Суть і функції фінансів

Тема 1. Суть і  функції фінансів.

1. Суть фінансів як економічної та історичної категорії.
2. Суспільне призначення фінансів та їх об’єктивна необхідність в умовах товарного виробництва.
3. Функції фінансів.
4. Фінансова система: поняття і загальна характеристика її сфер та ланок.
5. Поняття фінансових ресурсів та джерела їх формування.
6. Взаємозв’язок фінансів з іншими вартісними категоріями.

1. Суть фінансів як економічної та історичної категорії.

Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною  категорією. Виник термін у ХІІІ ст. Фінанси ( від лат. „financia” ) в перекладі означає готівка, доход, в широкому розумінні, - грошові засоби, обов’язкова сплата грошей. Ця сплата пов’язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші витрати державного змісту. Так тривало майже до ХVІІІ ст. Під фінансами розуміли державне публічне господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, як-от: земство, міська община тощо. У цей же період в деяких державах, наприклад у Німеччині, слово „фінанси” мало негативне значення. Його пов’язували зі здирництвом, хабарництвом, вимаганнями тощо.

 Очевидно тому поняття  „фінанси” й ототожнюють з  поняттям „гроші”. Але це дві  різні, хоча й взаємопов’язані категорії. Фінанси суттєво відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями.

Як історична категорія фінанси  з’явились одночасно з виникненням  держав при поділі суспільства на класи. Перший поділ суспільства  на класи – рабовласницький лад, пізніше – феодальний. Але про фінанси в сучасному розумінні говорити ще рано. В докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство в той період було розвинуте лише в армії. Головними витратами тих держав були затрати на ведення війн, утримання двору монарха, державного апарату, будівництво громадських споруд (храмів, каналів, доріг тощо). Основними доходами були надходження від державного майна і регалій ( монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); військова здобич; данина з підкорених народів; натуральні повинності і збори. Тобто на ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю. З розкладом феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більше значення стали набувати грошові доходи і видатки держави; частка натуральних зборів різко скоротилася. Державна казна відокремилася від власності монарха. Виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Такі зміни призвели до нового бачення  суті фінансів. Платники податків поступово  визнавали за державою право  стягнення податків по мірі того, як держава зі свого боку, почала надавати послуги населенню і проводити ефективну фінансову політику.

З розвитком державного устрою різко зросли видатки на міжнародне співробітництво, оборону, охорону  навколишнього середовища, соціальну сферу, видатки на втручання держави в економіку тощо.

Вперше у сучасному тлумаченні термін „фінанси” став застосовуватись  у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів для задоволення  потреб держави та різних суспільних груп. В науковий обіг термін „фінанси” ввів французький професор Ж. Боден в 1577 р. У праці. „Шість книг про республіку”.

Отже, розвиток товарно-грошових відносин і формування держав призвели до виникнення фінансів.

Суть фінансів як економічної  категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Грошовий характер фінансових відносин – важлива ознака фінансів. Гроші є обов’язковою умовою існування фінансів. Поява фінансових відносин завжди дає про себе знати реальним рухом грошових коштів. Відсутність такого руху на стадіях виробництва і споживання процесу відтворення свідчить про те, що вони не є місцем виникнення фінансів.

Реальний рух грошей відбувається тільки на другій і третій стадіях процесу відтворення  – в  розподілі й обміні. Проте  характер руху вартості ( в її грошовій формі) на цих стадіях різний, що не дозволяє їх обох віднести до сфери функціонування фінансів.

На другій стадії рух вартості в  грошовій формі здійснюється відособлено  від руху товарів і характеризується її відчуженням (переходом з рук одних власників в руки інших) або цільовим відособленням кожної частини вартості ( в рамках одного власника). На третій стадії розподілена вартість ( в грошовій формі) обмінюється на товарну форму, тобто здійснюється процес купівлі-продажу. Відчуження самої вартості тут не відбувається: вона лише змінює свою форму – з грошової на товарну. Таким чином, на другій стадії відтворення має місце односторонній рух грошової форми вартості, а на третій – двохсторонній рух вартостей (в грошовій і товарній формах). На третій стадії процесу відтворення обмінні операції обслуговуються двома категоріями: 1) грошима, як всезагальним еквівалентом, що виступає посередником  обмінних актів (товар – гроші, гроші – товар), в результаті яких суспільний продукт розподіляється між суб’єктами суспільного відтворення; 2) ціною, на основі якої відбувається кількісний вимір вартостей, що обмінюються, і які знаходяться в різних формах. Ніякого іншого суспільного інструменту тут більше не потрібно. Значить, при обміні немає місця фінансам.

Сферою виникнення і функціонування фінансів є друга стадія процесу  відтворення , на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб’єктами господарювання, кожний з яких повинен отримати свою частку у виробленому продукті. Тому важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер відносин.

Таким чином, фінанси – це система грошових відносин з приводу формування і використання грошових фондів необхідних державі для виконання своїх функцій.

Фінансам притаманні три ознаки, які діють лише в сукупності:

1. це завжди грошові відносини;
2. це грошові відносини, викликані фактом наявності держави як органу управління;
3. це відносини, які мають розподільчий характер.

Якщо грошовим відносинам двох чи більше суб’єктів притаманні всі ці ознаки, то це фінанси.

2. Суспільне  призначення фінансів та їх  об’єктивна необхідність в умовах  товарного виробництва.

  Фінанси не можуть існувати без грошей. Але якщо наявність грошей – обов’язкова умова функціонування фінансів, то причиною, що породжує їх появу, можна вважати потреби суб’єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їх діяльність. Цю потребу в ресурсах без фінансів задовольнити неможливо ні в сфері господарювання, ні в сфері державного управління.

В сфері господарювання саме завдяки  фінансам, які є інструментом вартісного розподілу суспільного продукту, забезпечується задоволення виробничих потреб, які постійно змінюються. Фінанси  є незамінними тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання.

Отже, призначення фінансів – забезпечити  необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу і  використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення і використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємств, кожного громадянина.

Фінанси об’єктивно необхідні, оскільки обумовлені потребами суспільного  розвитку. Без фінансів неможливо  забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати швидке впровадження науково-технічних досягнень, задовольняти інші суспільні потреби.

3. Функції фінансів.

Функція – це „зовнішній прояв  властивості якого-небудь об’єкту в даній системі відносин”. Застосовуючи наведене визначення до економічних категорій, функції означають прояв їх суті в дії, специфічні способи вираження притаманних категорії властивостей. Функції завжди є похідними від суті, яку вони виражають, і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення цієї економічної категорії.

Для фінансів як економічної категорії  характерні дві функції: розподільча  і контрольна.

Першою функцією фінансів є розподіл і перерозподіл національного доходу держави. Матеріальною основою створення національного доходу держави служить відтворення суспільного продукту (валовий внутрішній продукт).

Схема розподілу і перерозподілу  валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД)  зображена на рис. 1

Валовий внутрішній продукт   -  Фонд заміщення витрачених  =   Національний доход

                                                            засобів виробництва                               

                                                                                     Фонд нагромадження :                Фонд споживання:

                                                                                Фонд капітальних вкладень        Фонд оплати праці

                                                                                Фонд суспільних резервів            Фонд соц. страхування

                                                                                Фонди страхування                       Затрати на науку, освіту

                                                                                Фонд виробничого                        охорону здоров’я тощо

                                                                                 нагромадження                        

Рис 1. Схема розподілу і перерозподілу  ВВП і НД.

НД поділяється на дві частини  – фонд нагромадження і фонд споживання . Співвідношення цих частин визначає пропорції розвитку економіки та її структуру.

В подальшому об’єктивно виникає  потреба в перерозподілі НД, яка  викликана:

- наявністю невиробничої сфери,  в якій НД не створюється,  але без якої виробництво не  може бути ефективним;

- необхідністю забезпечення соціального розвитку;

- важливістю створення сприятливих  умов для підтримки та розвитку  економіки;

- необхідністю рівномірного економічного  і соціального розвитку регіонів .

Кінцева ціль розподілу і перерозподілу  НД полягає в розвитку продуктивних сил, забезпеченні розвитку виробництва, досягненні високої якості життя широких верств населення.

Друга важлива функція фінансів – контрольна. Вона породжена розподільчою функцією і проявляється передусім  в контролі за розподілом ВВП і  НД по грошових фондах та їх цільовому використанню.

Контрольна функція фінансів здійснюється , по-перше, через контроль гривнею, і по-друге, через контроль, що здійснюється фінансовими органами.

Контроль гривнею ведеться за виробничими  і невиробничими витратами, відповідністю  цих витрат доходам, формуванням та використанням основного і оборотного капіталу тощо. Він діє на всіх стадіях кругообігу засобів, при фінансуванні й кредитуванні, у взаємовідносинах з бюджетом та іншими ланками фінансової системи.

Контроль фінансовими органами здійснюється шляхом перевірки законності витрачання грошових коштів, повноти і своєчасності сплати податків тощо.

4. Фінансова система:  поняття і загальна характеристика  її сфер і ланок.

Аналіз закономірностей розвитку фінансових відносин свідчить про наявність спільних ознак в їх сутності. До них належать, як раніше відмічалось, розвиток товарно-грошових відносин та існування держави як суб’єкта цих відносин. Проте спільні ознаки всіх фінансових відносин не виключають певні відмінності між ними. В зв’язку з цим можна говорити про систему цих відносин, тобто фінансову систему.

Фінансова система – це сукупність різних сфер (ланок) фінансових відносин, кожна з яких характеризується особливостями  у формуванні та використанні фондів грошових засобів та різною роллю в суспільному відтворенні.

З організаційної точки зору, під  фінансовою системою розуміють всі  фінансові установи країни, які обслуговують грошовий обіг.

В загальній сукупності фінансів, що створюють фінансову систему,  можна виділити такі сфери:

- загальнодержавні фінанси;

- фінанси господарюючих суб’єктів;

- фінанси населення;

- страхування;

- фінансовий ринок.

Кожна з цих сфер має організаційну  структуру і складається з  декількох ланок, які схематично зображені на рис. 2.

Рис. 2. Схема фінансової системи України.

Фінанси підприємств різних форм власності  є основою єдиної фінансової системи  країни і обслуговують процес створення  і розподілу ВВП і НД в державі. Від стану фінансів комерційних  підприємств залежить забезпеченість централізованих грошових фондів фінансовими ресурсами. В умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою діяльність на основі комерційного розрахунку, метою якого є обов’язкове отримання прибутку. Відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на розширення і розвиток. Вони самостійно розподіляють виручку від реалізації продукції, формують і використовують фонди виробничого і соціального розвитку, вишукують необхідні їм засоби для розширення виробництва продукції, використовуючи кредити і можливості  фінансового ринку.

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують  роботи безкоштовно чи за символічну плату, яка не відшкодовує їх затрат. Це – лікарні, школи, музеї, бібліотеки тощо. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і, таким чином, платежі в бюджет у них є дуже незначними або взагалі відсутні. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти, тому ці установи називаються бюджетними.

Громадські організації та доброчинні фонди – це добровільні об’єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. Для фінансів громадських організацій та доброчинних фондів характерною є відсутність комерційної діяльності ( а отже, і доходів від такої діяльності) та відсутність державного фінансування. Головним джерелом доходів таких організацій є вступні і членські внески, добровільні й спонсорські пожертвування.

Загальнодержавним фінансам належить провідна роль у забезпеченні визначених темпів розвитку всіх галузей народного господарства, перерозподілі фінансових ресурсів між галузями економіки і регіонами країни, виробничою і невиробничою сферами, окремими групами населення. Провідне місце в державних фінансах належить державному бюджету.

Державний бюджет представляє  собою форму створення та використання централізованого фонду грошових засобів для забезпечення функцій органів державної влади.  Державний бюджет – це основний фінансовий план держави. Через бюджет держава фінансує галузі народного господарства, освіту, охорону здоров’я, культуру, мистецтво, оборону країни, утримання апарату державного управління тощо. За допомогою бюджету створюється можливість маневрування грошовими коштами і цілеспрямовано впливати на темпи і рівень розвитку суспільного виробництва, рівень життя населення.

Загальнодержавні фонди цільового  призначення (позабюджетні фонди) –  це засоби державних та місцевих органів  влади, пов’язані з фінансуванням  видатків, що не включені в бюджет. Вони формуються за рахунок обов’язкових відрахувань, які для звичайного платника податків ні чим від податків не відрізняються. Специфіка цих фондів полягає в тому, що вони мають суто цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит відображає кредитні відносини з приводу мобілізації  державою тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій і населення на принципах поверненості і платності для фінансування державних видатків. Він також використовується з метою стабілізації грошового обігу в країні. Існування державного кредиту веде до утворення державного боргу як сукупності зобов’язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами і міжнародними організаціями. Державний кредит – це також сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі кредитора й гаранта.

Фінанси домогосподарств відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. В соціально орієнтованій ринковій економіці стан розвитку та організації фінансів домогосподарств відображає ефективність функціонування фінансової системи в цілому. Доходи домогосподарств формуються із наступних джерел: заробітна плата працюючих членів; соціальна допомога та пенсії; доходи від підсобних господарств та присадибних ділянок; доходи від власного бізнесу; дивіденди та відсотки від цінних паперів, проценти від банківських вкладів тощо. Основну частку видатків домогосподарств становлять видатки на житло, харчування, одяг та речі побутового вжитку, соціально-культурні потреби, нагромадження.

Страхування забезпечує відшкодування  можливих збитків від стихійних  лих та нещасних випадків, а також сприяє їх попередженню. Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних і фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій різних форм власності. Використовуються страхові фонди на відшкодування завданих збитків, у разі настання страхового випадку.

Серед сфер фінансової системи фінансовий ринок займає особливе місце і  представляє собою сукупність фінансових відносин які виникають в процесі  купівлі-продажу фінансових активів (валюти, цінних паперів, кредитних ресурсів тощо). На фінансовому ринку мобілізуються тимчасово вільні кошти підприємств і населення і спрямовуються в ті галузі, які потребують додаткового фінансування і забезпечують достатній рівень доходу. 

5. Поняття фінансових ресурсів та джерела їх формування.

В процесі розподілу валового внутрішнього продукту у держави, підприємств, організацій  формуються доходи і грошові нагромадження, які є основою фінансових ресурсів.

Отже, фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються  в процесі розподілу і використання ВВП за певний період часу (макрорівень).

Поняття фінансові ресурси визначають також як акумульовані підприємством  з різних джерел грошові кошти, які  надходять в його обіг і призначені для покриття потреб підприємства (мікрорівень).

Джерелом утворення фінансових ресурсів є вироблений валовий внутрішній продукт. Із трансформацією вартості ВВП  у відповідні фонди фінансових ресурсів починається вплив фінансів на процес розширеного відтворення, і вони починають діяти як складова частина економічного механізму.

Загалом, фінансові ресурси являють  собою сукупність доходів, надходжень, які перебувають в розпорядженні  підприємств, організацій та держави  і спрямовуються на задоволення  суспільних потреб з метою розширеного  відтворення та зростання матеріального добробуту населення.

 Фінансові ресурси держави  охоплюють ресурси всіх секторів  економіки: державного, підприємницького, а також приватного сектора.

В розпорядженні держави знаходяться  ресурси бюджетної системи, централізованих  і окремих децентралізованих фондів грошових коштів, а також державних фінансових інституцій (Національного банку, державних кредитних установ тощо).

Джерела формування фінансових ресурсів держави:

1. Національний доход.
2. Амортизаційний фонд.
3. Відрахування підприємств у централізовані фонди державного соціального страхування, інші позабюджетні фонди.
4. Національне багатство, яке залучене в господарський оборот ( продаж золотого запасу країни, енергоносіїв тощо).
5. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності держави, а також поступлення від продажу державних цінних паперів.
6. Поступлення від населення у вигляді сплати податків, проведення лотерей, доходи від надання позик.
7. Кредитні ресурси національного банку як державний грошовий резерв, закріплений за національним банком у вигляді статутного, резервного та інших фондів.

Джерелами фінансових ресурсів підприємств  є статутний капітал, прибуток, амортизаційний фонд, резервний капітал, кредити  й позики, кредиторська заборгованість та ін. Таким чином, фінансові ресурси  підприємств поділяють на власні й залучені. До власних фінансових ресурсів відносять грошові кошти, отримані в ході фінансово-господарської діяльності (статутний , резервний капітал, прибуток тощо). Залучені ресурси – це грошові кошти, отримані на фінансовому ринку, у постачальників, інших кредиторів, які набувають характеру заборгованості (кредити і позики; фінансові ресурси, залучені шляхом випуску цінних паперів; кредиторська заборгованість).

Актуальним питанням вдосконалення  фінансових відносин є питання  про встановлення раціонального співвідношення між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами. Високий рівень централізації податків та інших обов’язкових платежів призводить до зростання фінансових ресурсів державного сектора і, відповідно, зменшення фінансових ресурсів підприємств, що негативно відображається на результатах їх діяльності, підриває матеріальну зацікавленість у досягненні кращих показників, а також сприяє відтоку коштів у тіньовий сектор.

Основні напрями використання фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні держави:

• розвиток народного господарства, його структурна перебудова;
• фінансування закладів соціальної сфери;
• соціальний захист населення;
• охорона навколишнього середовища;
• управління;
• оборона країни;
• створення матеріальних та фінансових резервів тощо.

Напрями використання фінансових ресурсів підприємств є:

• розширене відтворення і розвиток підприємств;
• вирішення соціальних проблем;
• матеріальне стимулювання;
• створення фінансових резервів;
• задоволення інших потреб.

Одним із елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви, які являють  собою грошові кошти, що свідомо  відволікаються з господарського обороту  і призначені для використання у  випадках збоїв у процесах суспільного  відтворення.

6. Взаємозв’язок фінансів з іншими вартісними категоріями.

Фінанси перебувають в тісному  взаємозв’язку з таким категоріями  розподільчого характеру як гроші, заробітна плата, ціна, кредит.

Фінанси і гроші.

Аналіз категорій „фінанси”  і „гроші” свідчить про їх особливу систему зв’язків, яка часто призводить до їх ототожнення. Фінанси нерідко (особливо на побутовому рівні) визначають як певну суму грошей, яка знаходить в розпорядженні юридичної чи фізичної особи.

Звичайно, певна частка істини тут  є. Справа в тому, що фінанси завжди мають грошове вираження. Проте певна сума грошей – це ще не фінанси.

Крім того, фінанси відрізняються  від грошей і за функціями, які  вони виконують.

Фінанси і ціни.

І ціна, і фінанси беруть участь у розподілі валового внутрішнього продукту.

Ціна є грошовим виразом вартості будь-якого товару. Вона виступає вихідним ступенем розподілу вартості ВВП та створює умови для подальшого його перерозподілу.

Держава, використовуючи різноманітні фінансові важелі впливає на рівень цін. Наприклад, у випадках нееквівалентного обміну одразу ж включаються відповідні фінансові важелі. Скажімо, якщо вартість товару більша за його ціну, то з’являється такий важіль як допомога держави у вигляді субсидій, дотацій, субвенцій ( наприклад, вугільній промисловості, комунальному господарству тощо); якщо ж вартість товару менша за його ціну, то держава залучає такий важіль як податки (акцизний збір).

До того ж, введення нових податків або зміна існуючих ставок може призвести  до зменшення чи збільшення ціни. А  через такі фінансові важелі як норми амортизації, відрахування в цільові державні фонди держава може змінювати структуру ціни.

Якщо держава не застосовує регулювання  цін, вона повинна буде коректувати  соціальні виплати і збільшувати  мінімальну оплату праці. Тому в більшості  країн регулюються ціни на основні товари, які мають соціальне значення.

З іншого боку, при реалізації товару ціна визначається на основі попиту і  пропозиції. Тому на ринку інколи трапляються  різкі коливання загального рівня  цін, які можуть суттєво вплинути на стан фінансової сфери та фінансової безпеки держави.

Фінанси і заробітна  плата.

Фінанси передують категорії „заробітна плата”. Взаємозв’язок фінансів і  заробітної плати проявляється у  тому, що держава регулює величину заробітної плати за допомогою фінансових важелів, зокрема, податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Одночасно держава за допомогою цих же фондів може стимулювати розвиток окремих видів діяльності, і як наслідок, - сприяти зростанню оплати праці певних галузей.

Відмінності:

• Фінанси розподіляють валовий внутрішній продукт, а заробітна плата – категорія, яка стосується лише частини ВВП, а саме – фонду оплати праці;
• Заробітні плата пов’язана лише з одним фактором виробництва – робочою силою, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва (предмети праці, знаряддя праці тощо).

Фінанси і кредит.

Спільним для обох цих категорій  є те, що вони використовуються в  кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва.

При нестачі фінансових ресурсів підприємство залучає кредитні ресурси, а при надлишку фінансових ресурсів – підприємство може тимчасово вільні кошти надавати в кредит іншій установі.

Відмінності між фінансами і  кредитом полягають у тому, що фінансам притаманний односторонній рух  вартості, а кредиту – двосторонній рух вартості. До того ж за допомогою фінансів розподіляється валовий внутрішній продукт, а кредит діє лише на стадії перерозподілу тимчасово вільних ресурсів.

Фінансам і кредиту притаманні різні методи спрямування коштів:

• Фінансам – фінансування 9надання коштів на безповоротній основі);
• Кредиту – кредитування (надання коштів за принципами платності, строковості, поверненості).