Сучасні підходи до визначення категорії менеджмент

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Кафедра менеджменту

РЕФЕРАТ

з предмету менеджмент на тему:

«Сучасні підходи до визначення категорії менеджмент» 

2012р.

Поняття "менеджмент" є  досить загальним і трактується  по-різному. У ньому зведені воєдино  дуже різні принципи, ролі, види діяльності та функції. Найчастіше використовується це поняття в двох значеннях: як функціональне  поняття, що охоплює господарські процеси  та функції, котрі характеризують діяльність підприємства (закупівля, виробництво, збут тощо), і як організаційне поняття, що характеризує суб'єктів, які приймають  рішення, їхню роль у діяльності підприємства (правління, начальник цеху, майстер). Загалом домінує функціональний підхід, котрий окреслює завдання діяльності та господарські процеси, тоді як другий підхід зосереджує увагу на ролі менеджерів різних організаційних рівнів.

Поняття менеджмент має міжгалузевий характер і дуже складну семантику. Досить часто слово менеджмент використовується як синонім до керівництва або  управління підприємством. Менеджмент, управління — це практично гра  в дефініції. Невипадково в перекладній  літературі вони часто вживаються як синоніми. П. Друкер як визнаний авторитет у галузі теорії менеджменту пояснює, що слово менеджмент в англомовних країнах вживається дуже вільно й у різних значеннях, хоча термін менеджмент винятково важкий для розуміння. По-перше, він має специфічно американське походження і навряд чи може бути перекладений на якусь іншу мову, в тому числі и на англійську мову Британських островів. Він означає як функцію, так і людей, що її виконують; він указує на соціальне або посадове становище й одночасно означає навчальну дисципліну й галузь наукових досліджень. Канадський теоретик у галузі трудових відносин М. Кінг вбачає у менеджменті "...сполучну ланку між працею та капіталом, котра здатна анулювати класові суперечності".

Отже, дати повне і коротке  визначення цього поняття досить складно, простіше зазначити його характерні риси, з яких складається феномен  менеджменту. Менеджмент — це: раціональний спосіб управління діловими організаціями; управління, орієнтоване на дохідність і прибутковість; діяльність з нагляду, що використовує особливі форми організації  праці, договірні й контрактні відносини між працею і капіталом; особлива галузь наукового знання і професійної спеціалізації управлінців-менеджерів, які складають адміністративний штат підприємницької організації та ін.

З наукового погляду менеджмент — це вміння використовувати ті об'єктивні закони і закономірності, що виражають при-чинно-наслідкові зв'язки у сфері управлінської  діяльності. Менеджмент розглядає підприємство не стільки як технологічну ланку  суспільного виробництва, а передусім  як соціально-виробничу підсистему ринкових відносин.

У спрощеному розумінні, менеджмент (від англ. to manage – управляти) – це вміння досягати поставлених завдань, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – український відповідник “управління” – це функція, вид діяльності, зміст якого складає керівництво підлеглими в межах організації. Менеджмент –це також галузь знань, що допомагає здійснити цю функцію. Зрештою, менеджмент – як похідна від “менеджер”, це певна категорія людей, а соціальний прошарок тих, хто реалізує, здійснює на практиці роботу по управлінню.

Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови визначає менеджмент як спосіб, манеру спілкування з людьми, владу та мистецтво стосунків, особливого роду вміння та адміністративні навички, орган управління, адміністративну одиницю.

Американські підручники для студентів дають таке визначення: “Менеджмент – це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення організаційних цілей ”.

У 30-тих роках XX століття ця діяльність остаточно перетворюються у професію, галузь знань – у самостійну дисципліну, а соціальний прошарок – у впливову суспільну силу.

Отже, запропонуємо стислі визначення економічних категорій, які вважаємо найбільш суттєвими при визначенні даного курсу, а саме:

Менеджмент  – управління (планування, регулювання, контроль), керівництво, організація виробництва. Це також сукупність методів, форм, засобів управління виробництвом для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку тощо).

Менеджер  – управлінець, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, найманий професійний керівник, що не є власником фірми.

Мікро– та макроекономіка – поняття, широко розповсюджені в науковій літературі для визначення аналізу стану економіки на різних рівнях управління – верхніх ( все господарство на національному рівні, окрема галузь, виробничо-територіальний комплекс – макроекономіка) та нижніх (прийняття господарських рішень на рівні управління підприємством, фірмою чи окремим структурним підрозділом – мікроекономіка).

Зустрічаються однак й  інші тлумачення:

Макроекономіка (macroeconomics) – розділ економіки, що вивчає крупномасштабні економічні явища, зокрема такі, як інфляція, безробіття, економічне зростання чи занепад.

Мікроекономіка (microeconomics) – розділ економіки, що досліджує сукупності дій, переваг, уподобань та вибору, здійснених порівняно дрібними економічними одиницями.

Ще дещо стосовно термінології. Виникає питання, чи англійське поняття “менеджмент” та українське “управління” тотожні, ідентичні? І так, і ні. У загальному змісті – це терміни-аналоги, але існують певні відмінності в трактуванні та застосуванні цих визначень. По-перше, використовуючи поняття “менеджмент”, мають на увазі фігуру менеджера – людину, суб’єкта управління, що діє в деякій організації. Часто застосовують термін адміністрування “administration”, що краще відображає знеособлену систему управління (з невизначеною особистістю).

По-друге, коли вживають термін “менеджер”, мають на увазі професійного управлінця, а не тільки інженера чи економіста, що займається управлінням. Німецька мова при визначенні суті менеджменту передбачає термін “interment – funning” (управління виробництвом), французи теж вживають термін administration, public administration, тому використання англійського поняття “management” не завжди доречне.

Поняття менеджменту часто  пов’язане з поняттям бізнесу. У  недалеку минулому в колишньому СРСР термін “бізнес” визначали як людську діяльність, що переслідує єдину мету - наживу. Іноземні видання (термінологічні словники та довідники) вкладали у це поняття дещо інший зміст – незалежна комерційна діяльність людини, що виступає для неї як спосіб існування. А квінтесенція бізнесу, його суть, на їх думку, полягає в етично наповненій економічній активності людей по виробництву товарів, які мають корисні для споживача якості.

Бізнес - це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Управління бізнесом (business management) – це управління комерційними, господарськими організаціями.

Термін “менеджмент” застосовується до будь-яких типів організацій, крім державних органів будь-якого рівня, тут вживають термін “public administration” - державне управління.

Бізнесмен і менеджер – поняття не тотожні. Суб’єкт у бізнесі називається бізнесменом (businessman) або комерсантом. На початковій стадії свого розвитку бізнес виступав у вигляді простого товарообміну (натуральний обмін). По мірі еволюції економічних структур суспільства бізнес перетворюється на складну, розгалужену діяльність, у якій приймають участь промислові підприємства, склади, магазини, біржі. Активними суб’єктами цієї діяльності виступають підприємці, менеджери, брокери та ін. Їх об’єднують терміном “бізнесмени”. Поступово до бізнесу почали відносити будь-яку людську діяльність, що приносить доход.

Бізнесмен – це той, хто “робить гроші”, власник капіталу, що знаходиться в обігу і дає доход. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління.

Менеджер обов’язково  займає постійну посаду і в його підпорядкуванні знаходяться люди, а власник – суб’єкт власності, утримувач і розпорядник об’єктів власності (окрема особа, колектив, асоціація, держава).

Істотним компонентом  бізнесу є капітал, тобто гроші, матеріальні цінності чи активи конкретної особи, що вкладені у справу. Власник капіталу дає життя бізнесу, надихає його, наповнює змістом.

Найбільш поширений різновид бізнесу – підприємництво.

Підприємництво (entrepreneurship) – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної поведінки), якому притаманне новаторство, пошук ефективних способів використання ресурсів, активність та прагнення до нових перспектив, можливостей, творче ставлення до ризику.

Доречним буде і таке визначення. Підприємництво – це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної, технічної та технологічної творчості і новаторства.

Підприємець – людина, що здійснює бізнес, розпочинає нову справу, реалізує певні впровадження, вкладає власні кошти в розвиток підприємства і зважується на ризик, долає протидію зовнішнього середовища, словом, рухає суспільство у напрямі постійного вдосконалення.

Згідно з сучасним трактуванням, підприємець розглядається як господарюючий суб’єкт, здатний розпочати та впроваджувати в життя будь-яку вигідну справу; людина, що шукає та реалізує раніше невідомі, нові можливості розвитку ринку у вигляді нових товарів, послуг, технологій, новаторських ідей, сфер вкладання капіталу тощо.

Підприємець виконує корисну  для суспільств функцію – постійно вивчає та аналізує суспільні потреби  і прагне їх задовольнити.

Стихією бізнесу є конкуренція. В умовах конкуренції бізнесмен постійно прагне зменшення витрат на виробництво і вдосконалення якості продукції.

Останнім часом широкого розповсюдження в менеджменті набуло таке поняття як “підприємницька структура”, тобто склад суб’єктів ринкових відносин, до яких зараховують лише ті організаційно-господарські одиниці, чия мета полягає в отриманні прибутку як кінцевого результату діяльності.

Використавши мету діяльності суб’єктів ринкових відносин як показник класифікації, можна виділити чотири категорії економічних суб’єктів: фірми, банки, страхові та трастові компанії, інвестиційні структури. При цьому фірми належать до основних суб’єктів підприємницької діяльності, а решта економічних суб’єктів – до тих, що обслуговують сферу підприємницької діяльності.

Фірма – будь-яка організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, сервісу, побутового обслуговування, індустрії відпочинку, наданні послуг або кваліфікованих порад, виконанні робіт чи будь-якій інший сфері діяльності, яка прагне досягти комерційних цілей та користується правами юридичної особи. У менеджменті для визначення фірми використовується термін “організація” ( хоча ці два терміни суттєво відрізняються між собою, але так склалося історично і сприймається науковцями та практиками безапеляційно).

Кожна фірма, як організаційно-господарська одиниця, має у своєму складі одне чи кілька підприємств, що спеціалізуються на конкретних видах діяльності ( у виробництві товарів та послуг), і функціональні підрозділи, які здійснюють управлінську діяльність.

Під підприємством розуміють виробничо-господарську одиницю, що є сукупністю матеріальних і людських ресурсів, певним чином організовану для досягнення конкретно поставлених завдань.

Отже, менеджмент – це процес планування, організації діяльності, мотивації і контролю (класичний перелік функцій менеджменту), необхідний для формування і досягнення завдань організації.

Пітер Ф. Друкер, видатний теоретик у галузі менеджменту, пропонує таке визначення: “Управління – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу”.

Менеджмент — це перш за все управління людьми, наука  про людину, її інтереси, поведінку  та взаємодію з іншими людьми. Родові особливості менеджменту як науки. По-перше, це міждисциплінарна наука, яка  включає теорії і концепції психології, соціології, економіки, теорії систем, дослідження операцій тощо.

По-друге, істинність тих  або інших теорій, концепцій менеджменту  як нормативної дисципліни залежить від поведінки людей, їх дій і  рішень. 
По-третє, менеджмент — це практична дисципліна, яка має прикладний характер, виражається в діях і вміннях людини.

В основі менеджменту як практичної управлінської діяльності не знання, а дії, тобто недостатньо  пояснити певне явище, необхідно  показати, як теорія працює на практиці.

Багато людей знає, що роблять, але небагато з них роблять  те, що знають.

Для менеджменту як науки  природним критерієм достовірності  та практичної значущості теорії і  концепцій є успішна діяльність організацій, які використовують ці теорії у своїй роботі.

В управлінні (як в теорії, так і в практиці) є багато авторитетних людей, від Ф. Тейлора, засновника наукового управління, до прихильника гуманізації і розвитку людських відносин А. Маслоу, живої легенди менеджменту, П. Друкера та ін.

Але для керівника підприємства й організації бездумне (сліпе) наслідування існуючих теорій і популярних концепцій  неприпустимо, тому що існують відмінності  в умовах діяльності організацій, досвід та стилі управління.

Для успішного використання теорії на практиці менеджеру необхідно  критично сприймати висловлювання  і твердження незалежно від авторитету автора, аналізувати ситуацію, що склалася, і перевіряти дієвість теорії в конкретних умовах. Такий підхід дозволить керівнику  самому переконатися в істинності теорії і вибрати для досягнення поставлених  цілей найбільш підходящу.

Розгляд поняття менеджмент із різних точок зору відкриває нові горизонти дослідження сучасної науки управління.

Менеджмент як функція. Перш за все менеджмент розглядається  як особливий вид людської діяльності, спрямований на Досягнення визначеної мети або цілей організації. Управління як функція реалізується шляхом виконання  послідовності Управлінських дій, за допомогою яких суб'єкт управління впливає на об'єкт управління, котрі  дістали назву функції управління. Уперше їхній склад сформулював  один з основоположників наукового  менеджменту А. Файоль. У подальших розробках склад функцій управління доповнювався, в тому числі й за рахунок конкретизації тих або інших видів управлінських робіт.

В Україні важливе практичне  значення для подолання економічної  кризи має опанування соціальною функцією менеджменту, котру П. Друкер охарактеризував так: "Саме менеджмент створює економічний та соціальний розвиток. Він є його результатом. Скрізь, де ми вкладали лише економічні фактори виробництва, особливо капітал, ми не отримували розвитку. У не багатьох випадках, коли ми змогли викликати енергію менеджменту, ми забезпечували стрімкий розвиток. Розвиток є скоріше справою людської енергії, ніж економічного багатства. Генерування людської енергії та надання їй напрямку є завданням менеджменту". Скрізь, де вдавалося ввести і задіяти його потенціал, розпочинався стрімкий розвиток. Приклади цього — Японія, Південна Корея, "IBM", "Крайслер" тощо.

Менеджмент як процес відображає прагнення теоретиків і практиків  менеджменту інтегрувати всі  види діяльності з розв'язання управлінських  проблем у єдиний ланцюжок. При  цьому увага фокусується на узгодженості окремих дій, кожна з яких, у  свою чергу, є також процесом. Отже, управління розглядається як динамічно  змінювані в просторі й часі, але  пов'язані між собою управлінські функції, метою яких є розв'язання проблем і завдань організації.

Сутність і зміст процесу  управління виявляються у його функціях, тому його можна розглядати і як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи або організації  в цілому з метою одержання  максимальних результатів. Цей вплив  здійснює відповідна категорія людей  — менеджери. Не випадково в теорії і практиці управлінської діяльності менеджмент часто ідентифікується  з менеджером, з органами або апаратом управління. 
Менеджмент — це орган або апарат управління сучасними організаціями. Апарат управління є складовою частиною будь-якої організації й асоціюється з поняттям менеджменту. Головне завдання апарату управління — це ефективне використання та координація всіх ресурсів організації для досягнення мети її діяльності. У сучасних умовах без нього організація як цілісне утворення не може існувати і працювати ефективно. 
Менеджмент — це категорія людей, які управляють організацією. Процес управління забезпечується професійно підготовленими фахівцями в галузі управління, котрі створюють організації та управляють ними через постановку мети і розробку шляхів її досягнення. Уміння ставити і реалізувати мету засновник наукового менеджменту Ф. Тейлор визначив як мистецтво точно знати, що потрібно зробити і як зробити це найкращим і дешевим способом. Цим мистецтвом має володіти відповідна категорія людей — менеджери, чия робота полягає в організації та керівництві зусиллями всього персоналу для досягнення мети. Вони забезпечують умови для продуктивної та ефективної праці зайнятих в організації працівників та одержання результатів, що відповідають поставленій меті. Отже, головним завданням управлінського апарату є ефективне використання і координація всіх ресурсів організації для досягнення її мети.

Менеджмент як наука має  свій предмет і методи його вивчення, свої специфічні проблеми і підходи  до розв'язання їх. Наукове підґрунтя  цієї дисципліни складає вся сума знань про управління, накопичена практикою людської цивілізації  і сконцентрована у вигляді концепцій, теорій, способів, систем управління. Менеджмент як наука пояснює природу управлінської  праці, встановлює причинно-наслідкові зв'язки, виявляє фактори та умови, за яких спільна праця людей більш  ефективна. У визначенні менеджменту  як науки підкреслюється важливість упорядкованих знань про управління. Вони дають змогу не лише вчасно і якісно управляти поточними  справами, а й прогнозувати розвиток подій та відповідним чином розробляти стратегію і політику організацій. Тому наука управління розробляє  свою теорію, змістом якої є закони, закономірності, функції, принципи, методи управлінської діяльності.

Менеджмент як мистецтво  управління базується на тому, що організації  — це складні соціально-технічні системи, на які впливають численні й різноманітні фактори внутрішнього та зовнішнього середовища. Навчитися  управляти можна лише шляхом використання теоретичних знань у конкретній ситуації. Менеджери мають учитися  модифікувати практику з урахуванням  висновків теорії. Такий підхід дає  змогу поєднати науку і мистецтво  управління в єдиний процес.

Теоретичний плюралізм у  трактуванні сутності і змісту поняття  менеджмент привів до того, що в спеціальній  літературі з менеджменту є багато його визначень. Наприклад, у японській  фаховій літературі сутність і роль менеджменту визначаються так: "Зростання  продуктивності виробництва досягається  в першу чергу не впровадженням  передових технологічних методів, хоча вони, без сумніву, надзвичайно  важливі, а організацією менеджменту. Цим терміном іменується координація й об'єднання в процесі виробництва індивідуальних зусиль і створення спонукальних мотивів працівників, які, по-перше, стимулювали б координацію й об'єднання і, по-друге, сприяли б зближенню поглядів і мети усіх або, принаймні, більшості учасників виробництва".

У вступній статті до фундаментальної  книги М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі "Основи менеджменту" дається таке визначення: "Менеджмент — це вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент — функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях". Або: "Менеджмент — сукупність принципів, методів і засобів управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку". 
Дж. Дункан у праці "Основоположні ідеї в менеджменті" зазначає: "Менеджмент — це координація людських та інших ресурсів з метою розв'язання поставлених організацією завдань". Так чи інакше, менеджмент — це система управління комерційними структурами. Він є узагальненням теорії і практики, що забезпечує комерційний успіх насамперед у масштабах фірми. Аналіз різних визначень менеджменту, а також дослідження проблем управління на мікрорівні в умовах становлення і розвитку ринкових відносин в Україні дає змогу сформулювати таке його визначення.

Менеджмент являє собою  функцію управлінського апарату  сучасного підприємства з використання законів і закономірностей суспільного  розвитку, що дає змогу організувати ефективне, конкурентоспроможне виробництво  в умовах постійно мінливого внутрішнього і зовнішнього середовища. Здійснення цієї функції неминуче передбачає і  приводить до виникнення й відтворення  відповідних соціально-економічних  відносин, які виступають суспільною формою організації ефективного, конкурентоспроможного  індивідуального відтворення. Суб'єктами таких відносин є: керівники-менеджери  і підлеглі в межах підприємства, а також суб'єкти зовнішнього  середовища, з якими доводиться вступати у відповідні відносини менеджерам підприємства в процесі досягнення своєї мети. 
Коли ми говоримо про менеджмент, то, як правило, маємо на увазі особу менеджера — людину, котра здійснює управлінські дії в певній організації. Крім цього, коли кажуть менеджер, то мають на увазі професійного управляючого, представника особливої професії, а не просто інженера або економіста, що займається управлінням. До того ж менеджер — це людина, яка пройшла, як правило, спеціальну підготовку. Він відповідає за повсякденне управління організацією, має реальну владу в межах своїх прерогатив.

Менеджмент як практика виник  і розвивається у зв'язку з необхідністю передачі власником організаційно-виконавчих функцій професійному управлінцю —  менеджеру — для досягнення мети організації. Іншими словами, поява  соціального інституту менеджерів була історично зумовлена об'єктивним процесом відокремлення капіталу-функції  від капіталу-власності.

На мою думку, менеджмент – це перша за все люди з професійними навичками, діловими здібностями і  творчими надбаннями, які працюють в залежності від різниці факторів самостійно або згруповано для досягнення цілей свого бізнесу або стабільного  й процвітаючого розвитку організації. Саме люди та їх характерні особливості  штовхаюсь розвиток вперед. Цим треба  керувати, щоб не вийшло хаосу. Тому тут на перед виступають люди, які  вміють керувати – не наказувати, не кричати, а стисло, красномовно і  чітко ставити задачі, влучно використовувати  ідеї, щоб долати конкурентів, отримати прибуток і задовольнити потреби  працюючих.

Список використаних джерел

1. Мартиненко М.М.“Основи менеджменту”: Підручник. – К.: Каравела, 2005.  – 469с.

2. Веснін В.Р. «Основи менеджменту», М., - 1997, (с.412).

3. Ленд П.Е. «Менеджмент - мистецтво управляти», М., - 1995, (с.284).

4. Любінова Н.Г. «Менеджмент - шлях до успіху», - М. , Агропроміздат, 1992, (с.189).

5. Віханський О.С., Наумов О.І. Менеджмент: Підручник, - М.: Гардарики, 1999. – (528с.).

6. Галькевич Р.С., Набоков В.І. „Основи менеджменту”, М.: - 1998, (с.467).