Суб’єкти права інтелектуальної власності. 2

Зміст

Вступ 3

1. Об’єкти права інтелектуальної  власності 4

2. Суб’єкти права інтелектуальної  власності 9

Висновки 15

Список використаної літератури 17

Додаток 18

Вступ

      Одним із найголовніших  завдань є удосконалення та  розвиток державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні.

      Найбільшою цінністю  сучасного цивілізованого світу  є людина, її права та свободи. Конституцією України громадянам  гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної  творчості, захист права інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку із різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

      Теоретичну базу  наукового дослідження склали  праці вчених в галузі теорії  права, цивільного права та права  інтелектуальної власності: Ч.Н. Азімова, Г.О. Андрощука, С.С. Алексеєва, С.М. Братуся, Л.О. Глухівського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Е.П. Гаврилова, М.М. Богуславського, В.І. Жукова, К.В. Жудри, В.Я. Йонаса, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнецової, В.М. Коссака, В.В. Луця, В.П. Маслова, Г.К. Матвеєва, Є.Ф. Мельник, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.А. Пушкіна, А.А. Пиленко, М.П. Ринг, В.О. Рясенцева, О.Д. Святоцького, І.В. Спасібо-Фатеєва, В.І. Серебровського, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Р.Б. Шишки, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, О.К. Юрченка, Л.С. Явича, В.Ф. Яковлева та ін.

      Отже, дослідження об’єктів права інтелектуальної власності та визначення правового статусу суб’єктів права інтелектуальної власності є нагальним питанням.

1. Об’єкти права інтелектуальної  власності

    У теорії цивільного  права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

    З наведеного переліку  об'єктів цивільного права зупинимося  на результатах інтелектуальної  діяльності. Цим поняттям охоплюються  будь-які результати творчості. Об'єктом цивільного права може бути такий результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного законодавства об'єктом права інтелектуальної власності може бути і не визнаний.

    Поняття «результати  інтелектуальної діяльності» охоплює ряд конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виконання фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торговельні марки, географічне походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям [8].

    Цивільний кодекс України  в статті 420 визначає перелік об’єктів права інтелектуальної власності. Цивільний кодекс України визначає поняття об’єктів права інтелектуальної власності шляхом невичерпного переліку результатів творчої діяльності особи, яким надається правова охорона.

    До таких об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

        – літературні  та художні твори;

        – комп'ютерні  програми;

        – компіляції  даних (бази даних);

        – виконання;

        – фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій  мовлення;

        – наукові  відкриття;

        – винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

        – компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

        – раціоналізаторські  пропозиції;

        – сорти  рослин, породи тварин;

        – комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

        – комерційні  таємниці.

    Перелічені об’єкти  права інтелектуальної власності, як правило,  розділяють на  три основні групи: об’єкти авторського  та суміжного права, об’єкти промислової власності та інші об’єкти (Додаток ) .

    Проте Цивільний кодекс  України та спеціальні закони  ширше визначають коло об’єктів  права інтелектуальної власності. Так, ст. 8 Закону України «Про  авторське право та суміжні  права» визначає, об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

     1) літературні письмові  твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого  характеру (книги, брошури, статті тощо);

    2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

    3) комп'ютерні програми;

    4) бази даних;

    5) музичні твори з  текстом і без тексту;

    6) драматичні, музично-драматичні  твори, пантоміми, хореографічні та  інші твори, створені для сценічного  показу, та їх постановки;

    7) аудіовізуальні твори;

    8) твори образотворчого  мистецтва;

     9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового  мистецтва;

     10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані  способами, подібними до фотографії;

     11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

    12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

    13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні  для сценічного показу;

     14) похідні твори;

    15) збірники творів, збірники  обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

    16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

     17) інші твори [4].

    Взагалі в юридичній  науці розглядають різні підстави  для класифікації творів ( за способом  існування твору, за формою сприйняття творів, залежно від кількості складових об’єктів, тощо).

    Об’єктами патентного  права є результати науково-технічної  творчості та художнього конструювання. Надання правової охорони об’єктам  патентного права передбачає  певну формалізацію в законі ознак таких об’єктів, дотримання спеціального порядку визначення пріоритету, перевірки новизни та встановлення особливого режиму  їх використання.

    До об’єктів патентного  права належать винаходи, корисні  моделі, промислові зразки.

    Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» винахід (корисна модель) - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології [5]. Винахід (корисна модель) може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Якщо винахід (корисна модель) створений працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом (корисною моделлю).

    Ст. 1 Закону України «Про  охорону прав на промислові  зразки» визначає, що промисловий  зразок - це результат творчої  діяльності людини у галузі  художнього конструювання [6].

    Ст. 481 Цивільного кодексу  надає легальне визначення раціоналізаторській  пропозиції, відповідно до якої  раціоналізаторською пропозицією  є визнана юридичною особою  пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності [2].

    Особливу увагу в процесі  правового регулювання приділено  засобам індивідуалізації учасників  цивільного обігу. Так, Цивільний  кодекс України надає визначення  торгівельній марці. Ст. 492 Цивільного  кодексу України визначає, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Такий об’єкт права інтелектуальної власності як комерційне найменування не отримав відповідної законодавчого регулювання.

    Географічне зазначення для позначення товарів з’явилось з появою поділу праці і є історично найбільш ранньою формою зазначень виробів, що дає змогу вирізняти вироби одного й того самого виду, які походять із різних місцевостей. Термін «географічне позначення» вперше був легалізований у міжнародно-правових актах ( Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., Мадридська угода про зазначення джерела походження від 1891 р.). Ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» визначено, що географічне  зазначення  походження  товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи  опосередковано  вказує на географічне місце походження товару, який  має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені  характерними  для даного географічного місця природними умовами чи  людським  фактором  або  поєднанням  цих природних  умов  і людського фактора. [3]

    Перелік об’єктів права  інтелектуальної власності не  є вичерпним. Тлумачення дефініцій певних об’єктів права інтелектуальної власності передбачено спеціальним законодавством та міжнародно-правовими актами.

2. Суб’єкти права інтелектуальної  власності

    У теорії права прийнято  вважати суб'єктом права того, хто може мати права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: “Суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин”.

    Суб’єкти права інтелектуальної  власності поділяються на дві  основні групи. Перша група - це  передусім творці інтелектуальної  власності. Творцями можуть бути  тільки фізичні особи - люди, творчою  працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно із законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

    Відповідно до статті 421 Цивільного кодексу України  Суб'єктами  права  інтелектуальної  власності є: творець (творці) об'єкта  права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору [2].

    Головним суб’єктом  права інтелектуальної власності  є автор, творець, оскільки саме в результаті його творчої, інтелектуальної діяльності був створений об’єкт права інтелектуальної власності, який охороняється законом.

    Чинне законодавство  України про інтелектуальну власність  авторами визнає лише творців  творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін «автори» вживається в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

    Автором може бути  лише людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перелічити авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить.

    Малолітні і неповнолітні  фізичні особи, які створили об'єкти  інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. У таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Отже виокремлюючи здатність особи бути суб’єктом права інтелектуальної власності, так звану авторську дієздатність, зазначимо, що особисті немайнові права, такі як бути визнаним автором твору, можливість творити використовуючи псевдонім, тощо, можуть належати особам незалежно від їх віку та психічного розвитку. Проте майнові права особи можуть реалізовувати лише по досягненню певного віку.  Так, Цивільний Кодекс України визначає, особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

    Автором будь-якого творіння  вважається лише той, хто власною  творчою працею створив той  чи інший результат інтелектуальної  творчості. Саме творчий характер  праці творця, що втілився у  творі, - це єдиний і універсальний  критерій для виникнення права  авторства на твір.

    Проте той чи інший  результат творчої діяльності  може бути створений не одним  автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті у створенні  цього результату прийнято називати  співавторством. Воно може мати  місце у будь-якому виді творчої діяльності. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

    а) коли неможливо виділити  працю кожного співавтора - нероздільне  співавторство. Воно властиве авторському  праву, але здебільшого властиве  науково-технічній творчості;

    б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину, - роздільне співавторство.

    Від співавторства слід  відрізняти співробітництво, за  яким кілька авторів беруть  участь у створенні колективного  результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

    Суб'єктами авторського  права можуть бути не лише  автори, а й інші особи. Серед  них особливе місце посідають  так звані “інші особи”, яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. До таких «інших осіб», зокрема, належать роботодавці.

    Роботодавцеві належить  право на одержання патенту  на винахід, корисну модель чи  промисловий зразок, інший об'єкт промислової власності, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі.

    Суб'єктами права інтелектуальної  власності безперечно є заявники. У переважній більшості заявники стають суб'єктами права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об'єкт інтелектуальної власності. Але вони залишаються суб'єктами правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших причин суб'єктами права інтелектуальної власності вони не стали.

    Суб'єкт права на заявку  свого творіння вступає у різні  правовідносини з іншими суб'єктами, у тому числі і в цивільно-правові.

    Заявником може бути  фізична і юридична особа. Заявниками  за певних умов можуть бути  фізичні особи - громадяни України, громадяни зарубіжних країн і  особи без громадянства.

    Особи, які мають авторське  право або яку-небудь виключну  правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, що стосуються права автора на твір. Зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах чинності строку охорони авторського права.

    Право на подання до  державної реєстрації об'єктів  промислової власності також  мають як фізичні, так і юридичні  особи. До фізичних осіб належать громадяни України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. При цьому іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права відповідно до міжнародних договорів України. Чинність зазначених договорів у межах України настає лише зі згоди Верховної Ради України. Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до чинного законодавства.

    Патентними повіреними  є також і іноземні юридичні  особи, якщо їх місцеперебування  знаходиться за межами України.

    Патентними повіреними  не можуть бути працівники  Державного департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також особи, які не можуть обіймати посаду патентного повіреного відповідно до чинного законодавства [7].

    Державний департамент  інтелектуальної власності веде  спеціальний реєстр патентних повірених. Після занесення імені патентного повіреного до цього реєстру йому присвоюється реєстраційний номер. Особи, не внесені до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і, отже, займатися їх діяльністю.

    Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, що підтверджує його повноваження відповідно до чинного законодавства.

    Повноваження патентного  повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником.

    Отже, на одержання охоронного  документа України заявниками можуть бути творці об'єктів інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також можуть бути будь-які інші фізичні і юридичні особи, до яких право на подання заявки перейшло на підставі закону чи договору. Заявниками можуть бути також представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має намір одержати правову охорону об'єкта інтелектуальної власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.

    Щодо підприємств, організацій  і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками  лише за умови, що вони наділені  правами юридичної особи.

    Суб'єктами права інтелектуальної  власності можуть бути також  спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава.

    Спадкоємці можуть стати  суб'єктами права інтелектуальної  власності згідно із законом  або заповітом. Лише Закон України  “Про авторське право і суміжні права” містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

    Інші закони про інтелектуальну  власність не містять норм  про перехід майнових прав  суб'єктів права інтелектуальної  власності у спадщину, проте це  не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину.

    Коло спадкоємців, до  яких переходять майнові права  власника патентів, визначається  чинним цивільним законодавством.

    Правонаступником може  бути й держава. За Законом України “Про авторське право і суміжні права” твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Висновки

      Одним із головних  показників цивілізованості суспільства  у всі часи був і залишається  рівень його уваги до розвитку  науки, культури і техніки. Від  того, наскільки є значним інтелектуальний  потенціал суспільства і яким є ступінь його культурного розвитку, залежить, у підсумку, вирішення економічних проблем, які постають перед ним. В останні роки технологічно та економічно розвинуті країни світу в основу своєї економічної (а в деяких випадках і політичної) стратегії на перші позиції ставлять науку та її результати.

      Є очевидним той  факт, що нині ефективність економіки, науково-технічний рівень виробництва, соціально-економічний прогрес у  цілому, нарешті, добробут суспільства  значною мірою залежать від  рівня утворення й обсягу накопичених суспільством знань, від рівня й ефективності творчої діяльності у цьому суспільстві. Не буде перебільшенням стверджувати, що однією з наймогутніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність фізичних осіб.

      Зростання ролі і значення інтелектуальної власності для суспільного прогресу в свою чергу зумовлює виникнення ще двох тенденцій. Прибутковість використання інтелектуальної власності все більше приваблює тих, хто для одержання легкої наживи в усе більших масштабах вдається до неправомірного використання об'єктів інтелектуальної власності, що наносить велику шкоду суспільству.

      Друга тенденція  полягає в тому, що інтелектуальна  діяльність і її результат  інтелектуальна власність знаходяться  в постійній динаміці, відповідність правової охорони яких часто не встигає за їх розвитком.

      При цьому слід  відзначити й те, що законодавство  України про інтелектуальну власність  створювалося в умовах її незалежності, отже, знаходиться на етапі становлення. Це законодавство ще досить недосконале, воно не позбавлене окремих істотних недоліків, прогалин, суперечливих положень, деякі норми не узгоджені між собою тощо.

      Зазначене законодавство  України також знаходиться в  постійній динаміці, - законодавець  постійно шукає шляхи і способи його приведення до світових стандартів та іншого удосконалення. Адже від належної, надійної та ефективної правової охорони інтелектуальної власності залежить рівень соціально-економічного розвитку України і, в кінцевому підсумку, добробут народу.

      Від початку становлення  законодавству України про інтелектуальну  власність в цьому році виповниться  десять років. Проте, відповідного  узагальнення та науково-теоретичного  аналізу забезпечення творця  необхідними гарантіями, правами  й пільгами і взагалі визначення його правового статусу поки що в Україні не здійснювалося. Неабиякого значення набуває питання правового забезпечення прав суб’єктів права інтелектуальної власності.

      Дослідження кола  об’єктів права інтелектуальної  власності представляє не лише теоретичний, а й практичний інтерес. Розширення кола таких об’єктів та вдосконалення системи правої охорони вже існуючих об’єктів права інтелектуальної власності обумовлює сталий розвиток інституту інтелектуальної власності в Україні, що впливає на визнання об’єктів права інтелектуальної власності, зареєстрованих в Україні, на міжнародному рівні та підвищення статусу України.

Список використаної літератури

   1. Конституція України // Відомості  Верховної Ради України, 1996, № 30, ст. 141

   2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України , 2003, NN 40-44, ст.356

   3.  Закон України «Про  охорону прав на зазначення  походження товарів» // Відомості  Верховної Ради України , 1999, N 32, ст.267

   4. Закон України «Про  авторське право та суміжні права» // Відомості Верховної Ради України , 1994, N 13, ст.64

   5. Закон України «Про  охорону прав на винаходи та  корисні моделі» // Відомості Верховної  Ради України (ВВР), 1994, N 7, ст. 32

   6. Закон України «Про  охорону прав на промислові зразки» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 7, ст. 34

   7. Постанова Кабінету Міністрів  України Про затвердження Положення  про представників у справах  інтелектуальної власності (патентних  повірених) // Офіційний вісник України від 12.09.19971997 р., № 35, стор. 95, код акту 3399/1997

   8. Право інтелектуальної  власності: Навчальний посібник / За  заг. ред.. О.І.Харитонової. – Х.: Одіссей, 2012. -192 с.