Сутність споживчого комплексу

15

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1.      Сутність споживчого комплексу, його структура………………………..4

2.      Особливості функціонування та розвитку споживчого комплексу…….6

3.      Трансформація споживчого комплексу України в сучасних умовах….11

Висновок………………………………………………………………………….14

Список використаної літератури………………………………………………..15

Вступ

Основна мета даної індивідуально-науково дослідної   роботи полягає у дослідженні сутності та структури споживчого комплексу України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

      розглянути сутність такого поняття як споживчий комплекс;

      вивчити основні складові споживчого комплексу України;

      дослідити напрямки реформування та розвитку споживчого комплексу України.

Предметом даної роботи є сукупність відносин, які виникають в процесі взаємодії основних складових споживчого комплексу України.

Об’єктом індивідуально-науково дослідної роботи є споживчий комплекс України.

1.Сутність споживчого комплексу, його структура

Споживчий комплекс національної економіки (в широкому визначенні) являє собою сукупність галузей та видів економічної діяльності, які зайняті виробництвом товарів і наданням різноманітних послуг населенню, що сприяють задоволенню соціально-економічних потреб, що складаються під прямим впливом об'єктивних закономірностей певного етапу розвитку суспільства.

Задоволення цих потреб матеріально-речовими продуктами праці та послугами забезпечує життєвий процес людей в його постійному течії і відновлення.

Таким чином, споживчий комплекс являє собою групу галузей, об'єднаних за функціональною ознакою використання виробленої в них продукції. Це продукція, призначена (в основному) для населення, його кінцевого споживання і забезпечення потреб у житлі.

У складі споживчого комплексу можна виділити наступні два основні групи галузей:

• галузі, що виробляють матеріально-речові види продукції: товари народного споживання (продовольчі та непродовольчі) і житло;

• галузі, що виробляють послуги споживчого характеру. Група галузей, орієнтованих на виробництво послуг для населення, є найважливішою частиною соціальної сфери.

Галузі, що виробляють матеріально-речові види продукції і житло для населення.Сукупність галузей та видів економічної діяльності, які орієнтовані на виробництво продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, складають разом з галуззю «житлове будівництво» матеріально-речовий галузевої блок споживчого комплексу.

Ключові позиції в групі галузей, що виробляють товари народного споживання (продовольчі та непродовольчі), належить галузям, орієнтованим на виробництво товарів життєзабезпечення - продуктів харчування (харчова промисловість і сільське господарство), а також одягу та взуття (легка промисловість).

Значуще місце в даній групі займають підгалузі машинобудування, орієнтовані на виробництво продукції для населення - побутову техніку, легкові автомобілі, а також різні металеві вироби невиробничого призначення (посуд, кухонний і спортивний інвентар і т.д.); підгалузі хімічної і нафтохімічної промисловості, що виробляють продукцію побутової хімії; хіміко-фармацевтична промисловість (лікарські препарати), а також меблева промисловість (яка є підгалузь деревообробної промисловості).

Круг промислових галузей, орієнтованих на виробництво товарів народного споживання, досить широкий. Крім вищевказаних в нього можна включити, наприклад, такі підгалузі промисловості будівельних матеріалів, як виробництво господарсько-побутових виробів зі скла і скляного посуду, фарфоро-фаянсовий промисловість, а також ювелірну, поліграфічну та інші виробництва, продукція яких хоч і не має такого значного ваги на споживчому ринку товарів, але також призначена в основному для споживання населення.

З великих галузей промисловості практично повної орієнтацією на виробництво товарів споживчого попиту характеризуються легка і харчова промисловість. В інших великих галузях промисловості більшість підгалузей виробляють продукцію, в основному орієнтовану на використання у виробничо-інвестиційному процесі, лише відносно невелика частка їх продукції споживається населенням. Тому дані підгалузі не включаються до основного складу галузей споживчого комплексу. Разом з тим, як зазначалося вище, у багатьох великих галузях є підгалузі, спеціалізовані на виробництві товарів народного споживання. І саме вони поряд з легкою і харчовою промисловістю входять до основного складу промислових галузей споживчого комплексу.

2.Особливості функціонування та розвитку споживчого комплексу

Формування економіки соціально-орієнтованого ринкового типу має на увазі необхідність пріоритетного розвитку споживчого комплексу, що забезпечує задоволення особистих потреб членів суспільства.

Між розвитком споживчої комплексу і зростанням потреб населення є тісний взаємозв'язок.

З однієї сторони, наявність потреби формує попит, під впливом якого виробництво розвивається. З іншого боку, створюючи нові види матеріальних благ і послуг, виробництво породжує конкретну потребу в них, тобто поява нових потреб обумовлено самим виробництвом. Наприклад, потреба в комп'ютерах та мобільних телефонах виникла лише на базі створення та організації досить масового їх виробництва.

Рівень потреб, їхня структура, об'єм фактичного задоволення на кожному історичному етапі визначаються головним чином ступенем розвитку виробництва, станом матеріально-технічної бази, рівнем розвитку продуктивних сил.

В умовах товарного виробництва підлягають задоволенню потреби населення виступають у формі платоспроможного попиту населення.

Рівень та структура платоспроможного попиту визначаються об'єктивними і суб'єктивними факторами.

Об'єктивні фактори, особливо економічні, серед яких виділяють як головні доходи населення і рівень роздрібних цін, грають головну роль у формуванні попиту. Дія суб'єктивних факторів пов'язане з системою особистих споживчих вподобань, в основі яких лежить суб'єктивна оцінка споживачем корисності даного товару чи послуги.

Рівень та структура внутрішнього платоспроможного попиту вітчизняні на споживчі товари і послуги визначається дією сукупності факторів, серед яких доцільно виділяти такі, як:

• загальний рівень розвитку національної економіки (що визначає, зокрема, державну бюджетну та соціальну політику);

• рівень і динаміка добробуту населення країни (рівень грошових доходів і диференціація населення за рівнем душових доходів, ступінь задоволення потреб в матеріальних благах і послуги і т.п.);

• демографічні чинники (чисельність, половозрастной фізіологічні особливості та склад населення, сімейний стан, співвідношення міського та сільського населення і т.п.);

Фактори, що впливають на виробничі відносини (розподіл населення за галузями і сфер зайнятості національної економіки, професійний склад трудових ресурсів, умови праці тощо);

• географічні та природно-кліматичні фактори;

• рівень розвитку ринкової інфраструктури;

• рівень конкурентоспроможності вітчизняної продукції щодо імпортних аналогів та наявність на внутрішньому споживчому ринку конкуруючої (за ціною і споживчими властивостями) імпортної продукції.

У відкритій економіці, що функціонує за ринковими принципами, як правило, забезпечується баланс між попитом і пропозицією. Якщо сукупний платоспроможний попит, висунутий на який-небудь продукт, перевищує його поточну пропозицію на ринку, то виникають дисбаланси компенсуються або за рахунок підвищення цін, або за рахунок розширення імпортних поставок.

Численні індивідуальні рішення, що приймаються пред'явникам попиту та продавцями (постачальниками товарів і послуг), реалізуються і взаємопов'язаних через систему споживчого ринку товарів і послуг.

Споживчий ринок - економічна категорії, що застосовується для позначення сектора внутрішнього ринку товарів і послуг, де населенням здійснюється купівля споживчих товарів і послуг, а торговим посередником (або виробником послуги) - їх продаж. Споживчий ринок виконує важливу функцію економічну щодо доведення продукції споживчого комплексу до кінцевого споживача - населення.

Елементами інфраструктури споживчого ринку є підприємства роздрібної торгівлі, сфери послуг, речові і продовольчі ринки. Розвиненість інфраструктури споживчого ринку - важлива умова, що забезпечує збалансованість споживчого попиту і пропозиції продукції споживчого комплексу по території країни.

Сукупний обсяг пред'явленого попиту платоспроможного на споживчі товари вітчизняного та імпортного виробництва характеризується показником «оборот роздрібний торгівлі".

Оборот роздрібної торгівлі оцінюється за обсягом покупок населення в роздрібній торговій мережі, а також на речових та продовольчих ринках.

Протягом останніх років наголошувалася стійка позитивна динаміка обороту роздрібний торгівлі, що було пов'язано з високими темпами зростання реальних доходів населення.

Особливістю структури обороту роздрібний торгівлі є збереження протягом досить тривалого періоду стійко високої частки імпортних товарів (за оцінкою, до 35-40%).

Конкуренція, на основі якого формується гнучка система зворотних зв'язків в економіці, є одним з визначальних чинників організації виробництва, орієнтованого на неухильне розвиток та вдосконалення. Конкурентні відносини між виробниками споживацьких товарів стимулюють виробників застосовувати інтенсивні як методи господарювання в частині використання готівкових ресурсів, так і в області освоєння досягнень науково-технічного прогресу.

В умовах здійснення і поглиблення радикальних перетворень у національній господарській системі країни організація діяльності споживчого комплексу базується на основі плюралізму форм власності. Виробництво у галузях матеріально-речовій і соціальних сфер здійснюється як на підприємства державного та муніципального секторів національної економіки, так і на підприємствах інших форм власності (приватної, змішаної, колективної та ін), передбачених законодавством країни.

Технологічна структура виробництва практично усіх галузей споживчої комплексу дозволяє організовувати виробництво різних розмірів, включаючи найбільш ефективні (для виробництва товарів і послуг споживчого характеру) малі та середні підприємства.

У розвитку, багатьох галузей споживчої комплексу вельми висока роль малого бізнесу, який визначається здатністю малих підприємств швидко адаптувати виробництво до зміни споживчих переваг.

Розширення мережі малих підприємств і забезпечення їх ефективної діяльності дозволить вирішити дві важливі соціально-економічні завдання:

• найбільш повне задоволення потреб населення та виробничої сфери в необхідних видах товарів і послуг вітчизняних товаровиробників, що витримують конкуренцію з імпортними товарами;

• створення нових робочих місць, сприяють збільшенню зайнятості населення.

Цільовими завданнями розвитку  споживчого комплексу є:

• забезпечення російського населення високоякісними вітчизняними продовольчими і непродовольчими товарами;

• споживачам забезпечення необхідного життєвого комфорту за рахунок полегшення праці в домашньому господарстві, економії вільного часу і раціонального його використання;

• забезпечення населення високоякісними послугами в галузі охорони здоров'я, освіти і культурного розвитку, фізичної культури і відпочинку, страхування, а також у сфері житлово-комунальних, побутових, інформаційних і інших видів послуг

• розширення російських експорту товарів народного споживання та зниження імпортозалежності російського споживчого ринку;

• розвиток мережі інфраструктурних об'єктів і підвищення їх комфортності в сфері відпочинку (туризму), що забезпечить розширення експорту туристичних послуг.

Рішення цільових завдань розвитку  споживчого комплексу тісно пов'язане з розвитком процесів щодо підвищення його конкурентоспроможності - поліпшенням споживчих властивостей продукції, що випускається і зниженням витрат виробництва.

3.Трансформація споживчого комплексу України в сучасних умовах.

Пріоритетним напрямком на сучасному етапі розвитку країни є насичення внутрішнього і споживчого ринку вітчизняними конкурентоспроможними товарами і поступове витиснення імпортних товарів вітчизняними з доведенням частки імпорту в загальному обсязі товарної пропозиції до 10-15 %. Це необхідно для того, щоб не тільки забезпечити економічну безпеку країни, але й зменшити безробіття, сприяти зростанню доходів як споживачів, так і виробників, розвитку інвестицій в економіку України.

Для досягнення цієї мети найперше необхідно створення конкурентоспроможного вітчизняного споживчого ринку. Причому формування і розвиток цього ринку повинні йти у двох напрямках:

      розвиток вітчизняного виробництва товарів народного споживання;

      розвиток торгівлі споживчими товарами вітчизняного виробництва.

У першому напрямку найбільш слабким є стимулювання підприємств харчової і легкої промисловості. Багато підприємств не мають фінансових ресурсів для придбання і впровадження сучасних технологій і поточних ліній по виробництву й пакуванню товарів, а високі відсотки по кредитах погіршують фінансове становище підприємств. Тому з метою стимулювання технічного озброєння підприємств для створення конкурентоспроможної продукції необхідна допомога держави і зокрема місцевих органів влади. Допомога підприємствам може бути надана у формі пільгових довгострокових кредитів на технічне переозброєння і реконструкцію під мінімальні відсотки, у формі пільг з місцевих податків, повного чи часткового звільнення від оподаткування прибутку на період строку окупності вкладених коштів. Ці заходи дозволять підприємствам харчової і легкої промисловості здійснити накопичення і вкладення коштів у подальший розвиток і розширення виробництва високоякісних товарів народного споживання.

Суттєву роль у розвитку вітчизняного споживчого комплексу, на  мою думку, повинна відіграти і торгівля, яка покликана впливати на виробництво через вивчення споживчого попиту. Беручи до уваги статистичні дані, можна зробити висновки, що тільки 37,5% опитаних торговельних працівників у тій чи іншій мірі вивчають споживчий попит на товари, використовуючи такі методи, як опитування (6,3 %), облік та аналіз продажів і товарних запасів (18,7%) тощо. Переважна частина торговельних працівників (62,5 %) взагалі не вивчає споживчий попит населення, пояснюючи це великими витратами, браком часу, відсутністю кваліфікованих фахівців. Внаслідок цього торгівля не виконує повною мірою одну зі своїх головних функцій – виявлення вподобань споживачів, вивчення споживчого попиту і формування на цій основі замовлень товаровиробникам. Крім того, торгівля повинна не тільки вивчати, але і формувати споживчий попит на нові споживчі товари, що з’являються на ринку.

Важливу роль у розвитку споживчого комплексу можуть відігравати так звані фірмові магазини, що представляють продукцію вітчизняного товаровиробника. Завдяки прямим поставкам продукції від товаровиробників вони можуть встановлювати відносно низькі ціни на товари, забезпечувати різноманітний асортимент при високій якості товарів. Крім того, фірмові магазини повинні забезпечувати реальне вивчення споживчого попиту і формування виробничої програми у відповідності зі зростаючими потребами споживачів.

Об’єктивна необхідність пошуку напрямків розвитку споживчого комплексу України вимагає ґрунтовного науково-методичного опрацювання питання формування стратегічних, тактичних і локальних цілей. Вивчення, узагальнення і висвітлення досвіду у вирішенні надзвичайно складної проблеми – реформування економіки і застосування надбань цього досвіду в Україні – головне завдання сучасної вітчизняної економічної науки.

Стратегія і тактика майже завжди формулюються на комплексних основах. Конче необхідно, щоб такий підхід був науково виваженим. У даному випадку важливого значення набуває питання всебічного врахування невизначеності, конфліктності, й обумовленого даними факторами ризику. Власне, цим пояснюється велика увага до практичного використання інструментарію з теорії економічного ризику. Врахування невизначеності в стратегії розвитку споживчого ринку стало однією з магістральних ліній формулювання тактики в плані моделей і методів. Щодо формування підвалин стратегії і тактики важливим фактором виступає системний підхід, сутність якого полягає в тому, що кожне явище розглядається й оцінюється у взаємозв’язку з іншими. У даному випадку всі складені елементи ринкової системи і процеси взаємопов’язуються з урахуванням внутрішніх факторів. Системний підхід передбачає зосередження уваги дослідників на єдиному цілому, а не на окремих ланках. Реалізація стратегічних, тактичних і локальних цілей розвитку споживчого ринку на системних основах підсилює їх теоретичну і практичну обґрунтованість. При цьому структуризацію зазначених цілей пропонується здійснювати і на відповідних рівнях з визначенням об’єктів дослідження та суб’єктів впливу.

При формуванні стратегії і тактики потрібно зосередити увагу на такому науково-методичному моменті, як міжнародні стандарти, які відображають найбільш типові напрямки функціонування світової економіки. Варто врахувати, що розбіжності між національною і світовою стратегією завжди перешкоджають розвитку економічної діяльності. Безумовно, Україна не може ефективно розвивати економічну діяльність на основах такого механізму, що істотно відрізняється від аналогічних механізмів, властивих всім іншим країнам світу. Важливо мати чітке уявлення про те, що і як впливає на поведінку національного ринку з боку світового ринку.

Висновок

Стрімке збільшення міського населення України, особливо у другій половині ХХ століття змінило парадигму взаємовідносин основних структуроутворюючих підрозділів споживчого комплексу. Таким чином, еволюція продуктивних сил і виробничих відносин уже докорінно змінили технологічну структуру організації споживчого комплексу України..

Стратегічними напрямками розвитку споживчого комплексу мають бути:

      реформування основних складових господарського механізму;

      розвиток і розширення підприємницької практики в державному і приватному секторах економіки;

      удосконалення економічного механізму галузей споживчого комплексу у сфері ціноутворення;

      перегляд кредитної політики, формування ринку фінансових послуг;

      формування зовнішніх орієнтирів регіональної економіки.

Відтак для поглиблення економічних реформувань актуальним видається удосконалення системи державного регулювання. 

Об’єктивна необхідність пошуку напрямків розвитку споживчого комплексу України вимагає ґрунтовного науково-методичного опрацювання питання формування стратегічних, тактичних і локальних цілей. Вивчення, узагальнення і висвітлення досвіду у вирішенні надзвичайно складної проблеми – реформування економіки і застосування надбань цього досвіду в Україні – головне завдання сучасної вітчизняної економічної науки.

Список використаної літератури

1.      Долішній М.І., Стадницький Ю.І., Загородній А.Г., Товкан О.Е. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Львів: "Львівська політехніка", "Інтелект-Захід",  2003, 256 с.

2.      Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. Розміщення продуктивних сил України. Київ: КНЕУ,  2009, 364 с.

3.      Чернюк Л.Г., Борщевский П.П., Данилишин Б.М., Фащевський М.І. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України. Київ: Ничлава,  2008, 690 с.

4.      Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка. Київ: Академвидав,  2002, 368 с.

5.      Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. Київ: Паливода А.В.,  2007, 260 с.

6.      Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України. Київ: ВД "Юридична книга",  2007, 552 с.