Сучасний стан грунтів України та шляхи їх покращення

Міністерство освіти і  науки молоді та спорту України

Реферат

На тему: «Сучасний стан грунтів України та шляхи їх покращення»

Виконала

Учениця 11-Б класу

Перевірила

Київ-2012

                                                     План 
Зміст 
1.Вступ

2.Проблема охорони та раціонального використання земель

3.Поняття про грунт

4.Склад ґрунтів

5. Зональне розміщення ґрунтів

6.Основні напрями охорони ґрунтів.

7. Поняття моніторингу територій

8. Природоохоронні заходи

9. Система моніторингу ґрунтів України

Висновок 
Використана  література

                                                                                                                                                             2

Вступ

Найбільше природне багатство України — чорноземи. Вони складають майже 50% світового запасу чорноземів. Розорані землі в Україні становлять близько 85% від площі степів і лісостепів. Посівні площі займають 33,5 млн. га. Вже зіпсовано 60% чорноземів, щорічно втрачається 100 тисяч гектарів родючих ґрунтів. 
Майже 50% урожаю сільськогосподарських культур вирощується на ґрунтах, оброблених хімічними добривами та отрутохімікатами. В Україні накопичено 12 тисяч тонн непридатних і заборонених для використання пестицидів. 
Великої шкоди ґрунтам України завдала необґрунтована меліорація. Майже 50 тис. га орних земель підтоплені, крім того 3,7 млн. га землі знаходиться в зоні дії аварії на Чорнобильській АЕС. 
Якщо узагальнити всі зміни, то 22% території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені і непридатні до повного використання. 
Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарств, неефективного ведення заповідної та інших природоохоронних справ порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, і як наслідок — інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару ґрунту, зниження його родючості, послаблення стійкості природних ландшафтів України. 
Ситуація, яка склалася, зумовлена головним чином тим, що протягом багатьох десятиріч екстенсивне використання земельних угідь, і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами щодо відтворення ґрунтів. В цьому полягає головна причина низької ефективності засобів, які застосовуються з метою інтенсифікації землеробства, а комплекс деградаційних процесів виснажує ґрунтові виробничі ресурси, знижує врожаї сільськогосподарських культур. На значній частині площі сільськогосподарських угідь досягнуто межі екологічної збалансованості ґрунтових екосистем і агрофітоценозів. Найбільших збитків ґрунтам завдають водна і вітрова ерозії, безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, засолення і закислення ґрунтів, висушування і перезволоження, в тому числі і заболочування, забруднення промисловими відходами і викидами, отрутохімікатами.

3

Проблема охорони та раціонального використання земель є одним із найважливіших завдань людства, бо 98% продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі. Агрокультурою людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частинах планети розквітали і гинули цивілізації, колись квітучі краї перетворювались на пустелі. Низька культура землеробства, а хижацька експлуатація земель призводили до руйнування ґрунтів. Французькі вчені підрахували, що за весь історичний період людство втратило близько 2 млрд. га родючих земель. 
Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їх охорони дуже різноманітні і повинні здійснюватись комплексно, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших. Тому передусім потрібно, щоб кожний клаптик землі, кожне поле мало дбайливого господаря, освіченого, розсудливого, щоб від стану поля залежала не тільки його доля, а й доля його дітей та онуків. 
В кожному конкретному районі повинно бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймищами, що дасть найвищий господарський ефект і збереже навколишнє середовище. 
Важливим напрямком є також організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін. Необхідно оптимізувати розмір полів у сівозмінах, оскільки вони у нас часто завеликі. Поля сівозмін потрібно нарізати за контурами ґрунтових відмін, а не розбивати різноґрунтові ділянки на правильні прямокутники з метою полегшення механізованого обробітку. Адже кожна ґрунтова відміна дозріває для обробітку в певний час, і потребує різних форм обробітку, різних норм та сортів гною, добрив, вапна та гіпсу. 
Для того, щоб зберегти фізичні властивості ґрунтів — структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим — потрібно різко скоротити повторність обробітку ґрунтів, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини і механізми. Поняття про грунт

Грунт — це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного, хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв'язує живу і неживу природу. Складається з твердих речовин, ґрунтової води, повітря і живих організмів.

Процес утворення ґрунтів  пов'язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя  і працею людини.

4

Найважливіші морфологічні ознаки ґрунтів: забарвлення, структура, будова, механічний склад, включення.

Забарвлення — це одна з важливих морфологічних ознак, за якою деякі ґрунти навіть одержали назву (чорноземи, каштанові, буроземи, сіроземи). Колір ґрунтів залежить від сполук, що входять до його складу.

Гумусові речовини і сполуки  марганцю надають ґрунтам темного  кольору (чорного або сірого), оксиди кремнію, солі кальцію — світло-білого або ясно-ciporo. Оксиди заліза, залежно  від концентрації їх, забарвлюють  у жовтий, коричневий або бурий  колір.

Структура. Ґрунти поділяються на структурні і безструктурні. У безструктурному ґрунті окремі механічні елементи (піщинки, пилуваті частинки) перебувають у вільному стані й не зв'язані одна з одною. У структурному — вони поєднані в агрегати різної величини і форми, які і надають ґрунту певної структури.

Структура ґрунту, створюючи  сприятливий водний і повітряний режими, є одним з вирішальних  факторів його родючості.

Найсприятливішою структурою є горіхувато-зерниста з агрегатами розміром від 10 до 0,25 мм.

Будова ґрунту — щільність і пористість, які зумовлюють його водопроникність і аерацію.

Механічний склад ґрунту — це співвідношення в ґрунті часток різної величини. Залежно від вмісту глини і піску ґрунти поділяються  на такі групи: легкі, середні суглинисті, важкі глинисті.

Кращим ґрунтом щодо механічного  складу є легко- і середньо-суглинисті, які мають найсприятливіший водний, повітряний і поживний режим. Визначити механічний склад ґрунту нескладно самому вихователю. Для цього грунт скачують у ковбаску. Якщо він не формується — це піщаний, якщо формується і розсипається — суглинистий, якщо не розсипається — глинистий.Включення — це елементи, які містяться в ґрунті не з причин ґрунтоутворення: уламки твердих гірських порід, залишки будівельного сміття тощо.Родючість ґрунту — це здатність забезпечувати рослини вологою, повітрям і поживними речовинами під час вегетації. Родючість значною мірою визначається кількістю і якістю гумусу (перегною).

5

Утворення гумусу здійснюється під впливом мікроорганізмів  з рослинних і тваринних решток.

 Склад грунтів

До складу ґрунтів входить 45 різних елементів, але найпоширенішими  є вуглець, кисень, водень, азот, кремній, алюміній, залізо, кальцій, натрій, сірка, фосфор, титан і марганець.

Найчастіше рослини зазнають нестачі азоту, фосфору, калію. Значна частина мінеральних речовин  міститься в ґрунті у формі  мінеральних сполук. Більшість поживних речовин засвоюються рослинами  з ґрунтового розчину, який утворюється  водою, що, проникаючи у грунт, вилучає з нього розчинні речовини.

 Зональне розміщення  грунтів

Зональне розміщення ґрунтотворних  факторів, насамперед клімату і рослинності, зумовлює і зональність ґрунтів, яка полягає в тому, що кожній географічній зоні відповідають властиві їм зональні типи ґрунтів.

У зоні Полісся переважають  дерново-підзолисті ґрунти. Тут випадає  значна кількість атмосферних опадів, які більш-менш рівномірно розподіляються за порами року, не дуже високі літні  температури, тому й невелике випаровування. Дерново-підзолисті ґрунти під лісовою  рослинністю весь час вологі і  систематично промиваються атмосферними опадами, внаслідок чого з активного  шару ґрунту в нижні горизонти  вимиваються поживні речовини. Шар  гумусу в підзолистих ґрунтах  дуже малий (10—20 см). Органічні рештки перегнивають повільно, тому тут виникає  кисле середовище.

Основний фонд орних земель на Поліссі становлять дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти, поширені на підвищених терасах, вододілах. Основна перевага цих ґрунтів полягає в тому, що вони порівняно добре утримують вологу у верхніх горизонтах, містять більше гумусу. На них добре ростуть картопля, гречка, озима пшениця, озиме жито, кукурудза, льон, цукрові буряки.На болотах і торфовищах розвинулись болотяні і торфові ґрунти, а по берегах річок — піщані.Ґрунти Полісся потребують поліпшення: підвищення вологоємності, збагачення на поживні елементи і ліквідації кислотності Обробляється в середньому 37 % усієї земельної площі.

6

У лісостеповій зоні найбільш поширені сірі лісові ґрунти і чорноземи.

В західній частині Лісостепу  переважають сірі лісові ґрунти (світло-сірі, сірі і темно-сірі). Сірі лісові ґрунти сформувалися піл деревною рослинністю  листяних лісів на лесових породах.

Лівобережна частина Лісостепу, що лежить на схід від системи дніпровських терас, вкрита типовими чорноземами. Основною грунтоутворюючою породою, на якій сформувалися чорноземи, є ліс. На ньому при обмеженій кількості опадів, степовій рослинності утворилися чорноземні ґрунти південної і середньої частини України.

Чорноземи — найродючіші  ґрунти в світі. Вони містять до 7 % гумусу і мають грудкувату будову. Найбільшою особливістю цих ґрунтів  є велика глибина гумусового горизонту  — до 120—150 см і більше.

Лісостеп — дуже важлива  зона бурякосіяння в нашій країні. Важливими культурами Лісостепу  є також озима пшениця, ячмінь, кукурудза, горох. На орні землі тут  припадає 67 % земельної площі.

Степова зона за характером ґрунтового покриву поділяється  на дві підзони — північну і південну.

Північна частина вкрита звичайними чорноземами, які мають  високу родючість (вміст гумусу 5,2—7,2 %), та південними чорноземами, які відрізняються  меншою глибиною гумусового горизонту (40—60 см) і кількістю гумусу у  верхньому шарі (3,5—4,5 %).

Південна степова підзона, до якої входить Причорноморська низовина і Північна частина Кримського півострова, вкрита південними чорноземами та темно-каштановими та солонцюватими ґрунтами. Каштанові ґрунти сформувалися на крайньому півдні України, де опадів недостатньо, температура висока, органічних решток потрапляє в землю мало, вміст перегною зменшується до 2,8 %. Солончаки, яких найбільше на півдні країни, потребують глибокого промивання і внесення добрив. Основна причина неродючості солончаків — нестача вологи.У заплавах річок усіх зон поширені лучні ґрунти.Степова зона відзначається найбільшою кількістю оброблюваних земель — 75%. Найважливішою сільськогосподарською культурою степу е озима пшениця, на значних площах висівається соняшник, у приміських господарствах — овочеві культури і картопля. Вирощується кукурудза на зерно і силос. Розвинуто баштанництво і виноградарство.

7

Ґрунтовий покрив Карпат та Криму складається в основному  з бурих гірсько-лісових ґрунтів (буроземів і гірсько-підзолистих).

На безлісих просторах  полонин, яйл сформувалися гірсько-лучні  ґрунти. В гірській частині Карпат обробляється близько 20% землі. Землеробство найбільш розвинуте в Закарпатській  низовині і в обох прикарпатських смугах. У Північно-Східному Прикарпатті  і гірській області вирощують  переважно пшеницю, кукурудзу, частково льон. У Південно-Східному Прикарпатті  крім зернового господарства розвинуто  виноградарство.

У Криму, за винятком власне гір, що здебільшого вкриті лісами, широко розвинуті садівництво і  виноградарство, вирощуються високоароматні тютюни, цінні ефіроолійні культури. Середня розораність земель у Гірському Криму становить близько 24 %.

Грунт є найдорожчим багатством людства. Чорноземні ґрунти, найродючіші в світі, вкривають дві третини території України. Сільськогосподарські угіддя тут становлять 71 %, а орні 56 % усієї площі країни. Земельні ресурси не належать до категорії невичерпних. Через великий розвиток промисловості, зростання міст площа сільськогосподарських угідь зменшується за рахунок відведення земельних ділянок для промислового і житлового будівництва, гірничих розробок тощо.

В Україні спостерігається  зменшення земель внаслідок ерозійних  процесів, повторного засолення, забруднення  промисловими відходами. Так, еродовані  ґрунти Кагарлицького і Миронівського районів Київської області становлять 68 %.

Чорноземи втратили третину  гумусу.

 Основні напрями  охорони ґрунтів

1.Підвищення родючості. 

2.Запобігання водній і  вітровій ерозії.

3.Запобігання повторному  засоленню. 

4.Додержання суворої економії  під час відведення земель  для народногосподарського використання.

5.Проведення рекультивації  угідь після гірничих і торфовиробок.

8

Формування бережливого  ставлення до ґрунту починається  з дошкільного віку. Організовуючи  з дітьми вирощування рослин на ділянці  дошкільного закладу, слід сформувати у них переконання в тому, що не можна лише брати у землі  — треба їй давати. Лише за такої  взаємодії можна одержувати хороший  урожай.

Слід пропонувати дітям  восени вкопувати опале листя  в грунт, показуючи навесні, що земля від цього стає темнішою, родючішою. Висаджуючи рослини, треба вносити органічні і мінеральні добрива, переконуючи дітей у необхідності піклування людини про родючість землі. Поняття моніторингу територій

Моніторинг — це система  спостереження і контролю за станом довкілля для прогнозування його змін, прийняття рішень щодо регулювання  природогосподарювання. Водночас моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами і явищами, що в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і природних ресурсів та їх охорони. Моніторинг може відбуватися на різних за площею місцевостях і за різними компонентами довкілля.Залежно від розмірів територій, на яких здійснюється моніторинг, його поділяють на глобальний, регіональний і місцевий (локальний). Глобальний моніторинг здійснюється в біосферних заповідниках. Регіональний — на різноманітних станціях, в стаціонарах. З них в Україні функціонують такі:

1. Станції і пости спостережень  за змінами метеорологічних умов (гідрометеорологічні, аерологічні  і морські).

2. Станції і пости, на  яких проводять комплексні спостереження  за станом гідрогеологічних умов, водних ресурсів (гідрологічні, гідрогеологічні,  стокові та водно-балансові).

3. Станції, на яких спостерігають  за змінами стану окремих природних  комплексів та їх компонентів,  процесів, що в них відбуваються (озерні, болотні, на водосховищах, лісові, степові та ін.).4. Комплексні географічні стаціонари, на яких проводиться вивчення природних комплексів, сучасних природно-географічних процесів (заповідники, природні національні парки, спеціально створені географічні стаціонари — Димерський в зоні мішаних лісів, Карпатський на схилах г. Говерли, Великоанадольський в степовій зоні та ін.).

9

5. Станції і полігони, на яких спостерігають за протіканням  несприятливих для людей природних  процесів (сейсмологічні, а також  ті, на яких постійно спостерігають  за розвитком зсувів, проходженням  сельових потоків, сходами снігових лавин та ін.).

6. Станції, на яких досліджуються  можливості протидії несприятливим  фізико-географічним процесам (протиерозійні,  агромеліоративні, лісомеліоративні, протисельові та протисні-голавинні).

7. Науково-дослідні станції,  де розробляють і впроваджують  заходи раціонального господарювання (сільськогосподарські, лісові, агрометеорологічні, науково-дослідні садівництва, виноградарства, луківництва тощо).

8. Своєрідними станціями  біологічного моніторингу є ботанічні  сади, дендрологічні та зоологічні  парки.

Спостереження за станом природних  комплексів, їх компонентів, впливом  на них господарської діяльності ведеться за розробленими спеціальними програмами і методиками. Станції  моніторингу навколишнього природного середовища мають охоплювати всю  територію України.

Природоохоронні заходи

Природоохоронні заходи об'єднують  в групи залежно від видів  господарського впливу на природне середовище, об'єктів господарського впливу та запобіжних природоохоронних заходів. Розрізняють промислово-технологічні, агромеліоративні і агротехнічні, водо-, лісогосподарські, урбаністичні (містобудівні), рекреаційні заходи, заходи запобігання негативному впливу і ліквідації забруднення від транспортних засобів.

Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень шляхом зменшення викидів в атмосферу, .очищення їх від газу та пилу; попередження забруднення водойм шляхом очищення стічних вод, створення замкнутих циклів використання води тощо. Шкідливі забруднення, пов'язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можна знешкоджувати за допомогою хімічних заходів (дезактивація), захоронення відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю стану навколишнього природного середовища. В промислових, гірничодобувних районах проводиться рекультивація (відновлення) порушених земель.

10

Важливе природоохоронне  значення мають агромеліоративні та агротехнічні заходи, пов'язані з  сільськогосподарським використанням  ландшафтів, збереженням їх стійкості  та високої продуктивності. Вони передбачають регулювання водного режиму на меліорованих землях, боротьбу з водною і вітровою ерозією, запобігання вторинного засолення  земель, їх підтоплення і заболочування, біологічні засоби боротьби із шкідниками сільськогосподарських рослин.

Водогосподарські заходи спрямовані на захист річкових і морських берегів від руйнування, а заплавних  земель — від затоплення, запобігання  «цвітінню» води, регулювання стоку, заліснення водозборів, створення водоохоронних  зон уздовж річок, навколо озер, водойм, біля морських берегів та ін.

Природоохоронними лісогосподарськими заходами передбачається боротьба з  природною і антропогенною ерозією, селями, розвіюванням пісків, потоками, буреломами.

Урбаністичні природоохоронні  заходи включають вибір району і  місце забудови, її регламентацію  за площею, оцінкою впливу на ландшафти. Сучасні урбанізовані ландшафти  мають бути зручними для проживання людей, екологічно чистими і естетично  привабливими.

Рекреаційні природоохоронні  заходи передбачають раціональне використання лікувальних ресурсів клімату, водних, грязьових, мінерально-водних, ландшафтно-естетичних ресурсів, збереження, догляд і збагачення ландшафтних ресурсів та ін.Окрему групу становлять природоохоронні засоби запобігання негативному впливу і ліквідації забруднень повітря, вод, ґрунтів автомобільним та іншими видами транспорту.Дійовим засобом охорони природи є екологічна обов'язкова експертиза проектів використання території і господарювання, її метою є попередження негативного впливу під час забудови, прокладання шляхів, розселення, оцінка екологічної ситуації в регіонах з різними природно-господарськими умовами.Система моніторингу грунтів України.У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

11

Завданням моніторингу земель є періодичний контроль динаміки основних гнунтових процесів у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. До завдань монітор гину земель відносяться: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, а також власників земельних дільниць. Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, областях, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів Держкомзем України. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді, прогнози т рекомендації, що подаються до органів державної влади та Держкомзему України для вжиття заходів відведення і ліквідації наслідків негативних процесів.Моніторинг земель є однією із функцій управління в сфері використання та охорони земель. Його об’єктом є земельний фонд України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов’язаних із мінами родючості грунтів, заростанні сільськогосподарських угідь, забруднення земель токсичними речовинами; стану берегових ліній, річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов’язаних з утриманням ярів, сальовими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазовими об’єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об’єктами.Моніторинг земель здійснюється у відповідності із загальнодержавними і регіональними програмами. Інформація про стан земельних ресурсів та їх використання, яка була отримана в процесі ведення моніторингу, нагромаджується в архівах і банках даних автоматизованої інформаційної системи. На основі зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і рекомендації, які надаються до місцевих органів державної

12

виконавчої влади, органів  місцевого й регіонального самоврядування, інших держаних органів для вжиття заходів щодо попередження і ліквідації наслідків негативних процесів. Отримані матеріали об’єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси в навколишньому середовищі, рівень забруднення грунтів, що дає можливість органам державного управління пред’являти певні вимоги до землекористувачів по усуненню правопорушень в області використання і охорони земель.

Державна система моніторингу  навколишнього природного середовища загалом покладається на Міністерство екології та природних ресурсів України. Моніторинг земель – частина загального моніторингу довкілля. Структура, задачі, зміст моніторингу земель визначені  в Положенні про моніторинг земель, затверджених постановою Кабінету Міністрів  України від 20 серпня 1993 р.

Національний моніторинг охоплює територію, що знаходиться  в межах кордонів України. Регіональний моніторинг проводиться на територіях, що характеризуються єдністю фізично-географічних, екологічних та економічних умов. Локальний – це територіях нижче  регіонального рівня, до територій  окремих земельних ділянок і  елементарних структур ландшафтно-екологічних  комплексів. Відповідно до міжнародних  програм Україна може брати участь в роботах по глобальному моніторингу  земель. Крім того, моніторинг земель поділяють  в залежності від терміну та періодичності  його проведення (базові спостереження, оперативні та періодичні).

Суб’єктами на яких покладено  ведення моніторингу земель є  Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства аграрної політики України, Національне  космічне агентство України, інші зацікавлені  міністерства та відомства. Органи Державного комітету України або земельних  ресурсах надають усім заінтересованим  суб’єктам системи моніторингу  інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію  земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків; Міністерство аграрної політики –  інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості грунтів сільськогосподарського призначення; Національне космічне агентство України надає архівну та поточну інформацію з дистанційного зондування Землі. Моніторинг земель ведеться з дотриманням принципу сумісності різнорідних даних, заснованого на застосуванні єдиних

13

класифікаторів, кодів, системи  одиниць та інші. Для отримання  необхідної інформації при моніторингу  земель застосовуються дистанційне  зондування; наземні зйомки-спостереження; фондові дані. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються  доповіді, прогнози і рекомендації для прийняття необхідних рішень державними органами в галузі використання та охорони земель. Загальний порядок  проведення моніторингу земель урегульовано постановою кабінету Міністрів України  “Положення про моніторинг земель.”

 Висновки

На природні умови і  природні ресурси України великий  вплив мала і має господарська діяльність. Геоекологічна ситуація в Україні оцінюється як кризова, що є наслідком тривалого нераціонального природокористування. Розвивалися переважно добувні галузі промисловості, а територіальна організація і технологія промислового виробництва були недосконалими, екологічно небезпечними. Зі складною екологічною ситуацією пов'язана в Україні і демографічна криза: з 1991 р. смертність тут перевищила народжуваність, зросла смертність серед дітей на першому році життя.

Під впливом господарської  діяльності змінюються природні компоненти ландшафтів: рельєф, ґрунти, рослинність, тваринний світ, гідрологічний режим  водойм, склад атмосфери, мікрокліматичні  умови тощо.

Природні умови і природні ресурси змінюються під впливом  різних видів природокористування: агропромислового (особливо землеробського), промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського, транспортного, гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного. Вплив господарського освоєння території  України на її природні умови і  природні ресурси, ландшафти був  неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Сучасні ландшафти  на території України почали формуватися 12 тис. років тому. З часу трипільської культури землеробський вплив на ландшафти став помітним у зонах  мішаних лісів і лісостеповій зоні. До кінця XVIII ст. було розорано лучні  степи Лісостепу, почалося господарське освоєння українських степових ландшафтів. Землеробський вплив на ландшафти  України є переважаючим, з ним  пов'язані їх докорінні зміни, формування агроландшафтних комплексів. На сільськогосподарське користування припадає близько 80 % земельного фонду. Лісостепові і степові ландшафти розорано на 75—85 %.

14

Значний вплив на природу  України мають промислові підприємства, добування корисних копалин, будівництво  і експлуатація електростанцій, доріг, міст та ін. Результатом цього впливу є хімічне забруднення, на яке  припадає 80 % всього обсягу забруднень довкілля. Його стан погіршується також  внаслідок діяльності військово-промислового комплексу, особливо в Причорномор'ї, Криму, акваторії Чорного моря. Дуже впливає на ландшафти діяльність людини: створення водосховищ, будівництво  каналів, меліоративних систем, зарегулювання  річкового стоку, перерозподіл водних ресурсів, вирубування лісів, заліснення еродованих схилів, піщаних масивів, лісових насаджень у містах і  навколо них, вздовж доріг і каналів. На Азово-Чорно-морському узбережжі, в Українських Карпатах і Кримських горах, на Південному березі Криму, в приміських смугах великих міст, узбережжях озер і водосховищ особливо помітний рекреаційний вплив на ландшафти.