Суть лобізму як категорії політичної науки

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет

Економіко-правовий факультет 
 
 
 

Індивідуальна робота студента

з політології

     на  тему: «Суть лобізму як категорії політичної науки» 
 
 

      Виконав: Перевірив:

      студент 2 курсу асистент

      групи 0601-Є кафедри ДПД

      Роменський  А. Лазько С.І. 
 
 
 
 
 
 
 

Донецьк – 2011

     Значущість  лобізму на політичній арені сучасності не тільки не слабшає, але з кожним роком зростає.

     Лобізм  набуває масового характеру, формується фінансована індустрія лобізму, окремі лобістські кампанії здобувають статус соціальних рухів. Сьогодні з точністю ніхто не може стверджувати, чи існують такі рішення, які ухвалювалися б представниками влади за відсутності впливу на них з боку зацікавлених осіб.

     Так само важко уявити, щоб великі економічні структури не намагалися вирішити частину своїх проблем за рахунок взаємодії з владою.

     Підвищення  ролі лобізму у політиці призводить до трансформації демократії від  цивільного представництва до представництва інтересів. Трансформація зумовлена тим фактом, що з'являються нові й доволі впливові агенти політичного поля – групи інтересів, які впливають на владу, причому найчастіше здійснюючи власне прямий вплив. Лобізм є не тільки одним з головних механізмів вироблення й прийняття державних рішень, але й важливою діючою силою становлення плюралістичної демократії за рахунок впливу, що здійснюється на органи державної влади.

     Лобізм  і здійснювані в його межах  політичні комунікації є тим  феноменом, в якому і лобістами, і представниками влади задіються найрізноманітніші комунікаційні ресурси. Феномен лобізму за своєю суттю – явище в чистому вигляді комунікаційне, оскільки він ґрунтується на впливі та домовленостях. Комунікативний характер лобізму одержав визнання навіть у юриспруденції: так, у законодавчих актах, що регулюють лобізм у США, починає фігурувати поняття «лобістської комунікації».

     Лобізм  є невід’ємною частиною сучасного політичного життя. Необхідно зазначити, що цей термін порівняно новий і увійшов до політичного лексикону у кінці ХІХ століття. У Сполучених Штатах Америки ще з середини ХІХ століття представники різних зацікавлених груп проводили багато годин в кулуарах (лобі – з англ. кулуар, холл, вестибюль), очікуючи законодавців, щоб поговорити з ними і вплинути на їхнє рішення. Поступово термін «лобізм» увійшов у політичний лексикон і тепер часто використовується для всіх, хто в той чи інший спосіб пробує вплинути на прийняття політичних рішень.

     Отже, підсумовуючи вищесказане, в широкому значенні лобізм – це встановлення контактів та передавання повідомлень, адресованих представникам влади з наміром впливати на їхнє рішення у вигідному для певної групи напрямку.

     Звичайно, наведене вище визначення є достатньо  загальним за своїм характером і, певна річ, не єдиним. На мою думку, такими, що відображають суть цієї категорії, можна вважати такі визначення:

     Лобізм  (від англ. Lobby – кулуари, де депутати парламенту могли спілкуватися зі сторонніми) – специфічний інститут політичної системи, що визначає механізм впливу приватних чи суспільних організацій – політичних партій, корпорацій, союзів тощо – на прийняття рішень парламентом [1, с. 39].

     Найкраще, на нашу думку, правове (інституційне) визначення лобізму дав доктор юридичних  наук А.П. Любімов, визначивши лобізм як «сукупність норм, що регулюють взаємодію (участь) громадян, суспільних організацій, організацій, що спеціалізуються на лобістській діяльності та інших суб’єктів правовідносин з органами державної влади та органами місцевого самоврядування для здійснення впливу на прийняття необхідних лобістам рішень» [4, с. 284].

     Цікавим є також і такий підхід до визначення лобізму: лобізм – це різновид закулісної тіньової політики, спеціальний механізм впливу на засоби масової інформації з метою забезпечення інтересів певних соціальних прошарків чи груп. Лобісти, як правило, діють зсередини владних структур, проводячи своїх представників до законодавчих чи виконавчих органів. Вплив здійснюється не тільки на законодавців, але також на відповідних чиновників, політичних лідерів, представників засобів масової інформації тощо.

     Для цього впливу характерними є координованість, масовість та інтенсивність.

     Не  втратило своєї актуальності і таке визначення: лобізм - термін, що означає розвинуту систему контор та агентств бізнесу або організованих груп при законодавчих органах, що чинять вплив на законодавців та державних чиновників з метою прийняття рішень в інтересах представлених ними організацій [5, с. 282].

     Російський  дослідник К.В. Кіселев у своїй статті «Лобізм та освіта» наголошує на двох основних підходах до визначення суті та значення лобізму. За першим підходом лобізм розуміється як діяльність суб’єктів, що впливають на структури державної влади та управління з метою прийняття ними необхідних рішень. За другим підходом лобізм зв’язується винятково з професійною діяльністю фізичних осіб чи організацій з просування інтересів клієнтів у структурах державної або муніципальної влади та управління.

     На  рівні теоретичного дослідження  різниця цих двох позицій зводиться  фактично до пошуку відповіді на таке запитання: визнавати аномічні (спонтанні) виступи громадян, а також скарги, звернення, петиції та інші подібні громадянські акції лобістськими чи ні? Зрозуміло, що всі юридико-інституціональні визначення лобізму належать до другого підходу, тоді як всі політико-соціологічні – до першого. Перший підхід є набагато ширшим, ніж другий, та включає всі визначення, що є можливими за другим підходом та надає більше можливостей як для розуміння суті явища лобізму, так і для розроблення певних рекомендацій, особливо в умовах несформованості громадянського суспільства [2, с. 44].

     Лобізм  займає чільне місце в суспільстві, маючи як позитивні, так і негативні  риси. Зупинимося коротко на основних позитивних та негативних аспектах цього  явища. Серед плюсів лобізму можна  назвати такі:

     1. Лобізм до певної міри «конкурує» з органами державної влади, змушуючи їх постійно перебувати «у формі», надає їм динамічності та гнучкості.

     2. Лобізм виступає інструментом  самоорганізації громадянського  суспільства, за допомогою якого  мобілізується суспільна підтримка  або опозиція певному рішенню  чи законопроекту органів державної  влади.

     3. Лобізм створює можливості для  захисту інтересів меншості, виступаючи  у специфічній формі політичного  плюралізму.

     4. Лобізм надає додаткові можливості  різноманітним соціальним недержавним  структурам-асоціаціям для досягнення  їхніх цілей.

     5. Лобізм є також засобом активізації  тих чи інших процесів у  політиці, використовується як своєрідний  соціально-політичний стимул, спрямований  на реалізацію тих чи інших  інтересів.

     6. Лобізм дає змогу розширити  інформаційну базу політичних  рішень, що приймаються, інформуючи  відповідні державні органи про  певні нагальні проблеми. Лобісти  забезпечують органи державної  влади інформацією стосовно ситуації  на нижчому та інших суспільних  рівнях, яка потім заслуховується  на парламентських чи інших  слуханнях, інформуючи законодавців  про наявні проблеми. Лобіювання  виступає у вигляді аргументації, механізму підготовки та прийняття  відповідних актів.

     7. Лобізм можна розглядати і  як ширший засіб для досягнення  компромісів, засіб взаємного  врівноваження та примирення  різноманітних інтересів. Загальновизнано,  що лобістські групи, відстоюючи  часом абсолютно діаметрально  протилежні інтереси своїх замовників, сприяють збереженню своєрідної  рівноваги різних політичних  сил, знаходженню точок дотику  та досягненню консенсусу при  прийнятті політичних рішень, адже, зрештою, основа лобізму –  це взаємовигідна співпраця.

     Лобізм  також має достатньо серйозні недоліки. Серед основних “мінусів” лобізму можна виділити:

     1. Лобізм може стати інструментом  задоволення іноземних інтересів  за рахунок національних інтересів.

     2. Лобізм часто є провідником  неправового впливу на владу. Тут треба говорити про його конкретні форми (корупція, хабарництво тощо), що підривають як фундамент влади, так і основи демократичного суспільства.

     3. Лобізм може бути фактором  захисту та розвитку націоналізму, відомчості тощо, посилювати крайні  форми задоволення «спеціальних інтересів».

     4. Лобізм містить загрозу розмиття  владних устоїв суспільства, перетворюючи  демократичні інститути на інструмент  окремих груп.

     5. Лобістські заходи набирають  у відповідних умовах форми  соціальної несправедливості. Як  показує соціальна практика західних  країн, результативність лобізму  великого бізнесу набагато вища (завдяки більшим фінансовим можливостям), ніж у інших груп та структур. Така ситуація, якщо стає правилом, може дестабілізувати обстановку, дисбалансувати інтереси та сприяти підвищенню напруженості.

     6. Лобізм часто може блокувати  справді потрібні управлінські  рішення, перешкоджаючи задоволенню  суспільно цінних інтересів.

     7. Лобізм часто може заважати  стабільній та конструктивній  державній політиці, спричиняючи,  наприклад, постійне «перекроювання» бюджету, часту зміну пріоритетів чи посилення позиції однієї гілки влади за рахунок послаблення іншої.

     8. Лобізм може використовуватись  й у зовсім прозаїчних цілях  – як інструмент збагачення  окремих груп чи еліт.

     Як  і будь-який інший суспільний інструмент, лобізм може бути використаний як на благо  усього суспільства, так і для задоволення вузькопартійних чи групових інтересів. Все залежить від соціально-економічного, політичного та культурного «фонів», від обставин та контексту, в якому реалізується це явище.

     Для того, щоб лобізм давав користь  усьому суспільству, необхідні певні  умови: реальність влади демократичних  інститутів та норм, економічна та політична  стабільність, свобода засобів масової  інформації, стабільне громадянське суспільство тощо. Тільки за наявності цих факторів лобізм починає «працювати» в суспільних інтересах. В умовах економічної та політичної нестабільності, перехідних періодів, непередбачуваності, кожен клас та кожна група прагнуть отримати якнайбільше і тоді лобізм виходить із

цивілізованих кордонів і має більше недоліків, ніж переваг.

     Значення  і роль лобізму для суспільства  розкривається в його функціях, що ми і розглянемо [3, с. 198]:

     1. Посередництво між суспільством  та державою.

     Лобісти представляють інтереси суспільства  в органах державної влади. Досягаючи  своїх, найчастіше економічних цілей, він також частково реалізує інтереси населення. Наприклад, якщо лобіст представляє  інтереси великої промисловості  та добивається отримання від  держави змовлень, він забезпечує робітників зарплатою, а бюджет податками.

     2. Заміщення представництва.

     Лобісти в деяких випадках представляють  інтереси частини суспільства, заміщаючи  офіційних представників народу.

     3. Інформаційна функція. 

     З одного боку, лобісти інформують представників  владних органів про актуальні  проблеми та питання, з іншого боку, через засоби масової інформації відбувається інформування широкого загалу про політичну ситуацію в країні.

     4. Постановка актуальних питань.

     Лобісти, добиваючись своїх цілей, ставлять актуальні питання перед громадськістю  й органами державної влади. Наприклад, коли в США набули поширення відеокасети, саме лобісти підняли питання  перед законодавчою владою про проблему незаконного їхнього копіювання та розповсюдження.

     5. Впорядкування плюралізму суспільної  думки

     Багато  партій мають схожі програми, які  не збігаються в певних позиціях, лобісти  ж впорядковують різкість думок, реалізуючи інтереси, а не відстоюючи позиції партій.

     Отже, підсумовуючи вищесказане, ми можемо зробити  декілька висновків. По-перше, лобізм –  це встановлення контактів та передавання  повідомлень, адресованих представникам  влади з наміром впливати на їхні рішення у вигідному для певної групи напрямку. Він є явищем, характерним для суспільств з розвинутою демократичною системою правління, означаючи відкритість та розвиненість системи представництва інтересів в суспільстві. Саме в демократичних системах створюються передумови для виникнення лобізму: велике розмаїття інтересів та політичний плюралізм, що уможливлює доступ до влади.

     Звичайно, лобізм наявний також і в тоталітарних чи авторитарних системах, набуваючи  відповідної специфіки. По-друге, маючи  багато позитивних рис, лобізм може бути використаний для збагачення певної групи, внаслідок власне такої практики термін «лобізм» і набув негативного смислового забарвлення. До беззаперечних позитивів лобізму можна зарахувати як розширення інформаційної бази прийнятих політичних рішень, так і функцію примирення та узгодження різноманітних інтересів, сприяння досягненню компромісів в політиці. Звичайно, не можна нехтувати і недоліками, характерними для цього явища, адже лобістська діяльність може стати інструментом задоволення іноземних інтересів за рахунок національних інтересів або використовуватись для збагачення та контролю над владою окремими групами. По-третє, лобізм здійснює важливі для суспільства функції, виступаючи посередником між суспільством та державою та привертаючи увагу владних органів до актуальних питань. По-четверте, через недостатній розвиток демократичних інститутів та громадянського суспільства в Україні, лобізм у своєму позитивному сенсі як інструмент представництва інтересів ще є малорозвиненим. 
 
 
 

     Список  використаних джерел 

1. Большой энциклопедический словарь http://www.announcement.ru/enc_ letter/bse_590_ 36142_367_1.html.
2. Киселев К.В. Лоббизм и образование http://umj.ru/index.php/pub/inside/208/. 4. Комаровський А.В. Політологія – М., 1999. – 387 с.
3. Любимов А.П. Формирование лоббистских правоотношений в Українська національна ідея: реалії та перспективи 48 розвитку, випуск 20, 2008 российском обществе: конституционно-правовое исследование. Автореферат диссертации на соискание ученой степени д.ю.н. – М.: МГЮА, 2002. – 435 с.
4. Морозов С.П. Лоббирование как явление в политическом процессе, 2002. – http://www.dialogvn.ru/uk/2002/n03/s02-3-01.htm.
5. Duverger M. Party politics and pressure groups. – New York, 1972. – 381 с.