Суть інфляції, її причини та наслідки

Звичайно під  інфляцією розуміють будь-яке  підвищення загального рівня цін  при зниженні купівельної спроможності грошей. Між тим інфляційний процес набагато складніший і не зводиться лише до простої зміни співвідношення між товарами і грошима. Не будь-яке знецінення паперових грошей є інфляційним. Для циклічної фази підйому, як правило, також характерний ріст цін, однак в основі його - не інфляція, а розширення масштабів виробництва, оновлення основного капіталу. Інфляція - це таке знецінення грошей, яке супроводжується порушенням законів грошового обігу і втратою грошима всіх або частини своїх основних функцій. В крайньому свойому вияві інфляція призводить до втрати довіри до грошових знаків і відродженню натурального обміну, розвитку бартеру.

Розрізняють відкриту і придавлену інфляцію. Перша проявляється в рості цін, друга - в зникненні  товарів. В умовах придавленої інфляції ціни контролюються державою. Тому підвищений попит на товари виражається в появі розриву між попитом і пропозицією і , як наслідок, у відхиленні адміністративно регульованої ціни від ціни рівноваги. Оскільки державна ціна стає нижчою рівноважної, то притупляються стимули для збільшення кількості і підвищення якості товарів. Результатом цього є виникнення дефіциту і ріст негрошових витрат споживачів.

Відкрита інфляція приймає різні форми: повзуча (коли ціни змінюються повільно, звичайно до 10% в рік), галопуюча (коли ріст цін набуває стрімкого характеру) і, на кінець, форму гіперінфляції (ріст цін складає звичайно біля 1000% в рік), що призводить до повного розладу грошового обігу. Гіперінфляція була в багатьох країнах. Сильну гіперінфляцію пережила, наприклад, Німеччина в 1920-х рр. В 1950 -70-і роки гіперінфляцію пережило багато країн Латинської Америки, в 80-і рр. Югославія і Ізраїль, на початку 90-х років - Росія, Україна та інші країни, що виникли на теренах колишнього СРСР.

Економісти розрізняють два типи інфляції:

<!--[if !supportLists]-->1. <!--[endif]-->Інфляція попиту. Традиційно зміни в рівні цін пояснюються надмірним сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, чим вона спроможна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей надмірний попит збільшенням реального обсягу виробництва, тому що всі наявні ресурси уже повністю використані. Тому цей надмірний попит призводить до завищення цін на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: «Занадто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів».

<!--[if !supportLists]-->2. <!--[endif]-->Інфляція, визвана ростом витрат виробництва, або зменшенням сукупної пропозиції. Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки і обсяг продукції, який фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В результаті зменшується пропозиція товарів та послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, за цією схемою витрати, а не попит піднімає ціни, як це відбувається при інфляції попиту. До важливих джерел інфляції, обумовленої ростом витрат, відносяться збільшення номінальної зарплати і цін на сировину та енергію.

Важливою причиною інфляції є дефіцит державного бюджету, обумовлений ростом урядових витрат. Якщо урядові витрати значно відриваються від податкових надходжень, то виникає дефіцит, який покривається за рахунок приросту державної заборгованості. Розміщуючи урядові цінні папери в центральному і комерційних банках, держава стимулює кредитну експансію - розширення масштабів банківського кредитування понад реальні потреби господарства, сприяє надмірній емісії грошей в готівковій і безготівковій формі, що поряд із збільшенням швидкості їх обороту може стати джерелом інфляції.

Розвиток державного сектора, на думку багатьох економістів  також ослаблює конкуренцію і  призводить до інфляції. Цьому сприяє, насамперед, високі ставки податків, основний тягар яких падає на споживачів.

Істотною причиною інфляції є цінова політика. Централізоване підвищення цін в державному секторі, яке мало місце в Україні та інших країнах колишнього СРСР, здатне спричинити подорожчання продукції в інших секторах економіки, в тому числі в тіньовому бізнесі. Не будучи підкріпленим заходами по розширенню виробництва, підвищення цін вичерпує свою стимулюючу роль і в результаті приведе до необхідності нового підйому цін.

Джерелом росту  цін є також практика компаній, яка орієнтована на обмеження  конкуренції і штучного завищення вартості продукції в ряді сфер та галузей.

З переходом  до конвертованості валют посилюється  роль зовнішніх факторів інфляції, зростає вірогідність її експорту і  імпорту із країни в країну через  експорт і імпорт товарів та послуг. Крім цього, обмін в банках іноземної валюти на національну служить базою для додаткової грошової емісії, так як на депозитних рахунках банків з’являються додатково випущені національні гроші.

Інфляція неоднозначно впливає на економіку. Низькі темпи  інфляції, як вважає багато зарубіжних економістів, сприяє економічному росту шляхом перерозподілу багатства і росту заощаджень, оживляє ділову активність, прискорює процеси інвестування, породжує валютний демпінг тощо. В процесі інфляції виграють боржники і спекулянти, а також ті, хто добре орієнтується в швидкоплинній економічній обстановці.

Від інфляції страждають, насамперед, особи з фіксованими  доходами, власники готівки і, безумовно, кредитори. Високі темпи інфляції обмежують  ріст споживання, скорочують заощадження, призводять до згортання інвестиційних процесів і до вивозу капіталів за кордон. Скорочується експорт і збільшується імпорт, росте дефіцит платіжного балансу. Порушуються звичні пропорції, посилюється дезорганізація економіки, руйнується суспільне багатство, падають стимули до праці.

В умовах високих  темпів інфляції стає все важче здійснювати  заходи, розраховані на тривалий термін. Зростає невизначеність і невпевненість  в майбутньому, підвищується ризик  підприємницької діяльності. Інвестиції перерозподіляються з довгострокових об’єктів на короткострокові, набувають спекулятивного характеру. Значна частина капіталів покидає сферу виробництва і спрямовується в сферу обігу. Падає рівень добробуту населення, зростає безробіття, загострюються соціальні проблеми. Все це змушує уряди усіх країн приймати активні заходи по боротьбі з інфляцією

Антиінфляційна  політика включає в себе систему  заходів, спрямованих на поновлення рівноваги між товарним і грошовим ринками. Вона передбачає ріст пропозиції при скороченні попиту, тобто підвищення товарності економіки і скорочення непродуктивних витрат, і насамперед дефіциту державного бюджету. Стратегічним завданням виступає всебічне підвищення темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для розширення виробничих інвестицій. Важливим тактичним завданням є зниження ажіотажного попиту і обмеження інфляційних очікувань. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Сучасна інфляція: суть, причини  та особливості

Типи  інфляції

Інфляція - багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

Повзуча інфляція - така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад, 5%) і проявляється у постійному зростанні цін. За повзучої інфляції безгосподарність і марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покриваються за рахунок народу.

Деякі економісти у нас і за кордоном вважають, що повзуча інфляція до 5% на рік не є серйозною загрозою, бо має такі позитивні наслідки, які абсолютно переважають негативні. До того ж вона піддається контролю, може бути регульована, за умов ринкової економіки непомітне зростання цін є важливим важелем збалансування попиту та пропонування. З цим умовно можна погодитися, бо повзуча інфляція і справді не спричинює швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово-фінансових і матеріально-речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише за умов вільного ринку, конкуренції й підтримання рівноваги попиту - пропонування.

Галопуюча інфляція - це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру.

Гіперінфляція - надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що, як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів, На передній план діяльності уряду висувається емісійна діяльність, потужність друкарського верстата. За умов гіперінфляції гроші починають втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків на основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і кредиту, розвиваються інші стихійні процеси в економіці.

Оскільки  у комплексі інфляційного процесу  в різні часи й періоди окремі фактори цього складного процесу  проявляють себе неоднаково, то в багатьох країнах визначення типу інфляції робиться на основі визначення провідного з них. Залежно від цього розрізняють такі типи інфляції: інфляція грошової маси, інфляція зростання доходів, інфляція зростання матеріальних затрат виробництва, структурна інфляція, інфляція прибутків, інфляція податків, бюджетна інфляція, кредитна інфляція.

Якщо друкарському процесу немає меж, то соціальні  межі інфляції вкрай тривожні, тому що вони спираються на відому закономірність, згідно з якою збільшення кількості  грошей в обігу в 4-5 разів порівняно  з товарною масою означає, що держава вже вичерпала себе і на черзі непередбачені соціальні потрясіння.

Гіперінфляція неминуче веде до ще більшого скорочення промислового виробництва і падіння  життєвого рівня населення.

Загальні  ознаки інфляції  
Найпершою ознакою переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових грошей та їх знецінення стало зростання цін. Воно може здійснюватися приховано чи стрибко подібно. При цьому адміністративне підвищення цін так і не усунуло дефіциту товарів, не врівноважило попит і пропонування, бо для формування цін рівноваги за умов збереження сильних позицій адміністративно-командною системою не було простору. Таке підвищення цін, скорочуючи споживання товарів, не підвищувало і рівня їх виробництва, тому що переважали потужніші стимули: монополізм, незахищеність споживача і диктат виробників.  
Друга ознака інфляційного процесу - дефіцитність на товарному ринку, спустошення ринку товарів народного споживання. 
Третьою ознакою посилення інфляційного процесу є знецінення грошової одиниці.

Конкретним  проявом ознаки посилення інфляційного процесу також стало формування лажа на золото. Лаж - це підвищення ринкової ціни золота, вираженої в паперових грошах порівняно з кількістю знаків, які номінально представляють дану кількість золота. Наприклад, у роки першої світової війни 10-рублева золота монета продавалася за 16-17 паперових рублів.

Зворотна  сторона лажа на золото - дизажіо паперових грошей, тобто падіння їх курсу в золоті нижче від номіналу. Це найбільше проявляється в запровадженні кількох курсів валюти - офіційного, комерційного, спеціального, тепер ще й курсу аукціонів.

Дуже болючою  ознакою інфляційного процесу є  неухильне підвищення курсів іноземних  валют і падіння курсу національної валюти.

Економічна  думка про інфляцію

Інфляція  властива багатьом країнам. Бурхливого розвитку вона набула в 20-гі роки. Вже тоді ряд учених (Л. Крінцман, В. Базаров, В. Новожилов та ін.) шукали засоби протидії інфляції, їх зусиллями було розроблено модель початкового циклу інфляційного процесу. Як бачимо, зображена схема є замкненою; вона сама себе відтворює в розширених масштабах. Адже нові нестачі товарів підштовхують адміністративно-командну систему впроваджувати нові жорсткі методи регулювання, картки, купони, вдаватися до обмежень грошової маси в обігу, здійснювати грошові реформи та ін. Водночас такі адміністративні дії збільшують розрив між регульованими цінами та цінами чорного ринку, породжують гігантські спекулятивні угоди в тіньовій економіці, остаточно розвалюють ринок товарів народного споживання і викликають нові адміністративні заходи, від яких дефіцит засобів життя не ліквідується, а купівельна сила карбованця падає.

Свого часу В. Базаров сформулював закон грошової емісії, згідно з яким темп інфляції знаходиться в квадратній залежності від емісії паперових грошей.

Звичайно, в ті ж 20-ті роки були й ненаукові концепції інфляції. Зокрема, Є. Преображенський виходив з того, що грошова політика держави визначається її класовими інтересами. Тому жодних економічних законів грошового обігу, емісії грошей не потрібно дотримуватися. Ще більш вульгарно таку "концепцію" потім використав Сталін для ліквідації досягнень ринкової економіки непу. Величезні наукові традиції в аналізі закономірностей інфляційного процесу нагромадили західні економісти. Основні положення їхніх теорій інфляції такі:

1. Інфляція виникає внаслідок загального підвищення цін на товари, спричиненого будь-якими факторами. "Будь-який період, протягом якого рівень цін підвищився... є період інфляції", - писав американський економіст Л. Клейн. Аналогічних підходів дотримувалися Б. Хансен, Е. Там, Е. Дене та ін. Проте ототожнювати інфляцію з будь-яким підвищенням цін не можна, тому що це означає відрив інфляції від паперо-грошового обігу. Підвищення цін можливе і при золотовалютному обігу, але це не допускає можливості інфляції, більше того, суперечить законам грошового обігу. Зростання цін можливе також без інфляції при зниженні вартості благородних металів, підвищенні цін монополіями, переважанні попиту над пропонуванням в силу зміни кон'юнктури ринку і при циклічних коливаннях виробництва.

2. Провідним у визначенні інфляції стало ототожнення її з надмірним попитом. Інфляція, згідно з концепцією Дж. Кейнса, є ланцюгом обставин, процесом, де існує надмірний попит (інфляційний розрив). Подібні твердження висловлювали Б. Хан-сен, Г. Фішер та ін. Але слід мати на увазі, що надмірний попит не обов'язково пов'язаний з паперогрошовим обігом. Він здатний виникнути незалежно від грошей, скажімо, від входження циклу в фазу промислового піднесення. Водночас інфляція не є обов'язковим атрибутом цієї фази циклу, але вона властива саме паперо-грошовому обігу. Необхідно додати також, що жодного надлишкового попиту у нас нині немає. Хіба особисте споживання, яке так різко знизилося подальшим розвитком інфляційного процесу, здатне викликати інфляцію?

3. Існували також визначення інфляції як процесу надмірного зростання будь-чого: цін, зарплати, доходів, податків, позик, інвестицій та ін. Щодо розширення виробництва взагалі пропонувалося здійснити ряд фінансово-економічних заходів, які привели б до новітніх структурних зрушень і зниження темпів економічного зростання.

Механізм  функціонування інфляційного процесу, його регулювання та наслідки

Розвиток  інфляційного процесу, як правило, проходить  два етапи. На першому з них  темпи знецінення паперових грошей відстають від темпів зростання  паперової маси, дезорганізуючий  вплив інфляції на виробництво, торгівлю, кредит і грошовий обіг ще не вповні виявляється. Тимчасово навіть може створюватися специфічно висока кон'юнктура, основою якої насправді є інфляція. Це пояснюється, з одного боку, зростанням товарної маси, внаслідок чого частина додаткових паперових грошей заміщує в каналах обігу необхідну кількість повноцінних паперів, а з іншого - необхідністю задовольнити потребу в готівкових грошах, тому що вже починає скорочуватися обсяг кредиту й уповільнюється швидкість обертання середньогрошової маси.

Таким чином, на першому етапі розвитку інфляційного процесу його згубна дія ще не повною мірою проявляється. Економіка та фінансова система ще мають ряд резервів, ефективних засобів регулювання, тому є можливість не тільки обмежувати негативні наслідки інфляції, а й приховувати її, коли потрібно - приглушувати, направляти на досягнення певних політичних цілей.

На другому (вищому) етапі свого розвитку інфляційний процес різко прискорюється, темпи зростання суспільного виробництва починають відставати від знецінення паперових грошей, а інфляційне переповнення каналів грошового обігу стає вже очевидним. Таке випередження темпів збільшення паперогрошової маси спричинюється, по-перше, занепадом виробництва, зростаючим відставанням у науково-технічному прогресі, уповільненням підвищення, а потім і зниженням суспільної продуктивності праці; по-друге, зменшенням товарообігу, зумовленого зниженням якості та скороченням асортименту товарів, які тепер виробники почали поділяти на "вигідні" й "невигідні", скороченням закупок імпортних товарів; по-третє, зростанням дефіцитності товарів; по-четверте, від'ємним платіжним балансом країни, коли збитки від зовнішньоекономічної діяльності вже не покривалися потоком доходів.

Світовий  досвід країн ринкової економіки знає два основних способи регулювання інфляційного процесу: кейнсіанський і монетаристський.

Кейнсіанський метод передбачає розширення впливу держави на економіку, підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій політиці, а монетаристський, проти якого виступають усі прихильники унітарної держави, - впровадження таких дій, як самоусунення держави з економічного життя, відмова від дотацій на соціальні та інші потреби. Звичайно, в країнах, де такі дотації не мають істотного значення, монетаристські дії дають значний позитивний ефект. Однак очевидно, що застосування цього методу у нас нині неможливо, бо неможливо раптово припинити субсидії на культуру, сільське господарство чи багатодітним сім'ям.

Отже, про  пряме запозичення того чи іншого методу нашою економікою не йдеться. Водночас деякі елементи цих напрямів, зокрема встановлення економічно обґрунтованої  ставки відсотків за кредит, регулювання зайнятості, валютного та грошового обігу, необхідно негайно використати.

Кредитна  політика держави має бути обов'язково вигідною як для боржника, так і  для кредитора, щоб забезпечити  останньому кошти на покриття витрат і дотацій, прибуток для вдосконалення матеріально-технічної бази кредитного закладу. Економічно обґрунтована ставка кредиту негайно дала б позитивні результати, тому що підвищення плати за кредит на кожен відсоток, як свідчить світовий досвід, веде до зменшення кількості грошей в обігу відповідно на 4%, а грошей - готівки на руках громадян -на 2%. Ще сильніший ефект у здійсненні контролю над інфляцією дало б встановлення норми відсотка вищого інфляційного індексу на 2-4%.

В Україні, щоб  оволодіти ситуацією в грошовому  обігу та кредитуванні, необхідно в найкоротший час вдатися до регулювання обсягу сукупної грошової маси, застосувавши для цього такі спеціальні інструменти та методи: резервні вимоги, тобто норматив депонування частини вкладів комерційних банків на безвідсоткових рахунках Національного банку України (він становить 15% статутного фонду комерційного банку); квоти і форми рефінансування банків; гнучку відсоткову політику; нормативи ліквідних коштів комерційних банків та обов'язкових інвестицій у державні папери тощо.

Змінюючи  нормативи резервів та ставки операцій рефінансування, Національний банк зможе  збільшувати (зменшувати) величину ліквідності  комерційних банків і тим активно  впливати на інфляційний процес. При  цьому основою регулювання грошової системи України має стати насамперед ліквідація штучного поділу готівкового й безготівкового обігу та перехід до цивілізованого регулювання сукупного грошового обігу. Гривня мусить мати однакову купівельну силу в будь-якій формі і в будь-яких операціях. Світова практика свідчить, що для цього потрібно зняти всі необґрунтовані обмеження з безготівкових платежів та розрахунків і паралельно ввести граничні межі загального зростання грошової маси в обігу.

Виходячи  з нинішнього стану грошового  обігу в Україні, Національному  банку варто терміново розробити надзвичайну програму розвитку безготівкових платежів і водночас можливого обмеження питомої ваги готівки, яка найбільше піддається інфляційному знеціненню. Напевно, доречним були б також запровадження "електронних грошей", карток споживача, обмеження максимальних готівкових платежів, формування такої відсоткової політики, коли зберігання готівки поза банком стає невигідним. Чіткішим має бути розмежування сфері діяльності Національного банку та державного бюджету; без цього грошова система будь-якої країни ніколи не стане безінфляційною. Необхідно законодавче заборонити пряме фінансування державного бюджету з коштів Національного банку, а також купівлю за його кошти державних облігацій Міністерства фінансів, тому що це рівнозначно емісії, порушує нормальне регулювання грошового обігу й неухильно веде до інфляції.

Виникнувши  не за часів незалежності України, інфляція настільки деформувала всі фази відтворення сукупного суспільного  продукту, що нині стала найнебезпечнішою загрозою для збереження державності. Будучи наслідком багатофакторного процесу, вона може бути приборкана лише в результаті оперативного застосування взаємоузгодженого комплексу заходів в усіх сферах господарського і суспільного життя. 
 
 
 
 
 
 
 

Суть, причини та види інфляції. Наслідки інфляції

Під інфляцією  розуміють диспропорції між різноманітними сферами народного господарства (нагромадженням та споживанням, попитом  та пропозицією, доходами та витратами  держави, грошовою масою в обігу  та потребами господарства в грошах і т. ін.), які проявляються в загальному зростанні цін. Інфляція виникає тоді, коли створюється такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття „інфляція" отримало в ХХст. після першої світової війни.

Американський економіст Ірвінг Фішер у 1911 р. сформулював  кількісне рівняння обміну: МV=РY, де М - кількість грошей в економіці; V- швидкість обігу грошей; Р - рівень цін; Y - обсяг виробленої продукції. З цього рівняння випливає, що за сталої швидкості обігу грошей кількість грошей в економіці визначатиме рівень цін Р, бо обсяг виробленої продукції К визначають фактори виробництва і виробнича функція. Інакше кажучи, з кількісної теорії грошей випливає, що рівень інфляції в країні залежить від кількості грошей, яка перебуває в обігу. Прихильники кількісної теорії грошей нині стверджують, що центральний банк, який визначає пропозицію грошей, повністю контролює темп інфляції.

Як правило, сучасні економісти розглядають  інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні. До найважливіших причин інфляції можна віднести наступні:

1. Непродумана     політика     центрального     банку:     якщо центральний банк з певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

2. Незбалансованість    державних    видатків    і    прибутку призводить до дефіциту державного бюджету, фінансування якого за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту.

3.  Кредитна експансія - надмірне розширення кредиту веде до емісії грошей в безгрошовій формі.

4.  Інфляційне    небезпечні    інвестиції    (військові    витрати, утримання збиткових підприємств) збільшують державний борг, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

5. Переважання в ринкових структурах олігопольнихринків

6. Імпортована  інфляція,   роль  якої  зростає  зі  зростанням відкритості економіки й втягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни.

7.  Інфляційні     очікування     -     виникнення     в     інфляції самопідтримуючого характеру.

8. Неекономічні    чинники   -   революції,    війни,    політична нестабільність, втрата довіри до уряду тощо.

Відомий економіст В.Новожилов відзначив, що труднощі проблеми інфляції, (водночас, її ахіллесова п'ята) полягають в тому, що пристосувати кількість грошей до кількості товарів неймовірно важко, а виготовити паперові гроші в бажаному розмірі нескладно, і головне практично нічого не коштує. Це є великою спокусою для тих, хто має право створювати гроші. Особистий інтерес кожного, хто створює „нематеріальні гроші", — створювати їх все більше й більше. Для грошей немає кордону насичуваності. Для них немає перевиробництва, щоправда, при надлишку гроші знецінюються, але вони нічого не коштують. 1 якщо все народне господарство від надлишку грошей не виграє, то емітент отримує майже реальне прирощення багатства, джерелом якого є збитки тих, хто знаходиться далеко від емісії [11].

Залежно від мети дослідження та причин виникнення ми можемо розрізняти різні види інфляції:

1. За характером інфляційного процесу:

-  відкрита інфляція  відбувається   годі,   коли  макроекономічна нерівноваїа проявляється в нічим не стримуваному, вільному зростанні цін, що явно впливає на споживчий кошик. З відкритою інфляцією можна боротися, бо вона проявляється явно у зростанні цін, динаміку яких можна вивчати й аналізувати;

- приховали інфляція виникає під впливом державного контролю цін. Тоді ціни на товари не зростають, але замість якісних товарів за тими ж цінами продаються неякісні. Виникає дефіцит хороших  товарів,   що   веде  до   перепродажу   продукції  за завищеними цінами. Така інфляція була характерна для СРСР.

2. За місцем розповсюдження:

- локальна інфляція - ріст цін проходить у межах однієї держави;