Сучасний розвиток науки в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

,,УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ’’

ГЕОГРАФІЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ТУРИЗМУ 
 
 
 
 
 
 

Реферат з предмету “Основи наукових досліджень”

 на  тему:

“ Сучасний розвиток науки в Україні ” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                   Студентки 3-го курсу,спец.”Туризм”

                                                                    Бойко Вікторії 

                                                                    Викладач: Маринець Надія Василівна 
 
 
 
 

Ужгород – 2011 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Концепція розвитку наукової сфери України (далі Концепція) визначає передумови, мету, принципи, завдання та механізми розвитку наукової сфери  України на період до 2015 року.

Для цілей цієї Концепції вживаються терміни та визначення, прийняті в Законі України "Про наукову та науково-технічну діяльність" від 13.12.1991 р. №1977, “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” 1999 р. та Класифікаторі видів економічної  діяльності (Наказ Держстандарту від 22.10.1996 р. №441).

Крім того вживаються такі терміни:

Наукова сфера  України – це комплекс суб'єктів  та об'єктів наукової, науково-технічної  та інноваційної діяльності, зареєстрованих у встановленому в Україні порядку.

Науково-технологічні розробки – науково-технічна діяльність, спрямована на створення дослідних  зразків або партій нової науково-технічної  продукції, а також інші роботи, пов’язані  з доведенням наукових знань до стадії їх практичного використання.

 За умови  проголошеного Україною курсу  на євроінтеграцію при реформуванні  її наукової сфери необхідно  дотримуватися загальноприйнятих  у світовій практиці визначень  щодо кінцевого результату наукових  досліджень та розробок, а саме

Фундаментальні  дослідження – це нові знання про  живу та неживу природу, що підтверджені відповідними публікаціями у світових реферованих журналах.

Прикладні дослідження  – це отримані на основі фундаментальних  досліджень нові матеріали, технології, ноу-хау, моделі тощо, підтверджені відповідними внутрішніми та світовими документами.

Розробки та впровадження – це знання та результати фундаментальних та прикладних досліджень, застосовані в економіці країни.

Крім того, формуючи державну політику реформування наукової сфери України, необхідно враховувати, що, на відміну від колишнього СРСР, Україна не має змоги широкомасштабної підтримки всіх напрямів фундаментальної та прикладної науки.

Її шлях –  це міжнародна кооперація у фундаментальних  дослідженнях, точкова державна підтримка  перспективних на внутрішньому та зовнішньому  ринках прикладних досліджень та розробок, створення інноваційного клімату  у всіх сферах економіки, в першу  чергу тих, які забезпечують експортний потенціал держави. 

СУЧАСНИЙ СТАН НАУКОВОЇ СФЕРИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.

 На початку  90-их років минулого століття  в науковій сфері України відбулися  радикальні зміни, обумовлені  змінами політичної та економічної  систем держави. Були започатковані  створення на національному рівні  органів управління науковою  та науково-технічною сферою, формування  державних науково-технічних програм,  тощо. На жаль, наукова сфера не  була визначена пріоритетною  у політиці держави, наслідком  чого стало значне відставання  України від розвинених країн  світу, які приступили до створення  економіки нового типу, що базується на знаннях.

Сьогодні можна  остаточно стверджувати, що конкуренція  між розвинутими країнами фактично перетворилася на конкуренцію у  сфері науки і технологій. Разом  з класичними факторами, які безпосередньо  впливають на собівартість продукції (якість сировини, вартість робочої  сили тощо) та визначають її конкурентоспроможність, дедалі більш вагомими стають спеціальні чинники, які характеризують інтелектуальну власність. Україні, щоб увійти у  число впливових на міжнародній  арені держав, необхідно здійснити  рішучі кроки до підвищення ефективності наукової сфери та запровадження  технологічного розвитку базових галузей промисловості.

На жаль, повільний  темп економічних реформ в середині 90-их років, з одного боку, загальмував  ефективне використання значного науково-технічного потенціалу, успадкованого від колишнього СРСР, а з другого боку, призвів  до кризової ситуації у розвитку самої  наукової сфери. Подальша трансформація  соціально-економічної системи України  обумовила суттєві інституційні зміни в науковій сфері, її структурі  та чисельності наукових організацій, їх фінансово-організаційному забезпеченні та державному управлінні (оскільки відповідні статистичні показники наукової сфери є широковідомими, ми їх тут не наводимо).

Основними негативними  чинниками, які унеможливлюють розвиток наукової сфери України, є такі:

Відсутність стратегічного  плану розвитку економіки України, як основи для визначення пріоритетів  науково-технологічної сфери та концентрації на їх вирішенні значних ресурсів.

Існування надмірного адміністрування наукових досліджень, що заглиблює проблему розділення наукових досліджень у закладах НАНУ та навчального  процесу у закладах вищої освіти, а також впровадження результатів наукових досліджень.

Інноваційна-інвестиційна непривабливість сучасного виробничого  сектору економіки України та відсутність відповідного законодавчого  забезпечення або його часті зміни.

Відсутність повноважного органу центральної виконавчої влади, здатного провести відповідні реформи  науково-технологічної сфери України.

Штучне створення  державою несприятливих умов для  неефективного використання потенціалу і можливостей академічного та університетського сектору науки.

Значне скорочення державного сектору галузевої науки  і його неефективне використання для національного виробництва.

Недоліки у  підготовці та атестації наукових кадрів, їх матеріального та соціального забезпечення.

Відсутність дійової  системи незалежної професійної  експертизи наукових досліджень і розробок, захисту прав на інтелектуальну власність.

Не ефективна  діяльність більшості або відсутність  громадських наукових товариств  та спілок, їх незначний вплив на демократизацію наукового життя.

Тому у короткотерміновій  перспективі, наукова сфера України, позбавлена значної державної підтримки  та альтернативного притоку вітчизняного капіталу, переживатиме значні труднощі. Серед першочергових заходів  щодо виправлення ситуації в цій сфері є такі:

Значне підвищення статусу вченого та ролі науки  у суспільстві через нормалізацію оплати праці – забезпечення прожиткового мінімуму на основних посадах  і  можливості зрозуміло і прозоро планувати професійну кар’єру;

Збільшення фінансового  забезпечення наукової сфери з державного бюджету (до задекларованих 1,7% ВВП) з  метою оновлення матеріально-технічної бази науки;

Посилення інституційної  та фінансової основи конкурсного (грантового) фінансування наукових досліджень;

Посилення наукового  потенціалу провідних університетів  України, з об'єднанням їх з (окремими) елементами академічного сектору науки  у трансформовану, оновлену та ефективну національну наукову систему;

Створення умов для повернення висококваліфікованих науковців, що здобули досвід в університетах та наукових закладах світу;

Створення програм  по залученню молодих (до 35 років) наукових працівників до керівництва лабораторіями  і підрозділами наукових установ та університетів;

Зміцнення зв'язків  наукової сфери з бізнесом, промисловими та підприємницькими структурами;

Розширення міжнародної  кооперації та інтеграція наукової сфери  України у світову систему, зокрема  до європейського наукового простору. 

ОСНОВНІ ЗАХОДИ З ВИВОДУ НАУКОВОЇ СФЕРИ З КРИЗОВОГО СТАНУ.

 Розвиток  інтелектуального наукового ресурсу.

За роки незалежності в Україні відбулося більш  ніж дворазове скорочення кількості  працівників наукової сфери. Незважаючи на значне відставання від розвинених країн Європи за показниками насиченості  науковими кадрами на 10 тисяч  занятого населення (наприклад, у Фінляндії  цей показник сягає 230, у Данії  – 143, у ФРН – 124, а в Україні  – 51) Україна поки що має вагомий науково-технічний потенціал.

Проте реальний стан забезпечення науковими кадрами  України значно гірший через т.з. приховане безробіття (значна кількість  науковців лише рахується в штатах наукових установ, а фактично вони виконують іншу роботу).

За даними дослідження  реального використанням інтелектуального наукового ресурсу в Україні, приведеного Радою по вивченню продуктивних сил НАН України, зроблені наступні висновки:

– у всіх секторах науки (академічному, університетському  та галузевому) домінує негативна  тенденція зменшення (щодо зростання) висококваліфікованих наукових кадрів, суттєво погіршилася вікова структура кадрів, проблемним стало залучення до науки молоді.

– не припинився відтік науковців та дипломованих фахівців за кордон, особливо людей у віковій категорії від 30 до 50 років.

Крім того, відбувається значна деформація у підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації, а саме на фоні зменшення кількості кандидатів та докторів наук фізико-технічного профілю  відбувається бурхливе зростання кількості  дипломованих економістів, політологів  та представників інших соціогуманітарних спеціальностей.

З високою вірогідністю можна прогнозувати, що залишаючи  поза увагою держави сферу якісного відтворення кадрового потенціалу вітчизняної науки і освіти, перед  країною постане загроза не лише реалізації нової моделі розвитку економіки, але й збереження критичної маси науковців, здатних розуміти досягнення світового рівня

Тому заходи активного державного впливу на якісне відтворення кадрового потенціалу повинні бути направлені на:

– реальне, а  не декларативне підвищення ролі науки  і технологій в суспільстві, престижу наукової діяльності, пропаганді наукових знань, тощо;

– зміцнення  та розвиток наукової складової в  діяльності університетів та формування умов для створення дослідницьких університетів.

– розробка програми інтеграції вітчизняної науки у  світову систему, яка б передбачала  поступове входження України  в європейський науковий простір, можливість стажування за кордоном молодих науковців  та створення умов для повернення в Україну тих науковців, які  ефективно працюють за кордоном;

– вдосконалення  системи атестації наукових кадрів вищої кваліфікації;

–   омолодження  кадрового потенціалу наукової сфери

–     розширення інформаційного забезпечення наукової сфери, зокрема реформування державної системи науково-технічної та економічної інформації.

Створення умов для реалізації науковою сферою функції її економічного призначення.

Загальновідомо, що науково-технічна сфера є головним джерелом інноваційного розвитку економіки суспільства.

Стан наявної  матеріально-технічної бази наукової сфери негативно впливає на результативність науково-технічної діяльності. У 2005 році у порівнянні з 1995 роком майже  вдвоє зменшилося створення нових  видів техніки та технологій. Внаслідок  цього Україна часто зазнає подвійних  втрат, пов'язаних з неотриманням економічної  віддачі від розробок, не впроваджених у своїй економіці та безкоштовним використанням вітчизняних розробок за кордоном. За оцінками експертів така тенденція зростає.

Проблема переведення  національної економіки на інноваційну  модель розвитку повинна бути пріоритетною у державній політиці. З цією метою  всі ресурси повинні бути направлені на модернізацію підприємств, підвищення продуктивності праці й конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Очевидно, що базою  такого розвитку економіки є фундаментальна й прикладна наука, а також  створення ефективних структур та механізмів впровадження науково-технічних розробок у практику.

З цією метою необхідно забезпечити:

– введення в  дію Законів України щодо інноваційної діяльності та визначення першочергових  напрямів такої діяльності на 2007-2009 рр.

– реформування податкової системи, що повинна працювати  на стимуляцію дослідницької та інноваційної діяльності, а також звільнення від  податків благодійні внески на розвиток науки та освіти.

– вдосконалення  системи непрямих методів державного впливу на розширення сектору високотехнологічного виробництва.

– завершення формування дієвих систем охорони і захисту  прав інтелектуальної власності.

 Заходи щодо  модернізації інституційної структури наукової сфери.

Формування інституційних  складових наукової сфери в умовах переходу до ринкової економіки проходить  дуже повільно та невпорядковано. Зокрема, потребують змін та удосконалення механізм фінансування наукової сфери та її взаємодії зі споживачами наукового  продукту у приватному та державному секторах економіки. Вони повинні бути направлені на отримання кінцевого  продукту – нового знання, нових  перспективних технологій, та науково-інноваційного  продукту відповідно в академічному та галузевому секторах науки.

Серед першочергових  заходів модернізації структури наукової сфери є:

– удосконалення  системи бюджетного фінансування наукової сфери;

– запровадження  дійового механізму конкурсного  відбору проектів фундаментальної  науки та створення системи державних  та недержавних фондів, зокрема Національного наукового фонду;

– здійснення ефективної науково-технічної та інноваційної політики при формуванні та реалізації державних науково-технічних програм;

– створення  Національних науково-технічних центрів  загальнодержавного значення з метою  науково-технічного супроводу окремих  високотехнологічних галузей економіки;

–   відновлення  та розширення функціювання наукових центрів у складі акціонерних товариств, корпорацій, тощо;

–    створення  та розвиток на базі провідних університетів  та академічних установ технопарків, технополісів та зон технологічного розвитку, які забезпечують практичне  застосування нових знань та технологій у промисловості;

– зміна стратегії  навчання в провідних університетах  з викладання по підручникам на навчання у дослідницьких лабораторіях та відповідна реформа оплати праці  професорсько-викладацького складу;

– надання провідним  університетам статусу автономії  та самоврядності у всіх ділянках їх функціонування з відповідними вимогами до звітності і відповідальності за якість освіти і науки 

ЗАХОДИ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ АКАДЕМІЧНОГО СЕКТОРУ НАУКИ.

Головна проблема вітчизняного академічного сектору  науки полягає в тому, що рушійні  сили радянського способу організації  науки в цьому секторі зникли, проте форми та механізми, які  забезпечували саме такий спосіб організації науки, практично залишилися незмінними.

Головна задача академічного сектору науки –  отримання нових знань світового  рівня та виконання прикладних досліджень загальнодержавного значення, які сприяли  б технологічному, соціальному та духовному розвитку в Україні, не реалізується в повній мірі. Фундаментальні дослідження розпорошені по багатьом відділенням НАН України, державним  галузевим академіям, а також  багатьом центральним органам виконавчої влади.

Їх загальна координація та оцінка отриманих  результатів потребують значного покращання.

В той же час, академічний сектор науки сьогодні все ще є суттєвим механізмом розвитку та передачі з покоління в покоління  інтелектуального і культурного  потенціалу нації. Тому у вирішенні  проблеми реформування цього сектору  науки слід врахувати реалії сьогоднішнього стану наукової сфери України. Процес переходу на іншу модель організації  науки повинен бути плановим і  поступовим.

На першому  етапі необхідно на законодавчому  та виконавчому рівнях сприяти інтеграції академічного та університетського  секторів науки шляхом утворення  спільних установ, кафедр та лабораторій, залучаючи, де це доцільно, також промислові підприємства. Створення таких науково-навчально-виробничих корпорацій (об’єднань), з одного боку, передбачає реальне використання наукових здобутків та підвищення рівня освіти, а з другого боку, дасть змогу  академічному сектору науки звільнитися  від багатьох установ, що не задовольняють  жорстким критеріям визначення поняття “академічна наука”.

На другому  етапі, враховуючи можливі зміни  в університетському секторі  науки, створити у цьому секторі  умови для досліджень з природничих та соціо-гуманітарних наук.

Основні напрями  модернізації академічного сектору науки на найближчі роки такі:

1. Оптимізація  системи бюджетного фінансування  фундаментальних досліджень, яка полягає у:

– удосконалення  діючої сьогодні багатоканальної системи  фінансування фундаментальних досліджень до такої, яка б враховувала перехідний період і прозоро розподіляла  державні ресурси через державні академії наук, МОН та Національний науковий фонд та інші новоутворені експертні організації;

– розширення проектного (конкурсного) фінансування фундаментальних  досліджень, їх ефективної координації  на загальнодержавному рівні (через  відповідні фахові ради та товариства) та об'єктивної експертизи з залученням зовнішньої професійної експертизи

 Розвиток  освітянської діяльності в академічному  секторі науки на основі кооперації  з провідними університетами (включаючи  організаційну та виробничу кооперацію, про що було вже відзначено  вище), а також підвищення ефективності аспірантури та магістратури.

2. Оптимізація  мережі академічних організацій  (перепрофілювання, передачу органам  місцевого самоуправління, ліквідація тощо).

3. Розвиток інноваційної  діяльності, зокрема створення інноваційної  інфраструктури на базі виробничих площ, що вивільняються.

4. Законодавче  та нормативне забезпечення функціювання  академічного сектору науки, його  майнового комплексу, значного  підвищення рівня оплати праці,  підтримка процесів самоуправління та демократизації.

Деякі з вказаних тут рекомендацій містяться в  Пропозиціях Комісії з питань подальшого підвищення ефективної діяльності НАН України.

Міжвідомча рада з координації фундаментальних  досліджень, очолювана Президентом  НАН України Б.Є.Патоном вважає доцільним зберегти академічний  сектор науки в повному складі, а саме: НАН України та 5 державних галузевих академій наук.

Підтримуючи на даному етапі цю пропозицію тільки за умови проведення вказаних вище трансформацій, в більш далекій  перспективі доцільно мати три (державні) академії:

1) Національну  академію наук України у складі 5 крупних секцій –

"Математика та природничі науки"

"Соціоекономічні та гуманітарні науки"

"Технічні  науки"

"Медична наука"

"Аграрна наука"

2) Академія мистецтв.

3) Академія педагогічних  наук.

Для здійснення такої трансформації необхідно  прийняти відповідні зміни до Закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність”.

РЕФОРМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАУКОВОЮ СФЕРОЮ

Проблеми реформування науки та її організаційної структури  є актуальними для всіх країн, які мають науково-технічний потенціал. Аналіз ситуації у високорозвинених країнах світу показує, “що вони постійно розвивають і адаптують свою історично сформовану систему організації наукових досліджень до потреб часу і загальносвітового розвитку”.

Після дезінтеграції  СРСР Україна змушена була побудувати свою національну систему управління науковою сферою. Було здійснено декілька таких спроб. На жаль, всі вони виявилися  недостатньо результативними. Можливо  саме тому, що реорганізація державного управління науковою сферою, відбувалася  так часто, новостворені комітети та міністерства не встигали розпочати  реформування цієї важливої для майбутнього  України сфери. Їх діяльність за змістом  та формою була лише відлунням декларованого  в державі курсу на демократизацію та розвиток ринкових відносин, а не генератором відповідних державних  рішень. На жаль, ця практика продовжується  і нині (маємо розпорошеність у  державному управлінні науковою та інноваційною діяльністю серед багатьох центральних органів виконавчої влади)

Проаналізувавши різні варіанти державного управління науковою сферою пропонується запровадити  таку її форму, яка б органічно  поєднувала діяльність діючих нині структур управління науково-технічною та інноваційною діяльністю з вищим рівнем державного управління. Можливим варіантом є  створення Національної ради з питань науки і технологій. Така систем управління функціонує в Канаді та Турецькій Республіці. Другим можливим варіантом є створення Міністерства науки та інновацій у складі двох державних агентств – Державного агентства науки та технологій та Державного агентства інвестицій та інновацій.

ВИСНОВКИ.

Робоча група  з розроблення концепції розвитку наукової сфери вважає , що:

Реалізація стратегічного  курсу України на інтеграцію у  Європейське співтовариство, побудову процвітаючої України неможлива  без структурних перетворень  в економіці, збільшення частки високотехнологічних  виробництв, розвитку сучасних інформаційних  технологій, освіти та науки.

Реформування  наукової сфери має носити плановий еволюційний характер. Головна проблема полягає в тому, що сфера наукового  пошуку та науково-технологічного розвитку є особливим видом життєдіяльності, який з одного боку регулюється власними, а не підвладними політичній кон’юнктурі, законами, а з другого боку, вимагає  постійної уваги з боку держави. Держава має на основі демократичних  механізмів визначати наукові пріоритети, формувати відповідне законодавче  поле і забезпечити наукову сферу  достатніми ресурсами. В той же  час, держава повинна створити привабливий інвестиційно-інноваційний клімат в країні.

Серед можливих реформаторських кроків слід виділити наступні:

- українська  фундаментальна наука має стати  вагомою частиною світової науки.  Світові стандарти повинні бути  основою оцінки праці вчених, присудження наукових ступенів, звань, тощо. Держава має надати  вченим можливості для вільної  участі в міжнародних проектах, включаючи укладання міждержавних  угод та участь у міжнародних  наукових організаціях;

- фінансування  академічного та університетського  секторів науки має стати, здебільшого,  грантовим, яке здійснюватиметься  через Національний науковий  фонд, а в подальшому через  фонди цільового спрямування,  в т.ч. приватні благодійні та венчурні;

- на базі окремих  установ, які мають дійсно національний  масштаб та здатні супроводжувати  окремі пріоритетні галузі економіки,  слід створити Національні науково-технічні  центри, які формально можуть  підпорядковуватися одному з  органів центральної виконавчої  влади, але матимуть “академічну  свободу” та базове фінансування  – своєрідне державне замовлення;

- державна політика  в науково-технічній галузі повинна  ґрунтуватися на адекватному  законодавстві щодо діяльності  інноваційних об’єктів (технопарків,  технополісів, зон технологічного  розвитку, тощо), їх підтримці та  забезпеченні ефективної співпраці  з академічним та університетським  секторами науки. Розвиток національної  інноваційної системи має ґрунтуватися  на поєднанні власних наукових  розробок, власного кадрового супроводу  та вітчизняного виробничого сектора і бізнесу;

- законодавча  політика повинна забезпечити  прозору систему заохочення інноваційної, наукової та освітньої діяльності  через гнучку систему звільнення  від податків неприбуткових за  своєю сутністю освітніх та  наукових організацій та товариств,  а також визнання цільових  благодійних фондів і внесків  на розвиток науки.