Сучасні проблеми та перспективи розвитку сільського господарства України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В. ГЕТЬМАНА”

КАФЕДРА РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

РЕФЕРАТ

на тему:

« Сучасні проблеми та перспективи  розвитку сільського господарства України»

Студентки I курсу

9 групи спец. 6508

Работнік А.Б.

Викладач

Краєвий О.Д.

Київ - 2010

ПЛАН

1.ВСТУП 

2.РОЗДІЛ 1

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

1.1РОЛЬ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В ЕКОНОМІЦІ

1.2 СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ

3.РОЗДІЛ 2

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

4.ВИСНОВКИ

5.СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В умовах формування ринкового  господарства, інституційних змін в  економіці України, радикальних  перетворень у відносинах власності  важливого теоретичного і практичного  значення набувають проблеми економічного та соціального розвитку агропромислового комплексу як пріоритетного сектора  економіки країни. Від їх успішного  вирішення значною мірою залежить розвиток інших галузей народного  господарства, продовольча безпека  держави, фінансове забезпечення потреб країни, формування внутрішнього і  зовнішнього ринків, підвищення добробуту  населення України. На основі визначеної програми здійснення аграрної реформи, особливо після проголошення курсу на радикальні економічні перетворення активізувалось формування сучасної ринкової економіки на засадах багатоукладного господарювання. До глобальних системних змін слід віднести і розширення соціальної бази реформування аграрного сектора економіки. Проте далеко не всі проблеми розвитку сільського господарства на етапах переходу до ринкових відносин розв'язані, а його результативні показники діяльності  не мають поки що достатнього впливу на економічний та соціальний розвиток всього агропромислового комплексу, від діяльності якого залежить забезпечення продовольчої безпеки країни. На цьому напрямі  розвитку економіки необхідно вирішити ще ряд проблем  як на  макро-, так і на мікроекономічному рівнях, завершити подолання витратної економіки. При цьому слід враховувати, що комплексному використанню основних складових виробництва – людського фактора, землі і виробничого потенціалу (капіталу) – протягом тривалого історичного періоду приділялось недостатньо уваги, що зумовлювалось особливостями командно-адміністративної системи господарювання. Кризові явища в аграрній економіці, стійкі тенденції спаду виробництва, зниження реальних доходів населення, неплатоспроможність сільськогосподарських товаровиробників та ряд інших негативних явищ значною мірою викликані прорахунками в стратегії і тактиці здійснення аграрної  реформи, неузгодженістю практичних процесів з теорією розбудови аграрної економіки в умовах незалежної держави.

РОЗДІЛ 1

1.1Роль сільського господарства в економіці

Сільське господарство є однією з найважливіших галузей виробничої сфери, яка займається вирощуванням сільськогосподарських культур  і розведенням тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а  промисловості — сировиною. Сільське господарство складається з двох основних галузей: рослинництва і тваринництва. Сільське господарство тісно пов'язане з багатьма іншими галузями економіки. Це машинобудування, що випускає сільськогосподарську техніку та устаткування для тваринницьких ферм; хімічна промисловість, яка виробляє мінеральні добрива, отрутохімікати, засоби захисту рослин. Сільськогосподарську сировину переробляють харчова і частково легка промисловості. Важливе значення для ефективної роботи сільськогосподарського виробництва має виробнича і невиробнича інфраструктури. Підприємства інфраструктури здійснюють заготівлю, транспортування, зберігання та реалізацію продукції сільського господарства, підготовку кадрів, наукове забезпечення подальшого розвитку галузі. Заготівлею займаються установи, які організовують і здійснюють закупівлю сільськогосподарської продукції у колективних та індивідуальних власників, щоб у подальшому її використовувати для забезпечення потреб населення, промислових підприємств, а також створення резервів. Важливою функцією виробничої інфраструктури є зберігання заготовленої продукції. Так, наприклад, зерно зберігають в елеваторах — залізобетонних спорудах, що мають спеціальні пристосування для просушування та очищення; м'ясні та молочні продукти — у холодильних камерах. Для перевезення різних видів продукції рослинництва і тваринництва необхідні спеціалізовані види транспорту: молоковози, рефрижератори. Торгівля забезпечує просування товарів з виробництва до споживача. Сільське господарство та підприємства, пов'язані з ним економічно та технологічно, утворюють складну виробничо-територіальну систему, яку називають агропромисловим комплексом (АПК).

У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це свідчить ряд важливих макроекономічних параметрів. Найважливішим серед них є частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті держави (ВВП). У 1990 р. вона становила 24,4 %. За роки економічної кризи вказаний параметр почав знижуватися і вже у 1993 р. складав 21,5 %, у 1995 р. — 13,4, в 1999 р. — 12,8 %. Таке істотне зниження внеску галузі у створення ВВП пояснюється переважно ціновим фактором. Сільське господарство відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки. Ринкова економіка — це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії основного закону — попиту і пропозиції. В становленні ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже частково відіграє) виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям:  

Сільське господарство є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари. Досить сказати, що в 2000 р. налічу-валося 6761 господарське товариство, 3325 сільськогосподарсь-ких  виробничих кооперативів, 2901 приватне (приватно-орендне) підприємство, 38,4 тис. селянських (фермерських) господарств, понад 11 млн селянських особистих  господарств. У перспективі кількість  аграрних підприємств за названими  їх видами може змінитися за рахунок  перетворення одних їх типів у  інші (наприклад, сільськогосподарських  кооперативів у приватні підприємства), а також завдяки появі нових  фермерських господарств. За такої  значної кількості підприємств  кожне з них поставляє на ринок  лише невелику частку певного виду сільськогосподарської продукції  від загального обсягу її продажу. Це і є тією першопричиною, що породжує високу конкурентність між сільськими товаровиробниками і водночас ставить  заслін будь-якому монополізму в  аграрній сфері. В результаті створюється  ринкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки.

Роль сільського господарства в  економіці країни або регіону  показує її структуру і рівень розвитку. Сільське господарство – це сировинна база АПК. В сільському господарстві країни нині виробляється понад 65% продукції АПК та зайнята значна частка працівників. За обсягами виробництва продукції провідною галуззю  сільського господарства України є рослинництво. Основним засобом виробництва і предметом праці в сільському господарстві є земля. Земельний фонд України складає 60,3 млн га у тому числі 41,8 млн га (69,3%) становлять сільськогосподарські угіддя.

Як галузь господарства сільське господарство має наступні основні особливості:

1. Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
2. Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.
3. На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.

Основним видом виробництва  на сільських територіях є аграрне  виробництво. Аграрний сектор виробництва  виконує ряд суспільно необхідних функцій. Він не тільки виробляє продукцію, але й забезпечує відтворення  суспільно необхідних цінностей, які  не завжди піддаються кількісній або  вартісній оцінці. За умови дотримання певних вимог, аграрний сектор робить значний внесок в підтримку життєздатності сільської місцевості, збереження аграрного ландшафту і культурної спадщини, збереження агробіологічної різноманітності. Сільське господарство відіграє найважливішу роль в збереженні родючості ґрунтів і охороні земель від ерозії та інших негативних явищ природного і техногенного характеру. Разом з цим сільське господарство має важливе значення для економіки нашої країни.

По-перше, сільськогосподарське виробництво  забезпечує населення України продуктами харчування. Нестачу продовольчих ресурсів країна пережила в 2003 р., коли був неврожайний  рік і довелося купляти та брати  в борг по всьому світу. Подібне, але  в менших масштабах відбулося  в 2007 р. І в даний час дефіцит  м'яса вітчизняного виробництва  та відповідне підвищення цін на нього  дозволяють зробити висновок, що в  Україні майже відсутні великотоварні  тваринницькі підприємства, країні не вистачає м'ясних ресурсів.

По-друге, сільське господарство стимулює розвиток інших секторів економіки (авто-, сільгоспмашинобудування, транспорт, сфера послуг і харчова промисловість, паливно-енергетична галузь). У сукупному  обсязі товарообігу на споживчому ринку, частка, що припадає на продукти харчування досягає 50%. Це підтримує в робочому стані фінансові артерії багатьох галузей економіки України. Таким  чином сільське господарство є мультиплікатором.

По-третє, сільське господарство залишається  основним, а іноді навіть єдиним видом економічної діяльності та зайнятості на сільських територіях, що займають близько 2/3 всієї земельної  поверхні України. Сільське господарство є головним складовим елементом  сільської економіки, тобто створює  економічну базу самоврядування в більшості  сільських населених пунктів  країни. Це особливо потрібно відзначити з урахуванням підвищення в перспективі  ролі місцевого самоврядування.

Але суспільство зацікавлено не тільки в підвищенні рівня продовольчої самостійності країни та визнанні значущості сільського господарства, а також  в збереженні історичного устрою життя сільського населення навколишнього  середовища і природи в глобальному  масштабі.

Сільськогосподарське виробництво, що мало на початку 90-их років найбільші  потенційні можливості, порівняно з  іншими галузями економіки, стати лідером  реформ, потужним постачальником продовольчих продуктів та сировини на вітчизняному та світових ринках, через тривалі  політичні дискусії фактично останнім вступило у фазу ринкових перетворень.

Сільськогосподарське виробництво  перебуває під дією кризових явищ, а його матеріально-ресурсний потенціал  знизився майже вдвічі порівняно  з 1991р. Так у 1991 р. частка АПК досягала 40,1% валового внутрішнього продукту, що складало 95 млрд. крб. в порівняльних цінах. За цим показником агропромисловий комплекс значно випереджав металургійний, енергетичний, машинобудівний і хімічно-лісовий підкомплекси, забезпечував 95% продовольчих ресурсів та 2/3 всього фонду товарів народного споживання, в ньому було зайнято 7,6 млн. працюючих, або 31,5%, а виробничі фонди оцінювались в 89 млрд. крб., або 30% від їх загальної вартості.

Але в третє тисячоліття аграрний сектор економіки ввійшов, маючи 12 млрд. грн. боргу, виробництво валової продукції сільського господарства становило 48,5% від рівня 1990 р., а тваринництва – 44,2%. До критичних меж зменшилось поголів'я худоби і птиці. Більшість господарств стали збитковими (у 1998 р. – 93%) і взагалі по Україні прибутковим залишилось лише виробництво зерна та соняшника. На третину зменшилось споживання основних продуктів харчування на душу населення.

Однією з головних причин кризи  українського села стала втрата керованості  з боку держави процесами соціально-економічного розвитку села.

Найважливішою передумовою подолання  кризових явищ на селі є створення  ефективної системи державного регулювання  сільським господарством та соціальним розвитком села.

1.2Стан та проблеми сільского господарства України.

Найбільш важливу частину земель України займають сільськогосподарські угіддя – пасовища, сенокоси та пашні. Тому при розгляданні питань щодо охорони земельних ресурсів особливу увагу приділяють охороні та захисту  земель, придатних для використання у сільськогосподарському виробництві  і, в першу чергу, пахотним землям. В нашій країні вільних целінних земель, придатних для розпашки майже  не залишилось, а освоєння напівпустельних  територій вимагає великих коштів. Тому питання щодо заходів по охороні  сільськогосподарських земель набув  у наш час особливого значення.

Дуже сильно впливають на руйнування ґрунтів підземні та відкриті розробки корисних копалин, що, у окремих випадках призводить до виникнення безплідних, позбавлених рослинності ділянок  земної поверхні, які називають індустріальними  пустелями. Ґрунти, як і вода, забруднюються  ядохимікатами, надмірним внесенням  мінеральних добрив, промисловими відходами, будівельним сміттям та звалищами  великих міст та інших населених  зон.

У наш час у сільському господарстві все ширше використовуються хімічні  засоби для знищення шкідливих комах, пестициди, світове виробництво  яких досягає 200 000 тон на рік. Багатьом з цих поєднань властива значна хімічна  стійкість, внаслідок чого вони в  дуже великій кількості зливаються дощовими та талими водами у річки, а потім – у моря та океани. Ці речовини поділяються за характером водоймищ, фізико-хімічними властивостями  вод та ,особливо, за вмістом кисню. Збільшення токсичної дії пестицидів відбувається при підвищенні температури  води, що пояснюється більшою розчинністю  отрути. У зв’язку з цим використання пестицидів при підвищеній температурі  води є більш небезпечним і  часто призводить до знищення риби, яка населяє ріки та озера. Сільськогосподарські води окрім пестицидів містять значну кількість азоту, фосфору та калія, які вносяться на поля разом з  добривами. Велика концентрація цих  елементів у річках та озерах призводить до порушення рівноваги, тому що нітрати  та фосфати є джерелом харчування для водних рослин. Небезпечним різновидом забруднення ґрунтів є так  звані кислотні дощі. Кислотні дощі виникають у результаті поєднання  з атмосферним киснем двоокису сірки  та оксидів азоту, які викидаються  у атмосферу працюючими на вугіллі  та нафті електростанціями, металургійними заводами, а також автомобільним  транспортом. Добуті таким шляхом зневоднені сірчана та азотна кислоти відносяться  вітрами у вигляді дощів та нерідко мають значну кислотність. Фільтруючись у ґрунті, вода кислотних  дощів уносить багато поживних речовин: кальцій, магній, калій та натрій. Їх місце займають токсичні метали, які  під дією дощів стають розчинними та вбивають мікроорганізми, які розлагають органічні залишки і ґрунт  залишається без поживних речовин.

Багаторічна практика зарубіжних країн переконливо  свідчить про неправомірність орієнтації ринкового виробництва лише на стихійність  його розвитку і автоматизм саморегулювання. Аналіз практики соціально-економічних перетворень у розвитку сільськогосподарського виробництва і соціальних змін на селі як на державному рівні, так і на рівні програм політичних партій, рухів, законодавчих інституцій, свідчить, що дана проблема потребує більш  глибоких досліджень, вимагає нових теоретико-методологічних підходів щодо аналізу сутності соціально-економічних процесів, які відбуваються нині в аграрному секторі країни. Тут виникає необхідність здійснення комплексного системного підходу у дослідженні трансформації виробничих відносин, виявленні факторів, що породжують розвиток глибинних процесів у суспільному виробництві. Разом з тим потребує уточнення теоретичних і методологічних засад становлення ринкових відносин, формування і розвитку системи товарно-грошових відносин та економічних механізмів їх реалізації.

В умовах перехідної економіки, коли відбувається руйнація продуктивних сил старої економічної  системи, гостро постала проблема збереження соціальних надбань, оскільки різке  погіршення економічного стану народного  господарства зумовило різке скорочення асигнувань на соціальні потреби, а  реформування економіки поки що не дало позитивних результатів. Тому узгодження заходів щодо стабілізації економічного розвитку і соціального прогресу повинні найбільш ефективно розв'язувати  суперечності, притаманні перехідному  періоду запровадження ринкових відносин.

Дослідження стану аграрної сфери економіки  показують, що в країні здійснено  ряд заходів, спрямованих на формування відносин власності ринкового типу, запроваджено зміни в майнових і  земельних відносинах сільськогосподарських  підприємств, започатковано формування сектора селянських (фермерських) господарств, розширено землекористування особистих підсобних господарств населення, насамперед селян. Державні сільськогосподарські підприємства, які підлягали приватизації, перетворені у приватні підприємницькі структури. Однак, ці соціально-економічні трансформації поки що не супроводжуються позитивним економічним ефектом. Причини тут різні. Одна з них — недостатньо обгрунтована визначеність суті організаційно-господарських структур. Зміни  організаційно-правового статусу підприємств протягом короткого періоду не можуть стати позитивним фактором різкого зростання виробництва. Основна причина, не рахуючи ідеологічних, полягає у загальній економічній ситуації (занепад економіки країни в цілому), відсутності стимулюючої фінансової, кредитної, цінової, податкової та інвестиційної політики. До негативних чинників слід віднести і низьку платоспроможність населення.

Виходячи  з аналізу наслідків економічного розвитку і потреб суспільства та розвитку соціальної сфери, слід об'єктивно  оцінювати можливості економіки  по виробництву необхідного і  додаткового продукту і ставити  реальні завдання по отриманню доходів  та підвищенню життєвого рівня, вирішенню  проблем зайнятості і соціального  захисту населення, правильно визначати  співвідношення між споживанням  і нагромадженням, що в подальшому зумовить економічне зростання виробництва.

Водночас  слід мати на увазі й особливості  діалектичної єдності економічного і соціального в процесі розвитку агропромислової інтеграції економіки, оскільки її наслідки зумовлені сучасною науково-технічною революцією, і  тут мають місце більш складні  економічні та соціальні явища.

Рішення питань з екології с\г досягається  шляхом введення передової системи  землеробства, яка основана на використанні правильних сівозмін, науково обґрунтованої  обробки ґрунту з необхідною кількістю  добрив, а також проведення різноманітних  заходів, спрямованих на покращення водного режиму ґрунтів. Порушення  цих вимог та несприятливі умови  призводять до погіршення ґрунту та його структури та розвитку водної й вітрової ерозії.

Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у  середньому по Європі. На одного жителя країни припадає 0,82 га сільськогосподарських  угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники  становлять відповідно 0,44 і 0,25

Отже, до основних проблем забезпечення сталого розвитку сільських територій  відноситься: низька ефективність аграрної політики, дефіцит коштів у бюджеті  країни на соціальні витрати, повільне становлення сільського самоврядування, віддаленість селян від ринків збуту  сільськогосподарської продукції, обмеженість доступу до матеріально-технічних, фінансових та інформаційних ресурсів. Все це вимагає значного посилення  державного впливу на сільські території.

РОЗДІЛ 2

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Вказані проблеми АПК потребують уже  сьогодні рішучих дій від держави, спрямованих на створення високоефективних форм територіальної організації аграрного  сектора, поліпшення системи технологій землеробства та меліорації земель, вирішення  проблем  удосконалення виробничих відносин, розвитку різних форм власності, а також здійснення програм розміщення переробних підприємств АПК, збалансування всіх його ланок, у тому числі потужності переробних підприємств і їх сировинних зон. Не менш важливим завданням є створення загальнодержавної програми розвитку сільськогосподарського машинобудування, тракторобудування та розвиток науково-дослідної бази АПК, впровадження її розробок у виробничий процес, а також розвиток виробничої і соціальної інфраструктури АПК, особливо в депресивних регіонах. Необхідно здійснити ефективні заходи щодо охорони земель, впровадження ґрунтозахисних систем землеробства. Радикальне вирішення проблем забезпечення населення України основними видами продовольства, зменшення їх цін потребують значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової і матеріальної підтримки вітчизняного товаровиробника. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства фактично вичерпався. Необхідним є широкомасштабне використання сучасних ресурсозберігаючих та енергозберігаючик технологій, докорінної модернізації засобів механізації та автоматизації всіх процесів у АПК – від виробництва до переробки і реалізації сільськогосподарської продукції. 

Розвиток сільського господарства залежить від природно-географічних і соціально-економічних передумов. До перших належать земельно-ґрунтові й агро-кліматичні ресурси, які загалом дуже сприятливі на території України. Серед соціально-економічних передумов сільськогосподарського виробництва важливу роль відіграють трудові ресурси (сільські райони України ними забезпечені достатньо), особливості землеволодіння, тобто відносини власності на землю, й аграрна політика держави. В сучасних умовах екстенсивний шлях ведення сільськогосподарського виробництва має поступитися інтенсивному — отриманню більших врожаїв сільськогосподарських культур у результаті поліпшення обробітку земель, внесення добрив, використанню отрутохімікатів та ін., піднесенню продуктивності худоби за рахунок селекції, поліпшення кормової бази тощо. Важливо встановити правильні пропорції між  рослинництвом і тваринництвом, які забезпечили б виробництво кормів для останнього.

 Сільське господарство України  в недалекій перспективі може  стати одним з головних джерел  й експорту. Цьому сприяють і  великі масштаби сільськогосподарського  землекористування і родючі землі.  У поєднанні з працьовитістю  українського народу це виводить  Україну на одне з провідних  місць за аграрним потенціалом.  У перспективі Україна може  не лише повністю забезпечити  власні потреби в сільськогосподарській  продукції, а й істотно збільшити  свій експортний потенціал. Таким  чином, сільське господарство  може і повинно стати галуззю, що відіграватиме винятково важливу роль у процесі входження України у світовий ринок.

У сучасних умовах проблеми забезпечення населення України продукцією АПК  можна розв'язати лише через інтенсифікацію виробництва. Це означає, що зростання  продукції має здійснюватися  за рахунок підвищення урожайності  сільськогосподарських культур, зростання  продуктивності свійських тварин. Наприклад, у США, де тваринництво є високоінтенсивним, середньорічні надої молока від  однієї корови перевищують 6700 кг, а  в Україні вони за останні десять років не перевищували 2800 кг.

Для вироблення оптимальних шляхів розвитку сільського господарства необхідно  дати глибоку оцінку ситуації, в  якій воно знаходиться.

Вирішення соціальних проблем сільського населення визначається багатофункціональним розвитком сільської територій  – створенням нових робочих місць  в переробній промисловості, сфері  послуг, торгівлі, в галузях, що забезпечують багатоцільове використання природних  ресурсів. Враховуючи світові тенденції  сільського розвитку, в Україні доцільно якщо не об'єднання, то координація  всіх програм та проектів як по розвитку сільського господарства, так і несільськогосподарських  напрямів в рамках єдиного напряму  комплексного розвитку сільських територій.

В сільських поселеннях стратегія  процесу економічного розвитку повинна  розроблятися, плануватися і реалізовуватися  сумісними зусиллями органів  районної влади, місцевого самоврядування, представників приватного бізнесу  та державних підприємств, громадських  організацій. Невід'ємною умовою розвитку сільських територій є суспільна  участь. Сталий розвиток сільських  територій можливий лише на основі ефективного сільськогосподарського виробництва, за участю населення та при використанні його зусиль, знань  і досвіду.

ВИСНОВОКИ

З метою  вирішення проблем, що нагромадилися  в аграрному секторі економіки, необхідно:

1. Розробити  чітко окреслену політику держави  щодо розвитку аграрної сфери,  визнати її істинно пріоритетною, закріпивши це в законодавчому  порядку. Необхідно прийняти  "Національну концепцію соціально-економічного відновлення і подальшого розвитку села в умовах переходу до ринку"; ввести більш чітку і жорстку систему макроекономічного регулювання та управління, враховуючи особливості її дії в сільському господарстві, а також систему мікроекономічного управління (менеджменту) на підприємствах будь-яких форм власності та господарювання.

2. Основними  концептуальними положеннями розвитку  агропромислового виробництва, в  першу чергу виробництва сільськогосподарської  продукції, має  бути забезпечення такого рівня рентабельності виробництва, який може створити належні умови для розширеного відтворення, підвищення родючості грунтів, зменшення забруднення навколишнього природного середовища, збереження й ефективного використання ресурсів, стабілізації і нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, мінімізації її собівартості, підвищення якості та розширення асортименту, зниження втрат, удосконалення галузевої структури виробництва.

3. Доцільно  зорієнтувати економічний механізм  регулювання доходів і витрат  сільськогосподарських товаровиробників  у напрямі забезпечення нормального  відтворювального процесу способами,  що відповідають збалансованості  ринкового попиту і пропозиції. Зокрема, слід ввести цінову  підтримку доходів сільськогосподарських  товаровиробників,  усунувши руйнівні  цінові диспропорції в товарообміні між промисловістю і сільським господарством, між містом і селом, постійно регулювати паритет цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію промислового виробництва, що надходить селу.

4. Для  подальшого розвитку форм і  відносин власності слід насамперед  створити чіткий механізм процесу  приватизації та реалізації прав  власності. Процес приватизації  має бути економічно прозорим, соціально та політично обгрунтованим,  простим і зрозумілим для кожного  трудівника.

                                             СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1) Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. — К.: КНЕУ, 2002. — 624 с.

2) Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А. та ін.; Економіка сільського господарства: навчальний посыбник для ВНЗ, За ред.. В.К Збарського і В.М.Мацибори. – К.: Каравела, 2009. – 264 с.

3) Чекотовський Е. В. Основи статистики сільського господарства: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 432 с.

4) Ольшанська О.В., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін.; Регіональна економіка: тексти лекцій, за заг. ред. М.І. Фащевського, О.В. Ольшанської. – К.: КНЕУ, 2009. – 328 с.

5) Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф., Єгоров О.П., Єрмолін В.М. Розміщення продуктивних сил України: Підруч. Для студ. Вищ. Навч. закл. / віктор Володимирович Крвалевський (ред.). – 3. Вид., перероб. І доп.. – К: Знання, 2001. – 352с.

6)Дорогунцов С.І., Заяць Т.А.,Пітюренко Ю.І. та ін.; Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник , За заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С. І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 988 с.

7) Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навч. посіб. / В.І. Лишиленко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 325 с.