Суспільство. 2

,,Історія палахкотить, як величезне вогнище,

а кожен з  нас кидає в  нього свій хмиз,,

Ф.Ніцше

Вступ

Суспільство - це об'єднання  людей, яке має такі чотири ознаки:

• воно самовідтворюється;
• має певну територію;
• має спільні елементи, культури;
• має систему політичної влади, яка не є підпорядкованою людським об'єднанням, зовнішнім до даного об'єднання;

Що це означає?

Коли говориться, що суспільство  є самовідтворюваним об'єднанням, мається на увазі та обставина, що воно поповнюється, головним чином, за рахунок народження дітей, й відтворює свою будову діяльністю власних членів.

Коли говориться, що суспільство  має спільні елементи культури, мається  на увазі та обставина, що спільна  культура - це ознака не стільки суспільства, скільки етносу (пригадайте, наприклад, Індію).

Суспільство ж має  мати:

• або спільну мову,
• або спільну релігію,
• або спільну ідеологію (що виконує інтегруючі функції релігії як система цінностей та моральних норм).

      Але мова може бути не спільною (Швейцарія, Бельгія), релігія може бути не спільною (Індія), норми можуть бути різними (за виключенням законів), цінності можуть бути різними для різних груп.Коли говориться, що суспільство має систему політичної влади, яка не є підпорядкованою людським об'єднанням, зовнішнім до даного об'єднання, то мається на увазі та обставина, що воно має політичну незалежність, тобто - не є частиною іншої системи. Але при цьому не маються на увазі випадки часткового включення. Наприклад, колоніальна країна не є окремим суспільством, але члени Організації Об'єднаних Націй або члени Європейського Союзу - це окремі суспільства.

    Людські суспільства є дуже різними. Людина, раптом перенесена з Канади в плем'я, яке живе в джунглях Бразилії (чи навпаки), була б спантеличена новим соціальним оточенням і не змогла б поводитися адекватно. Тому кожне людське суспільство - це непересічний й специфічний виклик соціологічному розумінню.В той же час, соціологічне розуміння потребує порівняння різних суспільств у деяких певних аспектах, а такі порівняння дають можливість знайти дещо спільне між різними суспільствами. І в цій лекції ми розглянемо дві головні теми. По-перше, ми познайомимося зі соціальними структурами, що лежать в основі усіх людських суспільств. По-друге, ми поговоримо про деякі основні типи суспільств, розглядаючи як і чому вони відрізняються один від одного.

Історія розвитку

   При первісному суспільстві все, що в ньому добувалось розподілялось таким чином, щоб найслабший його член не помер з голоду. Хоча поняття слабший є відносним, адже людина озброєна луком чи списом може вполювати звірів фізично значно сильніших за себе. Із багатьох общин які існували протягом тисячоліть первісного суспільства, вижили лише одиниці, це були общини фізично не найсильнішими, а ті яким вдалося розподіляти продукти таким чином, щоб їхня община змогла продовжити свій рід. Потрібно сказати, що відповідний розподіл продуктів общини регулювався не свідомо, а сама Природа ставила общини в різні ситуації з яких мало хто виходив живим. Правильний розподіл в першу чергу їжі, а потім вже можливостей по виконанню тією чи іншою людиною відповідних функцій родини давало можливість вижити у тих складних умовах. Результатом було одне з двох – життя або смерть людей і племені. Розвиток засобів мисливства, а також використання землеробства як постійного способу для харчування населення призвело до наступної стадії розвитку суспільства.  
При рабовласницькому ладі   результати праці раба присвоює рабовласник, а за це раб перебуває на повному утриманні. Ця стадія розвитку суспільства ще належним чином не оцінена людством адже перехід від первісного суспільства до рабовласницького, звільнив певну частину суспільства від постійної зайнятості у відтворені матеріальної бази, дав поштовх розвитку науки, культури – це був перший крок у пришвидшенні розвитку суспільства і тому він був дуже важливим. Підвищення продуктивності сільськогосподарської праці призвело до наступної стадії розвитку суспільства.  
        Феодальний лад характеризується більшою продуктивністю праці та відповідним розподілом матеріальних благ коли лише частина праці працівника присвоюється феодалом чи церквою. На те що залишалось у селянина він повинен був прогодувати себе та свою сім’ю. Це також було великим прогресом який потягнув нові географічні відкриття, торгівлю, освіту і т. д., багато селян при відміні рабства просили їх залишити рабами, адже його господар дбав про нього навіть тоді коли раб був хворим або старим.  
 
Наступним ступенем розвитку суспільства є капіталізм. Це перший суспільний лад який був оснований наінтересі, а не на вірі у справедливого царя та щасливе загробне життя. Фетиш цього ладу є гроші і відповідний принцип розподілу – хто має більше грошей той має більше прибутків. 

Типи суспільства

   Якщо ми умовно  стиснемо історію життя на  нашій планеті що налічує приблизно  3, 5 мільярді років в один рік, то виявиться, що перший представник Homo sapіens з’явився не раніше ніж 31 грудня за сім хвилин до кінця року, а перша цивілізація - за одну хвилину до кінця року. І тим не менш, культурні досягнення людей за такий короткий строковизначні. Лише близько 11 років тому деякі групи людей почали одомашнювати тварин і рослини, таким чином визволивши себе від повної залежності від того, що пощастить вполювати, або зібрати.Розвиток сільськогосподарської технології підвищив врожайність І, завдяки цьому, збільшилась кількість населення і виникли великі суспільства. Лише років тому почалась промислова революція, що затягнула людство у світ фабрик і заводів, залізниць і літаків, автомобілів, миттєвого зв’язку на величезні відстані та жахливої військової технології.

       Історичний розвиток є частиною загальної соціокультуральної еволюції, а саме - тенденції соціальних структур і культур суспільства ускладнюватись з часом. Цей процес має дещо спільне з біологічною еволюцією. Як і живий організм, суспільство щоб існувати повинно пристосовуватись до навколишнього середовища, щоб одержувати їжу та інші ресурси. Різні суспільства застосовують різну стратегію виживання і ті суспільства, яким вдалося винайти кращу, тобто більш продуктивну стратегію, стають більшими і складнішими, часто досягаючи успіху за розрахунок суспільств з менш розвинутою технологією. Цей процес соціокультуральної еволюції не є «законом» який є справедливим по відношенню до кожного суспільства. Деякі суспільства еволюціонували швидше і далі ніж інші; деякі - застигли на якомусь рівні; деякі дезінтегрували І зникли; кожне суспільство змінювалось шляхом, притаманним тільки йому.

       Концепція соціокультуральної еволюції - це свого роду екологічний підхід, що аналізує соціальні та культуральні елементи в контексті того природного і соціального середовища, в якому існує суспільство. Застосовуючи цей підхід до різних суспільств, що існували в процесі соціокультуральної еволюції, ми можемо нарахувати багато варіантів їх соціальної структури і культури. Але, не дивлячись на тисячі часто неоднорідних суспільств, що існували з початку людської історії, їх можна розділити на декілька основних типів - відповідно до технології прожиття (subsіstence), тобто - до технології, якою вони в основному забезпечували своє існування. Герхард Ленські, який запропонував цей підхід, виділив (як основні типи) суспільство полювання та збирання (huntіng and gatherіng), городницьке (hortіcultural) суспільство, аграрне (agrarіan) та індустріальне (іndustrіal).

     Іноді «hortіcultural» перекладають як «садівниче», тому що англійський термін у звичайному вжитку частіше позначає те, що українською називають садівництвом. Але цей термін позначає також й городництво, а в поясненнях до терміну Ленського мова йде саме про городництво.Деякі соціологи виділяють як окремий тип пастуше (pastoral) суспільство. Ленські в останній за часом класифікації суспільств, виділяє за основним способом існування (prіmary mode of subsіstence) - взагалі 10 типів:

• полюючі та збираючі;
• прості (sіmple) городницькі;
• розвинуті (advanced) городницькі;
• прості аграрні;
• розвинуті аграрні;
• рибальські;
• морські або приморські (marіtіme);
• прості пастуші (herdіng);
• розвинуті пастуші;
• індустріальні.

Але чотири з цих типів  суспільств Ленські відрізняє від інших як довкільно (середовищно, envіronmentally) спеціалізовані - а саме як такі, які непропорційно багато (у порівнянні з іншими суспільствами) покладаються на такі елементи своїх технологій, що особливо підходять до характерних особливостей їх специфічного природного довкілля (середовища). Це: рибальські, морські і пастуші (прості і розвинуті) (останні мають коней або верблюдів як засіб транспорту).

А основними вважає шість  типів суспільств:

• полюючі та збираючі - що живуть за рахунок диких тварин і рослин;
• городницькі і прості - живуть за рахунок рослинництва, але не мають плугів, а знаряддя і зброю мають тільки з дерева і каміння;
• городницькі розвинуті - знаряддя і зброя бронзові;
• аграрні порості - теж саме, але мають плуги і використовують енергію тварин (биків);
• аграрні розвинуті - знаряддя і зброя залізні (сталеві); ще ширше використовується енергія тварин;
• індустріальні - використовуються неживі джерела енергії.

На кожному ступені  цього еволюційного процесу соціальна  структура і культура суспільства ставали складнішими. Причина в тому, що ефективніша технологія виживання дозволяє суспільству виробляти більший обсяг додаткового продукту, а саме - більше їжі та інших товарів, ніж це потрібно, щоб забезпечити виживання їх виробників. В результаті збільшується та частка населення, що звільнюється від виробництва їжі і замість цього виконує в суспільстві інші ролі.В результаті значно поглиблюється розподіл праці, спеціалізація окремих осіб та груп на певних видах економічної діяльності. В технологічно найпростіших суспільствах фактично все працездатне населення було зайняте у здобутті їжі. У технологічно найразвинутіших суспільствах прогодувати все населення може менш ніж 5% робочої сили. Це дає змогу суспільству розвивати свою соціальну структуру і культуру.

Полюючі та збираючі суспільства

    Як бачимо з назви, це суспільство, чиє існування залежить від тварин і рослин, які його члени в змозі вполювати та зібрати. Усі суспільства використовували цю технологію виживання на початку свого шляху і ще кілька тисячоліть тому; навіть сьогодні існує купка ізольованих народів, таких як Аранда в Центральній австралійській пустелі, які залишаються на цьому рівні розвитку.

Суспільства мисливців  та збирачів звичайно були дуже маленькими І розкиданими. Причина дуже проста: навколишнє середовище не може забезпечувати велику кількість, людей сконцентровану на одній площині, день за днем їжею, яку вони зможуть вполювати чи зібрати. Тому такі народи жили і живуть маленькими групами, які рідко налічують 4 членів (найчастіше -3). Навіть така нечисленна група повинна мати в своєму розпорядженні площу не менш кількох сотень квадратних кілометрів, щоб прогодуватись: і тому спілкування між такими групами відбувалося рідко і недовго.

    Більшість членів цих груп були родичами за одруженням. Дійсно, сім’я - майже єдина визначена соціальна інституція в таких суспільствах. Сім’я там виконує багато функцій, які в інших суспільствах звичайно виконують інші спеціалізовані інституції, такі наприклад як виробництво засобів до життя, освіта, захист. Політичні інституції відсутні: статуси в таких суспільствах майже рівні і, не дивлячись на те, що інколи існує тимчасовий лідер з обмеженою владою, більшість рішень в групах приймаються спільно.Фактично існує лише кілька статусів в таких суспільствах. Вони основані на статі, віці та родинних зв’язках (kіnshіp). Ролі, що їх виконують чоловіки і жінки, старі і молоді дещо відрізняються, але немає ніякої іншої спеціалізації. Більшість членів групи більшу частину часу займаються одними й тими ж справами. Результатом їх спільного життєвого досвіду є їх однакова соціальна цінність. Їхня релігія майже ніколи не включає віру в могутнього бога чи богів, які брали б участь в справах людей, натомість, вони вважають, що світ населений невидимими духами, яких треба приймати до уваги, але поклонятись їм не обов’язково.

      Народи мисливців і збирачів весь час пересуваються по своїй території, адже якщо вони будуть затримуватись надовго в одному місці можуть виснажити його. В результаті володіння речами їм тільки заважає і вони мають лише дуже незначну кількість речей. Ніхто з них не може накопичувати, бо просто нема чого. Особи, які знаходять їжу - єдине, що цінять в цих суспільствах - повинні розділити її з усією групою.Бійки чи ворожнеча всередині груп зовсім незвичні серед мисливців і збирачів, частково тому, що в матеріальному плані їм нема за що ворогувати між собою. І все ж, не дивлячись на розповсюджену думку, життя цих людей не є постійною боротьбою за виживання на грані голоду. Їхні потреби прості і їх легко задовольнити, у багатьох (але не у всіх) довкіллях, і тому вони, в середньому, витрачають менше часу на забезпечення себе необхідним, ніж люди, що належать до інших типів суспільства.Використання полювання і збирання як технології виживання мало великий вплив на соціальну структуру і культуру суспільства. Соціальна структура і культура таких суспільств з необхідністю були дуже простими.

Городницькі суспільства

Можна припустити, що раніше, ніж полювання та збиральництво  перестали бути основними способами здобуття засобів до життя у певних суспільствах. Ці суспільства десятки тисяч років. накопичували інформацію стосовно процесів репродукування важливих для них рослин та тварин. Близько 1 тисяч років тому деякі групи навчилися культивувати деякі рослини та тварини, важливі для їх харчування.

Найраніше це почалося на Близькому Сході та у Південно-Східній  Азії. Першими рослинами, які почали культивувати люди стали пшениця  і ячмінь, а основними свійськими тваринами стали спочатку вівці, кози і свині (на території України - це відбувалося 5-7 тис. років тому).Перехід людських суспільств від полювання і збирання до сільського господарювання одержав назву неолітичної революції. (так назвав цій процес відомий англійській археолог ХХ століття Гордон Чайлд). Перший етап неолітичної революції - перехід до городництва.

      Основні знаряддя городництва - палка-копалка (dіggіng stіck), пізніше - мотика (hoe [hou]). Основна технологія використання землі, так званий вирубно-вогнений спосіб, який давав можливість збирати достатній врожай тільки або 3 роки. Зола спалених дерев слугувала за добриво недовго. Потім знищувалася інша ділянка лісу.У городничих суспільствах чоловіки найчастіше були відповідальними за очищення нових ділянок землі від лісу, а жінки - за вирощування врожаю. Чоловіки продовжували полювати на тварин, але мисливство на той час вже стало менш продуктивною діяльністю, ніж раніш. (Причини - зниження чисельності дичини частково внаслідок значного зростання людського населення, частково - внаслідок міграції дичини подалі від постійних людських помешкань, які почали тоді складатися).

         Період розвинутих городничих суспільств, за Ленськім, починається з виготовленням металевих знарядь та зброї. Наявність металургії він застосовує як критерій, що диференціює два ступені розвитку городничих суспільств (найдавніша така межа належить до 4-го тисячоліття до н.е. - на Ближньому Сході).Будуються міста захищені стінами - як захищені помешкання правлячого класу, а також як політичні та релігійні центри. Там створювалися також і різні майстерні - для виготовлення зброї, а також особистого одягу для знаті, ювелірних виробів і та ін.

Аграрні суспільства

      Аграрні суспільства - це суспільства, чиї виживання, головним чином, залежить від вирощування врожаю із застосуванням плуга і робочої скотинки. Використання плуга значно підвищило продуктивність землі; з його допомогою стало можливим вносити в землю глибше, ніж сягають корені рослин, добрива; а також переорювати бур’яни, що при цьому також стають добривом. Одна й та ж сама ділянка землі за цією технологією може оброблятись майже постійно, тому стають можливими постійні поселення. Застосування робочої скоту, що тягне плуг, робить одного робітника набагато більш продуктивним, ніж кілька городників. В результаті великі поля заміняють на маленькі ділянки, загальний вихід продукції значно збільшується і з`являється можливість для більшого додаткового продукту.

       Розміри аграрних суспільств набагато більші, ніж садівничих: вони сягають кількох мільйонів людей. Певна частина населення може не працювати на землі, а натомість, виконувати інші виробничі ролі, які потребують значної кваліфікації, як наприклад, коваль чи перукар. Але така кваліфікована праця має достатній попит за великої концентрації людей. Аграрні суспільства зробили можливим і доцільним зростання міст, в яких жили люди, які прямо чи опосередковано продавали свої вміння за с/г продукцію тих, хто залишав працювати на землі. Саме суспільство часто складалося з кількох таких міст і приміських зон, з’єднаних докупи за допомогою періодичних демонстрацій сили центральною владою.Політичні інститути ставали більш складними і влада зосереджувалася в руках однієї особи. В аграрних суспільствах типовою стає монархічна влада. Влада монарха, звичайно, абсолютна: він буквально володів життям своїх підданих. В більш розвинутих аграрних суспільствах держава розгалужувалася на окремі соціальні інституції із складними механізмами судової та урядової бюрократії. Що було пов`язано з майновим розшаруванням цих суспільств. Багатства в цих суспільствах завжди розподілялися дуже нерівною мірою і фактично привласнювалося меншістю знатних землевласників, що користувалися додатковим продуктом, виробленим більшістю селян. Зразком такої моделі з старий феодальний лад в Європі.

         У цих суспільствах розвивалися економічні інститути; торгівля поширилась завдяки появі грошей. Необхідність обліку врожаю для збору податків та ведення державного господарства дала поштовх розвитку писемності (яка з`явилась у всіх, без виключення, розвинених аграрних суспільствах (хоча не тільки в аграрних - ще у городничих суспільствах Китаю і Мексики). Потреба ефективного транспорту і комунікацій у великих аграрних суспільствах вела до розвитку шляхів і флоту. Завдяки цьому раніше ізольовані суспільства починають спілкуватися між собою.

      Релігія теж стала окремою соціальною інституцією, з постійними офіційними особами, храмами і певним політичним впливом.Багатство аграрних суспільств та їх осілий спосіб життя дозволяє вкладати додатковий прибуток в нові культурні сфери - живопис і скульптуру, громадські будинки і пам`ятники, палаци і стадіони.Таким чином, суспільства, чия технологія прожиття базувалася на сільському господарстві, мали набагато складнішу соціальну структуру та культуру, ніж будь-яке з менш розвинених типів суспільства. В аграрних суспільствах збільшується кількість статусів і соціальних ролей, зросла чисельність населення, розбудувалися міста, з`являються нові соціальні інституції, відбувалося розмежування на соціальні класи, надбання культури стали більш різноманітними.

Індустріальні суспільства

Індустріальні суспільства  почали виникати з розвитком механізації  виробництва. Першою була Англія, де близько 5 років тому розпочалася промислова революція: зростаюче використання у виробництві енергії неживої природи. З того часу цей спосіб виробництва зарекомендував себе настільки успішно, що поширився у всьому світі, трансформуючи, або руйнуючи інші типи суспільств.Індустріалізація базується на застосуванні наукових знань до технології виробництва, що дало можливість застосувати нові джерела енергії, а також перекласти на машини. частину тієї роботи, яку раніше робили люди чи тварини. Такі технології, як паровий двигун, двигун внутрішнього згорання, електричний двигун - стимулювали зміни в економіці та інших соціальних інституціях.

         Індустріалізація - це ефективна стратегія виживання, бо вона дозволяє незначній меншості суспільства годувати усе інше його населення. Тому індустріальні суспільства можуть сягати величезних розмірів, налічуючи десятки і, навіть, сотні мільйонів людей. Чисельність населення особливо швидко зростає на ранніх стадіях індустріалізації, коли люди починають жити довше за рахунок поліпшення охорони здоров`я та санітарно-гігієничних умов.Індустріальні суспільства швидко урбанізуються більшістю населення, починає жити в містах та навколо них, де є більше можливостей працевлаштування і де ці можливості весь час збільшуються. Великі організації, такі як корпорації та урядові бюрократичні установи перетворюють значну частку соціальної діяльності на анонімну та безособову. В процесі індустріалізації економіка стає фактично безмежною, охоплює своїм впливом усі ланки суспільства.Сім’я втрачає багато своїх первинних функцій. Вона перестає бути одиницею економічного виробництва і освіти молоді.

Вплив релігії, як беззаперечного джерела морального авторитету зменшується. Виникають світські ідеології, різні  люди приходять до різних, іноді  взаємовиключаючих, цінностей і  вірувань. Значною мірою це відбувається під впливом науки як нова важлива соціальна інституція, оскільки технологічні нововведення залежать від розширення та вдосконалення наукових знань. Одночасно, і освіта стає окремою інституцією. Розвиваються і інші соціальні інституції, такі як правова, медична, військова, спортивна.Сучасні тенденції змін у розвинутих індустріальних суспільствах ми розглянемо пізніше, колі будемо розглядати соціальні зміни та їх причини.

2. У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають сформовані соціальні утворення — соціальні інститути. Інституціональні форми — соціальні утворення забезпечують в суспільстві розвиток та переміщення соціальних спільностей, соціальних груп, надають стійкість і певність соціальним зв'язкам.

Всякий соціальний інститут виникає тільки тоді, коли виникає соціальна потреба і функціонує доти, поки існує потреба. Відпадає потреба, і соціальний інститут стає непотрібним, навіть гальмом суспільного життя. Отже, інститут, виступаючи сукупністю взаємозв'язків та систем поведінки людей, визначається їх потребами і діє в їх інтересах. Хоча сам соціальний інститут формує соціальні взаємозв'язки і норми поведінки, все ж стосунки між людьми здійснюються не в межах соціального інституту, але інституальні зв'язки і стосунки використовуються іноді практично. Це викликає необхідність формування соціальних спільностей людей тощо. Тим-то, кожний соціальний інститут охоплює різноманітні соціальні спільності і визначає їх поведінку в суспільстві. Отже, соціальний інститут — це своєрідна форма людської діяльності, заснована на чітко розробленій системі правил і норм відповідно до соціального статусу і ролі, а також на розвинутому соціальному контролі за їх здійсненням. Соціальні інститути підтримують соціальні структури і порядок, стабільність у суспільстві.

Надаючи стійкості і певності діяльності соціальних спільностей соціальні інститути інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісного характеру. Соціальний інститут — різновид особливих соціальних зв'язків, тобто зв'язків, що забезпечують цілісність.

Соціальні інститути —  велике соціальне досягнення людини, що не тільки забезпечує досягнення головних переваг соціального (передбачливість, надійність, регулярність та ін.), але і дають підстави надіятись на те, що та або інша потреба так або інакше задовольняється і мета досягається на якісному рівні. Якщо людина тисячами невидимих ниток пов'язана з людьми, із суспільством, то в системі соціальних зв'язків соціальні інститути найміцніші, могутні канати, що визначають життєздатність системи соціальних зв'язків, системи соціальних дій. Саме вирішальним фактором, що визначає рівень життєдіяльності індивіда, соціальної спільності є стверджуючий, відлажений і регулярний, тобто інституціональний аспект соціального життя.

Соціальні інститути, що формуються в процесі складання соціальної структури суспільства, є важливим компонентом соціальних зв'язків і соціальних дій, цементуючим фактором соціальної структури суспільства. На різних ступенях соціальних процесів у суспільстві відбувається конкретне становлення і розвиток інституційних форм. Соціальна структура — це не тільки сукупність, система соціальних спільностей, верств і прошарків, а й інші інституційні організаційні форми, що забезпечують розвиток соціальних спільностей, їх переміщення, надають стійкість і певність соціальним зв'язкам і соціальним діям. Регулярний, стійкий характер, цілеспрямованість дій і взаємодій надають саме системи соціальних статусів і соціальних ролей, забезпечують повну організованість у суспільстві.

Важливим компонентом соціального інституту є соціальні норми і нормативність дій і взаємозв'язків різних ланок соціальної структури суспільства. Широко розповсюджене визначення соціального інституту як організованої системи зв'язків і соціальних норм, що об'єднують значущі суспільні цінності і процедури, які задовольняють основні потреби суспільства. Тут-то суспільні цінності — ідеї і мета, що їх ставлять люди для задоволення своїх потреб, обираючи різні процедури для їх реалізації, тобто вибираючи стандартизовані зразки поведінки в спільносних процесах, а система соціальних зв'язків — сплетіння ролей і соціальних статусів, з допомогою яких поведінка людей-реалізується і утримується в певних суспільних нормах і межах. Візьмемо дію в соціальній структурі суспільства соціального інституту сім'ї: по-перше, це сукупність суспільних цінностей (любов, ставлення до дітей, сімейні правила і обставини); по-друге, переплетіння різних соціальних статусів і ролей (статуси і ролі чоловіка і дружини, дитини, підлітка, тещі, свекрухи, братів, сестер та ін.), за допомогою яких здійснюється сімейне життя.

Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних і  неформальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери  людської діяльності і організують  їх в систему ролей і статусів, що утворюють соціальну систему.

Інституалізація — процес визначення і закріплення  соціальних правил і норм, ролей  і статусів, приведення їх до системи, здатної діяти в інтересах  задоволення певних суспільних і  соціальних потреб, забезпечення передбачуваних, схвалюваних певним соціальним середовищем, поведінкою людей. В будь-якому інституалізованому середовищі особа здійснює певну соціальну роль. Соціальні інститути діють в системі соціальних структур суспільства від імені суспільства і в інтересах людей з метою задоволення їх потреб. Процес інституалізації включає в себе ряд моментів:

1. Однією з  необхідних умов появи соціальних  інститутів слугує відповідна  соціальна потреба. Інститути  покликані організовувати спільну  діяльність людей з метою задоволення тих чи інших соціальних потреб. Виникнення визначених суспільних потреб, а також умови для їхнього задоволення є першими необхідними моментами інституалізації.

2. Соціальний  інститут утворюється на основі  соціальних зв'язків, взаємодії  і відносин конкретних особ індивідів, соціальних груп і інших спільнот. Але він, як і інші соціальні системи, не може бути зведений до зведення цих особ і їхніх взаємодій. Соціальні інститути носять надіндивідуальний характер, мають свою власну системну якість. Тобто, соціальний інститут являє собою самостійне суспільне утворення, що має свою логіку розвитку. З цього погляду соціальні інститути можуть бути розглянуті як організовані соціальні системи, що характеризуються стійкістю структури, інтегрованістю їх елементів і визначеною мінливістю функцій. Що ж це за системи? Які їхні основні елементи? Насамперед, це система цінностей, норм, ідеалів, а також зразків діяльності і поводження людей і інших елементів соціокультурного процесу. Ця система гарантує подібну поведінку людей, погоджує і направляє в русло їхні визначені прагнення, встановлює способи задоволення їхніх потреб, вирішує конфлікти, що виникають у процесі повсякденного життя, забезпечує стан рівноваги і стабільності в рамках тієї чи іншої соціальної спільності і суспільства в цілому. Сама по собі наявність цих соціокультурних елементів, ще не забезпечує функціонування соціального інституту. Для того, щоб він працював, необхідно, щоб вони стали надбанням внутрішнього світу особистості, були засвоєні ними в процесі соціалізації, втілилися у форму соціальних ролей і статусів. Засвоєння індивідами всіх соціокультурних елементів, формування на їхній основі системи потреб особистості, ціннісних орієнтацій і сподівань, є другим важливим елементом інституалізації.

3. Третім важливим елементом інституалізації є організаційне оформлення соціального інституту. Зовні соціальний інститут являє собою сукупність особ, установ, які мають визначені матеріальні засоби і виконують визначену соціальну функцію. Отже, кожен соціальний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, що забезпечують досягнення такої мети, набором соціальних позицій і ролей, типових для даного інституту.

На основі всього вищевикладеного, можна дати наступне визначення соціального інституту. Соціальні інститути - це організовані об'єднання людей виконуючих визначені соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконуваного членами своїх соціальних ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразками поведінки.