Суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності, їх класифікація

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Одеський Національний Морський Університет

Курсова робота

з дисципліни:

«Кримінально-процесуальне право»

на тему:

«Суб’єкти кримінально-процесуальної  діяльності, їх класифікація »

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………..….…3

Розділ I. Поняття та класифікація суб’єктів кримінального процесу  ….5 Розділ II. Загальна характеристика суб’єктів кримінального процесу...8

2.1 Особи, які ведуть  кримінально-процесуальне провадження…..……8

2.2 Особи, які мають та  відстоюють у кримінальному процесі  свої інтереси…………...………………………………………………………………14

2.3 Учасники процесу, які  відстоюють інтереси інших осіб  ……….….19

2.4 Особи, які сприяють  кримінальному процесу і здійсненню  правосуддя………………………………………………….….…………………20

Розділ III. Процесуальна правоздатність і дієздатність суб’єктів кримінального  процесу…………………………………………………...26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….28

ЛІТЕРАТУРА…………………...…………………………………………30

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й  покаранню винних та недопущенню  покарання невинних. А також –  система правовідносин, що виникають  у перебігу цієї діяльності вказаних органів один з одним, з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями й трудовими  колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної  діяльності.

Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою  систему передбачених законом процесуальних  дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального  процесу. Ці процесуальні дії і рішення  породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком. [3, c.15]

Процесуальні правовідносини можна розглядати як правову форму  кримінально-процесуальної діяльності. Елементи таких правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт – поведінка суб‘єктів  кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язки суб‘єктів. Тож можемо говорити про те, що поняття  суб’єкту кримінального процесу  є ключовим.

Тема є актуальною, оскільки участь осіб в кримінально-процесуальному провадженні вимагає чіткого  знання прав та обов’язків кожного  суб’єкта (учасника) цих відносин. Адже саме в ході кримінального процесу  вирішується питання про притягнення  особи до кримінальної відповідальності – суттєвого обмеження її прав та свобод.

Крім того, ця тема має  важливе значення в підготовці фахівців-юристів. Вони повинні чітко знати, хто  має залучатися до участі в кримінальному  процесі і які права та обов’язки  при цьому ці особи матимуть.

Об’єктом дослідження  цієї курсової роботи є законодавство  України.

Предмет дослідження –  суб’єкти кримінального процесу.

Мета – аналітичне дослідження  процесуального статусу всіх суб’єктів  кримінального процесу.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

   * дослідити поняття  суб’єктів кримінального процесу,

   * охарактеризувати  основні групи суб’єктів кримінального  процесу та кожного із суб’єктів  зокрема,

   * вирішення задач.

Теоретичну основу дослідження  становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних  та зарубіжних фахівців, що стосуються теми „Суб’єкти кримінального процесу”.

Методологічна основа. У курсовій роботі використовується історично-правовий, типологічно-порівняльний і комплексно-системний  метод.

Практична цінність. Матеріали  та результати курсової роботи можуть бути використані для майбутніх  правових досліджень.

Структура дослідження. Курсова  робота складається з вступу, трьох  розділів, підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

   1.

Поняття суб’єктів кримінального  процесу

Осіб, які вступають у  кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї  права, повноваження та обов'язки регламентуються  чинним законодавством визначають як суб'єктів кримінального процесу. Тобто, усі особи, які вступають  у процесуальні правовідносини, незалежно  від підстав, обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримінального процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, є суб'єктами кримінального процесу.

З визначення суб’єктів кримінального  процесу фактично слідує, що вони є  його учасниками. І насправді використання в науковій літературі поняття “суб’єкти” прийшло на зміну поняттю “учасники” зовсім недавно. В цьому є деяка особливість саме кримінального процесу – суб’єкти фактично і є учасниками процесу, на відміну від багатьох інших галузей права. В подальшому в своїй роботі використовуватиму обидва ці поняття, як рівнозначні між собою, саме стосовно кримінально-процесуального їх значення [3, c.74].

У кримінально-процесуальні відносини окремі особи вступають  по-різному залежно від їх ставлення  до факту, стосовно якого здійснюється процесуальне провадження. Перші —  в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та інші); другі  — в силу своїх посадових обов'язків  щодо встановлення істини та забезпечення правосуддя (слідчий, прокурор, суддя  і тд.); треті — за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник і т,д.); четверті — притягаються до участі в процесі в примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).

Усі суб'єкти (учасники) процесу  характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені в  законі права та обов'язки (закон  визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному  судочинстві відповідно до своїх  прав та обов'язків у встановленому  порядку;

г) зобов'язані дотримуватись  чинного законодавства;

д) мають проявляти толерантність, поважати честь і гідність інших  учасників процесу;

є) мають право на забезпечення особистої безпеки;

є) вступають у процесуальні правовідносини;

ж) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків  або порушення прав інших учасників. [9, c.65]

За характером виконуваних  функцій, завдань і свого процесуального статусу суб’єктів кримінального  процесу поділяють на чотири групи.

1. Органи та посадові  особи, які ведуть та безпосередньо  здійснюють кримінально-процесуальне  провадження: слідчий, начальник  слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор, обвинувач.  Загальним для них є охорона  державних інтересів та виконання  функцій, спрямованих на досягнення  завдань кримінального процесу.  Вони наділені владно-розпорядчими  повноваженнями та повинні бути  не зацікавлені в результатах  справи. Закон гарантує державний  захист цих осіб та встановлює  відповідальність за втручання  в діяльність, здійснення будь-якого  впливу з метою перешкодити  їх юридичній діяльності.

2. Особи, які мають та  відстоюють самостійний інтерес:  потерпілий, підозрюваний, обвинувачений,  правопорушник у справах протокольної  форми досудової підготовки матеріалів,цивільний  позивач, цивільний відповідач. За  слушною думкою деяких учених, сюди слід відносити і жертву  злочину — особу, яка постраждала від злочину але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим.

3. Особи, які захищають  та представляють інтереси "третіх  осіб": захисник, представник цивільного  позивача, представник цивільного  відповідача. Спільним для них  є те, що вони сприяють захисту  прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані  про обставини справи, що стали  відомі їм у зв'язку з виконуваною  ними функцією.

4. Особи, які сприяють  кримінальному судочинству: свідок, заявник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового  засідання, заставодавець, поручитель тощо. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом. [3, c.80]

Розділ II. Загальна характеристика суб’єктів кримінального процесу

2.1 Особи, які ведуть  кримінально-процесуальне провадження

До числа суб'єктів кримінального  процесу даної категорії належать: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить  дізнання, прокурор, суддя (суд). [9, c.69]

Слідчий — суб'єкт кримінального  процесу, уповноважений провадити  досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться  слідчими прокуратури, слідчими органів  внутрішніх справ, слідчими податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки  України.

Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування  у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування  в одному і тому ж процесуальному порядку. Слідчий зобов'язаний у  кожному випадку виявлення ознак  злочину порушити справу та прийняти її до свого провадження, провести об'єктивне  розслідування та вжити заходів  до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування  заподіяної злочином шкоди, виявлення  й усунення причин та умов, що сприяли  вчиненню злочину, забезпечення правильного  застосування закону. [2, c.35]

Слідчий вправі самостійно провадити  всі слідчі та інші передбачені законом  процесуальні дії в межах своєї  компетенції.

Для реалізації своїх прав та обов'язків слідчий має широкі процесуальні повноваження (ст.114 КПКУ)

Начальник слідчого відділу  має наступний процесуальний  статус:

має право перевіряти кримінальні  справи, давати вказівки слідчому про  провадження досудового слідства, про  притягнення як обвинуваченого, про  кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження  окремих слідчих дій, передавати спразу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого (ст.114 -1 КПКУ)

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються  у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 КПК України, а саме, в разі незгоди слідчого з вказівками начальника слідчого відділу чи прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому [11, c.47]

Органи дізнання. Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання. Дізнання це діяльність певних адміністративних органів держави, яка випливає із завдань попередження, припинення і  забезпечення розкриття злочинів, виконання  котрих для одних із цих органів  обумовлюється безпосередньо їхнім  призначенням, а для інших —  особливими умовами, в яких вони знаходяться, і полягає в перевірці наявності  в отриманих повідомленнях і  заявах ознак події злочину і  у виявленні обставин, що перешкоджають  виникненню кримінальної справи, шляхом проведення кримшально-процесуальних і оперативно-розшукових заходів, а також у забезпеченні успішного ведення по кримінальній справі досудового слідства шляхом здійснення невідкладних слідчих дій.

Сутність дізнання полягає  в доказуванні, здійснюваному невідкладно  після отримання повідомлення про  злочин чи при безпосередньому його виявленні (збиранні, закріпленні, дослідженні  та перевірці доказів), а також  в попередженні злочинів та запобіганні  продовженню злочинних дій та спроб підозрюваних протидіяти встановленню істини (ст.114 -1 КПКУ).

Органи дізнання — це державні органи і посадові особи оперативно-розшукової чи адміністративної юрисдикції, які  наділені правом провадження кримінально-процесуальних  дій за відсутності можливості їх проваджувати слідчим, виконують процесуальну функцію розслідування, забезпечуючи виконання завдань кримінального  процесу і досягнення мети правосуддя. [6, c.56]

Органами дізнання є: міліція; податкова міліція; органи безпеки  — у справах, віднесених законом  до їх відання; командири військових частин, з'єднань. Керівники військових установ та Військова служба правопорядку у Збройних силах України —  щодо злочинів, які вчинені військовослужбовцями та військовозобов'язаними під час  проходження ними зборів та працівниками Збройних сил України під час  виконання ними службових обов'язків  або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах. Митні органи — у справах про  контрабанду; керівники кримінально-виконавчих установ, слідчих ізоляторів, лікувальних  та трудових профілакторіїв — у  справах про злочини проти  встановленого порядку несення  служби, вчинені працівниками цих  установ, а також у справах  про злочини, вчинені в розташуванні вказаних установ. Органи державного пожежного  нагляду — у справах про  пожежі та порушення протипожежних  правил; органи прикордонної охорони - у справах про порушення державного кордону; капітани морських суден, що перебувають  у далекому плаванні (ст.101 КПКУ).

Кожен з названих органів  здійснює дізнання в межах своєї  компетенції. Закон надав лише органам  міліції право провадити дізнання у справах про будь-який злочин, якщо його не віднесено до компетенції  іншого органу дізнання, а капітанам  морських суден—про всі злочини, вчинені на судні під час його перебування у далекому плаванні. Саме тому ці органи дізнання в літературі деколи називають органами дізнання з універсальною компетенцією. [2, c.67]

Завдання органу дізнання. Згідно зі ст.4 КПК України на орган  дізнання покладається обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин. Закон визначає, що орган дізнання зобов'язаний в межах своєї компетенції  порушити кримінальну справу в кожному  випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом  заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і  до їх покарання.

Під розкриттям злочину мається  на увазі встановлення особи, яка  вчинила злочин, та всіх фактів, епізодів, елемента і ознак злочинного діяння.

Факт розкриття злочину  в практичній діяльності органів  досудового розслідування формально  ототожнюється зі затриманням підозрюваного, його арештом чи притягненням особи  як обвинувачуваного. [12, c.245]

Особа, яка провадить дізнання, не користується процесуальною самостійністю  в тому обсязі, яким користується слідчий. При незгоді з вказівками прокурора  щодо питань про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг  обвинувачення, про направлення  справи до суду або про зупинення  справи орган дізнання (особа, яка  провадить дізнання) має право  оскаржити їх вищому прокурору, але  не припиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов'язкові до виконання, так само як і вказівки про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих  дій та розшук осіб, які вчинили  злочин.

Повноваженнями по провадженню  тих або інших процесуальних  дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а "орган  дізнання". Тому для особи, яка  безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника  органу дізнання (ст.103 КПКУ)

Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення  органу дізнання (рішення, приймати які  закон уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.

Прокурор — суб'єкт  кримінального процесу, на якого  згідно зі ст, 121 Конституції України покладаються:

- представництво інтересів  громадян або держави в суді  у визначених законом випадках;

- нагляд за додержанням  законів органами досудового  слідства, дізнання та оперативно-розшукової  юрисдикції;

- підтримання державного  обвинувачення в суді;

- нагляд за додержанням  законів при виконанні судових  рішень у кримінальних справах,  а також при застосуванні примусових  заходів, пов'язаних з обмеженням  свободи громадян. [1, c.15]

Представництво прокурором інтересів громадян чи держави в  суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних  та інших дій, спрямованих на забезпечення інтересів держави та захисту  прав, свобод і законних інтересів  громадян, у разі неспроможності ними самостійно їх захищати. Частково функція  представництва може здійснюватись  і в стадії досудового розслідування.

Формами представництва є: звернення  до суду з позовними заявами, участь у судовому розгляді справи і використання при цьому своїх повноважень  обвинувача та представника, внесення апеляційного та касаційного подання  на судові рішення або заяви про  перегляд справи в порядку виключного провадження за нововиявленими обставинами.

Прокурор підлягає відводу  за тими самими підставами, що й суддя. Проте, якщо прокурор брав участь у  проведенні досудового слідства у справі, підтримував обвинувачення в  суді або робив висновок при розгляді справи в апеляційному чи касаційному  порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу. [4, c.15]

Відвід, заявлений прокурору  при розгляді справи в суді, розв'язується судом, а при розслідуванні справи — вищим прокурором (ст.58 КПКУ)

Підтримка державного обвинувачення  — одна з функцій прокурора, яка  полягає в безпосередній його участі в розгляді судом справи і  використанні повноважень обвинувача для всебічного дослідження доказів, захисту прав потерпілого та інших  учасників процесу, забезпечення правосуддя і невідворотності кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Прокурор може вступити у  справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави  та суспільства, і зобов'язаний, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, своєчасно вжити  передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від  кого вони виходили, сприяти виконанню  вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст.227 КПКУ)

Обвинувач — прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення, а також потерпілий у справах  приватного обвинувачення (справах, передбачених частиною 1 статті 27 КПК України) та в справах, де прокурор відмовився від  обвинувачення, який у відсутності  прокурора виконує функцію обвинувачення  і користується правами обвинувача.

У разі відмови прокурора  від обвинувачення потерпілий вправі вимагати продовження розгляду справи, У цьому випадку він самостійно підтримує обвинувачення. Обвинувач  як учасник процесу з'являється  в стадіях судового розгляду справи. [10, c.117]

Обвинувач, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє  клопотання і висловлює свою думку  щодо клопотань інших учасників  судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального  закону і міри покарання щодо підсудного.

Суддя (суд) — суб'єкт кримінального  процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно зі ст. 124-129 Конституції України  судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом  випадках — народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території держави.

Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судове слідство та судовий розгляд, визнати  особу винною у вчиненні злочину  та призначити їй покарання. Під час  судового розгляду суд має владно-розпорядчі повноваження та керує процесом. За результатами розгляду справи суд має  право: винести вирок (обвинувальний  або виправдувальний), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування.

Для виконання своєї функції  судді наділяються не тільки суттєвими  повноваженнями, а й статусом, який гарантує їм принциповий, незалежний, неупереджений і справедливий розгляд  справи.

Судді, слідчі, особи, які  проводять дізнання, прокурор мають  право на забезпечення безпеки в  передбачених законом випадках і  відповідно до положень ст. 52-1-52-3 КПК  України. 

2.2 Особи, які мають та  відстоюють у кримінальному процесі  свої інтереси

Цю категорію учасників (суб'єктів) кримінального процесу  становлять: обвинувачений (підсудний), підозрюваний, потерпілий, цивільний  позивач, цивільний відповідач та правопорушник  у справах протокольної форми  досудової підготовки | матеріалів.

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом  порядку винесено постанову про  притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК України). Притягнення як обвинуваченого відбувається у стадії досудового розслідування, коли зібрані достатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою. Після віддання до суду обвинувачений  стає підсудним.

Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку  та встановлена вироком суду, що набрав законної сили. [8, c.563]

Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений мас право; знати, в чому його обвинувачують; давати показання  за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання  та відповідати на запитання; мати захисника  та побачення з ним до першого  до питу; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Підсудний, поряд з цим, має право на останнє слово.

Обвинувачуваний має право  на повагу до його честі й гідності, захист його життя і здоров'я, на поводження з ним як невинним до набрання обвинувальним вироком  законної сили, давати показання рідною мовою і безкоштовно користуватися  допомогою перекладача.

Підозрюваний. Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано  за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід  до винесення постанови про притягнення  її як обвинуваченого (ст.43 -1 КПКУ)

Підозрюваний мас право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і конфіденційне  побачення з ним до першого  допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові  дії та дізнання, слідчого і прокурора, користуватись рідною мовою та безоплатною  допомогою перекладача, а за наявності  відповідних підстав — на забезпечення безпеки. [10, c.237]

Відповідно до принципу презумпції невинуватості підозрюваний має  право на поводження з ним як невинним у вчиненні злочину, на повагу до його честі і гідності. Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому самому порядку, що й реалізація прав обвинуваченим.

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди і яка  визнана потерпілою мотивованим  рішенням особи, в провадженні якої знаходиться справа (ст.49 КПКУ)

Надання особі правового  статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту  його прав. Про визнання громадянина  потерпшим або про відмову в цьому слідчий, особа, яка провадить дізнання, та суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Потерпілий має право: давати показання у справі або  відмовитися від давання показань; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з усіма  матеріалами справи з моменту  закінчення досудового слідства, а  у справах, в яких досудове слідство не провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді: заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судці, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. [3, c.90]

Потерпілий вправі користуватись  рідною мовою, тобто давати показання  і заявляти відводи і клопотання та задавати питання і здійснювати  промови в судових дебатах  рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою  перекладача. Він також вправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди.

У випадках, коли внаслідок  злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає  права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, рідні  брати, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК  України).

Потерпілий зобов'язаний:

1) з'являтися за викликом  особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, У  разі нез'явлення без поважних  при чин підозрюваний може  бути доставлений у порядку  приводу;

2) давати правдиві показання.  За давання неправдивих показань  потерпілий несе кримінальну  відповідальність.

Цивільний позивач — це громадянин, підприємство, установа або  організація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та висунули вимогу про його відшкодування у порядку  кримінального судочинства.

Заява про цивільний позов  подається тому органу, у провадженні  якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявність підстав для одночасного  розгляду позову і кримінальної справи. Про визнання цивільним позивачем  або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суддя виносять мотивовану постанову, а суд — ухвалу. Після  того як цю особу визнано цивільним  позивачем, вона стає учасником процесу  та набуває прав, передбачених ст. 50 КПК України.

Цивільний позивач має  право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити органи дізнання, слідчого та суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися  з матеріалами справи з моменту  закінчення досудового слідства; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних  підстав — на забезпечення безпеки.

Якщо в результаті злочину  громадянину заподіяно не тільки матеріальної, а й фізичної або  моральної шкоди, він може виступити  в процесі одночасно і як цивільний  позивач, і як потерпілий. Про визнання цього громадянина одночасно  і позивачем, і потерпілим у справі слідчий, особа, яка провадить дізнання, або прокурор виносять постанову, а  суд — ухвалу. [12, c.258]