Суть і функції податків

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Академія муніципального управління

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота

 

з дисципліни “Фінанси”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка групи М-22

Чумак Ірина

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

План

1. Суть і функції податків.
2. Проблеми формування і розвитку фінансової інфраструктури держави.
3. Фінансовий аспект соціальних гарантій населення та механізм реалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Суть і функції податків.

Податки — це особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, а й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.

Сутність податків (платежів) як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов'язковими внесками в бюджет відповідного рівня чи в державні цільові фонди, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподаткування.

За економічним  змістом податки — це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, що необхідні державі для виконання своїх функцій.

Податки мають  суспільний зміст і матеріальну  основу. Суспільний зміст податків виявляється в перерозподілі національного доходу, у тому, що вони є частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Матеріальною основою податків є грошові кошти, мобілізовані державою у платників податків.

Призначення податків і податкових платежів у бюджет полягає  в тому, щоб покривати витрати держави з утримання держуправління, оборони країни, вирішення економічних і соціальних завдань, а також створювати умови для підвищення ефективності виробництва і регулювання споживання в суспільстві.

Сплата податків і податкових платежів пов'язана  з перерозподілом новоствореної вартості. Таким чином, вони є частиною єдиного процессу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Реалізація цих відносин здійснюється через функції, які виконують податки.

У сучасних умовах податки виконують дві основні  функції: фіскальну ірегулюючу.

Фіскальна функція  податків є основною. За її допомогою  шляхом стягнення (сплати) встановлених державою податків і податкових платежів утворюються державні грошові фонди, що становлять собою матеріальну основу існування держави і здійснення нею внутрішньої та зовнішньої політики. Держава має отримувати податки не лише в достатній кількості, а й своєчасно, щоб у встановлені строки фінансувати витрати бюджету. За допомогою фіскальної функції податків відбувається одержавлення частини національного доходу, створеного в народному господарстві країни. Таким чином, фіскальна функція податків створює об'єктивні умови для втручання держави в економіку, економічні відносини, тобто зумовлює функціонування регулюючої функції.

Сутність регулюючої функції податків полягає в тому, що вони впливають на різні види діяльності їх платників. Так, податки істотно впливають на відтворення, стимулюючи або стримуючи темпи його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, підвищуючи або знижуючи платоспроможний попит населення тощо. У цьому зв'язку держава спроможна свідомо використовувати податки з метою регулювання відповідних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

Слід зауважити, що функції податків діють одночасно  і взаємоузгоджено, їх не можна протиставити одна одній. Неможливо також розмежувати податки на суто фіскальні й регулюючі, бо без фіскальної їх дії не може бути й регулюючої.

Застосування  податків як фінансових регуляторів  надзвичайно складне і важливе, оскільки вони торкаються всіх сфер життя як платника податків, так і суспільства загалом. Ефективність застосування податків залежить від їх реальності: об'єкта оподаткування, розміру ставок, податкових пільг, сталості законів про оподаткування тощо, тобто від сталості й реальності податкового механізму, податкової системи. Тому в умовах ринкової економіки завданням держави в галузі податків є створення такої системи оподаткування та умов для платників податків, які б сприяли підвищенню ефективності виробництва і збільшенню доходів бюджету, що дало б змогу державі якнайкраще виконувати свої функції.

Поняття, що застосовуються в оподаткуванні

Оподаткування юридичних і фізичних осіб пов'язане з використанням таких ключових термінів і понять, як суб'єкт, об'єкт, ставка оподаткування, одиниця вимірювання, податковий період.

Суб'єкт оподаткування, або платник податку — це той, хто сплачує податки, тобто юридична чи фізична особа, яка зобов'язана відповідно до чинного законодавства сплачувати відповідні податки і податкові платежі. В окремих випадках між платником податку і державою може перебувати уповноважений орган, служба, що несе відповідальність за утримання податків з платників і перерахування їх у бюджет. Це спостерігається, наприклад, при утриманні прибуткового податку з доходів робітників і службовців обліковою службою підприємства і перерахування його в бюджет.

Суб'єкт оподаткування  повинен мати самостійне джерело  доходу і бути зареєстрований у податковому органі.

Поняття "платник  податку" відносне, оскільки здебільшого  цей суб'єкт (платник) є лише опосередкованою, транзитною ланкою проходження податків. Він не так сплачує податок, як перераховує в бюджет частку отриманих доходів. Реальним платником кожного податку є його носій — споживач товару. Адже він, зрештою, оплачує вартість товарів та послуг і створює дохід — джерело оподаткування об'єкта. Таким чином, завжди, коли споживачами товарів є покупці, вони становлять реальних платників податків.

Об'єкт оподаткування  — це те, що обкладається податком, база оподаткування. Об'єктом оподаткування можуть бути доходи в широкому розумінні (прибуток, рента, дивіденди), заробітна плата, капітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції, робіт, послуг, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, додана вартість продукції і товарів, інші об'єкти, визначені Законом України "Про оподаткування".

Об'єкт оподаткування  має бути реальний, стійкий, легко визначатися, піддаватись чіткому обліку, безпосередню стосуватися податку, що стягується, і його платника.

Податкова ставка — це встановлений у законодавчому  порядку розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від методів встановлення ставки бувають універсальні та диференційовані.

Універсальна  ставка — це єдина для всіх платників  ставка, встановлена на одиницю об'єкта оподаткування, наприклад на додану вартість.

Диференційована ставка —  це ставка податку з одиниці об'єкта оподаткування, що встановлюється диференційовано за видами платників і характеристиками об'єкта оподаткування. Наприклад, ставки податку на прибуток диференційовані за видами платників (підприємства, страхові компанії, інноваційна діяльність), а ставки податку на землю — залежне від призначення використання і місцезнаходження земельної ділянки.

Встановлення  єдиних або диференційованих ставок має на меті створення однакових або різних умов оподаткування для платників відповідних податків.

Залежно від  методу побудови податкові ставки поділяються на абсолютні (у гривнях на одиницю оподаткування) і відносні (у відсотках до об'єкта оподаткування у грошовій формі). Відносні (відсоткові) ставки, у свою чергу, поділяються на постійні (незмінні), прогресивні та регресивні.

Постійними (незмінними) є  єдині ставки, які не змінюються залежно від зміни розміру об'єкта оподаткування (ставки податку на додану вартість). їх застосування спрощує стягнення податків і ставить платників у рівні умови.

Прогресивними є ставки, розмір яких збільшується зі збільшенням обсягів об'єкта оподаткування (ставки стягнення податку з транспортних засобів). Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосовується до всього об'єкта оподаткування, у тому числі в межах встановлених інтервалів його збільшення (наприклад, встановлення підвищених ставок утримання податку з транспортних засобів залежно від його збільшення за встановленими інтервалами). При ступеневій прогресії підвищена ставка застосовується не до всього об'єкта оподаткування, а лише до частини, що перевищує встановлені інтервальні обмеження.

Регресивними є ставки, розмір яких знижується в міру збільшення об'єкта оподаткування. При цьому податок з доходу встановлюється у твердих сумах залежно від розміру доходу.

Регресивні ставки встановлюються на об'єкти оподаткування, у розвитку яких держава зацікавлена.

В оподаткуванні прогресивні  й регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і разом у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок.

При встановленні цих ставок необхідно виходити з існуючого  досвіду оподаткування з урахуванням повного та своєчасного покриття витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати діяльності платників податків.

Одиниця оподаткування  — це одиниця вимірювання об’єкта  оподаткування. Вона має фізичні (гектар, квадратний метр) і вартісні одиниці (у гривнях). Наприклад, при розрахунку плати за земельну ділянку, яка входить до складу населених пунктів, одиницями оподаткування є гектар, соті гектара, квадратні метри. Якщо використовується фізичне вимірювання, одиниця оподаткування більш точно відображає об’єкт оподаткування і відповідно більш доступна і проста в розрахунку плати за землю. Грошове вимірювання об’єкта оподаткування може бути безпосереднім (наприклад, оцінка доходів платника податків) і опосередкованим (наприклад, при оцінці земель сільськогосподарського призначення за ринковими і нормативними цінами). Опосередковане грошове вимірювання одиниці оподаткування менш точне, певною мірою відносне, оскільки може змінюватися зі зміною цін. Тому по можливості, при оподаткуванні необхідно встановлювати одиницю оподаткування у фізичному вимірюванні, що сприятиме більш точному розрахунку податків.

Податковий  період (період оподаткування) - це час, за який відбувається оподаткування.

Суттєвим регулятором  економічних умов платників податків є пільги з податків. Вони виражаються в повному або частковому звільненні платників від сплати податків. Пільги встановлюються в законодавчому порядку за окремими видами податків або платників з урахуванням їх платоспроможності, соціального значення товару, що оподатковується.

У практиці оподаткування  застосовуються такі види пільг: неоподатковуваний мінімум об’єкта оподаткування (наприклад, при утриманні податків із заробітної плати); звільнення від сплати податків окремих юридичних і фізичних осіб; зниження податкових ставок для окремих платників податків; зменшення обсягів об'єкта оподаткування через вирахування з нього окремих видів пільг (зменшення оподатковуваного доходу на суму емісійного доходу при розрахунку податку на прибуток або звільнення від сплати податку на землю заповідників, ботанічних садів, зоологічних парків, науково-дослідних закладів сільськогосподарського профілю тощо).

 

2. Проблеми формування і розвитку фінансової інфраструктури держави.

Термін "Інфраструктура" був уперше використаний ще на початку  теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів  і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70-і роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одну ціле - Ринкову економіку.

Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грощей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату та лізингу.

Поняття «ринок» використовується в різних значеннях. Економісти цей термін розуміють насамперед як категорію обміну, його характеристику. Ринок - це засіб взаємодії економічних суб'єктів заснований на ціновій системі і конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Як і всяка об'єктивно існуюча система, ринок має власну інфраструктуру. Термін «інфраструктура» була уперше використана ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70 роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одна ціле - система державних, приватних і суспільних інститутів (організацій і заснувань) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Серед них виділяються брокерські фірми, різноманітні біржі, інвестиційні компанії, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації .

Ринкова інфраструктура містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські  фірми, холдингові компанії та ін.

Аукціони - форма продаж у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення.  На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

Отже, аукціон - це продажів реальних товарів на основі конкурсу покупців.  Міжнародні аукціони - переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри.  Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.

Торгово-промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних  і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн.  Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування.  Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Торгові доми - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і  перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, проте можуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих осіб.

Ярмарки - надзвичайно важливий елемент  ринкової інфраструктури.  Вони бувають  усесвітні, міжнародні, регіональні, національні  та місцеві.  Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці.  Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи.  З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозові великих партій наявного товару ярмарку перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Маркетинг - це динамічна система  ринкової орієнтації.  Як породження ринкової економіки він є відповідною  філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва.

Складовими маркетингу є: виробництво  продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції;

Ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі усебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей  постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів.

У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу.  Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоеконемічних зв'язків відповідних господарських і комерційно-торговельних формувань.  Основні завдання маркетингової служби:

комплексне вивчення ринку; забезпечення стійкої реалізації товарів; ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

Однією з функцій  маркетингових служб є сегментування  ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

У розвинених країнах  інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин.  До останніх належать біржі.

Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше і  з оптимальними наслідками для партнерів  укладаються догоди купівлі-продажу  товарів, реалізується єдина стратегія  комерційної поведінки агентів  цієї структури.  Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні складний не менше, чим підприємництва.  У цій главі розглянуті основні складові РІ України і їхня діяльність до сьогоднішнього дня.

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну і науково-дослідну інфраструктури ринку. Зупинимося докладніше на кожному з видів.

До організаційно-технічної  інфраструктури ринку ставляться товарні  біржі й аукціони, торгові доми і торговельні палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, інжинерінгові  фірми, сервісні центри, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різноманітного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.  Одні з цих заснувань покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги, інші беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, подають інтереси своїх членів на регіональному, державному і міжнародному рівнях, треті ( являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворять банки, фондові і  валютні біржі, страхові й інвестиційні компанії, фонди профспілок і інших  громадських організацій.  Це всі  ті, хто спроможний займатися і  займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідна інфраструктура ринку містить у собі наукові  інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Тепер роздивимося найважливіші елементи ринкової інфраструктури: біржа (фондову, товарну, робочої сили) і  науково-дослідні інститути.

Фондова біржа - заснування, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів.  Членами біржі є переважно її фундатори - окремі індивіди і кредитно-фінансові інститути.  Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюється за допомогою посередників.  Позитивними чортами фондової біржі є: акумулювання вільних засобів за рахунок випуску і продажі цінних паперів і їхній напрямок на розвиток окремих підприємств, областей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послабляються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих прошарків населення і їхнє відповідне зростання тощо.

Біржа робочої сили - заснування, що здійснюють посередницькі функції між робітниками і підприємцями, збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготуванню і перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективності зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.  Біржа має свої відділення в містах, районах; їхнє завдання полягає в тому, щоб аналізувати, розробляти програми зайнятості, надавати консультації, здійснювати підготування, перепідготовку кадрів і працевлаштовувати їх. 

Товарна біржа - постійно чинні ринки, де купівля-продаж товарів здійснюються на основі встановлених стандартів і зразків, що відповідають форм документів, який регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види постачання та інші умови.  Товарні біржі поділяють на міжнародні і національні, універсальні і спеціалізовані.

Інститути й організації, що утворюють науково-дослідну інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії  і тактики поводження підприємств  на ринку, прогнозів для уряду  і підприємців, моделюванням наслідків  тих або інших рішень, наданням консультацій, улагоджуванням конфліктів між партнерами, підготуванням економістів, менеджерів і фахівців із маркетингу.

Найважливішим атрибутом  ринкової системи господарювання є  ринок.Його часто визначають як сферу  обміну,у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг.Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів,що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу,і як суспільної форми функціонування економіки,за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об’єктивними умовами  інсування і функціонування ринку  є товарне виробництво – основа ринкової економіки,суспільний поділ  праці,економічна відокрлеменість виробників,базою якої є економічна конкуренція між відокремленими,самобутніми суб’єктами господарювання,існування відповідної структури та інфраструктури,стійкої фінансової і грошової систем,наявність правової бази,що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

Щодо структури ринку,то її розглядають з різних точок  зору,що пов’язано зі складною системою господарських відносин.Залежно  від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва),ринок продуктів(предметів споживання),ринок праці(робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).

Структура ринку з  точки зору територіального підходу  являє собою : внутрішній ринок – місцевий,регіональний,національний,зовнішній ринок – транснаціональний та світовий.

З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють  ринок спеціалізованих товарів(промислових,продовольчих,комп’ютерів,бавовни,цукру  та ін.) та ринок спеціалізованих  послуг(страхування,консультативні послуги тощо).

Свої функції ринок  виконує через розгалужену інфраструктуру : товарні,фондові та валютні біржі,торгово  – збутові фірми,банки тощо.Між  ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою  існує пряма залежність – чим  більше розвинута інфраструктура,тим розвинутіший ринок.

Україні,в сучасних умовах,як і іншим постсоціалістичним країнам,що переходять до ринкової економіки,необхідне  ринкове регулювання,в тому числі  щодо ціноутворення.

Конкуренція,а також  вільне ціноутворення – необхідні  інститути ринку,не можуть функціонувати через відсутність бірж,інформаційно-комерційних,оптових та постачальницьких організацій,пунктів прокату,культури введення ринкової економіки.Відсутність ввдення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.

Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно,з  великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні.Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності  на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові  інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

 

3. Фінансовий аспект соціальних гарантій населення та механізм реалізації 
         В Україні соціально-економічні гарантії охоплюють три напрями:  
а) держава гарантує кожному громадянину, який зайнятий трудовою діяльністю, нормальний рівень благополуччя через мінімальний рівень заробітної плати, посильні податки та невтручання в підприємницьку діяльність, що відбувається в межах чинного законодавства;  
б) задоволення пріоритетних потреб суспільства, самостійне задоволення яких держава не може довірити кожному громадянину окремо. До таких потреб відносять отримання загальної освіти, виховання дітей і підлітків, проведення культурно-просвітницької роботи, підготовка кадрів, організація охорони здоров’я і розвиток фізичної культури тощо. Держава гарантує задоволення перелічених потреб за рахунок бюджету, в мінімально достатніх розмірах та у формі безплатних послуг;  
в) вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути навантаження утриманців на працездатних, стан здоров’я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. Механізм соціальних гарантій полягає в тому, що вилучаючи у громадян частину створеного ними національного доходу, держава повертає їм блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров’я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення. За рахунок вилученої у громадян частини національного доходу держава надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними не спроможні самі забезпечити всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).  
       Національна система соціального забезпечення населення охоплює:  
- реалізацію прав громадян на працю і на допомогу з безробіття;  
- оплата праці та мінімального розміру заробітної плати;  
- підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;  
- надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям, які виховують дітей;