Суспільство,як соціальна система. Соціальна структура суспільства

Суспільство, як соціальна система

Поняття суспільства і  системи.

 Упродовж  усієї історії соціології однією  з найважливіших її проблем  була проблема: що являє собою  суспільство? Соціологія всіх часів і народів намагалася відповісти на запитання: яким чином можливе існування суспільства? Які механізми соціальної інтеграції, що забезпечують соціальний порядок усупереч величезному розмаїттю інтересів індивідів і соціальних груп?

Соціологія по-різному тлумачить поняття “суспільство”. Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, яка основана на колективних уявленнях. За М. Вебером, суспільство — це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Американський соціолог Т. Парсонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, основою якої є норми й цінності. З точки зору К. Маркса, суспільство — це сукупність, що історично розвивається, відносин між людьми, які складаються в процесі їх спільної діяльності.

Зрозуміло, що в  усіх цих визначеннях так чи інакше відбито підхід до суспільства як до цілісної системи елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв’язку.

Головною вимогою  збереження суспільної цілісності є  згода більшості суспільства  з прийнятою в ньому системі  цінностей.

Соціальна система суспільства.

Суспільство як цілісна соціокультурна система складається з великої кількості підсистем з різними системостворюючими інтегральними якостями. Одним із найважливіших типів соціальних систем є соціальні єдності.

Соціальна єдність — це реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується і відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб’єктом соціальної дії, поведінки. У даному визначенні слід підкреслити ряд моментів.

По-перше, соціальні єдності не є абстракціями, що вичленуються науковцями з метою зручності аналізу суспільного життя або експериментальними штучними утвореннями, а існують реально в самій діяльності. Їх існування можна емпірично зафіксувати і перевірити. 

По-друге, соціальні єдності — це не сума індивідів, соціальних груп або інших соціальних утворень, а цілісність з відповідними характеристиками цілісних систем.

По-третє, соціальні єдності є об’єктами соціальної взаємодії. Це означає, що вони самі є джерелами свого розвитку, саморуху. Становлення і функціонування соціальної єдності відбувається на основі соціальних зв’язків, соціальної взаємодії і відносин.

Соціальні єдності відрізняються великою різноманітністю конкретно-історичних і ситуативно-зумовлених видів і форм.

Істотним у  класифікації соціальних єдностей є виділення тієї чи іншої базової системостворюючої ознаки. Відповідно до цього відрізняють територіальні, етнічні, демографічні, культурні та інші єдності. Складна сукупність ознак дає можливість поділяти всі єдності на два найбільш широкі підкласи: масові та групові єдності.

Масові  єдності характеризуються наступними ознаками:

1)  являють  собою структурно нерозділені  аморфні утворення з досить  розсуненими кордонами, з невизначеним  якісним і кількісним складом,  не мають точно окресленого  принципу входження до них;

2)  для них  характерним є ситуативний засіб  існування, тобто вони виникають і функціонують на базі та в межах тієї чи іншої конкретної діяльності;

3)  їм притаманна  різнорідність складу, міжгрупова природа, тобто ці єдності розвивають класові, групові, етнічні та інші кордони;

4)  унаслідок  свого аморфного утворення вони не здатні виступати у складі більш широких єдностей як їх структурні одиниці.

Другим більш  важливим різновидом соціальних єдностей є соціальні групи.

Соціальні групи, на відміну від масових єдностей, характеризуються:

1)  стійкою взаємодією, яка сприяє стійкості та надійності їх існування в просторі й часі;

2)  відносно  високим ступенем спільності;

3)  чітко вираженою  однорідністю складу, тобто наявністю  ознак, притаманих усім індивідам,  що входять у групу;

4)  входженням  у більш широкі єдності як структурні угруповання.

Залежно від  масштабів діяльності, форми здійснення зв’язків і членів, що їх складають, розрізняються великі й малі, первинні та вторинні соціальні групи. Основним об’єктом соціологічних досліджень є малі соціальні групи (від 2 до 15 чоловік).

Мала соціальна група малокількісна за складом, члени її об’єднуються спільною діяльністю і знаходяться в безпосередньому, стійкому, особистому спілкуванні. Характерними рисами малої соціальної групи є:

1)  малочисельний  склад;

2)  просторова  близкість членів;

3)  довгостроковість  існування;

4)  єдність  групових цінностей, норм і  зразків поведінки;

5)  добровільність  вступу до групи;

6)  неформальний  контроль за поведінкою членів  групи.

Значне місце  у суспільному житті займають історичні єдності — етноси, які  можуть бути представлені різними соціальними угрупованнями: племенем, народністю, нацією. Етнос — це стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території і має спільні риси і стійкі особливості культури та психологічного складу, відрізняється також поняттям своєї єдності й відмінності від інших подібних формувань. Зовнішньою формою вираження етноса є етноним — самоназва (росіяни, німці та ін.). Єдиною передумовою формування того чи іншого етносу є спільність території, оскільки саме вона створює умови для тісного спілкування і об’єднання людей. Але пізніше, коли етнос сформувався, ця ознака набуває другорядного значення і може бути зовсім відсутньою.

Іншою важливою умовою формування етноса є спільність мови. Але й ця ознака етносу не має абсолютного значення. Найбільший вплив в етнічній спільноті має єдність таких компонентів духовної культури, як цінності, норми й зразки поведінки, а також пов’язані з ними соціально-психологічні характеристики свідомості й поведінки людей.

Значну роль у формуванні етнічної спільності відіграє збіг з іншими видами спільнот: расовою, релігійною і т.ін. Інтегративним же показником етнічної спільноти, що сформувалася, є етнічна самосвідомість — відчуття належності до певного етносу.

Етнос, що сформувався, функціонує як цілісний соціальний організм і поступово відтворюється шляхом внутрішніх шлюбів, через систему соціалізації.

Соціальна структура.

Соціальна структура  суспільства є частиною соціальної системи і поєднує в собі два  компоненти: соціальні зв’язки і  соціальний склад. Про соціальні зв’язки йшла мова вище. Соціальний склад — це набір елементів, з яких складається соціальна структура.

Соціальна структура — це стійкий зв’язок елементів у соціальній системі. Основними елементами соціальної структури суспільства є індивіди, що займають певні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (ролі), об’єднання цих індивідів на основі їхніх статусних ознак у групи, соціально-територіальні, етнічні та інші спільноти. Соціальна структура виражає об’єктивний поділ суспільства на спільноти, класи, верстви, групи і т.ін., вказуючи на різне положення людей відносно один одного за багатокількісними критеріями. Кожний з елементів соціальної структури, у свою чергу, є складною соціальною системою зі своїми підсистемами і зв’язками.

Поняття соціальної структури в суспільстві використовується в наступних основних значеннях. У широкому розумінні соціальна структура — це побудова суспільства в цілому, системи зв’язків між усіма його основними елементами. При такому підході соціальна структура характеризує всі багаточисельні види соціальних спільнот і відносини між ними. У вузькому розумінні термін “соціальна структура суспільства” частіше застосовується до соціально-класових і соціально-групових спільнот. Соціальна структура у цьому розумінні — це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих класів, соціальних верств і груп.

У соціології існує велика кількість концепцій соціальної структури суспільства, а історично однією з перших є марксистське вчення. У марксистській соціології провідне місце відведено соціально-класовій структурі суспільства. Соціально-класова структура суспільства, за цим напрямом, являє собою взаємодію трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядром соціальної структури є класи. К. Маркс і Ф. Енгельс обгрунтували економічні причини виникнення класів. Вони стверджували, що поділ суспільства на класи є результатом суспільного поділу праці й формування відносин власності. Процес виникнення класів відбувався двома шляхами: шляхом виділення в родовій общині експлуататорської верхівки, що спочатку складалася з родової знаті, і шляхом повернення в рабство військовополонених, а також збіднілих співплеменників, що потрапляли у боргову кабалу.

Цей економічний  підхід до класів зафіксований у відомому визначенні класів, який сформулював В. І. Ленін у роботі “Великий почин”. За Леніним, головна ознака класу — ставлення до засобів виробництва. Відносини власності, ставлення до засобів виробництва (володіння або неволодіння) визначає роль класів у суспільній організації праці, в системі влади (пануючі й підлеглі), їх добробут (багаті й бідні). Боротьба класів є рушійною силою суспільного розвитку.

Марксизм поділяє  класи на основні й неосновні. Основними класами є такі, чиє  існування безпосередньо випливає з пануючих у даній суспільно-економічній  формації економічних відносин, перш за все відносин власності: раби й рабовласники, селяни і феодали, пролетарії і буржуазія. Неосновні — це залишки попередніх класів у новій суспільно-економічній формації або класи, що зароджуються — які прийдуть на заміну основним і складуть основу класового розподілу в новій формації. Окрім основних і неосновних класів структурним елементом суспільства є соціальні верстви (чи прошарки). Соціальні верстви — це проміжні або перехідні суспільні групи, які не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва і, отже, не мають усіх ознак класу. Соціальні прошарки можуть бути внутрішньокласовими (частина класу) і міжкласовими.

Американський соціолог Б. Барбер провів стратифікацію суспільства за шістьма показниками: 1) престиж, професія, влада, могутність; 2) дохід або багатство; 3) освіта і знання; 4) релігійна й ритуальна чистота; 5) положення родичів; 6) етнічна належність. Французький соціолог А. Турен вважає, що в сучасному суспільстві соціальна диференціація відбувається не за відношенням до власності, престижу, влади, етносу, а за доступом до інформації. Панівне положення займають ті люди, що мають доступ до найбільшої кількості інформації.

Теорія соціальної стратифікації, яка висуває ті або інші критерії розподілу суспільства на соціальні верстви, групи, служить методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності або соціального переміщення. Соціальна мобільність — це зміна індивідом або групою соціального статусу, місця, яке займається в соціальній структурі суспільства. Термін “соціальна мобільність” був уведений у соціологію в 1927 р. П. А. Сорокіним. Згідно з поглядами П. А. Сорокіна, соціальна мобільність означає переміщення за соціальною градацією у двох напрямках: 1) вертикальному — рух униз і вгору; 2) горизонтальному — пересування на одному й тому самому соціальному рівні.

Проблемам соціальної мобільності присвячено багато конкретно-соціологічних досліджень у різних країнах світу. Дані про соціальну мобільність якоюсь мірою дозволяють судити про ступінь відкритості суспільства, його демократичність. Людям важливо знати, наскільки те чи інше суспільство надає можливість для просування індивідів і поколінь з нижчих категорій у вищі, яким шляхом формується керуюча еліта суспільства, чи можливе проникнення в керуючу еліту з інших соціальних груп. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Кафедра економіки підприємства

освітньо-кваліфікаційний  рівень "бакалавр"

зі  спеціальності 6.030504 „Економіка підприємства”

Домашня робота

з соціології

на  тему:

«Суспільство,як соціальна система. Соціальна структура  суспільства»

Шарапової Ольги  Дмитрівни 

курсу 1го,  групи Е-01 
 

Кам’янська А.В.___________ 
 
 
 
 

Київ   2010 

Література 

1. Дюркгейм Э. Розподіл суспільної праці. Метод соціології. — М., 1991.

2. Основи соціології: Курс лекцій. — М., 1993.

3. Якуба Е. Соціальна структура суспільства, її елементи // Сучасне суспільство. — 1994.