Субєкти кримінального процесу

План

1. Поняття суб'єктів кримінального процесу
2. Особи, які ведуть кримінально-процесуальне провадження
3. Література  
    
   

1. ПОНЯТТЯ СУБ'ЄКТІВ  КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 

     Суб'єкти кримінального процесу — це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї права, повноваження та обов'язки регламентуються чинним законодавством.

     Усі особи, які вступають у процесуальні правовідносини, незалежно від підстав  обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримшального процесу, в котрій вони берутьучасть, чи тривалості їх участі в процесі, є суб'єктами (учасниками)1 кримінального процесу.

     У кримінально-процесуальні відносини  окремі особи вступають по-різному  залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюється процесуальне провадження. Перші — в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та інші); другі — в силу своїх посадових обов'язків щодо встановлення істини та забезпечення правосуддя (слідчий, прокурор, суддя і тд.); треті — за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник і т,д.); четверті — притягаються до участі в процесі в примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).

     Усі суб'єкти (учасники) процесу характеризуються тіш, що вони:

     а) беруть участь у справі на підставах  і в порядку', передбачених кримінально-процесуальним  законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

     б) мають визначені в законі права  та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);

     в) діють у кримінальному судочинстві  відповідно до своїх прав та обов'язків  у встановленому порядку;

     г) зобов'язані дотримуватись чинного  законодавства;

     д) мають проявляти толерантність, поважати честь і гідність інших  учасників процесу;

     є) мають право на забезпечення особистої  безпеки;

     є) вступають у процесуальні правовідносини;

     ж) несуть відповідальність за невиконання  своїх обов'язків або порушення  прав інших учасників.

     За  характером виконуваних функцій, завдань  і свого процесуального статусу вони можуть бути поділені на чотири групи.

     Терміни "суб'єкти кримінального процесу" та '"учасники кримінального процесу" ідентичні і вживаються як рівнозначні. Спроби дати окреме визначення кожному  з них науково безперспективні  і недоцільні.

     1. Органи та посадові особи, які  ведуть та безпосередньо здійснюють  кримінально-процесуальне провадження:  слідчий, начальник слідчого відділу,  орган дізнання, особа, яка провадить  дізнання, суд (суддя), прокурор, обвинувач.  Загальним для них є охорона  державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримшального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в результатах справи. Закон гарантує державний захист названих осіб та встановлює відповідальність за втручання в діяльність, здійснення будь-якого впливу з метою перешкодити їх юридичній діяльності.

     2. Особи, які мають та відстоюють  самостійний інтерес: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник  у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів,цизільний позивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких учених, сюди слід відносити і жертву злочину — особу, яка постраждала від злочину але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим.

     3. Особи, які захищають та представляють інтереси "третіхосіб": захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв'язку з виконуваною ними функцією.

     4. Особи, які сприяють кримінальному  судочинству: свідок, заявник про  злочин, поняті, перекладач, експерт,  спеціаліст, секретар судового засідання,  заставодавець, поручитель тощо. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. ОСОБИ, ЯКІ ВЕДУТЬ  КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ  ПРОВАДЖЕННЯ

     До  числа суб'єктів кримінального  процесу даної категорії належать: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, прокурор, судця (суд).

     Слідчий — суб'єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки України.

     Слідчими  органів Служби безпеки України  провадиться розслідування злочинів проти основ національної безпеки, проти миру,

     безпеки людства та міжнародного правопорядку, справи щодо контрабанди, найманства, терористичних актів та деяких інших тяжких злочинів, визначених у законі.

     Слідчі  прокуратури розслідують справи про найбільш тяжкі злочини проти  життя, прав і свобод людини, проти правосуддя, встановленого порядку несення військової служби, про злочини у сфері службової діяльності, бандитизм та деякі інші злочини, визначені в ст. 112 КПК України, Слідчим прокуратури виходячи із суб'єкта злочину підслідні справи про злочини:

     • вчинені службовими особами, які займають особливо

     відповідальне становище, відповідно до частини першої

     статті 9 Закону України "Про державну службу" та особа

     ми, посади яких віднесено до 1-3 категорії  посад;

     • вчинені працівниками правоохоронних органів,

     Слідчі органів внутрішніх справ розслідують справи про злочини проти власності та в сфері господарської діяльності, злочини проти здоров'я, честі і гідності особи, громадської безпеки, порядку і моральності, злочини проти статевої свободи та недоторканності особи, злочини проти довкілля та деякі інші злочини, а також усі справи з обвинувачення неповнолітніх.

     Слідчі  податкової міліції розслідують  справи про злочини проти податкової, а з певній мірі і валютної та фінансової системи держави.

     Розслідування злочину, передбаченого ст, 209 КК України (легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом), може здійснюватись як слідчими СБУ, так і слідчими прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції.

     Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку.

     Слідчий зобов'язаний у кожному випадку  виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого провадження, провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення й усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону.

     Слідчий вправі самостійно провадити всі  слідчі та інші передбачені законом  процесуальні дії в межах своєї  компетенції.

     Для реалізації своїх прав та обов'язків  слідчий має широкі процесуальні повноваження.

     Під час провадження досудового слідства всі рішення про напрям слідства та проведення слідчих дій слідчий  приймає самостійно, за винятком випадків, коли щодо цього законом передбачено  рішення суду чи отримання санкції  прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.

     Одна  з гарантій встановлення об'єктивної істини у справі — забезпечення справжньої процесуальної самостійності  слідчого,

     Поте, начальник слідчого підрозділу має  адміністративну владу (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання і просування слідчого по службі, звільнення його роботи) і наділений правом процесуального контролю за розслідуванням кримінальних справ, що може тягти негативні наслідки. Слід принципово розмежувати адміністративну владу і процесуальну діяльність, спрямовану на забезпечення судочинства.

     Процесуальний контроль і нагляд за законністю при  проведенні досудового розслідування  мають здшснювати виключно особи, стосовно яких слідчий не перебуває в адміністративній чи іншій підлеглості Функції процесуального контролю з боку начальника слідчого підрозділу, на наш погляд, слід скасувати взагалі.

     Слідчий повинен негайно приступити до провадження  слідства у порушеній або^ прийнятій  ним до свого провадження справі. У разі необхідності проведення слідчих або розшуковик дій в іншому районі слідчий має право провадити їх особисто або доручити провадження цих дій відповідному слідчому чи органу дізнання, який повинен виконати доручення в строк не більше десяти діб,

     Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання сприяння під час провадження окремих слідчих дій.

     Постанови слідчого, винесені відповідно до закону у кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

     Слідчий має право на забезпечення безпеки  відповідно до закону. Доцільно було б  надати йому статус недоторканності, ідентичний статусу судді.

     Слідчий не може брати участі у розслідуванні  справи та підлягає відводу в таких  випадках:

     1) якщо він є потерпілим, свідком,  цивільним позивачем,цивільним відповідачем  або родичем будь-кого з них,  а також родичем обвинуваченого;

     2) якщо він брав участь у спразі  як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або був представником  інтересів потерпілого,цивільного  позивача або цивільного відповідача;

     3) якщо він або його родичі  заінтересовані в результатах  справи;

     4) за наявності інших обставин, які викликають сумніви в його об'єктивності.

     За  наявності вказаних підстав для  відводу слідчий повинен заявити  самовідвід, За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід обвинуваченим, захисником, а також потерпшим, цивільним  позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Питання про відвід розв'язується прокурором протягом двадцяти чотирьох годин.

     Чинне кримінальне законодавство передбачає кримінальну відповідальність за втручання  в діяльність слідчого з метою  перешкодити виконанню ним своїх функцій,

     Так, згідно зі ст. 343 КК України: "Вплив  у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою  перешкодити виконанню ним службових  обов'язків або добитися прийняття  незаконних рішень — карається штрафом  від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочинові чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища,— караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років".

     Начальник слідчого відділу має такий процесуальний статус,

     Начальник слідчого відділу має празо перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг  обвинуваченім, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати спразу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

     Вказівки  начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються у письмовій формі  і є обов'язковими для виконання. Оскарження цихзказівок прокуророві  не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частішою другою статті 114 КПК України, а саме, в разі незгоди слідчого з вказівками начальника слідчого відділу чи прокурора Про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й^обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разьдроку-рор або скасовує вказівки начальника слідчого відділу, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому,

     Очевидно, що такий статус начальника органу дізнання може бути використаний як на користь встановленню істини та вирішенню  інших завдань судочинства, так  і навпаки, Для забезпечення об'єктивності і неупередженості розслідування  слідчий має бути максимально процесуально самостійним та незалежним, Ніхто не повинен мати права давати йому будь-які вказівки, Існуючий інститут процесуального контролю з притаманним правом давання вказівок слідчому — рудимент командао-адміністративної системи. Начальник слідчого підрозділу має виконувати організаційні функції щодо забезпечення діяльності слідчого підрозділу та функцію процесуального контролю, згідно з якою мав би право звертатись з поданням до прокурора щодо відміни незаконних рішень слідчого, а не функцію керування слідчим шляхом давання обов'язкових до виконання вказівок,

     Органи  дізнання. Досудове розслідування включає  у себе досудове слідство та дізнання, Термін "дізнання " походить від  досить поширеного у минулому на Русі слова, "дізнатися" — довідатися, з ясувати що-небудь шляхом вивчення, розкрити таємницю, дошукатися до істини, тобто точно пересвідчитися та переконатися в чому-небудь.

     Дізнанням іменують основану на законі розшукову, доказуваль-ну та правозастосовчу діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямовану на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

     Органи  дізнання — це органи, уповноважені кримінально-процесуальним законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв'язку з інформацією, що надійшла про вчинення злочину, та відсутністю можливості у слідчого приступити до провадження слідства.

     На  думку багатьох авторів, характерною рисою дізнання є поєднання оперативно-розшукової і слідчої функцій. "Дізнання, — вказує А. М. Донцов, — це діяльність деяких адміністративних органів держави, яка випливає із завдань попередження, припинення і забезпечення розкриття злочинів, виконання котрих для одних із цих органів обумовлюється безпосередньо їхнім призначенням, а для інших — особливими умовами, в яких вони знаходяться, і полягає в перевірці наявності в отриманих повідомленнях і заявах ознак події злочину і у виявленні обставин, що перешкоджають виникненню кримінальної справи, шляхом проведення кримшально-процесуальних і оперативно-розшукових заходів, а також у забезпеченні успішного ведення по кримінальній справі досудового слідства шляхом здійснення невідкладних слідчих дій"3.

     Це  визначення, на наш погляд, можна  визнати найбільш вдалим, Автор не безпідставно включає в поняття  дізнання так звану "дослідчу перевірку".

     Отже, поняттям "дізнання" охоплюються  такі форми кримінально-процесуальної  діяльності: перевірка заяв і повідомлень про злочини в стадії порушення кримінальної справи (дослідче провадження), провадження невідкладних слідчих дій по порушеній кримінальній справі на даний час, залежно від тяжкості злочину, виділяють окремо дізнання по злочинах, ща не є^жишми та дізнання по тяжких і особливо тяжких злочинах), протокольну форму досудової підготовки матеріалів.

     Виконання окремих доручень слідчого та участь представників органів дізнання в провадженні окремих слідчих  дій, які здійснюються слідчим, не є  власне дізнанням, а належить до форм взаємодії слідчого і органів дізнання. В даному випадку є порушена кримінальна справа, що розслідується слідчим — проводиться слідство, а органи дізнання сприяють в його проведенні, а не здійснюють дізнання як самостійний вид діяльності.

     Протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою одну з форм дізнання, яке провадиться без порушення  кримінальної справи засобами та методами, характерними для стадії перевірки  заяв і повідомлень про злочини.

     На  наш погляд, з урахуванням історичного досвіду існування дізнання та правових основ його діяльності сьогодні можливо дати таке визначення.

     Дізнання  — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, що полягає в перевірці наявності в отриманих повідомленнях і заявах ознак події злочину й доказуванні його обставин іа спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

     Сутність  дізнання полягає в доказуванні, здійснюваному невідкладно після  отримання повідомлення про злочин чи при безпосередньому його виявленні (збиранні, закріпленні, дослідженні  та перевірці доказів), а також в попередженні злочинів та запобіганні продовженню злочинних дій та спроб підозрюваних протидіяти встановленню істини.

     Органи  дізнання — це державні органи і  посадові особи оперативно-розшукової чи адміністративної юрисдикції, які наділені правом провадження кримінально-процесуальних дій за відсутності можливості їх проваджувати слідчим, виконують процесуальну функцію розслідування, забезпечуючи виконання завдань кримінального процесу і досягнення мети правосуддя.

     У кримінально-процесуальному законі дано вичерпний перелік органів, наділених правом провадити дізнання. Для них усіх функція дізнання не є основним видом діяльності. З необхідністю провадити розслідування злочинів вони зустрічаються лише у певних випадках, коли це потрібно та неминуче. В таких випадках дії цих органів регулюються нормами кримінально-процесуального закону, і вони виступають як органи дізнання.

     Органами  дізнання є: міліція; податкова міліція; органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання; командири військових частин, з'єднань, керівники військових установ та Військова служба правопорядку у Збройних силах України — щодо злочинів, які вчинені військовослужбовцями та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних сил України під час виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах; митні органи — у справах про контрабанду; керівники кримінально-виконавчих установ, слідчих ізоляторів, лікувальних та трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні вказаних установ; органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі та порушення протипожежних правил; органи прикордонної охорони -у справах про порушення державного кордону; каштани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

     Кожен з названих органів здійснює дізнання в межах своєї компетенції- Закон  надав лише органам міліції право провадити дізнання у справах про будь-який злочин, якщо його не віднесено до компетенції іншого органу дізнання, а капітанам морських суден—про всі злочини, вчинені на судні під час його перебування у далекому плаванні. З огляду на це ці органи дізнання в літературі деколи називають органами дізнання з універсальною компетенцією.

     Завдання  органу дізнання. Згідно зі ст. 4 КПК  України на орган дізнання покладається обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин. Закон визначає, що орган дізнання зобов'язаний в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

     Під розкриттям злочину мається на увазі встановлення особи, яка вчинила злочин, та всіх фактів, епізодів, елемента і ознак злочинного діяння.

     Факт  розкриття злочину в практичній діяльності органів досу-дового розслідування  формально ототожнюється з затриманням  підозрюваного7 його арештом чи притягненням особи як обвинувачуваного. Але слід мати на увазі, що указані рішення можуть прийматись тільки при одержанні такої нееумнівної системи доказів, яка б беззаперечно підтверджувала, що саме підозрюваний (обвинувачуваний) скоїв злочин і виключала б можливість іншого твердження.

     Викриття  винних означає встановлення всіх осіб, які причетні до вчиненого злочину, та отримання неспростовних доказів, що підтверджують винність кожного  з них, з'ясування і доведення  з допомогою доказів всіх епізодів злочинної діяльності кожного із обвинувачуваного.

     Встановлення  об'єктивної істини — це досягнення такого рівня певності знань, що, без  сумніву, відповідає дійсності, повне  і всебічне дослідження всіх обставин справи, як тих, що викривають, так і тих, що виправдують обвинуваченого, а також тих, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність, встановлення всіх фактів, що входять до предмета доказування і необхідні для Розв'язання справи по суті.

     Задача  відшкодування матеріальних збитків та інших шкідливих наслідків, завданих злочином, покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора і суд, які зобов'язані визнати відповідну особу потерпілою, роз'яснити їй право на цивільний позов та вжити заходів щодо накладення арешту на майно і вклади обвинувачуваного і відшкодування завданої потерпшому шкоди. В справах про злочини невеликої тяжкості відшкодування шкоди в поєднанні з іншими обставинами — дієвим каяттям, або примирення з потерпілим — може стати умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності.

     Охорона прав, свобод і законних інтересів  громадян та юридичних осіб — одна з найважливіших задач кримінального  процесу. Згідно зі ст, 3 Конституції  України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і  спрямованість діяльності держави1.

     На  органи дізнання, згідно зі ст. 104 КПК  України, покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з  метою виявлення ознак злочину  і осіб, що його вчинили. Про виявлений  злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора, Опе-ративно-розшукова діяльність може здійснюватись лише тими органами дізнання, які уповноважені її здійснювати у відповідності з законом Про оперативно розшукову діяльність.

     Згідно  закону України "Про оперативно-розшукову  діяльність" оперативним підрозділам надається право: опитувати осіб з їх згоди; ітроводити контрольні закупки товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності; витребувати, збирати та вивчати документи та дані, які характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб; негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, які можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, або отримувати розвідувальну інформацію, знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації тощо.

     Суб'єктами оперативно-розшукової діяльності є  спеціальні оперативні підрозділи органів  національної безпеки,' органів внутрішніх справ, прикордонних військ, управління охорони вищих посадових осіб, а саме: право здійснювати ОРД мають оперативні підрозділи: МВС — кримінальної та спеціальної міліції, підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшукові підрозділи ДАІ, оперативно-режимні івдрозділи місць позбавлення волі; СБУ — підрозділи розвідки, контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічні та оперативного документування; Прикордонних військ — підрозділами по ОРД; Управління державної охорони — підрозділом оперативного забезпечення охорони; Державної податкової служби — оперативними підрозділами податкової міліції.

     Дізнання  здійснюється за правилами, встановленими  криміна-льно-ароцесуальним законом  для провадження досудового слідства, за декотрими спеціально обумовленими винятками, доповненнями та положеннями, До числа загальних положень, що характерні для всіх форм дізнання та не властиві попередньому слідству, можна віднести такі.