Ісус Христос- міф чи реальність?

Міністерство  освіти і науки України

Житомирський  державний університет імені  Івана Франка 
 
 

Реферат

на тему:

«Ісус Христос- міф чи реальність?» 
 
 
 
 

                                                                                                                                   Підготувала

                                                                                                студентка  31 групи

                                                                                                       ННІ іноземної філології

                                                                                                    Половка Марина Вол. 
 
 
 
 
 

Житомир 2011

     План 

1. Загадка Ісуса
2. Богоїдство.
3. Один з мільйонів рабів .
4. Христос Воскрес?

Висновок 

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Загадка Ісуса.

     У трактаті «Про трьох облудників»[4,ст.89] засновника християнства Ісуса Христа названо ватажком з простого люду, рибальським проповідником, який видавав себе за «сина божого», «спасителя світу». Історична наука довела, що вважати нібито Ісус Христос був облудником чи що його образ свідомо вигадано задля обману - неправильно. Все було значно складніше.

     Пересунемо  стрілку часу назад на дві тисячі років, коли в Римській імперії виникло  християнство. Тоді ця рабовласницька держава об’єднувала в своїх межах країни Європи, Азії та Африки, розташовані навколо Середземного моря. Більшість населення імперії складали раби. Скільки разів вони піднімалися на боротьбу із своїми гнобителями! Проте всі ці повстання були потоплені в морі крові. Після жорстокого придушення повстання Спартака 71 р.до н.е. обабіч дороги з Капуї до Рима розп’ яли на стовпах шість тисяч рабів. Спартака розбито, хто ж міг перемогти рабовласників?

     Відомий французький історик релігії  комуніст Шарль Еншлен писав, що пригноблені могли надіятись тільки на появу небесного спасителя. « Христос переміг тому, що зазнав поразки Спартак», - твердив Еншлен. У серпні 1944 року він загинув у маленькому містечку Тьєр від фашистської кулі.

     В Римській імперії темні затуркані маси вірили, що небесний спаситель створить на  землі царство боже, де всі  люди будуть рівні й щасливі. Раби втратили віру в свої сили, а тому вірили в усе, чого нема і не може бути, сподівались, що спаситель творитиме  чудеса, підніме принижених, нагодує  голодних, звільнить пригноблених. Його називали Ісусом, тобто спасителем. Греки дали йому ім’я Христос. Це точний переклад біблійського слова «машіах»- «месія», тобто «помазаник». Так називали царя, якого жерці мазали оливковою олією під час обряду священної коронації.

     Оповіді про Ісуса Христа, що нібито приніс людям звістку про їхнє чудесне  спасіння, записані в євангеліях. Грецьке слово «євангеліє» означає «добра вість».

     Спершу  було багато євангелій і всі різні. Збереглись євангелія про дитинство Ісуса. В них розповідається, що він ліпив з глини пташок, які потім летіли. Якось Ісус побачив дівчат, котрі оплакували свого брата, перетвореного в мула. Ісус повернув мулові людську подобу. Якийсь молодий нероба вдарив малого Ісуса. Той умертвив його на місці.

     Церква  вибрала з євангелій тільки чотири, тому що нібито чотири ріки омивають рай. Це «Євангеліє від Матфея», «Євангеліє від Марка», «Євангеліє від Луки», «Євангеліє від Іоанна». Вони не названі просто євангеліями Матфея, Марка, Луки, Іоанна, бо ці книги писали не вони, а нібито «від них» люди, які жили через сто років після описуваних у євангеліях подій.

     Тепер нема рукописів євангелій давніших, ніж євангелія IV століття. Грецький філософ Цельс писав у 180 році про християн : «Ви годуєте нас вигадками і не вмієте навіть надати їм правдоподібності, хоч багато з нас тричі, чотири, а то й більше разів підчищав і переробляв ваших євангелій, щоб знешкодити суперечності, які черпають з цих євангелій проти вас».[4, ст..90]. Нині в різних країнах світу налічується близько 80 тисяч варіантів євангелій. У них сотні тисяч розбіжностей і стільки ж нісенітниць.

     Як  багато суперечностей в євангеліях! В євангелії від Матфея родовід Христа налічує від Авраама сорок два предки, а в євангелії від Луки - п’ тдесят шість. У їхніх іменах теж є розбіжності. Де народився Христос? Лука називає місто Назарет [Є.от Луки, гл.1, ст..26-31], а Матфей – Віфлеєм [Є. от Матфея, гл.2, ст.1]. Де минуло дитинство Христа? Матфей називає Єгипет [Є. от Матфея, гл.2, ст.. 13-15], а Лука – Іудею [Є.от Луки, гл.2, ст. 4].

     Пояснюються суперечності тим, що євангелія створювалися не про дійсні, а про вигадані події.

     1835 року німецький богослов Давід Штраус довів, що «біографія» Ісуса Христа була створена до його народження. Євангелія переказують старозавітні пророцтва про пришестя спасителя. «Життєпис» Христа підганявся до текстів з біблійних книг пророків для того, щоб можна було сказати : «Збулося речене пророками». Першими християнськими записами були збірки цитат із Старого завіту про очікування спасителя. Списки цих пророцтв, котрі прислужилися для вигадування «біографії» Ісуса Христа, знайдено поміж папірусами ІІ століття.

     Внизу або на бурунах кожної сторінки євангелій є багато посилань на тотожні місця із Старого завіту, як підтвердження здійснення пророцтв. Так, пророк Ісайя казав, що «діва народить сина» (Исайя 7:14). Щоб підтвердити це пророцтво, створили оповідь про Ісуса Христа від діви.

     Пророк  Михей проголосив, що спаситель народиться у Віфлеємі. (Мих. 5:2 Тому створюється міф про те, що Йосиф з Марією прямують туди. Ісайя говорив про дари(Исайя 11.02). Це призвело до створення оповіді про те, що до немовляти Ісуса приходили на поклоніння волхви з дарами.

     Пророк  Осія сказав : «З Єгипту покликав я сина свого» Осия 11:1. Довелося вигдати, ніби Ісус тікав з Марією до Єгипту. Навіть звістку про в’ їзд Ісуса в Єрусалим на ослиці й молодому віслюку вигадано на підтвердження слів пророка Захарія : «Се цар твій гряде до тебе, праведний і спасаючий, покірливий, сидячи на ослиці і молодому віслюку»(Захария 9:9), хоча незрозуміло, як можна сидіти верхи водночас на двох тваринах (!).

     Таким чином Штраус встановив, що віщування  біблійських пропоків про народження і життя спасителя – основа «біографії» Христа. Фрідріх Енгельс писав, що після праці Штрауса «Життя Ісуса» християнська віра вивляється продірявленою, мов решето.

     1857 року відомий російський художник  О. А. Іванов, - творець знаменитих  картин «Явлення Христа народу, «Явлення Христа Марії Магдалині», - казав О.І. Герцену, що він  втратив релігійну віру, прочитавши  книгу Штрауса.

     Опираючись  на порівняння євангельських сюжетів  з подібними старозавітними і  античними міфами в книзі Штрауса, Іванов мріяв зобразити все це в настінних рукописах. Він хотів  створити 50 циклів картин. У центрі кожного циклу передбачалась  композиція, яка передає ту чи іншу подію за євангелієм. Навколо неї мали міститися картини, створені за подібним сюжетами із Старого завіту й античних міфів. Наприклад, цикл «Вознесіння» складається з картин, що зображають вознесіння Христа, Іллі-пророка, Геракла й Ромула. Іванов помер, не здійснивши свого задуму. Малюнки та Третьяковській галереї в Москві. Акварелі – ескізи до задуманих циклів – зберігаються в Державній Третьяковській галереї в Москві.

     Видатний  художник І.Ю. Рєпін захоплено відгукувався про прагнення критикувати релігію  силами мистецтва. Він твердив, що «все християнство – це рабство, що смиренне самогубство всього,що є найкращого, найдорожчого і найвищого в людині».[6]

     2. Богоїдство.

     Ранні християни не зразу уявляли Ісуса  Людиною. Вони заперечували людську  природу Христа, вважали його привидом.

     У найдавніших  християнських творах про Ісуса  сказано не як про людину, а як про «ягнятко боже», котре вирвалось  від дракона і вознесло на небеса. У Середні віки у Західній Європі зображення ІсуссаХриста виробляли з воску у формі ягнятка з хрестом. На Пасху водили вулицями живе ягня, прикрашене квітами та стрічками, робили з тіста і пекли баранця, якого з’ їдали за великодньою вечерею.

     Під час недільної відправи в церкві православний священник розрізає хлібець – проскуру , що зображає тіло Христове. Він промовляє : «Приноситься в жертву ягня бог».[4, ст.92]. споживаючи проскуру, віруючі думають, що їдять свого бога, а випиваючи вино – п’ ють кров спасителя».

     Це  таїнство причастя виникло задовго  до християнства. Учасники тотемічного обряду, з’ їдаючи м’ ясо свого тотема, вірили, що самі перетворюються в нього. Один із нівхів, мешканців Сахаліну, слухаючи священника, який пояснював йому таїнство причастя, згадав, як він прилучався до свого тотема – вбитого ведмедя. Нівх простодушно сказав священнику : «Кожна людина їсть свого бога».

     Багато  християнських вірувань і обрядів  були давно відомі язичникам. Так, наприклад, стародавні греки вірили в існування  боголюдей, народжених від богів і земних жінок, подібно до того, як син божий народився від діви Марії.

     Видатний  християнський діяч ІІ століття Юстін писав : «Говорячи про Христа, ми не скажемо нічого такого, що відрізнялося б від язичеських розповідей про синів Зевса. Скільки було синів Зевсових? Діоніс розтерзаний, Ескулап, Гермес, Геркулес, Персей, Беллерофонт».

     Юстін згадував про культ бога вина – спасителя Діоніса. Його називали «Діоніс- курос» - «син бога». Це страждаючий, вмираючий і воскресаючий юний бог виноробства. Його зображували на грецьких вазах як хлопчика з головою бика. Стародавні греки, збираючись на трапезу, вбивали бика, що символізував Діоніса, і причащалися його сирим м’ ясом та кров’ю.

     В євангелії від Іоанна Ісус каже про себе : «Я виноградна лоза» (Іоанна 15:1-17). На православній іконі «Христос – виноградна лоза» спасителя у вінку з виноградних грон і листя зображено в образі Діоніса.

     Міфи  про богів іноді перетворювались  у перекази про особи, які нібито існували раніше. Цей процес олюднення  божеств, де міфологізація їх, називається  «евгемерізмом», від імені грека Евгемера (340-260 рр. до н.е.). Евгемер написав «Священну хронічку», в якій розповідав про свою уявну мандрівку в Південну Аравію і про воювання по Індійському океану. Біля берегів Індії Евгемер відкрив три острови. На одному з них він побачив золотий стовп з написом, в якому викладалась історія Урана, Кроноса та Зевса, родоначальників давньогрецьких богів. У ній говориться, що ці боги були царями, які жили в сиву давнину. Так Евгемер намагався пояснити походження богів.

     Міф про Христа трансформувався від  боголюдини до людино бога. Спершу виникло  уявлення про бога – мученика, а  потім уже про людину. Христос  – божество, поступово перетворене  в людину. 

     3. Один з мільйонів рабів .

     У творах істориків, філософів і письменників Римської імперії І століття н.е. не згадується про Христа. Якби Христос жив на землі, то його сучасники мали б бути очевидцями подій, про які розповідають євангелісти, і описати їх. Але таких повідомлень нема. Тому християнські переписувачі творів стародавніх авторів змінювали їхні тексти, і в рукописах поступово почали з’ являтися різні виставки. [4, ст.93]. Зауваження читачів, зроблені на полях, теж часто попадали в текст. Так виникла вставка, напевне, в ІV столітті, у книзі історика Йосифа Флавія «Іудейські старожитності»( 94-95 р. н.е.), написаній наприкінці І століття [4,ст.93]. В ній сказано : « У цей час жив Ісус, мудра людина, якщо тільки можна назвати його людиною, бо він творив дивні дива і був вчителем людей, які з радістю сприймали істину. За ним пішло багато іудеїв і греків. Він був Христос. А коли по обвинуваченню найповажніших наших старійшин Пілат виніс вирок – розп’ яти його на хресті, колишні прихильники не зреклися його. На третій день після розп’ яття він знову з’ явився до них живим, як це й багато інших його чудес передрікали богонатхненні пророки».

     Побожний  фальсифікатор явно перестарався : зверніть увагу на виділені слова в тексті. Він забув, що Йосиф Флавій – благочестивий іудей. Він не писав би про Ісуса так захоплено і не називав би його Христом – месією. Крім того, правомірний іудей не міг вірити, що Ісус творив чудеса, завбачені пророками,і що він воскрес на третій день після розп’ яття.

         Маючи доступ до імператорських архівів, Йосип Флавій, безсумнівно, використовував "у своїй роботі документи, які згодом, серед бур і катаклізмів Історії, безслідно зникли. До того ж він був адже не тільки очевидцем, але й безпосереднім учасником багатьох важливих подій. Юдейську війну, наприклад, особливо ж облогу Єрусалиму, він, мабуть, відтворив за власним щоденним записів. Словом, він став для багатьох поколінь істориків незамінним джерелом відомостей про історію єврейського народу. Його книгами широко користувалися як язичницькі автори (зокрема, римський історик Діон Кассій і еллінський філософ Порфирій), так і християнські (Оріген, Євсевій Кесарійський і автор латинського перекладу Біблії - Ієронім). Два головних історичних твори Йосипа Флавія, перекладені майже на всі європейські мови, користуються величезною популярністю з моменту їх опублікування і до цього дня, надихаючи письменників, музикантів і художників усіх часів. Отже, нагадаємо, що єдиною інформацією про Христа, що збереглася в єврейській літературі, є уривок із "Іудейських старожитностей", відомий у колах біблеїстів під назвою "Флавіевого свідоцтва". [3, ст.5]

     Правда, вже в шістнадцятому столітті лунали окремі скептичні голоси, але загалом аж до дев'ятнадцятого століття ніхто не намагався всерйоз оскаржувати справжність цього уривка. Сьогодні, проте, ми вже знаємо точно, що ця єдина єврейська інформація про Ісуса є фальшивкою,

більш пізньою вставкою, зробленою якимось християнським переписувачем.

     Насправді, Іосип Флавій, фарисей і правовірний послідовник іудаїзму,

нащадок Маккавеїв, член відомого роду первосвящеників, нібито повідомляє, що Ісус був месією, боголюдиною, що, розп'ятий, він воскрес на третій день. Велика наївність переписувача, вставити в текст уривок такого змісту, але ще більш велика і незрозуміла наївність багатьох поколінь

людей, які вірили йому. Тим більше що, як підкреслює великий  польський 

історик релігії  професор Зигмунт Понятовський[3,ст.12], це оповідання, вкладене в уста єврея, "майже живцем запозичене з християнського символу віри". Вчені встановили навіть приблизний час, коли була зроблена вставка. Такі ранньохристиянські автори, як Климент, Мінуцій, Тертулліан та Феофіл з Антіохії, добре знали "Іудейські старожитності", однак жодним словом не згадують про цю настільки любу християнським серцям інформацію про Ісуса.

     Неможливо припустити, що вони це зробили навмисне, керуючись 

якимись таємничими міркуваннями, і напрошується один-єдиний

висновок: у тексті "Іудейських старожитностей", який вони мали у своєму розпорядженні, цього уривка ще не було. Його вперше цитує лише більш пізній письменник, Євсевій, автор першої "Історії християнської церкви", що жив в 263-339 роках.

     Звідси  можна зробити висновок, що вставка була сфабрикована яким-небудь переписувачем на межі третього і четвертого століть. Цікавий матеріал для дискусії про "Флавіеве свідоцтво" дає великий ранньохристиянський богослов і письменник Оріген, що жив в 185 - 254 роках, тобто раніше Євсевія і до включення в текст "Юдиних старожитностей" вставки про Ісуса. З його полемічного трактату "Contra Celsum" ("Проти Цельса") випливає, що в примірнику "Юдиних старожитностей" , який він раніше мав, розповідалося про Івана Хрестителя і святого Якова; що ж стосується Ісуса, то Орігену був, очевидно, відомий якийсь інший текст, на підставі якого він дорікав Іосипа Флавія в тому, що той не вважав Ісуса месією.

     Оскільки  в творі Іосипа Флавія , що дійшов до нас, таких рядків немає,

виникло питання, який текст мав Ориген. Деякі біблеїсти висловили припущення, що мова йде про початковий варіант того ж "Флавіевого свідоцтва", відредагованого потім християнським переписувачем. Намагалися навіть відновити цей "пратекст", прибираючи слова про

те, що Ісус був передбаченим пророками, воскреслим месією. Отриманий

таким чином портрет  мудреця і бродячого вчителя, яких було тоді в Палестині безліч, міг цілком належати перу такого правовірного іудея,

нащадка первосвящеників, як Іосипа Флавія, і міг викликати заперечення з

боку Орігена.

          Але ця, настільки переконлива  на перший погляд, гіпотеза має серйозні недоліки. Перш за все, виявилася неспроможною сама спроба витягти з "Флавіевого свідоцтва" точний "пратекст". Біблеїстам, незважаючи на ретельне вивчення мови і стилю Іосипа Флавія, так і не вдалося прийти до

єдиного рішення. Їх варіанти тексту настільки різні, що доводиться піддати сумніву не тільки самий метод, але і його теоретичні передумови.

                Значно більш докладне оповідання про Ісуса, яке міститься в давньоруському перекладі "Іудейської війни", зроблене, по всій вірогідності, в одинадцятому або дванадцятому столітті за дорученням київського князя Ярослава. У чотирьох уривках діяльність Ісуса Христа і його життя представлені в абсолютно невідомій версії, яка багато в чому відрізняється від канонічних Євангелій. Навколо цих уривків довго велися полемічні баталії, але врешті-решт вчені прийшли до висновку, що все це більш пізні вставки, зроблені слов'янськими перекладачами, які брали відомості з апокрифічних євангелій.

     А інші великі єврейські письменники того часу? Виявляється, і вони теж зберігають повне мовчання. Візьмемо, наприклад, заклятого ворога Іосипа Флавія Юстуса Тиверіадського, автора "Іудейської війни" і "Літопису царів юдейських".

          Ці твори, правда, до нас не  дійшли, але константинопольський 

патріарх, який жив  в одинадцятому столітті і тримав їх у руках, стверджує, що Юстус нічого абсолютно про Ісуса не написав.

          Ну і, нарешті, Філон Олександрійський, один з найбільших єврейських філософів і мислителів, чимало сприяв і формуванню деяких ідей християнства. Цей рабин, що присвятив все своє життя завданню примирення іудаїзму з грецькою філософією, мав величезний вплив на "новозавітних" авторів - Івана і Павла. Досить сказати, що завдяки йому перейшла в християнське богослов'я грецька ідея логосу. Філон народився років на тридцять раніше Ісуса і пережив його приблизно років на двадцять. Будучи рабином і прославленим тлумачем священного писання, він разом з тим активно брав участь у подіях свого часу, тим більше, що його племінник Тиберій Олександр займав у 46-48 роках високий пост прокурора Іудеї. Філон жив в Олександрії, але часто приїжджав до Єрусалим, де в нього було багато рідних і знайомих. В одному зі своїх численних трактатів - "Про споглядальне життя" - він описав діяльність "Терапевтів" - релігійної секти, багато в чому нагадувала есеїв і перших християн. І тим не менше в його величезному за обсягом літературній спадщині, присвяченій головним чином питанням релігії та правлінню Понтія Пілата, абсолютно нічого не говориться про Ісуса.

       Тих, хто беззастережно вірить всьому, про що розповідається в Євангеліях, має насторожити той факт, що в єврейських літописах немає ні слова про наступивше нібито в момент смерті Ісуса тригодинне сонячне затемнення, про душі померлих , які «залишили могили», і перш за все про те, що дорогоцінна завіса, свята святих Єрусалимського храму, розірвлася в ту мить навпіл.

     Важко повірити, щоб ні один єврейський літописець не вважав за цих явищ - якщо б вони справді мали місце - гідними згадування. Що ж

стосується сонячного  затемнення, то про нього нічого не знає навіть відомий

своєю науковою сумлінністю Пліній Старший, хоча він присвятив сонячним

затемненням цілий  розділ своєї "Природньої історії". Біблеїсти замислювалися, зрозуміло, над причинами цього загадкового мовчання. Католицький письменник Даніель-Ропс, автор відомої монографії про Ісуса, дає цьому наступне пояснення: "Для пересічного громадянина Риму часів імператора Тіберія те, що відбулося в Палестині, означало не більше, ніж означало б для нас поява якого-небудь пророка на Мадагаскарі або на острові Реюньйон "[3, ст.20]. А ось ще більш красномовне висловлювання польського ксьондза Павла Штейнманна, автора книги "Павло і Тарса": "У 30 році нашої ери Ісус гине розп'ятий, як раб, один з мільйонів рабів, які жили в Римській імперії. Палестинські євреї ледь помітили цю подію. Якщо вона і мала яке-небудь значення, то хіба що в Італії, Греції, Малої Азії та Єгипті цивілізованих людей цікавили іудейські справи? Що коштував цей труп у державі, де правив Тиберій, Калігула, Клавдій і Нерон? Що значить загибель однієї людини в світі, в якому всі обагрені кров'ю? "Обидва автори мимоволі розкривають психологічний процес викривлення нащадками пропорцій в оцінках подій минулого. Уражені грандіозної історичної кар'єрою християнства, його вірні адепти ніяк не могли повірити в скромний і природний характер його витоків. Схильність до гіперболізації значення та міфологізації всіх деталей, пов'язаних з життям засновника нової релігії, ми спостерігаємо не тільки у християн, але й у послідовників усіх інших релігій світу. І ось мовчання авторів, проігнорували не тільки чудеса начебто розриву завіси і сонячного затемнення, а й саму особистість Ісуса, ясно показує нам прірву між історичною дійсністю і фантазією ранньохристиянських громад, що оберталися в зачарованому колі своїх екзальтованих вірувань; між байдужим грецько-римським оточенням і жменькою сестер і братів у Христі, впивався красою своїх неземних мрій. Той повний чудес світ, в якому бог помер, розп'ятий на хресті, а потім воскрес, здавався їм реальним, ніж світ, в якому вони дійсно жили день у день. Між тим для язичників і іудеїв розп'ятий Ісус був, як висловився Павло Штейнманн, лише "одним з мільйонів рабів, які жили в Римській імперії". 

4. Христос Воскрес? 

     Суперечка про воскресіння переносить питання "Чи має християнство реальну  основу?" з області умоглядної в область історії. Чи є у християнства історично прийнятний фундамент? Чи достатньо у нас доказів для обгрунтованої віри у воскресіння? [5]

     Ось кілька фактів, істотних для цього  питання:

     Ісус  з Назарету, єврейський пророк, який стверджував, що він - Христос, передбачений в пророцтвах Старого Завіту, був заарештований, засуджений як політичний злочинець і розп'ятий.Через три дні після його смерті та похорону кілька жінок, прийшовши до гробниці, виявили, що тіло зникло. Учні Ісуса стверджували, що Бог воскресив його з мертвих, і що, перш ніж піднестися на небо, він неодноразово їм був.

Отже, питання: чи відбулося воскресіння Ісуса насправді?

• Похорон Ісуса

     За  єврейським поховальним обрядом, тіло Ісуса було загорнуте в полотняну матерію. На тіло і на полотно було накладено близько 50 кг ароматичних речовин у вигляді клейкої суміші (Ін. 19:39-40).

     Після того, як тіло було покладено в кам'яну  гробницю (Мф. 27:60), вхід до неї був закритий величезним каменем (вагою близько двох тонн), який рухали за допомогою системи важелів (Мк. 16:4).

     Відомі  своєю дисципліною римські солдати  були поставлені охороняти вхід. Страх  перед суворим покаранням "породжував бездоганне виконання військового  обов'язку, особливо в нічних змінах".

     Охорона запечатала вхід до гробниці Римської печаткою, символом могутності і влади  Риму. Будь-який, хто спробував би відсунути камінь, неминуче пошкодив би друк і накликав би на себе гнів закону. І все-таки склеп виявився порожнім!

• Порожня гробниця

     Учні  Ісуса говорили, що він воскрес  із мертвих.

     Апостол Павло говорив, що одного разу Ісус з'явився в натовпі, в якому було більше 500 його послідовників. У той час більшість з них було ще живими і могли підтвердити слова Павла (1 Кор. 15:3-8).

     А. М. Рамсі пише: "Я вірю у Воскресіння, зокрема, ще й тому, що без нього  неможливо пояснити цілий ряд  фактів". Порожня гробниця - "це дуже скандальний факт, щоб його можна було заперечувати".

     Пауль Альахаус відзначає, що "ніхто б не повірив - ні на день, ні на годину - розповідям про воскресіння, якщо б відсутність тіла в гробниці не було встановлено як факт, відомий усім".

     Ось висновок, якого дійшов Пол Л. Майер:

     "Якщо  ми ретельно і неупереджено  зважимо всі наявні свідчення,  то за всіма правилами історичних  досліджень ми можемо прийти  до переконливого висновку: склеп,  куди поклали Ісуса, в той  ранок дійсно виявився порожнім. До цих пір не знайдено навіть  натяку на свідчення - ні в  літературних джерелах, ні в епіграфіці, ні в археології - яке б спростовувало цей висновок ".

     Так як же пояснити цю порожню гробницю? Може бути, що була яка-небудь природна причина?

     На  підставі незаперечних історичних доказів  християни вважають, що надприродна  сила, що виходить від Бога, воскресила Ісуса тілесно, в часі і в просторі. Звичайно, комусь у це важко повірити. Але не вірити в це - означає зіткнутися з проблемами, розв'язуваними ще важче.

     Велике  значення має стан склепу після воскресіння. Римська печатка була зламана - це означало (для того, хто її зламав) негайну страту через розп'яття вниз головою. Великий камінь був не просто зрушений, а й взагалі відсунутий від масивної гробниці, як ніби його підняли і віднесли на досить значну відстань. Охорона втекла.

     У роботі історика Джастіна перераховані вісімнадцять порушень, за які солдатів охорони чекала смертна кара. Серед них передбачений випадок, якщо часовий засинає на посаді або самовільно залишає його.

     До  склепу прийшли жінки і виявили, що він порожній. Їх охопила паніка, вони повернулися назад і покликали  чоловіків. Петро та Іван побігли  до гробниці. Іоанн прибіг перший, але  не зважився увійти. Він заглянув всередину, побачив там саван, що частково зберіг форму тіла, але порожній. Тіло покинуло його, щоб почати нове життя. Скажемо прямо: таке видовище кого завгодно зробить віруючим, хоч ненадовго.

     Всі теорії, що пояснюють воскресіння  природними причинами, є дуже непереконливі; загалом вони лише зміцнюють віру у воскресіння.

• Теорія непритомності.

     Ця  теорія широко поширювалася Вентуріні кілька століть тому, і до цих пір про неї досить часто згадують. Її прихильники кажуть, що Ісус насправді не помер: він просто втратив свідомість від виснаження і втрати крові. Всі думали, що він помер, але потім він прийшов до себе, а учні вирішили, що він воскрес із мертвих.

     Скептик Девід Фрідріх Штраус сам не вірить у воскресіння. Але про "гіпотезу непритомності" він висловився так: