Сучасні принципи менеджменту. 2

Сучасні принципи менеджменту

 

До сучасних принципів менеджменту проф. Шегда  А. відносить такі: пріоритет споживача, надійне обслуговування, швидкість  і зручність; висока якість; доступні ціни; опора на загальнолюдські цінності; моральність; допомога іншим підприємцям у досягненні успіху; високі стандарти діяльності; орієнтація на перспективу розвитку, розширення сфери бізнесу, підприємництва, підвищення стандартів діяльності; орієнтація на кінцеві результати діяльності; прагнення до нововведень; збереження духу новаторства, незважаючи на лідерство в даний момент; усвідомлена відповідальність за результати справи фірми; уміння викликати і підтримати ентузіазм персоналу фірми; розвиток усього кращого в людях, їхніх умінь, творчих здібностей, бажання працювати оригінально, професійно, ефективно, самостійно; розв´язання нових проблем новими методами; опора на об´єктивні закони і реальність ринкових ситуацій; наслідування лідерів; орієнтація на ясне і чітке бачення інтересів індивідуального споживання; використання конкуренції, тому що монополія - ворог високої продуктивності; чіткий, ясний і короткий виклад думок, суджень і аргументів; вчинки рішучі, але виважені, що враховують близькі й віддалені наслідки; виправлення помилок; концентрація своєї діяльності на пріоритетних програмах; вироблення реалістичних, простих, чітких критеріїв і показників оцінки своєї діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу, коригування своєї стратегії, тактики, дій; відчуття себе членом команди-переможниці. Успіх забезпечують професійні знання, досвід і вміння робити конкретні справи; розширення і поглиблення зв´язків фірми із зовнішнім оточенням. Чим більше зв´язків, тим більше гармонії, узгодженості, продуктивності в діях менеджера.

 

 

Закони

-Закон попиту

-Закон пропозиції

-Закон економії часу

-Закон синергії

--Закон синхронізації

-Закон прибутковості.

-Закон соціалізації особистостей.

-Закон соціальної структуризації організації.

-Закон соціального статусу (соціальних ролей)

-Закон соціальної мобільності.

-Закон соціального контролю.

-Закони індивідуальної і соціальної психології людини

-Закон спільності цілей.

-Закон зовнішнього доповнення.

-Закон інерції

 

закономерность-постоянное в изменчивом.

закон-доказанная и зафиксированная закономерность, правило 

типо как-то так)

В отличие от законов естественных наук, которые по идее должны выражать всеобщие и необходимые связи  между явлениями, закономерности развития науки относительны и условны. При  этом закономерность, в отличие от закона, отражает не жестко детерминированный  характер объективной необходимости, а лишь ту или иную степень вероятности ее проявления.

 

 

Кращі менеджери 20 ст

2. Менеджмент Фредерика У. Тейлора 

 

3. Генри Форд — лучший бизнесмен  и худший менеджер XX века 

 

4. Альфред Слоун – выдающийся  менеджер ХХ века

 

5. Ли Якокка — легенда американского  менеджмента 

 

6. Джек Уэлч — лучший менеджер  ХХ века

 

Генрі Форд (англ. Henry Ford; 30 липня 1863 - 7 квітня 1947) - американський промисловець, власник заводу з виробництва  автомобілів. Його гаслом було «автомобіль для всіх» - завод Форда випускав найбільш дешеві автомобілі на початку епохи автомобілебудування.Ford Motor Company існує і до цього дня.

  Генрі Форд відомий також  тим, що вперше став використовувати  промисловий конвеєр. Всупереч  поширеній помилці, конвеєр впроваджували і до цього, однак Генрі Форд створив перший комерційно успішну лінію.Книга Форда «Моє життя, мої досягнення» є класичною працею з наукової організації праці.

Біографія.Народився в сім'ї  емігрантів з Ірландії, яка мешкала  на фермі в околицях Детройту. Коли йому виповнилося 16 років, він поїхав працювати в Детройт. У 1888-1899 рр..виконував обов'язки інженера-механіка, а пізніше і головного інженера в «Електричної компанії Едісона» (Edison Illuminating Company). У 1893 році у вільний від роботи час сконструював свій перший автомобіль.З 1899 по 1902 рік був співвласником «Детройтської автомобільної компанії», але через розбіжності з іншими власниками фірми пішов з неї і в 1903 році заснував Ford Motor Company (Форд Мотор Компані), яка спочатку випускала автомобілі під маркою Ford A.Найбільший успіх прийшов до фірми після початку випуску моделі Ford T в 1908 році. У 1913 році Генрі Форд впровадить на своєму підприємстві конвеєрний метод складання автомобілів, що підняв продуктивність праці в 1,5 рази і що дозволило значно підвищити зарплату персоналу. Він залишався керівником компанії до 1930-х років, коли через розбіжності з профспілками і компаньйонами він передав справи своєму синові Едзелю, але після його смерті в 1943 році знову повернувся на пост глави фірми.У 1945 році Генрі Форд остаточно передав управління компанією своєму онуку Генрі Форду II. Помер 7 квітня 1947 року в віці 83 років.

 Книги. 

 Його книга «Моє життя,  мої досягнення» - це катехізис  механіка-романтика.Його ідеї і  методи організації виробництва, описані в цій книзі, впроваджені в діяльність тисячами підприємств. Видано близько 100 видань в десятках країн світу автобіографічна книга «батька» автомобільної промисловості США написана яскраво, образно, енергійно і натхненно.Вона містить багатий матеріал, багато в чому представляє історичний інтерес, але в цілому ряді відносин зберігає актуальність для економістів, інженерів, конструкторів, психологів, соціологів, керівників і організаторів виробництва.

 

Лі́до Е́нтоні «Лі» Яко́кка (англ. Lido Anthony «Lee» Iacocca) (народився 15 жовтня 1924 року) — американський підприємець і промисловець. Обіймав посади президента Ford Motor Company і голови правління корпорації Крайслер, автор книги «Кар'єра менеджера».

Якокка починав працювати у компанії «Форд» на інженерській посаді, але пізніше перейшов до відділу продаж та маркетингу, де й сповна розкрилися його таланти. Працюючи у місцевому відділі продаж у 1956 році, Якокка отримав національне визнання за його маркетингову кампанію "56 за 56" , пропонуючи придбати нові автомобілі 1956 року випуску за трьох-річну позику з 56-доларовими щомісячними виплатами. Його кампанія стала національною і Якокка перевели до штаб-квартири корпорації, де він почав швидко рухатися службовими сходами, і став президентом підрозділу фірми у свій 40-вий день народження, 15 жовтня 1964 року.

 

Якокка був залучений у проекти  виробницьтва декількох популярних марок автомобілів Форда, найпомітнішим  з яких був «Форд Мустанг». Також  він відповідав за виробництво таких  моделей, як Lincoln Continental Mark III, «Форд Фієста», а також брав участь у відродженні марки Mercury у кінці 1960-х років, зокрема у виробництві Mercury Cougar і Mercury Marquis. Він був також "рушійною силою" виробництва пресловутого «Форд Пінто». Він підтримував також інші ідеї, які на той час не знайшли підтримки у компанії Форд. Ці автомобілі були кінець кінцем введені корпорацією Крайслер, такі як - «автомобіль K» і мікроавтобус. Пізніше, він став президентом компанії Форд Мотор, але Яккока мав певні розходження у поглядах з Генрі Фордом II і у 1978 р. Генрі Форд II, незважаючи на річний $2-мільярдний прибуток корпорацією Форд, звільнив Якокку з посади.

Корпорація «Крайслер» мала мільйонні  збитки і наполегливо запрошувала  Якокку перейти до них. Врешті-решт, Якокка став до роботи у Крайслері і почав повну перебудову компанії, звільнив багато працівників, продав збиткове європейське відділення Крайслера французькій компанії Пежо, і також запросив на роботу багато колишніх співпрацівників з компанії Форд. Також, запозичивши з Форда, Якокка запровадив на Крайслері проект Мінімакс, який став шалено успішним мінівеном. Цікаво, що Генрі Форд II свого часу не вірив в успіх Мінімакса, що й прирекло цей проект на невдачу у Форді.

 

Якокка також почав з реструктуризації Крайслера. Його наступним кроком стала зупинка випуску великих автомобілів, які споживали забагато палива і перехід на випуск малих економних марок Додж Омні та Плімут Горайзен. Обидві моделі стали хітом року і Крайслер у перший рік продав по 300 тис. Омні та Горайзен.

 

Розуміючи що Крайслерові потрібно багато грошей для перебудови, Якокка у 1979 р. звернувся до Конгресу із проханням  гарантувати позику. Цей крок не мав прецедентів у автомобільній  індустрії, але у кінцевому результаті Крайслер отримав гарантії.

 

Отримавши таким чином передишку, Крайслер почав випускати перші  машини платформи K - Додж Арес та Плімут Рілайент. Через два роки з конвеєру компанії почали сходити мінівени. Завдяки успіху цих автомобілів  Крайслер віддав позики на сім років  раніше, ніж планувалось.

 

Під проводом Якокки Крайслер придбав  корпорацію Амерікен Моторз (AMC) в 1987 р., що додало до Крайслера прибутковий  підрозділ «Джип». Тим часом, AMC вже  закінчила більшість робіт для  запуску моделі Гранд Черокі, на якій дуже наполягав Якокка. Гранд Черокі вийшов тільки 1992 року, коли у продаж пішла модель 1993 року, але на той час Якокка вже залишив Крайслер.

В травні 1982 р. президент США Рональд  Рейган назначив Лі Якокка головою  фонду із реставрації статуї Свободи.

 

У 1984 Лі Якокка у співавторстві з Вільямом Новаком випустив свою автобіографію, що мала найбільший тираж серед документальних книг з твердою обкладинкою у 1984 та 1985 роках.

 

У 1988 році вийшла його книга "Прямо  кажучи" (англ. Talking Straight) про іновацію і творчість американців.

     

Альфред Прічард Слоан, мл. (1875 - 1966)

- народився 23 травня 1875 р. в Нью-Хейвені,  штат Коннектикут; 

 

- був старшим з чотирьох синів  комерсанта, що займався в Нью-Хейвені  оптовою та роздрібною торгівлею  чаєм, кавою і тютюном; 

 

- коли О. Слоаном було десять  років, його родина переїхала  в нью-йоркський передмістя Бруклін; 

 

- в 1895 р. отримав диплом інженера-електрика  в Массачусетському технологічному  інституті (МТІ);

 

- в 1895 р. почав свою кар'єру  в Hyatt Rolle Bearing Company (штат Нью-Джерсі) і у віці двадцяти шести років став її президентом;

 

- перейшов до компанії General Motors (GM); в 1918 р. став її віце-президентом  і членом виконавчого комітету, у 1920 р. -- віце-президентом по операціях,  а в 1923 р. - президентом і головним виконавчим директором;

 

- провів реорганізацію GM, перетворивши  її з аморфної групи підприємств  в компанію з раціональною  структурою;

 

- розбив GM на п'ять самостійних  підрозділів, кожне з яких випускало  автомобілі певного цінового  рівня; 

 

- провів децентралізацію виробництва  і одночасно централізував загальне  керівництво компанією; 

 

- наприкінці 1920-х рр.. під його  керівництвом GM обігнала за обсягом  продажів компанії Ford і стала  найбільшою автомобілебудівної  фірмою у світі; 

 

- заснував кілька благодійних організацій, названих його ім'ям, а також центр передових науково-технічних досліджень та престижну Слоановскую школу менеджменту при МТІ.

 

 Основні   роботи 

 

 «Adventures of White Collar Man »(with B. Sparkes) (1941)

 

 «My Years with General Motors »(1964)

 

 Резюме 

 

 Альфред Слоан - геній менеджменту;  поряд з Генрі Фордом -- один  з творців автомобільної промисловості  США. Успіх прийшов до нього  на хвилі безнадійного старіння  колись популярної фордовськой  «Моделі Т», у той час як  GM розширила асортимент автомобілів, що випускаються. Успішно здійснена за ініціативи і під керівництвом А. Слоана реорганізація GM і виведення її на траєкторію розвитку, а також вміла децентралізація виробництва були і залишаються прикладами для наслідування для багатьох компаній. Практичної основою управлінської філософії і методів керівництва А. Слоана (достатньо справедливих, відкритих, неформальних і демократичних) були облік витрат, аналіз ринків і внутрішня конкуренція підрозділів. А. Слоан працював у компанії GM c 1918 по 1956 р., причому з 1923 по 1946 рр.. він займав у ній найважливіші управлінські посади. Його гнучкий інноваційний підхід до створення великої організації і її управління виявився надзвичайно успішним, проте в 1960-х рр.. в GM стали очевидні ознаки самозаспокоєння і страх. Додання надмірного значення економічним питань, стереотипні підходи до маркетингу і послаблення уваги до впровадження технічних інновацій, що спостерігалися на тлі загострення міжнародної конкуренції, стали причинами труднощів, що компанія зазнає починаючи з 1970-х рр.. У той же час багато основні елементи філософії А. Слоана завдяки їх управлінської, економічної, моральної, політичної, психологічної та соціальній логіці залишаються як і раніше актуальними.

 

 Введення

 

 А. Слоана зазвичай вважають  видатним організатором і набагато  рідше бачать в ньому маркетингового  генія, який об'єднав зусилля  розрізненої групи автомобілебудівних  компаній і перетворив їх на  найбільшого в світі і найбільш  успішно діючого виробника.  Його досягнення забезпечили становлення автомобільної промисловості

 

Фредерік Уінслоу Тейлор: біографія

 

-

американський інженер, основоположник наукової організації праці та менеджменту

Біографія

 

Фредерік Уінслоу Тейлор народився  в родині адвоката. Здобув освіту у Франції та Німеччині, потім - в академії Ф. Екстера в Нью-Гемпширі. У 1874 році закінчив Гарвардський юридичний коледж, але через проблеми із зором не зміг продовжити освіту і влаштувався працювати робочим преса в промислові майстерні заводу гідрообладнання у Філадельфії. У 1878 році, в пік економічної депресії, отримав місце різноробочого на Мідвельском сталеливарному заводі.

 

З 1882 по 1883 р. працював начальником  механічних майстерень. Паралельно отримав  технічну освіту (ступінь інженера-механіка, Технологічний інститут Стівенса, 1883). У 1884 р. Тейлор став головним інженером, в цьому ж році він вперше використав систему диференціальної оплати за продуктивність праці.

 

З 1890 по 1893 рр.. Тейлор - головний керуючий мануфактурної інвестиційної компанії у Філадельфії, власник паперових пресів в Мені і Вісконсіні, організував власну справу з управлінського консультування, перше в історії менеджменту. У 1906 р. Тейлор стає президентом Американського товариства інженерів-механіків, а в 1911 р. - засновує Товариство сприяння науковому менеджменту.

 

З 1895 р. Тейлор почав свої всесвітньо відомі дослідження з наукової організації  праці. Оформив патентами близько  сотні своїх винаходів і раціоналізацій.

 

Тейлор помер 21 березня 1915 року в  Філадельфії від запалення легенів.

((Тейлор Ф. У. -видатнийамериканськийдослідник йуправлінець-практик, щопоклав вушконауковоїорганізації роботи йраціоналізації у сферіуправління, основоположник менеджменту,представникнаукової школиуправління.

 

>Обгрунтував специфіку людини як соціального ресурсу.Розглядав його як єдино можливий об'єкт управління. З його точкизору, людина (навиконавськомурівні) –достатньо пасивна, над роботиістота, що слабкоорієнтована на діяльність й реагує головним чином нематеріальні стимули.Вважаючи, щоголовна позначка управління – забезпечення високої продуктивності роботи й соціальної гармонії,запропонував концепцію її досягнення,базуючись насвоєму розумінні природи людини як специфічно їістоти йсоціального ресурсу.Розробив принципи раціонально їорганізації роботи,засновані на ідеї розділення,спеціалізації й стандартизації виконавської йуправлінської роботи.Створив соціальну філософію, що обґрунтовує раціональні принципи організації й управління.Запропонував жорсткий розподіл роботи напрограмуючу йвиконавську працю.Ввів нові принципи нормування й оплати роботи.Обгрунтував принци повоновуфункціональну структурууправління,побудовану нарозподілі роботи йспеціалізаціїдіяльностіуправлінців.Найбільшвідомінаукові роботи по менеджменту: ">Принципинаукового менеджменту" й ">Управлінняпідприємством".))

 

Джеек Уєлч

Джек Уэлч — один из наиболее известных бизнес-лидеров  в мире: журнал Fortune, подведя итоги  развития бизнеса в ХХ веке, признал  его «лучшим менеджером столетия». Необыкновенные бизнес-инстинкты и  уникальные лидерские качества этого человека в сочетании с эффективными технологиями управления сделали крупнейшую компанию США «Дженерал Электрик» динамичной и мобильной, а главное — самой успешной компанией мира.

Джон (Джек) Френсис Уэлч (John (Jack) Francis Welch) родился 19 ноября 1935 года в городе Пибоди, штат Массачусетс (Peabody, Massachusetts). Степень бакалавра в области химических технологий он получил в 1957 году в Массачусетском университете (University of Massachusetts Amherst), а степень магистра и доктора наук — в 1960 году в университете штата Иллинойс (University of Illinois).

 

Вся жизнь  Уэлча была связана с компанией  «Дженерал Электрик» (General Electric, или  просто «джи-и» — GE), легендой американского  бизнеса. Основал ее всемирно известный  изобретатель Томас Эдисон, создатель лампы накаливания, электрического генератора, звукозаписывающего устройства и кинопроекционного аппарата (в 1878 году GE называлась «Эдисон электрик лайт», новое имя она приобрела в 1892 после объединения с «Томсон-Хьюстон электрик»). Из тридцати компаний, входивших 100 лет назад в список Доу-Джонса1, это мерило стабильности не только американской, но и мировой экономики, «Дженерал Электрик», — единственная (!) — присутствует в этом списке и сегодня.

 

Карьера Уэлча в GE была стремительной: поступив на работу в отделение пластмасс в городе Питсфилде, штат Массачусетс (Pittsfield, Massachusetts) в 1960 году, уже в 1968 он оказался самым юным топ-менеджером компании, а с апреля 1981 года — возглавил ее, заняв пост председателя совета директоров и президента корпорации, — оказавшись на этой должности самым молодым (45 лет) в истории «Дженерал Электрик». Чтобы стать первым среди лучших, нужны серьезные амбиции: еще будучи в самом низу карьерной пирамиды, Уэлч открыто заявлял, что намерен стать президентом GE. У него всегда была репутация неисправимого «критикана» и «корпоративного диссидента». Как признавался сам Уэлч, «я не любил нафталиновые презентации или чтение докладов и отчетов, предпочитая личные беседы с сотрудниками, от которых ждал, прежде всего, ответов на поставленные вопросы. Я любил «творческий конфликт» и считал, что в бизнесе к наилучшим результатам приводит открытая и честная дискуссия. Если идея не выдерживает взыскательного обсуждения, она умирает».

 

За два десятилетия его руководства  — с 1981 по 2001 год — общая стоимость  корпорации увеличилась более чем  в 30 раз: с 12 до 400 млрд. долл.! Объем продаж вырос с 25 до 125,9 млрд. долл., а прибыль  — с 1,5 до 14,1 млрд. долл. в год.

 

Однако результаты работы, проделанной  знаменитым топ-менеджером, измеряются не только в цифрах. Важнее другие заслуги  Уэлча:

 

успешная модернизация традиционной компании, превращение ее в образец  новой мобильной корпорации, ставшей  моделью для ХХІ века;

 

опыт трансформации консервативной корпоративной культуры в инновационную;

 

привнесенные им ценности и взгляды, новое понимание лидерства и  роли корпоративного духа.

 

Уходя в 2001 году на пенсию, прославленный  топ-менеджер нашел себе достойного преемника. Сегодня Уэлч продолжает активную жизнь — консультирует руководителей крупных корпораций, возглавляет собственную компанию Jack Welch, LLC, выступает с лекциями, пишет книги. Его автобиография «Джек. Самая суть» (Jack: Straight From The Gut, 2001)2 стала бестселлером. Он много путешествует, активно общается с разными людьми. Ответы на вопросы, которые ему задают и студенты, и именитые топ-менеджеры, собраны во второй книге — «Умение побеждать» (Winning: The Ultimate Business How-To Book, 2005). В книгах Уэлч формулирует свои идеи и взгляды на управление компанией, описывает «авторские» методы достижения успеха, раскрывает секреты лидерства и эффективного руководства людьми.

 

Бизнес-философия выдающегося менеджера  и его опыт перестройки гигантской корпорации интересует всех. В книге «Принципы управления от легенды General Electric Джека Уэлча»3 Роберт Слейтор рассказал о принципах ведения успешного бизнеса, которых придерживался в своей работе легендарный бизнес-лидер. Стюарт Крейнер в книге «Бизнес-путь: Джек Уэлч»4 тоже раскрывает секреты выдающегося успеха Уэлча и описывает его стратегии. Главными достижениями Джека специалисты считают «войну с бюрократией», разработку активной конкурентной стратегии лидерства на рынке, создание в компании культуры открытого общения и инвестиции в людей.)))

 

Портрет сучасного  ідеального менеджера

Про якості менеджера треба судити з того, як добре може він організовувати більшу кількість людей і наскільки  ефективно він може досягти найкращих  результатів від кожного з них. Управління належить до таких видів людської діяльності, які потребують специфічних людських якостей, що роблять конкретну особу професійно придатною для управлінської діяльності. Саме комплексний підхід до визначення складу і змісту властивостей, які в сукупності здатні забезпечити якісне виконання менеджером своїх функціональних обов'язків, забезпечує модель сучасного менеджера.

Стосовно моделі сучасного ідеального менеджера, що є професіоналом, слід виокремити два суттєвих моменти:

 І.Опис моделі повинен обмежуватися простим переліком її основних компонентів.

2. Модель менеджера повинна  мати динамічний характер.

Щоб менеджер мав змогу ефективно  керувати, він повинен відповідати  сучасній моделі ринкової економіки  і соціально-орієнтованого управління.

Загальні передумови. Найсуттєвішими загальними передумовами є мотиви, якими керується людина, що прагне до управлінської діяльності, та її розумові здібності.

Вимоги до сучасного менеджера  можуть бути об'єднані у групи:

- ділові якості, які поєднують компетентність та організаторські здібності;

- особистісні риси, які вкладаються  з трьох підгруп; 

- вольові якості;

- морально-психологічні якості;

- вимоги до здоров'я та способу  життя.

Поєднання організаторських здібностей та вольових якостей зумовлюють таку інтегровану характеристику, як підприємливість. Вольові якості, морально-психологічні риси у поєднанні зумовлюють феномен лідерства.

Зазначені риси менеджера являють  собою єдність природних особливостей людини і результати засвоєння соціальних цінностей у процесі навчання і виховання. Діяльність сучасного менеджера визначається комплексами стимулюючих і дестимулюючих тенденцій розвитку ряду політичних, соціальних, економічних та психологічних факторів.

Стимулюють діяльність: широке поле вибору і проява ініціативи, зростання конкуренції, можливість самовираження у творчій змістовній праці. Дестимулюють: стрес, тиск, невизначеність у суспільстві і в межах окремих організацій традиційних цінностей, кількісне збільшення і якісне ускладнення проблем, які потрібно вирішувати в умовах обмеженості засобів для їх вирішення.

Найважливішою вимогою менеджера  є здатність постійно працювати  над собою. Тільки у цьому випадку  можлива успішна адаптація до змін у суспільстві. Менеджер, який припинив роботу над собою, не може ус¬пішно вирішувати сучасні проблеми.

Керівники-менеджери, які мають  надихати співробітників, самі повинні  відчувати духовне піднесення, зберігати  зв'язок з ідеями та енергією людей, які їх оточують, більше уваги приділяти  їх духовним якостям. Тому погляд на людину лише як на знаряддя, інструмент, об'єкт, яким можна маніпулювати, який можна спонукати, є ознакою тоталітарного мислення, оскільки проблеми духовності, віри, релігії та їх психологічних наслідків відіграють все відчутнішу роль у сучасному суспільстві.

Менеджер повинен володіти сучасними  знаннями у сфері теорії та досліджень людської поведінки, вміти передбачати  ставлення людей до себе і розумно  реагувати на нього. Тому до складу кадрової служби на підприємстві (у  фірмі, компанії) входять менеджери, соціологи, спеціалісти з трудових відносин. З огляду на те, що в сучасній компанії культивуються її внутрішні цінності, їх певна система, менеджер повинен уміло прищеплювати їх підлеглим, виробляти й підтримувати прагнення до досягнення мети.

Матеріали досліджень і багаторічна практика показують, що ефективність народного господарства лише на третину обумовлюється вкладанням в матеріально-речові елементи виробництва. Решта залежить від людського фактора - інтелектуального потенціалу, кваліфікаційного рівня й здібностей керівників та спеціалістів.

Загальні вимоги до керівника (менеджера  вищого рівня) містяться в законодавстві  про працю, правила внутрішнього розпорядку та інших документах, а  спеціальні вимоги викладені в кваліфікаційних  довідниках, службових інструкціях та деяких інших нормативних актах. Але ці вимоги мусять бути конкретизовані стосовно до певної посади та умов, в яких доведеться працювати менеджеру.

Серед морально-психологічних якостей  найбільш важливим є високі життєві  ідеали, чесність і правдивість, справедливість і об'єктивність, розсудлива воля і мужність, розвинуте почуття обов'язку й відповідальності, інтелігентність і толерантність та ін.

Важливою рисою для керівника  є тактовність у взаємовідносинах. Керівник постійно демонструвати емоційну стриманість, ввічливість і безмежну терпеливість. Ні за яких обставин керівник не може адекватно відреагувати на грубощі підлеглих та інші нетактовні дії. У керівника повинна бути розвинута комунікативна здібність, яка знаходить свій прояв у налагодженні сприятливих взаємовідносин між працюючими, що забезпечує успішну колективну діяльність та знаходження в ній свого місця кожним учасником трудового процесу. Якщо ж комунікативні здібності індивіда співпадають із здібностями до лідерства, то це є передумовою формування успішного менеджера вищого рівня.

Умовою ефективної діяльності керівника  є добре розвинуте стратегічне  мислення, уміння заглянути на багато років уперед. Вести по правильному  курсу підприємство у вирі сучасної економіки може керівник, який пильно дивиться вперед, вивіряючи курс на зміни зовнішнього середовища, кон'єктури ринку, політики держави.

Оскільки службова діяльність керівника  завжди має виховну спрямованість, йому повинні бути властиві певні  педагогічні якості: уміння здійснювати навчання підлеглих, розвивати у них потрібні професійні навички; організовувати загальнокультурне, естетичне і фізичне виховання молодих працівників; чітко й логічно формулювати розпорядження, аргументувати свої погляди.

Успішно працюючи керівникам, як правило, притаманні такі риси, як здоровий глузд і певна мудрість. Американський учений Р.Акофф відмічає, що мудрість - це здібність передбачити окремі наслідки здійснюваних операцій, готовність пожертвувати негайною вигодою заради великої вигоди в майбутньому. На думку вченого, мудрість завжди звернута до майбутнього не як ворожа, яка робить спробу тільки пророкувати його. Мудра людина намагається керувати майбутнім.

Обов'язковою рисою нинішнього керівника вищого рівня є його гуманізм -

розвинуте почуття справедливості, людяності, пошани до людей та їх гідності, турбота про добробут людей, постійне здійснення заходів, спрямованих на підвищення задоволеності праці усіх підлеглих.

Не позбавлене інтересу твердження американського психоаналітика Макубі. Він акцентує увагу на виникнення нового "соціального типу" керівника, якому притаманна вміло контрольована агресивність, гнучкість, холоднокровність при великому напруженні, а головне - здатність оцінювати все в світі конкуренції і завжди прагнути бути переможцем. У практиці зарубіжних фірм вважається нормальним наявність в керівників таких якостей, як підвищене честолюбство, прагнення реалізовувати свої кар'єристські плани.

Для аналізу і оцінки особистості  використовується психо-геометричний метод, розроблений спеціалістом по соціально-психологічній підготовці менеджерів С.Деллінгером (точність діагностики сягає 85%), методика оцінки діяльності, що базується на застосуванні листа опитування американського психолога Отто Ліпмана, метод узагальнення незалежних характеристик, розроблений К.К.Платоновим та ін. Сучасному менеджеру вищого рівня мусить бути притаманна широка гама ділових якостей: висока ерудиція і професійна компетентність, схильність до лідерства в колективі, підприємництва й здатність ефективно діяти в умовах економічного ризику, практичний розум і здоровий глузд, комунікабельність, заповзятливість, ініціативність і енергійність, вимогливість і дисциплінованість, висока працездатність і воля, цілеспрямованість та ін.