Суб'єкти, об'єкти та захист права інтелектуальної власності

Вступ

          Інтелектуальна власність - це продукт людського розуму, результат творчості, який охороняється законом. Це нематеріальна субстанція. Її неможливо відчути на дотик; вона немає довжини, ширини та висоті; вона немає ваги і не створює тіні; вона немає кольору, смаку або запаху.

          В Україні право інтелектуальної власності регулюється Цивільним кодексом України, прийнятий 16 січня 2003 року; Законом України «Про знаки на товари та послуги», Законом України «про винаходи та корисні моделі»; Законом України «про авторське право та суміжні права» та деякими іншими нормативно-правовими актами.

          Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність» пов'язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Проте така теорія права на творчі результати найбільшого поширення вже в XIX столітті. Термін «інтелектуальна власність», започаткований у Франції широко використовується й зараз.

Суб'єкти, об'єкти та захист права інтелектуальної власності

          Суб'єкти права Інтелектуальної власності — це особи, яким можуть належати права володіння, легітимації, користування, розпорядження та захисту прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

          Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути два види суб'єктів:

1) творець (творці) об'єкта  права інтелектуальної власності; 

2) інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права Інтелектуальної власності.

          Творець — це особа, результати інтелектуальної, творчої діяльності якої є або можуть бути визнані об'єктами права інтелектуальної власності. Коло суб'єктів, які визнаються творцями, у законі (ст.421 ЦК) не визначене І не обмежене певними вимогами до їх віку, стану здоров'я, дієздатності тощо. У зазначеній нормі ЦК наведений лише приблизний перелік осіб, які створюють той чи інший об'єкт права Інтелектуальної власності: автор, виконавець, винахідник тощо. Звідси випливає, що для суб'єктів права інтелектуальної власності характерною є однакова дієздатність суб'єктів "творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи.

          Слід звернути увагу на те, що "творча правосуб'єктність" не збігається із загальною цивільною дієздатністю, яка за загальним правом настає з досягненням фізичною особою 18 років. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна особа. Інша річ, що здійснювати авторські права така особа може лише за допомогою інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника тощо).

          Інші особи визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності, якщо відповідно до ЦК, іншого закону чи договору їм належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Наприклад, це може бути особа, якій автор відповідно до закону повністю або частково передав майнові права інтелектуальної власності — видавець літературного твору, який уклав відповідний договір з автором (ст.427 ЦК).

          Суб'єктом права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, за певних умов може бути також юридична чи фізична особа, де або у якої працює той, хто створив цей об'єкт. Про це йдеться у ст.429 ЦК, яка розрізняє два випадки:

1) визначення суб'єктів  особистих немайнових прав;

2) визначення суб'єктів  майнових прав.

          Щодо особистих немайнових прав як загальне правило встановлено, що на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, такі права належать працівникові, який його створив. Водночас у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній чи фізичній особі, де або у якої працює творець.

          У зв'язку з цим слід нагадати, що авторське право традиційно виходило з того, що у більшості випадків твір, створений у порядку виконання службового завдання, належить роботодавцю, з яким автор перебуває у трудових відносинах. Проте ст.429 ЦК підходить до вирішення цього питання з більш демократичних позицій, загалом надаючи перевагу інтересам працівника, що створив об'єкт права інтелектуальної власності.

          Аналогічні правила діють при визначенні суб'єкта особистих немайнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням. Такі права належать творцеві цього об'єкта і лише у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на вказаний об'єкт можуть належати замовникові (ч.І ст.430 ЦК).

          Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який його створив, та юридичній чи фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Тут слід звернути увагу на те, що це правило є диспозитивним і застосовується за умови, якщо інше не встановлено договором творця об'єкта інтелектуальної власності і особи-роботодавця. Такі ж правила діють щодо визначення суб'єкта майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням (ч.2 ст.429 та ст.430 ЦК).

          Об'єктами права інтелектуальної власності згідно з п.УІІІ ст.2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 р. (Стокгольмської конвенції) є:

— літературні, художні  і наукові твори;

— виконавська діяльність артистів, звукозаписи, радіо і телевізійні  передачі;

в усіх сферах людської діяльності;

— наукові відкриття;

— промислові зразки;

— товарні знаки, знаки  обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

— захист проти недобросовісної  конкуренції;

— усі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

          Хоча країни, що приєдналися до цієї Конвенції, не зобов'язані у своєму законодавстві відтворювати наведений перелік, а самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, проте практика законотворчості йде шляхом врахування цих рекомендацій. Тому в ЦК значною мірою відтворено перелік об'єктів інтелектуальної власності, вказаний у Стокгольмській конвенції.

          Згідно зі ст.420 ЦК об'єктами права інтелектуальної власності в Україні, Зокрема вважаються:

— літературні та художні  твори;

— комп'ютерні програми;

— компіляції даних (бази даних);

— виконання;

— фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

— наукові відкриття;

— винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

— компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

— раціоналізаторські пропозиції;

— сорти рослин, породи тварин;

— комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

— комерційні таємниці.

          Оскільки, на відміну від Стокгольмської конвенції, ст.420 ЦК не вказує на те, що до об'єктів інтелектуальної власності належать інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах, постає питання: чи є перелік об'єктів, встановлений у ст.420 ЦК, вичерпним?

          Враховуючи ту обставину, що ст.420 ЦК починається зі слів: До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать .", можна дійти висновку, що перелік невичерпний, оскільки інакше слово "зокрема" не мало б смислового навантаження. Отже, як і Стокгольмська конвенція, ЦК визначає поняття об'єктів інтелектуальної власності шляхом невичерпного переліку результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона.

          Слід підкреслити, що об'єктом права інтелектуальної власності не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом управління і видачі правоохоронного документа. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних міжнародних конвенцій і договорів.

          Відповідно до переліку об'єктів, що міститься у ст.420 ЦК, визначаються і види права інтелектуальної власності в Україні:

1) право інтелектуальної власності  на літературний, художній та  інший твір (авторське право) —  гл.36 ЦК;

2) право інтелектуальної власності  на виконання, фонограму, відеограму  та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) — гл.37 ЦК;

3) право інтелектуальної власності  на наукове відкриття (гл.38 ЦК);

4) право інтелектуальної власності  на винахід, корисну модель, промисловий  зразок (гл.39 ЦК);

5) право інтелектуальної власності  на компонування інтегральної мікросхеми (гл.40 ЦК);

6) право інтелектуальної власності  на раціоналізаторську пропозицію (гл.41 ЦК);

7) право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин (гл.42 ЦК);

8) право інтелектуальної власності  на комерційне найменування (гл.43 ЦК);

9) право інтелектуальної власності  на торговельну марку (гл.44 ЦК);

10) право інтелектуальної власності  на географічне зазначення (гл.45 ЦК);

11) право інтелектуальної власності  на комерційну таємницю (гл.46 ЦК).

          Встановлення права інтелектуальної власності охоплює дві ситуації: 1) виникнення права інтелектуальної власності; 2) набуття права інтелектуальної власності. Залежно від того, про яку ситуацію йдеться, можна говорити про первинні (виникнення) і вторинні (набуття) способи встановлення права інтелектуальної власності

          У випадку виникнення права інтелектуальної власності йдеться про встановлення права інтелектуальної власності вперше — раніше його не існувало, а потім виникли відповідні правовідносини. У цьому разі підстави виникнення цивільних прав та обов'язків є первинними — вони виникають вперше. Це — створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, яке супроводжується у необхідних випадках вчиненням творцем легітимаційних дій (ст.И ЦК).

          У випадку набуття права інтелектуальної власності, воно виникає з підстав, що мають вторинний характер. Зокрема таке право

можна набути в результаті отримання необхідних документів, правонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності Іншій особі тощо (ст.427 ЦК). У цьому разі підставою виникнення відповідних правовідносин вже є не тільки сам акт творчості (легітимований у необхідних випадках відповідно до вимог закону), а складна юридична сукупність (створення об'єкта права Інтелектуальної власності і подія — смерть автора і відкриття спадщини; створення об'єкта права інтелектуальної власності і правочин, спрямований на його передачу, тощо).

Захист права  інтелектуальної власності

          Захист права інтелектуальної власності в Україні в останні роки набуває усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімко зростають. Варто хоча б пригадати проблему виробництва та реалізації неліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, а також пов'язані з цим ускладнення міжнародних торгових відносин у цій та суміжних сферах. З цих міркувань наслідкам порушення права інтелектуальної власності та захисту від порушень присвячена низка норм ЦК та спеціального законодавства.

          Порушення права інтелектуальної власності можливе:

— у формі дій (посягання на право інтелектуальної власності);

— у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної власності органами, через які у встановлених законом випадках має проводитися легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності);

— у змішаній формі (невизнання права інтелектуальної власності з наступним незаконним використанням тим же суб'єктом результатів чужої інтелектуальної, творчої діяльності).

          Порушенням права інтелектуальної власності визнається також ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної власності, що захищаються на території України, без дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, з порушенням цього права незалежно від того, захищалися чи захищаються ці об'єкти в країнах походження.

          Водночас навіть за наявності ознак порушення права інтелектуальної власності, дії, які законом визнаються правомірними, порушеннями права інтелектуальної власності не визнаються.

          Порушником права інтелектуальної власності може бути фізична або юридична особа. Вина порушника для кваліфікації дій чи бездіяльності як таких, що є порушенням права інтелектуальної власності, значення не має.

          Матеріальним наслідком порушення права інтелектуальної власності є поява контрафактних виробів, тобто продукції (товарів), вироблених з використанням об'єкта права інтелектуальної власності і реалізованих в межах України з порушенням права на них. Контрафактними вважаються також вироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням права суб'єкта інтелектуальної власності.

          Відповідно до засад, які у свою чергу ґрунтуються на положеннях Конституції, захист права інтелектуальної власності здійснюється судом. Для суб'єкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту:

1) визнання права (наприклад,  визнання права інтелектуальної  власності, визнання права використання відповідного об'єкта тощо),

2) визнання правочину  недійсним (наприклад, визнання  недійсним ліцензійного договору);

3) припинення дій, які  порушують право (наприклад припинення  використання твору без згоди  його автора);

4) відновлення становища,  яке існувало до порушення права (наприклад, вилучення і знищення незаконно виданого накладу літературного твору);

5) примусове виконання  обов'язку в натурі (наприклад,  вимога до видавця про виконання  його обов'язку за договором  про видання твору);

6) зміна правовідношення (наприклад, зміна умов авторського договору на вимогу автора у вигляді реакції на порушення з боку видавця),

7) припинення правовідношення  (наприклад, дострокове розірвання  ліцензійного договору у випадку  його порушення);

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної  (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними  рішень, дій чи бездіяльності  органу державної влади, органу  влади Автономної Республіки  Крим або органу місцевого  самоврядування, їх посадових і службових осіб.

          Суд може також захистити цивільні права та інтереси, пов'язані з інтелектуальною власністю, застосувавши спеціальні способи захисту права інтелектуальної власності та постановивши рішення про:

1) застосування негайних  заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску  через митний кордон України  товарів, імпорт чи експорт  яких здійснюється з порушенням  права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права Інтелектуальної власності (контрафактних виробів);

4) вилучення з цивільного  обігу матеріалів та знарядь,  які використовувалися переважно  для виготовлення товарів з  порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового  грошового стягнення замість  відшкодування збитків за неправомірне  використання об'єкта права інтелектуальної  власності. Розмір стягнення визначається  відповідно до закону з урахуванням  вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в  засобах масової інформації відомостей  про порушення права інтелектуальної  власності та зміст судового  рішення щодо такого порушення.

          З метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів суд має право заборонити відповідачеві чи іншій особі вчиняти певні дії. Для цього необхідна наявність таких умов: 1) існують достатні підстави вважати, що ця особа є порушником права інтелектуальної власності; 2) зазначені дії стосуються виробництва, відтворення, розповсюдження, використання, а також транспортування, збереження або володіння виробами (товаром); 3) є достатні підстави вважати вироби контрафактними; 4) зазначені дії вчиняються з метою випуску в цивільний обіг цих контрафактних виробів (товарів).

          Якщо дії порушника права інтелектуальної власності мають ознаки злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на: 1) вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними; 2) матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і використання зазначених виробів (товарів); 3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність.

Висновки

          Поряд з людською творчістю і винахідливістю інтелектуальна власність всюди навколо нас. Кожний продукт або послуга, які ми вживаємо або отримуємо у повсякденному житті, — це результат довгого ланцюга великих і малих інновацій, наприклад зміни дизайну або удосконалення, що роблять зовнішній вигляд чи функції виробу такими, якими вони є сьогодні.

          Очевидно, для забезпечення дієвості такого ринку необхідно насамперед створити сприятливі умови кожному із його учасників для одержання ними вигоди при максимальній прозорості здійснення операцій щодо об'єктів інтелектуальної власності, за умови дотримання чинного законодавства, правил чесної конкуренції та обмеженої участі державних органів управління та контролю.

          Складовою частиною особливої системи права України є інститут права інтелектуальної власності1. Його поява й розвиток міцно пов'язані з інтелектуалізацією життя людства, розвитком інформаційних технологій і культури.

          Сьогодні все більше зростає розуміння того, що трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, чи не найважчий етап у ланцюзі, який пов'язує розробника зі споживачем.

          В Україні організаційною структурою стала створена минулого року у філії «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» державного підприємства «Український інститут промислової власності», що стало можливим завдяки держдепартаменту інтелектуальної власності.

          Що стосується законодавства України, про інтелектуальну власність, то воно є ще не досить досконалим, і містить певні розбіжності у визначенні різних категорій інтелектуальної власності. Так, наприклад, одні закони визнають право власності на об'єкти науково-технічної творчості інші — тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку.

          Основним пріоритетом для розвитку українського законодавства є, на даний момент, уніфікація його з міжнародними нормативними актами європейського союзу, для подальшого ефективного розвитку та захисту прав інтелектуальної власності.

Список використаних джерел

1. Азимов Ч.Н. Основи  патентного права Украини. —  Харьков, 1995

2. Липцик Д. Авторское право й смежные права / Пер. с фр. -М., 2002.

3. Макода В.Є. Правова охорона  промислових зразків в Україні. - К., 2000.

4. Пиленко А.А. Право изобретателя. — М., 2001.

5. Підопригора О.А. Проблеми кодифікації  законодавства про інтелектуальну власність // Українське право. — 1997. — Число 1. — С.61-80.

6. Підопригора О. Проблеми системи  законодавства України про інтелектуальну  власність // Інтелектуальна власність. -- 2000. — №3. - С.3-14.

7. Право інтелектуальної власності: Підручн. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. — К., 2002.

8 Сіренко І. Юридична природа  прав на об'єкти інтелектуальної  власності // Українське право.  — 1997. — Число 3. — С.132-135.

9. Шишка Р.Б. Охорона права  інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект. — Харків, 2002.

10. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. -2003 -№11.-Ст. 461.