Сучасний стан і особливості розвитку фондового ринку України

Реферат

Сучасний стан і особливості розвитку фондового ринку України

План

Вступ

1. Фондовий ринок, як складова  ринку інвестицій

2. Особливості становлення українського фондового ринку

3. Проблеми та перспективи удосконалення фондового ринку України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Становлення і розвиток української держави відбувається в умовах глибокої економічної кризи. Вихід з неї залежить від успіхів у здійсненні радикальної економічної реформи, переходу до ринкової економіки.

Україна має всі умови для того, щоб якнайшвидше вийти з економічної кризи і стати у Європі одним з регіонів, що найбільш динамічно розвивається. Цьому сприяє вдале політичне розташування, висококваліфіковані фахівці, родюча земля та багаті природні ресурси.

В останній час до цих передумов приєдналися нові, такі як макроекономічна стабілізація, зменшення темпів інфляції та стабільність національної валюти, прискорення курсу приватизації.

Розвиток ринкової економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу та перерозподілу ресурсів. До основних видів економічних ресурсів відносять працю, засоби виробництва, товари і сировину. А також фінанси. Відповідно до названих ресурсів формуються ринок праці, ринок товарно-сировинних ресурсів і фінансовий ринок, зокрема, ринок цінних паперів.

Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні повинно розглядатись у контексті загальних процесів соціально-економічних та політичних реформ, які сьогодні впроваджуються.

Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентноспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.

Для вирішення цих питань в Україні створено єдиний орган, що впроваджує політику держави в сфері розвитку фондового ринку. Це - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників

Успіх економічної реформи в Україні тісно пов`язується зі функціональною роботою фондового ринку аналізу і розробки ефективності.

В умовах глобалізації економічного розвитку фондовий ринок повинен забезпечувати фінансово-економічну стабільність країни на базі ефективного використання реальних інвестиційних потоків. Це дасть змогу оптимізувати всі основні складові єдиного народногосподарського комплексу. Покращуючи внутрішні властивості самих інвестицій, завжди необхідно звертати увагу на фактор зміни взаємодії фондового ринку та соціально-економічних і екологічних чинників. Таким чином, обрана проблема для дослідження є актуальною і своєчасною.

Метою даної роботи є аналіз проблем розвитку фондового ринку сучасними науковими методами у просторі єдиної економічної системи, що дозволяє визначити оптимальний рівень ринку як фактор розвитку економічних соціально-політичних, демографічних та екологічних чинників геополітичного комплексу.

У сучасній світовій фінансовій системі фондовий ринок відіграє визначну роль, оскільки він одночасно сегментом грошового ринку та ринку капіталів. До того ж фондовий ринок може розглядатися як один з най ефективніших механізмів регулювання переливу фінансових ресурсів за допомогою різних інструментів. Саме операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики для будь-якого центрального банку, незалежно від того, який у нього цільовий орієнтир – рівень процента чи обсяг грошової пропозиції. Водночас існування ринку державних цінних паперів дає орієнтири для визначення рівня без ризикової процентної ставки. Залучення коштів на фінансових ринках за допомогою державних боргових зобов’язань є також загальновизнаним способом фінансування дефіциту державного бюджету. Тому дослідження розвитку фондового ринку слугують тією основою, яка сприяє визначенню певних напрямів у розбудові економіки, а від так увага дослідників до тенденцій функціонування фондових ринків взагалі та фондових ринків країн, що перетворюють свої економіки, зокрема, є суттєвою.

Предметом є система економічних відносин з приводу становлення та функціонування фондового ринку України та пов’язаний з цим комплекс теоретичних та практичних питань щодо проблем та перспектив його розвитку.

1. Фондовий ринок, як  складова ринку інвестицій

Ринок цінних паперів являє собою досить широку сукупність суспільних відносин, які виникають і існують з приводу цінних паперів, включаючи державне та інституційно-правове їх регулювання.

Відповідно до законодавства України, цінні папери являють собою грошові документи, які:

• засвідчують право володіння або відносини позики;
• визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником;
• передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків;
• передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов'язаних з володінням цими документами, іншим особам.

Головним критерієм, у відповідності до якого одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів.

Ринок цінних паперів можна структурувати за такими двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється первинний та вторинний ринок. Первинний ринок – це випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами, з одного боку, та інвесторами і фінансовими посередниками - з іншого. Первинний ринок являє собою ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або вона може здійснюватися через брокерів та ділерів і являє собою безпосередні або за допомогою посередників продаж цінних паперів емітентом та придбання вказаних паперів інвесторами або посередниками.

Емітенти випускають цінні папери, а інвестори їх купують, тобто виникають первинні угоди купівлі-продажу. У процесі випуску цінних паперів, у результаті зазначених угод цінні папери, що випускаються, купуються інвесторами або дилерами вперше. Тому й ринкові відносини, які виникають в процесі випуску цінних паперів називають первинним ринком.

Первинні ринки цінних паперів існують як відносно нетривкі ринкові відносини з приводу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками. Сторонами таких угод завжди є емітент та інвестор. Доходи від випуску належать емітенту. Поруч з тим, первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.

У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є біржовими, але в окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах. При відкритих випусках цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом підписки на цінні папери, що випускаються.

Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.

Подальший перехід випущених цінних паперів із власності одних інвесторів у власність інших інвесторів або із власності дилерів, що придбали цінні папери в процесі їх випуску, у власність інвесторів називають обігом цінних паперів. Взаємодію, яка виникає у процесі обігу цінних паперів, називають вторинним ринком. Між первинним і вторинним ринками цінних паперів є вторинному ринку є цінні папери, які були придбані раніше в процесі випуску. Тобто на вторинному ринку здійснюються наступні за первинними угоди купівлі-продажу. Доход від продажу цінних паперів на вторинному ринку належить не емітенту, як це має місце на первинному ринку, а власникам згаданих паперів (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців. Нарешті, ще одна розбіжність між ними полягає у тому, що на вторинному ринку купівля-продаж цінних паперів не може здійснюватися шляхом підписки. До вторинного ринку належать біржовий та позабіржовий, ринки цінних паперів.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий включає угоди, що вкладаються на фондовій біржі, й охоплює, насамперед, вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу.

В останні десятиріччя значна частина операцій із цінними паперами, здійснюваних раніше на біржі, відбувається безпосередньо між банками, між банками і корпораціями, на позабіржовому ринку. Позабіржовий відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується, насамперед, первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Іншими словами, фондова біржа – це ринок, який регулярно функціонує і на якому здійснюється торгівля цінними паперами. При цьому саме оформлення і передача цінних паперів провадяться за її межами.

Відповідно до Правил Української фондової біржі та Положення про брокерські місця Української фондової біржі, учасниками торгівлі акціями на УФБ можуть бути:

• брокери, що діють на підставі доручень від брокерських контор, відкритих при біржі;
• спеціалісти, які є представниками апарату біржі і ведуть торги та реєструють угоди;
• помічники спеціалістів;
• торгівці цінними паперами, які не є членами УФБ і які оплатили разовий чи строковий абонемент з правом укладання угоди.

Брокерські контори при УФБ являють собою товариства з обмеженою відповідальністю або закриті акціонерні товариства, створені з метою здійснення операцій з цінними паперами, включаючи акції, на Українській фондовій біржі. Учасники акціонерного товариства «Українська фондова біржа», тобто члени УФБ, можуть відкривати брокерські контори при УФБ, зареєструвавши їх у Правлінні біржі. Для реєстрації вони подають такі документи: заяву про реєстрацію брокерської контори; ксерокопію ліцензії на здійснення посередницької діяльності з акціями; ксерокопію документу, що підтверджує участь в УФБ; нотаріально засвідчену копію статуту; список засновників; список філій та представництв; реєстраційну картку брокерської контори в 2 примірниках; список брокерів-працівників брокерської контори в 2 примірниках; заяву про видачу дозволу кожному брокеру працювати на УФБ; анкету кожного брокера; дві фотокартки на кожного брокера; витяги із їх трудових книжок; копії їхніх дипломів про вищу освіту, а також копію диплома про закінчення школи брокерів при УФБ на кожного працівника контори. Дослідженням, що стосуються аналізу інвестиційної привабливості економіки та ролі фондового ринку у залученні інвестицій присвячено чимало праць як закордонних, так і вітчизняних вчених. Серед найбільш відомих авторів наступні: М. Алєксєєв, Б. Альохін, І. Бланк, В. Геєць, Л. Гітман, Б. Губський, М. Джонк, Д. Лук’яненко, О. Мозговий, Б. Рубцов, У. Шарп та ін. Проте у цих роботах не ставиться завдання оцінити роль фондового ринку у підвищенні інвестиційної привабливості економіки України для ЄС.

Головними фінансовими інструментами для залучення довгострокових інвестицій у найближчій перспективі будуть цінні папери – акції та облігації. Фінансування інвестицій в реальний сектор економіки за допомогою ринку цінних паперів, залучення на такі цілі через фондовий ринок не спекулятивних вітчизняних та іноземних капіталів мають стати найважливішим джерелом нового економічного зростання. Завдяки цінним паперам буде створено фінансовий механізм для запуску інвестицій, які забезпечать виживання і відновлення промисловості.

На жаль, сучасний стан фондового ринку є однією із найістотніших перешкод залученню зарубіжних інвестицій. Нерозвиненість вітчизняного фондового ринку робить Україну непривабливою для залучення капіталів для довгострокового розвитку. Проаналізувавши сучасні тенденції українського ринку цінних паперів та виявимо фактори, які перешкоджають формуванню позитивного інвестиційного клімату.

2. Особливості становлення  українського фондового ринку

Історія фондового ринку України почалась із прийняттям у 1991 р. Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Значний крок національний фондовий ринок зробив у 1995 - 1997 рр., що засвідчило його важливу роль у реформуванні економіки країни. Сьогодні ринок цінних паперів є обов'язковим елементом ринкової економіки.

Розглянемо умови виникнення і розвитку фондового ринку в Україні, а разом з цим і особливості становлення системи державного регулювання фондового ринку. Формування відбувалося в кілька етапів.

Перший етап - це період виходу України на початку 1990-х рр. зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і тіньового ринку приватизаційних майнових сертифікатів -ваучерів. Ціна первинного ринку - 500 грн за ваучер та 10 і 20 грн за компенсаційний сертифікат - виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що надавало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктури підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не було закладено механізму виявлення реального власника та здійснення ефективного управління підприємством. Але масова приватизація мала велике значення для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Початок третього етапу припадає на період 1995 - 1998 рр. Указом Президента України 12 червня 1995 р. було утворено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Було визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність та відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів. Найголовнішим елементом створеної структури державного регулювання безумовно є законодавче регулювання ринку.

Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап народився під гаслом пошуку ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Загалом, третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих 
підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже 
не сертифікатами, а реальними грошима;

концентрація власності шляхом скуповування акцій у населення;

розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних 
та приватних інвесторів.

Активізація грошової приватизації була викликана рядом об'єктивних чинників, зокрема такі: дефіцит державного бюджету та постійне збільшення державного боргу, можливість продажу значних пакетів середніх та великих об'єктів, присутність на ринку платоспроможних покупців.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки.

На жаль, в цей період органи державної влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності - як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку є такі:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, 
агенції з перереєстрації прав власності - незалежні реєстратори та депозитарні 
установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку 
(брокерських та фінансових компаній);

утворення спеціальних державних контролюючих установ (Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні триває до сьогодні і є незмінним внаслідок завершення, в основному, перерозподілу власності шляхом концентрації контрольних і блокуючи пакетів акцій. Цей етап ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких основний - це недостатня глибина приватизації великих підприємств. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це надасть новий імпульс для розвитку фондового ринку.

Що стосується діяльності по торгівлі цінними паперами на фондовому ринку України, то динаміка розвитку є характерною для м. Києва та Київської області, де розташовано близько 36 % від загальної кількості учасників ринку, та для регіонів. Так, на долю Харківської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Львівської областей та АР Крим припадає по 5-10 % загальної кількості учасників ринку.

Реєстраторська діяльність в Україні, починаючи з 1998 р., також здійснила потужний стрибок вперед. Станом на 31.12.2008 р. діють 379 реєстраторів. Найбільша кількість реєстраторів знаходиться у м. Києві та Київській області - 38,5 % від загальної кількості. До цього призвели наступні причини: інтенсифікація процесу приватизації, збільшення кількості угод по перереєстрації прав власності та активізація процесу передачі реєстрів акціонерів незалежним реєстраторам.

В Україні почали діяти саморегуляційні організації як добровільні об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів.

Держава в особі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку активно спостерігає за технологічним розвитком ринків цінних паперів та впливом науково-технічних досягнень на галузь в цілому та на здійснення регулюючих програм. ДКЦПФР реалізує єдину державну політику щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів, а також координує діяльність інших державних органів у цій сфері. У межах нагляду за ринком цінних паперів ДКЦПФР намагається враховувати потребу галузі у більш ефективних методах роботи, зацікавленість учасників ринку та інвесторів у чіткому та стабільному регулюванні. Обов'язок самої ДКЦПФР захищати інтереси інвесторів та підтримувати належну роботу ринку. Загалом, науково-технічний прогрес збільшив прозорість ринку, створив великі можливості для ініціативи та конкуренції, призвів до надзвичайного збільшення обсягів операцій з цінними паперами та зменшення операційних ризиків. Разом з тим, зміни на ринку цінних паперів змушують, і будуть змушувати ДКЦПФР до переоцінки способів контролю за діяльністю учасників ринку.

Якщо говорити про загальні проблеми розвитку системи державного регулювання фондового ринку, то неможливо окреслити коло проблем. Економічні та політичні процеси, що відбуваються в країні, завжди накладали свій відбиток на динаміку процесів на фондовому ринку. Так, вибори чи то Верховної Ради, чи то Президента України є суттєвими факторами падіння активності учасників ринку, оскільки навіть найбільш ліквідні цінні папери не обертаються при відсутності політичної стабільності в країні.

Україна зацікавлена у надходженні іноземних інвестицій і повинна сприяти їх залученню в економіку країни, але недосконалість податкового законодавства, зокрема протиріччя Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" податковій системі країни, чинному законодавству України, нормам міжнародного права, жорсткі необгрунтовані умови оподаткування, відштовхнуть потенційного інвестора від вкладання коштів. Для вирішення цієї проблеми необхідно добре попрацювати над проектом Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Прийняття цього закону дасть можливість розвиватись фондовому ринку України та виконувати найважливішу ціль: залучення внутрішніх та іноземних інвестицій, що сприятиме розвитку національного виробництва. Скорочення операцій як на ринку корпоративних цінних паперів, так і на вторинному ринку приводить до втрат бюджету.

Прийняття відповідних заходів з боку держави щодо розвитку інститутів фондового ринку України сприятиме розвитку організованого фондового ринку в Україні, що, у свою чергу, позитивно вплине на довіру до українських цінних паперів, на їх ліквідність, капіталізацію ринку та сприятиме збільшенню доходів бюджету і прискоренню приватизаційних процесів в Україні. В умовах перехідної економіки приватизаційні процеси та розвиток фондового ринку є взаємозалежними категоріями, що потребують ретельного вивчення впливу одне на одного. Грамотний аналіз цих явищ дасть змогу сформувати раціональну приватизаційну політику, яка приведе до стабільного розвитку фондового ринку і забезпечить здорове ринкове середовище в країні.

Особливістю становлення системи державного регулювання українського фондового ринку, є те, що фондовий ринок України утворився внаслідок широкомасштабної приватизації державного майна при відсутності практичної наукової теорії з цього приводу.

Розвиток системи державного регулювання українського фондового ринку повинен враховувати головні тенденції розвитку міжнародних фондових ринків, які визначатимуть подальшу долю фондового ринку України, а саме:

універсалізація діяльності фінансових інститутів, які спроможні надати своїм клієнтам повний спектр фінансових послуг на ринках цінних паперів;

інституціоналізація або зростання ролі інституційних інвесторів -страхових компаній, пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування.

Тому розвиток в подальшому інститутів фондового ринку України буде орієнтованим на розвиток самого ринку.

Цілісна інституційна інфраструктура фондового ринку повинна забезпечити його ефективне функціонування, слугувати національним інтересам, забезпечувати економічну безпеку і суверенітет України.

Стабільність ринку, висока культура його функціонування зміцнюють довіру населення, торговців цінними паперами, інституційних інвесторів, організаторів торгівлі цінними паперами та потенційних іноземних інвесторів до органів державної влад, що безперечно, сприяє залученню нових інвестицій, конче необхідних зараз для вітчизняної економіки.

3. Проблеми та перспективи  удосконалення фондового ринку  України

Важливою складовою частиною фінансового ринку є фондовий ринок. Сьогодні, на жаль, доводиться констатувати, що в Україні фондовий ринок розвинений дуже слабко. Вторинний ринок, що є його основою, практично не функціонує. Однією з причин цього є відсутність комплексної, достовірної інформації про емітентів і про стан ринку в цілому. Така інформація є головним джерелом даних для потенційних інвесторів, кредиторів і партнерів, що керуються у своїй діяльності, як результатами фінансового аналізу підприємства, так і його рейтинговою оцінкою.

Останнім часом міжнародні дослідницькі центри і аналітичні інституції у галузі фінансів приділяють Україні особливу увагу. Про перспективність вітчизняного ринку для іноземних інвесторів, яка ґрунтується на поступальному нарощуванні фундаментальних показників економічного зростання в нашій державі дбає і Кабінет Міністрів.

Банківський сектор як складова фінансової системи країни залежить від розвину тості її інших сегментів. Асиметричність їх розвитку на певному етапі знижує ефективність діяльності фінансової системи, що, зрештою, може привести до ситуації, за якої вона стимулюватиме економічний розвиток в цілому. З огляду на це становлення фондового ринку в Україні є дуже актуальним, адже саме від нього залежить подальший поступ та зміцнення національної банківської системи, розширення можливостей Національного банку забезпечувати макроекономічну стабільність монетарними інструментами.

Сучасну номінальну капіталізацію ринку цінних паперів України можна представити наступною таблицею (таб.1):

Визначення номінальної капіталізації ґрунтується на обсягах первинного ринку, тому не повною мірою враховує реакцію ринку на емісію цінних паперів. Ринкова капіталізація, в основу визначення якої покладено вторинний ринок, — це вартість цінного паперу, яка встановлена котируванням на фондовій біржі. Розрізняють капіталізацію однієї акції (вартість її за біржовим курсом) і капіталізацію акціонерної компанії (добуток курсової вартості акцій компанії та числа акцій, що складають її акціонерний капітал). Рівень капіталізації ресурсів можна визначити як відношення вартості функціонуючого капіталу до вартості всіх ресурсів. Протягом 2003 — 2007 рр. стрімко збільшувалося відношення ринкової капіталізації до ВВП із 9,7% до 78,3 5%, але наприкінці 2008 р. воно різко впало до 19,07% (рис.1).

Таблиця 1