Суб’єкти інформаційної діяльності та їх потреби в інформації

Суб’єкти інформаційної  діяльності та їх потреби в інформації

1. Класифікація інформації

 Термін «класифікація»  доходить від латинських слів classis – розряд та facere – робити  і вживається у двох значеннях.  З одного боку, класифікація –  це логічний процес зарахування  отієї чи іншої сукупності  об’єктів (елементів) до певного  класу згідно з визначеною  суттєвою ознакою або групою  ознак. Поряд з цим класифікація  розглядається не лише як зазначений  вище процес, а і як результат  такого процесу. Аналіз одного  й того ж об'єкта з точки  зору різних його суттєвих  ознак обумовляє можливість одночасного  існування різних класифікацій  цього об' єкта. Повною мірою це  стосується й інформації. Класифікація  інформації за основними характеристиками  дає змогу ефективно використовувати  її на практиці.

Причому найпростіший і водночас досить ефективний відхід до класифікації інформації базується на законі одності  протилежностей. Так, у найзагальнішому  плані, залежно від доступності, інформація поділяється на доступну і недоступну для певного об’єкта.

Дотупність інформації обумовлена не лише її юридичним статусом, а  й фактичними умовами її використання для різних суб’єктів. Для визначення юридичних аспектів вживається поняття «режим доступу», який, згідно із Законом України «Про інформацію», визначається як передбачений правовими ормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. За режимом доступу інфрмація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Для визначення останньої вживається ще закрита, або декретна, тобто така, що з цих чи інших міркувань являє собою таємницю і розповсюдження якої можливо лише за згодою органів, вповноважених контролювати витання пов’язані з цією інформацією. Інформація з обмежени доступом, у свою чергу, поділяється на таємну і конфеденційну.

 До таємної належить  інформація, що містить відомості,  які становлять державну та  нішу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає коди  особі, суспільству і державі.  Кнфіденційна – інформація, що  містить відомості, які знаходяться  у володінні, користуванні або  розпорядженні юридичних та фізичних  осіб і поширюється за їхнім  бажанням згідно з передбаченими  умовами (ст. 30 Закону України  «Про інформацію»).

Відкрита – інформація, якою дозволено користуватися широкому загалу. Існує перший зв’язок між  реальною доступністю інформації та режимом доступу до неї. Він проявляється у праві на інформацію та його реалізації. Адже не всяка відкрита інформація доступна певному суб’єктові і навпаки. Наприклад, співробітник регіонального  управління СБУ (крім м. Києва) може мати доступ до таємної інформації, але  не може в будь-який момент користатися  відкритою інформацією, що є лише у фондах Національної бібліотеки України  ім. В. І. Вернадського. Водночас аспірант, що не має права на користування таємною інформацією, але проживає у м. Києві, може вільно користуватися  інформацією з фондів зазначеної бібліотеки.

 Можливість доступу  до інформації для конкретного  споживача часто залежить від  платних чи безплатних умов  її надання. Тому, відповідно до  її місця у товарно-грошовому  обігу, інформація поділяється  на комерційну та некомерційну. Комерційна інформація поширюється  лише за бажанням її власника, в першу чергу з його умовах  і переважно як об’єкт купівлі-продажу.  При цьому конкретні оцінки  власника (відправника) інформації  та її споживання (отримувача) можуть  різнитись. Виходячи з цілей  власника, до категорії комерційноїінформації  може бути віднесений широкий  спектр джерел із найрізноманітнішими  умовами доступу: від креси  до інформації консультативних  форм. З точки ж зору цілей  споживача умовою зрахування  інформації до категорії комерційної  є отримання ним відповідного  прибутку. Тому суспільно-політична  преса, що приносить прибуток  її видавцям, не розглядається  як комерційна інформація її  споживачем – звичайним громадянином. Характерною ознакою некомерційної інформації є, як правило, безплатний характер її поширення. Хоча й тут можуть бути винятки. Наприклад, безплатне поширення буклетів на виставці не відміняє комерційних цілей її власників-відправників.

 За своєю генезою  інформація (дані) поділяється на  первінну і вторинну. Первинна  – це інформація (дані), зібрана  вперше для розв’язання якого-небудь  завдання. А вторинна – та, яка  вже була зібрана раніше для  інших цілей. Поширене трактування  вторинної інформації як продукту  переробки первинних даних висхідного  повідомлення. У цьому контексті  близьким за змістом є поділ  інформації на оглядову й аналітичну. Адже остання обов’язково є  результатом опрацювання якихось  висхідних повідомлень. Взагалі  треба подкреслити діалектику  абсолютності та відносності  понять первинної та вторинної  інформації. Критерієм її зарахування  до отієї чи іншої категорії  витупають потреби конкретного  суб’єкту.

 За своєю суб’єктною  належністю інформація поділяється  на внутрішню і зовнішню. Наприклад,  інформація, що обертається в  межах підприємства, є його внутрішньою  інформацією. А та, що надходить  з оточуючого середовища, – зовнішньою.

 Розглядаючи класифікацію  інформації, не можна не згадати  ту, яка находиться в Законі  України «Про інформацію». Виділяються  такі види інформації:

• статистична;

• адміністративна;

• масова;

• про діяльність державних органів влади та органів місцевого і  регіонального самоврядування;

• правова;

• про особу;

• довідково-енціклопедичного характеру;

• соціологічна.

   Статистична інформація  – це офіційна документована  державна інформація, що дає кількісну  характеристику масових явищ  і процесів, які вдбуваються в  економічній, оціальній, культурній  та інших сферах життя.Адміністративна  інформація (дані) – це офіційні  документовані дані, що дають  кількісну характеристику явищ  і процесів, які відбуваються  в економічній, соціальній, культурній, інших аферах життя і збираються, використовуються, поширюються та  зберігаються органами державної  влади (за винятком органів  державної статистики), органами  місцевого самоврядування, юридичними  особами згідно із законодательством  з метою виконання адміністративних  обов’язків і завдань, які  належать до їх компетенції.  Масова інформація – це публічно  поширювана друкована та аудіовізуальна  інформація. Інформація державних  органів та органів місцевого  і регіонального самоврядування  – це офіційна документована  інформація, яка створюється в  процесі поточної діяльності  законодавчої, виконавчої та судової  влади, органів місцевого та  регіонального самоврядування. Правова  інформація – це сукупність  документованих або публічно  оголошених відомостей про право,  його систему, джерела, реалізацію, юрідичні факти, правідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з  ними та їх профілактику тощо. Інформація про особу – це  сукупність документованих або  публічно оголошених відомостей  про особу. Інформація довідково-енциклопедичного  характеру – це систематизовані,  документовані або публічно оголошені  відомості про суспільне, державне  життя та навколишнє середовище. Соціологічна інформація – це  документовані або публічно оголошені  відомості про вставлення окремих  громадян і асоціальних груп  до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

 Певною мірою ця  класифікація досить суперечна,  а її складові аноді дублюються. Наприклад, одночасно до категорії  інформації державних органів  та органів місцевого і регіонального  самоврядування (ст. 21) і до категорії  правової інформації (ст. 22) зараховано  законодавчі акти. Поряд з   тим, що в Законі виділено  довідково-енциклопедична інформація, в ньому зовсім не згадується  спеціальна інформація, що міститься  у виданнях неенциклопедичного  характеру. Водночас у ст. 30 («Інформація  з обмеженим доступом») згадується  професійна, ділова, виробнича, банківська, комерційна та інформація іншого  харктеру. Існують і деякі інші  супереності. Однак, оскільки  Закон України «Про інформацію»  є важливим документом у системі  врегулювання правових відносин  в інформаційній сфері, знання  наведеної класифікації інформції  необхідне фахівцям відповідного  профілю.

2.     Суб’єкти інформаційнійних відносин і форми організації інформаційної діяльності у суспільстві

Інформаційна дільність  у суспільстві здійснюється суб’єктами, які мають певні інтереси і  прагнуть їх реалізувати, ставлячи перед  собою відповідні цілі. Їхня взаємодія  з іншини суб’єктами (клієнтами, партнерами та ін.) обумовляє механізм і форми  організації інформаційної діяльності суспільстві. Закон України «Про інформацію» визначає, що суб’єктами інформаційних відносин є громадяни  України, юридичні особи та держава.    Суб’єкти інформаційнійних відносин, згідно із цим Законом, можуть бути також інші держави, іхні громадяни  та юридичні особи, міжнародні організації  та особи без громадянства.

 Поряд з цим з метою аналізу механізмів і форм організації інформаційної діяльності можна розглядати учасників інформаційних відносин відповідно до їхньої ролі у процесі життєдіяльності суспільства, використовуючи як аналог поділ, до якого вдаються економісти. Критерієм поділу тут виступатиме однотипність функцій учасників інформаційних відносин. За таких умов означені суб’єкти поділятимуться на такі категорії:

· населення (або домогосподарства), куди входять громадяни України та інших держав, а також особи без громадянства;

· комерційні організації, що є юридичними особами України  та

інших держав, включаючи  приватних підприємців;

· некомерційні організації  — юридичні особи України та інших держав;

· органи державної (центральної) влади та відповідного галузевого управління;

· органи місцевої влади, самоврядування та відповідного галузевого управління.

Звичайно, за необхідності цей  поділ може бути поглиблений, наприклад, за галузевими чи іншими ознаками залежно від конкретних потреб.

Слід звернути увагу, що на практиці поряд з терміном “суб’єкт

інформаційних відносин”  вживається термін “суб’єкт інформаційної

діяльності”. Другий термін, хоч і поступається першому за рівнемузагальнення, однак наголошує саме на активній ролі таких

суб’єктів, які намагаються  певним чином впливати на своє інформаційне середовище. З огляду на те, що сам процес організації, можливий лише за активної ролі певних суб’єктів, ми в подальшому частіше вживатимемо саме термін “суб’єкт інформаційної діяльності”.

Водночас взаємодія зазначених суб’єктів приводить до утворення різних форм суспільної організації інформаційної діяльності, характеристика яких подається нижче.

Галузі інформації — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства і держави. Таке визначення галузі інформації, по суті, близьке до абстрактного поняття “чиста галузь”, яка ототожнюється з виробництвом одного виду продукту. Основні галузі інформації, згідно із Законом України “Про інформацію”: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна. Причому у даному Законі відсутнє чітке визначення кожної з цих галузей.

Поряд з цим, наприклад, в  економічній науці та на практиці вживають термін “галузь народного господарства” (або “господарча галузь”), що являє собою якісно однорідну групу господарських одиниць, яка характеризується особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці та відіграє специфічну роль у процесі розширеного відтворення. У цьому контексті як окремі галузі інформації можуть розглядатися сукупність підприємств та організацій, що постачають інформацію на однорідних носіях. Детальніше це питання розглянемо при аналізі джерел інформації.

Для узагальненого визначення області дії, середовища, в якому поширюються повідомлення, вживається поняття “інформаційна сфера”. Інформаційна сфера — це відносно самостійна сфера життєдіяльності суспільства. Її територіальний аспект виражається поняттям “інформаційний(е) простір (поле)”, що є ареалом, у межах якого виявляється вплив даного суб’єкта інформаційної діяльності або певної сукупності суб’єктів інформаційної діяльності. Причому ця діяльність спрямована, як правило, на певний об’єкт (наприклад, населення країни).

Та частина інформаційної  сфери, де інформація поширюється на

основі товарно-грошових відносин, являє собою інформаційний ринок. Іноді як синоніми вживаються поняття “ринок інформації” і “ринок інформаційного та інтелектуального продукту”. Цей ринок являє собою суспільний механізм купівлі-продажу інформації та продуктів інтелектуальної власності.

 3. Інформаційна потреба та інформаційний цикл

Те, що процес управління потребує інформації, — давно відома аксіома. Однак, мабуть, саме очевидність цього твердження часто залишає поза увагою аналітиків і менеджерів інформаційні потреби, їхню сутність і закономірності формування та задоволення. Для цього є певні підстави історичного та соціально-економічного характеру.

По-перше, управління як теоретична й особливо прикладна дисципліна, по суті, почала формуватися близько ста років тому. По-друге, інформаційна діяльність як окрема сфера професійної діяльності, а не просто як складова процесу управління в межах різних організацій здебільшого має ще менший стаж, ніж наука управління. Щоправда, це не означає, що в минулі століття не існувало суб’єктів та організацій, професійна діяльність яких полягала у задоволенні інформаційних потреб інших членів суспільства. Згадаймо з цього приводу, наприклад, бібліотеки, газети тощо. Але інформаційні потреби різних суб’єктів стають об’єктом окремого аналізу з метою їхнього задоволення на досить широкій професійній основі переважно у другій половині ХХ ст. Відбувається це завдяки подальшому поглибленню

суспільного поділу праці, в  тому числі й у сфері управління, і появі та

розвитку нових технологій передачі та зберігання інформації.

Отже, що ж являє собою  інформаційна потреба? За визначенням

фахівців, інформаційна потреба (або ж потреба в інформації) — це інформація, яку людина чи організація має одержати, щоб ефективно виконувати свою роботу, позитивно розв’язати якусь проблему або успішно задовольнити приватний інтерес чи хобі. Таким чином, у певного суб’єкта потреба в інформації виникає через необхідність ліквідувати дефіцит певних знань, свого роду аномальний етап процесу пізнання. Часто люди не одразу можуть чітко сформулювати свою інформаційну потребу. Коли перед ними стоїть якась проблема, вони шукають потрібну інформацію, паралельно збираючи багато інформаційного шуму.

Для визначення цього стану  фахівці вживають термін “пасивна

інформаційна потреба”, що являє собою потребу в інформації, яка усвідомлюється людиною лише тоді, коли вона отримує інформацію, необхідну для розв’язання проблеми, що стоїть перед нею. Причому

отримана інформація може бути недостатньою для вирішення  самої

проблеми. Дуже часто вона може лише сприяти усвідомленню того,

яка інформація потрібна суб’єкту для розв’язання його проблеми. Перехід від пасивної інформаційної потреби до її усвідомлення суб’єктом стимулює цілеспрямований пошук інформації. Надзвичайно висока популярність Інтернету, на думку деяких фахівців, частково пов’язана з тим, що він пропонує користувачам великі можливості задоволення їх пасивних інформаційних потреб.

Інформаційна потреба  обумовлює появу інформаційного бажання,

тобто тієї інформації, яку  певна особа чи організація хотіла б мати.

В ідеалі інформаційні бажання  та інформаційні потреби збігаються.

Але в реальному житті  через вплив різних чинників таке буває вкрай

рідко. Під час опитування користувачів інформації, наприклад у бібліотеках, як правило, досліджують перш за все їх бажання, які тією чи іншою мірою можуть відрізнятись від реальних потреб.

Інформаційні бажання  реалізуються в інформаційні запити, тобто

замовлення одиниці інформації, що розглядається як потрібна або

бажана. Запит досить часто  може не збігатися з потребою або  навіть

з бажанням. Інформаційний  запит частково залежить від очікувань,

які, в свою чергу, залежать від існуючої системи інформаційного забезпечення. Тобто користувач, базуючись часто на власному досвіді,

прогнозує, на яку інформацію він може розраховувати у конкретному випадку, подаючи той чи інший запит на інформацію.

Інформаційний запит, якщо він  реалізований (задоволений), завершується використанням інформації. Використання може виявитися результатом цілеспрямованого пошуку (виконаного запиту) і випадкового відкриття (в результаті нецільового пошуку). Потреба в інформації, як свідчить досвід, ширша за її використання. Адже далеко не завжди і не всі інформаційні потреби суб’єкта можуть бути повністю задоволені.

Послідовний ланцюжок інформаційних  потреб, бажань, запитів і

використання інформації складає інформаційний цикл. Інформаційний цикл має завершений характер, якщо використання інформації відповідає потребі в ній. Якщо ж використана інформація не задовольнила інформаційну потребу, то такий цикл має незавершений характер. Водночас треба брати до уваги, що використання певної інформації породжує нові інформаційні потреби.

В основі формування потреб відповідних суб’єктів в інформації лежить специфіка їхньої життєдіяльності. Тому механізм визначення потреб суб’єктів управління в інформації базується на аналізі їхніх поточних і перспективних проблем. Якщо ситуація стабільна, усталена, то потреба в інформації визначається на підставі наявного досвіду, традиційного порядку ведення справ тощо. У таких випадках відповідні рішення часто приймаються на підставі суджень. І навпаки, нова, нестабільна ситуація спонукає до пошуку нових джерел інформації, нових механізмів задоволення інформаційних потреб. Іноді це навіть пов’язано зі зміною внутрішньої

організації інформаційної  діяльності суб’єктів. Алгоритм визначення

та реалізації інформаційних  потреб у новій для суб’єкта ситуації зображено на рис. 2. Що ж стосується чинників, які впливають на процес визначення потреб суб’єктів в інформації та можливість їх задоволення, то їх можна поділити на мотиваційні, когнітивні та ресурсні. Між ними існує прямий та зворотний зв’язок.

Мотиваційні чинники —  це ступінь зацікавленості суб’єктів у задоволенні їхніх інформаційних потреб. На перший погляд, сама постановка такої проблеми може здаватися нелогічною. Але на практиці можлива ситуація, коли інтереси підприємства, фірми та окремих працівників не збігаються. Таких прикладів досить багато: від недбалого виконання своїх обов’язків чи навіть шахрайства окремих працівників до краху американської енергетичної корпорації Enron.

Під когнітивними чинниками  процесу визначення та задоволення

інформаційних потреб суб’єктів  треба розуміти інтелектуальні

здібності відповідних працівників, їхню здатність до нестандартного

мислення, їхню кваліфікацію, професіоналізм у найширшому розумінні цих слів. Через якісну відмінність кваліфікації працівників як специфічного виду ресурсів її доцільно розглядати окремо від матеріально-технічних і фінансових ресурсів суб’єктів (підприємств, організацій тощо).

Саме матеріально-технічні та фінансові ресурси розглядають у першу чергу, коли йдеться про ресурсні чинники забезпечення процесу визначення потреб суб’єктів у інформації та можливості їх задоволення. Адже за умов однакової кваліфікації та мотивації працівників кращі можливості задоволення власних інформаційних потреб матимуть суб’єкти з вищим рівнем матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Механізм та реалізації інформаційних потреб

 

4. Система оцінки інформаційних потреб

Для зручності аналізу  питання цього розділу умовно вважатимемо, що інформаційні потреби і бажання збігаються. Через багатозначність самого поняття “інформація” інформаційні потреби на практиці нерідко чітко визначити й оцінити досить складно. Однак, щоб розв’язати дану проблему, фахівці окреслюють головні ознаки інформаційних потреб. Розглянемо ці ознаки.

Ключовою характеристикою  будь-якої інформаційної потреби,

що вимагає задоволення, є тематика проблеми, яку треба  розв’язати.

Вона задається набором  ключових понять (слів), на підставі яких

здійснюється пошук інформації. У ролі ключових понять перш за все

виступають спеціальні терміни  як окремо, так і в певних словосполученнях, що дає змогу спочатку конкретизувати напрям пошуку інформації, а потім — обсяги її збору. Саме кількість понять по темі відображає потенційну інформаційну насиченість тієї чи іншої проблеми, яка вимагає розв’язання. З іншого боку, пошук і збір інформації здійснюються з метою її аналізу, який повинен бути завершений протягом певного часу. Тому набір ключових понять поєднується із визначенням глибини аналізу (виокремлення ) обраної теми. Наприклад, повинен чи не повинен аналіз банківської системи України

включати діяльність банків на ринку цінних паперів (набір ключових понять). І наскільки детально, наприклад із хронологічної точки зору, треба аналізувати діяльність банків на ринку цінних паперів (глибина виокремлення конкретної теми).

Причому вже на початковому  етапі можуть виникнути проблеми у визначенні інформаційної потреби, що пов’язані з перешкодами на шляху її предметної специфікації, а саме:

· узагальнений або недостатньо  чіткий запит на інформацію;

· багатозначне тлумачення понять.

Перший з цих факторів має суто суб’єктивний характер і пов’язаний з рівнем кваліфікації відправника й отримувача інформації, з їхньою психологією. Другий має об’єктивну семантичну основу, притаманну будь-якій мові.

Наступною характеристикою  будь-якої інформаційної потреби виступають ймовірні функції використання одержаної інформації.

Відповідно до свого призначення  при розв’язанні завдань, які стоять перед суб’єктом, фахівці виділяють такі функції використання одержаної інформації, або інформаційні функції:

 1) функція пошуку даних — передбачає отримання суб’єктом заздалегідь наміченої інформації довідкового характеру;

2) функція оперативної  поінформованості — передбачає отримання суб’єктом регулярних повідомлень про сучасну ситуацію;

3) дослідницька функція  — передбачає отримання інформації  для

проведення глибокого  дослідження у новій для суб’єкта сфері знань, діяльності тощо;

4) ознайомча функція —  передбачає одержання суб’єктом базової інформації, необхідної для розуміння проблеми суб’єктом;

5) стимулююча функція  — передбачає отримання суб’єктом інформації, необхідної для генерації нових ідей, отримання нових стимулів для подальшої інтелектуальної діяльності.

Важливе значення для описання інформаційної потреби має характер подальшого використання отриманої інформації — наприклад, теоретична, довідкова, статистична, методологічна тощо. Ця характеристика за формальними ознаками близька до функцій використання інформації, але має більш інваріантний (незмінний) характер, стосується перш за все властивостей власне інформації.

Для опису конкретної інформаційної потреби слід враховувати хронологічне охоплення подій, тобто період часу, за який збирається інформація для її подальшого використання. Ця ознака пов’язана з обсягом необхідної інформації і залежить у першу чергу від специфіки завдань, які треба вирішити. Наприклад, через річні коливання урожайності сільськогосподарських культур інформацію про можливу окупність інвестицій в аграрний сектор доцільно збирати за кілька років. Тоді як для визначення тенденції розвитку (тренду) фінансових (фондових) ринків з метою проведення короткотермінових операцій достатньо обмежитись збором інформації за порівняно коротший період, як правило, в межах одного року.

Перелічені ознаки (характеристики) інформаційних потреб, не обтяжені суб’єктивним впливом відправника інформації. І тому саме вони відіграють основну роль для характеристики кожної конкретної інформаційної потреби.

Водночас існує ряд  характеристик інформаційних потреб, формування яких пов’язане із суб’єктивним впливом відправника інформації. Так, на зміст повідомлення впливає місце походження первинної інформації. Наприклад, на початку 90-х років матеріали про Україну навіть вельми поважних західних аналітичних центрів, але підготовлені на підставі тільки неукраїнських видань, мали суттєві недоліки щодо об’єктивності подачі інформації про нашу країну.

Значний вплив на зміст  і форму повідомлення має точка  зору його

автора(ів). Вона, у свою чергу, пов’язана з притаманними йому (їм)

настановами та стереотипами і залежить від:

· належності до певної наукової школи;

· сповідуваної політичної орієнтації;

· авторитетності використаних джерел інформації тощо.

Причому перелічені характеристики самі по собі можуть бути

об’єктом аналізу з  боку користувача інформації з метою  визначен-

ня її достовірності, точності, коректності тощо, а отже, й можливо-

стей використання для  підготовки та прийняття управлінських

рішень.

Важливе значення для засвоєння  інформації має форма її презентації. Наприклад, обсяг коментарів, наявність таблиць, графіків, діаграм тощо, а також загальний обсяг матеріалу, оскільки кожний споживач здатний засвоїти за певний відрізок часу тільки певний обсяг повідомлень.

Оцінка інформаційних  потреб суб’єктів здійснюється на практиці

перш за все через оцінку їхніх інформаційних бажань і запитів. Останні більш очевидні, оскільки знаходяться “на поверхні”, тоді як справжні інформаційні потреби мають глибинніший характер і для свого адекватного визначення потребують певного аналізу (самоаналізу). Взагалі визначення власних інформаційних потреб суб’єктами (насамперед, через самоаналіз) є ефективним засобом удосконалення процесу управління. Правильна ж оцінка сторонніх інформаційних потреб становить для будь-якого суб’єкта важливий фактор поліпшення його зовнішніх відносин. А для багатьох суб’єктів інформаційного ринку — це важливий резерв збільшення обсягів продажу інформації.

5. Характеристика  інформаційних потреб суб’єктів  інформаційних відносин

     та  загальні чинники їх задоволення

Профіль та особливості діяльності основних суб’єктів інформаційних відносин обумовлюють специфіку їх інформаційних потреб. Тому стисло про характеристики функціонування основних типів суб’єктів.

 Комерційні організації — юридичні особи, підприємці — фізичні особи.

Суспільна функція: виробництво  та продаж товарів і послуг.

Специфіка інформаційних  потреб: детальна інформація, що стосується виробництва та збуту певної для кожного суб’єкта категорії товарів та послуг; вузькоспеціалізована інформація у сфері технологій та їх фінансовоекономічного забезпечення посідає провідне місце серед інформаційних потреб; інформація по певних ринках.

Некомерційні організації  — юридичні особи.

Суспільна функція: презентація  та захист інтересів певних груп

юридичних і фізичних осіб.

Специфіка інформаційних  потреб: інформація щодо діяльності

осіб, інтереси яких дана організація представляє, має більш загальний характер порівняно з інформацією, якою користуються особи, інтереси яких представляє ця некомерційна організація; більше значення в діяльності некомерційних організацій мають дані (інформація) про економічні, соціальні, політичні процеси у країні в цілому чи в якомусь регіоні (для організацій регіонального профілю).

Громадяни (фізичні особи).

Суспільна функція: продавці робочої сили, споживачі товарів і послуг, члени громадянського суспільства.