Суспільно-політичний лад
Вступ
Період, що розглядається, істотних змін у правовому становищі населення Російської імперії не відбулося. Звичайно, участь Росії у першій світовій війні обумовила необхідність мобілізації значної кількості військовозобов'язаного населення у діючу армію.
Як і раніше, в період, що розглядається, царський уряд спирався на дворянство, котре утримувало головні позиції як в економіці, так і в політиці, зберігаючи свої привілеї.
Початком першої світової війни виникла потреба внести низку змін у чинне законодавство Російської імперії, а також прийняти нові нормативні акти. Це торкнулося практично всіх галузей російського права.
Погіршилося і становище селян, передусім бідних і середніх. Більшість солдатів у діючій армії були із селян. Це викликало вже на початку війни широку хвилю стихійних селянських виступів.
Роки першої світової війни державний лад Російської імперії залишився в основному незмінним. Зберігалося царське самодержавство. З перервами у роботі функціонували Державна рада і Державна дума. Водночас війна вимагала деяких змін у державному механізмі, перебудови органів державної влади й управління. Широкомасштабна участь Росії у війні, небувале зростання потреб діючої армії в озброєнні, інших матеріальних цінностях зумовили створення системи надзвичайних органів воєнно-економічного регулювання.
У період першої світової війни значні зміни відбулися у становищі робітничого класу. Скасовувалася низка статей про фабрично-заводську працю. На багатьох підприємствах вводився воєнний режим
1. Суспільно-політичне становище
Участь Росії у першій
світовій війні обумовила необхідність
мобілізації значної кількості
військовозобов'язаного
В умовах воєнного часу приймалися
нормативні акти, які різко обмежували
проголошені в Основних державних
законах Російської імперії права
і свободи підданих. Так, 20 липня
1914 р. царським указом вводилося «Тимчасове
положення про військову
Як і раніше, в період, що розглядається, царський уряд спирався на дворянство, котре утримувало головні позиції як в економіці, так і в політиці, зберігаючи свої привілеї. Що стосується буржуазії, то вона була позбавлена можливості мати той обсяг політичної влади в країні, який відповідав би її економічному становищу. Тому буржуазія на початку війни вимагала створення відповідального перед Державною думою уряду і деяких помірних змін у державному ладі, на свою користь, втім, таких, що не підривали засад монархічної форми правління в Російській імперії. Проте царат практично не йшов на поступки буржуазії. Прагнучи, однак, залучити великий капітал до участі у воєнній економіці, уряд почав створювати впливові організації буржуазії — воєнно-промислові комітети (ВПК).
У період першої світової війни значні зміни відбулися у становищі робітничого класу. Скасовувалася низка статей про фабрично-заводську працю. На багатьох підприємствах вводився воєнний режим. Це призвело до того, що робочий день на підприємствах досяг 15—16 годин, робітникам заборонялося переходити з підприємства на підприємство, відмовлятися від понадурочних робіт, висувати які-небудь вимоги до адміністрації. Надзвичайно низьким був рівень охорони праці, що призводило до численних нещасних випадків на виробництві. І без того тяжке становище робітників посилювалося тим, що внаслідок наступу царату на економічні й політичні права робітників заборонялися страйки, ліквідовувалися профспілки, обмежувалася діяльність лікарняних кас.
Погіршилося і становище селян, передусім бідних і середніх. Більшість солдатів у діючій армії були із селян. Це викликало вже на початку війни широку хвилю стихійних селянських виступів. Половина губерній Російської імперії у 1914 р. була охоплена бунтами мобілізованих. Відбувалися вони і в Україні.
Оборонні позиції займали
члени Української соціал-
Однак незважаючи на те, що частина
українських політичних партій висловлювала
підтримку Росії або
2. Державний лад в період Першої світової війни
В роки першої світової війни
державний лад Російської імперії
залишився в основному
Особливі наради створювалися при відповідних міністерствах: з оборони — при Воєнному міністерстві, з палива — при Міністерстві торгівлі і промисловості, з перевезень — при Міністерстві шляхів сполучення, з продовольчої справи — при Міністерстві землеробства. Головами Особливих нарад були відповідні міністри. Організація і діяльність Особливих нарад регламентувалися прийнятими 17 серпня 1915 р. «Положеннями» про ці наради. Провідна роль серед нарад належала Особливій нараді з оборони, її голова здійснював загальне керівництво діяльністю усіх інших Особливих нарад. Згідно з законом від 17 серпня 1915 р. Голова Особливої наради з оборони наділявся правом у разі потреби призупиняти рішення усіх інших Особливих нарад, про які керівники цих нарад були зобов'язані його сповіщати [17].
До складу Особливої наради з оборони входили: голова Державної ради, голова Державної думи, дев'ять членів Державної ради і дев'ять членів Державної думи, по одному представнику від міністерств морського, фінансів, шляхів сполучення, торгівлі і промисловості, а також від Державного контролю, які призначалися міністрами за погодженням з воєнним міністром; п'ять представників від воєнного міністерства, які призначалися воєнним міністром особисто; представники Всеросійських земської і міської спілок, які обиралися по одному від кожної спілки; чотири представники Центрального воєнно-промислового комітету. У засіданнях Особливої наради з оборони могли брати участь, крім її членів, й інші особи, запрошені головою наради. Такого широкого представництва, як в Особливій нараді з оборони, буржуазія не мала в жодному державному органі Російської імперії.
Ключову роль в Особливій нараді з оборони відігравав її голова, який мав право вимагати від підприємств відомостей про їхню діяльність; накладати секвестр на підприємства; усувати від служби директорів і членів правління казенних, приватних заводів і покладати їхні обов'язки на осіб, яких призначав голова. Останній мав багато й інших важливих прав щодо організації оборони Росії. У цілому ж Особлива нарада з оборони фактично залишалася дорадчим органом при воєнному міністрі, який і зосереджував у своїх руках усю виконавчу владу.
Однією з найзначніших
установ Особливої наради з оборони
був Комітет у справах
30 серпня 1915 р. імператор
Микола II ухвалив закон «Про
Війна обумовила необхідність оголошення воєнного стану на територіях Російської імперії, які входили до району воєнних дій і мали особливо важливе значення для державних і воєнних інтересів, що й було зроблено іменним указом від 20 липня 1914 р. Під дію указу підпадали й окремі місцевості України, зокрема Волинська, Подільська, Київська, Херсонська, Таврійська губернії, Золотоношський, Переяславський і Кременчуцький повіти Полтавської губернії, Остерський повіт Чернігівської губернії, Верхньодніпровський і Катеринославський повіти Катеринославської губернії. На території, на якій оголошувався воєнний стан, почали діяти «Правила про місцевості, оголошені такими, що перебувають на воєнному становищі» від 18 червня 1892 р.
На території, де вводився воєнний стан, повноваження щодо охорони державного порядку і громадського спокою переходили до воєнних властей: головнокомандувача і командувачів армій. Так, командувач армії мав право: забороняти відлучатися з місця проживання таким особам, яких за їхніми знаннями, ремеслом тощо передбачалося залучити до робіт для досягнення цілей війни; призначати загальні і приватні реквізиції; забороняти вивіз необхідних для роботи знарядь і матеріалів, а також продовольства і засобів перевезення, фуражу, дров та інших предметів, які могли б знадобитися для війни; розпоряджатися про знищення будівель і всього, що могло б ускладнювати рух або дії військ [10].
Поряд з наданням широких
прав військовим властям введення воєнного
стану означало розширення адміністративних
повноважень місцевих губернських
органів управління, передусім генерал-губернаторів
(або наділених їх владою осіб), які
діставали додаткові
Генерал-губернатори або наділені їх владою особи мали широкі судові права у місцевостях, на яких оголошувався воєнний стан. Вони могли передавати на розгляд військового суду окремі справи з обвинувачення у злочинах, передбачених кримінальним законодавством, для засудження за законами воєнного часу. Це стосувалося, зокрема, таких злочинів, як бунт проти верховної влади і державна зрада; умисний підпал або інше знищення чи псування військового спорядження та зброї і взагалі всього, що належало до засобів нападу або оборони, а також запасів продовольства і фуражу; напад на вартового чи військовий караул; деякі інші злочини, що підривали обороноздатність держави. З початком першої світової війни виникла потреба у внесенні змін у систему судових органів, а також у порядок їхньої діяльності. Ці зміни торкалися передусім військової юстиції. Так, законом від 20 липня 1914 р. була ухвалена нова редакція IV розділу Військово-судового статуту (ВСС), який тепер називався «Про суд у воєнний час». Він включав статті, що регулювали питання як судоустрою, так і судочинства у військових судах. Правила цього розділу мали застосовуватися у місцевостях, де був оголошений воєнний стан. Військово-судова влада на зазначених територіях належала полковим, етапним, корпусним, військово-окружним судам і Головному військовому суду або касаційному присутствію. Військово-судовий статут регулював питання про підсудність, дізнання, попереднє слідство, віддання до суду, порядок провадження справ у полкових, етапних, корпусних, військово-окружних судах, касаційному присутствії. Отже, судочинство у військово-польових судах здійснювалося у винятковому порядку: короткострокове слухання, відсутність захисту, корпоративність суду, неможливість оскарження. Усе це свідчить про те, що військово-польові суди фактично були органами позасудової розправи.
Військово-польовим судам були підсудні не тільки військовослужбовці, а й особи, які були при армії, й особи цивільних відомств у місцевостях, де оголошувався воєнний стан, військовополонені, жителі зайнятих російською армією областей ворожої країни [2].
В умовах зростання соціальної
нестабільності і погіршення оперативної
обстановки у Російській імперії
Рада міністрів наприкінці жовтня 1916
р. прийняла постанову «Про посилення
поліції у 50-ти губерніях Росії
і про поліпшення службового і
матеріального становища
3. Розвиток права в період Першої світової війни
З початком першої світової війни виникла потреба внести низку змін у чинне законодавство Російської імперії, а також прийняти нові нормативні акти. Це торкнулося практично всіх галузей російського права.
Одним з перших нормативних
актів у цій галузі законодавства
був указ від 24 липня 1914 р. «Про прийняття
виняткових заходів до посиленої
охорони в усіх місцевостях імперії
порядку і громадської безпеки»
28 липня 1914 р. адміністративне
законодавство поповнилося
Перша світова війна зробила фінансове питання в Росії надзвичайно гострим, бо витрати на ведення країною бойових дій неухильно зростали, а прибуткові надходження до державного бюджету різко скоротилися. У зв'язку з цим 22 серпня 1914 р. було оголошено «Височайше веління» про заборону продажу спиртних напоїв до закінчення війни. Відповідно до цього рішення уряду багато земських і міських органів самоврядування прийняли обов'язкові постанови про припинення торгівлі виноградними винами. Ці заходи значно підірвали дохідну частину бюджету, бо казенний продаж горілки вилучав у населення країни надзвичайно велику кількість грошей, даючи скарбниці величезний чистий дохід, що обчислювався сотнями мільйонів карбованців щорічно. Напередодні війни чистий дохід від казенної винної монополії становив 700 млн крб., що майже втричі перевищувало суму всіх прямих податків. Надходження до бюджету зменшилися й у зв'язку із зниженням розмірів митних зборів, скороченням зовнішньої торгівлі, збільшенням великомасштабних безоплатних військових перевезень залізницею, які зробили цей вид транспорту збитковою галуззю державного господарства країни.
Одним з основних джерел
фінансування війни стало використання
паперово-грошової емісії. Для забезпечення
дієвості цієї акції був прийнятий
закон, відповідно до якого заборонявся
розмін паперових грошей на золото
і розширювалося емісійне право
Державного банку. Скориставшись цим
правом, Державний банк випустив на
початку війни кредитних
Під час першої світової
війни продовжувало діяти цивільне
законодавство попереднього періоду.
Однак обставини воєнного часу все
ж вимагали прийняття низки нових
актів у галузі цивільного права.
Під тиском економічних чинників
уряд був змушений прийняти правові
акти, які більшою чи меншою мірою
стосувалися інтересів
У період війни було зведено
нанівець законодавче обмеження
щодо тривалості робочого часу. Широко
застосовувалися понадурочні
Війна вимагала постійної
мобілізації робітничого
Розвиток кримінального законодавства характеризувався посиленням кримінальної репресії, що зумовлювалося специфікою воєнного часу. Так, уже 20 червня 1914 р. в день прийняття «височайшого» маніфесту «Про оголошення воєнних дій між Росією і Німеччиною» імператор Микола II затвердив «Положення про військово-автомобільну повинність», яке завершувалося статтею, що передбачала кримінальну відповідальність за порушення припису, вказаного Положенням. Наприклад, за умисне пошкодження, знищення, приховування від посадових осіб, які завідували постачанням, «саморушних екіпажів» для збройних сил або їх запасних частин винні каралися ув'язненням у тюрмі від двох до восьми місяців.
Кримінальне законодавство використовувалося урядом для розв'язання завдань у різних сферах економічної діяльності. Заходи кримінально-правової репресії спрямовувалися проти власників підприємств, які допускали порушення під час виконання державних замовлень щодо забезпечення потреб армії і флоту. Так, 24 травня 1915 р. було прийнято Положення про встановлення кримінальної відповідальності у вигляді ув'язнення в тюрмі на строк від одного року і чотирьох місяців до двох років з позбавленням деяких прав і переваг завідувачів (власників і управляючих) підприємств, котрі виробляли предмети, необхідні для постачання армії і флоту, й ухилялися від прийняття і виконання замовлень воєнного і морського міністерств без поважних причин. А вже 26 липня 1915 р. правила про примусові замовлення і відповідальність поширювалися на завідувачів (власників і управляючих) промислових і торговельних закладів, котрі виробляли і продавали предмети і матеріали, необхідні для санітарної та евакуаційної частини. У подальшому кримінальна відповідальність установлювалася не тільки для осіб, які ухилялися від прийняття і виконання воєнних замовлень, а й для тих, хто приховував сировину і деякі товари. Наприклад, згідно із затвердженим 7 липня 1915 р. Положенням «Про деякі заходи щодо упорядкування постачання сировини бавовняним і суконним фабрикам» винні у приховуванні запасів бавовни або шерсті каралися ув’язненням у тюрмі на строк не вище одного року і чотирьох місяців.
Список використаної літератури:
україна світова війна
1. Бойко О.Д. Історія
України: Посібник для
2. Брайчевський М. Вступ до історичної науки. Навч. посібник. – К., 1995.
3. Військове будівництво в Україні в ХХ столітті: історичний нарис, події, портрети. – К.,2001.
4. Городня М. Становлення
української державності в
5. Грабовський С., Ставроні С., Шкляр Л. Нариси з історії України. – К., 1996.
6. Грицак Я.Й. Нарис
історії України: формування
7. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів, 1993.
8. Історія держави і права України: Курс лекцій. – К., 1996.
9. Історія України від найдавніших часів до початку ХХ століття в запитаннях і відповідях. – К., 1998.
- Суспільно-політичний портрет Сабіно Арана
- Суспільно-політичні погляди Петра Могили
- Суспільно-політичні погляди Т. Шевченка
- Суспільно-природні глобальні проблеми сучасності
- Суспільство
- Суспільство
- Суспільство в ідейних поглядах М П Драгоманова в контексті соціального і національного розвитку
- Суспільний устрій та державний лад Київської Русі
- Суспільні блага
- Суспільні блага
- Суспільні фінанси
- Суспільні фонди
- Суспільно історичні передумови розвитку культури України в ІІ половині XVII – XVIII ст
- Суспільно-історичні та ідейні передумови виникнення християнства. Основні поняття, норми i цiнностi ісламу.