарантіями прав та обов’язками;
4. передбачена відповідальність за невиконання обов’язків і недотримання прав.

1. Суб’єктами трудового  права є сторони трудових і  тісно пов’язаних з ними відносин, які на підставі діючого законодавства наділені трудовою правосуб’єктністю.

 Види суб’єктів трудового права:

• громадяни: працівники, підприємці, працюючі власники, робітники, службовці, молоді спеціалісти, молодь, жінки;
• роботодавці: державні, колективні, комунальні, приватні, спільні, іноземні підприємства, установи, організації;
• трудові колективи: первинні (бригада, відділ) та структурні (цех, філіал), підприємства, філії;
• профспілки: бригади, цеху, підприємства, галузі; федерація профспілок;
• державні органи: органи прокуратури, Національна служба посередництва і примирення, Міністерство праці і соціальної політики України, Державна служба зайнятості, центральні органи державної виконавчої влади, Комітет по нагляду за охороною праці, органи пожежного нагляду, санітарного-епідеміологічної служби тощо;
• суспільні організації (всеукраїнські, регіональні, місцеві, міжнародні), які представляють права та інтереси працівників та роботодавців.

 Суб’єкти трудового  права мають специфічну властивість  – правовий статус.

Зміст правового статусу:

• трудова правоздатність;
• визначається правами та обов’язками;
• визначається гарантіями прав та обов’язками;
• передбачена відповідальність за невиконання обов’язків і недотримання прав.

Трудова правосуб’єктність  характеризується наявністю у суб’єкта:

• трудової правоздатності, тобто передбаченої нормами трудового права здатності мати трудові права та обов’язки;
• трудової дієздатності, тобто здатності за законодавством своїми діями здійснювати трудові права і обов'язки;
• деліктоздатності (лише для громадянина) – здатності відповідати за трудові правопорушення.

 Всі елементи правосуб’єктності виникають одночасно:

• у громадянина – з моменту досягнення встановленого віку (за загальним правилом з 16 років, за згодою одного із батьків з 15 років, як виняток - на період канікул з 14 років);
• у організації – з моменту державної реєстрації (в деяких випадках – з моменту створення).

Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового  права, суб’єктів даної галузі права  можна класифікувати на :

• суб’єкти індивідуальних трудових правовідносин - працівник та роботодавець;
• суб’єкти колективних трудових відносин (колективні суб’єкти трудового права) – роботодавці, організації роботодавців і їхні об’єднання, трудові колективи, профспілкові та інші об’єднання, інші уповноважені на представництво інтересів працівників органи, органи соціального партнерство, примирні органи;
• інші суб’єкти трудового права.

2. Працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі або організації, в їх об’єднаннях або у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Стаття 24 проекту Трудового кодексу України, сторонами трудових правовідносин визначає саме працівника і роботодавця. Визначення працівника запропоноване в Проекті видається на перший погляд простим і водночас змістовним: «працівник – фізична особа, яка вступила в трудові відносини, взявши на себе обов’язки виконувати роботу в інтересах роботодавця, під його керівництвом та контролем». Проте, таке визначення, на наш погляд, має багато «підводних каменів». По-перше, потребує детальної регламентації поняття «трудові правовідносини»; по-друге, навіть з урахуванням потреби в швидкому розвитку ринкових відносин, формулювання  «в інтересах роботодавця» дає значний простір для довільного тлумачення роботодавцем трудової функції працівника. Формулювання «робота за трудовим договором» примушує роботодавця переводити свої інтереси в площину трудового договору, створює диспозитивну основу правового регулювання відносин між ним і працівником.

 Чимало вчених, авторів  сучасних підручників з трудового права, публікацій у провідних наукових виданнях або відмовились від використання терміну «найманий працівник», або фактично свідомо чи підсвідомо вживають його у разі, якщо є необхідність зробити посилання на діючий нормативний акт, використовуючи натомість термін «працівник». До того ж, застосування терміну «робота за трудовим договором» виділяє працівника суспільного виробництва від працюючого за цивільним договором, і поряд з цим, задовольняє вищезазначені критерії правового регулювання.

Зміст правового статусу працівника:

1.      трудова  правоздатність:

• вік;

На відміну від цивільного права трудова правоздатність і дієздатність виникають одночасно. Трудова правосуб’єктність (правоздатність і дієздатність) працівників виникає за загальним правилом виникає з 16 років. За згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час, по досягненні ними 14 віку, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП України).

Граничний вік у сфері трудової правосуб’єктності не встановлюється, за винятком державної служби та здійснення роботи в правоохоронних структурах та деяких інших сферах, про що зазначено у спеціальних нормативних актах. Т.б. забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника з ініціативи роботодавця з мотивів досягнення особою пенсійного віку.

• стан здоров’я;
• професійна підготовка (у разі, якщо робота вимагає відповідної підготовки, освіти)
• судимість (у разі, якщо працівник претендує або працює на посаді, яка пов’язана із матеріальною відповідальністю);
• стать (у разі виконання особливо шкідливої роботи, про що зазначено у нормативних актах);

2.      визначається  правами та обов’язками;

3.      визначається  гарантіями прав та обов’язками;

4.      передбачена  відповідальність за виконання  обов’язків і недотримання прав.

Іноземці мають певні  з громадянами України права  та обов’язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством, відповідно до Закону України „Про правовий статус іноземців” від 04.02.1994. Іноземці можуть займатися трудовою діяльністю в Україні відповідно до отриманого в установленому порядку дозволу на працевлаштування. Отримання іноземцем дозволу (видається як правило до одного, як виняток до чотирьох років, а у разі подальшої потреби – обов’язкова перерва у шість місяців) на працевлаштування є підставою для видачі йому візи на в’їзд в Україну. Проте, для роботи іноземців повинно існувати необхідне обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців.

3,4.     Роботодавець – власник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності або уповноважений ним на управлінсько-організаційну діяльність орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Існують різночитання термінології суб’єктів трудових правовідносин. Паралельно із «власником або уповноваженим ним органом» існує термін «роботодавець», іноді зустрічається термін «адміністрація підприємства», хоча його офіційно замінено «уповноваженим власником органом».

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»  та Закон України «Про організації  роботодавців» застосовує таке визначення роботодавця: Роботодавець – це власник  підприємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

В науковій літературі з трудового  права при визначенні вищезазначеного  питання перевага надається терміну  «роботодавець»: Роботодавець – це підприємство, установа, організація незалежно від форми власності або фізична особа, котра уклала трудовий договір з працівником.

Роботодавець – фізична особа або юридична особа (установа), яка вступила у трудові відносини з працівником.

Роботодавець – фізична або юридична особа, здатна надати працівнику роботу і оплатити її.

Приєднуємось до позиції тих вчених, які вважають, що в Трудовому кодексі України сторони індивідуальних трудових правовідносин необхідно іменувати «працівник» і «роботодавець». Проте дефініція поняття роботодавець в проекті Трудового кодексу України, на наш погляд, потребує доопрацювання: «роботодавець – юридична (підприємство, установа, організація) або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб». Відповідно, п. 1 ст. 5 Проекту визначає трудові відносини як «відносини між працівником і роботодавцем, відповідно до яких працівник виконує певну роботу в інтересах роботодавця незалежно від форми домовленості про таку роботу» (курсив наш. – С.І.). Іншими словами, роботодавець – це юридична або фізична особа, яка у власних інтересах використовує працю працівників.

Погоджуємося із позицією П.Д. Пилипенка про те, що «підприємство є не чим іншим як майном і тому може виступати не суб’єктом, а лише об’єктом правовідносин. Саме так тлумачать поняття підприємства в усьому цивілізованому світі. Тільки соціалістична правова доктрина намагалася його одушевити і хоча б de jure зробити самостійним, додавши до засобів виробництва ще й працюючих людей, які використовують ці засоби». В ст. 191 нового ЦК України підприємство також визначено як об’єкт права.

Актуальним є також  запроваджене П.Д. Пилипенком визначення роботодавця: «роботодавцями за трудовим правом повинні визнаватися юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, а також фізичні особи, які використовують найману працю на основі укладення трудового договору у формі будь-якого з його різновидів». Всіх роботодавців, які мають трудові правосуб’єктність автор поділ на окремі групи:

• роботодавці – фізичні особи;
• роботодавці – юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб;
• роботодавці – державні органи.

З метою соціального діалогу з владою та профспілками створюються об’єднання роботодавців, такі як Конфедерація роботодавців України, Асоціація роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України тощо.

Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність роботодавців:

1. Конвенції № 87 „Про свободу асоціації і захист права на організації” та № 98 „Про права на організацію та ведення колективних переговорів” Міжнародної організації праці;
2. Закони України „Про об’єднання громадян”, „Про організації роботодавців”.

Основними завданнями організацій  роботодавців є:

• удосконалення механізмів реалізації соціального партнерства на засадах паритетності, рівноправності та відкритості в рамках розбудови громадянського суспільства в Україні, тобто розробка та впровадження дійсно демократичних принципів та механізмів взаємодії з соціальними партнерами в рамках конкретного законодавчо визначеного процесу (наприклад, в рамках Національної Ради соціального партнерства при Президенті України, територіальних та галузевих рад тощо);
• посилення впливу сторони роботодавців на реалізацію державної політики в сфері регулювання підприємницької діяльності;
• удосконалення механізмів ведення колективних переговорів на рівні підприємства з метою зближення інтересів роботодавця та працівника;
• сприяння ведення бізнесу членам організацій;

5. Трудовий колектив – це об’єднання громадян, які приймають участь у діяльності підприємства на основі трудового договору (контракту, угоди).

Види трудових колективів:

• трудові колективи підприємств різної форми власності:
• державних підприємств, установ, організацій;
• приватних підприємств, установ, організацій;
• акціонерних товариств тощо;
• згідно із структурою організації існує трудовий колектив:
• підприємства, установи, організації;
• цеху, відділу, бригади та інших підрозділів.

 Особливості трудових колективів:

• трудовий колектив відрізняється від колективу працівників, який є об’єднанням працівників різних виробництв і створений для певної суспільної мети (в нього входять представники різних трудових колективів);
• права і обов’язки трудового колективу регулюються певним колом нормативних актів (зокрема Главою ІІ КЗпП України);
• адміністрація не є органом трудового колективу, вона – орган роботодавця. Однак, адміністрація входить до трудового колективу, так як її члени працюють також за трудовим договором;
• трудова правосуб’єктність трудового колективу виникає з моменту утворення цього колективу.

Класифікація повноважень  трудового колективу за способом прийняття рішень:

• самостійні;
• сумісні (з адміністрацією або органом місцевого самоврядування);
• дорадчого характеру (коли адміністрація приймає рішення і у визначений строк ставить до відома про це трудовий колектив);

 Класифікація повноважень  трудового колективу в залежності  від організаційно-правової форми  підприємства:

• повноваження трудового колективу незалежно від його організаційно-правової форми:
• вирішує питання про необхідність укладання з адміністрацією колективного договору, розглядає і затверджує його проект;
• розглядає і вирішує питання самоуправління трудового колективу згідно із статутом підприємства;
• визначає перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг із фондів трудового колективу, матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці;
• визначає і регулює форми і умови діяльності на підприємстві суспільних установ;
• вирішує інші питання згідно із колективним договором;

• повноваження трудового колективу державного підприємства а також підприємства, 50 % майна якого належить державі або місцевої ради:
• розглядає і затверджує сумісно із засновниками зміни та доповнення до статуту підприємства;
• разом із засновниками підприємства визначає умови найму керівника;
• приймає рішення про виділення із складу підприємства одного або деяких структурних підрозділів для створення нового підприємства;
• приймають участь у вирішенні питання про зміни форми власності підприємства згідно із чинним законодавством.

Повноваження трудового колективу за участю власника чи уповноваженого ним органу:

• вирішення питань соціального розвитку;
• поліпшення умов праці, життя і здоров’я членів трудового колективу;
• гарантії обов’язкового медичного страхування членів трудового колективу та їхніх сімей;
• складання плану соціального розвитку підприємства на перспективу;
• створення для всіх працівників на підприємстві безпечних і нешкідливих умов праці;
• підготовка кваліфікованих робітників і спеціалістів;
• за сприянням трудового колективу надання власником пільг працівникам–випускникам ПТУ, вищих навчальних закладів та працівникам, які навчаються без відриву від виробництва;
• поліпшення умов праці жінок і підлітків;
• можливе запровадження додаткових відпусток, скороченого робочого дня та системи заохочення сумлінно працюючим членам колективу.

Органи трудового колективу:

1)      Загальні  збори (конференція) трудового  колективу:

• вищим органом трудового колективу є загальні збори трудового колективу – основна форма реалізації колективом його повноважень;
• обирають Раду трудового колективу (РТК) і заслуховують звіти про її діяльність;
• наділяють професійні спілки правом представництва трудового колективу;
• розглядають і затверджують проект колективного договору;
• затверджують за поданням адміністрації правила внутрішнього трудового розпорядку;
• обирають представників до ради трудового колективу, установи;
• приймають рішення про оголошення страйку;
• інші питання згідно із колективним договором;

Порядок діяльності загальних  зборів (конференції) трудового колективу:

• загальні збори (конференція) трудового колективу скликаються РТК у разі необхідності, але не менше ніж два рази на рік;
• збори (конференція) вважаються правомочними, якщо в них приймають участь більше половини від загального, числа членів колективу (не менше 2/3 делегатів);
• на розгляд зборів виносяться питання за ініціативою РТК, адміністрації, професійної спілки та інших суспільних організацій, окремих членів колективу тощо;

Конференція трудового колективу  – це форма самоуправління, за якою трудовий колектив у зв’язку з  багаточисельністю представляють  не всі його члени, а лише делегати (в тому числі від цехів, відділень, представництв тощо). Порядок і склад делегацій визначаються радою трудового колективу (РТК);

2)                      Рада трудового колективу (РТК):

• Рада трудового колективу (РТК) – виборний орган трудового колективу, склад, чисельність, строк діяльності і повноваження якого визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу;
• як правило повноваження РТК носять організаційний і контрольний характер по відношенню рішень, які приймаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу;
• РТК здійснює повноваження трудового колективу за період між його загальними зборами (які скликаються у разі необхідності, але не менше ніж два рази на рік) і підзвітна загальним зборам;
• член РТК не може бути переведений на іншу роботу, звільнений, до нього не може бути застосоване дисциплінарне стягнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу без згоди РТК;
• рішення РТК, прийняті згідно із її повноваженнями, обов’язкові для адміністрації;
• РТК обирається на строк до двох років таємним голосуванням на загальних зборах;
• загальні збори  визначають також її чисельність. Число представників адміністрації в раді трудового колективу не повинно перевищувати ¼ від загального складу;
• на наступних виборах РТК оновлюється на 1/3 від свого складу.

6. Профспілкові та інші  органи як суб'єкти трудового  права. Громадяни мають право  на участь у професійних спілках  з метою захисту своїх трудових  і соціально-економічних прав та інтересів.

Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.

Професійні спілки утворюються  без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією України і законами України1.

Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання)2.

Професійні спілки створюються  з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Суб'єктом трудового права  є органи профспілок на всіх рівнях, їх статус визначений в КЗпП3. Основні права професійних спілок у сфері трудового права, їх правовий статус визначено і Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. Чинним законодавством установлені основні (статутні) права й обов'язки професійних спілок і гарантії їх здійснення. Методом реалізації захисної функції профспілок стає соціальне партнерство.

Права профспілок, їх об'єднань такі:

• представляти й захищати права та інтереси членів профспілок;

• вести та укладати колективні договори й угоди;

Див.: ст. 36 Конституції України від 28 червня 1996 р. та Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. Див.: гл. XVI "Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями" та інші статті КЗпП.

• захищати права громадян на працю й здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства  про працю, а також у забезпеченні зайнятості населення;

• брати участь у вирішенні  трудових спорів, організації страйків, проведенні інших масових заходів;

• здійснювати інші права  й обов'язки1.

Як суб'єкт трудового  права трудовий колектив — добровільне, організаційно самостійне об'єднання  працівників, які беруть участь у  діяльності організації на основі трудового  договору (контракту, угоди), а також  інших форм, що регулюють трудові  відносини працівника з організацією.

До трудового колективу  підприємства входять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством2.