Суспільний продукт

     Суспільний  продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. За системи товарного виробництва кожен продукт виступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком — ще й ринкову вартість.

     Натуральна  форма суспільного продукту дає  можливість розглядати його структуру  за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ і послуг можна оцінити рівень суспільного  поділу праці і диференціації  суспільного продукту. Поділ праці  веде до того, що кількість видів  продукції розширюється. Сьогодні кількість  видів продукції вимірюється  десятками мільйонів і швидко зростає. Але за всієї різноманітності  продукти як корисні блага діляться на дві великі групи: речі і послуги.

     Для того щоб бути благом корисним, продукт  необов’язково повинен набувати форми речі, матеріального блага. Корисними є і послуги, що мають  нематеріальний характер. Це послуги  освіти, медицини, культури, сфери попиту і т. д. Виробничі потреби задовольняються  науковими, інформаційними, транспортними  та іншими послугами. Зараз обсяг  і якість послуг - один з важливих показників економічного і соціального  прогресу.

     Особисті  і виробничі послуги — невід’ємна частина суспільного продукту. У зв’язку з цим суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: сферу виробництва матеріальних благ, тобто сферу матеріального виробництва, і сферу послуг, тобто сферу нематеріального виробництва.

     Проте першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.

     За  всієї різноманітності вироблені матеріальні продукти і послуги поділяються на два види залежно від того, які потреби людей вони задовольняють: на предмети споживання, що задовольняють особисті потреби людей, і на засоби виробництва, які задовольняють виробничі потреби людей. Відповідно, як обґрунтував К. Маркс, виробництво ділиться на два великих підрозділи: І — виробництво засобів виробництва і ІІ — виробництво предметів споживання, включаючи споживчі послуги.

     Оскільки  виробництво базується на глибокому  поділі праці, то при аналізі результатів  виробництва варто обчислювати  проміжний продукт і кінцевий продукт.

     Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

     Проміжні  продукти — це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу (пшениці, залізної руди, деревини, нафти, льону, металу і т. д.).

     Початковий  пункт аналізу відтворення суспільного  капіталу - двояке ділення сукупного  суспільного продукту: за вартістю і натуральною формою.

     За  вартістю весь суспільний продукт, як і продукт окремого підприємства, ділиться на три частки - постійний капітал (с), змінний капітал (х) та додаткову вартість (m).

     По  натуральній формі він складається з двох часток - засобів виробництва (створюваних в I підрозділі ) і предметів споживання (створюваних в ІІ підрозділі ). Два підрозділи (I, II) відрізняються один від одного перш за все по характеру споживання їх продуктів: продукція I підрозділу служить для підприємця, а продукція II - для особистого споживання .

     В процесі реалізації одна частка продукції  реалізується в рамках свого підрозділу, а інша - шляхом обміну між ними. Головними  умовами реалізації суспільного  продукту при простому відтворенні, як показав Маркс, є: , тобто рівність суми змінного капіталу і додаткової вартості сумі спожитого постійного капіталу підрозділу; тобто рівність вартості річної продукції сумі постійного капіталу обох підрозділів; , тобто рівність вартості річної продукції сумі доходів робітників і підприємців обох підрозділів. 

1.2 Методи обчислення  суспільного продукту 

     Суспільство так само, як і підприємство, має  обчислювати результати суспільного  виробництва, тобто суспільний продукт. Теорія і практика розробили  два методи обчислення суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.

1.2.1 Система національних  рахунків

     Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

     У системі національних рахунків обліковуються  такі сфери економічної  діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства.

     У СНР використовуються дві класифікації. Перша — функціональна — застосовується в рахунках виробництва, споживання і капітало-утворення і виглядає так:

     а) галузі виробництва  товарів і послуг;

     б) органи загального державного управління;

     в) приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;

     г) домашні господарства.

     Друга класифікація — інституціональна — використовується в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат:

     а) нефінансові підприємства;

     б) фінансові організації;

     в) органи загального державного управління;

     г) приватні некомерційні підприємства, що обслуговують домашні господарства;

     д) домашні господарства, включаючи дрібні підприємства.

     Одиницею  обліку при складанні національних рахунків є економічна операція. Вона реєструється, як правило, в момент її оплати.

     За  системи національних рахунків подвійний  рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів  суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінцевий продукт як потік  доходів, дуже обережні і враховують у ньому тільки те, що називається  доданою вартістю.

     Додану  вартість можна визначити двояко:

     а) за статистикою — це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприємств;

     б) як економічна категорія — це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу (не враховуючи заробітну плату).

     У табл. 1.1 розглянуто декілька стадій виробництва  хліба, щоб проаналізувати, як точне  і суворе дотримання методу доданої  вартості дає змогу вилучити проміжні витрати, які виділяють у звітах про прибутки і збитки фермери, мірошники, пекарі й бакалійники. Кінцевий розрахунок показує бажану рівність між кінцевим продажем хліба (а) і сумою доходів (б), що розраховані як сума всіх доданих  вартостей на різних стадіях виробництва  хліба. 

Таблиця 1.1 Грошові  надходження від  хліба, витрати і  додана вартість

(у  коп. за хлібину)

     Таким чином, за методом доданої вартості, щоб уникнути подвійного рахунку, потрібно враховувати в національному  продукті тільки кінцеві товари і  не враховувати проміжні продукти, які йдуть на створення кінцевих товарів. Розраховуючи додану вартість на кожній стадії і пам’ятаючи про  необхідність віднімання витрат на проміжні товари, що купуються в інших фірм, за допомогою методу розрахунку кінцевого  національного продукту як потоку доходів  можна належно уникати подвійного рахунку і враховувати зарплату, процент, ренту і прибуток тільки один раз. 

1.2.2 Система балансу  народного господарства

     Баланс  народного господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту — сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

     Для БНГ характерне розмежування двох сфер — матеріального виробництва  і так званої невиробничої сфери. Матеріальне виробництво поділяється  на виробництво засобів виробництва (І підрозділ) і на виробництво предметів споживання (ІІ підрозділ). Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

     Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне  виробництво в економіці, при  цьому розмежовується виробництво  засобів виробництва і предметів  споживання. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине  ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального  виробництва. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств.

     За  СНР виробнича діяльність — це будь-яка законна діяльність, що приносить дохід. Безумовно, з часом  метод БНГ буде вдосконалений, але  з урахуванням досягнень СНР. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає.

     Таким чином, якщо ми повернемося до табл. 1.1, то за системою національних рахунків суспільний продукт, створений за виробництва  хлібини, становитиме 90 коп., тоді як за системою БНГ — 207 коп. Це тому що БНГ  обов’язково включає розрахунки результатів виробництва проміжного продукту, тобто подвоєний рахунок. Водночас у показниках БНГ є і  чистий продукт, який не включає в  себе будь-який повторний рахунок. 

2 Сучасні форми  суспільного продукту 

2.1 Валовий суспільний  продукт 

     Протягом  тривалого часу в Україні, як і  в інших країнах Східної Європи, узагальнюючий результат виробництва  розглядався як валовий суспільний продукт. Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік (чи інший  проміжок часу) валової продукції  всіх галузей матеріального виробництва: промисловості, будівництва, сільського й лісового господарства, вантажного транспорту, зв'язку і торгівлі (тією мірою, якою вони обслуговують виробництво), матеріально-технічного постачання, заготовок сільськогосподарських продуктів, громадського харчування, а також інших виробничих видів діяльності (видавництво, виробництво кінофільмів, збирання грибів, ягід тощо).

     При визначенні величини валового суспільного  продукту завжди стикаються з повторним  рахунком окремих виробничих затрат. Справа в тому, що до його вартості включається  не лише готовий, а й проміжний  продукт (сировина, паливо, матеріали), причому один і той же проміжний  продукт враховується декілька разів. Наприклад, залізна руда спочатку включається  у валову продукцію гірничодобувної  промисловості, а потім - у вартість виготовленого з неї металу, тобто  у валову продукцію металургійної  промисловості, і т. д. У кінцевому  підсумку валова продукція всіх галузей  економіки включає повторний  рахунок різних елементів проміжного продукту. В цьому полягає головний недолік даного показника: він навіть приблизно не відображає тієї суми благ, які створені суспільством для  задоволення своїх потреб. Якщо скористатися даними табл. 1.1, то валовий суспільний продукт за показниками, наведеними у стовпці 1, становить 207 коп. При  цьому повторний рахунок становитиме 117 коп., або понад 50% ВСП. Зрозуміло, що ВСП не є об’єктивним показником результатів суспільного виробництва; він перевищує їх, як правило, більше ніж удвічі.

     Детальніше  характеризує результати господарської  діяльності кінцевий суспільний продукт. Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. За своїм речовим змістом він  складається:

     а) з готових до особистого споживання предметів споживання;

     б) з готових до виробничого використання засобів праці (тобто лише частини  засобів праці без предметів  праці).

     Отже, кінцевий продукт є лише частиною валового продукту, яка у вигляді  готової продукції надходить  у розпорядження суспільства  й використовується для споживання населення, відновлення зношених протягом року засобів праці та нагромадження. За своєю величиною він відрізняється  від валового суспільного продукту тим, що не включає проміжного продукту, а також незавершеного виробництва та будівництва і виключає, таким чином, повторний рахунок матеріально-виробничих затрат.

     Розраховується  кінцевий продукт як сума валової  продукції не всіх галузей матеріального  виробництва, а лише тих, де формується готовий продукт. Наприклад, для  виготовлення вантажного автомобіля необхідна  різноманітна кількість деталей, які  виробляють понад 100 галузей економіки. Але в кінцевому продукті всі  вони враховуються один раз, а саме: у вартості вантажного автомобіля.

     Щоб детальніше це уявити, розглянемо схематично рух лише одного елемента - металовиробів, необхідних для виготовлення автомобіля. Цей рух складається з таких  крупних блоків:

     видобуток руди - виплавка металу - виготовлення автомобіля - складання заготовок  і деталей.

     Наприклад, у розрахунку на один автомобіль видобувається 10 т залізної руди вартістю 300 грн. Дана вартість складається із затрат засобів  праці і створеної живою працею шахтарів вартості у такому, скажімо, співвідношенні: 100 грн. - перенесена вартість і 200 грн. знову створена вартість.

     На  наступній стадії з даної руди виготовляється метал на суму 700 грн., сюди включається вартість використаної руди 300 грн. і додана вартість 400 грн., яка створена на металургійних підприємствах. Метал поступає на машинобудівні  підприємства, де спочатку виготовляються певні деталі, припустімо, на 2000 грн. (700 грн. руда + 1300 грн. додана вартість), а потім збирається автомобіль вартістю 8000 грн. (2000 грн. деталі + 6000 грн. додана вартість). У цьому випадку кінцевий продукт становитиме 8000 грн. - це вартість вантажного автомобіля. Розрахована  ж за валовим методом дана вартість дорівнюватиме:

     11 тис. грн. = 300 + 700 + 2000 + 8000.

     У 1994 р. в Україні валовий суспільний продукт становив (у фактично діючих цінах) - 2 269 566 млрд. крб., а кінцевий суспільний продукт - 1 001 127 млрд. крб. Отже, в структурі валового продукту лише його менша частина слугує задоволенню людських потреб. Тому валовий продукт не може характеризувати кінцеві результати суспільного виробництва, однак саме цей показник вживався в нашій країні до недавнього часу. Використовуючи валові показники, статистичні органи фактично перекручували дійсність, не завжди давали правдиву інформацію про такі важливі економічні показники, як підвищення продуктивності праці, темпи зростання обсягів виробництва та ін. Наведені дані свідчать також про досить високі проміжні затрати на виготовлення одиниці готового продукту. Це - показник високої матеріалоємності продукту, що виражає низьку ефективність суспільного виробництва.

     Таким чином, кінцевий продукт є показником, що відображає величину створених у  суспільстві матеріальних благ.

     Виходячи  з цього, чи доцільно розраховувати  ще й валовий суспільний продукт? На це запитання, мабуть, треба дати ствердну відповідь. Справа в тому, що валовий суспільний продукт виражає  складні госпрозрахункові відносини  між підприємствами, а також між  галузями економіки.

     Він є необхідним для госпрозрахункової, комерційної діяльності підприємств. Крім того, суспільство завжди має  знати, скільки необхідно створити проміжного продукту, щоб одержати певну кількість готових до споживання предметів. Кінцевий же продукт має  велике значення для статистичного  обліку реально виготовлених у суспільстві  матеріальних благ, а також для  розрахунку загальногосподарської  економічної ефективності. 

2.2 Валовий внутрішній  продукт 

     Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

     Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

     1) за виробленою продукцією (виробничий  метод);

     2) за витратами (метод кінцевого  використання);

     3) за доходами (розподільний метод).

     Під час розрахунку ВВП виробничим методом  підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього  за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, якій потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат  характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.

     У ході розрахунку ВВП за витратами  підсумовуються витрати всіх економічних  агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують  товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

     У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних  доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційні  відрахування.

     У табл. 1.2 в узагальненому вигляді  показані методи обчислення ВВП за витратами і за доходами. 

Табл.1.2.Методи обчислення ВВП за витратами і за доходами

     За  першим підходом валовий внутрішній продукт дорівнює сумі споживання домашніх господарств С, валових приватних  інвестицій І, видатків держави Д  і чистого експорту Х, тобто: 

     ВВП = С + І + Д + Х. 

     За  другим підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків. Кожен  з підходів дає абсолютно однаковий  результат. Для підприємств доходи домогосподарств є витратами  виробництва.

     Обчислення  ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з  ринковою економікою. У зв’язку  з цим розрізняють поняття  номінального і реального ВВП.

     Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

     Як  зазначалося, близьким до ВВП за змістом  є показник валового національного  продукту. Валовий національний продукт  характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий  національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і  відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків  із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсутності зовнішніх  потоків товарів і капіталів  ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності  певна частина створених у  країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП. Наприклад, доход громадянина України, який працює у США, є частиною валового національного продукту України. Але цей доход не є частиною валового внутрішнього продукту, бо він заробляється не в Україні. З іншого боку, доходи, які одержала компанія "Кока-кола" від виробництва продукції в Україні, є частиною валового національного продукту США, а не валового національного продукту України. Але такі доходи становлять частину валового внутрішнього-продукту України, бо вони зароблялись в Україні.

     Валовий внутрішній продукт в Україні  в 1994 р. становив 1 203769 млрд. крб.

     Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але  в країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

     Обчислення  обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і  рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити  макроекономічний аналіз.

     У системі національних рахунків існує  також низка інших взаємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а  також ВНП). 

2.3 Національний дохід 

     Важливим  результативним показником є також  чистий продукт. Він являє собою частину валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати вартість тих засобів праці, які витрачаються на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий продукт. Це - реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва. Тому стосовно суспільства в цілому чистий продукт характеризують як національний доход., Його ще називають валовим доходом суспільства. За своїм натуральним змістом він складається з предметів споживання (матеріальних і духовних благ) і нагромаджуваної (тобто спрямованої на розширення виробництва) частини засобів виробництва. Тому його можна розділити на два крупних фонди: нагромадження і споживання. Відношення фонду нагромадження до всього обсягу національного доходу називається нормою нагромадження.

     Важливе значення також має поділ чистого  продукту на необхідний і додатковий продукт.

     Необхідний  продукт - частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва (матеріального і нематеріального). Це - витрати на одяг, житло, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

       Додатковий продукт - це надлишок над необхідним продуктом. Він використовується для розширення виробництва, створення економічних основ для розвитку сфери нематеріального виробництва, повнішого задоволення духовних потреб суспільства. Відношення додаткового продукту до необхідного називається нормою додаткового продукту.

     Чистий  внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань: 

     ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування. 

     Національний  дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

     НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес; 

     або НД = ВВП – Амортизаційні відрахування – Непрямі податки на бізнес.

     Національний  дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.